Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 березня 2026 року
м. Київ
справа № 643/5763/25
провадження № 51-4818км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 ,
представника заставодавця ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника заставодавця ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 03 жовтня 2025 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12024220000001254 за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вантор Королівства Швеція, громадянина Швеції,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі-КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2024 року до підозрюваного ОСОБА_9 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб до 29 грудня 2024 року включно, з можливістю внесення застави у розмірі 750 000 грн, у разі внесення якої на підозрюваного покладено обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК).
У зв`язку із внесенням застави 15 листопада 2024 року ОСОБА_9 звільнений з-під варти.
Ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2025 року звернуто в дохід держави та зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України заставу в розмірі 750 000 грн, внесену згідно ухвали Московського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2024 року. Цією ж ухвалою ОСОБА_9 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Представник заставодавця ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу. Харківський апеляційний суд ухвалою від 03 жовтня 2025 року апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2025 року повернув особі яка її подала з підстави, передбаченої п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
Представник заставодавця ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 , не погодившись з таким рішенням суду апеляційної інстанції, звернувся до Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного суду від 03 жовтня 2025 року та призначити новий розгляд в апеляційному суді.
За позицією представника заставодавця, яку він обґрунтовує посилаючись на загальні засади кримінального процесу, для кожного учасника кримінального провадження, в тому числі і для заставодавця, гарантовано дотримання належної правової процедури, згідно з якою ОСОБА_8 мала право: бути обізнаною про місце та час розгляду питання про звернення застави в дохід держави; приймати участь в судовому засіданні під час вирішення питання про звернення застави в дохід держави; висловити свою позицію з цього приводу.
Натомість, слідчим суддею під час вирішення питання про звернення застави в дохід держави не було дотримано процедури, визначеної КПК.
ОСОБА_7 вважає, що, відносячи ОСОБА_8 до особи, яка не має права подавати апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції не врахував положення п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК, а також висновки Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 06 грудня 2021 року у справі № 654/1820/18 (провадження № 51 - 3251кмо20) за якими, якщо у вироку, ухвалі про застосування примусового заходу виховного характеру чи про застосування примусових заходів медичного характеру, постановлених щодо однієї особи, зроблено висновок, який стосується прав, свобод та інтересів іншої особи, то остання на підставі п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК та керуючись загальними засадами кримінального судочинства, в тому числі пунктами 1, 2, 10, 17 ст. 7, ч. 6 ст. 9, частин 1, 2 ст. 24 КПК, вправі звернутися до суду вищої інстанції з оскарженням цього судового рішення в частині її прав, свобод та інтересів.
Представник заставодавця вважає, що виключно шляхом подання апеляційної скарги на даному етапі кримінального провадження ОСОБА_8 має можливість реалізувати своє право на перегляд судового рішення, яке стосується її прав та інтересів.
Не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що законодавчо не передбачено право заставодавця чи його представника оскаржити в апеляційному порядку постановлене слідчим суддею судове рішення про застосування запобіжного заходу у будь-якій його частині, що вказані кримінальним процесуальним законом негативні наслідки для заставодавця роз`яснюються останньому при застосуванні відповідного запобіжного заходу, а тому є очікуваними для нього.
Позиції учасників судового провадження
Представник заставодавця адвокат ОСОБА_7 підтримав доводи касаційної скарги, просив задовольнити висунуті вимоги.
Захисник ОСОБА_10 заперечила проти задоволення вимог касаційної скарги, просила залишити оскаржене рішення без зміни.
Прокурор ОСОБА_5 висловився проти задоволення вимог касаційної скарги.
Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думки учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах касаційної скарги.
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України).
Верховний Суд у своїй практиці послідовно виходить із того, що ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку.
Оскарженим в цьому провадженні в апеляційному порядку рішенням слідчого судді було послідовно вирішено два окремих самостійних питання:
по-перше, про звернення застави в розмірі 750000 грн. у дохід держави та зарахування її до спеціального фонду Державного бюджету України;
по-друге, про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_9 .
Порядки вирішення вказаних питань регулюються хоча і взаємопов`язаними нормами кримінального процесуального закону, проте вони мають різні підстави, відрізняються за предметом доказування та процесуальними наслідками, з огляду на що апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що постановлене слідчим суддею рішення поєднує в собі вирішення слідчим суддею відмінних за правовою природою питань, щодо оскарження результатів вирішення яких в законі визначено окремі процесуальні порядки.
