Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2026 року
м. Київ
cправа № 904/3155/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників сторін:
позивача - Воронкова Ю.С.
відповідача - Невська І.С.
Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону - не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Хільченка Олександра Остаповича
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2026 (у складі колегії суддів: Чередка А.Є. (головуючий), Верхогляд Т.А., Іванова О.Г.)
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2025 (суддя Дупляк С.А.)
за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький
до Фізичної особи-підприємця Хільченка Олександра Остаповича
за участі Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону
про зобов`язання вчинити дію та стягнення грошових коштів,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький (надалі - КЕВ, Позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до фізичної особи - підприємця Хільченка Олександра Остаповича (надалі - ФОП Хільченко О.О., Відповідач, Скаржник) про зобов`язання вчинити дії та стягнення грошових коштів.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов договору в частині поставки погодженого обсягу паливної деревини за договором поставки від 20.01.2025 № 28 (надалі - договір від 20.01.2025 № 28).
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2025, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2026 у справі № 904/3155/25, позов задоволено повністю.
2.2. Задовольняючи позов, суди встановили, що ФОП Хільченко О.О. не поставив КЕВ у повному обсязі передбачений договором від 20.01.2025 № 28 товар, унаслідок чого не виконав належним чином взятого на себе договірного обов`язку. З огляду на це, застосувавши положення статей 16, 552, 622 Цивільного кодексу України, суди дійшли висновку про наявність підстав для зобов`язання Відповідача поставити обумовлений договором товар.
Установивши факт неналежного виконання Відповідачем договірного обов`язку з поставки товару та недоведеність підстав для звільнення його від відповідальності, суди дійшли висновку про наявність підстав для стягнення неустойки.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. Звертаючись із касаційною скаргою, Відповідач просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2026 у справі № 904/3155/25, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
3.2. В обґрунтування касаційної скарги Скаржник посилається на:
- неправильне застосування судами попередніх інстанцій статей 16, 552 та 622 Цивільного кодексу України щодо виконання зобов`язання в натурі без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
За доводами ФОП Хільченка О.О., суди не врахували повідомлені ним обставини неможливості подальшого виконання договору, відмову від його виконання, а також припинення його підприємницької діяльності та вплив цих обставин на належність і ефективність обраного Позивачем способу захисту.
Крім того, Скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 16, 622 та 712 Цивільного кодексу України у правовідносинах, у яких на час вирішення спору боржник припинив статус фізичної особи - підприємця, а предмет поставки фактично відсутній, зокрема щодо допустимості та ефективності примусового виконання договору поставки в натурі за таких обставин;
- на неправильне застосування статті 551 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 та від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, відповідно до яких питання зменшення неустойки вирішується з урахуванням конкретних обставин справи та сукупної оцінки наведених боржником підстав;
На думку ФОП Хільченка О.О., суди необґрунтовано відмовили у зменшенні неустойки, обмежившись посиланням на те, що розмір штрафних санкцій становить 9,92 % від ціни договору, хоча такий критерій законом не встановлений і не звільняє суд від обов`язку оцінити всі істотні обставини справи.
3.3. Ухвалою Суду від 02.07.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Відповідача на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та призначено справу до розгляду.
3.4. 08.07.2026 від Позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він зазначає про необґрунтованість її доводів та просить залишити оскаржувані судові рішення без змін.
3.5. 20.07.2026 від Відповідача надійшла відповідь на відзив.
Згідно з частиною п`ятою статті 161 Господарського процесуального кодексу України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне.
Втім Суд не визнавав за необхідне подання ФОП Хільченко О.О. відповіді на відзив.
Відповідно до частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 161 Господарського процесуального кодексу України та правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 та від 25.09.2024 у справі № 587/1382/15-ц, Суд відмовляє у її прийнятті, залишаючи її без розгляду та здійснює розгляд справи без урахування її змісту.
4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. 20.01.2025 між КЕВ, як замовником, та ФОП Хільченком О.О., як постачальником, укладено договір № 28 поставки деревини.
4.2. Положеннями договору від 20.01.2025 № 28 передбачено таке:
- постачальник зобов`язується до 30.04.2025 поставити замовникові товар, передбачений у додатку № 1 "Специфікації" (надалі - товар), а саме паливну деревину (деревина дров`яна непромислового використання 1 групи) з доставкою, за кодом ДК 021:2015:03413000-8 паливна деревина в кількості 1000 куб. м (пункт 1.1.);
- ціна товару, його кількість, асортимент визначаються в специфікації (додаток № 1), строки (терміни) виконання договору у рознарядці (додаток № 2) (пункт 1.2.);
- ціна договору становить: 1 549 000,00 грн (один мільйон п`ятсот сорок дев`ять тисяч гривень) без ПДВ (пункт 3.1.);
- строк поставки товару визначається рознарядкою, що є невід`ємною частиною цього договору (додаток № 2) (пункт 5.1.);
- постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором (пункт 6.3.1);
- за порушення строків виконання зобов`язання з вини постачальника, він сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів постачальник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7 (сім) відсотків ціни договору (пункт 7.3.3.);
- сплата неустойки (штрафу, пені) і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням обов`язків, не звільняють сторони від виконання зобов`язань за договором, крім випадків, передбачених законодавством України та пунктом 10.1. Договору (пункт 7.3.5.);
- договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до закінчення воєнного стану на території України, а в частині своїх зобов`язань та розрахунків до їх повного виконання сторонами. Крім того даний договір припиняє свою дію в разі завершення воєнного стану на території України, однак у разі продовження строку воєнного стану па території України договір автоматично продовжує свою дію на строк дії воєнного стану на території України, але не пізніше 31.12.2025 (пункт 11.1.).
4.3. 28.01.2025 між сторонами укладено додаткову угоду № 1, якою було зменшено кількість товару, а саме викладено пункти 1.1., 3.1. договору в новій редакції, а також додаток № 1 "специфікацію" та додаток № 2 "рознарядка".
4.4. Після підписання додаткової угоди Відповідач повинен був поставити Позивачу 916 куб м деревини, а Позивач оплатити її вартість у розмірі 1 418 884,00 грн. Тобто, Відповідач повинен був поставити Позивачу до 30.04.2025 - 916 куб. м деревини.
4.5. Відповідно до акта приймання паливної деревини та додатка до нього Відповідач з 04.02.2025 до 25.03.2025 поставив позивачу 104,8 куб. м деревини дров`яної (граб, ясен, дуб), решта деревини, а саме 811,2 куб. м станом на час розгляду спору не поставлена, що не заперечується сторонами.
4.6. 24.03.2025 Відповідач надсилав Позивачу лист № 1, яким просив укласти додаткову угоду щодо збільшення ціни.
4.7. Листами від 08.04.2025 № 577/19/1601 та від 23.04.2025 № 577/19/1853 Позивач повідомив Відповідача щодо необхідності своєчасного виконання договору від 20.01.2025 № 28.
4.8. У листах, отриманих Позивачем 25.04.2025, Відповідач запропонував продовжити строк поставки до 31.05.2025, а потім порушив питання про розірвання договору. Втім листами від 28.04.2025 № 577/2/1924 і № 577/2/1926 Позивач відмовив у задоволенні цих пропозицій.
4.9. У претензії від 07.05.2025 № 577/19/2128 Позивач вимагав поставити деревину та сплатити штрафні санкції.
4.10. У відповіді від 13.05.2025 № 13/1 Відповідач запропонував укласти додаткову угоду. На вказане звернення листом від 16.05.2025 № 577/2275 КЕВ повідомив про відсутність підстав для збільшення ціни та відмовився від розірвання договору.
4.11. Наведені вище обставини і зумовили звернення Позивача до суду з вказаним позовом.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ФОП Хільченка О.О. підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. З огляду на мотиви, покладені судами попередніх інстанцій в основу оскаржуваних судових рішень, та межі доводів касаційної скарги предметом касаційного перегляду у цій справі є:
- перевірка правильності застосування статей 16, 552, 622 Цивільного кодексу України при вирішенні вимоги про зобов`язання Відповідача поставити обумовлений договором товар за встановлених обставин повідомлення ним про неможливість подальшого виконання договору, відмови від його виконання та припинення підприємницької діяльності, а також впливу цих обставин на належність і ефективність обраного Позивачем способу захисту.
У цьому контексті Суду належить з`ясувати наявність підстав для формування висновку щодо застосування вказаних статей у правовідносинах, у яких на час вирішення спору боржник припинив статус фізичної особи - підприємця, а товар, що є предметом поставки, у нього фактично відсутній, зокрема стосовно допустимості та ефективності примусового виконання зобов`язання з поставки товару в натурі за таких обставин;
- правильності застосування статей 549, 551 Цивільного кодексу України з урахуванням сформованих Верховним Судом правових позицій щодо підстав стягнення неустойки та обставин, які можуть бути враховані судом при вирішенні питання про зменшення її розміру.
5.4. Стосовно наведеного суд зазначає таке.
Щодо застосування способу захисту у вигляді примусового виконання договірного обов`язку в натурі.
5.5. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 Цивільного кодексу України.
5.6. З огляду на невиконання ФОП Хільченком О.О. зобов`язання щодо повної поставки товару за договором від 20.01.2025 № 28 Позивач заявив вимогу про примусове виконання цього обов`язку в натурі на підставі пункту 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.
5.7. У наведеній Скаржником постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
5.8. Верховний Суд звертає увагу, що суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Про це Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала у ряді своїх постанов, зокрема від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 та інших. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).
5.9. У певних випадках спосіб захисту імперативно "прив`язаний" до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін "встановлений законом" означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 Цивільного кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України вимагають, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.
5.10. Посилаючись на встановлені обставини справи, а також на положення статей 16, 552 та 622 Цивільного кодексу України, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про можливість задоволення позову шляхом зобов`язання Відповідача поставити недопоставлений обсяг деревини.
5.11. Втім такий висновок зроблено без належного застосування наведених положень Цивільного кодексу України у системному зв`язку зі спеціальними нормами, які визначають правові наслідки відмови продавця від передання товару.
Зокрема, суди не надали належної правової оцінки тій обставині, що в листі, отриманому Позивачем 25.04.2025, ФОП Хільченко О.О. повідомив про відмову від договірних зобов`язань та ініціював розірвання договору від 20.01.2025 № 28. Отже, з боку Відповідача мала місце чітко висловлена відмова від подальшого передання товару, яка потребувала оцінки з урахуванням правових наслідків, установлених статтею 665 Цивільного кодексу України.
5.12. Відповідно до частини першої статті 665 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Водночас частина друга цієї статті окремо передбачає, що у разі відмови продавця передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред`явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу.
5.13. Таким чином, законодавець передбачив відмінне правове регулювання відмови продавця від передання товару залежно від характеру предмета зобов`язання. Можливість примусового передання конкретної речі прямо передбачена для речі, визначеної індивідуальними ознаками.
Втім за обставин спору спірна паливна деревина є товаром, визначеним родовими ознаками, щодо якого стаття 665 Цивільного кодексу України не передбачає права покупця вимагати його примусового передання, натомість надає покупцеві право відмовитися від договору.
5.14. У такий спосіб положення статей 552 та 622 Цивільного кодексу України, відповідно до яких сплата неустойки та відшкодування збитків за загальним правилом не звільняють боржника від виконання зобов`язання в натурі, повинні застосовуватися у системному зв`язку зі спеціальним регулюванням відповідного договірного зобов`язання. Застереження частини першої статті 622 Цивільного кодексу України "якщо інше не встановлено договором або законом" безпосередньо вимагає врахування положень статті 665 цього Кодексу, яка визначає спеціальні наслідки відмови продавця передати товар.
5.15. Суд зазначає, що за змістом частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
5.16. Втім, як установлено судами, умови договору від 20.01.2025 № 28 не передбачали здійснення попередньої оплати, а відповідні кошти за заявлений КЕВ обсяг товару фактично не сплачувалися. За таких обставин положення частини другої статті 693 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин також застосуванню не підлягають та не можуть бути правовою підставою для задоволення вимоги про зобов`язання Відповідача поставити товар.
5.17. У такий спосіб, самі по собі положення статей 16, 552 та 622 Цивільного кодексу України не є достатньою правовою підставою для висновку про можливість примусового виконання зобов`язання з поставки в натурі.
5.18. З огляду на наведене, за встановлених у цій справі обставин відмова ФОП Хільченка О.О. від подальшого виконання договору від 20.01.2025 № 28 надавала КЕВ право відмовитися від вказаного договору відповідно до частини першої статті 665 Цивільного кодексу України, вимагати відшкодування завданих порушенням збитків за правилами статей 22, 611 та 623 цього Кодексу, стягнення неустойки, нарахованої за період прострочення виконання зобов`язання, реалізації передбачених договором способів забезпечення його виконання, визначених статтею 546 Цивільного кодексу України, а також застосування інших передбачених законом і договором майнових наслідків такого порушення. До передбачених законом наслідків такого порушення, зокрема, належать неповернення забезпечення виконання договору про закупівлю за умови, що відповідні підстави були визначені тендерною документацією та умовами договору відповідно до статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі", а також право замовника прийняти рішення про відмову учаснику в участі у наступній процедурі закупівлі та відхилити його тендерну пропозицію у випадках, установлених частиною другою статті 17 цього Закону та підпунктом 2 пункту 45 Особливостей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178.
5.19. Ураховуючи викладене Суд погоджується з доводами Скаржника щодо необґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання Відповідача виконати в натурі договірний обов`язок із поставки паливної деревини.
5.20. Таким чином, наведені Скаржником доводи касаційної скарги у цій частині, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтвердилися під час касаційного розгляду.
5.21. При цьому Суд не вбачає підстав для формування окремого правового висновку щодо застосування статей 16, 622 та 712 Цивільного кодексу України у правовідносинах, у яких боржник на час вирішення спору припинив підприємницьку діяльність, а можливість виконання ним договірного обов`язку в натурі ставиться під сумнів, зокрема у зв`язку з фактичною відсутністю предмета поставки.
5.22. За приписами пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
5.23. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
5.24. Водночас колегія суддів звертає увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
5.25. Суд зазначає, що питання правових наслідків припинення фізичною особою підприємницької діяльності вже вирішене в усталеній практиці Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 та від 09.10.2019 у справі № 127/23144/18 виснувала, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа - підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постанові від 16.01.2024 у справі № 914/1362/23.
Питання можливості виконання договірного зобов`язання в натурі вирішується з урахуванням умов конкретного договору, характеру його предмета, причин невиконання та встановлених у справі обставин, тоді як наявність підстав для звільнення боржника від відповідальності залежить від доведеності обставин, з якими закон або договір пов`язують таке звільнення.
Отже, доводи касаційної скарги в цій частині фактично спрямовані не на усунення правової невизначеності у застосуванні статей 16, 622 та 712 Цивільного кодексу України, а на надання Верховним Судом оцінки конкретним обставинам щодо збереження зобов`язання та можливості його виконання в натурі. Водночас, як зазначено вище, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню з наведених Судом мотивів, що виключає необхідність формування запропонованого Скаржником окремого правового висновку.
5.26. З огляду на це, наведені доводи не свідчать про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо застосування статей 549, 551 Цивільного кодексу України.
5.27. За визначенням, наведеним у статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
5.28. Відповідно до пункту 7.3.3. договору від 20.01.2025 № 28, за порушення строків виконання зобов`язання з вини постачальника, він сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів, постачальник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7 (сім) відсотків ціни договору.
5.29. Позивач нарахував Відповідачу пеню за загальний період прострочення з 01.05.2025 до 02.06.2025 у розмірі 41 466,15 грн з урахуванням здійсненої часткової поставки, а також штраф, що становить 99 321,88 грн.
5.30. Суди попередніх інстанцій, установивши факт порушення ФОП Хільченком О.О. умов договору від 20.01.2025 № 28 в частині своєчасної та повної поставки товару, перевірили здійснені КЕВ розрахунки пені та штрафу, визнали їх арифметично правильними, а заявлені до стягнення суми такими, що підлягають стягненню з Відповідача.
Колегія суддів ураховує, що, звертаючись з касаційною скаргою, ФОП Хільченко О.О. не заперечує ані правових підстав для нарахування відповідної неустойки, ані правильності визначення періоду її нарахування та розміру суми, присудженої до стягнення судами попередніх інстанцій. Доводи касаційної скарги не містять посилань на неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час вирішення позовних вимог у цій частині, а тому відповідні висновки судів не є предметом касаційного оскарження. За таких обставин, з огляду на встановлені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, підстави для перевірки законності й обґрунтованості оскаржуваних судових рішень у частині визначення виду та розміру відповідного нарахування відсутні.
5.31. Заперечуючи проти задоволення вимог про стягнення неустойки, Відповідач зазначав, що нарахування Позивачем 140 788,03 грн штрафних санкцій здійснено без урахування причин прострочення поставки та обставин, які, за його твердженням, об`єктивно перешкоджали своєчасному виконанню зобов`язання.
Відповідач також посилався на те, що заявлена до стягнення неустойка у спірних правовідносинах набуває карального, а не компенсаційного характеру, оскільки Позивач не здійснював попередньої оплати товару, не довів понесення збитків та мав можливість придбати необхідну деревину в іншого постачальника. Крім того, ФОП Хільченко О.О. наголошував, що у розпорядженні Позивача залишилося внесене ним забезпечення виконання договору в розмірі 61 960,00 грн, яке, на його думку, вже є достатнім майновим наслідком допущеного порушення. За таких обставин додаткове стягнення пені та штрафу, як стверджував Відповідач, є надмірним, не відповідає принципу співмірності та фактично призводить до покладення на нього подвійного майнового тягаря.
5.32. Відповідно до частини першої статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
5.33. Зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що суди попередніх інстанцій надали оцінку доводам Відповідача щодо неможливості своєчасного виконання договору від 20.01.2025 № 28, дослідили довідку Полтавської торгово-промислової палати від 21.03.2025 № 24.14-05/111 та дійшли висновку, що цей документ не підтверджує існування обставин непереборної сили, які об`єктивно унеможливили виконання саме спірного зобов`язання у визначений договором строк.
Доводи касаційної скарги у цій частині фактично спрямовані на іншу оцінку зазначеного доказу та встановлених судами обставин. Водночас відповідно до меж перегляду справи в суді касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд не наділений повноваженнями переоцінювати докази, встановлювати інші обставини справи або вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
5.34. Щодо посилань Відповідача на неповернення забезпечення виконання договору в розмірі 61 960,00 грн Суд зазначає, що ця обставина сама по собі не виключає стягнення передбаченої договором неустойки.
5.35. У зв`язку з наведеним Скаржник не спростував висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування частини першої статті 617 Цивільного кодексу України та звільнення Відповідача від відповідальності за порушення договірного зобов`язання.
5.36. Судами розглянуто подане Відповідачем клопотання про зменшення неустойки, яке залишено без задоволення.
5.37. Верховний Суд зазначає, що судова практика щодо застосування вказаної норми Господарського кодексу України (чинної на момент звернення Позивача до суду та виникнення спірних правовідносин) та Цивільного кодексу України наразі є усталеною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17). Відповідний підхід застосовано й у наведених Скаржником постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 і відповідно до нього при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними правилами:
- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарський кодекс України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільний кодекс України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
5.38. Застосоване у статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 12.02.2020 у справі № 916/2259/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19, від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20, від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, від 22.05.2024 у справі № 911/95/20).
5.39. Відмовляючи у задоволенні клопотання Відповідача про зменшення розміру неустойки, суди попередніх інстанцій виходили з того, що договірне зобов`язання з поставки товару виконано ним лише частково, а допущене порушення сталося з його вини. При цьому суди врахували, що Відповідач не вжив належних заходів для поставки решти обумовленого договором товару, унаслідок чого Позивач був змушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
Суд апеляційної інстанції також зазначив, що тривале невиконання Відповідачем зобов`язання з поставки товару мало негативні наслідки для Позивача, суперечило як погодженим сторонами умовам договору, так і загальним засадам належного виконання зобов`язань, а тому відхилив доводи Відповідача про каральний характер нарахованої неустойки. Водночас суди врахували, що загальний розмір заявлених штрафних санкцій становить 9,92 % ціни договору.
5.40. Відтак, у цій справі суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання про можливість зменшення розміру неустойки відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, дослідили й надали оцінку таким обставинам:
- майновому стану сторін та умовам здійснення Відповідачем господарської діяльності, у тому числі наведеним ним обставинам, які, за його твердженням, ускладнювали виконання договору, та можливому впливу стягнення штрафних санкцій на його майновий стан, однак не встановили виняткових обставин, які б свідчили про надмірність покладеного на нього майнового тягаря;
- співвідношенню розміру неустойки з можливими збитками кредитора, урахувавши доводи Відповідача про відсутність документально підтверджених збитків Позивача та встановивши, що загальний розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій становить 9,92 % ціни договору, а тому не є очевидно неспівмірним із характером і наслідками допущеного порушення;
- характеру, тривалості та ступеню порушення зобов`язання, зважаючи на те, що товар поставлено лише частково, прострочення тривало з 01.05.2025 до 02.06.2025, а Відповідач не вжив належних заходів для поставки решти передбаченого договором обсягу деревини, натомість повідомив про відмову від подальшого виконання договору та ініціював його розірвання;
- необхідності дотримання розумного балансу майнових інтересів сторін, урахувавши, з одного боку, доводи Відповідача про каральний характер санкцій та наявність інших майнових наслідків порушення, а з іншого - право Позивача на своєчасне отримання передбаченого договором товару та необхідність звернення до суду за захистом порушеного права.
Оцінивши наведені обставини у сукупності, суди не встановили винятковості цього випадку, очевидної неспівмірності нарахованої неустойки наслідкам порушення або інших обставин, які б зумовлювали необхідність зменшення її розміру.
5.41. З огляду на зазначені обставини, Суд дійшов висновку, що при оцінці питання наявності підстав для зменшення розміру неустойки судами попередніх інстанцій повною мірою проаналізовано майновий стан сторін, оцінено співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій з розміром збитків кредитора, характер прострочення та враховано інтереси обох сторін відповідно до підходів, сформованих у практиці Верховного Суду з даного питання та на які також посилається Скаржник.
Саме лише непогодження Підприємства з результатом оцінки судами встановлених обставин не свідчить про неправильне застосування ними норм матеріального права. Водночас суд касаційної інстанції відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України не наділений повноваженнями переоцінювати докази та встановлювати інші обставини справи, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій.
5.42. Таким чином, наведені Скаржником доводи касаційної скарги у цій частині, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного розгляду, що виключає скасування судових рішень господарських судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
6.3. Оскільки наведена Скаржником підстава касаційного оскарження знайшла підтвердження під час касаційного перегляду, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню в частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання вчинити дії з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в позові. В іншій частині оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.
7. Розподіл судових витрат
7.1. З огляду на часткове скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення судові витрати підлягають відповідному перерозподілу згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України.
За результатами вирішення спору з ФОП Хільченка О.О. на користь КЕВ підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2 422,40 грн, пропорційно до задоволених позовних вимог.
Водночас витрати ФОП Хільченка О.О. зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у частині оскарження судових рішень щодо задоволення вимоги про зобов`язання вчинити дії покладаються на КЕВ.
Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Хільченка Олександра Остаповича задовольнити частково.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2026 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2025 у справі № 904/3155/25 скасувати в частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання фізичної особи - підприємця Хільченка Олександра Остаповича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) поставити Квартирно-експлуатаційному відділу міста Хмельницький (29006, Хмельницька область, місто Хмельницький, вулиця Героїв АТО, будинок 3/1; ідентифікаційний код 07928461) паливну деревину у кількості 811,20 куб. м на умовах договору № 28 від 20.01.2025, укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Хмельницький та фізичною особою-підприємцем Хільченком Олександром Остаповичем.
3. У цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
4. В іншій частині постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2026 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2025 у справі № 904/3155/25 залишити без змін.
5. Стягнути з фізичної особи - підприємця Хільченка Олександра Остаповича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький (29006, Хмельницька область, місто Хмельницький, вулиця Героїв АТО, будинок 3/1; ідентифікаційний код 07928461) 2 422,40 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
6. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький (29006, Хмельницька область, місто Хмельницький, вулиця Героїв АТО, будинок 3/1; ідентифікаційний код 07928461) на користь фізичної особи - підприємця Хільченка Олександра Остаповича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) 3 633,60 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 4 844,80 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
7. Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко
