Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2026 року
м. Київ
справа № 160/17107/25
адміністративні провадження № К/990/23027/26, №К/990/27118/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
за участі:
секретаря судових засідань: Бенчук О.О.,
представника Позивача: Бейгул А.Г.,
представників Відповідача: Шарамка І. В.,
розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року (суддя Ніколайчук С.В.),
постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2026 року (судді: Шлай А.В., Малиш Н.І., Круговий О.О.)
та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮБИМІВКА»
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2026 року (судді: Шлай А.В., Малиш Н.І., Круговий О.О.)
у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮБИМІВКА»
до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЮБИМІВКА» (далі - ТОВ «ЛЮБИМІВКА», Позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - Відповідач, ГУ ДПС), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 5 травня 2025 року:
- №0235220712, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 53 122 194,00 грн;
- №0235260712, яким застосовано штраф в розмірі 3 400,00 грн за відсутність реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що господарські операції із контрагентами ТОВ «ХАЙТБУД», ТОВ «БІЛДІНГ-ІНДАСТРІС», ТОВ «ДІВАЙН ІНДАСТРІ», ТОВ «Дубравушка», ТОВ «ТОПСАЙД», ТОВ «СПАРТА ОХОРОНА», ТОВ «ВАНХЕЛЛОУ», ТОВ «АМПЕР-ГРУП», ТОВ «СКРОЛБУД», ТОВ «Легіон-Охорона», ТОВ «ВІНЕТ КОМПАНІ», ТОВ «МОРСЛЕТ ЛТД», ТОВ «МИЛАВИЦА», ТОВ «ВАТЕРБРІК», ТОВ «Вольф Стар», ТОВ «УКРГРУП БУД», ТОВ «Трейнком», ТОВ «БК «АРТІК» підтверджені належними первинними документами, які доводять формування показників податкової звітності та відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства.
Також, Позивач зазначав, що заміна боржника (виконавця) у зобов`язанні (договорі) не може позбавляти його, як замовника, права на податковий кредит, який сформований на підставі податкових накладних, складених первісним виконавцем після отримання авансового платежу.
1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 5 травня 2025 року №0235220712, №02352600712.
Роблячи висновок про невідповідність податкових повідомлень-рішень вимогам чинного законодавства, суд першої інстанції виходив з того, що:
- з аналізу статі 520 Цивільного кодексу України, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не вбачається необхідність нараховування податкових зобов`язань у випадку заміни боржника в зобов`язанні. В акті перевірки ГУ ДПС не вказує який саме абзац наведеного пункту було порушено Позивачем;
- норми податкового законодавства, які регулюють порядок визначення податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість (далі також - ПДВ), грунтуються саме на здійсненні господарської операції та факті використання товарів, робіт, послуг в оподатковуваних ПДВ операціях, і не встановлюють окремих правил оподаткування операції в залежності від заміни сторін договору;
- Відповідачем передчасно зроблено висновки щодо нереальності господарських відносин Позивача з ТОВ «Дубравушка» без дослідження вилучених правоохоронними органами первинних документів;
- Відповідач не надав доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій ТОВ«ЛЮБИМІВКА» цілям та завданням статутної діяльності товариства, незвичності цих господарських операцій для її учасників, збитковості цих операцій, інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про їх фіктивність, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, цілями ділового характеру, а дії Позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди;
- висновки Відповідача про нереальність спірних господарських операцій Позивача базувались, на узагальненій податковій інформації з інформаційних баз контролюючого органу, зібраній щодо постачальників/надавачів послуг/виконавців робіт Позивача по декільком попереднім ланцюгам постачання, зокрема: Єдиного реєстру податкових накладних (далі - ЄРПН), звітності форми 20-ОПП, 4-ДФ тощо;
- зібраними у цій справі доказами доведено отримання Позивачем товарів/послуг/робіт. Це підтверджується насамперед первинними документами, які складені виходячи із специфіки наданих послуг, поставки товарів та доказами оплати за отримані товари/виконані роботи/надані послуги, що підтверджує зміну майнового стану та рух активів Позивача;
- стверджуючи про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган повинен був провести зустрічні звірки задля з`ясування реальності спірних господарських відносин та правомірності відображення їх наслідків в обліку платника податків. Проте, як встановлено судом, під час розгляду справи, зустрічних перевірок контрагентів Позивача податковим органом не проводилося;
- контролюючим органом не надано належних та допустимих доказів на спростування реальності господарських операцій, зокрема, не долучено до матеріалів перевірки жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб Позивача або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду відносно контрагента Позивача, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення спірних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) Позивача та наміру одержати економічний ефект;
- оскільки в ході розгляду справи судом встановлено відсутність порушення з боку Позивача пункту 198.5 статті 198 ПК України, то у ТОВ «ЛЮБИМІВКА» були відсутні обов`язки реєструвати податкові накладні.
Третій апеляційний адміністративний суд, переглянувши справу, постановою від 12 травня 2026 року апеляційну скаргу ГУ ДПС задовольнив частково: скасував рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0235260712 від 5 травня 2025 та в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 02352200712 від 5 травня 2025 на суму збільшення грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 2 392 107 та застосованих штрафних (фінансових) санкцій на суму 1 196053, 50 грн; ухвалив в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «ЛЮБИМІВКА» в цій частині відмовив, змінив розподіл судових витрат, в іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що господарські взаємовідносини Позивача з контрагентами ТОВ «ХАЙТБУД», ТОВ «БІЛДІНГ-ІНДАСТРІС», ТОВ «ДІВАЙН ІНДАСТРІ», ТОВ «Дубравушка», ТОВ «ТОПСАЙД», ТОВ «СПАРТА ОХОРОНА», ТОВ «ВАНХЕЛЛОУ», ТОВ «АМПЕР-ГРУП», ТОВ «СКРОЛБУД», ТОВ «Легіон-Охорона», ТОВ «ВІНЕТ КОМПАНІ», ТОВ «МОРСЛЕТ ЛТД», ТОВ «МИЛАВИЦА», ТОВ «ВАТЕРБРІК», ТОВ «Вольф Стар», ТОВ «УКРГРУП БУД», ТОВ «Трейнком», ТОВ «БК «АРТІК» мали реальний характер.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині та ухвалюючи нове рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що у випадку заміни боржника у первісному зобов`язанні з надання послуги (постачання товару) кредитор (замовник) буде отримувати послуги (товар) від нового боржника. Відтак, кредитор (замовник) втрачає право на податковий кредит із ПДВ на підставі податкової накладної, отриманої від первісного боржника (виконавця), оскільки за перерахованим кредитором (замовником) авансом надання послуг (постачання товару) від первісного боржника не відбулось. У цьому випадку кредитор зобов`язаний зменшити суму ПДВ, включену до складу податкового кредиту, шляхом нарахування податкових зобов`язань із ПДВ, складання та реєстрації в ЄРПН зведеної податкової накладної за правилами, визначеними пункту 198.5 статті 198 ПК України.
2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
2.1. Доводи Позивача (викладені у поданій ним касаційній скарзі)
Позивач наполягає, що постанова суду апеляційної інстанцій в частині скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволенні позову ухвалена з порушенням норм матеріального права та процесуального права, а підставою касаційного оскарження визначив пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволенні позову, й залишити в силі рішення суду першої інстанції в повному обсязі.
Вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні порушив норму пункту 198.5 статті 198 ПК України, якою, на думку Позивача, не передбачено, що у разі заміни виконавця (підрядника) в договорі замовник повинен нарахувати ПДВ, за умови якщо замовник сплатив передоплату попередньому виконавцю (підряднику) і за правилом «першої події» правомірно відобразив суми ПДВ у складі податкового кредиту. При цьому зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Покликається на те, що первісними виконавцями ТОВ НВО «Дніпропромремонт» за договором №1111/1 від 11 листопада 2016 року та ТОВ фірма «СОЛАРА» за договором підряду № 0208/1 від 2 серпня 2017 року складено та зареєстровано в ЄПРН податкові накладні на загальну суму отриманих авансів за правилом «першої події». При цьому вказує на те, що укладення договору переведення боргу не призводить до податкових наслідків щодо ПДВ, оскільки за ним передається зобов`язання, яке не є товаром чи послугами. А також зазначає, що наслідками операції з заміни кредитора/заміни боржника у зобов`язанні є вибуття первинного кредитора/боржника із зобов`язання, вступ до зобов`язання нового кредитора/боржника та збереження у повному обсязі змісту зобов`язання при зміні його суб`єктного складу.
Наголошує, що жоден з підпунктів пункту 198.5 статті 198 ПК України не зобов`язує платника податків нараховувати податкові зобов`язання у випадку заміни боржника в зобов`язанні. Водночас відзначає, що в спірному акті перевірки ГУ ДПС не вказує який саме абзац наведеного пункту було порушено ТОВ «ЛЮБИМІВКА». На думку Позивача, норми податкового законодавства, які регулюють порядок визначення податкових зобов`язань та податкового кредиту з ПДВ прив`язуються саме до здійснення господарської операції та факту використання товарів, робіт, послуг в оподатковуваних ПДВ операціях, і не встановлюють окремих правил оподаткування операції в залежності від заміни сторін договору.
Стверджує, що судом апеляційної інстанції застосовано абзац 2 частини другої статті 245 КАС України без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 6 лютого 2020 року у справі № 804/1750/14, від 25 липня 2025 року у справі №120/8544/24, від 5 червня 2024 року у справі №320/17339/23, який полягає в тому, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення.
Покликається на те, що згідно з висновком викладеним Верховним Судом в постановах від 6 лютого 2018 року у справі № 826/15139/16, від 7 грудня 2021 року у справі №804/5491/16 суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується та вирішувати питання, які належать до його компетенції, усувати необґрунтованість оскаржуваного рішення в ході судового розгляду.
Стверджує, що судом апеляційної інстанції не було враховано, що за квітень 2018 року за даними перевірки (додаток 12 до акту перевірки) не визначено позитивного значення (рядок 18) до сплати до бюджету ПДВ, оскільки сума від`ємного значення, підтвердженого по результатам перевірки перевищила позитивне. Отже, на думку Позивача, навіть якщо допустити факт наявності порушення (хоча ТОВ «ЛЮБИМІВКА» його заперечує) воно не призвело б до визначення податкового зобов`язання, а податкове повідомлення-рішення було б винесене на суму зменшення від`ємного значення. Відповідно, як про те стверджує Позивач, судом апеляційної інстанції необґрунтовано визначено суми ПДВ до сплати за періоди квітень 2018 року та січень 2019 року, оскільки не враховано наявність від`ємного значення за ці періоди, і це від`ємне значення зафіксовано в акті перевірки як правомірне.
Звертає увагу на те, що штрафні санкції було застосовані у розмірі 50 % від суми податкового зобов`язання на підставі пункту 123.2 статті 123 ПК України, яке передбачає накладення штрафу у розмірі 25%, у той час як штраф у розмірі 50 % передбачений пунктом 123.3 статті 123 ПК України, умовою застосування положень якої є повторність вчинення діяння протягом 1095 днів. При цьому вказує, що жодних доказів повторності притягнення ТОВ «ЛЮБИМІВКА» до відповідальності матеріали справи не містять через їх відсутність.
2.2. Доводи Відповідача (викладені у відзиві на касаційну скаргу Позивача)
Відповідач вважає, що постанова суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволенні позову прийнята відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою, а тому її слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Стверджує, що оскільки після переведення боргу кредитор отримуватиме послуги/товар від нового боржника, такий кредитор втрачає право на раніше сформований податковий кредит із ПДВ на підставі податкової накладної, складеної та зареєстрованої в ЄРПН первісним боржником. На думку Відповідача, у випадку заміни боржника у зобов`язанні (переведення боргу) фактичного постачання первісним боржником товару/послуг кредитору, за які була перерахована попередня оплата (аванс), не відбувалося, відповідно кредитор зобов`язаний зменшити суму ПДВ, включену до складу податкового кредиту, шляхом нарахування податкових зобов`язань із ПДВ, складання та реєстрації в ЄРПН зведеної податкової накладної за правилами, визначеними пунктом 198.5 статті 198 ПКУ.
Звертає увагу на те, що після переведення боргу внесена кредитором передоплата (аванс) підлягає перерахуванню на рахунок нового боржника, а не кредитора. У такому разі відсутні законодавчі підстави для складання розрахунку коригування на зменшення податкових зобов`язань із ПДВ у первісного боржника. Адже не виникає жодної з обставин, передбачених пунктом 192.1 статті 192 ПК України.
2.3. Доводи Відповідача (викладені у поданій ним касаційній скарзі)
Підставами касаційного оскарження Відповідач визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Вказує, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми пунктів п.44.1, 44.2 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.5 статті 198 ПК України внаслідок неврахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеного в постановах від 5 травні 2023 року у справі № 1340/5998/18, від 16 січня 2018 року у справі № К/9901/2558/18, що призвело до неправильного вирішення справи. Водночас вказує, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи; а висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають обставинам справи.
На підтвердження своєї позиції наводить обставини, встановлені актом перевірки щодо неможливості підтвердження походження придбаного товару та послуг по ланцюгу постачання, наявності недоліків в оформленні первинних документів, фігурування контрагентів в рамках кримінальних проваджень, неможливість виконання робіт у зв`язку із відсутністю трудових ресурсів.
Зазначає, що його позиція кореспондується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 5 травня 2023 року у справі № 1340/5998/18, в якій зазначено: «…правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування в податковому обліку сум податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою для отримання платником податків податкової вигоди, як то податковий кредит та/або зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат…».
2.2. Доводи Позивача (викладені у відзиві на касаційну скаргу Відповідача)
Позивач вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції, прийняті відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, є законними та обґрунтованими, а тому їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Стверджує, що висновок Відповідача щодо відсутності реального здійснення господарських операції між ТОВ «ЛЮБИМІВКА» та контрагентами ТОВ «ХАЙТБУД», ТОВ «БІЛДІНГ-ІНДАСТРІС», ТОВ «ДІВАЙН ІНДАСТРІ», ТОВ «Дубравушка», ТОВ «ТОПСАЙД», ТОВ «СПАРТА ОХОРОНА», ТОВ «ВАНХЕЛЛОУ», ТОВ «АМПЕР-ГРУП», ТОВ «СКРОЛБУД», ТОВ «Легіон-Охорона», ТОВ «ВІНЕТ КОМПАНІ», ТОВ «МОРСЛЕТ ЛТД», ТОВ «МИЛАВИЦА», ТОВ «ВАТЕРБРІК», ТОВ «Вольф Стар», ТОВ «УКРГРУП БУД», ТОВ «Трейнком», ТОВ «БК «АРТІК» є поверхневим та не підтверджений ані правовими нормами, ані фактичними обставинами, та спростовується наданими до перевірки первинними документами та даними бухгалтерського обліку ТОВ «ЛЮБИМІВКА». При цьому зазначає, що позиція контролюючого органу щодо відсутності реального (законного) джерела походження робіт, послуг, поварів (відсутність дійсного формування цього активу), що унеможливлює його рух за ланцюгом виконання робіт до ТОВ «ЛЮБИМІВКА» є не більш ніж припущенням.
Вказує, що доказів, які б свідчили про наявність такого, що набрав законної сили вироку суду відносно зазначених контрагентів ТОВ «ЛЮБИМІВКА», контролюючим органом не наводиться ні в акті перевірки, ні в касаційній та апеляційній скаргах.
Зазначає, що Відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про штучний характер господарських операцій, невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності ТОВ «ЛЮБИМІВКА», збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії ТОВ «ЛЮБИМІВКА» та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Водночас, на думку Позивача, під час перевірки було встановлено рух активів (товару) по ланцюгу від постачальника до покупця, встановлено зв`язок між фактом придбання товару і господарською діяльністю.
Вважає необґрунтованими посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
Акцентує увагу на тому, що ТОВ «ЛЮБИМІВКА» правомірно сформовано дані податкового обліку за результатом господарських операцій з контрагентами ТОВ «ХАЙТБУД», ТОВ «БІЛДІНГ-ІНДАСТРІС», ТОВ «ДІВАЙН ІНДАСТРІ», ТОВ «Дубравушка», ТОВ «ТОПСАЙД», ТОВ «СПАРТА ОХОРОНА», ТОВ «ВАНХЕЛЛОУ», ТОВ «АМПЕР-ГРУП», ТОВ «СКРОЛБУД», ТОВ «Легіон-Охорона», ТОВ «ВІНЕТ КОМПАНІ», ТОВ «МОРСЛЕТ ЛТД», ТОВ «МИЛАВИЦА», ТОВ «ВАТЕРБРІК», ТОВ «Вольф Стар», ТОВ «УКРГРУП БУД», ТОВ «Трейнком», ТОВ «БК «АРТІК» з огляду на те, що факт вчинення спірних операцій підтверджується належними первинними документами складеними за результатом дійсних, реально виконаних правочинів. Облікові документи, надані щодо цих операцій на перевірку, на думку Позивача, є достовірними та достатніми доказами, що підтверджують як спірні операції, так і задекларовані показники податкового обліку.
Стверджує, що на момент укладення угод та вчинення господарських операцій контрагенти ТОВ «ЛЮБИМІВКА» були зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість, доказів протилежного Відповідачем не надано, відтак перепон з приводу укладення, а також виконання будь-яких господарських договорів з ними, а надалі формування даних податкового обліку по взаємовідносинам з даними контрагентами за такими договорами у Товариства не було.
Вказує, що ТОВ «ЛЮБИМІВКА», як не наділене повноваженнями здійснювати контроль та перевірку господарської діяльності своїх контрагентів, так і не може нести відповідальність за невиконання ними своїх зобов`язань
Покликається висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2022 року у справі №160/3364/19 та у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року №320/1147/19, від 24 листопада 2020 року №813/3034/15, 26 червня 2018 року у справі №К/9901/27855/18, від 19 червня 2018 року у справі №К/9901/3749/18, від 27 березня 2018 року у справі № 816/809/17, 12 серпня 2021 року у справі №813/2889/15 (ЄДРСРУ №98987666) та від 2 лютого 2021 року у справі №808/412/16, від 7 жовтня 2021 року у справі №2-а14305/12/2070, від 18 грудня 2020 року у справі №808/7333/14, від 27 березня 2018 року по справі № 816/809/17 та від 20 березня 2018 року по справі №804/939/16.
3. ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ У СПРАВІ
ГУ ДПС проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ЛЮБИМІВКА» за період діяльності з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2020 року з метою здійснення контролю за додержанням вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДПС, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків, зборів та інших платежів.
За результатами проведення перевірки ГУ ДПС було складено акт про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ЛЮБИМІВКА» від 27 лютого 2025 року №830/04-36-07-12/30718177.
ТОВ «ЛЮБИМІВКА» було подано заперечення на акт перевірки за результатами розгляду яких ГУ ДПС на підставі підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України було призначено та проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ЛЮБИМІВКА», за результатами якої складено акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ЛЮБИМІВКА» від 28 квітня 2025 №1907/04-36-07-12/30718177.
За результатами перевірки встановлено наступні порушення:
- пункту 5 розділу 4 статті 5 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за № 59/28289, пункту 56.18 статті 56, пункту 198.5 статті 198, пунктів 198.1, 198.3 статті198 ПК України, а саме, підприємством допущено неправомірне заниження податку на додану вартість всього в сумі 35 414 796,00 грн;
- пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України, яке полягає в не здійсненні реєстрації податкових накладних (відсутня реєстрація) в ЄРПН.
На підставі акту від 28 квітня 2025 №1907/04-36-07-12/30718177 прийняті податкові повідомлення-рішення від 5 травня 2025 року:
- №0235220712, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 53122 194,00 грн. (35414 796,00 грн. за податковим зобов`язанням та 17707398,00 грн. за штрафними санкціями);
- №02352600712, яким застосовано штраф в розмірі 3400,00 грн. за відсутність реєстрації податкових накладних.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд, заслухавши представників Позивача та Відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, й на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.
4.1.1. Щодо невідображена суми грошового зобов`язання, визначеного податковим повідомлення-рішенням від 9 листопада 2018 року №003113423
Суд першої інстанції надаючи оцінку посиланням Позивача щодо безпідставності проведення позапланової перевірки на підставі підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України встановив, що в акті позапланової виїзної перевірки ТОВ «ЛЮБИМІВКА» від 28 квітня 2025 року №1907/04-36-07-12/30718177 було викладене порушення щодо не відображення Позивачем у зменшення рядку 16.3 «збільшено/зменшено залишок від`ємного значення за результатами перевірки контролюючого органу» суми по узгодженому податковому повідомленню-рішенню форма В4 від 9 листопада 2018 року №003113423 в сумі 868 388,00 грн по результатам розгляду судової справи № 160/921/19.
При цьому суд першої інстанції констатував, що в акті планової перевірки опис цього порушення та висновки по ньому були відсутні, а в запереченнях на акт планової перевірки ТОВ «ЛЮБИМІВКА» не викладало вимог щодо дослідження нових обставин.
Відповідно до підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, а саме платником податків подано в установленому порядку контролюючому органу заперечення до акта перевірки в порядку, визначеному пунктом 86.7статті 86 цього Кодексу, або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі якщо платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об`єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження.
За наведеного суд першої інстанції дійшов висновку, що висновок контролюючого органу щодо не відображення Позивачем у зменшення рядку 16.3 «збільшено/зменшено залишок від`ємного значення за результатами перевірки контролюючого органу» суми по узгодженому податковому повідомленню-рішенню форма В4 від 9 листопада 2018 року №003113423 в сумі 868 388,00 грн. зроблений поза межами предмету перевірки призначеної на підставі підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України.
Відповідачем доводів та обґрунтувань на спростування вказаних висновків суду першої інстанції, як апеляційній, так і в касаційній скаргах наведено не було.
Касаційна скарга Позивача також не містить доводів щодо вказаного епізоду.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
З огляду на зазначене, оскільки, як касаційна скарга Відповідача, так і касаційна скарга Позивача не містять доводів щодо невідображена Позивачем у податкові декларації з ПДВ суми грошового зобов`язання визначеного податковим повідомлення-рішенням від 9 листопада 2018 року №003113423 Судом відповідні висновки у касаційному порядку не переглядаються.
4.1.2 Щодо правовідносин між Позивачем та контрагентами ТОВ «ХАЙТБУД», ТОВ «БІЛДІНГ-ІНДАСТРІС», ТОВ «ДІВАЙН ІНДАСТРІ», ТОВ «Дубравушка», ТОВ «ТОПСАЙД», ТОВ «СПАРТА ОХОРОНА», ТОВ «ВАНХЕЛЛОУ», ТОВ «АМПЕР-ГРУП», ТОВ «СКРОЛБУД», ТОВ «Легіон-Охорона», ТОВ «ВІНЕТ КОМПАНІ», ТОВ «МОРСЛЕТ ЛТД», ТОВ «МИЛАВИЦА», ТОВ «ВАТЕРБРІК», ТОВ «Вольф Стар», ТОВ «УКРГРУП БУД», ТОВ «Трейнком», ТОВ «БК «АРТІК»
Відповідно до підпунктів «а» та «б »пункту 198.1 статті 198 ПК України (тут і далі в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного капіталу та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).
Як передбачено пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг на оплату товарів/послуг, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата списання електронних грошей платника податків як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець постачальника; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні засоби почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).
Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можна дійти висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкової вигоди виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної та зареєстрованої податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.
Водночас норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкової вигоди, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.
У справах, предмет спору в яких стосується правомірності відображення платником податків у бухгалтерському та податковому обліках фінансових показників господарських операцій, які, за висновком контролюючого органу, є фіктивними, сталою є практика правозастосування Верховним Судом, яка, якщо її узагальнити, полягає в тому, що правові наслідки у вигляді права платника податків на формування в податковому обліку податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язано з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника. Господарські операції мають відповідати економічному змісту, відображеному в укладених платником податків договорах, та підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв`язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податків даних податкового обліку.
Верховним Судом вже сформована стала та послідовна правова позиція щодо застосування наведених норм права. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 липня 2022 року у справі № 160/3364/19, виснувала, зокрема, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.
Такий висновок Велика Палата зробила, застосувавши норму частини восьмої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Цю норму Велика Палата тлумачила як таку, в якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів.
Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі лише наявність вироку щодо контрагента платника податків, факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.
У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Відповідач формуючи висновок про завищення податкового кредиту на загальну суму ПДВ 32 154 301 грн виходив з встановлення під час перевірки фіктивності надання послуг, виконання робіт та постачання товарів контрагентами Позивача ТОВ «ХАЙТБУД», ТОВ «БІЛДІНГ-ІНДАСТРІС», ТОВ «ДІВАЙН ІНДАСТРІ», ТОВ «Дубравушка», ТОВ «ТОПСАЙД», ТОВ «СПАРТА ОХОРОНА», ТОВ «ВАНХЕЛЛОУ», ТОВ «АМПЕР-ГРУП», ТОВ «СКРОЛБУД», ТОВ «Легіон-Охорона», ТОВ «ВІНЕТ КОМПАНІ», ТОВ «МОРСЛЕТ ЛТД», ТОВ «МИЛАВИЦА», ТОВ «ВАТЕРБРІК», ТОВ «Вольф Стар», ТОВ «УКРГРУП БУД», ТОВ «Трейнком» та ТОВ «БК «АРТІК», та нереальності зазначених господарських операцій.
Надавши оцінку сукупності наданих Позивачем доказам щодо його операцій із зазначеним контрагентами, крім ТОВ «Дубравушка», суд першої інстанції, з яким годився апеляційній суд, встановив, що отримання Позивачем від них товарів/послуг/робіт, підтверджується зібраними у цій справі доказами, а саме, первинними документами, які складені виходячи із специфіки наданих послуг, поставки товарів та доказами оплати за отримані товари/виконані роботи/надані послуги, що підтверджує зміну майнового стану та рух активів Позивача.
В частині ТОВ «Дубравушка», суд першої інстанції вказав на те, що первинні документи не були надані під час проведення перевірки, так само як і не надані суду, скільки згідно з ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2019 року у справі №202/131/19 у кримінальному провадженні № 420148040000001532, прокурор відділу прокуратури Дніпропетровської області Биков А.В. вилучив первинні документи ТОВ «Любимівка», а саме: оригінали первинних та бухгалтерських документів по взаємовідносинах з ТОВ «Дубравушка» за період діяльності лютий-жовтень 2018 року. При цьому судом першої інстанції констатовано, що докази повернення документів Позивачу в матеріалах справи відсутні, як і відсутні докази отримання доступу до цих документів ГУ ДПС.
Згідно з пунктом 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
У відповідності до пункту 85.9 статі 85 ПК України у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов`язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів.
У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.
Суд першої інстанції, надаючи оцінку висновкам Відповідача щодо фінансово-господарських правовідносин між Позивачем та ТОВ «Дубравушка», врахував висновки, викладені Верховим Судом в постанові від 9 квітня 2019 року у справі №826/11021/15, в якій суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що закінчення проведення перевірки та оформлення результатів проведення перевірки є передчасним без дослідження первинних документів, які відповідач повинен був отримати за умови виконання вимог пункту 85.9 статті 85 ПК України
Судами попередніх інстанцій констатовано, що висновки Відповідача про нереальність спірних господарських операцій Позивача базувались, на узагальненій податковій інформації з інформаційних баз контролюючого органу, зібраній щодо постачальників/надавачів послуг/виконавців робіт позивача по декільком попереднім ланцюгам постачання, зокрема: ЄРПН, звітність форми 20-ОПП, 4-ДФ тощо, яка на думку Відповідача, свідчить про неможливість підтвердження походження придбаного товару по ланцюгу постачання, фігурування контрагентів в рамках кримінальних проваджень, прийнятих стосовно деяких контрагентів рішення про відповідність їх критеріям ризиковості платника податків, неможливість виконання робіт у зв`язку із недостатньою кількість трудових та матеріальних ресурсів. Також Відповідач покликався на наявність дефектів на деяких первинних документах.
Надаючи оцінку вказаним доводам Відповідача суди попередніх інстанцій, пославшись на висновки, викладені Верховним Судом в постановах від 12 червня 2018 року у справі №826/11879/13-а, від 08 травня 2018 року у справі № 815/3526/17, від 23 травня 2018 року у справі №804/2551/13-а, обґрунтовано зазначили про те, що правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими Позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення Позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин.
Також суди попередніх інстанцій доречно зазначили про те, що за висновком Верховного Суду, який викладений в постанові 28 травня 2021 року у справі №804/5965/16, податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача, як доказ нереальності здійснення господарських операцій, є безпідставною, оскільки остання носить виключно інформативний характер, не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Використання контролюючим органом податкової інформації має бути підтверджено іншими засобами доказування в розумінні приписів КАС України
У контексті наведеного слід також зауважити, що Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях (зокрема у постанові від 9 квітня 2025 року у справі № 320/7062/24) про те, що висновки податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій, які зроблені виключно на підставі аналізу баз даних АІС "Податковий блок" та податкової інформації щодо контрагентів платника податків, є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства й аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Так само податкова інформація щодо контрагентів суб`єкта господарювання у ланцюгах постачання носить інформативний характер та не є безперечним свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами як підставами формування бухгалтерського обліку. Без встановлення у судовому порядку обставин відсутності у контрагентів суб`єкта господарювання основних засобів, трудових ресурсів тощо, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій з огляду на зазначені обставини носять лише характер припущень.
Усталеним є підхід Верховного Суду, за яким платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку; зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача або суб`єкти господарювання, з якими мав відносини контрагент позивача, в подальшому не дотримувалися у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.
Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.
Відповідно до висновків Верховного Суду, зокрема, у постанові від 9 липня 2025 року у справі №280/2232/24 під час проведення господарських операцій платник податків може бути і не обізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів, незважаючи на те, що контрагенти, можливо, і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Відтак, Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. Тобто лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності за такими операціями.
У справі, що переглядається, податковим органом не доведено і судами не встановлено факту існування таких обставин.
Водночас суди попередніх інстанцій встановивши, що зустрічних перевірок контрагентів Позивача податковим органом не проводилося, зазначили, що, стверджуючи про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган повинен був провести зустрічні звірки задля з`ясування реальності спірних господарських відносин та правомірності відображення їх наслідків в обліку платника податків.
Відповідні висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з висновками Верховного Суду викладеними, зокрема в постановах від 3 вересня 2019 року у справі №810/3790/17, від 24 вересня 2021 року у справі № 320/5555/20, 17 грудня 2025 року у справі № 560/1718/24, в яких зазначено, що стверджуючи про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган повинен був провести зустрічні звірки з метою документального підтвердження спірних господарських відносин, а також підтвердження виду, обсягу, характеру операцій та повноти розрахунків, для з`ясування їх реальності та правомірності відображення в обліку платника податків. Проте, доказів проведення перевірок та/або зустрічних звірок щодо контрагентів Позивача матеріали справи не містять.
Надаючи оцінку доводам Відповідача щодо наявності окремих недоліків у первинних документах, складених Позивачем та його контрагентами, суди попередніх інстанцій, з урахуванням усталених підходів судової практики Верховного Суду, дійшли обґрунтованого висновку, що такі недоліки в оформленні документів самі по собі не можуть слугувати підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших доказів убачається реальність здійснення операцій, зокрема зміни в структурі активів і зобов`язань та власному капіталі платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Разом з тим Відповідач у касаційній скарзі не навів обґрунтованих і підтверджених належними доказами доводів про те, що виявлені ним недоліки у первинних документах унеможливили ідентифікацію господарських операцій або спростовують факт їх реального здійснення. За таких обставин є підстави вважати, що доводи контролюючого органу зводяться до формального підходу до оцінки первинних документів та не спростовують установлених судами попередніх інстанцій обставин реального здійснення спірних господарських операцій.
Судами першої та апеляційної інстанцій відхилено доводи Відповідача про наявність кримінальних проваджень, фігурантами в яких є контрагенти Позивача, з огляду на те, що ГУ ДПС не долучено до матеріалів перевірки жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб Позивача або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду відносно контрагента Позивача, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним
В аспекті наведеного Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду в вгаданій вище постанові від 7 липня 2022 у справі №160/3364/19 зазначила, що лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу
Водночас судами попередніх інстанцій констатовано, що Відповідачем, як не надано належних доказів на підтвердження недобросовісності Позивача як платника податку на додану вартість або фіктивності його постачальників, так і не надано доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій ТОВ «ЛЮБИМІВКА» цілям та завданням статутної діяльності товариства, незвичності цих господарських операцій для її учасників, збитковості цих операцій, інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про їх фіктивність, а також те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, цілями ділового характеру, а дії Позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.
Суд апеляційної інстанції також вказав про те, що апеляційна скарга зводилась до відтворення змісту акту податкової перевірки; в ній як не було здійснено аналіз висновків суду першої інстанції, так і було не наведено конкретних доводів щодо порушень, які допущені судом при встановленні обставин у справі, та/або дослідженні доказів, та/або неврахуванні тих чи інших доводів контролюючого органу.
У зв`язку з цим колегія суддів не вбачає правових підстав вважати, що суди попередніх інстанцій, формуючи висновки щодо правомірності формування Позивачем показників податкового обліку за результатами операцій з ТОВ «ХАЙТБУД», ТОВ «БІЛДІНГ-ІНДАСТРІС», ТОВ «ДІВАЙН ІНДАСТРІ», ТОВ «Дубравушка», ТОВ «ТОПСАЙД», ТОВ «СПАРТА ОХОРОНА», ТОВ «ВАНХЕЛЛОУ», ТОВ «АМПЕР-ГРУП», ТОВ «СКРОЛБУД», ТОВ «Легіон-Охорона», ТОВ «ВІНЕТ КОМПАНІ», ТОВ «МОРСЛЕТ ЛТД», ТОВ «МИЛАВИЦА», ТОВ «ВАТЕРБРІК», ТОВ «Вольф Стар», ТОВ «УКРГРУП БУД», ТОВ «Трейнком» та ТОВ «БК «АРТІК», допустили неправильне застосування норм матеріального права.
Відтак, надавши оцінку поданим під час судового розгляду доказам, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що зазначені Відповідачем обставини, які фактично носять характер припущень з боку контролюючого органу, є недостатніми, щоб стверджувати про нереальність господарських операцій між Позивачем та його контрагентами.
Доводи Відповідача у касаційній скарзі ґрунтуються на цитуванні фрагментів із постанов Верховного Суду, які стосуються лише підходів до оцінки доказів, а не тлумачення чи застосування конкретних норм права. Наведені цитати відображають загальний, усталений у практиці Верховного Суду підхід до аналізу обставин, що можуть свідчити про реальність або нереальність господарських операцій платника податків. Однак такі посилання не підтверджують, що у цій справі суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми права, або не врахували висновок Верховного Суду саме щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Разом з тим, застосування норм права судами попередніх інстанцій у цій справі не вказує про те, що при вирішенні спору не враховано цих висновків, навпаки суди попередніх інстанцій досліджували обставини фактичного здійснення операцій з контрагентами та з урахуванням всієї сукупності обставин, наведених у судовому процесі, наданих під час судового розгляду та перевірки документів та доказів дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо наведеного епізоду.
Суд вважає за необхідне зазначити і те, що у справі, яка переглядається, податковим органом не надано належних та достатніх доказів на підтвердження обставин в обґрунтування власної позиції за наведеними вище, на думку контролюючого органу, порушеннями.
Доводи Відповідача, викладені у касаційній скарзі, є тотожними аргументам, наведеним ним під час розгляду справи судами попередніх інстанцій, та фактично зводяться лише до незгоди з мотивами, якими керувалися суди першої та апеляційної інстанцій при оцінці доказів і встановленні фактичних обставин справи. При цьому касаційна скарга не містить жодних належних, конкретних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували зроблені судами попередніх інстанцій висновки або свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Доводи, які на думку представника Відповідача, вказують на те, що суди при розгляді справи допустили порушення норм процесуального права, а саме, не дослідили зібрані у ній докази, не спростовують встановлених судами попередніх інстанцій фактів та сформованих на їх підставі висновків та зводяться до посилань на необхідність переоцінки вже оцінених судами доказів, додаткової перевірки доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною першою статті 341 КАС України.
Суд касаційної інстанції не має права здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди попередніх інстанції при вирішенні справи, повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №925/698/16).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), згодом підтриманий Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17 вересня 2020 року у справі № 908/1795/19).
Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 341 КАС України, не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
Відтак, твердження Відповідача не спростовують обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не містять належних аргументів щодо наявності підстав для їх скасування.
Суд звертає увагу на те, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, що прямо випливає із положень статті 77 КАС України.
За практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів, має саме податкове управління.
В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин у справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в касаційній скарзі Відповідача, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в частині щодо правовідносин між Позивачем та контрагентами ТОВ «ХАЙТБУД», ТОВ «БІЛДІНГ-ІНДАСТРІС», ТОВ «ДІВАЙН ІНДАСТРІ», ТОВ «Дубравушка», ТОВ «ТОПСАЙД», ТОВ «СПАРТА ОХОРОНА», ТОВ «ВАНХЕЛЛОУ», ТОВ «АМПЕР-ГРУП», ТОВ «СКРОЛБУД», ТОВ «Легіон-Охорона», ТОВ «ВІНЕТ КОМПАНІ», ТОВ «МОРСЛЕТ ЛТД», ТОВ «МИЛАВИЦА», ТОВ «ВАТЕРБРІК», ТОВ «Вольф Стар», ТОВ «УКРГРУП БУД», ТОВ «Трейнком», ТОВ «БК «АРТІК». За таких обставин, з урахуванням наведеного у сукупності Суд не знайшов передбачених КАС України підстав для задоволення касаційної скарги Відповідача.
4.1.2. Щодо нарахування ПДВ на суму 2 392 107,00 грн та податкового повідомлення-рішення від 28 квітня 2025 року №02352600712.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «ЛЮБИМІВКА», як замовник мало взаємовідносини з ТОВ НВО «Дніпропромремонт» та ТОВ фірма «СОЛАРА» на умовах договорів підряду. Після перерахування попередньої оплати на користь цих підрядників були укладені угоди про заміну сторони в зобов`язанні.
Так, між виконавцем ТОВ НВО «Дніпропромремонт» та замовником ТОВ «ЛЮБИМІВКА» було укладено договір про надання послуг №1111/1 від 11 листопада 2016 року (далі - Договір №1111/1).
18 грудня 2017 року між ТОВ «ЛЮБИМІВКА», ТОВ НВО «Дніпропромремонт», як первісним виконавцем та ТОВ «УКРБУД-ХОЛДИНГ», як новим виконавцем, було укладено угоду про заміну боржника у зобов`язанні. Сторони цього договору погодили замінити одну із сторін договору про надання послуг №1111/1, а саме передати новому виконавцю усі права та обов`язки первісного виконавця за Договором №1111/1. Після підписання ТОВ «УКРБУД-ХОЛДИНГ» (новий виконавець) стає стороною Договору №1111/1 і є повним правонаступником первісного виконавця відносно його прав та обов`язків за вказаним договором
В бухгалтерському обліку Позивачем переведення боргу від ТОВ НВО «Дніпропромремонт» на ТОВ «УКРБУД-ХОЛДИНГ» відображено в квітні 2018 року по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» (644КТ 1577107,42 грн.)
Між виконавцем ТОВ фірма «СОЛАРА» та замовником ТОВ «ЛЮБИМІВКА» було укладено договір підряду № 0208/1 від 2 серпня 2017 року (далі - Договір № 0208/1).
16 січня 2019 між ТОВ фірма «СОЛАРА», як первісним боржником, ТОВ «ТРЕЙНКОМ», як новим боржником, ТОВ «ЛЮБИМІВКА» було укладено договір №1601-2019 про заміну боржника у зобов`язанні (переведення боргу). Відповідно договору первісний боржник переводить свій борг на нового боржника, внаслідок чого новий боржник заміняє первісного боржника як зобов`язану сторону у Договорі № 0208/1. За цим договором ТОВ «ТРЕЙНКОМ» стає зобов`язаним здійснити замість ТОВ фірма «СОЛАРА» роботи в порядку на умовах визначенних Договором №0208/1. По цьому договору, в періоді, який був охоплений перевіркою роботи виконані не були та рахувалась дебіторська заборгованість.
В бухгалтерському обліку Позивачем переведення боргу від ТОВ «СОЛАР» на ТОВ «ТРЕЙНКОМ» відображено по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» (644КТ 815 000грн.)
Первісними виконавцями ТОВ НВО «Дніпропромремонт» та ТОВ фірма «СОЛАРА» складено та зареєстровано в ЄПРН податкові накладні на загальну суму отриманих авансів за правилом «першої події».
Відповідно до статей 520 та 521 Цивільного кодексу України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
Підпунктом 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 ПК України встановлено, що не є об`єктом оподаткування операції з надання послуг платіжних організацій платіжних систем, пов`язаних з переказом коштів, з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і відступлення прав вимоги за фінансовими кредитами фінансових установ, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства. Перелік послуг з розрахунково-касового обслуговування визначається Національним банком України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:
а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;
б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);
в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;
г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.
З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах:
придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання;
придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.
Суд першої інстанції, проаналізувавши положення укладених Позивачем Договору № 1111/1 та Договору № 0208/1 та укладених до них угод про заміну боржника у взаємозв`язку з положеннями пункту 198.5 статті 198 ПК України не встановив необхідність нарахування Позивачем податкових зобов`язань у зв`язку із заміною боржника у зобов`язанні.
При цьому суд першої інстанції звернувши увагу на те, що в акті перевірки ГУ ДПС не вказує який саме абзац пункту 198.5 статті 198 ПК України було порушено Позивачем критично поставився, до позиції Відповідача щодо застосування до спірних правовідносин пункту 198.5 статті 198 ПК України, оскільки ця норма не встановлює обов`язку платника податків нараховувати ПДВ по операціям із заміни боржника в зобов`язанні.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, погодився з висновком Відповідача щодо порушення Позивачем пункту 198.5 статті 198 ПК України та відобразив в постанові доводи Відповідача щодо необхідності застосування правил вказаного підпункту у випадку заміни боржника у первісному зобов`язанні з надання послуги (постачання товару).
Водночас при цьому суд апеляційної інстанції не наводить жодних доказів або обставин на підставі дослідження та/або встановлення яких він дійшов до відповідних висновків. Як і не наводить доводів на спростування встановлених судом першої інстанції у цій справі обставин відсутності у Позивача необхідність нарахування податкових зобов`язань у зв`язку з заміною боржника у зобов`язанні на підставі пункт 198.5 статті 198 ПК України.
Відповідачем доводів на спростування висновків суду першої інстанції в частині щодо недотримання Позивачем вимог пункту 198.5 статті 198 ПК України наведено не було, а викладені у відзиві на касаційну скаргу Позивача аналогічні тим, що були наведені в судах попередніх інстанцій, та оцінка яким вже була надана судом першої інстанції.
З огляду на зазначене у Суду відсутні підстави для того, щоб не погодитись з висновком суду першої інстанції щодо відсутності за обставин цієї справи необхідності нарахування Позивачем податкових зобов`язань за правилами пункту 198.5 статті 198 ПК України, та відповідно з аналогічними доводами Позивача викладеними у касаційній скарзі.
Також відповідно обґрунтованими є висновки суду першої інстанції, що з огляду на помилковість висновків ГУ ДПС про порушення Позивачем пункту 198.5 статті 198 ПК України у ТОВ «ЛЮБИМІВКА» не виникало обов`язку щодо реєстрації податкових накладених.
Аналізуючи обґрунтованість заявлених Позивачем доводів щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права у розрізі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 328 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що більшість аргументів, наведених у касаційній скарзі, перебувають у площині фактичних обставин справи, установлення й перевірка яких відповідно до приписів статті 341 КАС України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, який, відповідно до процесуального закону, є судом права, а не факту.
При цьому, як вже було зазначено, судом апеляційної інстанції не наведено жодних доводів на спростування встановлених судом першої інстанції у цій справі обставин, з якими Позивач погоджується та просить підтвердити суд касаційної інстанції.
Оскільки обґрунтованість доводів Позивача щодо відсутності у нього необхідності нарахування Позивачем податкових зобов`язань за правилами пункту 198.5 статті 198 ПК України є достатньою підставою для скасування податкового повідомлення-рішення № 0235260712 від 5 травня 2025 року та податкового повідомлення-рішення № 0235220712 від 5 травня 2025 року на суму збільшення грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 2 392 107, 00 грн та застосованих штрафних (фінансових) санкцій на суму 1 196 053,50 грн Суд не переходить до оцінки решти доводів Позивача, наведених у касаційній скарзі.
4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пунктів 1 та 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 352 КАС України).
Переглянувши рішення судів попередні інстанцій в межах доводів касаційних скарг Позивача та Відповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0235260712 від 5 травня 2025 року та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0235220712 від 5 травня 2025 року на суму збільшення грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 2 392 107, 00 грн та застосованих штрафних (фінансових) санкцій на суму 1 196 053,50 грн та ухвалення в цій частині нового рішення із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, а тому касаційна скарга Позивача підлягає задоволенню.
Водночас, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу Відповідача необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 195, 344, 349, 350, 352, 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні касаційної скарги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області відмовити.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЮБИМІВКА» задовольнити.
Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2026 року в частині скасування рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року та ухвалення нового рішення скасувати.
Залишити в цій частині в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2025 року.
В решті постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя Н.Є. Блажівська
Судді О.В. Білоус
І..Л. Желтобрюх