Так, у ч. 3 ст. 392 КПК визначено, що в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.
Перелік ухвал слідчих суддів, які під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, передбачений ч. 3 ст. 307, частинами 1, 2 ст. 309 КПК.
Ухвала слідчого судді про звернення застави в дохід держави не входить до переліку ухвал слідчих суддів, які під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Крім того, приписами ст. 182 КПК також не передбачено оскарження ухвали про звернення застави в дохід держави.
Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції вмотивовано зазначив, що ухвалу слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2025 року оскаржено лише в частині звернення застави в дохід держави, що положеннями кримінального процесуального закону не передбачено. Приписи статей 307, 309 КПК визначають вичерпний перелік ухвал слідчих суддів, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Заперечення проти інших ухвал, відповідно до ч. 3 ст. 309 КПК можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
При цьому, ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою в силу приписів ст. 309 КПК може бути оскаржена в апеляційному порядку під час досудового розслідування.
Як убачається з матеріалів провадження, слідчий суддя, задовольняючи клопотання прокурора про звернення застави в дохід держави, одночасно, з огляду на положення ч. 10 ст. 182 КПК, застосував до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Щодо вирішення питання про те, чи має особа право звертатись з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді, апеляційний суд виходив із того, що необхідно враховувати, чи стосується оскаржувана ухвала прав, свобод, інших інтересів особи, яка звертається із апеляційною скаргою, і у такому випадку слід керуватись положеннями ст. 393 КПК.
Приписами ч. 1 ст. 393 КПК визначено перелік осіб, які мають право подати апеляційну скаргу. Однак, з системного аналізу положень глави 18 КПК вбачається, що на стадії досудового розслідування питання, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу, вирішуються слідчим суддею за клопотанням слідчого, прокурора, за участю підозрюваного, обвинуваченого, його захисника. За результатами розгляду клопотання, слідчий суддя постановляє ухвалу, яку і можуть оскаржити вказані особи.
Отже, з огляду на положення наведених правових норм, законодавчо невизначено право заставодавця чи його представника оскаржити в апеляційному порядку постановлене слідчим суддею судове рішення про застосування запобіжного заходу у будь-якій його частині.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
Встановлення законом обмеження права на апеляційне оскарження рішень суддів має на меті забезпечення розумного балансу між ефективністю досудового розслідування і здійсненням дієвого судового контролю у разі обмеження чи порушення прав і законних інтересів осіб. В даному випадку, обмеження на апеляційне оскарження, встановлені національним законодавством, мають розумну пропорційність та не порушують загальні права та свободи особи. За таких обставин наявність визначених у кримінальному процесуальному законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.
В цьому контексті суд апеляційної інстанції доречно взяв до уваги висновки Верховного Суду у постановах від 17 жовтня 2018 року (справа № 646/5552/17, провадження № 51-3065км18), від 28 лютого 2019 року (справа № 161/4229/18, провадження № 51-6433км18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, та відповідні мотиви про те, що норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження)».
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК, до повернення апеляційної скарги представника заставодавця на ухвалу слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2025 року та повернув скаргу особі, яка її подала.
Що стосується посилання представника заставодавця на загальні положення кримінального процесуального законодавства, якими, на його думку, мав керуватися апеляційний суд, то, з огляду на висновок щодо застосування норм права, наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року (справа № 243/6674/17-к, провадження № 13-16cво18), при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження за рішенням слідчого судді належить керуватися загальними приписами кримінального провадження, визначеними ч. 6 ст. 9, ч. 1 ст. 7, п. 17 ч. 1 ст. 7, ст. 24 КПК, лише у тому разі, якщо слідчий суддя постановив рішення, яке не передбачено КПК та не узгоджується з його повноваженнями, у решті ж випадків апеляційний суд повинен керуватися положеннями ст. 399 КПК. Натомість у цій справі слідчий суддя ухвалив рішення прямо передбачене статтями 182, 194 КПК.
Посилання представника заставодавця на постанову об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2021 року (справа № 654/1820/18, провадження № 51-3251кмо20) є нерелевантним до обставин цього провадження, оскільки висновок об`єднаної палати стосується права на оскарження остаточного судового рішення, ухваленого за результатом розгляду кримінального провадження.
З огляду на вищенаведене, касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу представника заставодавця ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Харківського апеляційного суду від 03 жовтня 2025 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12024220000001254 за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
