Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 11-кп/803/2500/25 Справа № 205/4192/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2024 року у кримінальному провадженні № 12022041030002354, відносно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Дніпропетровська, громадянки України, із вищою освітою, заміжньої, на утримані малолітніх дітей не маючої, офіційно не працевлаштованої, раніше не судимої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч 1 ст. 307 КК України, -
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_7
прокурора ОСОБА_8
захисника ОСОБА_5
обвинуваченої ОСОБА_6
В С Т А Н О В И Л А:
Вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2024 року ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 307 КК України та призначено їй покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.
Зараховано ОСОБА_6 в строк відбуття покарання відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України строк перебування під вартою з 08 грудня 2022 року по 02 лютого 2023 року із розрахунку одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув`язнення.
Зараховано ОСОБА_6 в строк відбуття покарання відповідно до ч. 7 ст. 72 КК України строк перебування під цілодобовим домашнім арештом з 03 лютого 2023 року по 30 червня 2023 року включно із розрахунку одному дню позбавлення волі відповідає три дні перебування під цілодобовим домашнім арештом.
Судом вирішено долю речових доказів та судових витрат.
Цим вироком ОСОБА_6 визнана винною за наступних обставин.
У невстановлений час та місці, у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, направлений на незаконне придбання та зберігання наркотичного засобу, обіг якого обмежено, а саме канабісу, з метою його подальшого збуту на території міста Дніпра.
З метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_6 , у невстановлений час та місці, діючи в порушення вимог Закону України «Про обіг наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» (введений в дію Постановою Верховною Радою України № 61/95-ВР від 15.02.95), придбала невстановлену кількість наркотичного засобу обіг якого обмежено - канабісу, масою не менше ніж 261,5228 грам, який розфасувала в 115 сліп пакетів з метою подальшого збуту, та зберігала за місцем свого проживання в квартирі АДРЕСА_2 .
08 грудня 2022 року в період часу з 07 години 25 хвилин до 10 години 41 хвилин, під час проведення санкціонованого обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , в квартирі АДРЕСА_2 , було виявлено та вилучено: 115-ть сліп пакетів з речовиною рослинного походження, зелено-коричневого кольору, котра є канабісом, який відноситься до наркотичних засобів, обіг яких обмежено.
Маса канабісу (в перерахунку на висушену речовину) складає відповідно: 0,9044 г., 0,891 г., 0,4117 г., 1,1784 г., 0,3635 г., 0,5720 г., 1,1653 г, 0,7561 г., 0,4795 г., 0,3717 г., 0,3995 г., 1,1060 г., 0,2948 г., 0,5241 г., 1,1770 г., 0,4693 г., 0,5797 г., 0,3511 г., 0,4100 г., 0,4703 г., 0,3494 г., 0,7734 г., 0,2890 г., 1,1205 г., 0,5921 г., 0,2989 г., 0,3658 г., 0,3385 г., 0,5267 г., 0,7050 г., 0,6427 г., 0,4508 г., 0,5612 г., 0,8768 г., 1,1640 г., 0,8911 г., 0,9334 г., 0,5684 г., 0,8426 г., 0,4323 г., 0,8494 г., 0,4111 г., 0,8699 г., 0,6832 г., 0,5862 г., 0,8211 г., 1,0774 г., 0,8865 г., 0,9006 г., 1,0656 г., 1,2735 г., 0,5565 г., 0,8760 г., 0,8828 г, 0,8826 г., 0,8937 г., 0,8980 г., 0,8970 г., 0,8741 г., 0,8880 г., 0,9024 г., 0,8803 г., 0,8746 г., 0,9000 г., 0,8874 г., 0,9144 г., 0,9301 г., 0,9022 г., 0,8958 г., 0,8991 г., 0,8744 г., 0,9027 г., 0,8792 г., 0,9160 г., 0,9017 г., 0,8942 г., 0,9232 г., 0,9228 г., 0,8117 г., 0,9077 г., 0,8888 г., 0,8870 г., 0,9150 г., 0,8927 г., 0,8840 г., 0,8771 г., 0,9041 г., 0,8824 г., 0,8516 г., 0,8763 г. 0,9037 г., 0,8956 г., 0,8836 г., 0,9080 г., 0,9104 г., 0,8867 г., 0,9067 г., 0,8909 г., 0,8973 г., 0,9110 г., 0,8970 г., 0,9079 г., 0,9173 г., 0,8981 г., 0,8947 г., 0,9152 г., 0,9060 г., 0,8855 г., 0,9116 г., 0,9001 г., 0,8936 г., 0,8661 г., 0,8821 г., 0,8447 г., загальною масою 90,9639 грам;
