КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
У Х В А Л А
23 вересня 2025 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 752/3051/25
провадження номер: 22-ц/824/14035/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2025 року у складі судді Кордюкової Ж.І., у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2025 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» (далі - ТОВ «Новобудова») задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Новобудова» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги за період з травня 2023 року по грудень 2024 року у розмірі 21 142 грн 26 коп., 3% річних від простроченої суми за період з січня 2024 року по грудень 2024 року у розмірі 781 грн 49 коп., інфляційні втрати за період з січня 2024 року по грудень 2024 року у розмірі 2 856 грн 32 коп. та судовий збір у розмірі 3 028 грн 00 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, 06 липня 2025 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, направивши її через електронний кабінет.
Також в апеляційній скарзі ОСОБА_1 заявив клопотання про звільнення його від сплати судового збору, посилаючись на те, що він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, на підтвердження чого надав копію відповідного посвідчення серії НОМЕР_1 від 02 квітня 2003 року (а.с.86). Тому вважав, що він звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Вказана апеляційна скарга надійшла до Київського апеляційного суду 07 липня 2025 року.
Того ж дня, тобто 07 липня 2025 року, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями здійснено автоматизований розподіл даної цивільної справи, якій присвоєно номер провадження 22-ц/824/14035/2025 та визначено колегію суддів у складі: Верланова С.М. - головуючий суддя, судді: Нежура В.А., Невідома Т.О.
Ухвалою судді Київського апеляційного суду від 10 липня 2025 року витребувано із Голосіївського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ТОВ «Новобудова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.
04 вересня 2025 року до Київського апеляційного суду від суду першої інстанції надійшли матеріали даної цивільної справи.
Ухвалою судді Київського апеляційного суду від 08 вересня 2025 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору у даній справі відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2025 року залишено без руху та надано йому строк для виконання вимог ухвали протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали.
10 вересня 2025 року копію вказаної вище ухвали судді Київського апеляційного суду від 08 вересня 2025 року було отримано ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд», що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.136).
15 вересня 2025 року ОСОБА_1. через підсистему «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду заяву про відвід судді Київського апеляційного суду Верланова С.М. (зареєстровано в суді 16 вересня 2025 року за вх.№116539) (а.с.137-139).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року визнано відвід судді Київського апеляційного суду Верланова С.М. необґрунтованим. Цією ж ухвалою передано заяву ОСОБА_1 про відвід судді Верланова С.М. на автоматичний розподіл для визначення судді, який вирішить питання про відвід у порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України.
Ухвалою судді Київського апеляційного суду Левенця Б.Б. від 17 вересня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Київського апеляційного суду Верланова С.М. у справі за позовом ТОВ «Новобудова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості - відмовлено.
Зі змісту заяви ОСОБА_1 про відвід судді Київського апеляційного суду Верланова С.М. від 15 вересня 2025 року вбачається, що, окрім заявленого відводу судді Верланову С.М., ОСОБА_1. просить:
звільнити його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі, посилаючись на те, що дана справа стосується соціального захисту порушених прав та пільг ветерана війни, визначених статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та гарантованих статтею 17 Конституції України, як учасника бойових дій на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір»;
надати йому реальний доступ до правосуддя з можливістю оскаржити протиправні дії позивача, які становлять втручання у права ветерана війни та пільги під час надання житлово-комунальних послуг, та представити перед судом аргументи, які він вважає важливими для справи для розгляду їх апеляційним судом, з урахуванням правових позицій Великої Палати Верховного Суду та рішень Європейського суду з прав людини, вказаних у даній заяві (а.с.137-139).
Перевіривши матеріали справи та доводи заяви ОСОБА_1 від 15 вересня 2025 року в частині звільнення його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі, Київський апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід визнати неподаною та повернути заявнику з таких підстав.
В ухвалі судді Київського апеляційного суду від 08 вересня 2025 року про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без руху, суддя дійшов висновку, що оскільки предметом спору у даній справі за позовом ТОВ «Новобудова» до ОСОБА_1 є стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості, і такі вимоги позову не пов`язані із порушенням прав скаржника як учасника бойових дій чи будь-яким іншим чином стосується соціального і правового захисту учасників бойових дій, тому у даній справі відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Згідно з пунктом 1.6 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду становить 150 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Ураховуючи характер спору та клопотання у скарзі, належний до сплати розмір судового збору за подання даної апеляційної скарги становить 3 633 грн 60 коп.
З наведених підстав суддею апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та заявнику надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду для усунення недоліків скарги.
Проте у встановлений судом строк ОСОБА_1 вказані вище недоліки, які зазначені в ухвалі судді Київського апеляційного суду від 08 вересня 2025 року, не виконав.
Що стосується доводів заяви ОСОБА_1 від 15 вересня 2025 року в частині звільнення його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги у цій справі з тих підстав, що дана справа стосується соціального захисту порушених прав та пільг ветерана війни, визначених статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та гарантованих статтею 17 Конституції України, як учасника бойових дій на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», то вони не заслуговують на увагу, виходячи з такого.
У пункті 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № № 14-730цс19) зроблено висновок, що «відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI учасники бойових дій під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються від сплати судового збору у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Разом з тим, зазначена норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону № 3551-XII».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року у справі № 285/3858/17 (провадження № 61-34722св18) зроблено висновок, що «відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції на час постановлення ухвали суду про усунення недоліків апеляційної скарги) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Верховний Суд зазначає, що зазначена пільга щодо сплати судового збору поширюється на учасників бойових дій, які звертаються до суду як позивачі за захистом своїх порушених прав».
З матеріалів справи вбачається, що у даній справі ОСОБА_1 не звертався до суду за захистом своїх порушених прав, зустрічного позову не подавав та має процесуальний статус винятково відповідача.
За таких процесуальних обставин, ОСОБА_2 не підлягає звільненню від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» та статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Аналогічного та усталеного підходу до вирішення клопотань про звільнення від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» та статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за подання скарги на судове рішення саме відповідачами, дотримується і Верховний Суд в ухвалах: від 01 грудня 2021 року у справі №760/14254/20 (провадження №61-19365ск); від 28 березня 2023 року у справі №686/322/21 (провадження № -61-387ск23); від 28 червня 2023 року у справі №761/18365/20 (провадження №61-9164ск23); 09 жовтня 2023 року у справі №61-14054ск23 (провадження №61-14054ск23).
Апеляційний суд також враховує, що наразі відсутні підстави щодо неоднозначного трактування обсягу та способу реалізації пільг особи, яка має статус учасника бойових дій щодо сплати судового збору.
Так, Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання прийняття до розгляду справи № 567/79/23 (провадження № 14-93цс24) та наявності/відсутності підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19, від якого вона не відступила у своїй постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, та викладеного у інших постановах Верховного Суду, який обмежує застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI виключно статтями 12 та 22 Закону № 3551-XII, встановила певні обставини та дійшла такого висновку.
Згідно з відкритими та загальнодоступними даними Офіційного вебпорталу парламенту України, у березні 2020 року у Верховній Раді України зареєстрований проєкт Закону про внесення зміни до статті 5 Закону України «Про судовий збір» (щодо сплати судового збору при захисті прав учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності та Героїв України).
До проєкту цього Закону було надано пояснювальну записку та висновки комітетів Верховної Ради України з яких вбачається, що метою цього законопроєкту було усунення суперечності, що буде сприяти приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність до вимог принципів верховенства права та правової визначеності. А саме запропоновано внести зміни до Закону України «Про судовий збір» в частині викладення пункту 13 частини першої статті 5 зазначеного Закону в такій редакції: «учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у всіх справах незалежно від характеру порушених прав».
Проте Верховна Рада України не прийняла Закон про внесення зміни до статті 5 Закону України «Про судовий збір» (щодо сплати судового збору при захисті прав учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності та Героїв України).
Тобто законодавець чітко визначив свою позицію щодо спірного питання.
Отже Велика Палата Верховного Суду зазначила, що із часу прийняття нею 09 жовтня 2019 року постанови у справі № 9901/311/19, як і постанови від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 із висновками щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI з урахуванням вимог статей 12 та 22 Закону № 3551-XII, відсутні підстави стверджувати, що відбулась зміна суспільних відносин чи нормативного регулювання, внаслідок чого цей висновок втратив зрозумілість, набув ознак неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості чи помилковості.
Наведені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду мотиви про те, що сформульований Великою Палатою Верховного Суду висновок обмежує застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI виключно статтями 12 та 22 Закону № 3551-XII, не підтверджують наявності підстав для прийняття справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду, оскільки висновки, сформульовані нею у наведених постановах, навпаки, є конкретними й однозначними (див. також ухвалу Верховного Суду від 22 липня 2025 року у справі № 591/565/24 (провадження № 61-9322ск25).
