Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 липня 2026 року
справа № 911/1138/25
провадження № 12-8гс26
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого суддіПогрібного С. О.,
судді-доповідачаТкача І. В.,
суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Губської О. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Уркевича В. Ю.,
за участю секретаря судового засідання Співака С. В.,
представників учасників справи:
представника позивача - адвоката Демченка К. М.,
представник відповідача 1 - не з`явився,
представника відповідача 2 - адвоката Навроцького Д. М.,
розглянула в судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Портал-агро»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2025 (головуючий суддя Мальченко А. О., судді Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.)
та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.12.2025 (головуючий суддя Мальченко А. О., судді Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стор-агро»
до 1) Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області,
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Портал-агро»
про визнання недійсними договорів оренди землі та скасування державної реєстрації.
УСТАНОВИЛА:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Стор-агро» (далі - ТОВ «Стор-агро», позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області (далі -Великодимерська селищна рада, Рада, орган місцевого самоврядування) і Товариства з обмеженою відповідальністю «Портал-агро» (далі - ТОВ «Портал-агро», відповідач), у якому просило:
- визнати недійсним договір оренди землі від 17 жовтня 2024 року № 51/24/С (кадастровий номер земельної ділянки 3221288400:03:006:0038), укладений між Великодимерською селищною радою і ТОВ «Портал-агро»;
- скасувати державну реєстрацію речового права оренди ТОВ «Портал-агро» на земельну ділянку з кадастровим номером 3221288400:03:006:0038;
- визнати недійсним договір оренди землі від 17 жовтня 2024 року № 52/24/С (кадастровий номер земельної ділянки 3221288400:03:008:0050), укладений між Великодимерською селищною радою і ТОВ «Портал-агро»;
- скасувати державну реєстрацію речового права оренди ТОВ «Портал-агро» на земельну ділянку з кадастровим номером 3221288400:03:008:0050;
- визнати недійсним договір оренди землі від 17 жовтня 2024 року № 53/24/С (кадастровий номер земельної ділянки 3221288400:03:008:0049), укладений між Великодимерською селищною радою і ТОВ «Портал-агро»;
- скасувати державну реєстрацію речового права оренди ТОВ «Портал-агро» на земельну ділянку з кадастровим номером 3221288400:03:008:0049;
- визнати недійсним договір оренди землі від 17 жовтня 2024 року № 54/24/С (кадастровий номер земельної ділянки 3221288400:03:013:0075), укладений між Великодимерською селищною радою і ТОВ «Портал-агро»;
- скасувати державну реєстрацію речового права оренди ТОВ «Портал-агро» на земельну ділянку з кадастровим номером 3221288400:03:013:0075;
- визнати недійсним договір оренди землі від 17 жовтня 2024 року № 55/24/С (кадастровий номер земельної ділянки 3221288400:03:013:0078), укладений між Великодимерською селищною радою і ТОВ «Портал-агро»;
- скасувати державну реєстрацію речового права оренди ТОВ «Портал-агро» на земельну ділянку з кадастровим номером 3221288400:03:013:0078.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Стор-агро» є користувачем істотної частини масиву земель сільськогосподарського призначення, розміщених у межах Світильнянського старостинського округу у Броварському районі Київської області, який входить до складу Великодимерської селищної громади, у межах якого розташовані спірні невитребувані земельні частки (паї).
3. Позивач неодноразово звертався до Великодимерської селищної ради із клопотаннями про надання в оренду невитребуваних земельних часток (паїв), однак рішенням Великодимерської селищної ради від 08 жовтня 2024 року зазначені земельні ділянки були передані в оренду іншій юридичній особі без належного врахування звернень і правомірних очікувань позивача. Тому позивач уважав, що такими діями Рада порушила його майнові права та законні інтереси.
4. На думку позивача, оспорювані договори оренди землі від 17 жовтня 2024 року, укладені між Великодимерською селищною радою і ТОВ «Портал-агро» на підставі рішення Великодимерської селищної ради від 08 жовтня 2024 року, підлягають визнанню недійсними на підставі частини першої статті 215 та частини першої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки передача в оренду земельних ділянок відбулася на підставі рішення Ради, яке ухвалене з порушенням статей 134 та 135 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (без проведення земельних торгів) та частини четвертої статті 32 та речення першого частини четвертої статті 36 Регламенту Ради (всупереч встановленій процедурі ухвалення рішень).
Фактичні обставини справи, встановлені судами
5. 15 липня 2024 року ТОВ «Стор-агро» звернулось до Великодимерської селищної ради з листом, у якому з посиланням на Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» від 24 березня 2022 року № 2145-IX (далі - Закон № 2145-ІХ), яким, зокрема, визначено умови та механізм передачі в оренду земельних ділянок, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, нерозподілених та невитребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв), просило таке:
- надати інформацію про загальну площу невитребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв), що знаходяться в адміністративно-територіальних межах Світильнянського старостату Великодимерської селищної ради;
- розглянути можливість передачі йому в оренду вільних площ невитребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв) з терміном до часу витребування земельних ділянок їх власниками з установленою орендною платою в 15 % від нормативної грошової оцінки;
- сформувати невитребувані земельні ділянки і земельні частки (паї) відповідно до вимог пункту 2 статті 27 Закону № 2145-IX;
- ухвалити рішення про передачу в оренду невитребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв);
- укласти договори оренди невитребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв) з терміном до часу витребування земельних ділянок їх власниками з установленою орендною платою в 15 % від нормативної грошової оцінки.
6. У листі від 25 липня 2024 року, адресованому Великодимерській селищній раді, ТОВ «Стор-агро» повідомило, що воно є сільгоспвиробником 4-ї групи, з наданим Міністерством аграрної політики та продовольства України статусом критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Підприємство обробляє в межах Світильнянського старостинського округу близько 1600 га земель сільського господарського призначення, має всю необхідну техніку та обладнання для проведення повного циклу сільськогосподарських робіт.
7. З метою ефективного використання невитребуваних земельних ділянок для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану та наповнення бюджету громади ТОВ «Стор-агро» у своєму листі просило:
? надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок невитребуваних та неоформлених земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва орієнтовною площею 150 га, які знаходяться в адміністративно-територіальних межах Світильнянського старостинського округу Великодимерської селищної ради;
? ухвалити рішення про передачу йому в оренду цих земельних ділянок з терміном до часу витребування земельних ділянок їх власниками з установленою орендною платою 15 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
8. 01 серпня 2024 року Рада у листах-відповідях на звернення ТОВ «Стор-агро» від 15 липня 2024 року та від 25 липня 2024 року повідомила, що сформувати невитребувані земельні частки (паї) земельних ділянок сільськогосподарського призначення в адміністративно-територіальних межах Світильнянського старостинського округу Великодимерської селищної ради немає фінансової та технічної можливостей.
9. 12 вересня 2024 року Великодимерська селищна рада прийняла рішення № 252 LХХІІІ-ІІІ, відповідно до пункту 1 якого вирішила надати дозвіл ТОВ «Портал-агро» на розробку технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок (невитребуваних паїв) в натурі на місцевості відповідно до схеми розпаювання земель колективної власності з метою передачі в оренду орієнтовною площею 130 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Світильнянського старостинського округу Броварського району Київської області.
10. Того ж дня Великодимерська селищна рада прийняла рішення № 2605 LХХІІІ-ІІІ, яким надала ТОВ «Стор-агро» дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок (невитребуваних паїв) в натурі на місцевості відповідно до схеми розпаювання земель колективної власності з метою передачі в оренду орієнтовною площею 150 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Світильнянського старостинського округу Броварського району Київської області.
11. 20 вересня 2024 року ТОВ «Стор-агро» вчергове звернулось до Великодимерської селищної ради із листом, у якому просило розглянути можливість передачі йому в оренду земель для ведення товарного сільгоспвиробництва (міжпайові проїзди) в межах кварталів, що обробляються цим товариством на території Світильнянського старостинського округу, з установленою орендною платою 15 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо меж земельних ділянок (міжпайових проїздів) в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва орієнтовною площею 14,5 га, які знаходяться в адміністративно-територіальних межах Світильнянського старостинського округу Великодимерської селищної ради, а саме в межах таких кадастрових зон та кварталів: 3221288400:03:003:; 03:005:; 03:007:; 03:008:; 03:009:; 03:010:; 03:011:; 03:012:; 03:013:; 04:001:; 04:003:; 04:004:; 04:005:; 04:007:; 04:008:; 04:009:; 04:011:; 04:012:; 04:013:; 04:014:; 04:015:; 04:016:; 04:017:; 05:003:; 05:004:; 07:005:; 07:009:.
12. ТОВ «Стор-агро» також заявило про готовність здійснити оплату витрат з виготовлення технічної документації та інших послуг, пов`язаних з оформленням земельних ділянок в оренду, власним коштом.
13. 08 жовтня 2024 року Великодимерська селищна рада прийняла рішення № 2614 LХХІV-VІІІ, яким вирішила, зокрема: затвердити технічну документацію з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок невитребуваних та неоформлених земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості), розроблену ТОВ «Альянсюстиція», 112 (ста дванадцяти) земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (невитребувані земельні частки / паї) із земель колишньої колективної власності КСП «Зоря» на території Світильнянського старостинського округу загальною площею 130,0000 га (згідно з додатком № 1) (пункт 1); передати в оренду ТОВ «Портал-агро» 112 (сто дванадцять) земельних ділянок невитребуваних та неоформлених земельних часток (паїв) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з земель колишньої колективної власності КСП «Зоря» на території Світильнянського старостинського округу Броварського району Київської області загальною площею 130,0000 га (згідно з додатком № 1) терміном до часу витребування земельних ділянок їх власниками (пункт 2); встановити орендну плату за земельні ділянки (згідно з додатком № 1) в розмірі 15 (п`ятнадцять) % від нормативної грошової оцінки (пункт 3).
14. 17 жовтня 2024 року на підставі цього рішення Великодимерська селищна рада (орендодавець) і ТОВ «Портал-агро» (орендар) уклали договори оренди землі, у тому числі: № 51/24/С (земельна ділянка площею 1,9774 га з кадастровим номером 3221288400:03:006:0038), № 52/24/С (земельна ділянка площею 1,9490 га з кадастровим номером 3221288400:03:008:0050), № 53/24/С (земельна ділянка площею 1,9551 га з кадастровим номером 3221288400:03:008:0049), № 54/24/С (земельна ділянка площею 2,2475 га з кадастровим номером 3221288400:03:013:0075), № 55/24/С (земельна ділянка площею 1,9303 га з кадастровим номером 3221288400:03:013:0078) (далі - договори оренди, оскаржувані договори).
15. Відповідно до пунктів 1.1 цих договорів орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, угіддя - рілля (невитребувані та непереоформлені земельні частки (паї), які знаходяться на території Світильнянського старостинського округу Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області.
16. За умовами пунктів 3.1 договорів оренди останні укладено на 7 (сім) років або до моменту витребування власниками чи їх спадкоємцями документів, які посвідчують право власності на земельні частки (паї). Договори набувають чинності з моменту їх державної реєстрації відповідно до вимог чинного законодавства. Після закінчення строку дії договорів орендар має переважне та першочергове право поновлення їх на новий строк.
17. 17 жовтня 2024 року ТОВ «Стор-агро» подало через відділ з питань організації адміністративних послуг виконавчого комітету Великодимерської селищної ради заяву від 17 жовтня 2024 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (паю) площею 150 га, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місце розташування: Світильнянський старостинський округ.
18. Листом від 18 жовтня 2024 року ТОВ «Стор-агро» повідомило Раду про те, що товариство виготовило та подало технічну документацію на відповідні земельні ділянки до відділу з питань організації адміністративних послуг за № П2624 від 17 жовтня 2024 року. ТОВ «Стор-агро», в доповнення до заяви від 17 жовтня 2024 року, просило передати йому в оренду відповідні земельні ділянки орієнтовною площею 150 га з орендною платою 20 %.
19. У листі від 24 жовтня 2024 року, адресованому Раді, ТОВ «Стор-агро» зауважило, що за основу розрахунку орендної плати береться середня нормативна грошова оцінка по Київський області, яка складає 26 531,00 грн, тобто оплата за оренду одного гектара - 5 307,40 грн.
20. 31 жовтня 2024 року Великодимерська селищна рада і ТОВ «Портал-агро» підписали акти приймання-передачі земельних ділянок, відповідно до яких орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), які знаходяться на території Світильнянського старостинського округу Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, а саме: площею 1,9774 га з кадастровим номером 3221288400:03:006:0038, площею 1,9490 га з кадастровим номером 3221288400:03:008:0050, площею 1,9551 га з кадастровим номером 3221288400:03:008:0049, площею 2,2475 га з кадастровим номером 3221288400:03:013:0075, площею 1,9303 га з кадастровим номером 3221288400:03:013:0078.
21. У листі від 01 листопада 2024 року виконавчий комітет Великодимерської селищної ради у відповідь на лист ТОВ «Стор-агро» від 20 вересня 2024 року повідомив, що надані ТОВ «Стор-агро» документи не можуть бути розглянуті на пленарному засіданні 75-ої чергової сесії від 31 жовтня 2024 року у зв`язку з відсутністю картографічних даних місця розташування земельних ділянок.
22. Виконавчий комітет повернув зазначеному товариству для доопрацювання пакет документів та рекомендував повторно звернутися до відділу з питань організації надання адміністративних послуг виконавчого комітету Великодимерської селищної ради з повним пакетом документів.
23. Листами від 04 листопада 2024 року виконавчий комітет Великодимерської селищної ради у відповідь на листи ТОВ «Стор-агро» від 18 жовтня 2024 року та від 24 жовтня 2024 року повідомив, що внести зміни до договору оренди - збільшити орендну плату в договорі оренди - є неможливим у зв`язку з відсутністю договору оренди земельної ділянки площею 150 га на території Світильнянського старостинського округу.
24. Листом від 11 листопада 2024 року виконавчий комітет Великодимерської селищної ради у відповідь на заяву ТОВ «Стор-агро» від 17 жовтня 2024 року повідомив, що 23 жовтня 2024 року звернення про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (паю) в натурі на місцевості площею 150 га для ведення товарного виробництва на території Світильнянського старостинського округу було розглянуто постійною депутатською комісією з питань земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища та на ІXXV сесії VIII скликання Великодимерської селищної ради. За результатами поіменного голосування, які додано до листа, рішення не прийнято.
25. У листі виконавчий комітет зазначив також, що у разі якщо заявник вважає свої права порушеними, він має право на звернення до суду з відповідною заявою.
Стислий виклад рішення суду першої інстанції
26. Рішенням Господарського суду Київської області від 25 серпня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
27. Рішення суду мотивовано встановленими судом обставинами недоведеності позивачем наявності порушеного права, оскільки під час розгляду спору судом встановлено відсутність на території Світильнянського старостинського округу у Броварському районі Київської області існування офіційно сформованого масиву земель сільськогосподарського призначення, у складі якого знаходяться орендовані позивачем та спірні у цій справі земельні ділянки, що надавало б позивачу переважне право на отримання в оренду інших ділянок.
Суд зазначив, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові, у зв`язку із чим законність оскаржуваного рішення Ради про надання спірних земельних ділянок в оренду відповідача не аналізував.
28. Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 08 вересня 2025 року заяву ТОВ «Портал-агро» від 27 серпня 2025 року про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Стор-агро» на користь ТОВ «Портал-агро» 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
29. Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви відповідача, оскільки обсяг наданих послуг, їх характер, складність справи указують на те, що таким, що відповідає критеріям співмірності та розумності витрат на професійну правничу допомогу, є розмір витрат на рівні 50 000,00 грн.
Стислий виклад постанови суду апеляційної інстанції
30. Північний апеляційний господарський суд апеляційні скарги ТОВ «Стор-агро» на рішення Господарського суду Київської області від 25 серпня 2025 року та на додаткове рішення Господарського суду Київської області від 08 вересня 2025 року задовольнив.
31. Рішення Господарського суду Київської області від 25 серпня 2025 року та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 08 вересня 2025 року скасував та ухвалив нове рішення - про задоволення позову.
32. Апеляційний суд з посиланням на правові позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладені в постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 822/712/15, та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, викладені у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 647/195/18, дійшов висновку, що оспорювані у цій справі правочини є такими, що порушують права ТОВ «Стор-Агро» як особи, яка першою звернулась до Великодимерської селищної ради з заявою про надання невитребуваних земельних ділянок (паїв) у порядку, визначеному статтею 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року № 899-IV (далі - Закон № 899-IV).
33. Суд зазначив, що оскільки під час апеляційного перегляду було з`ясовано, що ТОВ «Стор-Агро» є особою яка першою звернулась до Ради із відповідною заявою, то підстави для застосування конкурсного підходу, визначеного статтею 134 ЗК України, відсутні.
34. Апеляційний суд також зазначив, що хоча позивач дійсно не довів наявності у нього «переважного права» на оренду земельних ділянок на підставі статті 37-1 ЗК України як в особи, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення з огляду на відсутність доказів віднесення орендованих товариством земельних ділянок саме до масиву земель сільськогосподарського призначення, однак його земельні права все ж порушуються оскаржуваними договорами оренди як особи, яка має право на першочергове отримання спірних земельних ділянок в оренду.
35. Апеляційний суд вважав, що порушення Великодимерською селищною радою і ТОВ «Портал-агро» вимог статті 13 Закону № 899-IV указує на наявність фактичних та правових підстав для визнання оскаржуваних договорів недійсними на підставі статей 203, 215 ЦК України, а отже і для задоволення позовних вимог у цій частині.
36. Оскільки під час розгляду спору апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними договорів оренди, на підставі яких було проведено реєстрацію права оренди на спірні земельні ділянки, суд також дійшов висновку, що скасування таких реєстраційних дій є належним способом судового захисту порушеного права позивача, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині задовольнив.
37. Скасовуючи додаткове рішення Господарського суду Київської області від 08 вересня 2025 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки під час апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, витрати на професійну правничу допомогу у підтвердженому розмірі, а саме 100 000,00 грн, залишаються за ТОВ «Портал-агро».
38. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 грудня 2025 року заяву ТОВ «Стор-агро» про ухвалення додаткової постанови задоволено частково, витрати, пов`язані з наданням стороні позивача правничої допомоги в суді першої інстанції, в сумі 50 000,00 гривень покладено на Великодимерську селищну раду і ТОВ «Портал-агро» в рівних частках.
39. Вирішуючи питання про відшкодування витрат, понесених позивачем на правничу допомогу в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач не міг звертатися з заявою про розподіл судових витрат після ухвалення судом першої інстанції рішення, яким йому було відмовлено в задоволенні позову, та разом з тим подавати відповідні докази, що підтверджують розмір понесених ним судових витрат, і таке право у позивач «Стор-агро» виникло лише після апеляційного перегляду судового рішення, його скасування та прийняття Північним апеляційним господарським судом постанови від 06 листопада 2025 року, якою прийнято нове рішення - про задоволення позову.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи ТОВ «Портал-агро», яке подало касаційні скарги
40. ТОВ «Портал-агро» звернулося до Верховного Суду з касаційними скаргами на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 листопада 2025 року та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 грудня 2025 року, в яких просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 листопада 2025 року та залишити в силі рішення Господарського суду Київської області від 25 серпня 2025; скасувати додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 грудня 2025 року та відмовити в задоволенні заяви ТОВ «Стор-агро» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.
41. Підставою касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 06 листопада 2025 року ТОВ «Портал-агро» (з урахуванням усунення заявником недоліків касаційної скарги та внесення доповнень до неї) визначило пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на тому, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених:
- у постановах Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 509/5080/18 та від 29 березня 2023 року у справі № 446/2455/21, про те, що відсутність порушеного, невизнаного або оспорюваного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові;
- у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/20103/23, від 20 лютого 2024 року у справі № 903/1037/22, від 19 березня 2024 року у справі № 910/4293/22, від 31 жовтня 2023 року у справі № 908/722/20, від 29 серпня 2023 року у справі № 909/635/22, від 27 червня 2023 року у справі № 916/97/21, про те, що за результатами розгляду спору про визнання правочину недійсним має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого вона звернулась до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення;
- у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 910/7579/16, від 04 червня 2020 року у справі № 916/1411/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 916/1408/19, від 09 квітня 2019 року у справі № 908/1194/18, від 03 вересня 2019 року у справі № 910/14255/18, про те, що за змістом статей 15, 16 215 ЦК України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено;
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, в контексті того, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку, однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом;
- у постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 700/316/20-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 700/303/20, від 23 лютого 2022 року у справі № 700/301/20, від 11 жовтня 2023 року у справі № 314/1418/21, від 27 березня 2024 року у справі № 695/1038/22, від 11 квітня 2024 року у справі № 607/10862/22, від 18 вересня 2024 року у справі № 442/1199/22, від 19 грудня 2024 року у справі № 681/456/23, про те, що реальні законні сподівання на оформлення права власності на земельну ділянку виникають не після отримання дозволу на розроблення проєкту землеустрою чи погодження проєкту в порядку статті 186-1 ЗК України, а саме з моменту звернення до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування із проханням затвердити погоджений проєкт землеустрою та передання земельної ділянки.
42. До того ж відповідач вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 13 Закону № 899-IV у подібних правовідносинах, а саме:
- коли виникають реальні законні сподівання на користування земельною ділянкою у разі звернення двох або більше осіб до відповідної сільської, селищної, міської ради із заявою про надання невитребуваної земельної ділянки (паю) в оренду в порядку, визначеному статтею 13 Закону № 899-IV;
- який порядок надання невитребуваної земельної частки (паю), невитребуваної земельної ділянки (після її формування на підставі частини третьої статті 13 Закону № 899-IV) у разі звернення двох або більше осіб із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо передання невитребуваної земельної частки (паю) в оренду;
- чи надається перевага тій особі, яка першою звернулася до відповідної сільської, селищної, міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою або документації із землеустрою.
43. Підставою касаційного оскарження додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 25 грудня 2025 року ТОВ «Портал-агро» указав пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми частин другої, четвертої, п`ятої статті 126 ГПК України і не врахував висновків, викладених:
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (пункт 21), додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (пункт 5.40), про те, що у визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін;
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, про те, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи (пункт 148);
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, про те, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 135).
Позиція інших учасників процесу
44. ТОВ «Стор-агро» висловило свої заперечення проти відкриття касаційного провадження у цій справі, посилаючись на те, що відповідач не зазначив, висновок щодо застосування якої саме норми права не врахував апеляційний суд під час вирішення спору. Крім того, наполягало на тому, що визначений відповідачем перелік із 22 постанов Верховного Суду стосується неподібних до цієї справи правовідносин.
45. З урахуванням усунених відповідачем недоліків касаційної скарги та внесення доповнень до неї, ТОВ «Стор-агро» повторно звернулося до суду з заявами, в яких вказувало про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у справі, у тому числі з тих підстав, що висновки, на відсутність яких посилається у касаційній скарзі відповідач, вже сформовані Верховним Судом.
46. Після відкриття касаційного провадження ТОВ «Стор-агро» у відзиві на касаційну скаргу просило закрити касаційне провадження у цій справі. У випадку, якщо суд не знайде підстав для закриття касаційного провадження у справі, позивач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
47. Позивач наполягав на тому, що наведені скаржником у касаційній скарзі постанови Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин з огляду на неподібність цієї справи та справ, на які посилається скаржник. Крім того, уважав, що на час винесення оскаржуваної постанови вже існували висновки Верховного Суду щодо порушеного у касаційній скарзі питання застосування статті 13 Закону № 899-IV.
48. Позивач стверджував, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин. Висновок апеляційного суду, зокрема про порушення права товариства як особи, яка перша звернулась до Ради із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, є обґрунтованим.
49. Від Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області до суду касаційної інстанції пояснення чи заперечення не надходили.
РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
50. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 січня 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Портал-агро» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06 листопада 2025 року та ухвалою від 02 лютого 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Портал-агро» на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 грудня 2025 року.
51. Ухвалою від 18 лютого 2026 року цей суд передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 ГПК України.
Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
52. Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначила, що стаття 13 Закону № 899-IV є спеціальною нормою, яка не передбачає обов`язкового проведення земельних торгів (аукціону) для передачі в оренду невитребуваних паїв, оскільки такі землі не є землями комунальної власності у класичному розумінні, а лише перебувають у розпорядженні ради до моменту оформлення права власності їхніми власниками.
53. Цей висновок підтверджується сталою практикою Верховного Суду, зокрема: постановою Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17, постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 822/712/15 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 647/195/18, де зазначено, що нерозподілені (невитребувані) земельні частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а лише перебувають у розпорядженні відповідних адміністрацій до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.
54. Поряд із цим відповідно до правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яку викладено у постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 822/712/15, надання нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок (часток, паїв) у користування здійснюється без проведення земельних торгів, що передбачені статтею 124 ЗК України, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування.
55. Таку ж позицію поділяє і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, зокрема, у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 647/195/18.
56. Справи № 822/712/15, № 647/195/18 є подібними до справи, що переглядається, оскільки у них Верховний Суд також досліджував обставини конкуренції двох заявників на одні й ті самі земельні ділянки (невитребувані паї) та правомірність їх передачі без проведення земельних торгів.
57. У справі, що переглядається, апеляційний суд також виходив з того, що спірна земельна ділянка є землею резервного фонду (невитребувані паї) сільськогосподарського призначення, а тому її надання у користування здійснюється без проведення земельних торгів. У такому висновку суд апеляційної інстанції також посилався на постанови Верховного Суду в наведених справах.
58. Вказаний висновок судів попередніх інстанцій повністю узгоджується із наведеними вище правовими позиціями Верховного Суду. Більше того, самі тексти оскаржуваних судових рішень містять посилання на зазначені постанови Верховного Суду.
59. Однак Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не погоджується з наведеними висновками, посилаючись на таке.
60. Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
61. Відповідно до пунктів «б», «ґ» статті 5 ЗК України земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.
62. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що неконкурентне надання землі у користування за наявності двох або більше охочих не відповідає зазначеним принципам.
63. Зокрема, не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Крім того, такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим.
64. Тим більше не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу. Такий підхід може створювати підґрунтя для розвитку корупції.
65. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц зазначила, що законодавець, запроваджуючи регулювання щодо надання землі у користування, не міг мати на меті стимулювання зловживань, посилення соціальної нерівності і спрямованість на неправовий та непрозорий перерозподіл основного національного багатства - землі. Отже, відповідне законодавство потрібно тлумачити так, що за наявності двох або більше охочих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності в оренду право оренди такої земельної ділянки підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).
66. Тому Велика Палата Верховного Суду у справі № 688/2908/16-ц дійшла висновку, що частину другу статті 134 ЗК України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, потрібно розуміти у такий спосіб, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності в разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства за наявності лише одного охочого. Якщо ж охочих двоє чи більше, то підлягають застосуванню загальні правила статті 135 ЗК України про проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатами чого укладається відповідний договір.
67. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що цей підхід Великої Палати Верховного Суду є застосовним і в цій справі.
68. Хоча правовий режим «невитребуваних паїв» (які не є комунальною власністю, а лише перебувають у розпорядженні ради) і відрізняється від правового режиму земель комунальної власності, але принципи справедливості, розумності та рівності суб`єктів господарювання є універсальними.
69. Розпорядження землями (навіть тими, що тимчасово перебувають в управлінні ради) є формою реалізації владних повноважень органом місцевого самоврядування. У ситуації, коли на один і той самий масив земель претендують два або більше потенційних орендарів, орган місцевого самоврядування не може на власний розсуд, керуючись непрозорими критеріями (наприклад, суб`єктивним наданням переваги одній із заявок), обирати орендаря. Такий підхід створює корупційні ризики та порушує право інших учасників ринку на мирне володіння майном (в аспекті легітимних очікувань на чесну конкуренцію).
