Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 990/5/25
провадження № 11-422заі25
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Погрібного С. О.,
судді-доповідача Гімона М. М.,
суддів Білоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Ємця А. А., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Лупінос Я. В.,
представника позивача - Іщенко Ю. А.,
представника відповідача - Цуцкірідзе І. Л.,
представника третьої особи - Міхеда О. В.,
розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 990/5/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів, про визнання протиправним та скасування рішення, провадження у якій відкрито за апеляційними скаргами Вищої ради правосуддя та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 жовтня 2025 року (судді Мацедонська В. Е., Желєзний І. В., Загороднюк А. Г., Соколов В. М., Уханенко С. Ю.), та
УСТАНОВИЛА:
Вступ
У цій справі розглянуто ситуацію, коли прокурор несвоєчасно подав декларацію доброчесності прокурора, у зв`язку із чим був притягнутий до дисциплінарної відповідальності Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів (далі - третя особа, КДКП) на підставі пункту 5 частини першої статті 43 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) [вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури]. З таким рішенням КДКП погодилася Вища рада правосуддя (далі - ВРП, відповідач) за результатами розгляду скарги цього прокурора.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду позов задовольнив та вказав, що за обставин невстановлення саме в Законі № 1697-VII дисциплінарної відповідальності для прокурора за неподання або несвоєчасне подання прокурором декларації доброчесності прокурора останній не може бути притягнутий до відповідальності.
За наслідками вирішення ключового питання у цій справі Велика Палата Верховного Суду підтримала такий висновок суду першої інстанції та виснувала, що засади дисциплінарної відповідальності прокурора (зокрема, підстави притягнення до відповідальності, склад дисциплінарного проступку, види санкцій) як різновиду юридичної відповідальності згідно з положеннями Основного Закону мають бути визначені виключно у законі. Закріплення відповідного регулювання у підзаконному нормативно-правовому акті суперечить визначеним у Конституції України гарантіям захисту прав і свобод людини і громадянина.
Велика Палата Верховного Суду також не погодилася з можливістю кваліфікації КДКП неподання або несвоєчасне подання прокурором декларації доброчесності як діяння, які порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, за відсутності фактів подання прокурором недостовірних відомостей, умисного приховування певної інформації чи вчинення інших дій, що свідчать саме про недоброчесність такого прокурора.
За результатами апеляційного розгляду справи Велика Палата Верховного Суду апеляційні скарги залишила без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. 03 січня 2025 року ОСОБА_1 (далі також - позивач), діючи через представника - адвоката Іщенко Ю. А., поштою направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції позов до ВРП, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - КДКП, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 26 листопада 2024 року № 3426/0/15-24.
2. На обґрунтування позовних вимог зазначав, що в оскаржуваному рішенні ВРП відсутні визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності прокурора ОСОБА_1. та мотиви, з яких відповідач дійшов відповідних висновків.
3. Позивач вказував на відсутність підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності на підставі пункту 5 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII [вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури].Як у вказаному Законі, так і в Порядку проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів, затвердженому наказом Генерального прокурора від 29 грудня 2022 року № 293 (далі - Порядок № 293), відсутня норма, яка відносить неподання або несвоєчасне подання декларації доброчесності до дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.
Перелік дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, міститься у Порядку організації роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури України, затвердженому наказом Генеральної прокуратури України від 13 квітня 2017 року № 111 (далі - Порядок № 111) [пункт 2 розділу І цього Порядку до таких дій відносить, зокрема, неподання або несвоєчасне подання прокурором без поважних причин анкети доброчесності прокурора]. Проте після зміни анкетування на декларування відповідні зміни не були внесені у Порядок № 111, тому неподання або несвоєчасне подання прокурором без поважних причин декларації доброчесності прокурора не включено до переліку дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.
4. Позивач також наполягав, що не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за несвоєчасне подання декларації доброчесності, оскільки така підстава відсутня в Законі № 1697-VII, а згідно з Конституцією України прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності виключно за визначеними та встановленими законом підставами.
5. В ході судового розгляду справи позивач додатково звертав увагу суду на те, що наказом в. о. Генерального прокурора № 69 від 27 березня 2025 року було затверджено новий Порядок організації роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури (далі - Порядок № 69), яким неподання або несвоєчасне подання прокурором без поважних причин саме декларації доброчесності прокурора або зазначення у ній завідомо недостовірних (у тому числі неповних) тверджень було віднесено до дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури. Відтак позивач вважав незмістовними доводи відповідача щодо неможливості внести зміни в Порядок № 111 або ж прийняти новий Порядок.
Позиція інших учасників справи
6. У відзиві на позов ВРП просила в його задоволенні відмовити в повному обсязі.
Звертала увагу, що відповідно до пункту 7 розділу ІІ Порядку № 293 несвоєчасне подання прокурором декларації доброчесності без поважних причин вважається невиконанням обов`язку, передбаченого частиною п`ятою статті 19
Закону № 1697-VII, та може бути підставою для ініціювання дисциплінарної відповідальності. На переконання відповідача, ОСОБА_1 , не подавши своєчасно декларацію доброчесності прокурора, вчинив дисциплінарний проступок, а саме вчинив дії, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, що згідно з пунктом 5 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII є підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності.
Відповідач погодився, що ні Закон № 1697-VII, ні Порядок № 293 не визначають, що неподання або несвоєчасне подання декларації доброчесності є діями, які порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури. Водночас після зміни порядку анкетування на декларування не змінився обов`язок прокурорів подавати у відведений 90-денний строк декларацію доброчесності. Про те, що прокурор зобов`язаний щорічно проходити таємну перевірку доброчесності і з урахуванням системного тлумачення частини п`ятої статті 19 Закону № 1697-VII це є службовим обов`язком усіх осіб, які обіймають посади прокурора, вказувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 800/578/17.