Також колегією суддів враховано, що із даних Єдиного державного реєстру судових рішень (до якого у відповідності до частини 5 статті 7 Закону України «Про доступ до судових рішень» судді мають повний доступ) вбачається, що ухвалою суді Верховного Суду від 29 листопада 2024 року у справі № 752/10987/23 (провадження № 61-14938ск24) за позовом ТОВ «Новобудова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 травня 2024 року, ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 27 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року, залишено без руху.
У подальшому ухвалою суді Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 752/10987/23 (провадження № 61-14938ск24) відкрито касаційне провадження.
При цьому, у мотивувальній частині вказаної ухвали судді Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 752/10987/23 (провадження № 61-14938ск24) вказано, що ОСОБА_1 звертався до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Новобудова» та просив визнати протиправними дії щодо не нарахування йому 75 % знижки при оплаті за користування комунальними послугами та стягнення з учасника бойових дій заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги; визнати протиправним та недійсним розрахунок заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01 грудня 2021 року до 01 травня 2023 року. Однак Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 27 травня 2024 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року, відмовлено в прийнятті та об`єднанні в одне провадження з первісним позовом ТОВ «Новобудова» - зустрічного позову ОСОБА_1 .
Не погодившись із судовими рішеннями про відмову в прийнятті та об`єднанні в одне провадження зустрічного позову з первісним позовом, ОСОБА_1 оскаржив зазначені судові рішення до касаційного суду.
Таким чином у справі № 752/10987/23 (провадження № 61-14938ск24) ОСОБА_1 звертався до суду із зустрічним позовом, у якому оскаржував дії щодо не нарахування пільг при оплаті житлово-комунальних послуг. Тобто ОСОБА_1 фактично реалізовував активну процесуальну позицію позивача, що згідно із вказаними вище доктринальними висновками Великої Палати Верховного Суду може бути підставою для застосування пільг щодо сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» у системному зв`язку зі статтями 12 і 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Разом із тим, у даній справі №752/3051/25 ОСОБА_1 не подавав зустрічного позову та не заявляв самостійних вимог щодо захисту порушених прав як особа, яка має пільги, визначені статтями 12 і 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і, відповідно, він має лише процесуальний статус відповідача, який оскаржує рішення суду першої інстанції.
Отже обставини даної справи №752/3051/25 (провадження №22-ц/824/14035/2025) та справи №752/10987/23 (провадження №61-14938ск24), є нерелевантними між собою, оскільки в останній ОСОБА_1 діяв у статусі позивача за зустрічним позовом (оскаржував набуття такого статусу), заявляючи самостійні вимоги, пов`язані із соціальним захистом. Тоді як у даній справі №752/3051/25 ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції виключно у статусі відповідача, що виключає застосування до нього передбачених законом пільг зі сплати судового збору.
Будь-яких інших підстав для звільнення відповідача ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, заявником не наведено.
Станом на 23 вересня 2025 року вказані в ухвалі судді Київського апеляційного суду від 08 вересня 2025 року недоліки апеляційної скарги на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2025 року, заявником не усунені, судовий збір у визначеному судом розмірі не сплачено.
Таким чином ОСОБА_1 у встановлений судом строк вимоги ухвали судді від 08 вересня 2025 року про залишення апеляційної скарги без руху не виконав, недоліки скарги не усунув.
Що стосується прохання ОСОБА_1 в заяві від 15 вересня 2025 року про надання йому реального доступу до правосуддя з можливістю оскаржити протиправні дії позивача, які становлять втручання у права ветерана війни та пільги під час надання житлово-комунальних послуг, то колегія суддів вважає, що в даному конкретному випадку права заявника на доступ до правосуддя не є порушеними, виходячи з такого.
По-перше, ухвала судді Київського апеляційного суду від 08 вересня 2025 року про залишення апеляційної скарги без руху відповідно до положень частини першої статті 129-1 Конституції України та частини першої статті 18 ЦПК України є обов`язковою до виконання.
По-друге, доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Прецедентна практика ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватися, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).
ЄСПЛ виходить з того, що реалізуючи пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
У зв`язку з наведеним, залишення апеляційної скарги без руху з підстав, передбачених законом, не є порушенням права заявника на доступ до правосуддя.
Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Згідно з приписами частини третьої статті 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Отже, ураховуючи наведене вище, та приймаючи до уваги, що без усунення вказаних вище недоліків апеляційної скарги суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішити питання про відкриття апеляційного провадження, тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2025 року відповідно до вимог статей 185, 356, 357 ЦПК України слід вважати неподаною та йому повернути.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із апеляційною скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення (частина сьома статті 185 ЦПК України).
Керуючись статтями 185, 356, 357 ЦПК України Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2025 року вважати неподаною та йому повернути.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді:
