Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 серпня 2025 року
м. Київ
справа № 688/2554/22
провадження № 51-5245 км 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженої (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12022244000000394 від 04 травня 2022 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Херсону, мешканки АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 369 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженої ОСОБА_6 , на вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 травня 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 травня 2024 року ОСОБА_6 засуджено до покарання:
- за ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років;
- за ч. 3 ст. 369 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_6 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене:
- ч. 4 ст. 185 КК, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжку), скоєне в умовах воєнного стану;
- ч. 3 ст. 369 КК, а саме пропозицію, обіцянку службовій особі надати їй неправомірну вигоду та надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою, яка займає відповідальне становище, в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Як установив суд, ОСОБА_6 , достовірно знаючи, що на всій території України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами, внесеними відповідними Указами Президента України) введено воєнний стан в Україні, 04 травня 2022 року близько 13 год 30 хв, перебуваючи всередині приміщення магазину «Цукерочка», що розташований на вул. Привокзальній, 24 в м. Шепетівці, реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне заволодіння чужим майном, керуючись корисливим мотивом, з метою особистого незаконного збагачення, діючи умисно, таємно викрала з поверхні прилавка мобільний телефон марки «Redmi 9А» вартістю 1466,67 грн у чохлі вартістю 109,67 грн із сім-картою оператора мобільного зв`язку ПрАТ «Київстар» вартістю 100 грн, які належать потерпілому ОСОБА_8 .
Після цього із чужим майном залишила вказаний магазин та розпорядилася викраденим на власний розсуд.
Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_6 завдала потерпілому ОСОБА_8 майнової шкоди на загальну суму 1676,34 грн.
Крім того, у провадженні старшого слідчого слідчого відділу Шепетівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області ОСОБА_9 , якого призначено на вказану посаду наказом начальника ГУНП в Хмельницькій області від 08 жовтня 2021 року № 305 о/с, і який відповідно до примітки до ст. 368 КК є службовою особою, що займає відповідальне становище, перебувало кримінальне провадження № 12022244000000394 від 04 травня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК.
Під час досудового розслідування вказаного вище кримінального провадження 07 липня 2022 року близько 13 год 20 хв ОСОБА_6 , перебуваючи в службовому кабінеті № 26 Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області за адресою: вул. В. Котика, 3, м. Шепетівка, з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене правопорушення, достовірно знаючи, що ОСОБА_9 перебуває на посаді старшого слідчого та проводить досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні, діючи умисно, усно запропонувала йому в завуальованій формі надати неправомірну вигоду в сумі 2000 грн за вирішення питання про непритягнення її до кримінальної відповідальності за вчинення вказаного вище кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК.
Того ж дня слідчий ОСОБА_9 у встановленому порядку рапортом повідомив про цей факт безпосереднього керівника.
Далі 15 липня 2022 року близько 13 год 46 хв ОСОБА_6 , перебуваючи у вказаному вище службовому кабінеті, надала слідчому ОСОБА_9 , тобто службовій особі, що займає відповідальне становище, обіцяну неправомірну вигоду в сумі 2000 грн, відповідних установленому зразку, що перебуває в офіційному обігу, за непритягнення її до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, у кримінальному провадженні № 12022244000000394, що ним розслідувалося.
При цьому вказані кошти ОСОБА_6 дістала із сумочки та як неправомірну вигоду поклала на робочий стіл ОСОБА_9 . Їх було виявлено, оглянуто та вилучено під час огляду місця події - службового кабінету слідчого ОСОБА_9 .
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 змінено в порядку ч. 2 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, закрито на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з декриміналізацією відповідно до Закону України від 18 липня 2024 року № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» (далі - Закон № 3886-IX).
Постановлено вважати ОСОБА_6 засудженою за ч. 3 ст. 369 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна.
У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженої ОСОБА_6 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права в ході постановлення оскаржуваних судових рішень, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, кримінальне провадження закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_6 складу інкримінованих їй кримінальних правопорушень.
На обґрунтування своїх вимог захисник посилається на те, що під час досудового розслідування та судового провадження в судах попередніх інстанцій ОСОБА_6 надавала показання про те, що:
- не мала умислу на вчинення крадіжки, оскільки відшуканий на полиці магазину телефон вважала знахідкою, мала намір повернути власнику за винагороду, при цьому не здійснювала притаманних для крадіжки дій, однак телефон розрядився, а зарядного пристрою до нього не було. Повернувшись додому, пішла поратися по господарству, після чого планувала повернути телефон, однак не встигла, оскільки до її помешкання прибули працівники поліції, вона добровільно віддала їм телефон, зазначивши, що не чула вхідних дзвінків на телефон, оскільки він був у сумці;
- вини в намаганні надати слідчому неправомірну вимогу не визнала, оскільки не була обізнана з тим, що він займає відповідальне становище, при цьому не обізнана в посадах поліцейських, а грошові кошти надала для сприяння досудовому розслідуванню у встановленні відсутності в її діях ознак крадіжки, при цьому не просила закрити кримінальне провадження, а висловила прохання більше її не викликати, окремо зазначивши, що була обізнана з тим фактом, що остаточне рішення приймає прокурор, а не слідчий,
однак суди попередніх інстанцій надали хибну правову оцінку вказаним обставинам справи, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про її винуватість у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.
