Єдиний державний реєстр судових рішень
Постанова
Іменем України
10червня 2026 року
м. Київ
справа № 755/1834/25
провадження № 61-4615св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),
судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , від імені якого діють ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,
відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана адвокатом Косянчук Людмилою Григорівною, на постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2026 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У січні 2025 року ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , звернулася із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про компенсацію моральної шкоди, заподіяної тяжким ушкодженням здоров`я.
Позов мотивований тим, що 31 серпня 2024 року близько 15 год 15 хв, перебуваючи поблизу закладу ресторанного господарства за адресою: місто Київ, вулиця Ревуцького, 16, малолітній син відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , дізнавшись від своєї знайомої на ім`я ОСОБА_7 про те, що хтось із його друзів надсилав їй повідомлення образливого змісту, в агресивному, збудженому і неконтрольованому стані підійшов до своїх друзів, а саме ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 і намагався дізнатись, хто автор повідомлень. Висловлюючи безпідставні погрози, ОСОБА_10 підійшов до ОСОБА_11 , замахнувся та наніс удар сумкою, в якій знаходився мобільний телефон, в ліву тім`яну ділянку голови ОСОБА_12 .
У результаті дій ОСОБА_13 щодо ОСОБА_11 , останньому заподіяно тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, садна, підшкіряного крововиливу лівої тім`яної ділянки, вдавленого перелому, з наявністю рухливих відламків, один з яких обумовив ушкодження твердої мозкової оболонки, ділянки кортикальних крововиливів у речовину головного мозку на рівні тім`яної частки.
Протягом півроку ОСОБА_1 тричі проходив курси реабілітації, які лише підтримують його фізичний стан, але унеможливлюють повне одужання. Такі реабілітаційні процедури потрібно проходити кожні два-три місяці.
Фактично ОСОБА_1 вчився заново ходити та робити елементарні речі.
Тривалий час дитині було заборонено відвідувати школу. Його було переведено на педагогічно-патронажну систему навчання, що кардинально порушило соціалізацію підлітка і закріпило у нього відчуття неповноцінності та ущербності. Лікарі заборонили відвідувати зайняття з фізичної культури.
Будучи позбавленим можливості повноцінного навчання, ОСОБА_1 значно відстав у навчанні, потребував додаткових зайнять з навчальних предметів з репетиторами. Водночас він потребував допомоги близьких, які були вимушені повністю змінити свій режим роботи і нести значні матеріальні витрати для забезпечення повного побутового і медичного догляду.
Внаслідок отриманої ОСОБА_14 травми, перенесеного ним оперативного втручання та тяжкого реабілітаційного періоду, він зазнав душевного болю й відчув сильний емоційний стрес, чим завдано моральної шкоди, яку позивач оцінює у 1 000 000 грн.
ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , просила:
стягнути солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 як законного представника неповнолітнього ОСОБА_1 1 000 000 грн компенсації моральної шкоди.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 03 липня 2025 року в складі судді Савлук Т. В., у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
на час вирішення судом спору про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є неповнолітньою особою, а тому його відповідальність за завдану шкоду настає на підставі статті 1179 ЦК України. На відміну від малолітніх, неповнолітні особи визнані законодавцем повністю деліктоздатними, тобто здатними самостійно нести відповідальність за шкоду, заподіяну їхніми діями іншим особам. Згідно зі статтею 1179 ЦК України неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов`язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини. Обов`язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди;
з урахуванням обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо відшкодування моральної шкоди суд зробив висновок, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивач на підтвердження заявлених вимог посилається лише на сам факт моральних та психологічних страждань, душевних переживань та зусиль направлених на відшкодування завданої шкоди, однак доказів та інших факторів, які потребують доказування у межах даного спору та впливають на підстави і визначення розміру спричиненої моральної шкоди в заявленому розмірі, суду не надано, протягом розгляду справи судом неодноразово роз`яснювалось представнику позивача право надати докази та скористатись правом заявити клопотання про їх витребування, однак сторона позивача обмежилась доказами, які долучено до позовної заяви. Тому позов необґрунтований та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року:
клопотання ОСОБА_2 про долучення доказів задоволено;
клопотання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про залучення до участі у справі як законного представника неповнолітнього ОСОБА_1 його діда ОСОБА_3 задоволено;
визнано поважними причини пропуску представником ОСОБА_4 - адвокатом Косянчук Л. Г. строку на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 3 липня 2025 року;
поновлено представнику ОСОБА_4 - адвокату Косянчук Л. Г. строк на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 3 липня 2025 року;
закінчено проведення підготовчих дій, пов`язаних із призначенням справи до апеляційного розгляду.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
апеляційна скарга містить клопотання про долучення доказів, а саме, медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років № 153(2025(1) від 2 липня 2025 року, яким ОСОБА_1 27 липня 2010 року встановлена інвалідність з датою переогляду 2 червня 2027 року, який не був виготовлений на день судового розгляду. Згідно з частиною третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. В обґрунтування клопотання апелянт вказує, що судом було безпідставно відмовлено в долученні медичних довідок, які підтверджували тривалість лікування та інвалідність, та документів на підтвердження повноважень Сопова В. М. Дослідивши матеріали справи та обґрунтування, які наведені позивачем, колегія суддів вважає, що клопотання про долучення доказів підлягає задоволенню, оскільки на переконання колегії суддів, зазначені докази стосуються предмету спору та не були залучені з об`єктивних причин, що не залежали від заявника;
згідно з частиною другою статті 258 СК України баба і дід мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень. Вказана норма закону свідчить про те, що баба і дід мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх до суду.
Постановою Київського апеляційного суду від 10 березня 2026 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено;
рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 3 липня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову;
стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 , як законного представника неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 1 000 000 грн грошової компенсації моральної шкоди;
стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 судовий збір в дохід держави у розмірі 3 028 грн, а саме по 1 514 грн з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
правовідносини щодо відшкодування шкоди завданої малолітньою особою регулюються спеціальними нормами ЦК України. На час вирішення судом спору про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є неповнолітньою особою, а тому його відповідальність за завдану шкоду настає на підставі статті 1179 ЦК України. ЦК України визнає неповнолітніми фізичних осіб віком від 14 до 18 років (частина перша статті 32 ЦК України). На відміну від малолітніх, неповнолітні особи визнані законодавцем повністю деліктоздатними, тобто здатними самостійно нести відповідальність за шкоду, заподіяну їхніми діями іншим особам. Згідно зі статтею 1179 ЦК України неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов`язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини. Обов`язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди;
матеріалами справи встановлено, що звертаючись до суду із позовом, стороною позивача в обґрунтування розміру моральної шкоди було вказано, що обсяг моральної шкоди обґрунтований характером та тривалістю фізичних і психічних страждань, яких зазнав син позивачки. Внаслідок отриманих травм він зазнав значних змін у способі життя, був позбавлений можливості повноцінного навчання, соціалізації, заняття спортом. Регулярна реабілітація, обмеження фізичних і емоційних навантажень, а також тривалі психологічні наслідки обґрунтовують суму позову у розмірі 1 000 000 грн, яка як вважала позивачка відповідає практиці Верховного Суду в подібних справах;
апеляційний суд встановив, що шкода спричинена сину позивачки саме з вини сина відповідачів. Вказане підтверджується матеріалами справи, а саме: ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 01 квітня 2025 року у справі № 753/2235/25, в якій було застосовано примусові заходи виховного характеру до ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який, у віці 13 років, завдав тяжких тілесних ушкоджень неповнолітньому ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 Унаслідок «ефекту кістеню» (удару з розмаху сумочкою з мобільним телефоном) було проломлено череп та пошкоджено мозок потерпілого. Завдяки миттєвій реакції матері, негайній госпіталізації та оперативному втручанню дитина вижила, але стала інвалідом; висновком судово-медичної експертизи (тяжкі тілесні ушкодження) (а. с. 61); численними виписками з історії хвороби, які містять основні і реабілітаційні діагнози, ускладнення, скарги хворого, реабілітаційні прогнози, консультації спеціалістів, реабілітаційні втручання і рекомендації; випискою із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 від 10 грудня 2024 року, яка вказує, що син вже має право на отримання соціальної допомоги згідно наказу МОЗ №454/471/516, яка надається дітям-інвалідам (а. с. 22, рекомендації, пункт 2). Також надані: дані про агресивну поведінку ОСОБА_17 згідно висновків психолога; показання свідків-дітей про часті прояви агресії нападника. Також судом встановлено, що відповідачі частково визнали позов, проте моральну компенсацію надавати відмовились;
апеляційний суд визнаючи заявлений позивачкою розмір моральної шкоди у сумі 1 000 000 грн виходив із розмірів присудження компенсації у подібних справах, на які також посилалась сторона позивача, а саме: у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року в справі № 755/2545/15-ц визнана розумною і справедливою стягнута рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09 червня 2016 року моральна шкода в розмірі 108 мінімальних заробітних плат через неумисне правопорушення, що призвело до захворювання плечового суглобу і настання інвалідності третьої групи (станом на 27 лютого 2019 року 1 МЗП = 4173 грн, а стягнута сума 450 тис. грн = 108 МЗП); у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 523/2163/16-ц визнано розумним і справедливим стягнути моральну шкоду в розмірі 156 мінімальних заробітних плат, визначеному рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 березня 2017 року на користь неповнолітньої дитині якій неумисно завдано тяжкі тілесні ушкодження в ДТП та 13 мінімальних заробітних плат його матері, яка страждала через травмування сина (станом 22 березня 2017 року 1 МПЗ = 3 200 грн, стягнуто на користь дитини 500 000 грн = 156 МЗП, на 27 лютого 2018 року 1 МПЗ = 3 723 грн, стягнуто на користь матері 50 000 грн = 13 МЗП); у постанові Верховного Суду в справі № 201/14437/16 від 10 січня 2019 року визнано розумним та справедливим стягнення моральної шкоди в розмірі 96 мінімальних заробітних плат, визначеному вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 серпня 2017 року через умисне безпідставне завдання кількох ударів руками в обличчя і заподіяння тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості (станом на 10.01.2019 pоку 1 мінімальна = 4173 грн, а стягнута сума 400 тис. грн = 96 МЗП); Верховний Суд Ухвалою № 51-7912ск18 від 13 серпня 2018 року визнав розумним та справедливим стягнення моральної шкоди в розмірі 215 мінімальних заробітних плат, визначеному вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 3 квітня 2018 року через порушення водієм ПДР і неумисного завдання дитині-пішоходу тяжких тілесних ушкоджень (станом на 03 квітня 2018 року 1 МЗП = 3723 грн, а стягнута сума 800 000 грн = 215МЗП); постановою ВС від 16 листопада 2022 року в справі № 501/2645/17 визнано розумним і справедливим стягнути моральну шкоду в розмірі 108 мінімальних заробітних плат, визначеному постановою Одеського апеляційного суду від 29 березня 2022 року внаслідок неумисного завдання інвалідності 3-ої групи з втратою 50% працездатності працівнику підприємства (станом на 29 березня 2022 pоку 1 МЗП = 6500 грн, а стягнута сума 700 000 грн = 108 МЗП; ВССУ ухвалою від 24 березня 2016 року в справі 5-1584км16 визнав розумною і справедливою рішення Апеляційного суду Донецької області від 16 червня 2015 року, яким зменшена сума компенсацію моральної шкоди з 246 та 164 МЗП по 82 мінімальних заробітних плат кожному пасажиру, який зазнав неумисних тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості в ДТП, врахувавши при цьому добровільну виплату значної суми потерпілим ще до проголошення вироку (станом на 16 червня 2015 рік 1 МЗП = 1218 грн, а стягнута сума по 100 тис. грн = по 82 МЗП);
наведені постанови Верховного Суду підтверджують, що в подібних правовідносинах Верховний Суд вважав розумним і справедливим: відшкодування моральної шкоди в межах 100-150 мінімальних заробітних плат, що на день подачі позову становило 800 000 - 1 200 000 грн за неумисне завдання тяжких тілесних ушкоджень дорослому потерпілому; відшкодування моральної шкоди в межах до 215 мінімальних заробітних плат, що на день подачі позову становить до 1 720 000 грн за неумисне завдання тяжких тілесних ушкоджень дитині; відшкодування моральної шкоди в межах до 96 мінімальних заробітних плат на день дослідження що на день подачі позову становить 768 000 грн за завдання тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості; визначали грошовий розмір моральної шкоди з урахуванням добровільного відшкодування моральної шкоди до проголошення вироку/рішення;
судом встановлено та не заперечується відповідачами, що внаслідок тяжкої травми, дитина позивачки зазнала значних фізичних і психічних страждань, які позбавили її можливості повноцінно жити, навчатися, займатися спортом та брати участь у соціальному житті. Поставлений сину позивачки медичний діагноз: «Тяжка закрита черепно-мозкова травма. Забій головного мозку з формуванням гострої внутрішньо-мозкової гематоми лівої тім`яної ділянки, вдавленого багатоуламкового перелому кісток лівої тімяної кістки. Хвороба трепанованого черепу. Ускладнення: правобічний геміпарез, часткове порушення ходи та самообслуговування» має наслідками інвалідність, регулярну реабілітацію, фізичні обмеження, фізичні та психічні страждання, постійний біль, обмеження в рухливості, необхідність стороннього догляду, соціальну ізоляцію, втрату можливості займатися спортом, вести активний спосіб життя. Травма залишила наслідки на все життя: порушення ходи, обмеження рухів, психологічна травма. Враховуючи наведену судову практику, а також тривалість і тяжкість наслідків травми, на переконання колегії суддів розмір моральної шкоди обґрунтовано визначено у сумі 1 000 000 грн, що відповідає 125 мінімальним заробітним платам на день подання позов. Відшкодування такого розміру моральної шкоди на переконання суду буде достатнім для розумного задоволення потреб дитини і витрат батьків на її забезпечення протягом найближчих років;
покладення обов`язку з відшкодування моральної шкоди на батьків неповнолітньої особи відповідає положенням статті 1179 ЦК України. Так, наведеною статтею передбачено, що неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. Проте, у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов`язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини. Обов`язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди. Жодних обставин, за яких неповнолітня особа, яка завдала шкоди, повинна нести відповідальність самостійно, наприклад: має достатньо майна для відшкодування шкоди, матеріалами справи не встановлено.
Аргументи учасників справи
07 квітня 2026 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, яка підписана адвокатом Косянчук Л. Г., на постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2026 року(повний текст постанови складено 20 березня 2026 року), до якої включена скарга на ухвалу Київського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року в частині долучення доказів, в якій просив:
постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2026 року скасувати;
рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 липня 2025 року залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
неіснування певних доказів на момент постановлення рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції таких додаткових доказів незалежно від інших причин неподання позивачем таких доказів до суду. Навпаки саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом, якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. В апеляційній скарзі містилося клопотання про долучений нових доказів, зокрема медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років від 02 липня 2025 року, якого не існувало на день судового розгляду судом першої інстанції. Апеляційний суд з порушенням норм процесуального права прийняв як доказ копію висновку щодо інвалідності;
позивач в апеляційній скарзі підтвердив, що медичний висновок від 02 липня 2025 року не був виготовлений на день судового розгляду судом першої інстанції. Проте ухвалою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року на підставі частини третьої статті 367 ЦПК України, без обговорення сторонами заявленого клопотання, долучено додатковий доказ, якого не існувало станом на момент постановлення рішення суду першої інстанції, а саме - медичний висновок від 02 липня 2025 року, який у подальшому використано апеляційним судом для обґрунтування моральної шкоди;
згідно зі статтею 1179 ЦК України неповнолітня особа відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності в неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Таким чином, неповнолітня особа набуває статусу відповідача. У такому разі вона братиме участь у цивільному процесі не за власною ініціативою. Ця норма закону досить часто застосовується на практиці й дозволяє судам правильно визначити склад осіб, які повинні брати участь у конкретній цивільній справі;
апеляційний суд вказав, що на час вирішення судом спору про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є неповнолітньою особою, а тому його відповідальність за завдану шкоду настає на підставі статті 1179 ЦК України. На відміну від малолітніх, неповнолітні особи визнані законодавцем повністю деліктоздатними, тобто здатними самостійно нести відповідальність за шкоду, заподіяну їхніми діями іншим особам. При цьому, поза увагою суду апеляційної інстанції залишився той факт, що неповнолітній ОСОБА_6 не був залучений до участі у справі. Відповідачами були тільки його батьки, на яких покладається субсидіарна відповідальність (додаткова вимога) у випадку відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди (вказані обставини щодо наявності (відсутності майна) під час розгляду справи судом апеляційної інстанції не досліджувалися);
у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань. Грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо виш є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. При відшкодуванні, шкоди, завданої здоров`ю дитини, до уваги береться, як правило, фізична (тілесна) шкода і майнові втрати. Разом з тим, протиправні дії завдають не лише тілесної шкоди, а також можуть викликати недоліки розумового, морального і затримку психічного розвитку. Тому при пошкодженні здоров`я дитини необхідним є проведення судово-медичних і психолого-психіатричних експертиз. У матеріалах справи відсутній експертний висновок за результатами судово-психологічної експертизи, який би міг підтвердити втрати немайнового характеру внаслідок, моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, що виключає підстави для стягнення моральної шкоди. Під час розгляду справи позивач на підтвердження заявлених вимог посилався лише на сам факт моральних та психологічних страждань, душевних переживань та зусиль направлених на відшкодування завданої шкоди, однак доказів та інших факторів, які потребують доказування у межах, даного спору та впливають на підстави і визначення розміру спричиненої моральної шкоди в заявленому розмірі, позивачем не надано. Протягом розгляду справи судом першої інстанції неодноразово роз`яснювалось представнику позивача право надати докази та скористатись правом заявити клопотання про їх витребування, однак сторона позивача обмежилась доказами, які долучено до позовної заяви. Як наслідок, з урахуванням обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню, з чим не погодився, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні;
постанови Верховного Суду, на які послався апеляційний суд, прийняті за обставин, які не є подібними у справі № 755/1834/25. Суди виходили з різних, фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була, надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону, що свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі.
03 червня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І. у зв`язку з обранням судді Тітова М. Ю. до Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2026 року:
у задоволенні клопотання ОСОБА_4 , яке підписане адвокатом Косянчук Л. Г., про повідомлення про час і дату розгляду касаційної скарги відмовлено;
справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2026 року копію медичного висновку від 02 липня 2025 року повернуто ОСОБА_3 .
