Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 07 липня 2026 року
у справі № 404/5640/25
Кримінальна юрисдикція
Щодо кваліфікації дій особи, яка використала обман чи зловживання довірою як спосіб доступу до транспортного засобу, не маючи на момент заволодіння ним дійсного або уявного права
ФАБУЛА СПРАВИ
За вироком районного суду міста ОСОБА_5 засуджено ч. 1 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою захисника апеляційний суд ухвалою залишив це рішення без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Під незаконним заволодінням транспортним засобом кримінальний закон розуміє умисне, протиправне вилучення транспортного засобу з будь-якою метою у його власника або законного користувача всупереч їхньої волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовження руху тощо. Таке заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або погроз. З урахуванням обставин конкретного провадження моментом закінчення злочину може бути початок руху автомобіля унаслідок запуску двигуна чи буксирування, момент встановлення контролю за рухом транспортного засобу внаслідок відсторонення власника чи користувача від керування ним або їх примушування до початку чи продовження руху.
Протиправному заволодінню транспортним засобом шляхом зловживання довірою притаманні свої характерологічні ознаки, які відрізняють указаний спосіб вчинення кримінального правопорушення від інших. У разі застосування зловживання довірою моментом закінчення кримінального правопорушення є момент припинення правомірного володіння транспортним засобом, яке здійснювалося винуватим за волею і бажанням власника або користувача, у межах та порядку, визначених ними, та встановлення протиправного володіння внаслідок використання транспортного засобу всупереч їх волі, тобто не з тією метою, для досягнення якої його передано, і не для вирішення тих завдань, які визначені власником чи володільцем як умова для передачі і правомірного володіння транспортним засобом.
Місцевий суд, із правильністю висновків якого погодився і суд апеляційної інстанції, на підставі досліджених доказів встановив, що ОСОБА_5 отримав за усною домовленістю автомобіль від власника на умовах тимчасового платного користування, не маючи дійсних намірів на це, оскільки вже наступного дня організував продаж автомобіля третім особам та отримав за це грошові кошти. При цьому, задля конспірації своїх дій ОСОБА_5 залучив третю особу, який використовуючи військову форму створював ілюзію у покупців, що власник автомобіля військовослужбовець, який не має можливості самостійно здійснити продаж. Така обдуманість, послідовність і швидкість дій засудженого свідчить про заздалегідь спланований ним злочин спрямований на незаконне заволодіння автомобілем, а не про зміну намірів останнім під час правомірного користування ним та безспірно вказує на те, що умисел на заволодіння транспортним засобом виник у ОСОБА_5 ще до його передачі потерпілим.
Відтак, місцевий суд встановив наявність у діях ОСОБА_5 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК і не встановив обставин для їх кваліфікації за ч. 1 ст. 190 КК.
ВИСНОВКИ: якщо на момент заволодіння транспортним засобом особа не мала ні дійсного, ні уявного права на транспортний засіб і використала обман чи зловживання довірою як спосіб доступу до нього, такі дії підлягають кваліфікації за ст. 289 КК як спеціальна норма кримінального закону, що має перевагу над загальною нормою кримінального закону, яка передбачає відповідальність за кримінальні правопорушення проти власності (статті 190 чи 192 КК).
КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти власності, злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, склад незаконного заволодіння