Також захисник посилається на те, що:
- інкриміновані ОСОБА_6 кримінальні правопорушення можуть вчинятися суб`єктом лише з прямим умислом, який у підзахисної був відсутній, що, у свою чергу, зумовлює відсутність суб`єктивної сторони кримінальних правопорушень, а тому відсутня її вина;
- суди попередніх інстанцій не взяли до уваги правової позиції, висловленої в постанові Верховного Суду від 08 червня 2023 року (справа № 398/1278/22, провадження № 51-949 км 23), згідно з якою кримінальна відповідальність за порушення заборони отримання службовою особою, яка займає відповідальне становище, будь-якої неправомірної вигоди у зв`язку зі здійсненням своїх службових повноважень, настає в тому разі, коли особа, яка її надає, усвідомлює, що надає її саме такій особі й у зв`язку з можливостями її посади.
Не погоджується захисник із прийнятим судом апеляційної інстанції рішенням про закриття кримінального провадження в частині обвинувачення за ч. 4 ст. 185 КК у зв`язку з декриміналізацією діяння та вважає, що кримінальні провадження в частині обвинувачення як за ч. 4 ст. 185 КК, так і за ч. 3 ст. 369 КК підлягають закриттю за відсутністю складу злочинів.
Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні:
- засуджена ОСОБА_6 підтримала касаційну скаргу і просила її задовольнити;
- прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412?414 КПК.
Скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК) і невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачено.
Отже, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.
Тому доводи касаційної скарги захисника щодо невідповідності висновків судів фактичним обставинам справи, зокрема стосовно неправильної оцінки показань обвинуваченої в частині обвинувачення за обома епізодами (ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 369 КК), не є предметом касаційного перегляду.
Поряд із цим, суд касаційної інстанції зобов`язаний перевірити в межах доводів, висловлених у касаційній скарзі, чи додержали суди попередніх інстанцій процесуальні норми, які регулюють судовий розгляд висунутого обвинувачення, включаючи правила оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та сукупності доказів - з точки зору їх достатності для висновків суду, а також правильність застосування норм матеріального права.
За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стосовно доводів захисника щодо відсутності в ОСОБА_6 умислу на вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень колегія суддів зазначає таке.
Як вбачається зі змісту вироку, висновок суду першої інстанції про наявність в її діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 369 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК, на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до положень ст. 94 цього Кодексу.
Так, під час постановлення вироку, серед іншого, було враховано письмові докази на підтвердження винуватості ОСОБА_6 :
у частині обвинувачення за ч. 4 ст. 185 КК:
- заяву обвинуваченої ОСОБА_6 від 04 травня 2022 року про приєднання до матеріалів кримінального провадження мобільного телефона марки «Redmi 9A» у чохлі чорного кольору із сім-картою Київстар, банківської картки ПриватБанку та паспорта громадянина України ОСОБА_8 ;
- висновок експерта від 09 травня 2022 року № СЕ-19/123-22/4011-ТВ, згідно з яким ринкова вартість уживаного мобільного телефона «Redmi 9А» станом на 04 травня 2022 року могла становити 1466,67 грн; ринкова вартість уживаного чохла чорного кольору до мобільного «Redmi 9А» станом на 04 травня 2022 року могла становити 109,67 грн;
- протокол слідчого експерименту з потерпілим від 19 липня 2022 року, за даними якого потерпілий ОСОБА_8 у магазині «Цукерочка», що розташований за адресою: вул. 1 Привокзальна, 24, м. Шепетівка, розповів, як набрав цукерки з вітрини в поліетиленовий пакет, розрахувався за покупку, поклав свій мобільний телефон під час здійснення покупки в ліву кишеню куртки, яка не застібається, або, можливо, залишив його на прилавку в магазині на коробці із цукерками біля ваг;
- протокол слідчого експерименту від 19 липня 2022 року, згідно з яким свідок ОСОБА_10 розповіла, де розміщувалися потерпілий та обвинувачена під час візиту до магазину «Цукерочка», і де перебувала вона, коли задзвонив телефон з установленою на ньому мелодією, що не притаманна літній жінці;
- протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 15 червня 2022 року, за яким свідок ОСОБА_10 упізнала ОСОБА_6 як особу, яка 04 травня 2022 року близько 14 год 00 хв перебувала в магазині «Цукерочка», придбала каву, і на телефоні якої під час її присутності в магазині з телефону грала молодіжна музика;
- інформацію ПрАТ «Київстар» від 18 серпня 2022 року, отриману в результаті тимчасового доступу до речей і документів на підставі протоколу тимчасового доступу від 18 серпня 2022 року, згідно з яким 04 травня 2022 року о 13 год 51 хв на номер потерпілого ОСОБА_8 НОМЕР_1 було здійснено вхідний дзвінок тривалістю 22 с з номера свідка ОСОБА_10 (у цей час абонент перебував у межах дії базової станції в м. Шепетівці, вул. Залізнична, 77-А), 04 травня 2022 року о 14 год 32 хв на номер потерпілого ОСОБА_8 здійснено дзвінок тривалістю 11 с від його матері ОСОБА_11 (абонент перебував у межах дії базової станції в м. Шепетівці, вул. Залізнична, 77-А). Телефон ОСОБА_6 НОМЕР_2 04 травня 2022 року о 13 год 45 хв та о 14 год 58 хв був у межах дії базової станції в м. Шепетівці вул. Залізнична, 77-А;
- довідку ФОП ОСОБА_12 , згідно з якою вартість картки мобільного оператора ПрАТ «Київстар», що була в користуванні, станом на 04 травня 2022 року становить 100 грн;
у частині обвинувачення за ч. 3 ст. 369 КК:
- протокол огляду місця події від 15 липня 2022 року, за відомостями якого в кабінеті № 26 Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області, що на вул. В. Котика, 3 в м. Шепетівці, на дерев`яному столі був наявний зошит, а поверх нього - грошові кошти номіналом 200 грн у кількості 10 ш;
- висновок експерта від 29 липня 2022 року № СЕ-19/123-22/6502-ДД, згідно з яким надані на дослідження 10 купюр номіналом 200 грн відповідають встановленому зразку, що перебуває в офіційному обігу на території України;
- протокол про результати здійснення негласної слідчої (розшукової) дії (далі - НСРД) від 26 липня 2022 року на підставі ухвали слідчого судді Хмельницького апеляційного суду від 12 липня 2022 року № 1400т, згідно з яким 15 липня 2022 року о 13 год 44 хв ОСОБА_6 зайшла до приміщення кабінету № 26 Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області, де перебував старший слідчий СВ Шепетівського РУП ОСОБА_9 , під час розмови з ним виклала на стіл грошові кошти, зазначивши, що це - на виконання раніше досягнутої домовленості, запитала, чи на цьому кінець і чи вони розходяться.
При цьому, місцевий суд, надаючи оцінку висновку експерта від 11 серпня 2022 року № СЕ-19/123-22/6997-ПЧ, згідно з яким цифровий запис 2000 на аркуші паперу жовтого кольору ймовірно виконаний ОСОБА_6 , зауважив, що такий доказ установлює лише припущення про виконання запису обвинуваченою, та, врахувавши положення ч. 3 ст. 62 Конституції України і ч. 3 ст. 373 КПК, визнав вказаний висновок експерта недопустимим доказом.
Крім того, визнаючи ОСОБА_6 винуватою у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, суд першої інстанції допитав її. Під час допиту остання не визнала вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень та пояснила, що 04 травня 2022 року приїхала в м. Шепетівку і зайшла в магазин «Цукерочка». Там біля прилавка знизу на поличці лежав мобільний телефон чорного кольору, і вона, думаючи, що це знахідка, взяла його, щоб віддати володільцю за винагороду. Продавець цього не бачила, оскільки відвернулася до неї спиною. Через 20 хв вона повернулася до магазину, думаючи, що знайде там володільця, але не знайшла, тому пішла на свій потяг і поїхала додому з указаним телефоном, який поклала в сумку, тому не бачила і не чула, чи він дзвонив. Зауважила, що мала намір зателефонувати на чийсь номер, збережений у цьому телефоні, та повідомити про знахідку, але не вміє користуватися сенсорними мобільними телефонами. Приїхавши додому, повідомила про свою знахідку чоловіка. Оскільки телефон був розряджений, залишила його до вечора на шафі, а сама пішла займатися господарством, однак ввечері до них приїхали поліцейські і вона віддала їм цей телефон, що був в чохлі, в якому ще була банківська картка й 1 грн. Згодом їй зателефонував працівник поліції та наказав з`явитися у відділ поліції. 07 липня 2022 року вона приїхала в м. Шепетівку. Працівники правоохоронного органу ОСОБА_13 і ОСОБА_14 підвезли її до відділу поліції, завели в кабінет до ОСОБА_9 , який поставив їй запитання щодо обставин заволодіння нею мобільним телефоном. Після цього вона підписувала протокол допиту свідка. На столі лежав стікер із папірцями, слідчий відірвав один папірець і мовчки підтягнув його до неї на пару сантиметрів. Вона розцінила це як прохання отримати винагороду і, написавши на папері 2000, пояснила, що це йому, щоб він як спеціаліст розібрався у справі та з`ясував, що не було крадіжки, слідчий відповів, що потім їй зателефонує. ОСОБА_9 викликав її до себе на 15 липня 2022 року, працівники поліції привезли її і провели в кабінет, вона сіла біля ОСОБА_9 в крісло і поклала на стіл 2000 грн купюрами по 200 грн, повідомивши, що це йому на цукерки та каву й щоб він розібрався в тому, що вона не вчиняла злочину, після чого в кабінет зайшли інші працівники поліції з камерами та затримали її.
Крім того, місцевий суд допитав свідка ОСОБА_15 (чоловіка ОСОБА_6 ), який пояснив, що навесні 2022 року його дружина їздила в м. Шепетівку, а повернувшись, повідомила, що знайшла телефон, і показала йому сенсорний телефон у чохлі чорного кольору. Зазначив, що телефон вони вирішили повернути власнику, але на той час він був розряджений, а в них не було часу, тому поклали його на шафу та попрямували займатися хатніми справами. Цього ж дня ввечері до них прийшли працівники поліції та спитали ОСОБА_6 про телефон. Вона віддала телефон у чохлі, де окремо були паспорт і банківська картка. Після цього слідчий звинуватив обвинувачену в крадіжці телефону та 3-4 рази викликав її на допит. Свідок зауважив, що казав дружині, що не треба давати хабаря слідчому.
При цьому, на противагу позиції ОСОБА_6 , суд першої інстанції врахував: показання:
- потерпілого ОСОБА_8 , який пояснив, що у травні 2022 року заходив у магазин «Цукерочка», купляв там цукерки, розплатився з продавцем та пішов додому. Вказав, що за ним у магазині стояли ще дві жінки на відстані 0,5 м від нього, одна з них - обвинувачена ОСОБА_6 . Зазначив, що телефон марки «Xiaomi Redmі Note» лежав у кишені його куртки, він був у чохлі, де також були паспорт та банківська картка, а на телефоні був установлений пароль - графічний ключ - і рингтон із мелодією. Зауважив, що через 5 хв виявив, що відсутній телефон. Оскільки не відчув, щоб хтось ліз до його кишені, тому повернувся до магазину і спитав у продавця, чи вона не знаходила його телефон, на що та відповіла, що телефону не бачила, однак після нього заходило ще дві жінки, які купляли товар. Потім з її телефону він набрав свій номер, хотів просити повернути його за винагороду, але ніхто не відповів, хоча виклик був. Крім того, зателефонував матері та повідомив, що в нього немає телефону, після чого вона теж дзвонила на його контактний номер, але спочатку під час її дзвінків було мовчання, а після цього не відповідали на виклик. Зауважив, що питав про телефон іншу жінку, присутню у магазині, вона показала кишені та сумку, де у неї його телефону не виявилося, а обвинуваченої поблизу не було;
- свідка ОСОБА_10 (продавця в магазині «Цукерочка»), яка пояснила, що в травні 2022 року в магазин прийшов потерпілий, купив цукерки та забув там телефон. За ним стояли ще двоє жінок, у тому числі обвинувачена. Указала, що в той момент, коли потерпілий вийшов з магазину, ОСОБА_6 замовила каву, після чого вона (свідок) відвернулася від прилавка. В цей час задзвонив телефон, на її запитання чий телефон ніхто з присутніх не відповів. Свідок вказала, що мелодія дзвінка була молодіжна, непритаманна жінкам літнього віку, що були в цей час у магазині. Згодом повернувся потерпілий і спитав, чи не залишив свій телефон у магазині. З її телефону вони разом набрали його номер, але ніхто не відповів, також шукали телефон по всьому ринку, втім не знайшли. При цьому потерпілий питав в іншої жінки, що була в магазині, про свій телефон, а вона показувала йому свою сумку. ОСОБА_6 теж підходила, і її питали, чи не знаходила вона телефон, однак вона заперечувала та показувала свій кнопковий телефон;
- свідка ОСОБА_9 (старшого слідчого Шепетівського відділу Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області), який пояснив, що здійснював досудове розслідування кримінального провадження за фактом крадіжки мобільного телефону. Вказав, що на початку липня 2022 року ОСОБА_6 було доставлено до кабінету № 26 для допиту як свідка. Він був одягнений у поліцейську форму із жетоном, перед допитом назвав себе, тому обвинуваченій було достеменно відомо, яку посаду він займає. Крім того, зазначив, що після допиту ОСОБА_6 підписала протокол допиту свідка, у якому було зазначено його посаду. Наголосив, що під час допиту обвинувачена почала висловлювати натяки на вирішення питання про непритягнення її до кримінальної відповідальності, взяла клаптик паперу зі столу і написала 2000, пояснивши, що це сума, за яку вона хоче закрити провадження у справі. Про це він доповів своєму керівнику. 15 липня 2022 року ОСОБА_6 прийшла до його кабінету, дістала із сумки 2000 грн, поклала їх на стіл та пояснила, що це для вирішення її питання. Після цього зайшли працівники поліції, вона схопила гроші і стисла в руці, але гроші в неї було вилучено, а її затримано.
Крім того, спростовуючи твердження ОСОБА_6 в частині відсутності умислу на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК, суд першої інстанції зауважив, що:
- з її пояснень і пояснень свідка ОСОБА_9 видно, що саме ОСОБА_6 хотіла вирішити питання про непритягнення її до кримінальної відповідальності за вчинення крадіжки телефону та з указаною метою написала 2000 на клаптику паперу, який узяла зі столу слідчого, а потім привезла гроші на вказану суму та поклала на стіл слідчому для уникнення обвинувачення у крадіжці;
- те, що поліцейські ОСОБА_13 та ОСОБА_14 підвозили її із залізничного вокзалу м. Шепетівки до Шепетівського РУП ГУНП і провели до кабінету слідчого ОСОБА_9 , не можна вважати провокацією злочину, оскільки такою поведінкою вони не схиляли обвинувачену до вчинення злочину, а в кабінеті слідчого ОСОБА_9 обвинувачена робила пропозицію та надавала неправомірну вигоду слідчому за відсутності вказаних осіб, у зв`язку з чим місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що поліцейські діяли активно і без цього злочин не було б учинено;
- твердження ОСОБА_6 про те, що під час надання неправомірної вигоди старшому слідчому ОСОБА_9 через необізнаність не усвідомлювала, що він є особою, яка займає відповідальне становище, оскільки не знала його посади і звання, є неспроможними, адже, як видно з її показань, їй було достеменно відомо, що ОСОБА_9 є слідчим, який розслідує кримінальне провадження стосовно неї, та до його службових повноважень входить прийняття рішення про закриття кримінального провадження і неправомірнувигодувона надавала слідчому саме для використання ним своїх службових повноважень в її інтересах,
у зв`язку з чим дійшов висновку, що провокація злочину за фактом надання неправомірної вигоди не мала місця, оскільки під час розгляду справи суд не встановивфакту підбурювання працівниками поліції обвинуваченої на вчинення злочину.
У свою чергу, спростовуючи показання ОСОБА_6 про відсутність умислу на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, та твердження про її намір повернути телефон за винагороду, місцевий суд зауважив, що:
- у цьому кримінальному провадженні суд установив, що обвинувачена припускала, що телефон був залишений потерпілим і він може за ним повернутися, проте привласнила його в таємний спосіб;
- обвинувачена не повідомила про знайдений телефон продавця магазину, що є обов`язком особи, яка знайшла знахідку, на підставі ч. 1 ст. 337 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), і не відповідала на дзвінки потерпілого та його матері, щоб повідомити про місцезнаходження телефону, а одразу поклала його до своєї сумки і не виймала до приїзду додому, а після приїзду поклала на шафу, що свідчить про її наміри заволодіти телефоном, а не повернути його власнику;
- потерпілий через короткий проміжок часу повернувся за своїм майном, але не зміг реалізувати своє право через протиправні дії обвинуваченої;
- відповідно до приписів ч. 4 ст. 339 ЦК право на одержання винагороди не виникає, якщо особа, яка знайшла загублену річ, не заявила про знахідку або вчинила спробу приховати її,
на підставі чого дійшов висновку, що дії ОСОБА_6 слід кваліфікувати саме як крадіжку, а не як знахідку загубленої речі.
Переглядаючи вирок суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку про належність та допустимість зазначених доказів і висновків місцевого суду стосовно доведеноті винуватості ОСОБА_6 , при цьому, зауваживши про відсутність будь-яких процесуальних порушень під час збирання, дослідження та їх оцінки, які б ставили під сумнів правильність висновків суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 369 КК.
Разом із тим суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку доводам апеляційних скарг сторони захисту про відсутність умислу в діях ОСОБА_6 на вчинення інкримінованих дій (аналогічні доводам касаційної скарги захисника), наголосив, що такі доводи не заслуговують на увагу.
Зокрема, колегія суддів суду апеляційної інстанції критично поставилася до доводів обвинуваченої про те, що умислу на крадіжку майна в неї не було, оскільки вона знайшла телефон та мала намір його повернути за винагороду, зауваживши, що установлені у кримінальному провадженні місцевим судом обставини свідчили про перебування мобільного телефону у відомому для потерпілого місці, а саме в приміщенні магазину «Цукерочка», ймовірну обізнаність ОСОБА_6 , яка стояла за потерпілим у черзі в магазині, про те, хто є власником телефону, крім того, у чохлі телефону містилися банківська картка ПриватБанку і паспорт потерпілого, що дозволяло безпомилково ідентифікувати власника телефону та передбачити, що власник повернеться за своїми речами й документами.
При цьому суд апеляційної інстанції врахував те, що обвинувачена не повідомила продавцю про виявлення телефону, не намагалася встановити, кому він належить, а відразу поклала його до своєї господарської сумки та вийшла з магазину, отримавши реальну можливість розпорядитися цим майном.
З урахуванням наведеного доводи сторони захисту про відсутність у ОСОБА_6 умислу на викрадення майна потерпілого колегія суддів суду апеляційної інстанції розцінила як намір уникнути відповідальності за фактично вчинене та обраний спосіб захисту й відхилила як такі, що суперечать фактичним обставинам справи.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначив, що дії обвинуваченої ОСОБА_6 свідчили про її умисел саме на викрадення чужого майна, та зауважив, що місцевий суд обґрунтовано і правильно кваліфікував її дії за ч. 4 ст. 185 КК.
З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування вироку та закриття провадження з реабілітуючих підстав.
Разом з тим колегія суддів суду апеляційної інстанції констатувала, що кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, підлягає закриттю на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК, виходячи з того, що:
- 09 серпня 2024 року набув чинності Закон № 3886-IX, яким було внесено зміни до ст. 51 КУпАП (Дрібне викрадення чужого майна), системний аналіз якої свідчить про те, що особа, яка вчинила дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, підлягає адміністративній відповідальності у випадку, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить від 0,5 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та кримінальна відповідальність настає у випадку, якщо розмір такого майна перевищує розмір, установлений ст. 51 КУпАП, а саме 2 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян;
- згідно з ч. 5 підрозд. 1 розд. ХХ Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розд. IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50 % розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом станом на 01 січня звітного податкового року;
- відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатної особи станом на 01 січня 2022 року становив 2481 грн, а 50% від його розміру становили 1240,50 грн;
- на момент вчинення ОСОБА_6 крадіжки чужого майна, а саме 04 травня 2022 року розмір вартості викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за ст. 185 КК, становив 2481 грн;
- ОСОБА_6 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК, завдавши потерпілому ОСОБА_8 майнової шкоди на загальну суму 1676,34 грн.
За таких обставин, з урахуванням приписів ст. 58 Конституції України та ч. 1 ст. 5 КК і того, що вартість викраденого майна була меншою за розмір, за яким, відповідно до Закону № 3886-IX та положень Податкового кодексу України, настає кримінальна відповідальність, колегія суддів дійшла переконання, що вчинене кримінальне правопорушення не підпадає під кримінально каране діяння, передбачене Особливою частиною КК, оскільки внесені законодавцем зміни про кримінальну відповідальність призвели до часткової декриміналізації діяння, і дія Закону має зворотну дію в часі, тому скасовує кримінальну відповідальність у разі заподіяння злочином меншої шкоди, ніж встановлено нормою закону.
Отже, узявши до уваги те, що відповідно до положень Закону № 3886-ІХ сума викраденого, з якої настає кримінальна відповідальність за злочини щодо права власності, збільшилася, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в цьому разі наявні правові підстави для закриття кримінального провадження за ч. 4 ст. 185 КК на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК.
Крім того, колегія суддів вважала безпідставними доводи сторони захисту про провокацію злочину за фактом надання неправомірної вигоди, оскільки:
- як вбачалося з показань свідка ОСОБА_15 - чоловіка обвинуваченої, після того як дружина ОСОБА_6 привезла додому чужий телефон, слідчий звинуватив обвинувачену у крадіжці цього телефону і 3-4 рази викликав її на допит, та свідок зауважував дружині про те, що давати хабаря слідчому не слід;
- обвинувачена не заперечувала факту написання суми на папері та надання 2000 грн слідчому, але наполягала, що давала гроші на каву і цукерки та щоб він розібрався у всьому, не вважаючи це неправомірною вигодою за закриття провадження;
- дії правоохоронців участині зустрічі ОСОБА_6 на вокзалі й доправлення її до слідчого відділу не свідчили про провокацію злочину та про незаконне підбурювання ОСОБА_6 з боку працівників поліції на дачу неправомірної вигоди;
- сама обвинувачена у своїх показаннях підтвердила, що вимог про надання неправомірної вигоди слідчий ОСОБА_9 до неї не висловлював і вона самостійно написала на аркуші паперу цифри 2000, її ніхто до цього не примушував;
- з протоколу про результати здійснення НСРД (аудіо-, відеоконтролю місця та особи) від 26 липня 2022 року вбачалося, що під час розмови зі слідчим саме ОСОБА_6 виклала на стіл грошові кошти та зазначила, що це за домовленістю, спитала, чи на цьому кінець і вони розходяться, тобто надала й наполегливо пропонувала ОСОБА_9 отримати неправомірну вигоду, оскільки настоювала, що не викрадала телефону, а знайшла, то фактично надавала гроші за закриття кримінального провадження та непритягнення її до кримінальної відповідальності.
Також, оцінюючи твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_6 під час надання неправомірної вигоди слідчому ОСОБА_9 через необізнаність не усвідомлювала, що він є особою, яка займає відповідальне становище, бо не знала його посади та звання, а неправомірну вигоду надавала слідчому саме для використання ним своїх службових повноважень в її інтересах, колегія суддів суду апеляційної інстанції до уваги не взяла, з огляду на те, що:
- з показань свідка ОСОБА_9 вбачалося, що він 07 липня 2022 року до початку слідчої дії - допиту ОСОБА_6 як свідка - роз`яснював останній, що він є старшим слідчим Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області та здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022244000000394 за ч. 4 ст. 185 КК;
- після здійснення допиту як свідка ОСОБА_6 ознайомилася зі складеним слідчим ОСОБА_9 протоколом її допиту від 07 липня 2022 року та підписувала його;
- з даних, здобутих у ході НСРД, установлено, що саме вона пропонувала, обіцяла та надавала обіцяну неправомірну вигоду ОСОБА_9 за непритягнення її до кримінальної відповідальності, оскільки усвідомлювала, що до його повноважень належить виріщення в тому числі питання про закриття кримінального провадження, та, незважаючи на роз`яснення ОСОБА_9 про неправомірність поведінки обвинуваченої, наполягала на отриманні ним неправомірної вигоди, яку поклала йому на стіл.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_6 достовірно знала (усвідомлювала), що пропонує, обіцяє та надає неправомірну вигоду ОСОБА_9 , який обіймав посаду старшого слідчого СВ Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області і відповідно є службовою особою, яка займає відповідальне становище, та те, що саме ОСОБА_9 у зв`язку з можливостями його посади, значущістю, статусністю та вагомістю цієї посади зможе закрити провадження стосовно неї.
Зважаючи на ці обставини, суд апеляційної інстанції констатував, що матеріальний закон місцевим судом застосований правильно, винесено законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час постановлення вироку не встановлено, підстав для скасування цього вироку в порядку апеляційної процедури не вбачалося, водночас на підставі приписів ч. 2 ст. 404 КПК зауважив про те, що вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 травня 2024 року підлягає зміні, а кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, - закриттю на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з декриміналізацією діяння, відповідно до Закону № 3886-IX.
ВерховнийСуд з наведеними висновками судів попередніх інстанцій погоджується та вважає за необхідне зауважити, що доводи касаційної скарги захисника в частині відсутності складу кримінальних правопорушень, які інкриміновані ОСОБА_6 ,також є неспроможними з огляду на таке.
Щодо правильності кваліфікації дій засудженої ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 185 КК (таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану).
За нормативним визначенням крадіжка - це таємне викрадення майна, яке завідомо є чужим для винного, тобто воно перебуває у власності іншої особи, і винний не має на це майно ні дійсного, ні гаданого права.
Заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте), особою, яка знала кому належить це майно, мала підстави вважати де знаходиться власник речі й усвідомлювала, що він може за нею повернутися, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна.
Якщо привласнення майна відбувається в адміністративних приміщеннях, пунктах здійснення розрахунково-касових операцій та інших громадських місцях з обмеженим простором, у таких випадках слід констатувати презумпцію «забутості» речі її власником: у подібних випадках особа, яка привласнює річ, має розуміти, що зовнішні умови, обстановка, розташування речі свідчать про те, що вона фактично не вийшла з володіння власника, а лише залишена чи забута ним.
На відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що: а) воно вибуло з володіння власника; б) місцезнаходження цього майна власнику не відомо; в) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим; г) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати і сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника; д) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна.
Водночас установлені судами попередніх інстанцій у цьому кримінальному провадженні обставини вказували на такі факти:
- перебування об`єкту посягання у відомому для потерпілого місці, а саме в приміщенні магазину «Цукерочка», про що свідчило, зокрема, і те, що останній повернувся до приміщення і здійснював активні дії, спрямовані на відшукання втраченого телефону безпосередньо в межах саме цього магазину, що вказує на те, що телефон, попри його втрату власником, перебував у власності потерпілого, проте реалізувати своє право на користування, розпорядження ним тощо він не мав можливості через протиправні дії конкретної особи;
- реальну обізнаність ОСОБА_6 про те, хто є власником телефону, зокрема перебування останньої в черзі за потерпілим, наявність у телефоні банківської картки та паспорта потерпілого, тобто конкретної, а не ймовірної особи, що надавало безумовні підстави ОСОБА_6 точно ідентифікувати власника телефону й передбачити, що він повернеться за своїми речами та документами.
Крім того, зі змісту встановлених судами попередніх інстанцій обставин не вбачалося, що обвинувачена повідомляла очевидцям про знахідку і вчиняла дії, спрямовані на встановлення власника телефону, а поклала майно до своєї сумки та вийшла з приміщення магазину, із цього моменту отримавши реальну можливість розпорядитися ним, у зв`язку із чим суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність умислу на вчинення крадіжки.
Такі висновки судів є належним чином обґрунтованими та вмотивованими, дії засудженої суди кваліфікували правильно, тому доводи касаційної скарги щодо відсутності умислу на вчинення крадіжки є неспроможними.
При цьому доводи касаційної скарги захисника про незгоду із закриттям кримінального провадження судом апеляційної інстанції в частині обвинувачення за ч. 4 ст. 185 КК у зв`язку з декриміналізацією діяння, оскільки, на думку захисника, у такому разі кримінальне провадження мало бути закрите за відсутністю складу злочину, колегія суддів до уваги не бере, адже, з огляду на зазначене вище, Верховний Суд дійшов переконання про відсутність мотивів для закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав.
Водночас колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).
Відповідно до п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Разом з тим положеннями п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК регламентовано, що кримінальне провадження закривається судом з підстави, передбаченої п. 4-1 ч. 1 цієї статті, якщо підозрюваний, обвинувачений заперечує проти закриття за цією підставою.
Як убачається зі змісту ухвали Хмельницького апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_6 , суд апеляційної інстанції, викладаючи позиції учасників провадження, серед іншого, зазначив, що:
- обвинувачена ОСОБА_6 та її захисник ОСОБА_7 просили закрити кримінальне провадження за відсутністю в діях ОСОБА_6 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 369 КК;
- захисник ОСОБА_7 просив не застосовувати вимоги Закону № 3886-IX та не закривати провадження через декриміналізацію, а закрити його за ч. 4 ст. 185 КК з реабілітуючих підстав, за відсутністю складу цього злочину.
Однак колегія суддів суду апеляційної інстанції, заслухавши суддю-доповідача, позиції учасників судового розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, дійшла висновку про закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, саме на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК, а не п. 1-2 ч. 2 цієї статті.
Водночас, колегія суддів Верховного Суду вважає, що з урахуванням наведеного вище й того, що сторона захисту не просила закрити це кримінальне провадження за п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК (нереабілітуюча підстава), а наголошувала на необхідності його закриття у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_6 складу інкримінованих їй кримінальних правопорушень, його закриття саме на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК, а не п. 1-2 ч. 2 цієї статті в цілому не свідчить про допущення судом апеляційної інстанції такого істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, оскільки, на переконання Верховного Суду, зазначене не погіршує становища ОСОБА_6 та не створює для неї більш негативних наслідків.
Щодо правильності кваліфікації дій засудженої ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 369 КК (пропозиція, обіцянка службовій особі надати їй неправомірну вигоду та надання такої вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою, яка займає відповідальне становище, в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища).
Зокрема, неправомірна вигода - грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав.
Об?єктивна сторона складу злочину характеризується такими діяннями: 1) пропозиція неправомірної вигоди; 2) її обіцянка; 3) надання неправомірної вигоди.
Під час вчинення дій, передбачених ст. 369 КК, адресатом неправомірної вигоди є службова особа; при цьому службовій особі неправомірну вигоду пропонують, обіцяють або надають за вчинення чи невчинення нею в інтересах того, хто її пропонує, обіцяє чи надає, або в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Суб?єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: винний усвідомлює, що він пропонує, обіцяє чи надає службовій особі неправомірну вигоду за виконання чи невиконання будь-яких дій із використанням наданої їй влади чи службового становища в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, або в інтересах третьої особи.
Для інкримінування ч. 3 ст. 369 КК за ознакою пропозиції, обіцянки чи надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, треба встановити, що особа, яка пропонувала, обіцяла або надала неправомірну вигоду, усвідомлювала відповідний статус адресата неправомірної вигоди.
При цьому склад злочину відсутній у тому випадку, коли той, хто пропонує, обіцяє або надає майнове чи немайнове благо, помилково вважає, що його передача здійснюється:
а) правомірно (наприклад, відбувається сплата штрафу або офіційно оплачуються певні послуги);
б) благо призначається як оплата за реалізацію професійних прав та обов?язків, відмінних від використання влади або службового становища службової особи.
Також слід зазначити, що кримінальна відповідальність за порушення заборони отримання службовою особою, яка займає відповідальне становище, будь-якої неправомірної вигоди у зв`язку зі здійсненням своїх службових повноважень, настає в тому разі, коли особа, яка надає неправомірну вигоду, усвідомлює, що надає її саме такій особі й у зв`язку з можливостями її посади, а особа, яка одержує неправомірну вигоду, розуміє значущість займаної нею посади, її статусність та можливості. Під час встановлення кримінальної відповідальності за пропозицію чи обіцянку службовій особі, яка займає відповідальне становище, надати неправомірну вигоду враховується також вагомість цієї посади у розумінні особою, яка надає неправомірну вигоду, мета, яку вона переслідує, та її впевненість у тому, що цю мету буде досягнуто завдяки можливостям посади, яку обіймає особа, яка отримує неправомірну вигоду (позиція Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловлена в постанові від 08 червня 2023 року у справі № 398/1278/22, провадження № 51-949 км 23).
Зокрема, у межах цього кримінального провадження суди попередніх інстанцій установили такі обставини, з яких чітко випливає, що ОСОБА_6 була беззаперечно обізнана зі статусом особи, якій пропонувала, а згодом надала неправомірну вигоду, - слідчого, оскільки він здійснював досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо неї, крім того, як з`ясували суди з показань самої ОСОБА_6 , після її допиту вона підписала протокол, складений за його результатами слідчим, а тому не могла не усвідомлювати вагомість займаної слідчим посади і його можливості, отримані внаслідок перебування на вказаній посаді, для ймовірного сприяння у закритті кримінального провадження, яке розслідується конкретно цим слідчим та її сподівання на досягнення відповідної мети завдяки можливостям указаної посади, яку обіймав ОСОБА_9 .
Ураховуючи викладені обставини, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій, покликаючись на низку досліджених письмових доказів, а також показань свідків та потерпілого, обґрунтовано дійшли висновку про неспроможність позиції сторони захисту щодо відсутності в діях ОСОБА_6 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 369 КК, а доводи касаційної скарги захисника в цій частині не містять переконливих обґрунтувань, які би надавали підстави Верховному Суду беззаперечно стверджувати, що такі судові рішення постановлено без додержання положень статей 374, 419 КПК.
Отже:
-висновки судів попередніх інстанцій є належним чином умотивованими;
- тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили або могли перешкодити судам ухвалити законні та обґрунтовані рішення під час розгляду кримінального провадження, не встановлено;
- кваліфікація дій засудженої є правильною та підтверджена сукупністю доказів, які були предметом дослідження судів попередніх інстанцій,
у зв`язку із чим колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги захисника щодо необхідності закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав (за відсутністю складу інкримінованих кримінальних правопорушень) є необґрунтованими, а тому відсутні підстави для задоволення вимог його касаційної скарги.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженої ОСОБА_6 , залишити без задоволення, а вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 травня 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