70. Отже, положення статті 13 Закону № 899-IV у системному зв`язку зі статтями 124, 134, 135 ЗК України потрібно тлумачити так: спеціальна процедура надання в оренду невитребуваних паїв без аукціону застосовується виключно за відсутності конкуренції (тобто за наявності лише одного заявника). У разі надходження двох і більше заяв на оренду одних і тих самих невитребуваних часток (паїв) єдиним законним та справедливим способом визначення орендаря є проведення земельних торгів (аукціону), оскільки це забезпечує найвищу плату за землю (що відповідає інтересам громади і майбутніх власників паїв) та однакові умови для бізнесу.
71. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає, що сам факт наявності двох зацікавлених осіб, які отримали дозволи на розробку документації та виявили намір орендувати землю, автоматично блокує можливість передачі землі одній з них у безаукціонному порядку. Надання переваги одному з претендентів лише на підставі того, що він подав заяву про затвердження документації раніше, або на підставі дискреційного рішення ради є порушенням права на захист економічної конкуренції.
72. Отже, вирішити колізію між двома претендентами на оренду невитребуваних паїв можна лише шляхом проведення земельних торгів. Відсутність законодавчо прописаного механізму аукціону саме для таких об`єктів земельних прав не може бути підставою для незастосування загальних засад ЗК України (аналогії закону), оскільки протилежне призводить до порушення конституційних принципів рівності.
73. З урахуванням викладеного Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу № 911/1138/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 ГПК України, для відступу від висновків Верховного Суду, сформульованих у справах № 822/712/15 та № 647/195/18, щодо можливості надання у користування земельних ділянок, які є нерозподіленими (невитребуваними) земельними частками (паями), без проведення земельних торгів на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування за наявності двох або більше охочих отримати таку земельну ділянку в оренду.
74. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 квітня 2026 року прийняла до розгляду цю справу на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо меж розгляду справи в суді касаційної інстанції
75. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).
76. Керуючись зазначеними приписами процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в межах доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
77. В судовому засіданні представник відповідача ТОВ «Портал-агро» - адвокат Навроцький Д. М. підтримав вимоги касаційної скарги з підстав, викладених у ній, та заперечив наявність підстав для закриття касаційного провадження.
78. Представник ТОВ «Стор-агро» - адвокат Демченко К. В. у судовому засіданні підтримав клопотання сторони позивача про закриття касаційного провадження. Крім того, заперечував проти задоволення касаційних скарг, просив постанову апеляційного суду залишити без змін.
Щодо клопотання позивача про закриття касаційного провадження
79. ТОВ «Стор-агро» наполягало на тому, що існують передбачені пунктами 4, 5 частини першої статті 296 ГПК України підстави для закриття касаційного провадження в цій справі.
80. Зокрема, позивач переконаний, що висновки Верховного Суду, на неврахування судами яких посилається у касаційних скаргах відповідач, сформульовані у справах з неподібними правовідносинами. Крім того, зазначає, що питання, з приводу яких відповідач заявляє про відсутність висновків Верховного Суду, насправді вже були предметом дослідження суду касаційної інстанції.
81. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що підставами касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 06 листопада 2025 року ТОВ «Портал-агро» визначило декілька пунктів частини другої статті 287 ГПК України
82. У касаційній скарзі відповідач, визначаючи як одну з підстав касаційного оскарження пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, наполягав на тому, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах (див. пункт 41 цієї постанови).
83. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
84. Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи такі доводи, виходить з того, що більшість висновків, на неврахування яких судом апеляційної інстанції посилається відповідач, у касаційній скарзі, є загальними (універсальними) та стосуються обов`язку суду встановлювати наявність порушеного права (інтересу) позивача у будь-якій справі.
85. У цій справі суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушеного права (інтересу) позивача, з чим не погодився суд апеляційної інстанції. Відповідач у касаційній скарзі поєднує такі посилання з аргументами про те, що право претендента на земельну ділянку може бути порушеним лише з моменту звернення до відповідного органу з проханням затвердити погоджений проєкт землеустрою та передання земельної ділянки, а не з моменту подання заяви про надання дозволу на розроблення технічної документації.
86. З урахуванням того, що однією з підстав позову ТОВ «Стор-агро» визначило ту обставину, що воно першим звернулося до Ради за отриманням земельних ділянок в оренду, визначені відповідачем у касаційній скарзі висновки Верховного Суду, які на думку сторони відповідача не враховані судом в оскаржуваному рішенні апеляційного суду, є релевантними та відповідають підставі касаційного оскарження, яка передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
87. До того ж скаржник як на підставу касаційного оскарження посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 13 Закону № 899-IV у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України), а саме:
- коли виникають реальні законні сподівання на користування земельною ділянкою у разі звернення двох або більше осіб до відповідної сільської, селищної, міської ради із заявою про надання невитребуваної земельної ділянки (паю) в оренду в порядку, визначеному статтею 13 Закону № 899-IV;
- який порядок надання невитребуваної земельної частки (паю), невитребуваної земельної ділянки (після її формування на підставі частини третьої статті 13 Закону № 899-IV) у разі звернення двох або більше осіб із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо передання невитребуваної земельної частки (паю) в оренду;
- чи надається перевага тій особі, яка першою звернулася до відповідної сільської, селищної, міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою або документації із землеустрою.
88. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
89. Тобто для закриття касаційного провадження відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України необхідна одночасна наявність двох умов: Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, та суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
90. У відзиві на касаційну скаргу позивач не наводить раніше сформульованого конкретного висновку суду касаційної інстанції про обов`язковість проведення земельних торгів у ситуації, подібній до тієї, яка склалася за обставинами цієї справи.
91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для закриття касаційного провадження у цій справі.
Щодо правової природи нерозподілених земельних ділянок, невитребуваних земельних часток (паїв)
92. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (частина перша статті 13 Конституції України).
93. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 1 ЗК України).
94. Складовою реформування земельних відносин, що триває в Україні, є роздержавлення земель, тобто передача останніх із державної, комунальної чи колективної форм власності у приватну власність. Землі сільськогосподарського призначення можуть передаватися у приватну власність різними способами, які залежать від організаційно-правової форми сільськогосподарських підприємств, які виступають землекористувачами.
95. Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також паювання земель, які були передані колективним сільськогосподарським підприємствам, є елементом земельної реформи і так званого роздержавлення земель.
96. Законом України «Про внесення змін до Земельного кодексу України» від 03 квітня 2003 року № 675-IV пункт 8 розділу X «Перехідні положення» ЗК України доповнено абзацом, яким передбачено, що члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.
97. Порядок паювання земель сільськогосподарського призначення унормовано ще Указом Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Указ № 720/95).
98. Пунктом 1 Указу № 720/95 установлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
99. Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними (пункт 2 Указу № 720/95).
100. Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією (пункт 5 Указу № 720/95).
101. У разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку (пункт 6 Указу № 720/95).
102. Отже, паювання земель сільськогосподарських підприємств як особливий порядок набуття у приватну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення є способом приватизації цих ділянок членами таких підприємств, що узгоджується зі змістом пункту 8 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (див. пункт 7.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17).
103. Особливості організаційних та правових засад виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), регламентовано Законом № 899-IV.
104. Статтями 1 та 2 Закону № 899-IV визначено, що право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості. Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай); трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї.
105. Цим Законом повноваження щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) надані сільським, селищним, міським радам.
106. За змістом частини третьої статті 13 Закону № 899-IV невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). Статус невитребуваних нерозподілені земельні ділянки набувають вже після проведення зборів стосовно розподілу земельних ділянок.
107. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що правовий режим нерозподілених земельних ділянок та невитребуваних земельних часток (паїв) є різним. Так, нерозподілена земельна ділянка входить до складу земель, що підлягали паюванню, але в процесі розподілу не була закріплена за жодним власником. У свою чергу, невитребувана частка (пай) - це право особи на земельну частку, яке виникло в процесі паювання земель, але не було реалізоване шляхом виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) або щодо якого власник чи спадкоємець належно не оформив свої права.
108. Подібне правове регулювання обігу нерозподілених земельних ділянок та невитребуваних земельних часток (паїв) обумовлене спільністю механізму їх тимчасового використання до моменту остаточного визначення суб`єкта права на відповідний об`єкт. Метою такого регулювання є забезпечення ефективного використання земель сільськогосподарського призначення та недопущення їх вилучення з господарського обороту.
109. Обом цим об`єктам притаманний специфічний (окремий, особливий) правовий режим, який не дозволяє ототожнювати зазначені об`єкти із землями комунальної чи державної власності.
110. Незважаючи на те, що органи місцевого самоврядування наділені певними повноваженнями щодо розпорядження такими землями, про що детальніше буде зазначено далі у цій постанові, такі органи не набувають права власності на відповідні земельні ділянки та не можуть розглядатися як власники цих об`єктів.
111. Обсяг повноважень органу місцевого самоврядування щодо зазначених об`єктів є істотно вужчим порівняно з обсягом повноважень власника земельної ділянки (відповідна рада виконує функції тимчасового управління такими об`єктами, які характеризуються тимчасовим характером).
112. Такий підхід став усталеним у практиці суду касаційної інстанції, за змістом якого нерозподілені земельні ділянки та невитребувані земельні частки (паї) визначаються не як землі державної чи комунальної власності, а як землі, які лише перебувають у розпорядженні відповідних адміністрацій до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку (див. пункт 7.66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17).
113. Розвиваючи наведений висновок, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нерозподілені земельні ділянки, які на праві колективної власності належали колективним сільськогосподарським підприємствам чи кооперативам, та невитребувані частки (паї) фактично залишаються в режимі земель колективної власності, яка була різновидом права власності юридичної особи.
114. Такий правовий режим зберігається до моменту визначення їхнього приватного власника або до переходу у власність територіальної громади відповідно до закону.
115. Це підтверджує висновок по те, що у таких правовідносинах органи місцевого самоврядування діють не як власники земельних ділянок, а як їхні тимчасові розпорядники, а тому процедури, передбачені для розпорядження землями державної чи комунальної власності, не можна вважати обов`язковими у разі розпорядження цими об`єктами земельних прав, якщо це прямо не перебачено законом.
Щодо нормативного регулювання передачі в оренду нерозподілених земельних ділянок, невитребуваних земельних часток (паїв)
116. Згідно із частиною третьою статті 2 ЗК України об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
117. Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності [стаття 1 Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV(далі - Закон № 161-XIV)].
118. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (частина перша статті 2 Закону № 161-XIV).
119. Закон № 899-IV, який є спеціальним у спірних правовідносинах, визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), в тому числі порядок надання цих земель в оренду.
120. Частиною третьою статті 13 Закону № 899-IV передбачено, що нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження.
З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. У разі якщо договір оренди невитребуваної (нерозподіленої) земельної ділянки, переданої в оренду в порядку, визначеному цією статтею, закінчився у зв`язку з набуттям права власності на неї до збирання врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, орендар має право на збирання такого врожаю. Власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, пов`язаних із тимчасовим зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційно до орендної плати з дня припинення договору до дня збирання врожаю.
121. Стаття 13 Закону № 899-IV наділяє відповідні сільські, селищні, міські ради як розпорядників нерозподілених земельних ділянок, невитребуваних часток (паїв) повноваженням передавати їх в оренду для використання за цільовим призначенням, проте не деталізує порядок їх передачі у випадку наявності двох і більше осіб, бажаючих отримати одну й ту саму земельну ділянку в оренду.
122. Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважав, що у разі, коли на користування однією й тією ж невитребуваною часткою (паєм) претендують дві або більше особи, то передача її в оренду підлягає здійсненню на конкурсних засадах у спосіб проведення земельних торгів.
123. Вирішуючи означену правову проблему, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у статтях 124, 134 ЗК України законодавець передбачив обов`язкове проведення земельних торгів при передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, крім випадків, визначених частинами другою, третьою статті 134 ЗК України.
124. Обов`язкового проведення земельних торгів для передачі в оренду нерозподілених земельних ділянок / невитребуваних часток (паїв), які не є землями державної або комунальної власності, на рівні закону не передбачено.
125. Велика Палата Верховного Суду враховує, що 07 квітня 2022 року набрав чинності Закон № 2145-ІХ, яким розділ X «Перехідні положення» ЗК України доповнено, зокрема, пунктом 27, підпунктом 2 якого визначено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням особливостей, визначених цим законом.
126. Аналіз змісту Закону № 2145-ІХ, його назви, а також переліку документів, до яких цим Законом внесено зміни (сфери його застосування), дає підстави для висновку, що основною метою законодавця під час його ухвалення було спрощення набуття прав користування на земельні ділянки сільськогосподарського призначення в умовах воєнного стану з метою їх раціонального використання для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та забезпечення продовольчої безпеки України.
127. У пояснювальній записці до Закону № 2145-ІХ зазначено, що в умовах воєнного стану продовольча безпека держави набуває критичного значення, що вимагає якнайповнішого та невідкладного використання у 2022 році усіх доступних сільськогосподарських угідь для проведення посівної кампанії та забезпечення інтенсивного сільськогосподарського виробництва. Встановлені для мирного часу процедури надання у користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, невитребуваних, нерозподілених земельних ділянок, а також земельних ділянок, що залишилися у колективній власності, є тривалими в часі, потребують ухвалення низки послідовних рішень розпорядниками земель, організації та проведення земельних аукціонів тощо. До того ж в умовах воєнного стану, коли Державний земельний кадастр, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не функціонують, а також не надаються адміністративні послуги, надання земельних ділянок державної та комунальної власності сільськогосподарським товаровиробникам за звичайною процедурою фактично унеможливлене.
128. Отже, починаючи з 07 квітня 2022 року законодавець в умовах викликів, обумовлених збройною агресією проти України, уведенням на території України воєнного стану та зменшенням сільськогосподарських угідь через тимчасову окупацію, запровадив принципово нову, тимчасово спрощену процедуру передання в користування за договором оренди для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на строк до одного року земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності (крім тих, що перебувають у постійному користуванні осіб, які не належать до державних, комунальних підприємств, установ, організацій), а також земельних ділянок, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, нерозподілених та невитребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв).
129. Особливостями такої процедури визначено, зокрема: спрощений процес формування земельної ділянки без присвоєння кадастрового номера; скорочений строк дії договору (1 рік); граничний розмір орендної плати (не більше 8 % від нормативної грошової оцінки); обмежений обсяг прав землекористувачів; електронну форму договору; відсутність необхідності проводити земельні торги; реєстрацію договору оренди замість реєстрації речового права; заборону поновлення чи продовження строку дії договору та ін.
130. Земельна ділянка, формування якої здійснювалося з метою передачі в оренду відповідно до підпункту 2 пункту 27 розділ X «Перехідні положення» ЗК України, вважається сформованою з моменту укладення договору її оренди і припиняє бути об`єктом цивільних прав з моменту припинення договору її оренди, для укладення якого така земельна ділянка була сформована.
131. Ухвалюючи Закон № 2145-ІХ, законодавець орієнтувався на можливі перебої у функціонуванні земельного кадастру під час воєнного стану та необхідність забезпечення гранично швидкої передачі у користування земельних ділянок без проведення земельних торгів з метою оброблення ріллі, що, із уведенням воєнного стану, набуло якісно нового значення для економіки держави.
132. Запровадження на час дії воєнного стану нового тимчасово спрощеного механізму передачі, зокрема й нерозподілених земельних ділянок (невитребуваних паїв), в оренду створило умови для швидкого укладення договорів оренди.
133. Втім, доповнення розділу X «Перехідні положення» ЗК України пунктом 27 жодним чином не скасовує та не забороняє використання звичайної процедури передання нерозподілених земельних ділянок та невитребуваних часток (паїв) в оренду, яка визначена Законом № 899-ІV, зокрема у його статті 13.
134. Закон № 899-ІV, який є спеціальним у спірних правовідносинах порівняно із загальними приписами ЗК України, діє на території України з 2003 року, і жодна з його редакцій не передбачала проведення земельних торгів чи інших конкурсних процедур у процесі передання цих об`єктів земельних прав у користування за договорами оренди.
135. Запровадження спрощеного механізму для конкретно визначених правових ситуацій (для договорів, які укладаються на строк до одного року без права поновлення, в електронній формі, з обмеженням ставки орендної плати та з усіченим складом процедури формування земельної ділянки) не означає, що в інших випадках (наприклад, для договорів, які укладаються на строк довше одного року) орган місцевого самоврядування має обов`язок з проведення земельних торгів для передачі в оренду нерозподілених земельних ділянок та невитребуваних часток (паїв).
136. Резюмуючи, Велика Палата Верховного Суду констатує, що під час дії воєнного стану земельне законодавство передбачає дві окремі процедури передачі згаданих об`єктів земельних прав в оренду: звичайну (стаття 13 Закону № 899-ІV) та спрощену (укладення договорів відповідно до підпункту 2 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України), які існують паралельно, кожна з яких має власну мету та завдання. Втім, жодна із наведених процедур не передбачає обов`язкового проведення земельних торгів для передачі в оренду нерозподілених земельних ділянок та невитребуваних земельних часток (паїв).
137. Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складів Верховного Суду посилалася на те, що відсутність законодавчо визначеного механізму аукціону саме для цих об`єктів земельних прав не може бути підставою для незастосування загальних засад ЗК України (аналогії закону), оскільки протилежне призводить до порушення конституційних засад рівності.
138. До того ж вважала, що в цій справі є застосовним підхід, сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16.
139. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує, що, по-перше, аналогією закону є спосіб вирішення справи, коли спірні правовідносини прямо не врегульовані жодним нормативно-правовим актом. Необхідною умовою застосування аналогії закону є наявність відповідної прогалини в нормативно-правовому регулюванні.
140. Однак у регулюванні спірних правовідносин будь-якої прогалини суд не встановив, оскільки нерозподілені земельні ділянки та невитребувані частки (паї) не відносяться до земель державної або комунальної власності, у зв`язку із чим на них не поширюється дія статей 124, 134, 135 ЗК України, а порядок передачі в оренду цих об`єктів земельних прав визначений спеціальним Законом № 899-ІV.
141. Велика Палата Верховного Суду враховує, що стаття 16 Закону № 161-XIV визначає порядок укладення договору оренди земельних ділянок залежно від їхньої форми власності. У частині другій зазначеної норми права та в статтях 124, 134, 135 ЗК України сформульоване особливе правило для земель державної або комунальної власності, за змістом якого визначення особи землекористувача відбувається із застосуванням механізму аукціону. Сфера застосування цього правила обмежена законом та не підлягає розширеному тлумаченню; воно підлягає поширенню на інші відносини лише у прямо передбачених законом випадках. Тож у цій ситуації використання згаданого правила у відносинах користування невитребуваними земельними частками (паями) на підставі аналогії закону суперечитиме засадам правозастосування.
142. Отже, немає підстави для висновку про наявність прогалини у законодавстві: таке «мовчання» законодавця означає, що до спірних у цій справі правовідносин мають застосовуватися правила, передбачені для нерозподілених земельних ділянок або невитребуваних земельних часток (паїв), а не згадані особливі правила, встановлені для земель державної або комунальної власності.
143. По-друге, дійсно, у справі № 688/2908/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що неконкурентне надання землі у користування за наявності двох або більше бажаючих не відповідає принципам справедливості, розумності і добросовісності. Зазначила, що законодавець, запроваджуючи регулювання щодо надання землі у користування, не міг мати на меті стимулювання зловживань, посилення соціальної нерівності і спрямованість на неправовий та непрозорий перерозподіл основного національного багатства - землі. Отже, відповідне законодавство необхідно тлумачити у такий спосіб, що за наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності в оренду право оренди такої земельної ділянки підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).
144. Проте, правовідносини, які були предметом дослідження у справі № 688/2908/16, істотно відрізняються від тих, які виникли в цій справі:
- у справі № 688/2908/16 ставилося питання щодо передачі в оренду вже сформованих земельних ділянок, у той час як у справі, яка переглядається, спірними є невитребувані земельні частки (паї), які ще не набули ознак об`єкта цивільних прав (ще не сформовані);
- у справі № 688/2908/16 йдеться про оренду земель, які перебувають у державній / комунальній власності, а в цій справі - про землі колективної власності.
145. З огляду на викладене підхід, сформульований у справі № 688/2908/16, є незастосовним до правовідносин, які виникли у справі № 911/1138/25, а доводи позивача про безпідставне непроведення земельних торгів у цій справі - необґрунтованими.
146. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду висновує, що чинне на момент укладення оспорюваних договорів оренди в цій справі законодавство не передбачало проведення земельних торгів у процедурі передання нерозподілених земельних ділянок / невитребуваних часток (паїв) у користування незалежно від кількості претендентів на земельну ділянку.
Щодо відступу від висновків Верховного Суду
147. Оцінюючи наявність підстав для відступу від раніше сформульованого Верховним Судом висновку, Велика Палата Верховного Суду враховує, зокрема, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це потрібно вказувати в рішенні (пункт 49).
148. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (подібний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18).
149. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вказав на необхідність відступу від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 822/712/15, та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, наведеного у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 647/195/18, за змістом яких надання нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок (паїв) у користування здійснюється без проведення земельних торгів.
150. З урахуванням наведеного у мотивувальній частині цієї постанови (див. пункти 116-146) Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками щодо застосування норм матеріального права, сформульованими Касаційними адміністративним і цивільним судами у складі Верховного Суду, у зв`язку із чим не знаходить підстав для відступу від цих висновків.
Щодо розмежування понять «право, яке підлягає судовому захисту» та «охоронюваний законом інтерес»
151. У попередніх розділах цієї постанови Велика Палата Верховного Суду окреслила загальне нормативне регулювання передання в оренду нерозподілених земельних ділянок, невитребуваних часток (паїв).
152. Втім, для правильного вирішення спору у цій справі Велика Палата Верховного Суду насамперед має дати відповідь на питання про те, чи порушуються переданням в оренду відповідачеві спірних земельних ділянок права чи охоронювані законом інтереси позивача.
153. У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
154. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
155. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України).
156. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
157. За змістом частини третьої статті 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
158. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
159. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що як законодавець, так і судова практика оперують двома різними поняттями: «суб`єктивне право» та «законний інтерес» («охоронюваний законом інтерес»).
160. В сучасній цивілістичній доктрині сформувалося два концептуальних підходи до визначення інтересу в праві. За одним з таких підходів інтерес розуміється як складова, наповнення самого суб`єктивного права, сутнісним моментом цього права. За іншим підходом - інтерес є зовнішнім відносно суб`єктивного права моментом, явищем, яке до складу суб`єктивного права не входить.
161. Законодавець найбільш типові інтереси опосередковує через юридичну конструкцію суб`єктивного права, а частина інтересів такого опосередкування не зазнають й охороняються правом за умови несуперечності закону та засадам правового регулювання. Отже, інтерес постає як «усічена правова можливість», певна «правова дозволеність», не забезпечена юридичним обов`язком.
162. Співвідношення згаданих понять було предметом дослідження Конституційного Суду України (далі - КСУ) в Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України.
163. Зокрема, у пунктах 3.1, 3.3 вказаного Рішення зазначено, що в юридичних актах термін «інтерес», враховуючи його як етимологічне, так і загальносоціологічне, психологічне значення, вживається у широкому чи вузькому значенні як самостійний об`єкт правовідносин, реалізація якого задовольняється чи блокується нормативними засобами. Інтерес у вузькому
розумінні перебуває виключно у логічно-смисловому зв`язку із суб`єктивними правами, але прямо ними не опосередковується, тобто виходить за межі останніх. Саме у такому значенні слово «інтерес» застосовується в Конституції України та приписах .
164. У пункті 3.5 Рішення КСУ зауважив, що інтерес може бути як охоронюваним законом, правоохоронюваним, законним, так і незаконним, тобто таким, що не захищається ні законом, ні правом і не повинен задовольнятися чи забезпечуватися ними, оскільки такий інтерес спрямований на ущемлення прав і свобод інших фізичних або юридичних осіб, обмежує захищені Конституцією та законами України інтереси суспільства, держави чи співгромадян або не відповідає Конституції чи законам України, загальновизнаним принципам права.
165. У пункті 3.6 цього Рішення вказано, що логічно-смисловий зв`язок між поняттями «інтерес» (у вузькому розумінні) та «суб`єктивне право» є очевидним: і те, й інше опосередковується об`єктивним правом, гарантується і охороняється державою. Зокрема, і суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес є дозволами. Але перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: «Дозволено все, що передбачено у законі», а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: «Дозволено все, що не забороняється законом». Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої
правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага
від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.
166. Підсумовуючи, КСУ зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
167. Повертаючись до обставин справи, яка розглядається, Велика Палата Верховного Суду нагадує, що позивач звертався до органу місцевого самоврядування з метою отримати в користування невизначений масив земель (невитребуваних паїв), які не були сформовані в окремі земельні ділянки.
168. Особа, яка отримала дозвіл на розробку проєкту відведення земельної ділянки, не набуває суб`єктивного цивільного права отримати у власність чи у користування в майбутньому таку земельну ділянку, адже відповідний орган державної влади чи місцевого самоврядування на цьому етапі ще не має юридичного обов`язку таку земельну ділянку надати.
169. Однак наявність легітимного прагнення такої особи до отримання права на земельну ділянку, тобто певного юридичного інтересу, є беззаперечним. Відповідний законний інтерес особи, яка отримала дозвіл на розробку проєкту відведення земельної ділянки, може бути охарактеризований як «право очікування», що є складовою частиною майна у найширшому розумінні, якого дотримується Європейський суд з прав людини під час тлумачення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
170. Отже, законний інтерес особи, яка отримала дозвіл на розробку проєкту відведення земельної ділянки, може підлягати захисту (зокрема, судовому), але такий захист має бути ефективним і таким, що забезпечує належний баланс інтересів усіх зацікавлених осіб залежно від обставин, які мають істотне значення в кожному конкретному випадку.
171. Намір позивача отримати невитребувані паї (невизначений земельний масив) в користування ґрунтувався на його бажанні і прагненні, а також на його переконанні в наявності переважного права отримати спірні земельні ділянки у користування особи, якій належить користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення.
172. Хоча в позовній заяві ТОВ «Стор-агро» і посилалося на наявність у нього «переважного права» на отримання бажаних земельних ділянок у користування в силу приписів статті 37-1 ЗК України як особи, яка обробляє істотну частину масиву земель сільськогосподарського призначення, розміщених у межах Світильнянського старостинського округу у Броварському районі Київської області, який входить до складу Великодимерської селищної громади, у межах якого розташовані спірні невитребувані земельні частки (паї), проте вказані обставини в ході судового розгляду не підтвердилися.
173. Оскільки позивач не довів, що він є особою, яка є користувачем істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, тобто не довів наявності у нього переважного права на отримання спірних ділянок у користування, то обов`язку органу місцевого самоврядування передати саме позивачеві в оренду запитувані ним землі не було.
174. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, пославшись саме на те, що позивач не довів наявність у нього переважного права на укладення договорів оренди спірних земельних ділянок. Апеляційний суд, не заперечуючи проти такого висновку суду першої інстанції, задовольнив позов, виходячи з того, що позивач першим звернувся до Ради з заявою про передачу невитребуваних паїв у користування.
175. Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Рада у порушення вимог статті 13 Закону № 899-ІV надала в оренду невитребувані земельні ділянки (паї) не особі, яка першою звернулась до Ради із відповідною заявою, а особі, фактично обраній Радою.
176. В обґрунтування свого висновку апеляційний суд вказав: «Попри те, що Позивач дійсно не довів у нього наявності «переважного права» на оренду земельних ділянок на підставі статті 37-1 ЗК України як особи, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення, ... його земельні права все ж порушуються оскаржуваними договорами оренди як особи, яка має право на першочергове отримання спірних земельних ділянок в оренду».
177. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки він не ґрунтується на положеннях закону.
178. Заяву особи про надання земельної ділянки в оренду необхідно кваліфікувати не як підставу виникнення суб`єктивного права на отримання ділянки, а лише як звернення, що ініціює розгляд органом місцевого самоврядування питання про розпорядження відповідною земельною ділянкою, а у випадках, коли земельна ділянка не сформована (як у цій справі), насамперед вирішується питання про визначення земельної ділянки як об`єкта цивільних прав (частина перша статті 79-1 ЗК України).
179. Відповідно до частини п`ятої статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Отже, подання заяви про надання в оренду невитребуваних часток (паїв), які не є сформованими земельними ділянки, породжує для ради обов`язок розглянути питання щодо надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, проте не зобов`язує раду надати ділянку саме цьому заявнику.
180. Рішення про надання дозволу на розробку проєкту відведення земельної ділянки як юридичний факт має різне значення у публічно-правовій та у приватноправовій площині. У сфері публічного права воно постає як владний акт, прийнятий певним органом державної влади чи місцевого самоврядування відповідно до його компетенції. У сфері приватного права таке рішення є передумовою настання завершального юридичного факту, внаслідок якого право власності або користування земельною ділянкою безпосередньо виникає, - укладення договору купівлі-продажу або оренди.
181. За своєю правовою природою надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є складовою переддоговірних відносин. Надання такого дозволу не є підставою для обмеження свободи договору як у її негативному аспекті (свободи взагалі не укладати договір щодо цієї земельної ділянки), так і з точки зору позитивного значення свободи договору (можливості передати земельну ділянку в користування іншій особі).
182. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є елементом юридичного складу, поступове накопичення якого за процедурною (тобто із суворою послідовністю етапів) схемою приводить до виникнення у певної особи права власності або користування земельною ділянкою.
183. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що правовідносини оренди виникають лише в момент укладення договору оренди. До цього моменту, починаючи з моменту звернення особи до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тривають переддоговірні відносини: сторони ведуть переговори щодо предмета договору, а саме щодо можливості укладення договору оренди в майбутньому та визначення конкретної земельної ділянки на масиві земель.
184. Звернення заінтересованої особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування за затвердженням проєкту землеустрою є пропозицією цієї особи щодо визначення конкретного предмета оренди - земельної ділянки, конкретизованої у проєкті землеустрою. Затвердження проєкту землеустрою щодо відведення ділянки засвідчує згоду власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування) із вибором предмета оренди - земельної ділянки, конкретизованої у проєкті землеустрою.
185. Отже, внаслідок зазначених дій майбутніми орендарем та орендодавцем погоджується одна із умов майбутнього договору - земельна ділянка, яка стане предметом оренди. Після цього сторони укладають договір оренди, в якому сторонами погоджується вже не тільки конкретна земельна ділянка, а і всі інші умови договору. З цього моменту виникають договірні правовідносини.
186. Хоча правовідносини сторін у цій справі за своїм змістом і були підготовкою до можливого (потенційного) укладення договорів оренди землі, проте зобов`язальних відносин між сторонами не виникло, про що детальніше буде зазначено далі за текстом цієї постанови.
187. Суд апеляційної інстанції в цій справі дійшов помилкового висновку, що позивач має право на першочергове отримання спірних земельних ділянок в оренду, оскільки закон такого права, як «першочергове» не визначає.
188. За недоведеності наявності переважного права на отримання спірних земельних ділянок в оренду, ТОВ «Стор-агро» у цій справі звернулося до суду за захистом свого інтересу в отриманні таких ділянок у користування, якому не кореспондують обов`язки інших осіб, зокрема, органу місцевого самоврядування - передати земельну ділянку чи інших претендентів на відповідні земельні ділянки - поступитися нею.
Щодо того, чи підлягає законний інтерес позивача судовому захисту за обставинами, встановленими у цій справі
189. Для відповіді на питання, чи підлягає інтерес позивача в цій справі захисту в судовому порядку, тобто чи є він «охоронюваним законом», а якщо підлягає, то з якого саме моменту, Велика Палата Верховного Суду вважає за доцільне нагадати хронологію подій, яка передувала рішенню Ради про передачу спірних земельних ділянок у користування відповідачеві.
190. Так, 15 липня 2024 року ТОВ «Стор-агро» вперше звернулось до Великодимерської селищної ради із листом, у якому з метою ефективного використання невитребуваних земельних ділянок та для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану і наповнення бюджету громади просило надати інформацію про загальну площу невитребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв), що знаходяться в адміністративно-територіальних межах Світильнянського старостату Великодимерської селищної ради; розглянути можливість передачі позивачу в оренду вільних площ невитребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв) з терміном до часу витребування земельних ділянок їх власниками з встановленою орендною платою в 15 % від нормативної грошової оцінки; сформувати невитребувані земельні ділянки і земельні частки (паї) для подальшої передачі в оренду ТОВ «Стор-агро»; ухвалити рішення про передачу ТОВ «Стор-агро» в оренду невитребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв); укласти договори оренди невитребуваних земельних ділянок і земельних часток (паїв) з терміном до часу витребування земельних ділянок їх власниками з встановленою орендною платою в 15 % від нормативної грошової оцінки.
191. Таке звернення позивача до Ради мало не конкретний характер, заявник фактично просив саме Раду сформувати невитребувані земельні ділянки для подальшої передачі йому в оренду.
192. У відповідь на це звернення товариства Рада листом від 01 серпня 2024 року повідомила, що сформувати невитребувані земельні частки (паї) земельних ділянок сільськогосподарського призначення в адміністративно-територіальних межах Світильнянського старостинського округу Великодимерської селищної ради немає фінансової та технічної можливостей.
193. 25 липня 2024 року позивач повторно звернувся до Великодимерської селищної ради та вже просив надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок невитребуваних та неоформлених земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орієнтовною площею 150 га, які знаходяться в адміністративно-територіальних межах Світильнянського старостинського округу Великодимерської селищної ради, а також ухвалити рішення про передачу ТОВ «Стор-агро» в оренду цих земельних ділянок з терміном до моменту витребування земельних ділянок їх власниками з встановленою орендною платою 15 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки.
194. 12 вересня 2024 року Великодимерська селищна рада прийняла рішення № 2605 LХХІІІ-ІІІ, яким надала ТОВ «Стор-агро» дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок (невитребуваних паїв) в натурі на місцевості відповідно до схеми розпаювання земель колективної власності з метою передачі в оренду орієнтовною площею 150 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Світильнянського старостинського округу Броварського району Київської області.
195. Того ж дня Рада ухвалила рішення № 252 LХХІІІ-ІІІ «Про надання дозволу на розробку технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок (невитребуваних паїв) в натурі на місцевості на території Світильнянського старостату, орієнтовна площа 130 га, ТОВ "Портал-агро"», відповідно до пункту 1 якого вирішила надати дозвіл ТОВ «Портал-агро» (яке також виявило бажання отримати в користування невитребувані паї) на розробку технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок (невитребуваних паїв) в натурі на місцевості відповідно до схеми розпаювання земель колективної власності з метою передачі в оренду орієнтовною площею 130 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Світильнянського старостинського округу Броварського району Київської області.
196. Отже, орган місцевого самоврядування одночасно надав дозвіл двом юридичним особам на розробку технічної документації щодо встановлення меж земельних ділянок на одній і тій же місцевості, що не заборонено чинним законодавством.
197. У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, на яку є посилання у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цього висновку.
198. До того ж усталеним у практиці суду касаційної інстанції є підхід, за якого рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою визнається стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи, підлягає правовому захисту.
199. Подібні висновки сформульовані і в постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 700/316/20, від 06 жовтня 2021 року у справі № 700/303/20, від 23 лютого 2022 року у справі № 700/301/20 та інші, на які відповідач посилається у касаційній скарзі.
200. Отже, інтерес позивача, який спрямований на отримання права користування земельними ділянками, підлягав би судовому захисту саме в тому випадку, якщо земельні ділянки були б сформовані на момент його звернення, або були сформовані після отримання відповідного дозволу на підставі його заяви і саме він першим звернувся б до Ради з проханням затвердити проєкт землеустрою та передати новосформовані земельні ділянки в користування.
201. Натомість суди в цій справі встановили, що 08 жовтня 2024 року Великодимерська селищна рада прийняла рішення № 2614 LХХІV-VІІІ «Про затвердження технічної документації та передачу в оренду земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (невитребувані земельні частки (паї) на території Світильнянського старостинського округу площею 130,0000 га ТОВ "Портал-агро"», яким вирішила, зокрема: затвердити технічну документацію з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок невитребуваних та неоформлених земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості), розроблену ТОВ «Альянсюстиція», 112 (ста дванадцяти) земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (невитребувані земельні частки / паї) із земель колишньої колективної власності КСП «Зоря» на території Світильнянського старостинського округу загальною площею 130,0000 га (згідно з додатком № 1) (пункт 1); передати в оренду ТОВ «Портал-агро» 112 (сто дванадцять) земельних ділянок невитребуваних та неоформлених земельних часток (паїв) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з земель колишньої колективної власності КСП «Зоря» на території Світильнянського старостинського округу Броварського району Київської області загальною площею 130,0000 га (згідно з додатком № 1) терміном до часу витребування земельних ділянок їх власниками (пункт 2); встановити орендну плату за земельні ділянки (згідно з додатком № 1) в розмірі 15 % від нормативної грошової оцінки (пункт 3).
202. Тобто спірні земельні ділянки були сформовані на підставі заяви відповідача, а не позивача в цій справі, що свідчить про відсутність порушення інтересу позивача з боку органу місцевого самоврядування, оскільки земельна ділянка передана в оренду тій особі, за заявою якої була сформована.
203. З огляду на це, висновки суду апеляційної інстанції про те, що Рада у порушення вимог статті 13 Закону № 899-ІV надала в оренду невитребувані земельні ділянки (паї) не особі, яка першою звернулась до Ради із відповідною заявою ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права.
204. Втім, суд не звільняється від обов`язку, за наявності відповідних доводів позовної заяви, перевіряти, чи не було допущено органом місцевого самоврядування порушення принципу добросовісності на етапі переддоговірних відносин у цій справі, зокрема, чи не було безпідставно надано перевагу одній особі у порівнянні з іншою.
205. Критерії такої оцінки були сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у вже згаданій постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16.
206. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема, з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо.
207. Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника (розпорядника) земельної ділянки, коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи.
208. З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проєкт та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду.
209. Отже, Велика Палата Верховного Суду ще у справі № 688/2908/16 вказала, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи за умови наявності відповідних доводів особи, яка звертається до суду за захистом свого права чи інтересу.
210. У розглядуваній справі суди встановили, що як ТОВ «Стор-агро», так і ТОВ «Портал-агро» звернулися до органу місцевого самоврядування з заявами про надання дозволу на розробку технічної документації та передання невитребуваних паїв в оренду приблизно в один час - влітку 2024 року.
211. Орган місцевого самоврядування 12 вересня 2024 року, тобто одночасно, надав дозвіл обом претендентам на розробку технічної документації щодо встановлення меж земельних ділянок з метою їх подальшого формування.
212. 08 жовтня 2024 року Рада затвердила технічну документацію на сформовані земельні ділянки на підставі заяви ТОВ «Портал-агро» - відповідача у справі.
213. Водночас позивач з аналогічною заявою (про затвердження технічної документації) звернувся лише 17 жовтня 2024 року, тобто після формування спірних земельних ділянок за заявою іншою особи та укладення оспорюваних у цій справі договорів оренди.
214. Отже, у Великої Палати Верховного Суду відсутні підстави для висновку про те, що орган місцевого самоврядування діяв недобросовісно, свавільно та надав безпідставну перевагу відповідачеві порівняно з позивачем.
215. Суд відхиляє аргументи позивача про те, що ним пропонувалась конкурентно привабливіший розмір орендної плати - 20 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, в той час як з відповідачем договори укладено на умовах сплати ним орендної плати в розмірі 15 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, адже в переддоговірній процедурі обидва претенденти, за встановленими в цій справі обставинами, пропонували однаковий розмір орендної плати (15 %).
216. Лише 18 жовтня 2024 року, тобто вже після передачі земельних ділянок в оренду відповідачеві, ТОВ «Стор-агро» повідомило Раду про те, що готово платити орендну плату на рівні 20 % від нормативної грошової оцінки землі.
217. Аргументи позивача про те, що він першим звернувся до Ради з заявою про надання йому земельних ділянок в користування, як уже зазначалося, не мають правового значення, адже зволікання чи затримка в розробленні технічної документації в ситуації, коли дозвіл на її розроблення одночасно надано двом особам, має логічним та передбачуваним наслідком передання земельної ділянки тій особі, за чиїм зверненням затверджено проєкт землеустрою та сформовано земельну ділянку.
218. За таких обставин інтерес позивача в цій справі на отримання земельних ділянок у користування не є таким, що підлягає судовому захисту.
219. У касаційній скарзі відповідач посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 509/5080/18 та від 29 березня 2023 року у справі № 446/2455/21, в яких зазначено, що відсутність порушеного, невизнаного або оспорюваного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
220. Вказана підстава касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) знайшла своє підтвердження під час касаційного розгляду справи, що є підставою для скасування постанови апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні позову ТОВ «Стор-агро» саме з підстав відсутності порушеного права (інтересу) позивача, що в контексті мотивів цієї постанови відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду про те, що законний інтерес ТОВ «Стор-агро» не підлягає судовому захисту за встановлених у цій справі обставин.
221. З урахуванням встановлених судами обставин формування спірних земельних ділянок за заявою ТОВ «Портал-агро», яке першим звернулося до Ради із заявою про затвердження технічної документації, а також висновку суду про те, що законні інтереси та суб`єктивні права позивача в цій справі не порушені, Велика Палата Верховного Суду доводи позовної заяви про порушення процедури скликання засідання Ради та ухвалення рішення від 08 жовтня 2024 року не аналізує.
222. Додатково Велика Палата Верховного Суду зауважує, що укладення договорів оренди з однією особою не може порушувати законного інтересу особи, яка також мала прагнення (бажання) укласти такі договори, але яка не мала переважного чи іншого визначеного законом (законного) права на ці ділянки.
223. Проте, особа, за рахунок якої розроблено проєкт землеустрою, але яка не отримала земельну ділянку у користування, має право на відшкодування збитків, понесених у зв`язку з виготовленням такого проєкту, якщо доведе, що передача землі в оренду іншій особі обумовлена безпідставними / недобросовісними діями органу місцевого самоврядування.
ВИСНОВКИ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Висновки щодо застосування норм права
224. Нерозподілені земельні ділянки / невитребувані земельні частки (паї), які належали на праві колективної власності колективним сільськогосподарським підприємствам чи кооперативам, не перебувають ані в держаній, ані в комунальній власності, а фактично залишаються в режимі земель колективної власності, очікуючи визначення їхнього приватного власника або переходу у власність територіальної громади відповідно до закону.
225. У таких правовідносинах органи місцевого самоврядування діють не як власники земельних ділянок, а як їхні тимчасові розпорядники, а тому процедури, передбачені для розпорядження землями державної чи комунальної власності, не можна вважати обов`язковими під час розпорядження цими об`єктами земельних прав, якщо це прямо не перебачено законом.
226. Під час дії воєнного стану земельне законодавство передбачає дві окремі процедури передачі згаданих об`єктів земельних прав в оренду: звичайну (стаття 13 Закон № 899-ІV) та спрощену (укладення договорів відповідно до підпункту 2 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України). Жодна із наведених процедур не передбачає обов`язкового проведення земельних торгів для передачі в оренду нерозподілених земельних ділянок та невитребуваних земельних часток (паїв).
227. Особа - претендент на нерозподілену земельну ділянку чи невитребувану земельну частку (пай) звертається до суду не за захистом свого речового права на земельну ділянку (права користування / оренди), а правомірного інтересу в отриманні таких ділянок у користування в майбутньому, якому не кореспондують обов`язки інших осіб, зокрема, органу місцевого самоврядування - передати земельну ділянку чи інших претендентів на відповідну земельну ділянку - поступитися нею.
228. Такий інтерес підлягає захисту за умови, якщо земельна ділянка була сформована за заявою позивача, який першим звернувся до органу місцевого самоврядування з заявою про затвердження технічної документації (проєкту землеустрою), однак земельна ділянка безпідставно передана в оренду іншій особі. У такому випадку оцінці підлягають дії як органу місцевого самоврядування, так і претендентів на земельні ділянки на предмет їх добросовісності.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
229. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
230. Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
231. Ураховуючи висновки, викладені в мотивувальній частині цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційні скарги ТОВ «Портал-агро» підлягають задоволенню, а постанова Північного апеляційного господарського суду від 06 листопада 2025 року - скасуванню із залишенням у силі рішення Господарського суду Київської області від 25 серпня 2025 року.
232. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 06 листопада 2025 року, то додаткова постанова Північного апеляційного господарського суду від 25 грудня 2025 року теж підлягає скасуванню із залишенням у силі додаткового рішення Господарського суду Київської області від 08 вересня 2025 року.
233. Підставою для скасування додаткової постанови апеляційного суду є й те, що з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду про залишення в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову ТОВ «Стор-агро» відмовлено, немає підстав для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.
Висновки щодо розподілу судових витрат
234. Відповідно до частин першої та чотирнадцятої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають під час виконання договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
235. З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо суті спору з ТОВ «Стор-Агро» на користь ТОВ «Портал-агро» підлягає відшкодуванню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, в розмірі 48 448 грн.
Керуючись статтями 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Портал-агро» задовольнити.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.12.2025 скасувати.
3. Рішення Господарського суду Київської області від 25.08.2025 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 08.09.2025 залишити в силі.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стор-агро» (код ЄДРПОУ 36187512) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Портал-агро» (код ЄДРПОУ 44581250) на відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, 48 448, 00 (сорок вісім тисяч чотириста сорок вісім )грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяС. О. ПогрібнийСуддя-доповідачІ. В. ТкачСудді:О. О. БанаськоМ. В. МазурО. В. БілоконьН. М. МартинюкО. Л. БулейкоК. М. ПільковО. А. ГубськаН. С. СтефанівЛ. Ю. КишакевичТ. Г. СтрелецьВ. В. КорольО. В. СтупакС. І. КравченкоМ. Ю. ТітовО. В. КривендаВ. Ю. УркевичВідповідно до частини третьої статті 314 ГПК України постанову оформила суддя Ступак О. В.
