Єдиний державний реєстр судових рішень
Постанова
Іменем України
16 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 755/16383/25
провадження № 61-1009св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),
судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Телявський Анатолій Миколайович,
треті особи: акціонерне товариство «Акціонерний банк «Укргазбанк», приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Васалатьєва Олена Анатоліївна, державне підприємство «Сетам»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 11 вересня 2025 року в складі судді: Хромової О. О. та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року (повне судове рішення складено 22 грудня 2025 року) в складі колегії: Невідомої Т. О., Верланова С. М., Нежури В. А.,
Історія справи
Короткий зміст заяви
20 серпня 2025 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М., треті особи: АТ «АБ «Укргазбанк», приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Васалатьєва О. А., ДП «Сетам», про:
визнання недійсною заяви ОСОБА_1 про відмову від прийняття спадщини після смерті її сина, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Васалатьєвою О. А. на ім`я ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 ;
визнання за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті сина ОСОБА_4 ;
визнання неправомірними та скасування рішення та дій приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 щодо квартири АДРЕСА_1 , а саме: (постанову про опис та арешт майна від 28 лютого 2025 в частині опису та арешту зазначеної квартири, постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності від 10 липня 2025 року, результати визначення вартості майна, оформлені висновком про вартість майна від 17 липня 2025 року, складеним ТОВ «Експертна служба України»).
20 серпня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подала заяву про забезпечення позову, в якій просила вжити суд заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 .
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що предметом спору у цій справі є квартира за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина, яка складалася з права власності на спірну квартиру. Перебуваючи у вкрай вразливому стані та піддавшись на переконання ОСОБА_2 , позивачка підписала заяву про відмову від спадщини на користь ОСОБА_2 .
Однак, ОСОБА_1 не було відомо про існування боргових зобов`язань своєї доньки - ОСОБА_2 перед АТ «АБ «Укргазбанк» та стягнення з неї коштів в примусовому порядку в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2. За таких обставин, після реєстрації права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру, приватним виконавцем вчинено відповідні виконавчі дії, а майно виставлено на прилюдні торги.
Інший предмет спадщини, земельна ділянка, вже реалізована у примусовому порядку через аукціон. Так, 21 серпня 2025 року призначено прилюдні торги з метою примусової реалізації вказаного об`єкту нерухомості, організатор торгів - ДП «Сетам». Проведення цих торгів до вирішення спору по суті завдасть позивачці непоправної шкоди, оскільки призведе до безповоротної втрати єдиного житла 81-річною особою з тяжким станом здоров`я.
Захід забезпечення позову у вигляді зупинення реалізації квартири є розумним та обґрунтованим, оскільки це єдиний ефективний спосіб зберегти предмет спору. Будь-який інший захід (наприклад, заборона відповідачу вчиняти дії) не зможе зупинити примусовий продаж, який здійснюється третьою особою, приватним виконавцем. Захід є адекватним та співмірним, оскільки стосується виключно об`єкта спору і не обтяжує жодних інших активів відповідача, а застосування цього заходу забезпечує належний баланс інтересів. З одного боку, він захищає фундаментальне право позивачки на житло, з іншого, він лише тимчасово відтерміновує задоволення вимог кредитора АТ «АБ «Укргазбанк» щодо активу, право власності на який є предметом обґрунтованого судового спору. Долучені до матеріалів справи докази свідчать про фактичну неминучість його невиконання, оскільки без негайного втручання суду предмет спору буде продано ще до завершення судового розгляду.
ОСОБА_1 просила:
вжити суд заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 11 вересня 2025 року:
заяву ОСОБА_1 задоволено;
вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 442021980000, що на праві приватної власності належить ОСОБА_2 .
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18, від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Особа, яка подала заяву про забезпечення, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову;
зі змісту поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що між сторонами виник спір з приводу визнання права власності на об`єкт нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності спадкодавцю - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Обґрунтовуючи необхідність застосування заходів забезпечення позову, заявниця зазначила, що предметом спору є квартира, яка є її постійним місцем проживання та єдиним житлом. Водночас, спірний об`єкт нерухомості може бути реалізовано на прилюдних торгах, що призведе до порушення її основоположного права - права на житло, та унеможливить фактичне виконання рішення суду, у випадку задоволення позовних вимог;
відповідно до свідоцтва про смерть від 21 вересня 2023 року серії НОМЕР_1 , виданого Тетіївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 21 вересня 2023 року складено відповідний актовий запис № 377. До матеріалів заяви про забезпечення позову долучено копію свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 квітня 2024 року, виданого приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Васалатьєвою О. А., зареєстровано в реєстрі за № 647, відповідно до якого спадкоємцями зазначеного в цьому свідоцтві майна ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його сестра - ОСОБА_2 , у зв`язку з відмовою спадкоємця першої черги матері спадкодавця ОСОБА_1 . Судом встановлено, що ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року у справі № 760/29407/24 накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 442021980000, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 квітня 2024 року, із забороною її відчуження. Водночас, з відкритого порталу даних Єдиний державний реєстр судових рішень встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 03 липня 2025 року по справі № 760/29407/24 ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, який у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено;
судом встановлено, що з інформаційної довідки від 09 серпня 2025 року № 438849751 вбачається, що рішенням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва від 22 серпня 2024 року № 74712271 встановлено арешт нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_2 постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. від 22 серпня 2024 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 встановлено, що у провадженні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду міста Києва від 03 квітня 2013 року у справі № 2604/13124/2012 про солідарне стягнення з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 (за договором поруки від 27 лютого 2008 року № 100-ф/08-p1, укладеним між ВАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ), ОСОБА_6 (за договором поруки від 27 лютого 2008 року № 100-ф/08-p2, укладеним між ВАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ) на користь ПАТ «АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором від 27 лютого 2008 року № 100-Ф/08-р1, яка станом на 10 лютого 2012 року становить 107 796,03 дол. США заборгованості за тілом кредиту та процентами, що складають 72 375 дол. США строкової заборгованості за кредитом, 13 500 дол. США простроченої заборгованості за кредитом, 1 217,50 дол. США поточної заборгованості по процентах, 20 703,53 дол. США простроченої заборгованості по процентах, та 142 335,51 грн пені, що склада 60 793,55 грн, пені за несвоєчасне погашення кредиту в межах строку позовної давності та 81 541,96 грн пені за несвоєчасну сплату процентів. також з паперової копії інформації із офіційного сайту ДП «Сетам» за посиланням https://setam.net.ua/ - онлайн платформи із проведення прилюдних торгів, встановлено, що на онлайн платформі розміщено оголошення про лот № 582244, на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , стан аукціону - «реєстрація учасників». Дата публікації - 22 липня 2025 року. Запланована дата проведення аукціону - 21 серпня 2025 року;
таким чином, позивачем ОСОБА_1 у розрізі заявлених позовних вимог, враховуючи підстави та предмет позову, наведено обґрунтовані підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачу - ОСОБА_2 майно - квартиру АДРЕСА_1 , впливатиме на ефективність захисту та унеможливить виконання рішення суду про ймовірне задоволення позовних вимог у справі № 755/16383/25. При цьому, заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися із предметом та підставами позову, відтак зважаючи на те, що позовні вимоги, у межах яких подано заяву про забезпечення позову, є майновими вимогами, то обраний позивачем спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами та відповідає меті забезпечення позову. Виходячи із викладеного, вивчивши матеріали справи, доводи заяви про забезпечення позову, додані до неї докази, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами спору, суд дійшов висновку про обґрунтованість поданої заяви, а відтак заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року:
апеляційні скарги приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. та ПАТ «АБ «Укргазбанк» залишено без задоволення;
ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 11 вересня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
такий вид забезпечення позову як накладення арешту застосовується судом, як правило, у майнових спорах у тих випадках, коли спірне майно може бути відповідачем продане, розтрачене, кошти витрачені, що в майбутньому перешкоджатиме виконанню рішення або взагалі зробить його виконання неможливим. Отже, необхідними умовами для вжиття забезпечувальних заходів, зокрема арешту майна, є, насамперед, належність цього майна відповідачеві, розумна співмірність вартості арештованого майна ціні позову, обґрунтування необхідності вжиття заходів для захисту прав позивача та можливість такого заходу забезпечити реальне виконання очікуваного позивачем рішення;
з матеріалів справи убачається, що між сторонами виник спір з приводу визнання права власності на об`єкт нерухомого майна, квартири АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності спадкодавцю, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Обґрунтовуючи необхідність застосування заходів забезпечення позову, ОСОБА_1 зазначала, що предметом цього спору є квартира, яка є її постійним місцем проживання та єдиним житлом. Водночас, спірний об`єкт нерухомості може бути реалізовано на прилюдних торгах, що призведе до порушення її основоположного права, права на житло, та унеможливить фактичне виконання рішення суду, у випадку задоволення позовних вимог;
судом встановлено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . До матеріалів заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 долучила копію свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 квітня 2024 року, відповідно до якого спадкоємцями зазначеного в цьому свідоцтві майна ОСОБА_4 , є його сестра, ОСОБА_2 , у зв`язку з відмовою від спадщини спадкоємця першої черги матері спадкодавця ОСОБА_1 . Рішенням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва від 22 серпня 2024 року накладено арешт на зазначену квартиру. З постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. від 22 серпня 2024 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 встановлено, що у провадженні приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявського А. М. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду міста Києва від 03 квітня 2013 року у справі № 2604/13124/2012 про солідарне стягнення з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 на користь ПАТ «АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором від 27 лютого 2008 року № 100-Ф/08-р1, яка станом на 10 лютого 2012 року становить 107 796,03 дол. США заборгованості за тілом кредиту та процентами, що складають 72 375 дол. США строкової заборгованості за кредитом, 13 500 дол. США простроченої заборгованості за кредитом, 1 217,50 дол. США поточної заборгованості по процентах, 20 703,53 дол. США простроченої заборгованості по процентах, та 142 335,51 грн пені, що складає 60 793,55 грн, пені за несвоєчасне погашення кредиту в межах строку позовної давності та 81 541,96 грн пені за несвоєчасну сплату процентів. З інформації, що розміщена на офіційному сайті ДП «Сетам» (за посиланням https://setam.net.ua/ - онлайн платформи із проведення прилюдних торгів) встановлено, що на онлайн платформі розміщено оголошення про лот № 582244, на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , стан аукціону - «реєстрація учасників». Дата публікації - 22 липня 2025 року. Запланована дата проведення аукціону - 21 серпня 2025 року. За наведених вище обставин ОСОБА_1 у межах заявлених позовних вимог, з урахуванням підстав та предмета спору наведено достатні та належні доводи, які свідчать про те, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на належну ОСОБА_2 квартиру може істотно вплинути на ефективність судового захисту та унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову пред`явленого нею;
оцінюючи характер заявлених позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність реальної та підтвердженої ризиковості поведінки відповідача, яка може полягати у вчиненні дій, спрямованих на відчуження чи перереєстрацію спірного майна на третіх осіб. Такі дії, у свою чергу, здатні істотно ускладнити або навіть унеможливити подальше виконання рішення суду у випадку задоволення позову, адже втручання у правовий статус майна може створити додаткові юридичні перешкоди для відновлення порушених прав позивача;
позивачка звернулася до суду саме з метою захисту свого права на майно, яке, на її переконання, вибуло з її володіння проти її волі. Тобто, ефективність відновлення цього права прямо залежить від збереження незмінного правового статусу спірного об`єкта на час судового розгляду. За таких умов вжиття заходів забезпечення позову є не лише обґрунтованим і логічним, але й необхідним для запобігання можливому порушенню прав заявниці та недопущення ситуації, коли виконання майбутнього судового рішення стане формальним або неможливим. Отже, за встановлених судом обставин, з огляду на наявність реальних ризиків, що здатні завдати істотної шкоди інтересам позивача та ускладнити досягнення цілей судового захисту, суд першої інстанції обґрунтовано визнав наявними підстави для застосування заходів забезпечення позову;
забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. В разі, якщо потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпаде або зміняться обставини, що зумовили його застосування, сторони у справі не позбавлені права звернутись до суду з питанням скасування заходів забезпечення позову, про що буде повідомлено сторони, або за взаємною згодою сторін. Задоволення заяви про забезпечення позову не є фактичним вирішенням справи по суті і не порушує права власності відповідача на нерухоме майно, а лише обмежує його у здійсненні деяких дій на певний період. Забезпечення позову саме і покликане упередити можливе порушення прав позивача в майбутньому, а не реагувати на вже вчинене порушення;
посилання приватного виконавця на те, що накладений судом арешт «не здатен зупинити торги», є помилковими. Суд першої інстанції, саме в цьому випадку, застосував арешт не як механізм припинення реалізації майна у виконавчому провадженні, а як інструмент збереження предмета спору до вирішення справи по суті. ЦПК України не містить вимоги, щоб кожний захід забезпечення позову автоматично зупиняв перебіг виконавчих дій або електронних торгів. Навпаки, його завдання полягає у запобіганні зміні правового режиму майна та забезпеченні можливості реального виконання майбутнього судового рішення. Арешт, накладений судом, обмежує можливість відчуження майна, фіксує його правовий режим та унеможливлює будь-які реєстраційні дії щодо цього об`єкта поза межами виконавчого провадження. Позивачка оскаржує саме право власності відповідачки на нерухоме майно, що стало підставою для звернення стягнення. У випадку визнання такого права недійсним, предмет позову, спірна квартира, не зможе бути об`єктом реалізації. За відсутності арешту майно може бути відчужене, що зробить неможливим виконання майбутнього рішення суду. Отже, застосований захід є необхідним, адекватним та спів мірним;
посилання скаржників на те, що арешт не зупиняє торги, стосуються виключно технічного аспекту виконання Порядку реалізації арештованого майна й не спростовують того, що суд мав повне право забезпечити збереження майна шляхом накладення арешту відповідно до статті 150 ЦПК України. Доводи щодо «порушення прав стягувача» також є безпідставними, адже забезпечення позову носить тимчасовий характер, не змінює та не скасовує рішення суду 2013 року, а лише призупиняє реалізацію лише щодо нерухомого майна, спірної квартири, право на яку є предметом цього спору. Водночас, саме продовження торгів за відсутності вирішення спору по суті порушить принцип законності виконавчого провадження, оскільки у випадку встановлення недійсності відмови від спадщини спірна квартира не буде належати боржнику, а отже, й не зможе бути предметом примусового стягнення;
скаржники не надали жодного доказу на підтвердження своїх доводів щодо зловживання позивачкою процесуальними правами. Навпаки, позивачка обґрунтувала реальні ризики, підтверджені належними доказами: фактом смерті спадкодавця, реєстрацією права власності, призначенням торгів, а також своїм віком і станом здоров`я. Квартира є її єдиним житлом. Жодних ознак недобросовісної поведінки позивачки судом не встановлено. Посилання скаржників на те, що суд «обрав неправильний спосіб забезпечення», є помилковим. Суд застосував арешт майна, який є окремим і самостійним видом забезпечення позову згідно з пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України. Закон не містить вимоги про пріоритетність зупинення продажу перед арештом. Суд обирає захід забезпечення за власною дискрецією, виходячи з характеру спору, ризиків та принципу співмірності, що було дотримано судом.
Аргументи учасників справи
21 січня 2026 року АТ «АБ «Укргазбанк» через підсистему Електронний суд подало касаційну скаргу на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 11 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року (повне судове рішення складено 22 грудня 2025 року), в якій просило:
оскаржені судові рішення скасувати;
ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволені заяви про забезпечення позову;
вирішити питання щодо судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційним судом під час прийняття оскаржуваної постанови було застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 01 жовтня 2020 року у справі № 524/188/18, від 27 травня 2018 року у справі № 711/4067/18; від 30 січня 2020 року у справі № 646/6461/17, від 18 вересня 2019 року у справі № 296/9676/17; від 03 липня 2019 року у справі № 331/1255/17, від 05 червня 2020 року у справі № 640/15430/16-ц, від 05 вересня 2018 року, від 29 вересня 2021 року у справах № 640/14483/17, № 638/5084/20, від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц;
апеляційний суд відхиляючи аргументи касаційної скарги порушив права АБ «Укргазбанк» як стягувача у виконавчому провадженні, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, оскільки з відповідача на користь АБ «Укргазбанк» стягнено заборгованість за кредитним договором від 27 лютого 2008 року № 100-ф/08, яка станом на 10 лютого 2012 року становить 107 796,03 дол. США. Вказане судове рішення залишається невиконаним понад 12 років, що стало причиною передачі майна на торги в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, яке перебуває на виконанні у приватного виконавця Телявського А. М.;
позов ОСОБА_1 спрямований на зловживання цивільними правами з боку позивача, що усуває можливість забезпечення судового захисту її вимог. Позивачка звернулась з позовною заявою та заявою про забезпечення позову до суду виключно після проведення опису та арешту майна боржника, проведення оцінки та в той момент, коли ДП «СЕТАМ» було призначено аукціон (торги) щодо продажу нерухомого майна. А отже, дії позивача в сукупності, а саме подання позову про визнання недійсною відмови про право на спадщину, визнання права власності на майно, визнання дій неправомірними після публікації оголошення про призначені торги, подання заяв про забезпечення позову свідчать про умисне перешкоджання остаточному виконанню судового рішення, та про недобросовісну поведінку позивача. Звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач обґрунтувала необхідність накладення арешту лише ймовірністю продажу його на аукціоні (торгах) в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, жодних інших обґрунтувань, доводів та доказів щодо будь яких дій, намірів ОСОБА_2 відносно нерухомого майна надано не було;
відповідно до пункту 2 розділу XI Порядку про реалізацію арештованого майна, затвердженого наказом МЮУ № 2831/5 від 29 вересня 2016 року, підставою для зупинення електронного аукціону (аукціону за фіксованою ціною) є: рішення суду щодо зупинення реалізації арештованого майна; зупинення вчинення виконавчих дій у випадках, визначених Законом України «Про виконавче провадження»; зупинення виконавчого провадження у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду; відкладення проведення виконавчих дій; зупинення примусової реалізації майна боржника на підставі пункту 1-6 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження»; наявність технічних підстав, що унеможливлюють роботу Системи, виключно на період відновлення її працездатності, отже накладення арешту на спірну квартиру не є підставою для зупинення електронного аукціону. Отже, ухвала суду першої інстанції є такою, що не відповідає меті забезпечення позову та не здатна захистити матеріально-правові інтереси позивача, оскільки сам по собі арешт не перешкоджає проведенню електронних торгів у межах виконавчого провадження та не може бути підставою для зупинення електронних торгів з реалізації нерухомого майна. Таким чином, обраний спосіб забезпечення позову є неефективним, неспівмірним із заявленими позовними вимогами та не гарантує досягнення мети забезпечення позову, що свідчить про помилковість висновків суду першої та апеляційної інстанції та зумовлює необхідність скасування ухвали та постанови;
відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана із необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками;
недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили. У постанові Верховного Суду у справі № 638/5084/20 від 29 вересня 2021 року вказано: «фактично, заявник просить вжити заходи забезпечення позову з метою перешкоджання виконання судового рішення, яке набрало законної сили, у іншій справі з приводу іншого спору, що виходить за межі мети забезпечення позову, яка полягає у вжитті судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення у випадку задоволення заявлених позовних вимог саме у даній справі;
апеляційний суд не звернув увагу на доводи апеляційної скарги, що фактично позивач у цій справі просила вжити заходи забезпечення позову з метою перешкоджання виконанню судового рішення № 22- ц/796/2397/2013 від 06 лютого 2013 року, яке набрало законної сили, в іншій справі з приводу іншого спору, що виходить за межі мети забезпечення позову, яка полягає у вжитті судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення у випадку задоволення заявлених позовних вимог саме у даній справі. Отже, забезпечення позову шляхом накладенням арешту на нерухоме майно порушує права стягувача у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 та принцип обов`язковості судового рішення (рішення залишається невиконаним понад 12 років), недобросовісно, шляхом подання інших позовів до судів намагається уникнути виконання рішення суду, що підтверджується серією позовів і скарг від позивачки, а також повністю проігноровано доводи банку, що згідно відомостей щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 до 06 серпня 2025 року мала інше зареєстроване місце проживання та має можливість там проживати, а саме: АДРЕСА_3 , була зареєстрована з 26 вересня 1982 року по 06 серпня 2025 року (загалом 43 роки). До заяви про забезпечення позову не додано документи, які підтверджують той факт, що ОСОБА_1 не належить на цей час будь-яке нерухоме майно, тому не зрозуміло на якій підставі робляться висновки про те, що це єдине житло для проживання ОСОБА_1 . В позовні заяві ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , зазначено про те, що ОСОБА_1 проживала разом з сином за адресою: АДРЕСА_3 , та була зареєстрована за цією адресою з 26 вересня 1982 року по 06 серпня 2025 року. Перед зверненням до суду позивач змінює місце реєстрації з метою маніпуляцій поняттям «єдине житло». Отже, посилання ОСОБА_1 про захист права на нібито її єдине житло та порушення ст. 8 Конвенції є безпідставними, недоведеними належними та допустимими доказами. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово зазначав, що ст. 8 Конвенції не є абсолютною гарантією від виселення, а втручання у право на житло є допустимим, якщо воно передбачене законом, переслідує легітимну мету (захист прав інших осіб) та є пропорційним;
скаржник у апеляційній скарзі звертав увагу суду на сукупність дій узгоджених дій, які були здійснені ОСОБА_1 (позивачем), ОСОБА_2 (відповідачкою) та боржником за кредитним договором ( ОСОБА_7 ). Судові процеси, що були ініційовані ОСОБА_7 (боржник за кредитним договором), ОСОБА_2 (боржник за кредитним договором, Відповідач - 2) з метою уникнення виконання рішення про стягнення заборгованості № 22-ц/796/2397/2013 від 06 лютого 2013 року: справа № 760/29407/24 за позовом ОСОБА_2 до банку про визнання зобов`язання за договором поруки припиненим. 03 липня 2025 рокузадоволено апеляційну скаргу Банку, скасовані заходи забезпечення позову щодо накладення арешту на квартиру; справа № 755/13944/25 за скаргою ОСОБА_2 на дії/бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. щодо опису та арешту майна. 05 серпня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову; справа № 910/8587/25 про банкрутство ОСОБА_2 30 липня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову; справа № 755/3492/25 за позовом ОСОБА_5 про застосування наслідків виконання нікчемного правочину та зобов`язання банку здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_5 за кредитним договором від 27.02.2008 року № 100-Ф/08, з огляду на нікчемність пунктів 1.2 та 1.5 цього договору, визнання виконавчого листа № 2604/13124/2012 від 03.04.2013 року виданого Дніпровським районним судом м. Києва таким, що не підлягає виконанню, визнання зобов`язання за кредитним договором № 100-Ф/08, який укладено 27 лютого 2008 року між ОСОБА_5 та ПАТ «Укргазбанк» припиненим в наслідок його виконання; справа № 755/17591/25 за скаргою ОСОБА_2 на дії/бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М., заінтересовані особи: АТ «Акціонерний банк «Укргазбанк», ОСОБА_5 (скарга на відмову у відводі приватного виконавця). Судові процеси, що були ініційовані ОСОБА_1 з метою уникнення ОСОБА_2 (донькою) виконання рішення про стягнення заборгованості № 22-ц/796/2397/2013: справа № 940/1539/25 (Тетіївський районний суд Київської області) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи про усунення від права на спадкування та визнання права власності в порядку спадкування за законом. 14 серпня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову. 19 серпня 2025 року Київським апеляційним судом відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову. За результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 справу передано за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва; справа № 755/16383/25 (Дніпровський районний суд міста Києва) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПВ Телявський А. М., треті особи: АТ «АБ «Укргазбанк», ПН Васалатьєва О. А., ДП «СЕТАМ», про визнання права власності на квартиру шляхом визнання недійсною відмови від спадщини, скасування свідоцтва про право на спадщину та визнання неправомірними дій та рішень приватного виконавця. 11 серпня 2025 року задоволено заяву про забезпечення позову. Отже, на день подання апеляційної скарги, ОСОБА_1 намагалась відкрити провадження у двох різних судах за 3 аналогічними позовними вимогами.
03 лютого 2026 року ОСОБА_2 через підсистему Електронний суд подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила:
касаційну скаргу АТ «АБ «Укргазбанк» залишити без задоволення;
оскаржені судові рішення залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що:
у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 757/22558/20 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду зазначила, що зупинення продажу арештованого майна є спеціальним способом забезпечення позову, який застосовується саме у справах за позовом про визнання права власності на це майно. Дія цієї норми направлена на те, щоб запобігти відчуженню майна у порядку виконання судового рішення, яке може належати не боржнику, а іншій особі. У цій справі позивачка (мати) оспорює законність набуття права власності боржником (донькою) через вади волі при відмові від спадщини. Якщо суд встановить, що відмова від спадщини була недійсною, це означатиме, що майно ніколи правомірно не входило до власності боржника ОСОБА_2 , а належало позивачці з моменту відкриття спадщини (згідно з частиною п`ятою статті 1268 ЦК України). Відповідно, продаж цього майна за борги ОСОБА_2 був би грубим порушенням права власності іншої особи. Забезпечення позову в цьому випадку не блокує виконання рішення суду проти боржника, а запобігає зверненню стягнення на чуже майно до вирішення спору про право;
доводи Банку про те, що ухвала суду зупиняє виконання рішення про стягнення боргу від 2013 року, є маніпулятивними. Забезпечення позову стосується виключно одного конкретного активу, правовий статус якого є спірним. Це не зупиняє виконавче провадження в цілому. Банк та виконавець не позбавлені права здійснювати стягнення за рахунок інших активів, доходів боржника або в межах процедури неплатоспроможності, яка наразі триває (справа № 910/8587/25). Більше того, у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 вже подано план реструктуризації боргів, який передбачає механізм погашення вимог кредиторів. Намагання Банку реалізувати спірне майно поза межами цієї процедури та всупереч наявному спору про право власності суперечить принципу добросовісності та меті процедури банкрутства фізичної особи, яка спрямована на відновлення платоспроможності, а не лише на ліквідацію активів. Процедура неплатоспроможності передбачає формування ліквідаційної маси виключно з майна, яке безспірно належить боржнику. У цій справі (№ 755/16383/25) розглядається спір про те, чи правомірно ОСОБА_2 набула право власності на квартиру в порядку спадкування. Якщо Позивачка ( ОСОБА_1 ) доведе недійсність своєї відмови від спадщини, то спірна квартира взагалі не підлягатиме включенню до активів ОСОБА_2 ні у виконавчому провадженні, ні у справі про банкрутство. Таким чином, забезпечення позову шляхом арешту майна є допоміжним інструментом, який гарантує правову визначеність. Воно не суперечить процедурі банкрутства, а навпаки - захищає її від включення до ліквідаційної маси чужого майна. Доки не буде вирішено спір про право власності, будь-які дії щодо реалізації квартири (як у виконавчому провадженні, так і в процедурі банкрутства) є передчасними та такими, що порушують права третіх осіб. ОСОБА_2 демонструє повну процесуальну добросовісність: вона ініціювала процедуру власної неплатоспроможності, розкрила інформацію про свої активи та борги, запропонувала план реструктуризації. Тези Скаржника про ухилення є маніпулятивними. Арешт спірної квартири в межах цієї справи необхідний для того, щоб зупинити агресивні дії кредитора, спрямовані на продаж активу, правовий статус якого є спірним, в обхід процедури банкрутства та судового розгляду спору про спадщину;
збереження арешту на спірну квартиру відповідає принципам розумності, співмірності та справедливості, а також узгоджується з метою процедури неплатоспроможності фізичної особи (справа № 910/8587/25), ініційованої Відповідачем-1 для цивілізованого врегулювання боргів, яка наразі перебуває на стадії реструктуризації. Скасування арешту призведе до передчасного продажу активу, право власності на який оспорюється, що зробить неможливим захист прав позивача у разі задоволення позову та порушить права боржника на відновлення платоспроможності.
05 лютого 2026 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала відзив на касаційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_8 ,в якому просила:
касаційну скаргу АТ «АБ «Укргазбанк» залишити без задоволення;
оскаржені судові рішення залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що:
вирішальним аргументом на користь законності дій судів попередніх інстанцій є правова позиція Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладена у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 757/22558/20 (провадження № 61-158сво21). У цій постанові Верховний Суд надав тлумачення пункту 5 частини 1 статті 150 ЦПК України і дійшов висновку, що зупинення продажу арештованого майна є спеціальним способом забезпечення позову, який застосовується саме у справах за позовом про визнання права власності на це майно. Верховний Суд чітко вказав на мету (цієї норми: вона спрямована на те, щоб запобігти відчуженню майна у порядку виконання судового рішення, яке може належати не боржнику, а іншій особі. Тобто, найвищий суд у системі судоустрою визнав, що коли третя особа (у цьому випадку - ОСОБА_1 ) ініціює спір про право власності на майно, яке вже перебуває під арештом виконавця, суд не просто має право, а зобов`язаний втрутитися для збереження об`єкта спору. Це не є порушенням прав стягувача, а є необхідним механізмом захисту права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України;
скаржник у своїй скарзі намагається використати формальний аргумент, вказуючи, що суд застосував захід у вигляді «арешту майна» (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК), хоча для зупинення торгів нібито слід було застосовувати виключно «зупинення продажу арештованого майна» (пункт 5 частини першої статті 150 ЦПК). Цей аргумент є неспроможним з огляду на наступне. Накладення арешту включає в себе заборону розпорядження майном. Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про судовий арешт (обтяження) автоматично робить неможливим проведення торгів та реєстрацію права власності за переможцем аукціону. Отже, мета досягається. Верховний Суд у постанові від 11 травня 2022 року у справі № 317/2155/22 зазначив, що арешт майна та заборона вчинення дій є взаємодоповнюючими заходами. Обрання конкретного виду забезпечення належить до дискреційних повноважень суду, який виходить з критеріїв ефективності. У цьому випадку арешт є навіть більш ефективним заходом, ніж просте зупинення продажу, оскільки він унеможливлює будь-яке відчуження квартири (наприклад, через нотаріусів), а не лише через систему СЕТАМ;
якщо Верховний Суд скасує заходи забезпечення позову, це запустить незворотний ланцюг подій: квартира буде негайно виставлена на повторні торги СЕТАМ (лот № 582244 вже був сформований); майно буде придбане третьою особою, яка, ймовірно, отримає статус добросовісного набувача; навіть якщо згодом ОСОБА_1 виграє цей судовий процес і доведе, що її відмова від спадщини була недійсною, вона отримає судове рішення, яке підтверджує її право, але не повертає їй житло. Така ситуація створить класичний ефект «піррової перемоги». Повернення майна від добросовісного набувача, який купив його на публічних торгах, є юридично надскладним, а часто - неможливим завданням відповідно до статті 388 ЦК України. Це змусить 81-річну жінку ініціювати нові, виснажливі судові процеси (віндикаційні позови, оскарження результатів торгів), що порушує принцип правової визначеності та процесуальної економії. Забезпечення позову є саме тим інструментом, який запобігає такому сценарію, гарантуючи, що у разі успіху позивач отримає реальний об`єкт нерухомості, а не просто аркуш паперу з печаткою суду;
фундаментальна помилка скаржника полягає в ототожненні майна боржника ( ОСОБА_2 ) зі спірною квартирою, правовий режим якої є предметом судового розгляду. Рішення суду 2013 року, на яке посилається Банк, створює зобов`язання особистого характеру для ОСОБА_2 сплатити борг. Це право вимоги кредитора до конкретної особи. Позов ОСОБА_1 спрямований на захист абсолютного права власності, яке діє проти всіх третіх осіб, включаючи кредиторів. Згідно з частиною п`ятою статті 1268 ЦК України, спадщина належить спадкоємцю з часу відкриття, незалежно від часу прийняття. Правовий порядок не допускає задоволення вимог кредитора за рахунок майна, яке не належить боржнику. Поки судом не вирішено спір про дійсність відмови від спадщини, презумпція належності майна боржнику є оспореною. Застосування заходів забезпечення позову в даному контексті є реалізацією принципу пріоритету захисту права власності. Якщо буде встановлено, що квартира належить матері (позивачу), то майновий інтерес банку щодо цього об`єкта є нікчемним, оскільки ніхто не може відповідати за чужими боргами своїм майном без своєї згоди. Отже, до вирішення питання «чиє це майно?», питання «кому підуть кошти від його продажу?» є передчасним;
у своїй скарзі Банк намагається спростувати факт того, що спірна квартира є єдиним житлом Позивача. Зокрема, Скаржник апелює до того, що ОСОБА_1 до 06 серпня 2025 року була зареєстрована в с. Дібрівка, і стверджує, що зміна реєстрації є маніпуляцією. Однак, суди попередніх інстанцій, безпосередньо дослідивши докази (медичні документи, довідки, пояснення сторін), вже встановили факт, що спірна квартира є постійним місцем проживання та єдиним житлом 81-річної позивачки, яка є особою з тяжким станом здоров`я. Вимога банку до Верховного Суду перевірити ці обставини наново та дійти іншого висновку щодо місця проживання Позивача є прямим закликом до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України);
сторона Позивача наголошує, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та такими, що ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Суди правильно встановили, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту спірної квартири призведе до невідворотних наслідків - продажу єдиного житла 81-річної вразливої особи на прилюдних торгах. Такий розвиток подій зробить неможливим ефективний захист прав позивача навіть у разі задоволення її позову про визнання права власності, перетворивши судове рішення на ілюзорне, що є порушенням статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.
01 квітня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2026 року призначено справу до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 26 січня 2026 року вказано, що: наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: порушення норм процесуального права.
Фактичні обставини
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 квітня 2024 року, виданого приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Васалатьєвою О. А., зареєстровано в реєстрі за № 647, спадкоємцями зазначеного в цьому свідоцтві майна ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його сестра - ОСОБА_2 , у зв`язку з відмовою спадкоємця першої черги матері спадкодавця ОСОБА_1 .
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 09 серпня 2025 року № 438849751 квартира за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 442021980000, на праві приватної власності належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 10 квітня 2024 року, виданого приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Васалатьєвою О. А., зареєстровано в реєстрі за № 647.
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року у справі № 760/29407/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/125813870):
заяву представника позивачки про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до АТ «УкргазБанк», треті особи: ОСОБА_5 , Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський А. М. про визнання зобов`язання припиненим задоволено;
накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 442021980000, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 квітня 2024 року, із забороною її відчуження.
Постановою Київського апеляційного суду від 03 липня 2025 року в справі № 760/29407/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/129137080):
апеляційну скаргу АТ «УкргазБанк» задоволено;
ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення;
в задоволенні заяви ОСОБА_2 , яка подана представником позивача адвокатом Чутченком С. О., про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , до АТ «УкргазБанк», треті особи: ОСОБА_5 , приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський А. М., про визнання зобов`язання припиненим відмовлено.
Згідно із постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. від 22 серпня 2024 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3, у провадженні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду міста Києва від 03 квітня 2013 року у справі № 2604/13124/2012 про солідарне стягнення з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 (за договором поруки від 27 лютого 2008 року № 100-ф/08-p1, укладеним між ВАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ), ОСОБА_6 (за договором поруки від 27 лютого 2008 року № 100-ф/08-p2, укладеним між ВАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ) на користь ПАТ «АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором від 27 лютого 2008 року № 100-Ф/08-р1, яка станом на 10 лютого 2012 року становить 107 796,03 дол. США заборгованості за тілом кредиту та процентами, що складають 72 375 дол. США строкової заборгованості за кредитом, 13 500 дол. США простроченої заборгованості за кредитом, 1 217,50 дол. США поточної заборгованості по процентах, 20 703,53 дол. США простроченої заборгованості по процентах, та 142 335,51 грн пені, що складає 60 793,55 грн, пені за несвоєчасне погашення кредиту в межах позовної давності та 81 541,96 грн пені за несвоєчасну сплату процентів.
Відповідно до інформаційної довідки від 09 серпня 2025 року № 438849751 рішенням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва від 22 серпня 2024 року № 74712271 накладено арешт нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
З інформації, що розміщена на офіційному сайті ДП «Сетам» (https://setam.net.ua/) встановлено, що на онлайн платформі розміщено оголошення про лот № 582244, на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , стан аукціону - «реєстрація учасників». Дата публікації - 22 липня 2025 року. Запланована дата проведення аукціону - 21 серпня 2025 року.
Позиція Верховного Суду
Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності (пункт 4 частини першої статті 151 ЦПК України).
Позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у cправі № 908/2382/21 вказано, що «за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам».
Арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним (див. постанову Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2024 року в справі № 567/459/23 (провадження № 61-10214св23)).
Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини (абзац перший частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі, зокрема, зупинення судом реалізації арештованого майна у разі відсутності іншого майна боржника, на яке може бути звернено стягнення (пункт 3 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження»).
Позов забезпечується, зокрема, зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (пункт 5 частини першої статті 150 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 757/22558/20 (провадження № 61-158сво21) зазначено, що:
«у статтях 149, 150 ЦПК України зазначені положення щодо порядку вирішення питання про забезпечення позову і способи забезпечення позову. Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд, за заявою учасника справи, має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. У пункті 5 частини першої статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, є спеціальним способом забезпечення позову, який застосовується лише у справах за позовом про визнання права власності на це майно. […] суди попередніх інстанцій обґрунтовано, застосовуючи пункт 5 частини першої статті 150 ЦПК України, задовольнили заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у спосіб зупинення продажу арештованого майна (земельної ділянки), оскільки позивач подав позов про визнання права власності на виставлене на продаж арештоване майно. Саме для такого випадку законодавець передбачив можливість забезпечення позову шляхом зупиненням продажу арештованого майна. Дія наведеної норми процесуального права насамперед направлена на те, щоб запобігти відчуженню майна у порядку виконання судового рішення, яке належить не боржнику, а іншій особі».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2026 року в справі № 904/1615/22 (провадження № 12-12гс25) вказано, що:
«176. Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачений механізм зняття арешту з майна.
177. Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
178. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
179. Таким чином, члени фермерського господарства, які вважають, що частка у складеному капіталі фермерського господарства належить їм, а не боржнику, мають право захистити своє право в порядку, передбаченому частинами першою - третьою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Касаційний суд вже вказував, що позов забезпечується зупиненням продажу арештованого майна, якщо особою на час звернення з заявою про забезпечення позову подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (у тому числі, й у разі, коли заяву про забезпечення позову подано разом з позовною заявою) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2023 року в справі № 334/9179/21 (провадження № 61-7643св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2024 року в справі № 127/32578/23 (провадження № 61-2664св24), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2025 року в справі № 534/2080/23 (провадження № 61-10991св24)).
У справі, що переглядається:
позивачка звернулася з позовом про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини, визнання права власності на майно, визнання дій неправомірними;
позивачка просила забезпечити її позов шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 ;
при задоволенні заяви про забезпечення позову суди вважали, що між сторонами існує реальний спір щодо права власності на спірну квартиру, а її продаж у межах виконавчого провадження створює безпосередню та доведену загрозу утруднення або навіть неможливості виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову, спірна квартира вже виставлена на прилюдні торги ДП «Сетам» із визначеною датою аукціону, позивачка довела ризик безповоротної втрати майна до завершення розгляду справи, крім того, квартира є єдиним житлом 81-річної особи з тяжким станом здоров`я, що підсилює ризик непоправної шкоди, накладення арешту на квартиру є співмірним, необхідним та таким, що відповідає предмету спору і забезпечує баланс інтересів сторін;
суди встановили, що ОСОБА_2 набула право власності на спірну квартиру у зв`язку з відмовою від спадщини спадкоємця першої черги - матері спадкодавця ОСОБА_1 ; у провадженні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського А. М. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду міста Києва від 03 квітня 2013 року у справі № 2604/13124/2012 про солідарне стягнення з ОСОБА_5 , ОСОБА_2 (за договором поруки від 27 лютого 2008 року № 100-ф/08-p1, укладеним між ВАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ), ОСОБА_6 (за договором поруки від 27 лютого 2008 року № 100-ф/08-p2, укладеним між ВАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ) на користь ПАТ «АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором від 27 лютого 2008 року № 100-Ф/08-р1; приватним виконавцем накладено арешт на спірну квартиру; на сайті ДП «Сетам» розміщено оголошення про лот № 582244 - квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , стан аукціону - «реєстрація учасників». Дата публікації - 22 липня 2025 року. Запланована дата проведення аукціону - 21 серпня 2025 року;
суди не врахували, що зупинення продажу арештованого майна є спеціальним способом забезпечення позову; позов забезпечується зупиненням продажу арештованого майна, якщо особою на час звернення з заявою про забезпечення позову подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (у тому числі, й у разі, коли заяву про забезпечення позову подано разом з позовною заявою); арешт як спосіб забезпечення позову не може застосовуватися з метою зупинення продажу арештованого майна;
тому в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру належало відмовити з тієї підстави, що позивачка не просила зупинити продаж арештованої спірної квартири.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити; оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:
«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи.
З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц. У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укргазбанк» задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 11 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року скасувати.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 відмовити.
З моменту ухвалення постанови касаційного суду ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 11 вересня 2025 року та постанова Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року втрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко