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 04 травня 2026 року зазначено, що підставами касаційного оскарження судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 року в справі № 754/695/20, від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року в справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року в справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року в справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц, від 05 травня 2019 року в справі № 554/10058/17, від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц, від 09 листопада 2022 року в справі № 372/1652/18, від 16 травня 2018 року в справі № 910/5394/15-г, від 12 грудня 2018 року в справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року в справі № 757/31606/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Фактичні обставини
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 20 серпня 2010 року ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками записано: батько - ОСОБА_18 , мати - ОСОБА_2 .
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року в справі № 753/2235/25 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/126355748):
клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру у кримінальному провадженні № 12024100020003712 від 31 серпня 2024 року за ознаками вчинення суспільно-небезпечного діяння, що підпадає під ознаки статті 128 КК України відносно неповнолітнього ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задоволено частково;
застосовано до неповнолітнього ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, учня 8 класу школи № 296 з поглибленим вивченням іноземних мов м. Києва, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, примусові заходи виховного характеру у вигляді:
- передачі ОСОБА_15 під нагляд матері ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 до досягнення повноліття;
- обмеження дозвілля та встановлення особливих вимог до його поведінки, а саме: заборонити неповнолітньому ОСОБА_15 відвідування розважальних закладів та закладів відпочинку після 21:00 години без присутності батьків або осіб, що їх замінюють;
- обмеження перебування неповнолітнього ОСОБА_15 поза місцем проживання, заборонивши вихід з будинку, який є місцем проживання неповнолітнього (в т.ч. тимчасового) щоденно в період з 22:00 години вечора до 06:00 години ранку без присутності батьків або осіб, що їх замінюють (за виключенням часу прямування та перебування в укритті під час повітряної тривоги у м. Києві, а також необхідності отримання екстреної медичної допомоги);
встановлено тривалість заходів виховного характеру відносно неповнолітнього ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 1 (один) рік.
Відповідно до ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року в справі № 753/2235/25 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/126355748):
малолітній ОСОБА_15 31 серпня 2024 року близько 15-ї години 30 хвилин, перебуваючи поблизу закладу торгівлі «Trash! Траш», що за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 16, дізнавшись від своєї знайомої на ім`я ОСОБА_7 (інші анкетні дані не відомі) про те, що хтось із друзів ОСОБА_15 надсилав їй повідомлення образливого змісту, підійшов до своїх друзів, а саме ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та намагався дізнатись хто автор повідомлень;
ОСОБА_15 побачивши, що ОСОБА_1 сміється, гадаючи що саме він автор повідомлень, діючи з необережності, не передбачаючи в силу свого віку можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння підійшов до ОСОБА_1 та тримаючи в правій руці спортивну матерчату сумку, в якій знаходилися навушники та мобільний телефон незначного розміру та незначної ваги, замахнувся та наніс один удар зазначеною сумкою в ліву тім`яну ділянку голови ОСОБА_1
у результаті діянь ОСОБА_15 по відношенню до ОСОБА_1 , останньому заподіяно тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, садна, підшкіряного крововиливу лівої тім`яної ділянки, вдавленого перелому, з наявністю рухливих відламків, один з яких обумовив ушкодження твердої мозкової оболонки, ділянки кортикальних крововиливів у речовину головного мозку на рівні тім`яної частки. Таким чином, малолітній ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, вчинив суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки діяння, передбаченого статтею 128 КК України, а саме заподіяння необережного тяжкого тілесного ушкодження.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 042-1700-2024 від 06 грудня 2024 року, експертом досліджувалась медична карта № 5932 стаціонарного хворого з КНП «Дитяча клінічна лікарня №?7» Печерського району на ім?я ОСОБА_1 , 14 років.
З наданої медичної карти встановлено, що ОСОБА_1 був госпіталізований 30 серпня 2024 року о 19 годині 40 хвилин. 30 серпня 2024 року складено консультаційний висновок спеціаліста № 5083 (дитячий лікар - нейрохірург). Висновок спеціаліста: закрита черепно-мозкова травма. Забій головного мозку середнього ступеню тяжкості. Відкритий перелом лівої тім?яної кістки. 30 серпня 2024 року сумісний огляд. Скарги на головний біль, загальну слабкість, порушення мови. Об?єктивно: загальний стан середнього ступеню тяжкості. Артеріальний тиск 110/70 мм.рт.ст., пульс 82 уд за хвилину. Дихання самостійне, адекватний, за шкалою Глазго 13-14 балів. Обличчя асиметричне; очні щілини, зіниці рівні, фото реакції збережені, окорухових порушень немає. М?язів тонус, сухожилкові рефлекси - рівні, живі. Парезів немає. Атаксія у позі Ромберга. Пальцево-носова проба з промахуванням з двох сторін. Елементи сенсорно моторної афазії. Локальний статус: садно 3,0x0,2(см), підшкірна гематома 6,0х8,0х1,5(см) лівої тім?яної ділянки. 30 серпня 2024 року проведено мультиспіральну комп?ютерну томографію (МСКТ) голови (попередньої інтерпретації): втиснутий скалковий перелом лівої тім?яної кістки з втиснутим уламком в порожнину черепа, більше ніж на товщину кістки. Переконливих внутрішньо черепних травматичних змін не виявлено. Діагноз: закрита черепно-мозкова травма. Забій головного мозку середнього ступеню тяжкості. Втиснутий перелом лівої тім?яної кістки. Забій м?яких тканин, садно лівої тім?яної ділянки. У серпні 2024 року проведено оперативне втручання - із протоколу операції № 765. Усування вдавленого осколкового перелому лівої тім?яної ділянки. В умовах операційної після обробки шкіри тричі, виконано лінійний розріз над пальпаторно визначеним дефектом кісток черепа довжиною 7,0 (см). Відмічається підшкірна гематома (приблизно 10 (мм) апоневроз просякнуто кров`ю. Виявлено вдавлений перелом більш ніж на 3 товщини кісткової пластинки, розміром 4,0?5,0(см), з наявністю рухливих відламків, один з яких травмував тверду мозкову оболонку (ТМО). Дефект ТМО до 1,0 (см). Відмічаються нашарування на ТМО та кровотеча з судини кори мозку, кровотечу зупинено. Ревізія субдурального простору: ліквор дещо ксантохромний в ділянці кісткового відламку мозок із ділянкою забою темно-вишневого кольору. Ушито наглухо після видалення двох кісткових відламків та кісткового фрагменту, розміром 2,0х1,1 (см), який вільно прилягає до тім?яної кістки. Тканина мозку генерує пульсацію мозку, ревізія м`яких судин - сухо. Пошарові шви на рану із встановленням гумового випускника субапоневротична пов?язка. Післяопераційний діагноз: закрита черепно-мозкова травма. Втиснений багато-уламковий перелом кісток лівої тім?яної ділянки. Забій головного мозку. Загальна кровотеча приблизно до 50 (мл). 31 серпня 2024 року дитина після оперативного втручання. Загальний стан дитини середньої важкості, що обумовлено перенесеним оперативним втручанням. Гемодинаміка стабільна. Аускультативно дихання везикулярне проводиться симетрично над всією проекцією легень. Враховуючи стан дитини, може бути переведений в профільне відділення для спостереження та лікування. Діагноз заключний клінічний (з титульного листка медичної карти стаціонарного хворого): закрита черепно-мозкова травма. Вдавлений багато-уламковий перелом кісток лівої тім?яної ділянки. Забій головного мозку тяжкого ступеня.
Згідно з висновком експерта № 042-1700-2024 від 06 грудня 2024 року під час первинного відомого звернення про медичну допомогу 30 серпня 2024 року о 19-й годині 40 хвилин з урахуванням даних, отриманих під час послідуючого проведення оперативних втручань та проведення інструментальних досліджень, є підстави стверджувати, що у ОСОБА_1 клінічними лікарями було виявлено тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми; садно (описаними розмірами 3,0х0,2 (см), без опису морфології; підшкірний крововилив (описаними розмірами 6,0х8,0х1,5 см), лівої тім`яної ділянки; вдавлений перелом (описаний клінічними лікарями більш ніж на 3 товщини кісткової пластинки (розміром 4,0х5,0 (см), з наявністю рухливих відламків, один з яких обумовив ушкодження твердої мозкової оболонки); ділянки кортикальних крововиливі у речовину головного мозку на рівні тім`яної частки. Вказані ушкодження за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.
Позиція Верховного Суду
Щодо оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року в частині долучення доказів
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма статті 83 ЦПК України).
В апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції (пункт 6 частини другої статті 356 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року в справі № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19) вказано, що:
«тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18))».
У постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18) зазначено, що:
«частинами другою, третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.
У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.
Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Таких обставин апеляційним судом встановлено не було».
Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2023 року в справі № 686/23143/20 (провадження № 61-13878св23)), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року справа № 756/3328/20 (провадження № 61-14576сво23)).
Скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову (частина друга статті 406 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
в апеляційній скарзі ОСОБА_2 заявила клопотання про долучення доказів, а саме - медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років від 02 липня 2025 року. При цьому ОСОБА_2 вказала, що цей висновок не був виготовлений на день судового розгляду (т.2, а.с. 3);
ухвалою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року клопотання ОСОБА_2 про долучення доказів задоволено;
апеляційний суд порушив норми процесуального права, прийнявши новий доказ, якого не існувало на день судового розгляду судом першої інстанції (медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років від 02 липня 2025 року);
як свідчить аналіз оскарженої постанови апеляційний суд під час ухвалення постанови не посилався на зазначений доказ. Апеляційний суд надав оцінку тим доказам, які були предметом дослідження у суді першої інстанції.
За таких обставин ухвалу Київського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року в частині долучення доказу (медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років від 02 липня 2025 року) належить скасувати.
Щодо оскарження постанови Київського апеляційного суду від 10 березня 2026 року
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Здоровий глузд (засада розумності) характерний як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2026 року в справі № 757/34767/23).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».
Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.
Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути:
(1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди;
(2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження
№ 61-18013сво18)).
Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 (провадження № 14-115цс21)).
Касаційний суд вже зазначав, що наприклад, в Італії в судовій практиці застосовуються різноманітні критерії для компенсації немайнової шкоди втілені у відповідних таблицях (наприклад, таблиці суду м. Риму (https://www.tribunale.roma.it/allegatinews/A_24405.pdf)). Найбільш «авторитетним» вважаються Міланські таблиці (https://tribunale-milano.giustizia.it/cmsresources/cms/documents/Tabelle_milanesi_Danno_non_patrimoniale_ed._2021_2.pdf), які передбачають єдину систему розрахунку компенсації немайнової шкоди, що включає в себе як біологічну, так і іншу немайнову шкоду, зокрема, моральну. В українській судовій практиці не застосовуються певні таблиці для визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2024 року в справі № 216/5657/22 (провадження № 61-8556св23)).
Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду (частина друга статті 31 ЦК України).
Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (частина перша статті 1178 ЦК України).
Обов`язок осіб, визначених частиною першою цієї статті, відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття. Після досягнення повноліття особа може бути зобов`язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років життю або здоров`ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а особи, які визначені частиною першою цієї статті, є неплатоспроможними або померли (частина п`ята статті 1178 ЦК України).
Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах (частина перша статті 1179 ЦК України).
У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов`язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини (частина друга статті 1179 ЦК України).
Касаційний суд вже вказував, що:
за загальним правилом цього положення відповідальність за шкоду, завдану малолітніми особами, несуть батьки (усиновлювачі), опікуни малолітньої особи або інша фізична особа, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи. Оскільки обов`язок здійснювати виховання дитини покладається в рівній мірі на обох батьків, обидва батьки в рівній мірі несуть відповідальність за шкоду, завдану малолітньою особою. При цьому відповідальність покладається на них незалежно від того, чи проживають вони разом з дитиною, чи ні (див. постанову Верховного Суду в складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року в справі № 753/19313/16-ц (провадження № 61-45583св18));
батьки відповідають за шкоду, завдану неповнолітньою дитиною, за наявності одночасно двох умов: 1) у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування завданої шкоди; б) має місце вина батьків. При цьому вина батьків презюмується, а це означає, що тягар доказування власної невинуватості покладено на батьків. Вина в деліктному праві означає невжиття особою усіх заходів, яких від неї було розумним очікувати для того, щоб запобігти завданню шкоди. У зазначеному контексті батьки є опосередковано причетними до шкоди, завданої їхньою дитиною. Їх вина полягає не в тому, що вони спільно з дитиною завдали шкоди, а в тому, що вони неналежно наглядали за дитиною чи неналежно її виховували, наслідком чого стало те, що дитина допустила шкідливу поведінку, недбало ставлячись до інтересів оточуючих або й свідомо посягала на них. Тобто значення має не те, чи є безпосередній деліквент неповнолітнім на момент пред`явлення позову, а те, чи був він неповнолітнім на момент завдання шкоди. Підсумовуючи наведене, слід зробити висновок про те, що батьки (усиновлювачі) мають відшкодовувати шкоду, завдану їхньою неповнолітньою дитиною, за наявності одночасно двох умов: 1) станом на момент завдання шкоди дитини була неповнолітньою (незалежно від віку дитини станом на момент пред`явлення позову); б) станом на момент пред`явлення позову і розгляду справи судом у дитини немає майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2025 року в справі № 442/1290/23 (провадження № 61-17961св23)).