7. КДКП також заперечувала проти доводів позивача і просила відмовити в задоволенні позову.
Зазначала, що прокурор, як і будь-який державний службовець, зобов`язаний дотримуватися високих етичних стандартів та вимог законодавства, зокрема, своєчасно подавати декларацію доброчесності. Несвоєчасне подання такої декларації може свідчити про недбалість або спробу приховати певні факти, що ставить під сумнів його об`єктивність та чесність. Відповідно бездіяльність прокурора щодо неподання або несвоєчасного подання без поважних причин декларації доброчесності, а також повідомлення в такій декларації недостовірних відомостей можуть кваліфікуватися за пунктом 5 частини першої статті 43
Закону № 1697-VII.
Установлені судом першої інстанції обставини справи
8. ОСОБА_1 працює в органах прокуратури з лютого 2015 року, а з 15 березня 2021 року - на посаді прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва. Присягу працівника прокуратури склав 24 березня 2015 року.
Зі змісту службової характеристики вбачається, що прокурор ОСОБА_1 за час роботи в органах прокуратури зарекомендував себе дисциплінованим, сумлінним та ініціативним працівником, кваліфікованим юристом. ОСОБА_1 належно виконує доручену йому роботу. Завжди принципово реагує на виявленні порушення вимог законодавства, вживає заходів щодо їх усунення і притягнення винних до відповідальності. Здійснює процесуальне керівництво у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень проти громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інших кримінальних правопорушеннях проти здоров`я населення та кримінальних правопорушеннях у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації. Абсолютна більшість проваджень за процесуального керівництва є тяжкими або особливо тяжкими злочинами. Дисциплінарних стягнень не має.
9. 08 квітня 2024 року прокурор ОСОБА_1 здійснив вхід у підсистему декларацій доброчесності прокурора та подав відповідну декларацію доброчесності прокурора за період з 01 січня 2023 року по 08 квітня 2024 року.
10. 11 квітня 2024 року, розуміючи, що подання декларації доброчесності здійснено з порушенням строку, прокурор ОСОБА_1 звернувся до Генерального прокурора з письмовими поясненнями щодо несвоєчасного подання вказаної декларації. За змістом цих пояснень прокурор зазначив таке:
- не мав умислу на допущення правопорушення (для доведення умислу прокурор повинен усвідомлювати неправомірність поведінки, передбачати несприятливі наслідки і бажати або свідомо допускати їхнє настання);
- станом на січень - березень 2024 року у провадженні ОСОБА_1 перебувало 117 кримінальних проваджень, де він є старшим групи прокурорів. Крім того, він здійснює підтримання публічного обвинувачення у 70 кримінальних провадженнях, де левова частка злочинів є тяжкими або особливо тяжкими злочинами;
- ОСОБА_1 під час воєнної агресії та без зволікань своєчасно подав декларацію доброчесності за 2022 рік. Також у 2023 році, не відкладаючи до 2024 року, подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2022 рік. Таку ж декларацію своєчасно подав і за 2023 рік;
- формальна невідповідність дій ОСОБА_1 вимогам Порядку № 293 не може свідчити про наявність у його діях складу дисциплінарного проступку через відсутність таких ознак суб`єктивної сторони правопорушення, як вина та об`єктивна сторона у виді суспільної шкоди;
- усвідомлюючи несвоєчасність подання декларації, ОСОБА_1 одразу повідомив підрозділ генеральної інспекції про причини несвоєчасного подання декларації доброчесності, що також свідчить про його свідоме бажання «не замовчувати» виявлений факт та відсутність у його діях будь-якого умислу щодо несвоєчасного подання такої декларації.
11. Генеральна інспекція Офісу Генерального прокурора в особі виконувача обов`язків керівника Генеральної інспекції Івана Дзюби 03 травня 2024 року подала до КДКП дисциплінарну скаргу про вчинення прокурором ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, в якій просила відкрити дисциплінарне провадження та за його результатами прийняти рішення про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності і накласти на нього дисциплінарне стягнення.
Зі змісту скарги вбачається, що прокурор ОСОБА_1 несвоєчасно подав декларацію доброчесності прокурора, чим порушив вимоги Порядку № 293. Відтак у діях прокурора ОСОБА_1 є ознаки дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 5 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII - вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.
12. Рішенням від 15 травня 2024 року відкрито дисциплінарне провадження відносно прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_1
03 липня 2024 року член КДКП Михайло Цуркан склав висновок про наявність дисциплінарного проступку в діях прокурора ОСОБА_1 з пропозицією притягнути його до дисциплінарної відповідальності та накласти дисциплінарне стягнення у виді догани.
13. Рішенням від 06 серпня 2024 року № 103дп-24 КДКП вирішила притягнути прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накласти на нього дисциплінарне стягнення у виді догани.
14. КДКП дійшла висновку, що прокурор ОСОБА_1 несвоєчасно подав декларацію доброчесності прокурора, чим порушив вимоги пунктів 3, 4 частини четвертої, частини п`ятої статті 19 Закону № 1697-VII, пунктів 1-3 розділу ІІ Порядку № 293, тобто вчинив дисциплінарний проступок, відповідальність за який передбачено пунктом 5 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII, а саме вчинив дії, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.
15. Вчинення прокурором ОСОБА_1 дисциплінарного проступку підтверджено сукупністю відомостей, що узгоджуються між собою, зокрема: інформацією про перелік дій користувача ОСОБА_1 з підсистеми перевірки декларацій доброчесності; декларацією доброчесності прокурора ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року до 08 квітня 2024 року, датованою 08 квітня 2024 року; листом ознайомлення працівників Печерської окружної прокуратури міста Києва з Порядком № 293; журналом декларацій з підсистеми перевірки декларацій.
16. При виборі виду дисциплінарного стягнення стосовно прокурора ОСОБА_1 враховано характер вчиненого ним дисциплінарного проступку, його наслідки, особу прокурора, ступінь його вини, обставини, що впливають на обрання виду дисциплінарного стягнення, а тому КДКП дійшла висновку про можливість накладення на нього стягнення у виді догани, яке є пропорційним вчиненому ним проступку та відповідатиме меті притягнення до юридичної відповідальності.
17. 09 вересня 2024 року на адресу ВРП надійшла скарга представника позивача - адвоката Іщенко Ю. А. на рішення КДКП від 06 серпня 2024 року № 103дп-24 про накладення дисциплінарного стягнення у виді догани.
18. ВРП рішенням від 26 листопада 2024 року № 3426/0/15-24 залишила без змін рішення КДКП від 06 серпня 2024 року № 103дп-24 про накладення на прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді догани.
19. ВРП вважала підтвердженим та неспростованим встановлений КДКП під час здійснення дисциплінарного провадження факт порушення ОСОБА_1 вимог підпунктів 3, 4 частини четвертої, частини п`ятої статті 19 Закону № 1697-VII, пунктів 1-3 розділу ІІ Порядку № 293.
20. ВРП погодилася з висновком КДКП, що наведені прокурором ОСОБА_1 у поясненнях причини не є такими, що реально перешкоджали подати декларацію протягом відведених 90 днів. Посилання на зайнятість службовими справами не корелюються з витраченими прокурором трьома хвилинами часу на подання спірної декларації. Це може свідчити лише про неналежну організацію ним свого робочого часу і не виправдовує пропущення строку подання декларації доброчесності. Зокрема, прокурор мав можливість подати декларацію одразу після ознайомлення з листом Генерального прокурора від 07 лютого 2024 року
№ 1101-24.
21. Пославшись на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 800/578/17, ВРП виснувала, що бездіяльність прокурора щодо неподання або несвоєчасного подання без поважних причин декларації доброчесності, а також повідомлення в такій декларації недостовірних відомостей можуть кваліфікуватися за пунктом 5 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII.
22. Довід адвоката Іщенко Ю. А. про порушення КДКП права ОСОБА_1 на захист ВРП відхилила, адже прокурора належним чином було повідомлено про обидва засідання, проте на пропозицію КДКП про надання пояснень на висновок таких надано не було. Адвокат Іщенко Ю. А. також мала можливість до засідання КДКП надати відповідні пояснення чи бути присутньою на засіданні, яке відбулося 17 липня 2024 року до її відпустки.
23. Відповідно до витягу з протоколу № 101 засідання ВРП від 26 листопада 2024 року зазначене рішення прийнято більшістю голосів («за» - 11 членів ВРП, «проти» - 5).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
24. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 07 жовтня 2025 року позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення ВРП від 26 листопада 2024 року № 3426/0/15-24 «Про залишення без змін рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 06 серпня 2024 року № 103дп-24 про накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_1.».
25. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у правовій системі України (як це випливає зі змісту пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України) юридичну відповідальність може встановлювати лише закон, а не підзаконні нормативно-правові акти, які є вторинними та повинні відповідати законам. Будь-які суперечності між підзаконними актами та законами вирішуються на користь законів.
26. Суд зауважив, що хоча згідно з висновками Конституційного Суду України, викладеними у Рішенні від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020, прокуратура належить до української системи правосуддя, проте, на відміну від законодавчо закріплених підстав для суддів, відповідальність для прокурорів [на яких з урахуванням положень Конституції України та рішень Конституційного Суду України мають поширюватись такі ж механізми та процедури у питаннях дисциплінарної відповідальності, як і для суддів]за неподання, несвоєчасне подання декларації доброчесності без поважних причин визначена підзаконними нормативно-правовими актами (наказами Офісу Генерального прокурора).
27. З огляду на встановлену відсутність закріпленої законом відповідальності прокурорів за неподання, несвоєчасне подання декларації доброчесності без поважних причин та відсутність унормованої правової процедури притягнення прокурора до такої відповідальності, а також ураховуючи те, що відповідач не довів правомірності своїх дій, як того вимагають частина друга статті 19 Конституції України та стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг
28. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його таким, що не відповідає вимогам процесуального закону та містить неправильно застосовані норми матеріального права, ВРП подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 жовтня 2025 року та ухвалити нове про відмову в позові.
29. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення ВРП діяла на підставі, в межах та у спосіб, визначений чинним законодавством. Рішення було прийнято повноважним складом та підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні.
30. По суті висновків суду першої інстанції відповідач вказує, що позивач не заперечує факту подання ним декларації доброчесності прокурора лише 08 квітня 2024 року, тобто із пропуском встановленого строку.
31. ВРП наголошує, що після зміни порядку анкетування на декларування не змінився обов`язок прокурорів подавати у відведений 90-денний строк декларацію доброчесності. Водночас приписи пункту 7 розділу ІІ Порядку № 293 встановлюють, що несвоєчасне подання прокурором декларації доброчесності без поважних причин вважається невиконанням обов`язку, передбаченого частиною п`ятою статті 19 Закону № 1697-VII, та може бути підставою для ініціювання дисциплінарної відповідальності.
32. За усталеною практикою як КДКП, так і ВРП до дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, в чесності та непідкупності органів прокуратури, відноситься, зокрема, неподання або несвоєчасне подання прокурором без поважних причин декларації доброчесності. У постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 800/578/17 Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що прокурор зобов`язаний щорічно проходити таємну перевірку доброчесності і з урахуванням системного тлумачення частини п`ятої статті 19 Закону № 1697-VII, це є службовим обов`язком усіх осіб, які займають посади прокурора.
