Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 07 липня 2026 року
у справі № 462/2497/17
Кримінальна юрисдикція
Щодо впливу виконання кредитного зобов’язання на кваліфікацію шахрайського заволодіння правом на нерухоме майно, передане в іпотеку з використанням підробленої довіреності
ФАБУЛА СПРАВИ
Вироком районного суду міста ОСОБА_7 визнано винуватою та засуджено до покарання за ч. 2 ст. 358 КК (у редакції 2001 року) у виді позбавлення волі на строк 1 рік; за ч. 4 ст. 190 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_7 звільнено від покарання та його відбування за ч. 2 ст. 358 КК.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 190 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
Ухвалою вирок місцевого суду залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
За змістом судових рішень ОСОБА_7 було визнано винуватою у придбанні права на майно шляхом обману та зловживання довірою (шахрайство), вчиненому в особливо великому розмірі.
Така правова оцінка дій засудженої обґрунтована встановленими місцевим судом на підставі низки доказів фактичними обставинами кримінального правопорушення.
Судами достеменно встановлено, що саме засуджена підписала від імені ОСОБА_11 довіреність, яка стала одним з інструментів отримання нею кредиту.
Відтак усі дії з майном відбувалися поза волею потерпілої та без її відома.
Зокрема, із показань потерпілої слідує, що у липні 2013 року вона дізналася, що її квартири було відчужено на прилюдних торгах як наслідок неправомірних дій її тітки з метою заволодіння кредитними коштами банку. Питання передачі майна як майнової поруки жодного разу не обговорювалося і згоду на такі дії вона нікому не надавала, в тому числі і нотаріальну.
Сама ж засуджена під час дачі показань у місцевому суді наголошувала лише на факті відсутності у матеріалах провадження нотаріально посвідченої довіреності, а щодо підписів вказувала, що погоджується з тим, що вони відрізняються.
Попри посилання судів на певні процесуальні документи, які не є доказами, винуватість ОСОБА_7 доведено поза розумним сумнівом з урахуванням низки доказів, зокрема, протоколів про тимчасовий доступ до речей та документів, договорів кредиту, поруки, витягів з реєстрів, висновків експертиз тощо, зміст яких відтворено у судових рішеннях.
Твердження захисника про те, що наявність умислу на шахрайство спростовується тим, що отримання кредиту відбулося під забезпечення іпотекою не лише належних потерпілій квартир, а також тим, що засуджена виконувала кредитне зобов`язання є необґрунтованими.
Адже у цьому кримінальному провадженні йдеться про конкретні квартири, які належали саме потерпілій, а забезпечення іпотеки іншими квартирами, які належать іншим особам, не впливає на кримінально-правову оцінку дій ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 190 КК у цьому кримінальному провадженні.
Також у цьому провадженні на кваліфікацію дій засудженої не впливає і факт виконання кредитного зобов'язання, яке з урахуванням обставин цього провадження, виникло, у тому числі на підставі підробленої ОСОБА_7 довіреності, яка стала інструментом розпорядження майна, належного потерпілій.
ВИСНОВКИ: у цьому провадженні судами було встановлено факт підроблення з боку засудженої довіреності від імені потерпілої на третю особу, що насамперед вказує на те, що [засуджена] поза волею [потерпілої] вчинила дії по розпорядженню майном останньої без дійсної волі потерпілої на це.
Отримання засудженою кредитних коштів під забезпечення іпотекою з використанням підробленої довіреності від імені потерпілої не вказує на існування між [засудженою] та [потерпілою] цивільно-правових відносин, оскільки такі не можуть ґрунтуватися на підроблених документах.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: склад шахрайства, злочини проти власності, підроблені документи
