Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 760/33661/24
провадження № 61-14086св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Калараша А. А.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Національне антикорупційне бюро України, Державна установа «Київський слідчий ізолятор»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 04 серпня 2025 року, постановлену під головуванням судді Кицюк В. С., та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року, ухвалену колегією у складі суддів Головачова Я. В., Нежури В. А., Невідомої Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ), Державної установи «Київський слідчий ізолятор» (далі - ДУ «Київський слідчий ізолятор») про визнання протиправною бездіяльності.
2. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що у лютому 2024 року його затримано представниками НАБУ за підозрою у вчиненні корупційного злочину. Після фактичного затримання він утримувався у службовому приміщенні НАБУ. 20 лютого 2024 року позивача поміщено до ізолятора тимчасового тримання.
3. Під час його перебування в приміщенні НАБУ як затриманої особи на території міста Києва 20 лютого 2024 року оголошувалася повітряна тривога. Також при переміщенні його до Вищого антикорупційного суду 21 лютого 2024 року теж була оголошена повітряна тривога. В подальшому під час перебування його у слідчому ізоляторі повітряна тривога була оголошена 23 та 26 лютого 2024 року. Однак, незважаючи на це, він під час повітряних тривог не був поміщений до спеціально обладнаного укриття чи бомбосховища.
4. Наведені обставини свідчать про протиправну бездіяльність відповідальних співробітників НАБУ та ДУ «Київський слідчий ізолятор» щодо не забезпечення його безпеки під час повітряних тривог, що становило реальну загрозу для його життя. Такі дії підпадають під ознаки катування та вказують на порушення його прав на людську гідність.
5. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо не переміщення його до укриття (бомбосховища) під час повітряних тривог на час затримання та тримання під вартою у період з 17 години 07 хвилин 19 лютого 2024 року до 13 години 26 хвилин 26 лютого 2024 року (т. 1 а. с. 10).
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
6. Солом`янський районний суд міста Києва ухвалою від 04 серпня 2025 року (т. 2 а. с. 28-30), залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року (т. 2 а. с. 143-147), провадження у справі закрив. Роз`яснив сторонам, що зазначена справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
7. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, із яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у спірних правовідносинах відповідачі діють як суб`єкти владних повноважень, а спір виник саме у зв`язку з виконанням ними функцій публічної влади. Тому за змістом статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ця справа належить до юрисдикції адміністративних судів.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
8. 11 листопада 2025 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана його представником - адвокатом Ковальовим Д. В., на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 04 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
9. Касаційна скарга мотивована тим, що Київський апеляційний суд постановою від 12 березня 2025 року скасував ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 13 січня 2025 року, якою відмовлено у відкриті провадження у цій справі з мотивів належності спору як публічно-правового до юрисдикції адміністративних судів, та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Незважаючи на вказане, суди попередніх інстанцій при подальшому розгляді справи не тільки проігнорували зловживання процесуальними правами представника НАБУ, який порушив вимоги пункту 1 частини другої статті 44 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та подав клопотання про вирішення питання, яке вже вирішене судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, а й не взяли до уваги постанову суду апеляційної інстанції, якою питання предметної юрисдикції вже вирішене з тих же підстав.
10. Предметом позову в цій справі є визнання бездіяльності відповідачів протиправною внаслідок приниження цією бездіяльністю гідності позивача, а не з будь-яких інших підстав порушення порядку здійснення владних повноважень відповідачами. Тобто предметом позову є вимога саме про захист гідності шляхом визнання бездіяльності відповідачів протиправною. Справа за позовом фізичної особи до державного органу про захист гідності підлягає розгляду в порядку саме цивільного судочинства.
11. Суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 750/2052/16.
12. 18 грудня 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий через підсистему «Електронний суд» представником НАБУ - Івашком О. Л. у порядку самопредставництва, у якому останній просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
13. Відзив мотивовано тим, що позивач у цій справі оскаржує бездіяльність НАБУ, яке у розумінні статті 4 КАС України є суб`єктом владних повноважень, цей спір є публічно-правовим та має бути розглянутий за правилами адміністративного судочинства.
14. Посилання позивача на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 750/2052/16, є необґрунтованими, оскільки правовий висновок у зазначеній справі сформульований у контексті спору про поширення і спростування недостовірної інформації, тобто приватноправового спору, що не є подібним ані за змістом, ані за обставинами до цієї справи.
Провадження у суді касаційної інстанції
15. Верховний Суд ухвалою від 08 грудня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником - адвокатом Ковальовим Д. В., на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 04 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
16. У січні 2026 року матеріали цивільної справи № 760/33661/24 надійшли до Верховного Суду.
17. Верховний Суд ухвалою від 11 лютого 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
18. Верховний Суд ухвалою від 25 лютого 2026 року передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду цю справу, оскільки вважав за необхідне відступити від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 440/3831/18.
19. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 01 квітня 2026 року повернула цю справу на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
20. Ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду належним чином не обґрунтувала необхідність відступу від раніше сформульованого висновку Великої Палати Верховного Суду, не навела переконливих мотивів, що цей висновок є помилковим чи необґрунтованим, а відтак і наявності неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення.
21. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказала, що в ухвалі про передачу цієї справи колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду фактично порушує перед Великою Палатою Верховного Суду питання щодо визначення предметної юрисдикції. Зважаючи на це наявність або відсутність підстав для розгляду Великою Палатою цієї справи має визначатись з урахуванням вимог частини шостої статті 403 ЦПК України.
22. Позивач не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судового рішення Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах.
23. Отже, відсутній «конфлікт юрисдикції» між касаційними судами різних юрисдикцій і за правилами пункту 2 частини шостої статті 403 ЦПК України справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
24. Статті 124, 125 Конституції України визначають, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
25. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
26. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад, а також пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
27. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
28. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
29. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.
30. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
31. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
32. При цьому необхідно враховувати, що у силу вимог частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
33. Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
34. Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункти 1, 7 частини першої статті 4 КАС України).
35. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
36. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
37. Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
38. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
39. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
40. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
41. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
42. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
43. У рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу положень статті 19 КАС України (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 813/1045/18).
44. Предметом спору у справі, яка переглядається в касаційному порядку, є вимоги про визнання протиправною бездіяльності НАБУ та ДУ «Київський слідчий ізолятор», яка, на думку позивача, полягає у неналежному забезпеченні його переміщення до укриття під час повітряних тривог під час його перебуванні під вартою.
45. Зміст заявлених позивачем вимог свідчить про те, що він оскаржує дії/бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які виникли у зв`язку з виконанням ними покладених законом управлінських функцій.
46. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» НАБУ є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних та інших кримінальних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.
47. ДУ «Київський слідчий ізолятор» здійснює режимні та охоронні функції, що прямо випливають із Закону України «Про попереднє ув`язнення». У межах цих повноважень відповідні органи забезпечують режим тримання осіб під вартою, у тому числі дотримання правил безпеки, контролю та ізоляції.
48. З наведеного правового регулювання можна зробити висновок про те, що відповідачі мають статус суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 4 КАС України, а характер правовідносин, що виник між позивачем та НАБУ, ДУ «Київський слідчий ізолятор» в деякій мірі можна розцінювати як правовідносини підпорядкування і влади, адже дії, які оскаржує позивач, вчинені відповідачами під час виконання ними своїх владних функцій, і хоча ці правовідносини не побудовані на безпосередній підпорядкованості їх учасників, однак не передбачають диспозитивної поведінки позивача.
49. Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що спір у цій справі має публічно-правовий характер і повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
50. Отже, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
51. Наведене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими у постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 440/3831/18.
52. Доводи касаційної скарги про те, що предметом позову є вимога про захист гідності шляхом визнання бездіяльності відповідачів протиправною, тому справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є помилковими, оскільки характер вимог позивача не свідчить про те, що ним заявлено вимоги про захист гідності у приватно-правовому контексті, тоді як суд позбавлений можливості досліджувати та встановлювати правомірність дій/бездіяльності посадових осіб в порядку цивільного судочинства.
53. Безпідставним є посилання заявника у касаційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/2052/16, оскільки спір у цій справі виник щодо визнання недостовірною поширеної інформації та зобов`язання її спростувати, що є приватно-правовим спором.
54. Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги про те, що суди помилково не взяли до уваги судове рішення, що набрало законної сили, яким питання предметної юрисдикції у цій справі вже вирішене з тих же підстав.
55. Встановлено, що Київський апеляційний суд постановою від 12 березня 2025 року у цій справі скасував ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 13 січня 2025 року, якою відмовлено у відкриті провадження у цій справі з мотивів належності спору як публічно-правового до юрисдикції адміністративних судів, та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (т. 1 а. с. 124, 125).
56. Разом з цим, зазначена постанова була ухвалена на стадії вирішення питання про відкриття провадження та ґрунтувалася виключно на попередньому аналізі змісту позовної заяви, без дослідження фактичних обставин справи. У подальшому, під час розгляду справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази та встановивши фактичний зміст заявлених позовних вимог, суди дійшли правильного висновку про те, що спір виник із приводу виконання суб`єктами владних повноважень своїх управлінських функцій, має публічно-правовий характер, у зв`язку з чим обґрунтовано закрили провадження у справі.
57. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.
58. Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
59. Підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.
60. Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення -без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
61. Доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, тому колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Щодо судових витрат
62. Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 04 серпня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. А. Калараш
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
В. В. Пророк