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні із позовом ОСОБА_2 , діючи в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 , посилалася на те, що ОСОБА_10 завдав ОСОБА_19 тяжких тілесних ушкоджень у вигляді закритої черепно-мозкової травми. Внаслідок отриманої ОСОБА_20 травми, перенесеного ним оперативного втручання та тяжкого реабілітаційного періоду він зазнав душевного болю й відчув сильний емоційний стрес, чим останньому та позивачу завдано моральних страждань. Тому позивачка просила стягнути солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 як законного представника неповнолітнього ОСОБА_1 1 000 000 грн компенсації моральної шкоди. Обсяг моральної шкоди обґрунтований характером та тривалістю фізичних і психічних страждань, яких зазнав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Внаслідок отриманих травм він зазнав значних змін у способі життя, був позбавлений можливості повноцінного навчання, соціалізації, заняття спортом. Регулярна реабілітація, обмеження фізичних і емоційних навантажень, а також тривалі психологічні наслідки обґрунтовують суму позову у розмірі 1 000 000 грн;
при задоволенні позову апеляційний суд вказав, що на час вирішення судом спору про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є неповнолітньою особою, а тому його відповідальність за завдану шкоду настає на підставі статті 1179 ЦК України;
суди встановили, що 31 серпня 2024 року ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 13 років завдав тяжких тілесних ушкоджень неповнолітньому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказані обставини встановлені ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 01 квітня 2025 року у справі № 753/2235/25;
апеляційний суд не врахував, що для вирішення питання про суб`єкта, на якого покладається обов`язок з відшкодування шкоди, значення має те, чиєю протиправною поведінкою завдано моральної шкоди - малолітньої чи неповнолітньої особи;
апеляційний суд не врахував, що батьки (усиновлювачі) мають відшкодовувати шкоду, завдану їхньою неповнолітньою дитиною, за наявності одночасно двох умов: 1) станом на момент завдання шкоди дитини була неповнолітньою (незалежно від віку дитини станом на момент пред`явлення позову); б) станом на момент пред`явлення позову і розгляду справи судом у дитини немає майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди;
апеляційний суд помилково застосував під час вирішення спору положення статті 1179 ЦК України «Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою», не врахувавши, що на момент заподіяння моральної шкоди (31 серпня 2024 року) ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був малолітньою особою. Тому для вирішенні спору про відшкодування завданої шкоди належить застосовувати положення статті 1178 ЦК України «Відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою». З цих підстав касаційний суд відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що неповнолітній ОСОБА_6 не був залучений до участі у справі;
апеляційний суд встановив, що внаслідок тяжкої травми ОСОБА_1 зазнав значних фізичних і психічних страждань, які позбавили її можливості повноцінно жити, навчатися, займатися спортом та брати участь у соціальному житті. Поставлений ОСОБА_1 медичний діагноз - «Тяжка закрита черепно-мозкова травма. Забій головного мозку з формуванням гострої внутрішньо-мозкової гематоми лівої тім`яної ділянки, вдавленого багатоуламкового перелому кісток лівої тімяної кістки. Хвороба трепанованого черепу. Ускладнення: правобічний геміпарез, часткове порушення ходи та самообслуговування» - має наслідками інвалідність, регулярну реабілітацію, фізичні обмеження, фізичні та психічні страждання, постійний біль, обмеження в рухливості, необхідність стороннього догляду, соціальну ізоляцію, втрату можливості займатися спортом, вести активний спосіб життя. Травма залишила наслідки на все життя: порушення ходи, обмеження рухів, психологічна травма. За таких обставин, урахувавши практику Верховного Суду у справах щодо компенсації моральної шкоди, а також тривалість і тяжкість наслідків травми, апеляційний суд обґрунтовано визначив розмір компенсації грошової моральної шкоди у сумі 1 000 000 грн. Доводи касаційної скарги в частині розміру грошової компенсації моральної шкоди зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.
За таких обставин апеляційний зробив правильний висновок про суті спору, проте допустив неправильне застосування норм матеріального права - помилково застосував до спірних відносин положення статті 1179 ЦК України та не застосував положення статті 1178 ЦК України.
Тому оскаржену постанову апеляційного суду необхідно змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови, в іншій частині оскаржену постанову апеляційного суду слід залишити без змін.
Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутній експертний висновок за результатами судово-психологічної експертизи, який би міг підтвердити втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, що виключає підстави для стягнення моральної шкоди.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 (провадження № 14-115цс21)).
Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, третя, четверта статті 412 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду та ухвала апеляційного суду частково ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови, в іншій частині оскаржену постанову апеляційного суду слід залишити без змін, оскаржену ухвалу апеляційного суду в частині долучення доказу (медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років від 02 липня 2025 року) належить скасувати.
Оскільки касаційний суд скасовує ухвалу апеляційного суду та змінює оскаржену постанову апеляційного суд лише в частині мотивів його ухвалення, то судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 , яка підписана адвокатом Косянчук Людмилою Григорівною, задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року в частині долучення доказу (медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років від 02 липня 2025 року) скасувати.
Постанову Київського апеляційного суду від 10 березня 2026 року змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко
