Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2026 року
м. Київ
справа № 761/14480/25
провадження № 61-15595 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Міхо Кирило Вадимович,
відповідач - комунальне підприємство «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Міхо Кирила Вадимовича, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 липня 2025 року
у складі судді Юзькової О. Л. та постанову Київського апеляційного суду
від 12 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заяви
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - КП «Київблагоустрій»)
про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення
на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтовано тим, що у жовтні 2015 року він був прийнятий
на роботу до КП «Київблагоустрій», займав на підприємстві різні посади,
а з 08 серпня 2023 року його переведено на посаду заступника директора
(наказ № 186-к).
27 лютого 2025 року директором КП «Київблагоустрій» прийнято наказ № 61/1
«Про проведення службової перевірки» з метою об`єктивного та всебічного встановлення обставин, пов`язаних із повідомленням йому про підозру у скоєнні ряду особливо тяжких кримінальних корупційних правопорушень, виявлених під час досудового розслідування у кримінальному провадженні від 03 квітня 2023 року
№ 52023000000000154 та з метою виявлення корупційних ризиків, пов`язаних
із функціонуванням комунального підприємства. Він не заперечував щодо проведення службового розслідування, оскільки не погоджувався з повідомленням йому про підозру у вчиненні відповідних кримінальних правопорушень, у тому числі, передбачених частиною третьою статті 255 КК України (створення, керівництво злочинною спільнотою або злочинною організацією, а також участь у ній),
частиною п`ятою статті 191 КК України (привласнення, розтрата майна
або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем).
За результатами службової перевірки комісією складено акт службової перевірки від 14 березня 2025 року та запропоновано звільнити його з посади за одноразове грубе порушення трудових обов`язків (пункт 1 частини першої статті 41
КЗпП України). 17 березня 2025 року його було звільнено (наказ № 69-к), підстава: акт службової перевірки від 14 березня 2025 року.
Він не погоджувався із наказом про звільнення, вважав його незаконним,
так як роботодавець не встановив факт його протиправної поведінки, яка б була обмежена в часі та вчинена саме одноразово (одна дія чи бездіяльність),
про що свідчать зміст спірного наказу та акту службової перевірки.
Роботодавцем не встановлено порушення трудових обов`язків, яке підпадає
під критерій одноразовості і грубості, завдало будь-яких негативних наслідків комунальному підприємству.
При цьому наказ про його звільнення не містить інформацію щодо характеру проступку, а також не містить посилання на локальний нормативний акт або норму законодавства, яка визначає його трудові обов`язки, які він порушив.
Крім того, роботодавцем не було враховано його попередню роботу, заохочення
та характеристику.
Зазначав, що він не надав власні пояснення з приводу проведення службової перевірки відносно нього (стаття 149 КЗпП України). Фактичною причиною звільнення стало повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінальних злочинів, що є порушенням презумпції невинуватості (стаття 62 Конституції України).
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд: визнати протиправним
та скасувати наказ КП «Київблагоустрій» від 17 березня 2025 року № 69-к
«Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 »; поновити його на посаді заступника директора КП «Київблагоустрій» з 17 березня 2025 року; стягнути
з роботодавця на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу
з 17 березня 2025 року по день ухвалення судового рішення.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 липня 2025 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у спірних правовідносинах звільнення позивача з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 41
КЗпП України відбулося з дотриманням норм трудового законодавства.
ОСОБА_1 вчинив одноразове грубе порушення норм трудового законодавства, яке полягало у його відсутності на робочому місці в робочий час (03 липня 2024 року, 06 серпня 2024 року, 23 жовтня 2024 року), що зафіксовано в акті службової перевірки від 14 березня 2025 року. Тобто позивач, який займав посаду заступника директора підприємства, використовував робочий час у власних інтересах,
чим порушив трудовий розпорядок та посадову інструкцію. Вказане, з урахуванням посади, яку займав ОСОБА_1 , могло завдати роботодавцю негативні наслідки
у зв`язку з ослабленням контролю за роботою підлеглих.
У вищезазначеному акті, разом із іншим, зазначено про те, що на час проведення службової перевірки відносно позивача відсутня доведеність його вини
у вчиненні кримінальних правопорушень, а тому передчасними є висновки про вину працівника у вчиненні кримінальних правопорушень та відповідні корупційні ризики (стаття 62 Конституції України).
При цьому позивачу було запропоновано надати пояснення щодо відсутності
на робочому місці, зокрема, за допомогою мобільного месенджера «Whats Up», проте працівник не відреагував на пропозицію роботодавця (стаття 149
КЗпП України).
Суд першої інстанції застосував норми КЗпП України, врахував відповідну судову практику Верховного Суду.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Міхо К. В., залишено без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 липня 2025 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив вірні висновки про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , так як роботодавець законно звільнив працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 41
КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків.
ОСОБА_1 займав посаду заступника директора КП «Київблагоустрій», за обсягом посадових обов`язків виконував організаційно-розпорядчі функції та був відповідальним за роботу структурного підрозділу, тобто він є суб`єктом дисциплінарної відповідальності, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
Висновки районного суду про те, що ОСОБА_1 вчинив одноразове грубе порушення трудових обов`язків, яке виразилося у відсутності на робочому місці
(03 липня 2024 року, 06 серпня 2024 року, 23 жовтня 2024 року), є доведеними
та підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами. При цьому відсутність позивача на робочому місці 23 жовтня 2024 року можна кваліфікувати як прогул (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України), проте відносно інших подій,
які відбулися раніше, закінчився строк притягнення працівника до відповідальності.
Апеляційний суд застосував ті самі норми матеріального й процесуального права, що й суд першої інстанції, врахував відповідну судову практику Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У грудні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Міхо К. В., звернувся
до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані
у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суди встановили обставини,
що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4
частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У лютому 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Міхо К. В., мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки про відмову у задоволенні позову
ОСОБА_1 , не встановили всі обставини у справі, невірно застосували норми матеріального права та не врахували релевантну судову практику Верховного Суду.
Позивач не порушував трудове законодавство, старанно і якісно виконував свої трудові обов`язки. Суди попередніх інстанцій не здійснили правильну кваліфікацію спірних правовідносин.
ОСОБА_1 не міг бути звільнений з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків,
так як він не вчиняв одноразового грубого порушення трудових обов`язків.
В акті службової перевірки, який став підставою для звільнення позивача, вказано про відсутність працівника на робочому місці в різні дні та години, зокрема: 03 липня 2024 року, 06 серпня 2024 року, 23 жовтня 2024 року. Тобто роботодавець зазначив
про тривалі, багаторазові порушення трудової дисципліни працівника,
а не про одноразове грубе порушення.
Висновки судів попередніх інстанцій про те, що відсутність працівника на робочому місці могла призвести до негативних наслідків є припущеннями. Судами попередніх інстанцій не встановлено, що відповідні порушення трудових обов`язків мали грубий характер. Судами попередніх інстанцій фактично встановлено, що працівник здійснив прогул, а це інша правова підстава для розірвання трудового договору (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівник протягом трьох різних днів був відсутній на робочому місці. Проте він був відсутній на робочому місці менше трьох годин у кожен із цих днів, у тому числі, з урахуванням часу для обідньої перерви. У спірних правовідносинах відсутні правові підстави для розірвання трудового договору з позивачем (як за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, так і за прогул).
Роботодавець безпідставно врахував інформацію від правоохоронних органів,
яка стосується відповідного досудового розслідування кримінальних проваджень, так як вказані відомості не підлягають розголошенню до винесення судом вироку.
Крім того, у касаційній скарзі вказано про те, що позивач поніс витрати на правничу допомогу у суді касаційної інстанції, попередній (орієнтовний) розмір яких становить 10 000 грн. Відповідні докази понесення витрат на професійну правничу допомогу
та їх остаточного розміру буде надано у визначені процесуальним законом строк і спосіб.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу
від КП «Київблагоустрій», в якому вказано, що оскаржувані судові рішення
є законними та обґрунтованими.
Судами попередніх інстанцій встановлено всі фактичні обставини у справі, надано належну правову оцінку наявним у справі доказам.
Позивач був відсутній на робочому місці у встановлені дні та години, тобто порушив трудовий розпорядок і посадову інструкцію, а тому був законно звільнений з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків. ОСОБА_1 безпідставно посилається на прогул,
як на можливу підставу для його звільнення, так як це інша правова підстава
для розірвання трудового договору (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України). У спірних правовідносинах роботодавцем не встановлено обставин вчинення позивачем прогулу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із КП «Київблагоустрій», з 09 серпня 2023 року на підставі наказу тимчасово виконуючого обов`язки директора
КП «Київблагоустрій» від 08 серпня 2023 року № 186-к він займав посаду заступника директора.
Посадові обов`язки заступника директора комунального підприємства, разом
із іншим, наступні: спрямовує, координує та контролює діяльність структурних підрозділів безпосереднього підпорядкування (відділу з питань оформлення документації у сфері благоустрою; відділу супроводу документації у сфері благоустрою); забезпечує, контролює отримання, розгляд, підготовку та підписує відповіді на звернення громадян, установ, організацій з питань стану благоустрою міста Києва, покращення благоустрою, що надходять зі служби допомоги Київського міського голови - киян Саll-центр; погоджує та візує проєкти наказів,
що стосуються підпорядкованих підрозділів тощо; виконує положення
Конституції України, законів України, інших нормативно-правових актів, рішень міської ради, розпоряджень Київського міського голови, Київської міської державної адміністрації, статуту КП «Київблагоустрій», колективного договору
та несе персональну відповідальність за стан справ на дорученій йому ділянці роботи.
20 лютого 2025 року КП «Київблагоустрій» скеровано керівнику Другого Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) запит щодо кримінального провадження від 03 квітня 2023 року
№ 52023000000000154 та вчинених ОСОБА_1 дій, його правовий статус,
чи вбачається в його діях (діях інших працівників підприємства) нанесення матеріальної шкоди КП «Благоустрій». У запиті зазначено, що КП «Київблагоустрій» здійснюється службова перевірка, метою якої є надання інформації щодо причин події (інциденту із затримання правоохоронними органами працівника підприємства ОСОБА_1 ).
У відповідь на цей запит керівник Третього підрозділу детективів Другого Головного підрозділу детективів НАБУ 25 лютого 2025 року надіслав лист, у якому вказано,
що 06 лютого 2025 року у кримінальному проваджені № 52023000000000154
ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 255 КК України (створення, керівництво злочинною спільнотою або злочинною організацією, а також участь у ній),
частиною третьою статті 15 КК України (замах на кримінальне правопорушення), частиною четвертою статті 28 КК України (вчинення кримінального правопорушення групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією), частиною п`ятою статті 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем). У порядку статті 222 КПК України надано дозвіл
на розголошення даних досудового розслідування в обсязі, необхідному
для проведення КП «Благоустрій» службової перевірки відносно ОСОБА_1 .
27 лютого 2025 року ОСОБА_1 подав заяву директору КП Благоустрій», в якій зазначив про необхідність проведення службового розслідування відносно здійснення ним повноважень заступника директора КП «Благоустрій».
27 лютого 2025 року з метою об`єктивного та всебічного встановлення обставин, пов`язаних із повідомленням про підозру у скоєнні ряду особливо тяжких кримінальних корупційних правопорушень заступником директора ОСОБА_1 , виявлених під час досудового розслідування у кримінальному провадженні
№ 52023000000000154, з метою виявлення корупційних ризиків, пов`язаних
із функціонування комунального підприємства, роботодавцем винесено наказ
№ 61/1 «Про проведення службової перевірки» та утворено комісію з проведення службової перевірки стосовно досудового розслідування відносно ОСОБА_1
11 березня 2025 року КП «Київблагоустрій» направлено запит до НАБУ з проханням додатково повідомити про наявність в матеріалах кримінального провадження інформації стосовно перебування ОСОБА_1 у робочий час, з 08 год 00 хв до 17 год 00 хв із понеділка по п`ятницю, на зустрічах із колом осіб, що фігурують у матеріалах кримінального провадження, яка може бути використана як доказ корупційної складової (ризиків) та нанесення матеріальної шкоди КП «Київблагоустрій».
14 березня 2025 року у відповідь на запит роботодавця НАБУ повідомило,
що з наявних матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1
у 2024 році неодноразово відвідував бізнес-центр «QI», який знаходиться
по вулиці Болсуновській, 13/15 у місті Києві, де приймав участь у нарадах. Зокрема, встановлено, що ОСОБА_1 перебував на нарадах у бізнес-центрі «QI»:
з 12 год 20 хв до 14 год 55 хв 03 липня 2024 року; з 14 год 12 хв по 16 год 50 хв
06 серпня 2024 року; з 13 год 30 хв до 15 год 50 хв 23 жовтня 2024 року.
14 березня 2025 року комісією роботодавця складено акт службової перевірки,
яким установлено, що ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці: 03 липня
2024 року з 12 год 20 хв до 14 год 55 хв; 06 серпня 2024 року з 14 год 12 хв
до 16 год 50 хв; 23 жовтня 2024 року з 13 год 30 хв до 15 год 30 хв, а тому
не виконував свої посадові обов`язки.
Відповідно до табелів обліку використання робочого часу ОСОБА_1 не перебував у основній щорічній відпустці, листок тимчасової непрацездатності відсутній.
В акті службової перевірки, разом із іншим, зазначено, що на час проведення службової перевірки невідомо про доведеність в законному порядку вини
ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення та про наявність вироку суду, що набрав законної сили. Таким чином, стверджувати про вину ОСОБА_1
у вчиненні кримінального правопорушення та наявні корупційні ризики передчасно.
Пропозиція комісії роботодавця сформовано наступним чином: звільнити заступника директора ОСОБА_1 із займаної посади за одноразове грубе порушення трудових обов`язків відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
17 березня 2025 року наказом № 69-к «Про припинення трудового договору
з ОСОБА_1 » ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади 17 березня 2025 року за одноразове грубе порушення трудових обов`язків (пункт 1 частини першої
статті 41 КЗпП України). Підстава: акт службової перевірки від 14 березня 2025 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Міхо К. В., підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414
цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Статтею 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника
або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Статтею 147 КЗпП України визначено, що за порушення трудової дисципліни
до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.
Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені
у статтях 40, 41 КЗпП України.
Так, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України передбачено, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання,
і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю
за цінами.
Відповідно до частини третьої статті 41 КЗпП України розірвання договору
у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться
з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.
Важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення працівника за порушення, яке має ознаки одноразовості. Так, і рішення компетентного органу власника підприємства, і наказ про звільнення повинні містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою
для звільнення.
За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити посилання на цілу низку (систему) порушень, за які був звільнений позивач, а лише вказувати на одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 липня 2019 року у справі 461/4863/16-ц (провадження № 61-20758св18).
Крім того, подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 06 жовтня 2021 року у справі № 305/1001/18 (провадження
№ 61-3286св21), від 28 липня 2022 року у справі № 216/3852/20 (провадження
№ 61-2822св22) та інших.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Як роз`яснено судам у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 06 листопада 1992 року № 9 «Про судову практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником
або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148,
149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося
вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
За одноразове грубе порушення трудових обов`язків трудовий договір може бути розірвано лише з керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками,
а також із службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів контролю за цінами. Вирішуючи питання про те,
чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду (пункт 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада
1992 року № 9 «Про судову практику розгляду судами трудових спорів»).
Тобто, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим,
суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено,
та істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить
до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.
Грубість порушення трудових обов`язків характеризуються характером дій
чи бездіяльності працівника, істотністю наслідків порушення та формою вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає конкретний трудовий спір.
Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 554/897/21 (провадження № 61-13017св21).
Звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за своєю природою є дисциплінарним, а тому воно має здійснюватися з дотриманням порядку і строків, викладених у статтях 148, 149 КЗпП України.
Так, відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю
або перебування його у відпустці.
Також встановлено, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Положення статті 149 КЗпП України зобов`язують до прийняття рішення
про звільнення керівника за одноразове грубе порушення трудових обов`язків витребувати у нього письмові пояснення. Не можна звільнити за порушення,
яке вже потягнуло застосовування інших видів дисциплінарних стягнень.
Подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду: від 17 липня 2019 року у справі № 461/4863/16-ц (провадження № 61-20758св18), від 22 січня 2020 року
у справі № 607/25677/18 (провадження № 61-18430св19), від 09 квітня 2021 року
у справі № 489/3510/19 (провадження № 61-17336св20).
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що на дату звільнення ОСОБА_1 займав посаду заступника директора КП «Київблагоустрій», за обсягом своїх посадових обов`язків виконував організаційно-розпорядчі функції та ніс відповідальність за роботу відповідного структурного підрозділу, а тому позивач є суб`єктом дисциплінарної відповідальності, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
Відповідно до акту роботодавця від 14 березня 2025 року комісією відповідача встановлено, що ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, зокрема: 1) 03 липня 2024 року з 12 год 20 хв до 14 год 55 хв; 2) 06 серпня 2024 року з 14 год 12 хв
до 16 год 50 хв; 3) 23 жовтня 2024 року з 13 год 30 хв до 15 год 30 хв, а тому
не виконував свої посадові обов`язки.
Відповідно до інформації, яку роботодавець отримав від НАБУ, ОСОБА_1
у 2024 році неодноразово відвідував бізнес-центр «QI», який знаходиться
по вулиціБолсуновській, 13/15 у місті Києві, де приймав участь у нарадах. Установлено, що ОСОБА_1 перебував на нарадах у бізнес-центрі «QI» саме
у вищевказані дні та години.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово, у різні дні та години, було порушено трудовий розпорядок, який діяв на підприємствівідповідача,а також своюпосадову інструкцію.
Верховний Суд у постановах: від 04 вересня 2024 року усправі № 206/3355/19,
від 28 лютого 2024 року усправі № 758/5941/21, від 10 січня 2024 року у справі
№ 522/142/20, від 25 січня 2023 року у справі № 734/2607/20та інших,зазначав,
що прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою
є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівник був відсутній на робочому місці три рази, зокрема: 03 липня 2024 року (з 12 год 20 хв до 14 год 55 хв), 06 серпня 2024 року (з 14 год 12 хв до 16 год 50 хв), 23 жовтня 2024 року (з 13 год 30 хв
до 15 год 30 хв), що не узгоджується з позицією роботодавця про те, що ОСОБА_1 вчинив одноразове грубе порушення трудових обов`язків, яке виразилося
у відсутності на робочому місці.
При цьому суди попередніх інстанцій зробили суперечливі висновки про те,
що відсутність працівника на робочому місці три рази, в окремі дні та години,
не носила тривалий характер, а одноразовий.
Крім того, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій зазначили про негативні наслідки, до яких призвели дії працівника, зокрема, ослаблення контролю
за роботою підлеглих.
Разом із цим, у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2022 року у справі
№ 233/270/20 (провадження № 61-18970св20) зроблено висновок про те,
що тривале порушення керівником трудових обов`язків (неналежне керівництво роботою ввіреного підрозділу, ослаблення контролю за роботою підлеглих працівників тощо) не є підставою для його звільнення за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.
Верховний Суд наголошує, що важливою умовою застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення працівника за порушення, яке має ознаку одноразовості.
Під разовим порушенням необхідно розуміти таку протиправну поведінку,
що є обмеженою в часі та вчиненою саме одноразово (одну дію або бездіяльність). Не є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків тривале, неналежне «керування роботою установи, ослаблення контролю за робою підлеглих» тощо. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 06 жовтня
2021 року у справі № 305/1001/18 (провадження № 61-3286св21), від 28 липня
2022 року у справі № 216/3852/20 (провадження № 61-2822св22) та інших.
Суди попередніх інстанцій формально погодилися з позицією роботодавця щодо визначення підстави звільнення, не встановили фактичні обставини у справі
та не надали правову оцінку доводам позивача у цій частині.
Так, у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2022 року у справі № 464/5703/17 (провадження № 61-15312св20) вказано, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником
або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого
чи середнього спеціального учбового закладу).
Крім того, судами попередніх інстанцій не надано оцінку доводам працівника про те, що роботодавець не відбирав у працівника пояснення з приводу порушення трудової дисципліни.
Отже, суди попередніх інстанцій зробили передчасні висновки про законність звільнення ОСОБА_1 за одноразове грубе порушення трудових обов`язків
(пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України).
Суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції не надали належну оцінку правовій підставі звільнення позивача, не надав оцінку доводам останнього у цій частині,
не з`ясували всі обставини у справі. Судами попередніх інстанцій не з`ясовано, з якої саме підстави проведено звільнення працівника, не надано оцінку законності підстави звільнення, визначеної роботодавцем.
Суд повинен у мотивувальній частині рішення наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, надати оцінку доказам і доводам сторін.
Таким чином, Верховний Суд уважає, що зроблені судами попередніх інстанцій висновки унеможливлюють перевірити доводи касаційної скарги по суті позову,
а також законність рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, ураховуючи вимоги статті 400 ЦПК України.
При цьому відповідач наголошує на тому, що у спірних правовідносинах роботодавцем не встановлено обставин вчинення позивачем прогулу.
У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про судову практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено,
що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням)
і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення,
в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність
з чинним законодавством про працю.
З цих підстав Верховний Суд не може ухвалити власне рішення, так як необхідно встановлювати обставини (нові) і надавати оцінку/переоцінку доказам, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).
Отже, суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції не звернули увагу
на вищевказані норми матеріального права, судову практику Верховного Суду,
не встановили всіх фактичних обставин справи та у порушення вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України не сприяли всебічному та повному з`ясуванню обставин справи.
Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд
є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд
до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З урахуванням наведеного, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню
з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.
Керуючись статтями 400, 401, 406, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Міхо Кирила Вадимовича, задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 липня 2025 року
та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк
