Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 21 серпня 2025 року
у справі № 688/2554/22
Кримінальна юрисдикція
Щодо розмежування привласнення знахідки та крадіжки чужого майна
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 засуджено до покарання:
- за ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років;
- за ч. 3 ст. 369 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 змінено в порядку ч. 2 ст. 404 КПК.
Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, закрито на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з декриміналізацією відповідно до Закону України від 18 липня 2024 року № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» (далі - Закон № 3886-IX).
Постановлено вважати ОСОБА_6 засудженою за ч. 3 ст. 369 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна.
У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
За нормативним визначенням крадіжка - це таємне викрадення майна, яке завідомо є чужим для винного, тобто воно перебуває у власності іншої особи, і винний не має на це майно ні дійсного, ні гаданого права.
Якщо привласнення майна відбувається в адміністративних приміщеннях, пунктах здійснення розрахунково-касових операцій та інших громадських місцях з обмеженим простором, у таких випадках слід констатувати презумпцію «забутості» речі її власником: у подібних випадках особа, яка привласнює річ, має розуміти, що зовнішні умови, обстановка, розташування речі свідчать про те, що вона фактично не вийшла з володіння власника, а лише залишена чи забута ним.
Водночас установлені судами попередніх інстанцій у цьому кримінальному провадженні обставини вказували на такі факти:
- перебування об'єкта посягання у відомому для потерпілого місці, а саме в приміщенні магазину «Цукерочка», про що свідчило, зокрема, і те, що останній повернувся до приміщення і здійснював активні дії, спрямовані на відшукання втраченого телефону безпосередньо в межах саме цього магазину, що вказує на те, що телефон, попри його втрату власником, перебував у власності потерпілого, проте реалізувати своє право на користування, розпорядження ним тощо він не мав можливості через протиправні дії конкретної особи;
- реальну обізнаність ОСОБА_6 про те, хто є власником телефону, зокрема перебування останньої в черзі за потерпілим, наявність у телефоні банківської картки та паспорта потерпілого, тобто конкретної, а не ймовірної особи, що надавало безумовні підстави ОСОБА_6 точно ідентифікувати власника телефону й передбачити, що він повернеться за своїми речами та документами.
Крім того, зі змісту встановлених судами попередніх інстанцій обставин не вбачалося, що обвинувачена повідомляла очевидцям про знахідку і вчиняла дії, спрямовані на встановлення власника телефону, а поклала майно до своєї сумки та вийшла з приміщення магазину, із цього моменту отримавши реальну можливість розпорядитися ним, у зв`язку із чим суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність умислу на вчинення крадіжки.
ВИСНОВКИ: заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте), особою, яка знала кому належить це майно, мала підстави вважати де знаходиться власник речі й усвідомлювала, що він може за нею повернутися, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна.
На відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що: а) воно вибуло з володіння власника; б) місцезнаходження цього майна власнику не відомо; в) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим; г) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати і сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника; д) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти власності, склад крадіжки, корисливі злочини
