Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 183/7165/23
провадження № 51-4448 км 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника (відеоконференція) ОСОБА_6 ,
засудженого (відеоконференція) ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62022170030000310 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 5 ст. 407 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватими у тому, що він, будучи військовослужбовцем призваним за мобілізацією у військовому званні «солдат», перебуваючи на посаді водія автомобільного відділення автомобільного взводу підвозу пального та мастильних матеріалів роти матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасово ухилитися від військової служби, без поважних причин 11 квітня 2022 року самовільно залишив військову частину до 06 червня 2022 року.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
В обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що апеляційний суд попри заявлене захисником клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату у зв`язку з перебуванням його підзахисного на лікуванні, необґрунтовано не визнав причини неприбуття його підзахисного та захисника поважними, відмовив у задоволенні клопотання і розглянув кримінальне провадження як за відсутності захисника, так і обвинуваченого, чим порушив право ОСОБА_7 на захист та справедливий судовий розгляд.
Також захисник вказує,що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів його апеляційної скарги щодо відсутності в оскаржуваному вироку відображення позиції прокурора про необхідність застосування до ОСОБА_7 положень статей 69, 75 КК України.
Окрім того, апеляційний суд без наведення відповідних мотивів залишив без задоволення апеляційну скаргу, в якій сторона захисту вказувала на підстави для зміни вироку місцевого суду та пом`якшення покарання із застосуванням положень статей 69, 75 КК України.
Вказує, що діяння ОСОБА_7 було вчинено до внесення змін Законом України № 2839-IX від 13 грудня 2022 року, яким встановлена заборона на застосування положень ст. 75 КК України до злочинів, зокрема, передбачених ст. 407 КК України, тому суди могли застосувати положення ст. 75 КК України.
У запереченні прокурор просить касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Також на адресу Верховного Суду надійшло клопотання від захисника ОСОБА_6 про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_7 на підставі ч. 5 ст. 401 КК України за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та закриття кримінального провадження.
На обґрунтування свого клопотання сторона захисту вказує, що ОСОБА_7 є військовослужбовцем та після СЗЧ повернувся до проходження військової служби.
На підтвердження цього долучає довідку командира військової частини НОМЕР_2 про те, що солдат ОСОБА_7 станом на 08 грудня 2025 року перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 .
Також захисником долучено витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_3 № 299 від 09 жовтня 2025 року (по стройовій частині)про те, що ОСОБА_7 прибув до військової частини НОМЕР_3 та зарахований на котлове забезпечення цієї частини з 10 жовтня 2025 року.
Також захисником окремо було додано:
- витяг з наказу військової частини НОМЕР_3 від 04.12.2025 № 356 про те, що ОСОБА_7 був зарахований з 04 грудня 2025 року до списків особового складу на всі види забезпечення та приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом згідно з 5 тарифним розрядом, шпк «солдат», ВОС-700937А;
- витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_3 № 18 від 18 січня 2026 року (по стройовій частині) про те, що ОСОБА_7 перебував у Збройний Силах України із 24 вересня 2025 року по 18 січня 2026 року та наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 18 січня 2026 року № 23-РС його було звільнено у запас за підпунктом «в» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі) та направлено для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Із 18 січня 2026 року він був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення;
- службову характеристику, підписану командиром 1 штурмового батальйону в\ч НОМЕР_3 ;
- відповідь із в\ч НОМЕР_3 на адвокатський запит.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав подану касаційну скаргу та клопотання про звільнення ОСОБА_7 на підставі ч. 5 ст. 401 КК України від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та закриття кримінального провадження.
ОСОБА_7 під час касаційного розгляду підтримав подану касаційну скаргу свого захисника та не заперечував щодо закриття кримінального провадження за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, на підставі ч. 5 ст. 401 КК України. Заявив про готовність продовжити військову службу.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника та клопотання про звільнення засудженого від кримінальної відповідальності.
Іншим учасникам провадження були надіслані повідомлення про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) підставами для скасування або зміни судових рішень під час розгляду справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
За правилами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України регламентовано, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є, зокрема, незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд бере до уваги фактичні обставини, установлені місцевим та апеляційним судами.
