Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 202/4753/23
Провадження № 2/202/531/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 квітня 2026 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд м. Дніпра у складі:
головуючого судді Недобитюк Н.В.
за участю секретаря судового засідання Іващенко І.В.,
за участю представника відповідача ОСОБА_1 ,
за відсутності інших учасників справи
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Акціонерне товариство «Укрсиббанк», про визнання права іпотекодержателя,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить визнати за ним права іпотекодержателя за договором іпотеки від 12.03.2008 № 11313004000/11313023000/3 та за договором іпотеки від 04.09.2008 № 11391315000/3 стосовно іпотечного майна домоволодіння та земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:04:096:0001) за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.03.2008 року та 04.09.2008 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_3 були укладені кредитні договори, за якими останній отримав 250 000 доларів США та 193 500 доларів США відповідно. На забезпечення виконання вказаних зобов`язань були укладені договори іпотеки спірного домоволодіння загальною площею 308,4 кв. м. та земельної ділянки площею 0,0653 га. Позивач є законним іпотекодержателем спірного майна на підставі договорів факторингу та відступлення прав вимоги від 12.12.2011 року. Проте з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.05.2021 позивачу стало відомо, що записи про обтяження іпотекою безпідставно виключені, право власності на майно спочатку перейшло до третьої особи ( ОСОБА_4 ), а згодом, 26.11.2015 року, кінцевим новим власником майна стала відповідач. Позивач вказує, що відповідач є недобросовісним набувачем, оскільки достеменно знала про наявність іпотеки, а виключення відомостей з реєстру на підставі скасованого згодом судового рішення не припиняє іпотеку.
Представник відповідача подав до суду відзив та додаткові пояснення, у яких просив відмовити в задоволенні позову. Свою позицію мотивував тим, що іпотека є припиненою, оскільки позивач раніше звертався до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки (справа № 202/10319/14-ц), проте пропустив строки пред`явлення виконавчих листів до виконання, які були повернуті стягувачу ще у жовтні 2016 року.
Крім того, представник відповідача заявив про застосування наслідків спливу позовної давності, вказуючи, що відповідач набула право власності ще 26.11.2015. Також наголошував на тому, що відповідач є добросовісним набувачем, оскільки на момент укладення договорів купівлі-продажу в реєстрі були відсутні обтяження.
Представник позивача у відповіді на відзив та додаткових поясненнях просив позов задовольнити, зазначивши, що законодавство не пов`язує припинення іпотеки із закінченням строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, строк позовної давності не пропущено, а відповідач достовірно знала про іпотеку, адже особисто ініціювала судовий процес у 2011 році про визнання договорів іпотеки недійсними.
Щодо руху справи суд зазначає наступне.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 серпня 2023 року позов ТОВ «Кей-Колект» було задоволено. Визнано за ТОВ «Кей-Колект» права іпотекодержателя за договорами іпотеки від 12 березня 2008 року та від 04 вересня 2008 року, а також стягнуто з відповідача судові витрати.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2023 року поновлено ОСОБА_2 строк для подання заяви про перегляд заочного рішення. Заочне рішення від 11 серпня 2023 року скасовано. Виконавчі листи, видані на підставі вказаного рішення, відкликано, а справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2024 року, у задоволенні позову було відмовлено з тих мотивів, що права позивача були захищені судовим рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки від 28 грудня 2015 року, строк пред`явлення виконавчого листа за яким сплив, а відтак іпотека є припиненою.
Не погодившись із вказаними рішеннями, позивач оскаржив їх у касаційному порядку. Постановою Верховного Суду від 09 квітня 2025 року касаційну скаргу ТОВ «Кей-Колект» задоволено частково. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 липня 2024 року скасовано, а справу № 202/4753/23 передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд вказав на передчасність висновків судів попередніх інстанцій про припинення іпотеки та необхідність дослідження обставин щодо недобросовісності набувача майна.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 23 червня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження після скасування попередніх судових рішень судом касаційної інстанції.