Прийняття Офісом Генерального прокурора Порядку № 69 може лише підтверджувати правильність рішень КДКП та в подальшому - ВРП щодо оцінки дій прокурора ОСОБА_1.
33. КДКП також не погодилася з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 жовтня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
34. На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність закріпленої Законом № 1697-VII відповідальності прокурорів за неподання, несвоєчасне подання декларації доброчесності без поважних причин та відсутність унормованої правової процедури притягнення прокурора до такої відповідальності. Обов`язок прокурора щорічно проходити таємну перевірку доброчесності встановлений частиною п`ятою статті 19 Закону № 1697-VII. У свою чергу, заява за результатами проведеної перевірки доброчесності прокурора, внаслідок якої встановлено вчинення дисциплінарного проступку, є обов`язковою підставою для відкриття дисциплінарного провадження щодо прокурора (абзац другий частини третьої статті 46 Закону № 1697-VII).
35. При цьому КДКП може самостійно визначати дії та бездіяльність, які порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, та формувати з цього приводу відповідну практику притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності.
Короткий зміст відзиву на апеляційні скарги
36. У відзивах на апеляційні скарги ОСОБА_1 вказує, що з огляду на приписи Конституції України та висновки Конституційного Суду України гарантії незалежності прокурора, зокрема, від безпідставного притягнення до дисциплінарної відповідальності мають бути чітко та зрозуміло визначені законом. За відсутності аргументованого мотивування висновків про те, що дії прокурора, кваліфіковані за пунктом 5 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII, порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, акт дисциплінарного органу не може вважатися обґрунтованим.
37. З огляду на відсутність закріпленої в законі відповідальності прокурорів саме за неподання, несвоєчасне подання декларації доброчесності та відсутність унормованої правової процедури притягнення прокурора до такої відповідальності оскаржуване рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду є законним та обґрунтованим.
38. Та обставина, що Офіс Генерального прокурора намагався виправити ситуацію та затвердив Порядок № 69, свідчить про визнання вказаної вище законодавчої проблеми. Однак прийняття вказаного Порядку в повній мірі не вирішує вказаної проблеми, адже до профільного закону змін щодо встановлення такого виду правопорушення в діях працівника прокуратури внесено не було.
39. Посилання апелянтів на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 800/578/17, на думку ОСОБА_1 , є незмістовним, оскільки викладені у ній висновки стосуються дії Порядку, який містив термінологію «анкета доброчесності прокурора», тоді як позивач подав декларацію доброчесності прокурора.
40. Посилання КДКП на Порядок № 69 також є помилковими, адже на момент ухвалення рішення як КДКП, так і ВРП вказаного Порядку не існувало. Водночас прийняття цього Порядку тільки підтверджує факт існування правової невизначеності під час дисциплінарного провадження щодо прокурора ОСОБА_1.
Рух апеляційних скарг
41. За результатом автоматизованого розподілу апеляційних скарг у справі № 990/5/25 між суддями Великої Палати Верховного Суду 18 та 21 листопада 2025 року доповідачем по справі визначено суддю Шевцову Н. В.
42. Велика Палата Верховного Суду ухвалами від 19 листопада 2025 року та від 26 листопада 2025 року відкрила апеляційні провадження в цій справі.
43. Ухвалою від 29 січня 2026 року справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 12 березня 2026 року о 12:00.
44. У зв`язку з достроковим припиненням повноважень судді Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В. на підставі рішення зборів суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 лютого 2026 року № 9, на підставі розпорядження т. в. о. керівника Апарату Верховного Суду від 02 березня 2026 року № 1/0/30-26 призначено повторний автоматизований розподіл справ, які перебували у провадженні судді, зокрема справи № 990/5/25 (провадження
№ 11-422заі25).
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи № 990/5/25 між суддями від 02 березня 2026 року головуючим суддею (суддею-доповідачем) визначено Гімона М. М.
45. У судовому засіданні, яке відбулося 12 березня 2026 року о 12:00, Велика Палата Верховного Суду оголосила перерву в розгляді справи та наступною датою судового засідання визначила 16 квітня 2026 року о 15:30.
Пояснення, надані учасниками справи в судовому засіданні
46. Представник позивача Іщенко Ю. А. у судовому засіданні, яке відбулося 16 квітня 2026 року, просила відмовити в задоволенні апеляційних скарг та залишити рішення суду першої інстанції без змін. Наголошувала на відсутності закріпленої в законі відповідальності прокурорів саме за неподання, несвоєчасне подання декларації доброчесності та відсутності унормованої правової процедури притягнення прокурора до такої відповідальності.
47. Представник відповідача Цуцкірідзе І. Л. та представник КДКП Міхед О. В. просили задовольнити апеляційні скарги та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Наведені представниками пояснення за своїм змістом є ідентичними до викладених в апеляційних скаргах аргументів.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Межі розгляду справи апеляційним судом
48. Відповідно до частин першої - третьої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Велика Палата перевірила у межах доводів апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки.
Ключові питання, на які мала надати відповідь Велика Палата Верховного Суду
49. Ураховуючи доводи сторін, що були висловлені в суді першої інстанції та на стадії апеляційного перегляду, а також висновки суду першої інстанції, з огляду на які було ухвалено рішення про задоволення позову, ключове питання у цій справі, на яке повинна надати відповідь Велика Палата Верховного Суду, є таким: чи може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності прокурор за несвоєчасне подання ним декларації доброчесності прокурора, якщо на час вчинення такої дії профільним законом це не визначалося як самостійна підстава для дисциплінарної відповідальності.
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновку суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
50. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
51. Згідно із частиною першою статті 1 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
52. Частиною першою статті 26 Закону № 1798-VIII встановлено, що ВРП діє у пленарному складі, якщо інше не встановлено цим Законом.
53. За правилами частини першої статті 5, частини другої статті 30
Закону № 1798-VIII ВРП складається з двадцяти одного члена, її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.
54. Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 1798-VIII рішення ВРП ухвалюється більшістю членів ВРП, які беруть участь у засіданні ВРП, якщо інше не визначено цим Законом.
55. Згідно із частинами першою, третьою статті 53 Закону № 1798-VIII прокурор, щодо якого прийнято рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, може оскаржити таке рішення до ВРП не пізніше тридцяти днів з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення. Скарга на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора розглядається ВРП у пленарному складі в порядку, визначеному статтею 49 цього Закону для розгляду дисциплінарної справи щодо судді.
56. Згідно з положеннями частини п`ятої статті 53 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора ВРП має право: 1) скасувати повністю рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора та закрити дисциплінарне провадження; 2) скасувати частково рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора та ухвалити нове рішення; 3) скасувати повністю або частково рішення відповідного органу про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності прокурора та ухвалити нове рішення; 4) змінити рішення відповідного органу, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення; 5) залишити рішення відповідного органу без змін.
57. Відповідно до частини першої статті 54 Закону № 1798-VIII рішення ВРП за результатами розгляду скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) прокурор не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини п`ятої статті 53 цього Закону; 4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності прокурора та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
58. За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду суд, який переглядає рішення ВРП, не обмежений перевіркою лише наведених вище формальних критеріїв, оскільки забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та є визначеним статтею 266 КАС України судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 9901/869/18).
59. Суд першої інстанції встановив, що з наявної в матеріалах справи копії оскаржуваного рішення убачається, що воно ухвалене повноважним складом та підписане всіма її 15 членами, які брали участь в його ухваленні. Прокурор ОСОБА_1. та його представниця були належним чином повідомлені про засідання ВРП та брали в ньому участь. Ці обставини позивач не оспорюює.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав, визначених пунктами 1-3 частини першої статті 54 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення відповідача.
60. Оцінюючи рішення ВРП від 26 листопада 2024 року № 3426/0/15-24 в частині наявності у ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності прокурора та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
61. Відповідно до частин першої та другої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює:
1) підтримання публічного обвинувачення в суді;
2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;
3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
62. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, визначає Закон № 1697-VII.
Стаття 3 вказаного Закону встановлює, що діяльність прокуратури ґрунтується на засадах:
1) верховенства права та визнання людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю;
2) законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності;
3) територіальності;
4) презумпції невинуватості;
5) незалежності прокурорів, що передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов`язків;
6) політичної нейтральності прокуратури;
7) недопустимості незаконного втручання прокуратури в діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади;
8) поваги до незалежності суддів, що передбачає заборону публічного висловлювання сумнівів щодо правосудності судових рішень поза межами процедури їх оскарження у порядку, передбаченому процесуальним законом;
9) прозорості діяльності прокуратури, що забезпечується відкритим і конкурсним зайняттям посади прокурора, вільним доступом до інформації довідкового характеру, наданням на запити інформації, якщо законом не встановлено обмежень щодо її надання;
10) неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.
63. Відповідно до статті 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
64. Стаття 19 Закону № 1697-VII визначає загальні права та обов`язки прокурора.
Так, серед іншого, прокурор зобов`язаний: діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України [пункт 3 частини четвертої статті 19]; додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури[пункт 4 частини четвертої статті 19].
Частина ж п`ята вказаної статті передбачає, що прокурор зобов`язаний щорічно проходити таємну перевірку доброчесності. Таємну перевірку доброчесності прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних і окружних прокуратур проводять підрозділи внутрішньої безпеки в порядку, затвердженому Генеральним прокурором.
65. З аналізу наведених правових положень слідує, що до осіб, які обіймають посаду прокурора, законодавець висуває підвищені вимоги як до їх професійної діяльності, так і особистої поведінки, яка не повинна підривати авторитет органів прокуратури чи викликати сумнів у доброчесності такого прокурора.
66. Підстави для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності визначені у статті 43 Закону № 1697-VII.
Згідно із частиною першою цієї статті прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:
1) невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків;
2) необґрунтоване зволікання з розглядом звернення;
3) розголошення таємниці, що охороняється законом, яка стала відомою прокуророві під час виконання повноважень;
4) порушення встановленого законом порядку подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
5) вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури;
6) систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики;
7) порушення правил внутрішнього службового розпорядку;
8) втручання чи будь-який інший вплив прокурора у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, у службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб чи суддів, у тому числі шляхом публічних висловлювань стосовно їх рішень, дій чи бездіяльності, за відсутності при цьому ознак адміністративного чи кримінального правопорушення;
9) публічне висловлювання, яке є порушенням презумпції невинуватості.
67. Стаття 44 Закону № 1697-VII встановлює, що дисциплінарне провадження здійснюється відповідним органом.
68. За визначенням, наведеним у частині першій статті 45 Закону № 1697-VII, дисциплінарне провадження - це процедура розгляду відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.
69. Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 46 Закону № 1697-VII заява за результатами проведеної перевірки доброчесності прокурора, внаслідок якої встановлено вчинення дисциплінарного проступку, є обов`язковою підставою для відкриття дисциплінарного провадження щодо прокурора.
70. За правилами частини четвертої статті 46 Закону № 1697-VII після відкриття дисциплінарного провадження член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, проводить перевірку в межах обставин, повідомлених у дисциплінарній скарзі. У разі виявлення під час перевірки інших обставин, що можуть бути підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, інформація про це включається у висновок члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, за результатами перевірки.
71. Член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, за результатами перевірки готує висновок, який повинен містити інформацію про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора та виклад обставин, якими це підтверджується. Якщо за результатами перевірки член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, встановив наявність дисциплінарного проступку, у висновку додатково зазначається характер проступку, його наслідки, відомості про особу прокурора, ступінь його вини, інші обставини, що мають значення для прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення, а також пропозиція члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, щодо конкретного виду дисциплінарного стягнення (частина десята статті 46 Закону № 1697-VII).
72. Частина перша статті 49 Закону № 1697-VII встановлює, що на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:
1) догана;
2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора);
3) звільнення з посади в органах прокуратури.
73. Отже, підстави для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності чітко визначені у частині першій статті 43 Закону № 1697-VII. Однією з таких підстав є вчинення прокурором дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.
74. У справі, що розглядається, прокурора ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, відповідальність за який передбачено саме пунктом 5 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII. У зв`язку із цим до нього застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани (пункт 1 частини першої статті 49 Закону № 1697-VII).
Підставою для висновку дисциплінарного органу про вчинення позивачем дисциплінарного проступку стало несвоєчасне подання прокурором ОСОБА_1 декларації доброчесності прокурора.
Кваліфікуючи вчинені позивачем дії за пунктом 5 частини першої статті 49 Закону № 1697-VII, КДКП виходила з того (і з її висновками погодилася ВРП), що пункт 7 розділу ІІ Порядку № 293 визначає несвоєчасне подання прокурором декларації доброчесності без поважних причин як невиконання обов`язку, передбаченого частиною п`ятою статті 19 Закону № 1697-VII. У свою чергу, пункт 2 розділу І Порядку № 111 відносить, зокрема, неподання або несвоєчасне подання прокурором без поважних причин анкети доброчесності прокурора до дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури. Та обставина, що порядок анкетування змінився на декларування, не нівелює обов`язку прокурорів подавати у відведений 90-денний строк декларацію доброчесності.
75. З наведеним підходом до кваліфікації вчиненого прокурором ОСОБА_1 діяння не погодився Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, і Велика Палата Верховного Суду підтримує такий висновок з огляду на таке.
76. Пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
77. У Рішенні № 7-рп/2001 від 30 травня 2001 року Конституційний Суд України, здійснюючи тлумачення цієї норми Основного Закону, зазначив, що положення пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України треба розуміти так, що ним безпосередньо не встановлюються види юридичної відповідальності. За цим положенням виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності, та відповідальність за такі діяння. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами.
78. У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України наголосив, що зважаючи на важливість гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (статті 58, 61, пункти 1, 22 частини першої статті 92 Конституції України).
79. Конституційний Суд України також виснував, що системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності. Ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. У такий спосіб Конституція України заборонила врегульовувати зазначені питання підзаконними нормативно-правовими актами та встановила, що лише Верховна Рада України у відповідному законі має право визначати, яке правопорушення визнається, зокрема, адміністративним правопорушенням чи злочином, та міру відповідальності за нього.
80. Ураховуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суду висновує, що засади дисциплінарної відповідальності прокурора (зокрема, підстави притягнення до відповідальності, склад дисциплінарного проступку, види санкцій) як різновиду юридичної відповідальності згідно з викладеними вище положеннями Основного Закону мають бути визначені виключно у законі. Закріплення відповідного регулювання у підзаконному нормативно-правовому акті суперечить визначеним у Конституції України гарантіям захисту прав і свобод людини і громадянина.
81. Поряд з наведеним не можна залишити поза увагою і особливості правового статусу прокуратури в Україні.
У Рішенні від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020 Конституційний суд України зазначив, що одним із найвагоміших наслідків конституційної реформи 2016 року стосовно організації державної влади в Україні є те, що з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII (далі - Закон № 1401-VIII) інститут прокуратури втратив відокремлений статус у структурі державної влади. Натомість за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно «вмонтовано» в загальну систему правосуддя. На це вказує, зокрема, стаття 131-1 Конституції України. Таку спрямованість конституційної реформи обумовлювала потреба в усуненні з українського конституційного правопорядку залишків радянської системи влади з тим, щоб перетворити прокуратуру радянського зразка (інституційним елементом якої за приписом пункту 9 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України в редакції до внесення змін Законом № 1401-VIII була, зокрема, функція «нагляду за додержанням і застосуванням законів», відома як «функція загального нагляду») на такий інститут національної юридичної системи, що відповідав би європейським стандартам відповідно до взятого Україною зобов`язання ще при вступі до Ради Європи у 1995 році - «змінити роль і функції прокуратури (зокрема, щодо здійснення загального нагляду за законністю) шляхом видозмінення цього інституту в орган, сумісний зі стандартами Ради Європи».
82. Таким чином, Конституційний Суд України підтвердив, що внаслідок конституційних змін прокуратура була інтегрована в систему правосуддя, а правовий статус прокурорів є наближеним до статусу суддів. Вказане зумовлює застосування до прокурорів аналогічних підходів щодо організації діяльності, гарантій їх незалежності та притягнення до відповідальності. Наведене додатково свідчить на користь того, що дисциплінарна відповідальність прокурорів, як і суддів, повинна бути визначена саме в законі.
83. У справі, що розглядається, скаржники наполягають, що неподання чи несвоєчасне подання прокурором декларації доброчесності прокурора слід кваліфікувати як вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури (пункт 5 частини першої статті 43
Закону № 1697-VII).
84. Велика Палата Верховного Суду не може погодитися із правомірністю такого підходу дисциплінарного органу до кваліфікації діяння, вчиненого позивачем. Насамперед слід звернути увагу відповідача та третьої особи на використання під час здійснення такої кваліфікації неактуального підзаконного нормативно-правового акта.
85. Так, відповідно до вимог статей 9, 19 Закону № 1697-VII Генеральний прокурор наказом від 29 грудня 2022 року № 293 затвердив Порядок проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів.
86. За визначеннями, наведеними у пункті 2 розділу І цього Порядку, декларація доброчесності прокурора (далі - Декларація) - електронний документ, заповнений на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора і підписаний особистим електронним підписом; доброчесність прокурора - здатність прокурора спрямовувати свої дії на захист публічних інтересів, відмовляючись від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень, та повідомляти достовірні відомості в Декларації під час її подання.
87. Пункти 1-3 розділу ІІ Порядку № 293 встановлюють, що щорічна таємна перевірка доброчесності прокурорів проводиться на підставі частини п`ятої статті 19 Закону України «Про прокуратуру».
Проходження таємної перевірки доброчесності полягає у щорічному поданні прокурором Декларації і, за наявності підстав, визначених цим розділом, проведенні службового розслідування та вивченні його результатів згідно з пунктом 14 цього розділу з метою перевірки інформації, що може свідчити про недостовірність (у тому числі неповноту) тверджень прокурора в Декларації.
Кожен прокурор щороку з 01 січня по 31 березня (включно) зобов`язаний особисто шляхом заповнення на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора подати Декларацію за формою і правилами, визначеними додатком 1 до Порядку, надати правдиві відповіді у формі «Підтверджую» або «Не підтверджую» на запитання, що стосуються або можуть стосуватися його доброчесності, а у випадках, визначених Порядком, Декларацією і правилами її заповнення, навести додаткові відомості.
Декларація підлягає оприлюдненню на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора, за винятком періоду дії у державі правового режиму воєнного стану.
88. Пункт 7 розділу ІІ Порядку № 293 передбачає, що прокурор, який не подав Декларації в установлений цим розділом строк, зобов`язаний письмово повідомити підрозділ внутрішньої безпеки про причини неподання або несвоєчасного подання Декларації, долучивши копії документів (за їх наявності), які підтверджують поважність цих причин.
Неподання, несвоєчасне подання прокурором Декларації без поважних причин вважається невиконанням обов`язку, передбаченого частиною п`ятою статті 19 Закону України «Про прокуратуру», та може бути підставою для ініціювання дисциплінарної відповідальності.
89. При цьому до 01 січня 2023 року діяв Порядок проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України, затверджений наказом Генеральної прокуратури України від 16 червня 2016 року № 205 (далі - Порядок № 205). Вказаний Порядок у період своєї дії передбачав, що кожний прокурор з метою виконання вимог частини п`ятої статті 19 Закону № 1697-VII зобов`язаний щороку до 01 лютого подавати до підрозділу внутрішньої безпеки власноруч заповнену анкету доброчесності прокурора за формою, затвердженою наказом Генерального прокурора України від 16 червня 2016 року № 205.
90. Відповідно до вимог статей 9, 16, 19 Закону № 1697-VII, статей 1, 20, 65 Закону України «Про запобігання корупції» та з метою забезпечення належної організації роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури Генеральний прокурор України наказом від 13 квітня 2017 року № 111 затвердив Порядок організації роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури України (втратив чинність 27 березня 2025 року).
91. Відповідно до пункту 1 розділу І цей Порядок визначає загальні засади організації роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури, спрямованої на забезпечення додержання прокурорами Генеральної прокуратури України, регіональних, місцевих, військових прокуратур, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, слідчими (далі - прокурори) Присяги прокурора, правил прокурорської етики, запобігання вчиненню дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, а також щодо дотримання законодавства у сфері запобігання корупції іншими працівниками прокуратури.
92. Пункт 2 розділу І Порядку № 111 до дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, належать:
- вчинення дій, що містять ознаки корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших кримінальних правопорушень;
- керування транспортними засобами у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння або відмова від проходження огляду з метою виявлення стану сп`яніння та ненадання документів, які підтверджують, що прокурор не перебував у такому стані;
- неподання або несвоєчасне подання прокурором без поважних причин анкети доброчесності прокурора;
- подання в анкеті доброчесності прокурора недостовірних (у тому числі неповних) тверджень;
- умисне приховування достовірної інформації про вчинення іншим прокурором дій, що порушують Присягу прокурора чи вимоги Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів;
- протиправні позаслужбові стосунки - використання прокурором своїх службових повноважень або службового статусу та пов`язаних із цим можливостей на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб;
- порушення прокурором вимог, заборон та обмежень, встановлених законами України «Про запобігання корупції», «Про прокуратуру».
93. Наказом виконувача обов`язків Генерального прокурора від 27 березня 2025 року № 69 було затверджено новий Порядок організації роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури. У пункті 2 розділу І вказаного Порядку визначено, що до дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, належить, зокрема, неподання або несвоєчасне подання прокурором без поважних причин декларації доброчесності прокурора або зазначення у ній завідомо недостовірних (у тому числі неповних) тверджень.
94. Системний аналіз приписів статті 19 Закону № 1697-VII, Порядку № 293 та Порядку № 111 свідчить про те, що, дійсно, законодавець до обов`язків прокурора відносить проходження ним щорічної таємної перевірки доброчесності.
95. До 01 січня 2023 року діяв Порядок № 205, згідно з яким прокурори щорічно подавали анкету доброчесності з метою виконання обов`язку, встановленого статтею 19 Закону № 1697-VII. Із затвердженням Генеральним прокурором Порядку № 293 визначений у статті 19 Закону № 1697-VIІ обов`язок почав реалізуватися не шляхом подання прокурором анкети доброчесності прокурора, а за результатами подання декларації доброчесності прокурора. При цьому слід зазначити, що «анкета доброчесності прокурора» суттєво відрізняється від «декларації доброчесності прокурора» не тільки за найменуванням, але і за змістом та формою.
96. Попри наведені зміни в реалізації прокурором обов`язку із щорічного декларування Порядок № 111 до 27 березня 2025 року (дата затвердження Порядку № 69) прирівнював неподання або несвоєчасне подання прокурором без поважних причин саме анкети доброчесності прокурора до дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.
97. Отже, саме по собі посилання дисциплінарного органу на неприведений у відповідність до вимог чинного законодавства підзаконний нормативно-правовий акт вже свідчить про неправомірність здійсненої КДКП кваліфікації вчиненого позивачем діяння.
98. Відповідаючи на довід скаржників, що КДКП може самостійно визначати дії та бездіяльність, які порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, і факт несвоєчасного подання декларації доброчесності прокурора має розцінюватися саме як дисциплінарний проступок, передбачений пунктом 5 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
99. Дійсно, означена вище підстава не є конкретизованою і передбачає широкий спектр поведінки прокурора, за яку його може бути притягнуто до відповідальності. У кожному випадку уповноважений орган, який здійснює дисциплінарне провадження, перевіряє, чи відповідають вчинені прокурором дії означеній підставі.
100. Поряд із цим не можна не враховувати того, що під діями та бездіяльністю, які порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, законодавець розуміє не будь-яке порушення прокурором службових обов`язків чи службової дисципліни, а саме такі діяння, які за своїм морально-етичним змістом та наслідками є такими, що підривають авторитет прокуратури та викликають обґрунтовані сумніви у відповідності прокурора як представника влади займаній посаді. Особливою рисою таких діянь є те, що вони породжують саме певне негативне ставлення у суспільстві до прокурора та сприймаються як такі, що свідчать про відсутність у такої особи достатніх моральних якостей для зайняття посади прокурора.
101. Натомість неподання чи несвоєчасне подання декларації доброчесності прокурора за своїм змістом має формальний характер та свідчить про недотримання прокурором встановлених законодавцем процедурних правил щодо виконання обов`язку, визначеного частиною п`ятою статті 19 Закону № 1697-VII. За обставин відсутності доказів подання прокурором недостовірних відомостей, умисного приховування певної інформації чи вчинення інших дій, що свідчать саме про недоброчесність такого прокурора, саме по собі порушення строку подання декларації доброчесності прокурора не може бути ототожнене з діями чи бездіяльністю, передбаченими пунктом 5 частини першої статті 43
Закону № 1697-VII.
102. Таким чином, не заперечуючи права дисциплінарного органу самостійно кваліфікувати вчинений прокурором дисциплінарний проступок за пунктом 5 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII, Велика Палата Верховного Суду висновує, що така кваліфікація не може бути свавільною, а саме шляхом ототожнення з означеними діяннями невиконання прокурором будь-якого з покладених на нього обов`язків, в тому числі і такого, що має формальний характер.
103. У розглядуваній ситуації несвоєчасне подання позивачем декларації доброчесності прокурора помилково було кваліфіковано дисциплінарним органом як дії та бездіяльність, які порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури. Ні КДКП, ні ВРП не навела змістовних та ґрунтованих доводів на користь того, що невиконання позивачем обов`язку, визначеного частиною п`ятою статті 19 Закону № 1697-VII, містило настільки негативне морально-етичне забарвлення, що мало б бути кваліфіковане саме за пунктом 5 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII.
104. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що за відсутності аргументованого мотивування висновків про те, що дії прокурора, кваліфіковані за пунктом 5 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII, порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, акт дисциплінарного органу не може вважатися обґрунтованим.
105. Поряд з наведеним Велика Палата Верховного Суду нагадує, що
Закон № 1697-VII як окрему підставу притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності визначає порушення встановленого законом порядку подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (пункт 4 частини першої статті 43 вказаного Закону). Отже, законодавець, визначаючи підстави дисциплінарної відповідальності прокурорів не відніс до їх переліку (окремо або у складі проступку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 43 Закону № 1697-VII) випадок неподання або несвоєчасного подання декларації доброчесності прокурора.
106. Оскільки Конституція України гарантує, що засади, зокрема дисциплінарної відповідальності особи, мають міститися у відповідному законі, проте
Закон № 1697-VII не містить такої підстави дисциплінарної відповідальності, як неподання або несвоєчасне подання декларації доброчесності прокурора, то притягнення прокурора ОСОБА_1 до такої відповідальності є неправомірним.
107. Підсумовуючи викладене, а також ураховуючи те, що відповідач не довів правомірність своїх дій, як того вимагають частина друга статті 19 Конституції України та стаття 2 КАС України, Велика Палата Верховного Суду в повній мірі підтримує висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що відсутність закріпленої законом відповідальності прокурорів за неподання, несвоєчасне подання декларації доброчесності без поважних причин та відсутність унормованої правової процедури притягнення прокурора до такої відповідальності є підставою для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасувати рішення ВРП від 26 листопада 2024 року № 3426/0/15-24.
108. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, дотримався норм процесуального права та обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_1 . Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 жовтня 2025 року відповідає вимогам статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, а доводи, наведені відповідачем та третьою особою в апеляційних скаргах, не спростовують висновків суду першої інстанції в цьому рішенні, не містять підстав для його зміни чи скасування.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
109. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права (частина перша статті 316 КАС України).
Оскільки Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув справу з правильним застосуванням норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують викладених у судовому рішенні висновків, апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Висновки в частині розподілу судових витрат
110. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційні скарги Вищої ради правосуддя та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів залишити без задоволення.
Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 жовтня 2025 року у справі № 990/5/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С. О. Погрібний
Суддя-доповідач М. М. Гімон
Судді:О. В. Білоконь О. Л. Булейко І. А. Воробйова О. А. Губська А. А. Ємець О. В. КривендаМ. В. Мазур Н. М. Мартинюк К. М. Пільков Н. С. Стефанів Т. Г. Стрелець О. В. Ступак