- 1 поліетиленовий пакет, чорного кольору, з вмістом подрібненої речовини рослинного походження, зеленого кольору, яка є канабісом, котрий відноситься до наркотичних засобів, обіг яких обмежено. Маса канабісу (в перерахунку на висушену речовину) складає відповідно 167,9480 г.;
- 1 поліетиленовий пакет, чорного кольору, з порожніми сліп-пакетами, в середині яких виявлено речовину рослинного походження, зеленого кольору, а саме канабіс, котрий відноситься до наркотичних засобів, обіг яких обмежено. Маса канабісу (в перерахунку на висушену речовину) складає відповідно 0,318 г.;
- на пристрої для паління, поліетиленовому пакеті та коробці, виявлено речовину рослинного походження сіро-зеленого кольору, яка відноситься до наркотичного засобу, обіг якої обмежено, а саме канабіс. Маса канабісу (в перерахунку на висушену речовину) складає відповідно: 2,2539 г.. На поверхні трубки для паління виявлено нашарування речовини коричневого кольору всередині, яка відноситься до наркотичного засобу, обіг якого обмежено, а саме екстракт канабісу, маса якого становить 0,0390 г.;
Таким чином ОСОБА_6 незаконно придбала та зберігала з метою збуту наркотичний засіб обіг якого обмежено канабіс, загальною вагою 261,5228 грам.
Дії обвинуваченої ОСОБА_6 кваліфіковані судом першої інстанції за ч. 1 ст. 307 КК України, як незаконне придбання та зберігання з метою збуту наркотичного засобу, обіг якого обмежено.
В апеляційній скарзі:
- захисник просить вирок суду змінити в частині призначення покарання, застосувавши до ОСОБА_6 положення ст.ст. 75, 76 КК України.
В обґрунтування вказує, що обвинувачена ОСОБА_6 беззаперечно визнала вину ще під час проведення обшуку, чого було достатньо для притягнення її до кримінальної відповідальності. Крім того вказує, що суд ототожнив поведінку обвинуваченої ОСОБА_6 під час проведення обшуку з її щирим каяттям під час судового розгляду, що є грубою помилкою та впливає на права обвинуваченої.
Також захисник зазначає, що обвинувачена ОСОБА_6 офіційно зареєструвала ФОП та займається підприємницькою діяльністю з роздрібної торгівлі через мережу Інтернет, тобто змінила спосіб життя, має офіційне працевлаштування, що вказує на намір останньої виправити наслідки вчиненого.
Захисник вказує, що обвинувачена ОСОБА_6 вину у вчиненому визнала в повному обсязі та щиро розкаялася, що можна віднести до обставин, що пом`якшують покарання.
При цьому захисник просить врахувати, що обвинувачена ОСОБА_6 раніше не судима, має місце проживання, характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
За наведеного, захисник вважає, що виправлення обвинуваченої ОСОБА_6 та попередження вчинення нових злочинів можливо досягти без ізоляції її від суспільства, з призначенням покарання із застосуванням положень ст.ст. 75, 76 КК України.
В судовому засіданні обвинувачена та її захисник підтримали вимоги зміненої апеляційної скарги, просили їх задовольнити в повному обсязі, зазначили, що не оскаржують встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження та доведеність винуватості обвинуваченої у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, а просять прийняти до уваги характеризуючи особу матеріали та змінити вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання.
Прокурор в судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти задоволення апеляційної скарги захисника.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, в цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції переглядає вирок в межах поданих апеляційних скарг.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду стосовно доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК України, в апеляційній скарзі захисника не оспорюються, інші учасники кримінального провадження апеляційних скарг не подавали, а тому ці обставини судом апеляційної інстанції не перевіряються.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги захисника щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченої, внаслідок суворості, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Згідно з частиною 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання не тільки в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, і, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, але й відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.
За приписами ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
У постанові Верховного Суду від 11 січня 2022 року (справа № 542/1556/18, провадження № 51-2202км21), Суд наголосив на тому, що законодавець надав дискреційні повноваження судам у визначенні можливості звільнення від покарання з випробуванням. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
Оцінюючи наявність підстав для звільнення засудженого від відбування покарання, Суд виходить з того, що у частині 2 статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого виду покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і в ході вирішення питання про порядок відбування покарання, зокрема про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або
порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
Також необхідно зазначити, що Верховним Судом, 01 лютого 2018 року, у справі № 634/609/15-к (провадження 51-658км17), визначено поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК) визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Окрім наведеного, ККС ВС у постанові від 09 жовтня 2018 року (справа 756/4830/17-к) дійшов висновку, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
На переконання колегії суддів, вказані положення закону України про кримінальну відповідальність судом дотримано не в повній мірі.
Так, згідно вироку, суд, при призначенні покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, роль та наслідки скоєного, особу обвинуваченої ОСОБА_6 , яка свою провину визнавала частково, лише в частині придбання та зберігання наркотичних засобів, не визнаючи умисел на збут. Зазначено, що слова розкання були висловлені обвинуваченою лише під час останнього слова, що судом не було сприйнято як щире каяття.
Також судом було враховано, що ОСОБА_6 не сприяла розкриттю кримінального правопорушення, під час обшуку тривалий час не виказувала місце знаходження в її квартирі наркотичних засобів, тобто жодних активних дій для розкриття злочину вона особисто не вчиняла.
За таких обставин суд дійшов висновку, що виправлення обвинуваченої ОСОБА_6 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, з призначенням покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції ч. 1 ст. 307 КК України.
При цьому, суд першої інстанцій не встановив підстав для застосування до ОСОБА_6 положень ст.ст. 69, 75 КК України.
Проте, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції про призначення покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, призначаючи покарання, всупереч положенням ст. 374 КПК України, не зазначив у вироку, обставини, не врахував конкретних і суттєвих для даного кримінального провадження обставин, що пом`якшують покарання, а також конкретних даних про особу обвинуваченої.
Так, як слідує з матеріалів справи, обвинувачена ОСОБА_6 вперше притягується до кримінальної відповідальності, інкриміноване їй кримінальне правопорушення вчинила в грудні 2022 року і на цей час вже минуло три роки, за цей час, обвинувачена не переховувалась від та суду, не вчиняла нових кримінальних правопорушень, а взяття особи під варту після значного строку розгляду даного кримінального провадження, призведе до завдання ОСОБА_6 фізичних страждань, а обсяг кари, як ознаки покарання, в даному випадку не буде відповідати тяжкості злочину.
До того ж, обвинувачена, як в суді першої інстанції, на стадії останнього слова, так і суді апеляційної інстанції повністю визнала свою провину, зазначила, що жалкує про вчинене та щиро кається, що виразилося в тому, що обвинувачена надала критичну оцінку своєї протиправної поведінки, зазначила про її осуд, а відтак, апеляційний суд вважає за можливе вказані обставини визнати, як такі що пом`якшують її покарання.
При цьому, колегія суддів не приймає до уваги заперечення прокурора з приводу удаваності щирості каяття обвинуваченої та неможливості прийняття вказаної обставини, як такої, що пом`якшує покарання обвинуваченої, з посиланням на те, що остання визнала свою провину та розкаялася лише на стадії останнього слова в суді першої інстанції, а також під час апеляційного перегляду, оскільки системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, як до внесення відомостей до ЄРДР, так і після їх внесення, на досудовому розслідуванні або під час розгляду справи у суді будь якої інстанції.
При цьому, для визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття.
Враховуючи, що після вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення вже минуло три роки, за цей час вона не вчиняла нових кримінальних правопорушень, колегія суддів вважає, що обвинувачена надала критичну оцінку своєї протиправної поведінки, а тому, висловлення щирого каяття з боку обвинуваченої, є усвідомленим та таким, що вплинув на її подальшу поведінку.
При цьому також приймаються до уваги обставини, які характеризують особу обвинуваченої ОСОБА_6 , зокрема, її характеристика від ТОВ СП НАШЕ МІСТО, відповідно до якої, ОСОБА_6 громадський порядок не порушувала, нарікань зі сторони сусідів не було.
Відповідно характеристики від сусідів, ОСОБА_6 є добросовісною та порядною людиною, ніколи не була помічена у конфліктних ситуаціях, протягом тривалого часу здійснює догляд за своєю тіткою, ОСОБА_9 , яка проживає в сусідній квартирі та є особою з інвалідністю з дитинства.
Також приймається до уваги нотаріально посвідчена заява ОСОБА_10 від 20 липня 2025 року, відповідно до якої, остання вказує, що є інвалідом ІІІ групи з дитинства, а ОСОБА_6 є єдиною людиною, яка їй допомагає, забезпечує медичним доглядом та турботою. Зазначає, що усі комунальні служби та соціальні працівники звертаються лише до ОСОБА_6 , оскільки вона особисто не здатна самостійно пояснити, що їй потрібно.
Вказує також, що позбавлення волі ОСОБА_6 , буде мати критичні наслідки для її життя та здоров`я.
Також враховується і стан здоров`я обвинуваченої ОСОБА_6 .
Так, відповідно до консультативного висновку кардіолога КНТ Дніпропетровський обласний клінічний центр діагностики та лікування ДОР МОЗ України від 21 листопада 2025 року, ОСОБА_6 поставлено діагноз: постміокардитичний міокардіосклероз, пролапс передньої стулки МК, фіброз стулок МК, помірна недостатність стулок мітрального клапану, синдром вкороченого інтервалу PQ, аневризма МПП невеликих розмірів, легенева гіпертензія.
Згідно цього висновку ОСОБА_6 рекомендовано спостереження лікарем кардіологом за місцем мешкання, модифікація способу життя, корекція факторів ризику, та інше.
Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно ст. 49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров`я та медичну допомогу.
Тому, враховуючи незадовільний стан здоров`я ОСОБА_6 , яка потребує нагляду лікаря кардіолога, взяття останньої під варту за відсутності належної та своєчасної кваліфікованої медичної допомоги, може призвести до критичних наслідків у стані здоров`я обвинуваченої.
Наведені обставини в сукупності свідчать про факт дійсної соціальної переорієнтації ОСОБА_6 та вказують на критичну оцінку винною своєї протиправної поведінки.
Зокрема, враховується ступінь тяжкості вчиненого діяння, його конкретні обставини, роль та наслідки скоєного, особу обвинуваченої, її ставлення до вчиненого, відсутність тяжких наслідків вчиненого, посткримінальну поведінку, вік та стан здоров`я, наявність позитивних характеристик, здійснення догляду за своєю тіткою, яка є інвалідом ІІІ групи, зайняття суспільно корисною діяльністю, до чого можна віднести зайняття підприємницькою діяльністю та сплати відповідних податків до Державного бюджету в умовах воєнного стану, наявність обставин, що по`якшують покарання та відсутність тих, що його обтяжують, колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченій ОСОБА_6 покарання в межах санкції статті хоча і на мінімальний строк, є занадто суворим.
Вирішуючи питання достатності виду та розміру та покарання, а також порядку його відбування, з тим щоб особа зазначала певного виховного впливу та обмеження її права на свободу не було свавільним та не становила непомірний тягар, суд апеляційної інстанції, виходить з наступного.
Так, в пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 наголошено, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину (абзац п`ятий підпункту 4.1); правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям (абзац четвертий підпункту 4.2).
За встановлених вище колегією суддів обставин, з огляду на принцип індивідуалізації та домірності (пропорційності) покарання, який полягає, зокрема, у адекватності застосованого заходу примусу та скоєного діяння, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що в даному конкретному випадку реальне відбуття ОСОБА_6 покарання у виді чотирьох років позбавлення волі буде непропорційним відносно вчиненого нею кримінального правопорушення, а мета покарання може бути досягнута без її ізоляції від суспільства, проте в умовах контролю за її поведінкою зі сторони державних органів.
При цьому також враховується, що ОСОБА_6 перебувала під вартою з 08 грудня 2022 року по 02 лютого 2023 року, що є своєрідним запобіжником для повернення на шлях кримінальної діяльності.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що виправлення ОСОБА_6 та попередження нових кримінальних правопорушень можливо досягти без ізоляції її від суспільства, але в умовах здійснення контролю за її поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
За наведеного, враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про можливість звільнення обвинуваченої ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, апеляційна скарга захисника ОСОБА_5 підлягає задоволенню, а вирок зміні в частині призначення покарання.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , - задовольнити.
Вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2024 року у кримінальному провадженні № 12022041030002354, відносно ОСОБА_6 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч 1 ст. 307 КК України, - змінити в частині призначеного покарання.
Вважати ОСОБА_6 засудженою за ч. 1 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на три роки.
Покласти на ОСОБА_6 обов`язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