Стосовно посилань захисника у касаційній скарзі на істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог КПК України, а саме на те, що розгляд справи в суді апеляційної інстанції відбувся за відсутності обвинуваченого та захисника, що, на переконання захисника, є підставою для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду, колегія суддів не вбачає їх переконливими.
Згідно з положеннями ст. 405 КПК України апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 КПК України. Неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
КПК України передбачає можливість здійснення апеляційного розгляду без участі обвинуваченого за умови, що він був повідомлений про час, дату і місце апеляційного розгляду, і його участь не є обов`язковою за правилами ст. 401 КПК України.
При цьому за змістом вказаних вище положень закону підставою для відкладення апеляційного розгляду у випадку неприбуття в судове засідання апеляційного суду обвинуваченого, який був повідомлений про час, дату і місце апеляційного розгляду, і його участь не є обов`язково, є звернення такого обвинуваченого чи його захисника до суду з відповідним клопотання про відкладення розгляду на іншу дату у зв`язку із певними поважними причинами неприбуття обвинуваченого. У такому випадку особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна надати апеляційному суду відповідне підтвердження існування таких поважних причин неприбуття обвинуваченого в судове засідання.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 був належним чином повідомлений про час та дату апеляційного розгляду, яке було призначено на 11:15 30 липня 2025 року, про що в матеріалах провадження є відповідна довідка про доставлення повідомлення та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 1 а. п. 207, 210).
30 липня 2025 року до апеляційного суду надійшло клопотання захисника ОСОБА_6 , у якому він просив судове засідання відкласти, оскільки його підзахисний не може з`явитися через догляд за своєю матір`ю, якій більше 80 років (т. 1 а.п. 220).
Судом апеляційної інстанції судове засідання було відкладено на 14:30 22 вересня 2025 року, про дату та час судового засідання і обвинувачений, і його захисник були також належним чином повідомлені, що підтверджується довідками про доставлення повідомлення та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 1 а.п. 224, 225, 226).
До початку судового розгляду о 10:09 22 вересня 2025 року до апеляційного суду від захисника вдруге надійшло клопотанням про відкладення кримінального провадження у зв`язку з перебуванням обвинуваченого на лікарняному.
У своїй заяві захисник указав, що 19 вересня 2025 року під час телефонної розмови з підзахисним ОСОБА_7 останній повідомив, що з 19 вересня 2025 року він перебуває на лікарняному, у зв`язку з чим не має можливості з`явитися у судове засідання. Захисник просив визнати причину неприбуття ОСОБА_7 в судове засідання поважною (т.1 а.п. 229-230).
При цьому, ні захисником, ні обвинуваченим ОСОБА_7 будь-яких підтверджуючих документів щодо перебування обвинуваченого на лікарняному до суду апеляційної інстанції не було надано, сам обвинувачений до апеляційного суду з клопотанням про відкладення апеляційного розгляду не звертався.
Також і захисником не було надано належних документів на підтвердження поважності причин неприбуття його самого в судове засідання апеляційного суду 22 вересня 2025 року, оскільки потенційна неможливість явки у судове засідання обвинуваченого не надає захисникові права не з`явитися до суду за відповідним викликом без поважних причин. Матеріали провадження не містять даних про те, що захисник окремо повідомляв апеляційний суд про причини свого неприбуття в судове засідання апеляційного суду на 22 вересня 2025 року.
За таких обставин апеляційний суд, встановивши, що обвинувачений та його захисник ОСОБА_6 були належно повідомлені про дату та час апеляційного розгляду; врахувавши, що апеляційна скарга на вирок була подана лише стороною захисту і питання про погіршення становища обвинуваченого не ставилося; взявши до уваги, що захисником вдруге надіслано клопотання про відкладення розгляду провадження, дійшов висновку про можливість апеляційного розгляду за відсутності обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника.
Колегія суддів касаційного суду вбачає, що здійснення за таких обставин у цьому випадку апеляційного розгляду за відсутності обвинуваченого та його захисника не суперечить приписам ст. 405 КПК України з урахуванням того, що до суду касаційної інстанції також стороною захисту не були надані відповідні документи, якими би підтверджувалися поважні причини неявки обвинуваченого та його захисника до апеляційного суду у судове засідання 22 вересня 2025 року, зокрема, документи щодо перебування ОСОБА_7 на лікарняному станом на 22 вересня 2025 року.
Разом із тим, під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 указував про наявність підстав, передбачених ч. 5 ст. 401 КК України, для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 цього Кодексу.
Щодо оцінки таких посилань захисника Верховний Суд виходить із наступного.
07 вересня 2024 року набув чинності Закон України від 20 серпня 2024 року № 3902-IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законів України щодо вдосконалення кримінальної відповідальності за злочини проти встановленого порядку несення або проходження військової служби під час дії воєнного стану» (далі - Закон № 3902-IX).
Указаним Законом № 3902-IX, крім іншого, ст. 401 КК України доповнено ч. 5 такого змісту: особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 407, 408 цього Кодексу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, якщо вона добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.
Також Законом № 3902-IX внесено зміни до КПК України, зокрема: абз. 2 ч. 2 ст. 286 та абз. 2 ч. 3 ст. 288 КПК України, відповідно до яких у разі наявності підстав для звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 401 КК України прокурор або суд повинен також отримати письмову згоду командира (начальника) військової частини про можливість продовження проходження військової служби таким підозрюваним або обвинуваченим, а в разі закриття судом кримінального провадження та звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 401 КК України, суд своєю ухвалою зобов`язує після набрання такою ухвалою законної сили невідкладно поновити звільнену особу на військовій службі та звільнену особу не пізніше 72 годин зобов`язує прибути до відповідної військової частини або місця служби для продовження проходження військової служби.
З наведеного вбачається, що ч. 5 ст. 401 КК України передбачає як матеріально-правові умови звільнення особи від кримінальної відповідальності, так і процедурний порядок реалізації такого звільнення. Зокрема, питання щодо застосування цієї норми перебуває у взаємозв`язку з абз. 2 ч. 3 ст. 288 КПК України, який регламентує порядок закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Отже, умови та процедура, визначені зазначеними вище нормами, у їх сукупності та взаємозв`язку утворюють механізм звільнення військовослужбовця від кримінальної відповідальності.
Однією з умов застосування ч. 5 ст. 401 КК України є добровільне звернення особи з клопотанням до слідчого, прокурора або суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини чи до місця служби для продовження проходження військової служби.
Отже, із зазначеної умови вбачається, що законодавець пов`язує можливість звільнення від кримінальної відповідальності з наявністю добровільного волевиявлення особи на продовження військової служби, що свідчить про її готовність виконувати військовий обов`язок і виправити наслідки попередньої протиправної поведінки.
У цій справі відповідне письмове клопотання ОСОБА_7 про звернення до слідчого, прокурора або суду з наміром повернутися до військової частини чи до місця служби для продовження проходження військової служби відсутнє.
Однак колегія суддів виходить з обставин цієї справи, відповідно до яких ОСОБА_7 після самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 , прибув на службу 14 червня 2022 року, як зазначено у витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15 червня 2022 року № 118, з вказаного дня йому було поновлено виплату грошового забезпечення, а з 17 червня 2022 року зараховано на продовольче забезпечення за нормою № 1 (каталог) (т. 2 а.п. 139), отже з 14 червня 2022 року продовжив проходження військової служби відповідно до вимог чинного законодавства, що за правовою природою відповідає змісту вимоги про відповідне добровільне звернення, передбаченої ч. 5 ст. 401 КК України.
З огляду на вказане вище колегія суддів дійшла висновку, що вимога про добровільність звернення особи з клопотанням у цій справі вважається виконаною, оскільки волевиявлення ОСОБА_7 було реалізоване через його фактичне добровільне повернення до служби та подальше її проходження.
Також ще однією умовою для застосування ч. 5 ст. 401 КК України є наявність письмової згоди командира військової частини на продовження проходження такою особою військової служби.
Стосовно цієї умови, колегія суддів зазначає те, що ні вказана стаття, ні статті 286 та 287 КПК України не містять вимог щодо конкретної форми письмової згоди командира на продовження проходження особою військової служби (лист, наказ чи розпорядження).
З урахуванням того, що ОСОБА_7 після добровільного повернення до місця тимчасової дислокації військової частини наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15 червня 2022 року № 118 був визнаний таким, що прибув на службу, та продовжив її проходження, колегія суддів уважає, що цей наказ є належним письмовим підтвердженням згоди командира на проходження військової служби та сприймає, як одну з умов передбачених ч. 5 ст. 401 КК України, із урахуванням правозастосовної практики Верховного Суду, яка зазначена у постанові від 15 жовтня 2025 року у справі № 484/3679/23 (провадження № 51-2692км25), що особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності на підставі положень ч. 5 ст. 401 КК України за умови добровільного повернення до військової частини і продовження проходження військової служби на підставі наказу командира.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
За приписами ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі й повинні відповідати їй.
За вимогами ч. 1 ст. 7 КПК України зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального процесу, серед яких - верховенство права.
Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2024, справедливість це одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Отже, Суд здійснює розгляд справи з дотриманням принципу справедливості, забезпечуючи об`єктивність, неупередженість та рівність сторін, а також захист прав і законних інтересів учасників провадження.
Зважаючи на наведене, касаційний суд дійшов висновку, що в цій справі встановлені належні умови - добровільне повернення ОСОБА_7 до військової частини і продовження проходження ним військової служби та наявність письмової згоди командира у вигляді наказу № 118 від 15 червня 2022 року, вчинення ОСОБА_7 вперше під час воєнного стану кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України, - дають підстави для його звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до ч. 5 ст. 401 КК України.
За правозастосовною практикою, зокрема, в постановах від 20 травня 2021 року у справі № 761/12266/19 (провадження № 51-398км21), від 13 квітня 2023 року у справі № 157/1091/22 (провадження № 51-3787км22), від 27 листопада 2018 року у справі № 442/4031/17 (провадження № 51-4446км18), від 12 серпня 2020 року у справі № 127/31068/19 (провадження № 51-1868км20), від 14 травня 2026 року у справі № 371/111/25 (провадження № 51-4838км25), від 22 липня 2026 року у справі № 731/585/25 (провадження № 51-1669км26), визначаються ознаки кримінального правопорушення, вчиненого вперше, як однієї з умов застосування відповідних видів звільнення від кримінальної відповідальності.
Особою, яка вчинила кримінальне правопорушення вперше, вважається особа, яка раніше не вчинила будь-якого діяння, передбаченого Особливою частиною КК України, про що на практиці свідчить відсутність: в особи непогашеної або незнятої судимості за раніше вчинене кримінальне правопорушення; кримінального провадження, розпочатого у зв`язку із вчиненням особою будь-якого кримінального правопорушення.
Особою, яка вперше вчинила кримінальне правопорушення, з юридичної точки зору слід також визнавати особу, яка раніше хоч і вчинила кримінально каране діяння, але: була виправдана судом за пред`явленим обвинуваченням; була правомірно звільнена від кримінальної відповідальності; була реабілітована; була засуджена без призначення покарання або звільнена від покарання; відбула покарання за діяння, злочинність і караність якого усунена законом (відповідно до частин 3, 4 ст. 88 КК України вона визнається такою, що не має судимості).
Також необхідно розрізняти особливості застосування ч. 5 ст. 401 КК України у разі, коли особі інкриміновано декілька самостійних кримінальних правопорушень в одному чи різних кримінальних провадженнях стосовно неї, зокрема: коли наявні ознаки повторності чи сукупності в одному кримінальному провадженні без постановлення обвинувального вироку стосовно іншого епізоду суспільно небезпечної поведінки особи, передбаченої статтями 407, 408 КК України; та у різних кримінальних провадженнях, коли розгляд кримінального провадження за іншим епізодом розглядається (або розслідується) в іншому кримінальному провадженні щодо тієї ж особи або таке провадження взагалі не здійснюється. Основою такого поділу є врахування принципу презумпції невинуватості особи.
У випадку, коли на момент правової оцінки судом певного діяння особи за правилами ч. 5 ст. 401 КК України, інші діяння цієї ж особи не одержали з боку інших судів в інших кримінальних провадженнях такої правової оцінки, яка б унеможливлювала застосування приписів вказаної статті, суд може розглядати діяння, яке є предметом його правової оцінки, як вчинене вперше. У протилежному випадку суд спростовував би презумпцію невинуватості особи щодо діянь, які не були предметом судового розгляду, що було б явним порушенням цього фундаментального права людини якщо суд надаватиме правову оцінку діянню, яке не є предметом кримінального провадження, в якому суд здійснює судовий розгляд. Оскільки суд не може давати правову оцінку діянням особи, що не є предметом кримінального провадження, в якому він здійснює судовий розгляд, він, відповідно, позбавлений можливості давати діянню, щодо якого він здійснює судовий розгляд, таку правову оцінку, яка б ґрунтувалася на оцінці інших діянь, щодо яких судовий розгляд в цьому провадженні не здійснюється, і іншим судом не постановлено обвинувального вироку за оцінкою таких діянь.
Зазначене узгоджується із правозастосовними підходами Верховного Суду, зокрема, об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у постанові від 14 вересня 2020 року (справа № 591/4366/18, провадження № 51-1122кмо20), якавказала, що єдиною підставою для здійснення кримінально-правової оцінки дій особи за ознакою повторності без постановлення обвинувального вироку суду стосовно цієї особи за іншим епізодом, є розгляд першого і наступних однорідних або тотожних злочинів у одному кримінальному провадженні. Таким чином, у ситуації, коли в одному кримінальному провадженні розглядається два і більше епізоди вчинення тотожних чи однорідних злочинів, для повторності злочинів не має значення, була чи не була особа засуджена за раніше вчинений злочин.
Однак, у випадку розгляду різних кримінальних проваджень стосовно однієї особи, така обставина має значення, а тому повторність має місце лише у разі постановлення щодо особи обвинувального вироку за тотожне чи однорідне кримінальне правопорушення в іншому кримінальному провадженні. Таким чином, діяння особи отримують юридичну оцінку за ознакою повторності без постановлення обвинувального вироку суду стосовно цієї особи за іншим епізодомлише у тому разі, коли судом в одному кримінальному провадженні доведено винуватість у тому епізоді, що утворює повторність, і в наступному, який кваліфікується як повторний.
У цьому провадженні за обвинувальним актом йдеться про те, що ОСОБА_7 без поважних причин 11 квітня 2022 року самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 до 06 червня 2022 року, тобто особі інкримінується вчинення окремого самостійного діяння, за відсутності ознак повторності чи сукупності.
В аспекті застосування приписів ч. 5 ст. 401 КК України, кримінальне правопорушення, інкриміноване ОСОБА_7 в цій справі за ч. 5 ст. 407 КК України, вважається вчиненим вперше, адже не було встановлено в порядку, передбаченому законом, що мало місце вчинення ще й іншого кримінального правопорушення, а суд не може давати правову оцінку діянням особи поза межами висунутого обвинувачення.
Не встановлено також, що відносно ОСОБА_7 відкрите кримінальне провадження чи є обвинувальний вирок за іншим фактом його самовільного залишення військової частини, а тому суд позбавлений можливості давати оцінку діянням, щодо яких судовий розгляд в цьому провадженні не здійснюється й іншим судом не постановлено обвинувального вироку за оцінкою таких діянь. Викладене узгоджується із висновками в постанові Верховного Суду від 21 листопада 2022 року у справі № 754/17643/21 (провадження № 51-2206км22).
Відповідно до принципу презумпції невинуватості, закріпленому як у ратифікованих Верховною Радою України міжнародно-правових актах, зокрема, у ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини та у п. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, а також у п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так і у ч. 1 ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 2 КК України, ст. 7 та ч. 1 ст. 17 КПК України, винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду.
Саме в цьому контексті Верховний Суд оцінює відомості з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 255 від 03 грудня 2025 року про те, що ОСОБА_7 самовільно залишав військову частину в період з 08 липня 2024 року по 08 жовтня 2025 року та вважався таким, що не виконував обов`язки військової служби ( т. 2 а.п. 133,134).
Отже, в аспекті застосування приписів ч. 5 ст. 401 КК Верховний Суд не бере до уваги вказані відомості з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 255 від 03 грудня 2025 року, адже за відсутності відповідного обвинувачення в цій справі чи постановленого судом вироку щодо відповідних обставин в іншій справі, вони не є належним підґрунтям до висновку про неодноразове вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Як уже було вказано, судом встановлено, що ОСОБА_7 в цій справі вперше притягнутий до кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України.
В цьому аспекті Верховний Суд надає оцінку відомостям в цій справі про проходження військової служби ОСОБА_7 . Відповідно до даних із витягу з наказу командира в\ч НОМЕР_4 № 295 від 09 жовтня 2025 року ОСОБА_7 08 жовтня 2025 року після самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 з`явився до в/ч НОМЕР_4 , яка визначена як одна із частин, яка здійснює приймання військовослужбовців після СЗЧ або дезертирства, та був зарахований до тимчасово прибулого особового складу й на котлове забезпечення з 10 жовтня 2025 року та був відправлений у відрядження до в\ч НОМЕР_3 . Надалі наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 09 жовтня 2025 року № 299 (по стройовій частині) ОСОБА_7 було зараховано на котлове забезпечення цієї частини з 10 жовтня 2025 року.
В подальшому, згідно довідки командира військової частини НОМЕР_2 , солдат ОСОБА_7 станом на 08 грудня 2025 року перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 . За наявною інформацією правонаступником військової частини НОМЕР_2 є військова частина НОМЕР_5 . За відомостями від начальника штабу-заступника командира військової частини НОМЕР_5 військова частина НОМЕР_2 була передана у 2025 році до складу військової частини НОМЕР_3 Сухопутних військ ЗСУ.
Із витягу наказу військової частини НОМЕР_3 , вбачається, що наказом командира вказаної військової частини від 24 вересня 2025 року № 284 (по стройовій частині) ОСОБА_7 був зарахований з 24 вересня 2025 року до списків особового складу на всі види забезпечення на посаду такелажника евакуаційного відділення взводу технічного забезпечення 2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_3 за штатом воєнного часу, ВОС-700936А.
Відповідно до наданого витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 № 18 від 18 січня 2026 року солдата ОСОБА_7 , водія автомобільного взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_6 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_3 було звільнено наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 18 січня 2026 року № 23-РС у запас за підпунктом «в» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі) та направлений для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 18 січня 2026 року.
Отже, з наведеного вбачається, що ОСОБА_7 проходив військову службу аж до звільнення з неї на виконання вироку в цій справі, при цьому, за наявності підстав визнавати, що кримінальне правопорушення, за яке він засуджений, вчинено ним вперше.
Стосовно порядку реалізації звільнення особи від кримінальної відповідальності, який передбачений абз. 2 ч. 3 ст. 288 КПК України та регламентує порядок закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, то колегія суддів зазначає таке.
На думку колегії суддів, ці обставини не є перешкодою до реалізації Судом приписів ч. 5 ст. 401 КПК України у їх взаємозв`язку із вимогами ст. 58 Конституції України та ст. 5 КК України щодо вирішення питання про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності, адже відповідні положення КПК України не ставлять можливість такого звільнення в залежність від факту поточного перебування особи на військовій службі на час ухвалення рішення про таке звільнення.
Як визначено в ч. 1 ст. 44 КК України, особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.
Застосовуючи в цій справі приписи ч. 5 ст. 401 КК України, де передбачено, що особа «може» бути звільнена від кримінальної відповідальності, Верховний Суд сприймає їх у взаємозв`язку із нормою в ч. 1 ст. 44 КК України, де міститься імперативний припис.
За усталеною правозастосовчою практикою Верховного Суду приписи Загальної частини Кримінального кодексу визначають зміст і спрямованість норм Особливої частини, які застосовуються виключно в тій частині, яка не суперечить нормам Загальної частини Кримінального кодексу України.
Отже Верховний Суд не вбачає законодавчого підґрунтя до того аби обмежувати застосування приписів ч. 5 ст. 401 КК України аби якими додатковими умовами чи обставинами, про які не йдеться безпосередньо в цій кримінально-правовій нормі чи інших приписах цього Кодексу щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Доводи касаційної скарги захисника про те, що призначене ОСОБА_7 покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й даним про його особу через суворість, Верховний Суд за вказаних вище обставин не вбачає доцільним перевіряти через втрату їх актуальності.
Таким чином, враховуючи наявність у цьому кримінальному провадженні передбачених законом умов та підстав для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності, касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, його клопотання про звільнення - задоволенню, а вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2025 року та ухвала Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року - скасуванню із закриттям кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
При цьому, враховуючи, що ОСОБА_7 відбуває покарання за вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2025 року, який залишено без зміни ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року, ОСОБА_7 підлягає звільненню з-під варти.
Керуючись положеннями статей 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Клопотання захисника ОСОБА_6 про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_7 задовольнити.
Вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2025 року щодо ОСОБА_7 скасувати.
На підставі ч. 5 ст. 401 КК України звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Звільнити ОСОБА_7 з-під варти.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