Представник відповідача 24 липня 2025 року подав до суду додаткові пояснення, в яких додатково наголосив на пропуску позивачем строку позовної давності. Зазначив, що іпотека була припинена державним реєстратором ще 23.05.2015 року, а спірне майно відповідач набула 26.11.2015 року від ОСОБА_4 , який не укладав договорів іпотеки. Наполягав, що відповідач є добросовісним набувачем, а позивач мав можливість отримати інформацію з державних реєстрів значно раніше ніж у травні 2021 року, посилаючись на практику Великої Палати Верховного Суду (зокрема, у справах № 922/3537/17, № 922/2416/17).
Представник позивача 25 липня 2025 року та 03 квітня 2026 року подав додаткові пояснення до розгляду справи по суті, в яких заперечив проти доводів відповідача. Вказав, що позовна давність не пропущена, оскільки у позивача не було обов`язку постійно перевіряти реєстр, а про порушення свого права він дізнався лише 13.05.2021 року під час підготовки документів для позасудового звернення стягнення. Щодо посилань відповідача на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, представник позивача звернув увагу суду на їх нерелевантність до даної справи, оскільки у наведеній практиці предмет іпотеки реалізовувався на аукціоні в межах процедури банкрутства для задоволення вимог кредиторів, тоді як у цій справі майно вибуло поза законною процедурою примусової реалізації. Наголосив, що відповідач не є добросовісною, оскільки сама ініціювала судовий процес про визнання іпотечних договорів недійсними у 2011-2012 роках. Крім того, послався на актуальну практику Верховного Суду та рішення Конституційного Суду України щодо збереження чинності іпотеки незалежно від зміни власника майна.
Під час судового розгляду справи судом встановлено, що має місце факт смерті третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , про що Індустріальним ВДРАЦС у місті Дніпрі складено актовий запис про смерть № 782 від 10.10.2023 року. Оскільки третя особа не має самостійних вимог, процесуальне правонаступництво в даному випадку не перешкоджає розгляду спору по суті.
У судове засідання з`явився представник відповідача, який зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими, та просив відмовити в їх задоволенні.
Представник позивача у судове засідання 07.04.2026 не з`явився. Надав заяву про розгляд справи за його відсутності. У заяві зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити та стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 77 655,50 грн, з яких: 1342,00 грн за подання заяви про забезпечення позову; 2684,00 грн за подання позову; 35627,18 грн за подання апеляційної скарги; 38002,32 грн за подання касаційної скарги.
Представник третьої особи АТ «Укрсиббанк» у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, приходить до наступних висновків.
12.03.2008 між АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11313004000, за умовами якого останній отримав грошові кошти в сумі 250 000 доларів США зі сплатою 12,4 % річних та строком повернення не пізніше 13.03.2013 року. В забезпечення виконання зобов`язань укладено договір іпотеки від 12.03.2008 № 11313004000/11313023000/3, за яким в іпотеку передано домоволодіння та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .
04.09.2008 між цими ж сторонами укладено ще один кредитний договір № 11391315000, за умовами якого позичальник отримав грошові кошти в сумі 193 500 доларів США, та договір іпотеки № 11391315000/3 стосовно того ж майна. 12.12.2011 право вимоги за вказаними кредитними та іпотечними договорами перейшло до ТОВ «Кей-Колект» на підставі договорів факторингу та відступлення прав вимоги. Також судом встановлено, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.12.2011 року за зустрічним позовом ОСОБА_2 за нею було визнано право власності на спірне домоволодіння та земельну ділянку, однак рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.10.2012 року вказане рішення суду першої інстанції скасоване та у задоволенні позову відмовлено.
12.12.2011 право вимоги за вказаними кредитними та іпотечними договорами перейшло до ТОВ «Кей-Колект» на підставі договорів факторингу та відступлення прав вимоги. Також судом встановлено, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.12.2011 року за зустрічним позовом ОСОБА_2 за нею було визнано право власності на спірне домоволодіння та земельну ділянку, однак рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11.10.2012 року вказане рішення суду першої інстанції скасоване та у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06.01.2012 у справі № 2-7593/11 за позовом ОСОБА_2 договір іпотеки було визнано недійсним, а записи про обтяження виключено з реєстру. Однак рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27.02.2013 вказане рішення було скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Після виключення записів про обтяження (07.02.2012 року), право власності на спірне нерухоме майно спочатку перейшло до ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 30.05.2012 року, а згодом 26.11.2015 за договорами купівлі-продажу спірне майно було зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 . Крім того, судом встановлено, що рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30.07.2015 року по справі № 202/12600/14-ц стягнуто з ОСОБА_3 та поручителя в солідарному порядку на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість в сумі 3 687 021,18 грн.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28.12.2015 у справі № 202/10319/14-ц задоволено позов ТОВ «Кей-Колект» про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами у загальному розмірі 6 925 105,66 грн та 6 942 494,94 грн. З наданих позивачем копій виконавчих листів встановлено, що вони були видані судом 21.09.2016 року та передані до виконавчої служби, однак постановою від 20.10.2016 року повернуті стягувачу без прийняття до виконання. Проте вказане рішення не було виконане, виконавчі листи повернуті стягувачу.
Вирішуючи спір, суд враховує обов`язкові правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.04.2025 у цій же справі (провадження № 61-11893св24).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності тощо). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (зокрема, постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)), від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23)).
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Статтею 13 ЦПК України передбачено принцип диспозитивності, згідно з яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.
Частиною 4 ст. 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Іпотека як право на чужу річ поширюється на конкретну індивідуально-визначену річ, що визначена в договорі (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728 сво 18)).
У разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (частина перша та друга статті 23 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно із частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.
Щодо доводів представника відповідача про припинення іпотеки у зв`язку зі спливом строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, суд зазначає наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року в справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказано, що законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Отже, як зауважив касаційний суд у цій справі, законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи виконавчого провадження з його примусового виконання, а також закінчення строку пред`явлення його до примусового виконання. Тому доводи відповідача, що іпотека за договорами від 12 березня 2008 року та від 04 вересня 2008 року є припиненою, є помилковими.
Крім того, суд зауважує, що до ухвалення рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2015 року про звернення стягнення на предмет іпотеки 26 листопада 2015 року іпотечне майно було відчужено іншій особі ОСОБА_2 , тому його примусове виконання було неможливе, оскільки правонаступництво на стадії виконання рішення суду можливе лише у разі виникнення факту правонаступництва (вибуття сторони, зазначеного у виконавчому документі) після ухвалення відповідного судового рішення, що підлягає виконанню (див. висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 вересня 2024 року у справі № 2-1704/09).
Стосовно чинності іпотеки після виключення записів з реєстру та належного способу захисту, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), згідно з якою:
«7.22. Означена конкретизація висновків полягає у такому:
- скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення;
- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення;
- виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі;
- запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;
- за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню;
- при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.
9.8. У випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.
9.9. Як зазначено вище... при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.
9.10. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного... за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно».
Оцінюючи доводи сторін щодо добросовісності набуття права власності ОСОБА_2 , суд керується таким. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добросовісність це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315 сво 18), від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
У випадку виникнення судового спору учасники цивільного обороту мають розуміти, що їхні дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23).
Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (пункт 220 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23)).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування це процесуальний обов`язок суду.
Суд відхиляє твердження представника відповідача про те, що ОСОБА_2 набула спірне майно вільним від іпотеки в силу своєї добросовісності та відсутності відповідних записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Суд погоджується з аргументами позивача про те, що правові позиції Великої Палати Верховного Суду у справах № 922/3537/17 та № 922/2416/17, на які посилається відповідач, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вони були сформульовані за інших фактичних обставин. Зокрема, у згаданих справах визначальним фактом було те, що іпотечне майно реалізовувалося на публічних торгах саме з метою задоволення вимог кредиторів, а скасування в подальшому судових рішень не впливало на завершену процедуру такої реалізації. У даній же справі майно вибуло з власності іпотекодавця поза процедурою примусової реалізації, без згоди іпотекодержателя.
Реалізуючи вимоги процесуального права щодо оцінки доказів (ст. 89 ЦПК України), судом встановлено, що ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем майна. При вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону. Як вбачається з матеріалів справи, саме відповідачка у 2011-2012 роках виступала позивачем у судовій справі № 2-7593/11 про визнання спірних договорів іпотеки недійсними.
За таких обставин, її дії щодо подальшого набуття цього ж майна у 2015 році, користуючись тимчасовою відсутністю записів у реєстрі внаслідок згодом скасованого судового рішення, не відповідають критерію добросовісності. За відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень, проте це правило не застосовується до відповідача з огляду на її встановлену судом недобросовісність. Відповідно, іпотека щодо цього майна не є припиненою, залишається дійсною та слідує за річчю.
Щодо заяви представника відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.
Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що позивач міг дізнатися про порушення свого права ще у 2015 році. Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності, тому позивач не був зобов`язаний здійснювати щоденний моніторинг реєстру за відсутності підстав вважати право порушеним. Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «Кей-Колект» дізналося про порушення свого права (про факт реєстрації майна за набувачем ОСОБА_2 та відсутність записів про іпотеку) лише 13.05.2021 під час отримання відповідної інформаційної довідки з реєстру при спробі звернути стягнення у позасудовому порядку. Позов подано в межах загального трирічного строку позовної давності, відтак правові підстави для відмови у позові через сплив строку позовної давності відсутні.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Кей-Колект» про визнання права іпотекодержателя за обома договорами іпотеки є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з частинами першою, другою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Натомість, у випадку скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд, розподіл судових витрат (у тому числі тих, що були понесені сторонами у зв`язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій) здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи по суті. Вказаний підхід узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц.
Оскільки за результатами нового розгляду справи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» задоволено в повному обсязі, усі понесені та документально підтверджені позивачем судові витрати підлягають стягненню з відповідача.
Матеріалами справи підтверджується, що під час розгляду даної справи позивачем було понесені судові витрати по сплаті судового збору в загальному розмірі 77 655,50 грн.
Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 77 655,50 грн, який, відповідно до матеріалів справи та заяви представника позивача, складається з: 1 342,00 грн за подання заяви про забезпечення позову; 2 684,00 грн за подання позовної заяви; 35 627,18 грн за подання апеляційної скарги; 38 002,32 грн за подання касаційної скарги.
Керуючись ст. 4, 12, 13, 81, 133, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_2 задовольнити.
Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (код ЄДРПОУ 37825968) права іпотекодержателя за договором іпотеки від 12 березня 2008 року № 11313004000/11313023000/3, укладеним між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та ОСОБА_3 , право вимоги за яким перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на підставі договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12.12.2011, стосовно іпотечного майна домоволодіння та земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:04:096:0001) за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (код ЄДРПОУ 37825968) права іпотекодержателя за договором іпотеки від 04 вересня 2008 року № 11391315000/3, укладеним між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та ОСОБА_3 , право вимоги за яким перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» на підставі договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12.12.2011, стосовно іпотечного майна домоволодіння та земельної ділянки (кадастровий номер 1210100000:04:096:0001) за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (код ЄДРПОУ 37825968) витрати по сплаті судового збору в загальній сумі 77 655,50 грн (сімдесят сім тисяч шістсот п`ятдесят п`ять гривень 50 коп.), що складаються з: 1 342,00 грн за подання заяви про забезпечення позову; 2 684,00 грн за подання позову; 35 627,18 грн за подання апеляційної скарги; 38 002,32 грн за подання касаційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Н. В. Недобитюк
