Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2026 року
м. Київ
справа № 496/2814/25
адміністративне провадження № К/990/46640/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 18.06.2025, ухвалене суддею Пасечник М. Л., та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2025, ухвалену колегією суддів у складі Джабурія О. В., Вербицької Н. В., Кравченка К. В., у справі № 498/2814/25 за позовом ОСОБА_1 до Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування постанов,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Хлопко Анастасія Юріївна, звернувся до Біляївського районного суду Одеської області з позовом до Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відкриття 01.05.2025 виконавчого провадження № НОМЕР_2 та виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо примусового виконання постанови Біляївського районного суду Одеської області від 10.07.2024 у справі № 496/4198/24;
- визнати протиправними та скасувати постанови відповідача від 01.05.2025 про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 та про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо примусового виконання постанови Біляївського районного суду Одеської області від 10.07.2024 у справі № 496/4198/24.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавчі документи, за якими стягувачем є держава або державний орган, можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Крім того, позивач посилався на статтю 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП), за змістом якої постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня її винесення.
Позивач указував, що у спірних правовідносинах постанова суду про накладення адміністративного стягнення була ухвалена у липні 2024 року та в тому ж місяці набрала законної сили, проте пред`явлена до примусового виконання лише у 2025 році, тобто після спливу встановленого законом строку.
За таких обставин, на думку позивача, державний виконавець був зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання, натомість виконавець протиправно відкрив виконавче провадження.
Біляївський районний суд Одеської області рішенням від 18.06.2025, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2025, позов задовольнив.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 з примусового виконання постанови Біляївського районного суду Одеської області від 10.07.2024 у справі № 496/4198/24 були відкриті після спливу встановленого законом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Крім того, суди врахували, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не висловив позицію щодо заявленого позову та не подав доказів на підтвердження правомірності відкриття спірних виконавчих проваджень, чим не виконав обов`язку доказування, покладеного на нього частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили:
Постановою Біляївського районного суду Одеської області від 10.07.2024 року у справі № 496/4198/24 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн з позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік, стягнуто зі ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
У постанові суду вказано, що відповідно до вимог статті 308 КУпАП, у разі несплати штрафу у строк постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, а також витрати на облік вчиненого правопорушення.
Крім того, у постанові суду зазначено, що строк пред`явлення постанови до виконання, згідно з положеннями Закону, становить три місяці.
Указана постанова набрала законної сили 22.07.2024.
01.05.2025 головний державний виконавець Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Луценко Ірина Іванівна ухвалила:
- постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з виконання зазначеного вище судового рішення в частині стягнення зі ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 605,60 грн.
- постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 з виконання зазначеного вище судового рішення в частині стягнення зі ОСОБА_1 на користь держави штрафу у розмір 34 000 грн.
Позивач, не погоджуючись з вищевказаними постановами, звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
Відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 18.06.2025 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2025 і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.03.2023 у справі № 260/2595/22 та від 03.08.2023 у справі № 420/10415/22, щодо застосування положень Закону та КУпАП у взаємозв`язку з пунктом 10-2 розділу ХІІІ Закону.
Скаржник указує, що відповідно до пункту 10-2 розділу ХІІІ Закону тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
На думку відповідача, оскільки воєнний стан в Україні був введений 24.02.2022 та триває дотепер, строк пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання у спірних правовідносинах не сплив. Саме тому, як зазначає скаржник, виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 були відкриті правомірно.
Представник позивача подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити оскаржувані судові рішення без змін як законні та обґрунтовані.
Зазначає, що стаття 303 КУпАП є спеціальною нормою, яка встановлює тримісячний строк звернення постанови про накладення адміністративного стягнення до виконання. Оскільки у спірних правовідносинах цей строк був пропущений, така постанова не могла бути прийнята до примусового виконання.
Крім того, представник позивача звертає увагу на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не подав відзиву та доказів на підтвердження правомірності відкриття виконавчих проваджень, а отже не виконав обов`язку доказування, покладеного на нього частиною другою статті 77 КАС України.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Колегія суддів перевірила у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, за наслідками чого зробила такі висновки.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами частини першої статті 3 Закону, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.
Згідно з частиною четвертою статті 4 Закону виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема, пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Частиною першою статті 5 Закону передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з частиною першою статті 12 Закону виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Частиною другою статті 12 Закону передбачено, що строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Відповідно до частини першої статті 300 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.
Статтею 303 КУпАП передбачено, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки. Законами України може бути встановлено й інші, більш тривалі строки для виконання постанов по справах про окремі види адміністративних правопорушень.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який на підставі наступних указів Президента України продовжувався та триває досі.
Відповідно до абзацу 10 пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону, доповненого Законом України від 15.03.2022 № 2129-ІХ «Про внесення зміни до розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження"», який набрав чинності з 26.03.2022, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Отже, за загальним правилом, закріпленим у статті 303 КУпАП, постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. Водночас та сама норма прямо допускає встановлення іншими законами більш тривалих строків для окремих категорій справ, а частина перша статті 300 цього Кодексу у питаннях порядку виконання постанов відсилає до інших законів України.
Таким спеціальним законом є Закон України «Про виконавче провадження». Частина перша статті 12 цього Закону також передбачає тримісячний строк, у межах якого постанова про накладення адміністративного стягнення може бути пред`явлена до примусового виконання. Таким чином, норми як КУпАП, так і Закону встановлюють однаковий строк.
Однак у період дії воєнного стану було встановлено особливості примусового виконання рішень. Так, пункт 10-2 розділу ХІІІ Закону передбачає переривання строків, визначених цим Законом, на період воєнного стану.
Оскільки КУпАП у питаннях строків виконання відсилає до положень зазначеного Закону, норма пункту 10-2 розділу ХІІІ Закону є пріоритетною, а тому підлягає застосуванню і до строків виконання постанов про адміністративні стягнення. Відповідно, перебіг тримісячного строку, у межах якого постанова про накладення адміністративного стягнення може бути пред`явлена до примусового виконання, у спірний період був перерваний.
За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій про те, що спірні виконавчі провадження відкрито поза межами строку пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, є помилковим, оскільки зроблений без урахування спеціального правила пункту 10-2 розділу XIII Закону, яке підлягало застосуванню до спірних правовідносин.
Верховний Суд також відхиляє доводи позивача про невиконання відповідачем обов`язку доказування.
Дійсно, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності відповідного рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Разом з тим подання заяв по суті справи є правом, а не обов`язком учасників справи.
За змістом частини четвертої статті 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову, однак ця норма не містить імперативного припису щодо обов`язкового задоволення позову в такому випадку.
Крім того, відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням на підставі їх безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження. Принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, встановлений частиною четвертою статті 9 КАС України, зобов`язує адміністративний суд вживати передбачених законом заходів, необхідних для встановлення обставин справи, з власної ініціативи.
Отже, саме по собі неподання відповідачем відзиву на позов не звільняло суди попередніх інстанцій від обов`язку перевірити правомірність відкриття спірних виконавчих проваджень з урахуванням норм матеріального права, які регулюють строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання, зокрема пункту 10-2 розділу XIII Закону.
Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Верховний Суд, ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов висновків, що, з огляду на приписи статті 351 КАС України, касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасувати і ухвалити у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Ураховуючи наведене вище, керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задовольнити.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 18.06.2025 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2025 у справі № 498/2814/25 скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування постанов.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов
