Єдиний державний реєстр судових рішень
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 645/6247/16 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження апел.суду №11-кп/818/53/26 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 365 КК України
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 серпня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі секретарів - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
прокурора - ОСОБА_8 ,
потерпілого - ОСОБА_9 ,
захисників - ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
обвинувачених - ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Харкові апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 та потерпілого ОСОБА_9 на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2023 року стосовно ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 127, частиною 2 статті 365 КК України у об`єднаному кримінальному провадженні за обвинувальними актами, внесеними до ЄРДР за № 42012220090000017 від 12.12.2012, за № 42016220000001061 від 05.12.2016, за № 42016220000001148 від 28.12.2016,
в с т а н о в и л а :
Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2023 року ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Харкова, громадянина України, українця, військовозобов`язаного, з вищою освітою, не одруженого, раніше не судимого, фізичну особу-підприємця, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Харкова, громадянина України, українця, військовозобов`язаного, з вищою освітою, не одруженого, працюючого співробітником служби охорони ДП «Завод імені В.О.Малишева», зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого,
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народженого у м. Харкові, громадянина України, українця, військовозобов`язаного, з вищою освітою, не одруженого, раніше не судимого, фізичної особи-підприємця, зареєстрованого за адресою : АДРЕСА_4 , який фактично мешкає за адресою : АДРЕСА_5 ;
ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , народженого у м. Харкові, громадянина України, українця, військовозобов`язаного, з вищою освітою, не одруженого, раніше не судимого, працюючого інспектором КП «Підземне місто», зареєстрованого за адресою : АДРЕСА_4 , який фактично мешкає за адресою : АДРЕСА_6 ;
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Харкова, громадянина України, українця, військовозобов`язаного, з вищою освітою, одруженого, працюючого на посаді начальника Управління протидії кіберзлочинності в Х/О Департаменту кіберполіції НПУ, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_7 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_8 , раніше не судимого,
визнано невинуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 127, частиною 2 статті 365 КК України та виправдано на підставі пункту 3 частини 1 статті 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю, що в діянні обвинувачених є склад кримінального правопорушення.
Органом досудового слідства ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень-злочинів, передбачених частиною 2 статті 127, частиною 2 статті 365 КК України, а саме в тому, що вони перебуваючи на службі в органах внутрішніх справ та обіймаючи відповідні посади, а саме: підсудний ОСОБА_15 - відповідно до наказу ХМУ УМВС України в Харківській області № 25о/с від 16.03.2002 посаду оперуповноваженого ВДСБЕЗ Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, підсудний ОСОБА_14 - відповідно до наказу ХМУ УМВС України в Харківській області № 18о/с від 04.04.2002 посаду начальника ВДСБЕЗ Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, підсудний ОСОБА_13 - відповідно до наказу ХМУ УМВС України в Харківській області № 14о/с від 16.03.2004 посаду оперуповноваженого ВДСБЕЗ Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, підсудний ОСОБА_16 - відповідно до наказу ХМУ УМВС України в Харківській області № 14о/с від 16.03.2004 посаду оперуповноваженого ВДСБЕЗ Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, підсудний ОСОБА_12 - відповідно до наказу ХМУ УМВС України в Харківській області № 21о/с від 20.04.2004 посаду оперуповноваженого ВДСБЕЗ Київського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, будучи працівниками правоохоронного органу та службовими особами, наділеними владними повноваженнями, в ході здійснення заходів, спрямованих на викриття ОСОБА_9 , який вчинив неправомірні дії щодо ОСОБА_17 , помилково розуміючи завдання служби, діючи умисно, з мотивів штучного покращення показників в роботі, з метою отримання у неправомірний спосіб доказів вини ОСОБА_9 у вчиненні злочину, явно виходячи за межі наданих їм прав та повноважень, ОСОБА_15 , спільно з ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_12 , діючи спільно та за попередньою змовою між собою, 05 травня 2004 року в період часу з 18:00 до 19:00 години, знаходячись на проспекті Московському, поблизу будинку № 255 у місті Харкові, без жодних законних підстав протиправно застосували до ОСОБА_9 фізичне насильство шляхом нанесення йому не менше двох ударів кулаком руки у ліве плече, без жодних законних підстав протиправно застосували до нього спеціальний засіб - наручники та під фізичним примусом змусили його сісти до автомобілю марки «Форд Скорпіо» державний номерний знак НОМЕР_1 , на якому доставили його до приміщення Дзержинського РВ за адресою вул. Толбухіна, 103 м. Харків.
Продовжуючи дії, спрямовані на протиправне отримання від ОСОБА_9 визнання своєї провини у незаконних діях щодо ОСОБА_17 , ОСОБА_15 , спільно з ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_12 у період часу з 20:00 години 05 травня 2004 року до 02:00 години 06 травня 2004 року в приміщенні Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Х/О у службовому кабінеті № 313 із застосуванням насильства утримували ОСОБА_9 , продовжуючи безпідставно тривалий час застосовувати до нього наручники, незаконно примушували його власноручно писати пояснення, застосовуючи при цьому психологічне і фізичне насильство, що виразилось в неодноразових погрозах нанесення ударів і завданні фізичного болю та нанесенні ОСОБА_9 не менше двадцяти ударів кулаками рук і ногами в голову, верхні та нижні кінцівки, грудну клітину, а також у доведенні до непритомного стану шляхом удушення поліетиленовим пакетом, одягнутим на голову ОСОБА_9 .
Вказаними умисними протиправними діями, вчиненими спільно та за попередньою змовою ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_12 спричинили ОСОБА_9 наступні тілесні ушкодження: синці на обличчі, грудній клітині, ногах, синці та садна на руках, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень; закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, травматичне пошкодження коронки 3 зуба на верхній щелепі зліва з наявністю садна слизової верхньої губи в зоні цього зуба, що відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров`я.
Крім того, працівники міліції ВДСБЕЗ Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та оперуповноважений ВДСБЕЗ Київського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області ОСОБА_12 в ході здійснення заходів, спрямованих на викриття ОСОБА_9 , який вчинив неправомірні дії щодо ОСОБА_17 , помилково розуміючи завдання служби, діючи спільно, умисно та за попередньою змовою між собою, з мотивів штучного покращення показників в роботі, з метою спонукати ОСОБА_9 всупереч його волі написати пояснення із зізнанням у вчиненні злочину, у період часу з 20:00 години 05 травня 2004 року до 02:00 години 06 травня 2004 року в службовому кабінеті № 313 на третьому поверсі приміщення Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області за адресою: вулиця Толбухіна, будинок 103, місто Харків, протиправно заподіяли ОСОБА_9 сильного фізичного болю, фізичне та моральне страждання шляхом нанесення побоїв, мучення, насильницьких дій, що виразилось у протиправному без жодних законних підстав застосуванні спеціального засобу - наручників, тривалому незаконному утриманні у вказаному приміщенні, у неодноразових погрозах нанесення ударів і завданні фізичного болю та нанесенні ОСОБА_9 не менше двадцяти ударів кулаками рук і ногами в голову, верхні та нижні кінцівки, грудну клітину, а також у доведенні до непритомного стану шляхом удушення поліетиленовим пакетом, одягнутим на голову ОСОБА_9 .
Вказаними умисними протиправними діями, вчиненими спільно та за попередньою змовою ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_12 спричинили ОСОБА_9 наступні тілесні ушкодження: синці на обличчі, грудній клітині, ногах, синці та садна на руках, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень; закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, травматичне пошкодження коронки 3 зуба на верхній щелепі зліва з наявністю садна слизової верхньої губи в зоні цього зуба, що відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров`я.
Потерпілий та прокурор, не погоджуючись із вироком суду, подали апеляційні скарги.
Потерпілий ОСОБА_9 просить повторно дослідити наявні в матеріалах кримінального провадження докази та допитати всіх свідків, вирок скасувати, ухвалити новий вирок, яким визнати обвинувачених ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 127, частиною 2 статті 365 КК України та призначити їм покарання в межах санкції цих статей. Цивільний позов задовольнити у повному обсязі.
В обгрунтування апеляційних вимог ОСОБА_9 зазначає, що результати службових перевірок його заяв від 01.07.2004 та 04.04.2007 щодо неправомірних дій співробітників ВДСБЕЗ Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області, не відповідають мінімальним стандартам ефективності, така перевірка не була незалежною та безсторонньою, через її безпосереднє підпорядкування структурі ОВС, а отже посилатися на цю перевірку, як доказ виправдання працівників міліції, суд першої інстанції не мав права.
Висновки за наслідками перевірок не відповідають дійсності в частині часу перебування потерпілого в приміщенні Дзержинського РВ.
У своїй заяві від 01.07.2004 до Управління МВС України в Харківській області він зазначив про те, що лише ОСОБА_18 та ОСОБА_13 у відношенні нього був застосований фізичний та психічний вплив, оскільки на той момент він не знав прізвищ інших працівників поліції, тому вони зазначені в заявах як невідомі.
Суд першої інстанції зазначає, що потерпілий нібито активно під час побиття оборонявся, однак ОСОБА_9 вказує, що надавав показання про те, що лише намагався прикривати голову та тулуб руками від ударів, ніякої активної оборони чинити не міг, оскільки був у кайданках.
Посилаючись на те, що висновком експерта спростовані твердження потерпілого щодо нанесення йому множинних ударів кулаками рук та вдягнених у взуття ніг саме зі значною силою, суд першої інстанції не взяв до уваги довідку ХМКЛШНМД ім.проф. О.І. Мещанінова № 06/313 від 01.04.2008, відповідно до якої він звернувся 07.05.2004 до лікарняного закладу щодо отримання медичної допомоги, яка амбулаторно була йому надана в кабінеті політравми, де й був встановлений діагноз: периорбітальна гематома зліва, забій грудної клітини справа, забій м`яких тканин плеча, правої стопи. При цьому ним було зазначено, що травми були отримані 05.05.2004 близько 19.00 години в приміщенні ОСОБА_19 (Т. 5 а.с. 152)
Висновок комісійної судово-медичної експертизи № 08-153/2021 від 15.07.2022 є необ`єктивним, медично неузгодженим з іншими актами та висновками судово-медичних експертиз, з медичною документацією, надуманим в частині встановлених медичних діагнозів та причинного зв`язку з отриманими травмами.
Вважає, що обвинувачений ОСОБА_12 , займаючи посаду начальника Управління протидії кіберзлочинності в Харківській області Департаменту кіберполіції НПУ, будучи не відстороненим від посади, чинив тиск на членів комісійної судово-медичної експертизи, а тому висновок цієї комісії не мав братися до уваги. Вказаний висновок суперечить всім іншим медичним висновкам.
Зазначає, що суд не бере до уваги та не спростовує попередні судово-медичні експертизи та медичну документацію.
Посилання суду на те, що потерпілий пройшов судово-медичне освідування 08.05.2004, хоча направлення до ХОБСМЕ він отримав ще 06.05.2004, спростовуються тим, що він 06.05.2004 допитувався у прокуратурі до 19:30, та прибувши додому йому стало зле і він викликав швидку невідкладну медичну допомогу, однак від госпіталізації відмовився, оскільки небезпідставно переживав за свою безпеку, через те, що там цілодобово чергував міліціонер з цього райвідділу.
Наступного дня він звернувся зранку до КУОЗ «Клінічна багатопрофільна лікарня №17 заводу ім. Малишева», якою був направлений до ХМЛШНМД №4, на обстеження, де і були виявлені тілесні ушкодження, відображені у довідці 10/4595 від 07.05.2004. Після огляду лікарів отримав направлення на госпіталізацію до лікарні № 17 і в цей же день був госпіталізований. Вже наступного дня з лікарні викликав таксі та 08.05.2004 пройшов огляд у ХОБСМЕ.
Твердження суду про законність застосування кайданок щодо потерпілого є безпідставними з огляду на зміст постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.02.2011, якою визнано його затримання незаконним через нескладання протоколу затримання, а тому за принципом «плодів отруйного дерева» має бути визнано незаконним і застосування кайданок.
Суд першої інстанції свавільно трактував рішення ЄСПЛ у справі «Аднаралов проти України», де зазначено, що Уряд не встановив належним чином, що тілесні ушкодження заявнику в цілому було завдано не внаслідок жорстокого поводження з ним під час перебування під вартою в міліції.
В обвинувальному акті вказано всі складові, які визначені законом й він повністю відповідає вимогам статті 291 КПК України.
Твердження суду про відсутність мотиву прагнення штучного покращення показників в роботі є безпідставним, оскільки затримання потерпілого відбулося 05.05.2004 та в цей же день та ніч збирався матеріал для передачі слідчому з метою порушення кримінальної справи. Під час збирання матеріалу до нього і було застосовано катування з метою отримання зізнання у скоєнні злочину, що у подальшому і було зараховано як показник обвинуваченим.
Судом першої інстанції у вироку не зазначено вплив відсутності письмового протоколу слідчого експерименту, проведеного за участю потерпілого, на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, а саме обвинувачених, зокрема не встановлено, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили підсудних в можливостях їх ефективного використання. Тому визнання недопустимим доказом носія електронної інформації - диску DVD-R на якому міститься звуко- та відео-фіксація слідчого експерименту, проведеного за участю потерпілого та висновки додаткової судово-медичної експертизи №2606-ая/16 від 24.04.2016 - є безпідставним.
Вказує, що показання, які він надавав як на стадії перевірки його заяв про вчинення щодо нього катування колишніми працівниками міліції, так і на стадії досудового розслідування, і судового розгляду, є правдивими, послідовними, конкретними та узгодженими між собою протягом майже 19 років, які сплили з зазначених подій.
Суд мав критично віднестись до показань свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , через те, що з їх допиту явно видно, що вони на той час були агентами обвинувачених, а ОСОБА_20 є родичем обвинуваченого ОСОБА_16 , тож його показання не могли братися судом до уваги.
Те, що ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 були агентами обвинувачених видно з того, що вони разом з обвинуваченими ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 прибули на його затримання, виконували всі вказівки обвинувачених, ОСОБА_23 було добре видно, що поняті залежні від обвинувачених. Більш того, цих понятих не було в кабінеті, коли він перебував в приміщенні райвідділу, ці показання є явно неправдивими.
ОСОБА_20 та ОСОБА_21 не зазначають в своїх показаннях, що під час затримання та у райвідділі з ними був ОСОБА_22 , що ставить під сумнів їх показання.
Суд мав критично віднестись до показань свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 в частині заподіяння потерпілим самому собі тілесних ушкоджень, адже в разі чинення ним опору співробітники міліції мали скласти матеріал по факту вчинення ним опору, що є самостійним складом злочину, проте цей матеріал не складався, а отже ці показання є такими, що не відповідають дійсності.
Суд першої інстанції не мав брати до уваги показання свідка ОСОБА_24 , оскільки станом на 05.05.2004 він був колегою обвинувачених та, перебуваючи на місці події в приміщенні Дзержинського РВ, не вжив заходів щодо припинення протиправних дій підсудних, а тому зацікавлений в уникненні підсудними кримінальної відповідальності за вчинені злочини, а також з метою уникнення власної відповідальності за не припинення протиправних дій обвинувачених.
Свідки ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 підтверджують наявність у нього тілесних ушкоджень 05.05.2004 - 08.05.2004. Показання свідків ОСОБА_27 та ОСОБА_28 спростовують факт того, що ОСОБА_9 відпустили з райвідділу о 22 годині, адже за таких обставин він поїхав би додому разом з ними, а вони ж навпаки, довго чекали, та врешті поїхали додому.
Потерпілий вказує, що ОСОБА_12 раніше працював у тому ж підрозділі, що і інші обвинувачені, то ж з великою вірогідністю, на думку потерпілого, ОСОБА_12 передавав оперативні справи, тому і був присутній при доставці потерпілого та його утриманні у райвідділі, та приймав особисту участь у його катуванні та був ініціатором надівання пакету на голову, та кайданок.
Зазначає, що судовий розгляд було проведено упереджено, необ`єктивно, суд надав перевагу стороні захисту, обмежив потерпілого у можливості реалізувати процесуальні права, порушував право потерпілого на перехресний допит.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок суду, у зв`язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Прокурор просить дослідити наявні в матеріалах кримінального провадження докази сторони обвинувачення, а саме: висновки судово-медичного обстеження № 3420 від 08.05.2004, № 268 від 28.12.2004, судово-медичних експертиз № 5886 від 19.09.2006, № 2606-ая/14 від 24.07.2014, № 1619-ая/16 від 21.03.2016, № 2606-ая/16 від 24.05.2016, протокол слідчого експерименту з участю потерпілого та відеозапис до нього, довідку № 06/313 від 01.04.2008, висновки за матеріалами службових перевірок заяви потерпілого від 12.07.2004, 17.04.2007, рішення ЄСПЛ, допитати потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 .
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 127, частиною 2 статті 365 КК України та призначити кожному з них покарання: за частиною 2 статті 127 КК України 6 років позбавлення волі; за частиною 2 статті 365 КК України 4 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на 3 роки. На підставі статті 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити остаточне покарання - 6 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на 3 роки.
Відповідно до вимог статті 64 КК України позбавити: ОСОБА_15 спеціального звання - майора міліції; ОСОБА_16 старшого лейтенанта міліції; ОСОБА_14 підполковника поліції; ОСОБА_31 підполковника поліції; ОСОБА_12 полковника поліції.
Звільнити ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 від відбування призначеного покарання на підставі статті 49 КК України.
Апеляційні вимоги прокурор обгрунтовує тим, що суд упереджено аналізував матеріали кримінального провадження, показання потерпілого та свідків трактував не об`єктивно. Показання потерпілого та свідків обвинувачення суд трактував на користь обвинувачених, їх показання, що доводять вину обвинувачених, нівельовані.
Суд першої інстанції не надав належної оцінки дослідженим судом висновкам судово-медичного обстеження №3420 від 08.05.2004, №268 від 28.12.2004 та судово-медичних експертиз № 5886 від 19.09.2006, № 2606-ая/14 від 24.07.2014, № 1619-ая/16 від 21.03.2016, № 2606-ая/16 від 24.05.2016, якими були встановлені наявність у потерпілого тілесних ушкоджень, їх локалізація, термін та механізм утворення.
Висновки цих експертиз узгоджуються з показаннями потерпілого.
Судом не взято до уваги показання експерта ОСОБА_32 , проігноровано висновки ЄСПЛ щодо порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку з тим, що суд визнав «поза розумним сумнівом» ті обставини, що заявник ОСОБА_9 зазнав жорстокого, нелюдського та такого, що принижує гідність поводження під час його перебування 05.05.2004 в приміщенні Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в області, викладені та закріплені рішенням Європейського суду з прав людини від 27.11.2014 у справі «Аднаралов проти України», яке набуло статусу остаточного 27.02.2015.
Вважає, що дослідженими в судовому засіданні матеріалами кримінального провадження вина ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 в інкримінованих їм кримінальних правопорушеннях, підтверджується в повному обсязі, підстав для їх виправдання не вбачається.
Вважає, що судом не зазначені підстави для виправдання обвинувачених, із зазначенням мотивів, з яких були відкинуті докази сторони обвинувачення.
Від захисника обвинуваченого ОСОБА_12 надійшли заперечення на апеляційні скарги потерпілого та прокурора, де зазначено про те, що судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини та надано оцінку доказам.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення потерпілого ОСОБА_9 та прокурора, які підтримали апеляційні скарги, просили їх задовольнити, а також думку обвинувачених та їх захисників щодо поданих апеляційних скарг, які заперечували проти їх задоволення, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до частини 1 статті 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
У відповідності до положень статті 129 Конституції України забезпечення доведеності вини належить до основних засад судочинства.
Відповідно до частини 5 статті 9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Свідченням справедливого судочинства, на думку Європейського суду, є дотримання національними судами вимоги щодо вмотивованості судових рішень. Ця вимога стосується рівною мірою усіх видів українського судочинства, в тому числі і кримінального процесу.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту.
Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.
Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
За частиною 2 статті 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Відповідно до статей 22, 23 КПК України суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Суд досліджує докази безпосередньо.
Відповідно до статей 91, 92 КПК України доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. За загальним правилом обов`язок доказування в суді обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на прокурора. Обов`язок доказування допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.
Відповідно до статті 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.
Згідно із статті 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок, яка має здійснюватися судом за критеріями належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами пункту 1 частини 3 статті 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
На думку колегії суддів, зазначені вимоги судом першої інстанції дотримано та виконано в повному обсязі, а під час апеляційного розгляду доводи апеляційних скарг прокурора та потерпілого про те, що в діях обвинувачених є склад інкримінованих їм правопорушень не знайшли підтвердження.
З оскаржуваного вироку вбачається, що судом першої інстанції детально перевірені всі фактичні обставини справи, безпосередньо допитані свідки під час судового розгляду, досліджені наявні в матеріалах кримінального провадження докази, в тому обсязі, які були надані сторонами, на підставі чого суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення не надано доказів, які б поза розумним сумнівом підтвердили вину обвинувачених у вчиненні інкримінованих їх злочинів.
Зокрема, з відомостей судового провадження та зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції допитав потерпілого ОСОБА_9 , обвинувачених ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_24 , ОСОБА_33 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та судово-медичного експерта ОСОБА_34 .
Окрім зазначеного, суд першої інстанції дослідив наступні письмові докази:
- протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 09.01.2013, з відомостей якого вбачається, що у зазначену дату ОСОБА_9 звернувся до прокуратури Дзержинського району м. Харкова з заявою про вчинення у відношенні нього в період з 05.05.2004 по 06.05.2004 працівниками Дзержинського РВ ХМУ ГУ МВС України в Х/О кримінального правопорушення, а саме незаконного затримання та застосування фізичного та психологічного насильства, посилаючись на те, що зазначені дії були вчинені ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 та ОСОБА_12 , а ОСОБА_14 був присутнім при вказаних подіях;
- копії рапортів ОСОБА_15 , ОСОБА_13 та ОСОБА_16 щодо застосування 05.05.2004 до ОСОБА_9 під час затримання кайданок, згідно яких вбачається що останні зафіксували застосування спеціальних засобів, яке відбулось у зв`язку з фізичним опором ОСОБА_9 під час затримання та його намаганням заподіяти собі тілесні ушкодження;
- копії матеріалів, виділених постановою ст. слідчого прокуратури м. Харкова від 20.03.2007 з матеріалів кримінальної справи № 17040114, порушеної 11.05.2004 у відношенні ОСОБА_9 за фактом вчинення злочинів, передбачених частиною 1 статті 190, частиною 4 статті 27 частиною 1 статті 369 КК України;
- витяг з ЄРДР за № 42012220090000017 від 12.12.2012, відповідно до якого уповноваженою особою прокуратури Харківської області 02.11.2016 було закрито зазначене кримінальне провадження в частині, внесення до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 371 КК України, за фактом незаконного затримання ОСОБА_9 співробітниками Дзержинського РВ ХМУ ГУ МВС України в Х/О, на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України (в редакції Закону від 2001 року), за відсутністю в діях співробітників міліції складу вказаного кримінального правопорушення;
- витяг з ЄРДР за № 42012220090000017 від 12.12.2012, відповідно до якого уповноваженою особою прокуратури Харківської області 18.12.2015, на підставі Рішення Європейського суду з прав людини від 27.11.2014, яке набуло статусу остаточного 27.02.2015 у справі «Аднаралов проти України», були внесені до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 367 КК України, яке було закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України (в редакції Закону від 2001 року), за відсутністю в діянні складу вказаного кримінального правопорушення;
-копію висновку судово-почеркознавчої експертизи № 10982/10983/1494 від 05.02.2007, яка була проведена в межах кримінальної справи № 17040114, з якого вбачається, що рукописний текст вищезазначеного пояснення від 05.05.2004 виконаний ОСОБА_9 , ознаки, які б свідчили про незвичайний психофізіологічний стан ОСОБА_9 , у дослідженому тексті не виявлено;
- постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.02.2011;
- висновки службових перевірок від 01.07.2004 та від 04.04.2007, наказ начальника УМВС в Харківській області № 215 від 27.07.2004;
-постанову старшого слідчого прокуратури м. Харкова від 27.04.2007 про закриття кримінальної справи № 17040114;
- відеозапис слідчого експерименту від 15.03.2016;
- висновки судово-медичного обстеження № 3420 від 08.05.2004, № 268 від 28.12.2004, судово-медичних експертиз № 5886 від 25.09.2006, № 2606-ая/14 від 25.07.2014, № 1619-ая/16 від 15.04.2016, № 2606-ая/16 від 24.04.2016, довідку КЗОЗ ХМКЛШНМД ім. проф. О.І. Мещанінова № 06/313 від 01.04.2008;
- висновок комісійної судово-медичної експертизи № 08-153/2021 від 15.07.2022;
Також суд першої інстанції надав оцінку висновкам, що містяться у рішенні ЄСПЛ від 27.11.2014 у справі «Аднаралов проти України».
Дослідивши зазначені докази та надавши кожному з них оцінку на предмет допустимості та достовірності, а також сукупності зібраних доказів - на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом вину ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 127, частиною 2 статті 365 КК України, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.
Зокрема, суд першої інстанції виходив із того, що обвинувальні акти щодо ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 не містять чіткого формулювання обвинувачення щодо кожного з підсудних, яке є ідентичним, однаковим та неконкретним за своїм змістом щодо кожного із обвинувачених, що суттєво порушує їх право на захист.
Суд першої інстанції встановив, що стороною обвинувачення не зазначено в чому саме полягала попередня змова обвинувачених на вчинення інкримінованих злочинів та зміст домовленостей між ними. Крім того, в обвинувальних актах прокурором фактично не розмежовано і не конкретизовано, які саме дії вчинені кожним з підсудних, хто та яким чином наносив удари, механізм їх нанесення та роль кожного в зазначених у обвинувальних актах подіях, ідентичне та однакове за своїм змістом обвинувачення висунуто щодо кожного з обвинувачених, в тому числі і тим, які не приймали участь у затриманні ОСОБА_9 .
Також суд першої інстанції критично поставився до показань потерпілого, оскільки надані ним під час судового розгляду показання, є непослідовними, неконкретними в частині викладення обставин та механізму спричинення йому ушкоджень, визначення конкретних дій обвинувачених під час зазначених ним подій, не зазначення кількості та локалізації нанесених йому ударів, постійної зміни у судовому засіданні своїх показань в частині вказаних подій.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку щодо недоведеності вини обвинувачених ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 127, частиною 2 статті 365 КК України, так як стороною обвинувачення не надано суду доказів, які б поза розумним сумнівом, підтвердили вину останніх у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень.
Цей висновок суду достатньо мотивований і ґрунтується на доказах, які належним чином перевірені в судовому засіданні та змістовно наведені в вироку.
Перевіривши під час повторного дослідження доказів, доводи апеляційних скарг прокурора та потерпілого про невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів дійшла висновку, що такі твердження апелянтів є суб`єктивними, безпідставними та необґрунтованими, з наступних підстав.
З метою перевірки доводів апеляційних скарг прокурора та потерпілого, а також дотримуючись вимог частини 2 статті 439 КПК України, апеляційним судом задоволено клопотання прокурора та потерпілого про повторне дослідження доказів у тому обсязі, про який заявили учасники, допит потерпілого та свідків у справі.
У своїй апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_9 просив повторно дослідити докази у кримінальному провадженні та повторно допитати всіх свідків.
Прокурор в своїй апеляційній скарзі просила повторно дослідити наступні докази сторони обвинувачення, а саме: висновки судово-медичного обстеження № 3420 від 08.05.2004, № 268 від 28.12.2004, судово-медичних експертиз № 5886 від 19.09.2006, № 2606-ая/14 від 24.07.2014, № 1619-ая/16 від 21.03.2016, № 2606-ая/16 від 24.05.2016, протокол слідчого експерименту за участю потерпілого з відеозаписом до нього, довідку КЗОЗ ХМКЛШНМД ім. проф. О.І. Мещанінова № 06/313 від 01.04.2008, висновки за матеріалами службових перевірок від 12.07.2004 та 17.04.2007, рішення ЄСПЛ від 27.11.2014 у справі «Аднаралов проти України», допитати потерпілого ОСОБА_9 , допитати свідків ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 .
Про необхідність дослідження доказів, допиту потерпілого та свідків також вказав і Верховний Суд у постанові від 06.02.2024, якою скасовано попередню ухвалу Харківського апеляційного суду від 10.08.2023 і призначено новий апеляційний розгляд у цьому кримінальному провадженні.
В судовому засіданні апеляційного суду 24.06.2024 прокурор уточнила своє клопотання про повторне дослідження доказів в частині необхідності дослідження відеозапису слідчого експерименту, проведеного з потерпілим, оскільки протокол цієї слідчої дії відсутній та не заперечувала проти дослідження звукозаписів судових засідань, під час яких були допитані свідки ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 .
У подальшому до суду апеляційної інстанції прокурор надала протокол слідчого експерименту від 15.03.2016, який на час судового розгляду в суді першої інстанції, а також під час попереднього перегляду оскаржуваного вироку в апеляційному порядку та на час касаційного перегляду, був відсутній у матеріалах провадження та стороною обвинувачення з невідомих причин не був наданий.
Потерпілий ОСОБА_9 у судовому засіданні 07.08.2024 підтримав клопотання про повторний допит свідків, а саме: ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_35 , повторне дослідження доказів, а саме: рішення ЄСПЛ, довідки від 06.05.2004, складеної за викликом швидкої медичної допомоги, акту освідування від 08.05.2004, акту додаткового освідування від 28.12.2004, висновків судово-медичних експертиз № 5886 від 19.09.2006, № 1619-ая/16 від 21.03.2016, № 2606-ая/16 від 24.07.2014, № 2606-ая/16 від 24.05.2016, наказу начальника ХМУ № 215 від 27.07.2004, постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.02.2011, звукозапису судового засідання, під час якого надавала пояснення експерт ОСОБА_32 , відеозапису слідчого експерименту.
Водночас потерпілий повідомив, що зі свідками він не спілкується, де вони наразі перебувають йому не відомо, у зв`язку із чим не заперечував проти дослідження звукозаписів судових засідань суду першої інстанції, під час яких було допитано свідків, а саме: ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 .
Обвинувачені та їх захисники також не заперечували проти дослідження саме звукозаписів судових засідань суду першої інстанції, під час яких було допитано вищезазначених свідків та судово-медичного експерта.
З огляду на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.02.2024, щодо безпідставної відмови під час попереднього апеляційного розгляду у задоволенні клопотання потерпілого про повторний допит всіх свідків та повторне дослідження письмових доказів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення клопотань сторони обвинувачення про повторне дослідження доказів судом апеляційної інстанції в обсязі, зазначеному вище, а також допит потерпілого та дослідження звукозаписів судових засідань, під час яких були допитані свідки ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_36 .
Крім того, з урахуванням положень частини 6 статті 22 КПК України та думки сторін кримінального провадеження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність дослідження висновку комісійної судово-медичної експертизи № 08-153/2021 від 15.07.2022 та звукозаписів судових засідань суду першої інстанції, під час яких були допитані свідки ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_24 .
Під час апеляційного розгляду було досліджено: довідку КЗОЗ ХМКЛШНМД ім. проф. О.І. Мещанінова № 06/313 від 01.04.2008, висновки судово-медичного обстеження № 3420 від 08.05.2004, № 268 від 28.12.2004, судово-медичних експертиз № 5886 від 19.09.2006, № 2606-ая/14 від 24.07.2014, № 1619-ая/16 від 21.03.2016, № 2606-ая/16 від 24.05.2016, висновок комісійної судово-медичної експертизи № 08-153/2021 від 15.07.2022, висновки за матеріалами службових перевірок від 12.07.2004 та 17.04.2007, наказ начальника ХМУ № 215 від 27.07.2004, постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.02.2011, протокол слідчого експерименту за участю потерпілого з відеозаписом до нього, звукозаписи судових засідань суду першої інстанції, під час яких були допитані свідки ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_24 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_37 , експерт ОСОБА_38 , а також «довідку» від 06.05.2004 та довідку КЗОЗ ХМКЛШНМД ім. проф. О.І. Мещанінова № 10/4595 від 07.05.2004, які долучені ОСОБА_9 до його апеляційної скарги.
Поряд з цим, 23.03.2026 потерпілий ОСОБА_9 звернувся до апеляційного суду із клопотанням, в якому просить до початку судових дебатів дослідити: матеріали кримінальної справи № 17040114 щодо ОСОБА_9 , які визнані речовим доказом у кримінальному провадженні щодо обвинувачених; відеозапис затримання ОСОБА_9 від 05.05.2004, який був знятий ОСОБА_16 під час затримання ОСОБА_9 ; допитати в якості свідка фельдшера ШМД ОСОБА_39 , який оглянув ОСОБА_9 06.05.2004 за місцем його мешкання; довідку про його огляд.
Вирішуючи заявлене потерпілим клопотання, яке було підтримане ним та прокурором, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень частини 3 статті 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обгрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням чи взагалі не досліджені.
Отже, за відсутності обгрунтованого клопотання сторони кримінального провадження про дослідження доказів, за умови того, що суд в оскаржуваному вироку дав оцінку всім доказам, на неправильну оцінку яких посилається сторона на стадії апеляційного оскарження вироку, не зумовлює обов`язку апеляційного суду досліджувати нові докази, оскільки протилежне, без дотримання вимог частини 3 статті 404 КПК України, може перетворити апеляційний перегляд на повторний розгляд кримінального провадження по суті, що нівелює принцип інстанційності.
Поряд з цим, апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, здійснює перегляд вироку в межах апеляційної скарги, у зв`язку із чим повноваження апеляційного суду стосовно дослідження доказів визначаються переглядом кримінального провадження саме в межах вимог апеляційної скарги з урахуванням наявності або відсутності обгрунтованого клопотання сторони кримінального провадження щодо повторного дослідження доказів, але з підстав виключно передбачених частиною 3 статті 404 КПК України.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що ані прокурором, ані потерпілим в їх апеляційних скаргах не зазначено про неповноту судового провадження у суді першої інстанції саме у зв`язку із недослідженням судом всіх матеріалів кримінальної справи № 17040114 щодо ОСОБА_9 , які визнані речовим доказом у кримінальному провадженні щодо обвинувачених; відеозапису затримання ОСОБА_9 від 05.05.2004, довідки від 06.05.2005, не проведенням допиту в якості свідка фельдшера ШМД ОСОБА_40 .
Крім того, перевіркою звукозаписів судових засідань суду першої інстанції та матеріалів судового провадження колегією суддів встановлено, що прокурором до суду було надано той обсяг матеріалів, якими сторона обвинувачення обгрунтовує пред`явлене обвинувачення ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 .
Також слід врахувати, що предметом дослідження суду першої інстанції були окремі фотокопії матеріалів з кримінальної справи № 17040114, які були надані стороною обвинувачення.
У судовому засіданні у суді першої інстанції 18.02.2020 головуючим з`ясовано чи всі докази надані до суду, що прокурор підтвердив та суд перейшов до дослідження наданих матеріалів.
У судовому засіданні 16.03.2020 весь наданий стороною обвинувачення обсяг доказів досліджений судом, після чого потерпілий на запитання суду пояснив, що йому все зрозуміло. Головуючий повідомив, що всі докази сторони обвинувачення досліджені, запитав чи це всі докази, на що прокурор відповів ствердно, а потерпілий з цього приводу клопотань не заявляв.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що перед початком судових дебатів у суді першої інстанції головуючим з`ясовано у всіх учасників чи будуть доповнення, на що прокурор та потерпілий, відповіли, що немає та суд перейшов до судових дебатів.
Тобто, під час судового провадження у суді першої інстанції матеріали на обгрунтування пред`явленого обвинувачення були надані у тому обсязі, який долучений стороною обвинувачення. Інших доказів чи клопотань про допит у якості свідка фельдшера ШМД ОСОБА_39 сторона обвинувачення до суду першої інстанції не подавала.
Враховуючи, що підстави для обов`язкового дослідження доказів та обставин, які визначені частиною 3 статті 404 КПК України, потерпілим не обгрунтовані та перевіркою матеріалів судового провадження не встановлені, колегія суддів не встановила підстав для задоволення клопотання ОСОБА_9 .
Щодо довідки про огляд ОСОБА_9 фельдшером швидкої допомоги 06.05.2004, то її зміст був оголошений головуючим під час апеляційного розгляду, крім того, фотокопія цієї «довідки» була долучена потерпілим до його апеляційної скарги.
За результатами повторного дослідження доказів судом апеляційної інстанції встановлено наступне.
Допитаний судом апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_9 пояснив, що 5 травня 2004 його затримали працівники Дзержинсього РВ. До його автомобіля підбіг ОСОБА_15 , відкрив двері та кілька разів, 3-4, вдарив потерпілого кулаком руки в плече, одразу надів наручники. Інших ушкоджень в автомобілі та на місці затримання не спричиняли. ОСОБА_9 , за його версією, не чинив супротиву, з іншої сторони двері відкрив ОСОБА_16 та почав знімати відео. Потерпілий питав, яка причина. Відповіли, що за хабар. Потерпілий казав, що це мабуть провокація, просив розібратися. Працівники міліції залізли в авто, почали проводити змиви. ОСОБА_9 повідомив, що в його автомобілі спочатку була присутня ОСОБА_41 , а потім вона одразу зникла. В авто валялися купюри 20 і 50 доларів або на сидінні, або між сидінням, точно не пам`ятає.
Свідки були одні і ті ж, один з них родич ОСОБА_16 . Потім проводили змиви з рук, зафіксували на місці затримання, щось писали в протокол. Далі ОСОБА_9 закрив авто та його посадили в наручниках в автомобіль працівників міліції Форд, за кермом був ОСОБА_15 , в авто були ОСОБА_16 , потерпіла, ще якась дівчина. Після цього, заїхали в організацію, де працював ОСОБА_9 , і послали ОСОБА_17 до викладача, щоб вона понесла гроші викладачу. В цей час ОСОБА_9 був в машині. Потім ОСОБА_41 повернулася та сказала, що викладач гроші не взяв, та всі поїхали до РВ.
ОСОБА_9 в наручниках завели до РВ, пройшли повз чергового, завели на 3-й поверх, в кабінет ОСОБА_15 . Заводив ОСОБА_15 , ОСОБА_16 потерпілий при цьому не пам`ятає. Зазначив, що у РВ понятих не бачив.
В кабінеті, у кріслі ОСОБА_13 , сиділа якась дівчина. В кабінеті почали бити, зуб вибили. На уточнюючі питання прокурора, хто перший почав бити, яка була послідовність ударів, хто та скільки разів бив, ОСОБА_9 відповів, що не пам`ятає, по голові, по тулубу били кулаками, в яку частину голови били не пам`ятає. Більш активні були ОСОБА_15 та ОСОБА_16 . З тілесних ушкоджень були синяки, мабуть під лівим оком, зуб вибитий, на губах було видно.
При цьому, потерпілий не зміг зазначити та згадати під час свого допиту, від чийого удару був вибитий зуб, або ОСОБА_15 , або ОСОБА_16 . В момент ударів в основному сидів.
Через деякий час зайшов ОСОБА_12 , кинув протигаз, завів руки ОСОБА_9 назад, одягнув кульок один раз, перед тим, як це робити, запитав як серце, потім другий раз одягав кульок, на третій раз ОСОБА_9 втратив свідомість, і здається впав, вони злякалися. Кульок був поліетиленовий, зав`язували за шию.
Також потерпілий зазначив, що його душив ОСОБА_12 , але у нього не було ушкоджень від удушення. Вказав, що він не пам`ятає, що обвинувачений ОСОБА_12 наносив йому удари. Казали знову писати пояснення, на що ОСОБА_9 казав, що не буде писати.
У ОСОБА_9 був телефон у внутрішній кишені, вони його бачили і не забирали. ОСОБА_9 намагався подзвонити ще коли його везли, але не вийшло. Коли ОСОБА_9 пішов у туалет, подзвонив ОСОБА_27 , сказав, що знаходиться в Дзержинському РВ, що його вбивають. Вони почули це та витягнули ОСОБА_9 у коридор, били ногами, били всі без виключенння. На уточнюючі питання прокурора, ОСОБА_9 сказав, що він вийшов з туалету, біля туалету був ОСОБА_16 і ОСОБА_15 , в коридорі вони почали бити ногами, і ОСОБА_13 , лежачого били ногами по всім частинам тіла.
Потім зайшли в кабінет до ОСОБА_14 , після чого привели в кабінет ОСОБА_15 і ОСОБА_13 , після одного з ударів вилетів зуб, ОСОБА_9 підняв зуб, а ОСОБА_14 дав команду відібрати зуб і викинути. І потім знову кажуть, пиши під диктовку, ОСОБА_9 повторював давайте розберемся.
ОСОБА_14 теж спричиняв ушкодження кулаками, куди не пам`ятає, це було в кабінеті. ОСОБА_13 теж бив, по обличчю, по тілу лише в кабінеті. Кількість ударів не рахував.
До РВ цього дня приїжджав ОСОБА_27 і ОСОБА_28 , до них виходив ОСОБА_15 , розмовляв з ними, сказав, що ОСОБА_9 затриманий, розберемся та відпустимо.
Потім ОСОБА_9 написав так, як його просили та о 2й годині ночі всі заснули, він сидів до ранку. Вранці вони зібралися та поїхали, заїхали на автозаправну станцію, потім поїхали в учбову організацію, де працював ОСОБА_9 , потім у міську прокуратуру. Наручники зранку не надівали, останній раз наручники одягав ОСОБА_12 , коли душив, більше не надягали.
Коли вранці поїхали в учбову організацію, з потерпілим знаходився ОСОБА_16 , а ОСОБА_15 ходив за місцем роботи ОСОБА_9 , коли ОСОБА_15 повернувся, поїхали до прокуратури.
У прокуратурі ОСОБА_9 зайшов до знайомого, це було мабуть до 15ї години. Повідомив, що у прокуратурі був співробітник УБОЗ, який був на місці затримання. Потім, коли спускалися сходами, на зустріч ОСОБА_9 йшов прокурор ОСОБА_42 , керівник прокуратури міста, з яким ОСОБА_9 був знайомий тривалий час, зайшли до нього в кабінет, ОСОБА_9 сказав, що його побили, він вислухав та запросив співробітника ОСОБА_43 , дав йому завдання допитати ОСОБА_9 та видати йому направлення на огляд, це вже була 17та година 06.05.2004.
Потім ОСОБА_9 опитав ОСОБА_44 , дав направлення на експертизу, ОСОБА_44 для ОСОБА_9 викликав таксі до прокуратури. Водій таксі був знайомий ОСОБА_9 - Санамян, він привіз потерпілого додому, вже було пізно. Годинника у ОСОБА_9 не було, тому який був час, не знає. Дружина ОСОБА_9 одразу викликала швидку, приїхала бригада швидкої медичної допомоги. Фельдшер сказав ОСОБА_9 збиратися в лікарню № 4, однак ОСОБА_9 відмовився, оскільки йому відомо, що в лікарні знаходиться оперативний співробітник з РВ, та він би одразу повідомив про це туди, де його побили.
Наступного дня зранку ОСОБА_9 було погано та його повезли до лікарні № 13, звідти його направили у стаціонар лікарні № 17, там оглянули та направили на обстеження у лікарню № 4. У цій лікарні ОСОБА_9 знав головного лікаря Зайцева, до якого зайшов. У лікарні № 4 ОСОБА_9 зробили рентген та він поїхав до лікарні № 17, а потім у госпіталь МВС.
02.06.2004 ОСОБА_9 офіційно звернувся з заявою про злочин.
На уточнюючі питання захисників, чому потерпілий раніше не повідомляв про працівника УБОЗ, який був на місці затримання та про подругу ОСОБА_41 , яка була на місці затримання, і в кабінеті ОСОБА_15 , ОСОБА_9 повідомив, що раніше його про це ніхто не питав.
Крім того, на питання захисника, пояснив, що кайданки з нього зняли ще вночі, після того як написав пояснення, які їм хотілося.
При цьому, на питання захисника про те, чому протягом всього часу перебування ОСОБА_9 у приміщенні прокуратури м. Харкова та його спілкування з посадовими особами прокуратури (секретарем та прокурорами ОСОБА_42 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 ), останні не викликали швидку допомогу, не зважаючи на те, що він мав, як пояснює потерпілий, численні тілесні ушкодження та незадовільний стан здоров`я, ОСОБА_9 пояснив, що для цього не було необхідності та надали випити води.
Крім того, потерпілий ОСОБА_9 пояснив, що у приміщенні райвідділу він мав при собі мобільний телефон, але не робив спроб зателефонувати до швидкої допомоги чи на гарячу лінію «102», у тому числі після 02 години 00 хвилин 06.05.2004.
Суд апеляційної інстанції ставиться критично до таких показань потерпілого, які надані ним під час апеляційного розгляду, оскільки як вбачається з решти відомостей судового провадження вони не узгоджуються з формулюванням обвинувачення, є неконкретними в частині спричинення йому тілесних ушкоджень, суперечать висновку комісійної судово-медичної експертизи, не підтверджуються показаннями свідків як сторони захисту, так і сторони обвинувачення.
Зокрема, з пред`явленого ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та ОСОБА_16 обвинувачення вбачається, що останні спільно та за попередньою змовою вчинили інкриміновані їм злочини за частиною 2 статті 127, частиною 2 статті 365 КК України у період часу з 18.00 год. до 19.00 год. 05.05.2004 на проспекті Московському, поблизу будинку № 255, а також з 20.00 год. 05.05.2004 до 02.00 год. 06.05.2004 у службовому кабінеті № 313 Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області.
Під час допиту потерпілий зазначав, що протиправні дії обвинувачених щодо його незаконного утримання тривали до ранку 06.05.2004. Натомість формулювання обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та ОСОБА_16 наведених відомостей не містить, що додатково свідчить про невідповідність цих показань фактичним обставинам кримінального провадження, встановлених органом досудового розслідування.
Крім того, у змісті акта освідування ОСОБА_9 від 08.05.2004 зазначено зі слів ОСОБА_9 , що його на місці затримання працівник міліції вдарив кулаком у голову. В подальших свідченнях ОСОБА_9 вже зазначав, що його на місці затримання вдарили в ліве плече. Крім того, у цьому ж акті зазначено про побиття ОСОБА_9 в Дзержинському РВ чотирма працівниками міліції, тоді як в наступних своїх показаннях потерпілий вже зазначав про п`ятьох осіб.
Водночас, у своїх поясненнях, які надані в судах першої та апеляційної інстанції, потерпілий ОСОБА_9 зазначає, що тілесні ушкодження йому були завдані всіма обвинуваченими як в службовому кабінеті, так і в коридорі Дзержинського РВ.
При цьому, відповідно до пред`явленого обвинувачення факт спричинення тілесних ушкоджень потерпілому у коридорі відділу міліції не встановлений.
Тобто, суд апеляційної інстанції зауважує, що потерпілий не зміг достеменно зазначити, хто саме з обвинувачених та куди конкретно наносив йому удари, кількість та механізм їх спричинення.
Щодо доводів потерпілого про те, що ОСОБА_12 раніше працював у тому ж підрозділі, що і інші обвинувачені, то ж з великою вірогідністю, на думку потерпілого, ОСОБА_12 передавав оперативні справи, тому і був присутній при доставці потерпілого та його утриманні у райвідділі, та приймав особисту участь у його катуванні, був ініціатором надівання пакету на голову, та кайданок, суд апеляційної інстанції зауважує наступне.
На час подій, про які зазначає ОСОБА_9 , ОСОБА_12 взагалі не був співробітником Дзержинського РВ. Перебування ОСОБА_12 у приміщенні Дзержинського РВ 05.05.2004 та 06.05.2004, свідків його перебування в Дзержинському РВ саме на час інкримінованих подій, органом досудового розслідування не встановлено, очні ставки потерпілого з ОСОБА_12 не проводилися. Яким чином потерпілий дізнався про особу ОСОБА_12 він не пам`ятає.
Колегія суддів звертає увагу, що потерпілий постійно змінював свої показання в частині кількості осіб, причетних до спричинення йому тілесних ушкоджень.
Окрім цього, судом апеляційним судом досліджено відеозапис до протоколу слідчого експерименту від 15.03.2016, під час проведення якого ОСОБА_9 пояснив, що п`ятого травня, приблизно о 18 годині, він знаходився за кермом автомобіля, біля метро ОСОБА_48 , на Московському проспекті. Потерпілий показав, що ОСОБА_15 відкриває двері молнієносно, і показує як той кілька разів б`є його правою рукою в ліве плече. На статисті ОСОБА_9 показав, що ОСОБА_15 кілька разів кулаком правої руки вдарив його в ліве плече, одразу одягає спеціальні засоби - кайданки на ліву руку, потім на праву руку. Пояснює, що потім з ним проводили на місці слідчі дії, змиви з рук, потім він закрив свій автомобіль та сів в їх автомобіль, їдуть в РВ.
Привезли у відділ міліції, завели в кабінет, потім зняли кайданки, сказали писати пояснення, під диктовку, ОСОБА_9 каже: «давайте розберемося», після чого почалися удари в обличчя.
На уточнюючі запитання експерта, як саме відбувалися удари, ОСОБА_9 продовжував пояснювати, що він сидів за столом, потерпілий почав на рівні голови статиста розмахувати лівою та правою рукою, не конкретизуючи куди саме були удари.
Експерт повторно з`ясовує скільки та куди саме були удари.
Потерпілий пояснював, що удари були в обличчя хаотичні, «Один.., ОСОБА_49 з однієї сторони, а інший ОСОБА_50 - з іншої, по голові та в обличчя, кулаками, скільки разів не рахував.
Потім зайшов Береза, руки заламали назад, одягли кайданки, був в положенні стоячи, одягають поліетиленовий пакет на голову та душать, (потерпілий розташований позаду статиста та показує як ззаду йому одягли на голову поліетиленовий пакет) Береза одягав пакет, а інші дивилися. Питав: «ну що ти будеш писати?», потерпілий сказав: «буду, але давайте розберемося». Пояснив, що ще було нанесено удар по голові ззаду. (Але не конкретизував, ким та яким чином).
Тоді ще раз кульок на голову. Знову питають чи буде писати, потерпілий знову каже: «давайте розберемося», та знову йому кульок на голову.
За допомогою статиста показав, що коли він стояв, позаду Береза одягав поліетиленовий пакет на голову. Так поліетиленовий пакет одягали на голову тричі, коли стало погано, потерпілий як би упав на підлогу, зняли пакет.
Потім зняли кайданки, знову кажуть пиши, повели до начальника ОСОБА_51 , потерпілий сказав «давайте розберемось». ОСОБА_52 весь час били, поки був в кайданках, не били по голові, тільки душили. А потім як кайданки зняли, знову «пиши», потерпілий каже: «давайте розберемося», і знову почалися удари.
Експерт уточнила куди саме наносилися удари.
Потерпілий пояснив, що по обличчю. Знаходячись справа від статиста, потерпілий показує нанесення ударів лівою та правою рукою в праву частину голови, при цьому зазначає, і доки стояв, і сидів, по голові, в груди.
Експерт уточнила куди саме в груди, на що потерпілий, стоячи перед статистом, показав нанесення ударів кулаками правої та лівої рук спереду в області грудної клітини, пояснив, що били куди попало.
ОСОБА_9 показав, що повели до начальника, він кудись дзвонив, потім знову привели, прийшов начальник, сказали пиши, сидів за приставним столом.
Після чого, після незгоди з написаними поясненнями, хтось вдарив його кулаком в обличчя з лівої сторони, в результаті чого був вибитий зуб, хто це був не знає. Кубарич при цьому сидів на місці ОСОБА_53 , ОСОБА_54 на своєму робочому місці, а інші бігали по кабінету, конкретно хто де був не бачив, бігали по кабінету, били по голові.
Потім ОСОБА_9 попросився до туалету. Його повів ОСОБА_50 , в цей час ОСОБА_9 скористався мобільним телефоном, що почув ОСОБА_50 та схопив його, як саме це було потерпілий не пам`ятає, після чого потерпілий вже опинився на підлозі в коридорі, упав, як йому здається, на лівий бік. Всі це почули, вибігли з кабінету та почали бити по всьому тілу носками, сильний удар був у голеностоп правий і праве коліно, намагався закрити обличчя, в основному удари були по тулубу і рукам, бо закривався руками, показав як закривав обличчя руками, руки побиті показав від плеча до ліктя. Все відбувалося хвилину, дві.
Потім кинули бити, завели в кабінет писати, сів за стіл і писав. Сиджу, по голові б`є то лівою то правою, потім написав, що взяв хабар, змусили написати, що не застосовувалися заходи психологічного та фізичного характеру. Більше не били.
Надаючи оцінку допустимості протоколу слідчого експерименту та відеозапису до нього, як доказу у кримінальному провадженні, з урахуванням вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 06.02.2024, колегія судді дійшла висновку, що такий доказ є допустимим, оскільки він отриманий у порядку КПК України та повністю відповідає положенням статей 84, 86, 87, 89 КПК України.
У зв`язку із наведеним, також відсутні підстави для неврахування висновків додаткової судово-медичної експертизи № 2606-ая/16 від 24.04.2016 та комісійної судово-медичної експертизи № 08-153/2021 від 15.07.2022 в частині використання при експертному дослідженні даних, отриманих під час проведення слідчого експерименту з потерпілим.
Поряд з цим, відомості, що отримані за результатами проведення слідчого експерименту з потерпілим, та показання потерпілого, які він безпосередньо надав під час допиту в судах першої та апеляційної інстанції, об`єктивно суперечать пред`явленому обвинуваченню щодо конкретних дій обвинувачених під час вчинення інкримінованих їм злочинів, щодо кількості, місця, механізму нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, у тому числі завдання йому ударів ногами та руками в коридорі райвідділу.
Крім того, з відомостей відеозапису слідчого експерименту та показань потерпілого об`єктивно вбачається наявність суперечностей з формулюванням обвинувачення щодо осіб, які завдавали йому тілесні ушкодження, оскільки потерпілий постійно вживає дієслова у формі множини, а саме: «били, завели, одягли, заламали» тощо, що не дає чітких та однозначних висновків щодо того, хто саме, куди, яким конкретно способом та скільки разів спричинив йому тілесні ушкодження. Натомість у формулюванні обвинувачення зазначено, що під час подій у період часу з 20.00 05.05.2004 до 02.00 години 06.05.2004 в службовому кабінеті всі обвинувачені завдали потерпілому не менше 20 ударів кулаками рук та ногами в голову, верхні та нижні кінцівки, грудну клітину.
Оцінюючи достовірність показань ОСОБА_9 , колегія суддів бере до уваги той факт, що потерпілий під час слідчого експерименту вказував на дуже значну кількість отриманих ним ударів, тобто значно більше в рази, ніж у формулюванні обвинувачення. Натомість, такі його пояснення не узгоджуються із висновком комісійної судово-медичної експертизи щодо встановлених тілесних ушкоджень та часу їх утворення, локалізації.
При цьому, як під час проведення слідчого експерименту, так і під час судового розгляду в судах першої та апеляційної інстанції потерпілий жодного разу не зазначав, що йому були спричинені удари ногами в голову у службовому кабінеті райвідділу, що також суперечить пред`явленому обвинуваченню.
Колегія суддів також враховує, що під час слідчого експерименту та судового розгляду потерпілий не зміг чітко або детально пояснити, хто саме з обвинувачених та в якій спосіб спричиняв йому тілесні ушкодження, але водночас пояснював щодо хронології подій, хто саме заходив/виходив з кабінету, доставляв його до вбиральні, про те, що він телефонував своєму знайомому, обставини щодо побиття його у кабінеті та коридорі райвідділу, а також щодо примушування написати пояснення із зізнанням.
Окрім цього, під час судового розгляду стороною обвинувачення не надано суду об`єктивних та достатніх доказів на підтвердження факту доведення потерпілого до непритомного стану шляхом його удушення поліетиленовим пакетом, як зазначено у формулюванні обвинувачення. Зазначені обставини у формулюванні обвинувачення вказані лише зі слів потерпілого ОСОБА_9 .
При цьому, матеріали кримінального провадження містять достатню кількість судово-медичних експертиз, але жодна з них не підтверджує наявність будь-яких тілесних ушкоджень на шиї ОСОБА_9 , які могли свідчити про доведення останнього до непритомного стану шляхом його удушення поліетиленовим пакетом.
Колегія суддів також враховує, що за версією сторони обвинувачення усі протиправні дії обвинувачених були спрямовані на отримання від потерпілого ОСОБА_9 визнавальних показань у вчиненні ним злочину.
Натомість, відповідно до копії висновку судово-почеркознавчої експертизи № 10982/10983/1494 від 05.02.2007, яка була проведена в межах кримінальної справи № 17040114, вбачається, що рукописний текст пояснень від 05.05.2004 виконаний ОСОБА_9 та ознаки, які б свідчили про незвичайний психофізіологічний стан ОСОБА_9 , у дослідженому тексті не виявлено.
Крім того, показання потерпілого в частині обставин його затримання також не відповідають пред`явленому обвинуваченню, оскільки згідно формулювання обвинувачення затримання здійснювали всі обвинувачені, натомість під час свого допиту та слідчого експерименту ОСОБА_9 вказував на двох міліціонерів, які були на місці затримання. Також ОСОБА_9 зазначав, що удари під час затримання йому були спричинені лише одним з обвинувачених. Водночас, у формулюванні обвинувачення зазначено, що такі дії вчинені всіма обвинуваченими спільно. З аналогічних підстав показання обвинуваченого не відповідають формулюванню обвинувачення в частині його доставлення до Дзержинського РВ.
Тобто, зазначені обставини свідчать про те, що надані потерпілим показання як під час його допиту в суді, так і під час слідчого експерименту не охоплюються та не збігаються з обсягом пред`явленого обвинувачення, встановленого органом досудового розслідування, а також з відомостями наявних у справі доказів, що додатково вказує про те, що ОСОБА_9 трактує фактичні обставини у цьому кримінальному провадженні на власний розсуд. Вказані суперечності в показаннях не були усунені стороною обвинувачення і при апеляційному розгляді.
З дослідженого висновку комісійної судово-медичної експертизи № 08-153/2021 від 15.07.2022, встановлено, що експертами на підставі медичної довідки ХМКЛШНМД від 07.04.2004 встановлено, що характер скарг, загальний стан ОСОБА_9 , зокрема його неврологічний статус та результати обстеження не надавали підстав до обґрунтування діагнозу «закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку» і приводу до його госпіталізації в стаціонар для більш поглибленого обстеження.
Згідно даних «Акту судово-медичного освідування» № 3420, при огляді ОСОБА_9 судово-медичним експертом, який був проведений 08.05.2004 (час не вказаний), в нього були встановлені синці на повіках лівого ока, садно на слизовій поверхні верхньої губи, синці на грудній клітці, на ногах, синці і садна на верхніх кінцівках.
Всі ці ушкодження утворились від дії тупих предметів, в тому числі з обмеженою поверхнею: синці - за механізмом удару (або внаслідок співударів об такі), удару - стиснення, садна - за прямим механізмом тертя-ковзання.
Описова характеристика ушкоджень в дослідній частині «Акту», не містить даних, які б дозволили ідентифікувати ці предмети.
Щодо часу їх утворення, морфологічні ознаки синця в периорбітальній області справа, виявленого у ОСОБА_9 під час його огляду 07.05.2004, не відображені в медичній довідці, що позбавляє судово-медичне визначення часу його утворення. «Забої» інших ділянок тіла ОСОБА_9 , що було зафіксовано в цієї ж довідці, не віддзеркалюють наявність і характер зовнішніх змін на поверхні шкіри, грунтуючись лише на суб`єктивних даних (скарги на біль), що також унеможливлює їх судово-медичну оцінку.
З урахуванням зазначеного вище, морфологічні ознаки переважної більшості тілесних ушкоджень (колір синців, характер кірочок саден, ступень епітелізації), які були зафіксовані у ОСОБА_9 під час огляду судово-медичним експертом 08.05.2004, утворилась в період, який, вірогідніше, не перевищував 1 - 2 доби до цього огляду. Легкий жовтуватий відтінок синців можна пояснити сумісним впливом різноманітних чинників - індивідуальними особливостями організму, наявністю хронічних захворювань, віком, реакцією шкіри на інсоляцію тощо. Також звертає увагу колір синців, виявлених в ділянці зовнішньої кісточки правої гомілки («синевато-багряного кольору») та на передній поверхні правої гомілки, в верхній її третині («багряного кольору»), час утворення яких, з урахуванням звичайних темпів їх еволюції, зазвичай, не перевищував 1 добу до проведеного огляду.
Таким чином експертна комісія надає обгрунтованих сумнівів щодо вірогідності утворення ушкоджень у ОСОБА_9 під час подій 05.05.2004, на які вказано в постанові.
За ступенем тяжкості всі зазначені вище ушкодження, як окремо так і в сукупності, відносяться до легких тілесних ушкоджень (відповідно до п. 2.3.1 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 №6).
Також під час первинного огляду ОСОБА_9 08.05.2004 судово-медичним експертом було виявлено «травматичне ушкодження коронки 3 зуба верхньої щелепи зліва» із незначним набряком ясна та наявністю садна на слизовій губи в зоні розташування зуба.
Однак дослідна частина «Акту» не містить даних стосовно характеру площини відламку коронки зубу, ступеню дефекту, відомостей про стан зубного апарату до відомих подій, а також результату огляду лікарем-стоматологом, що дозволило б провести його повну судово-медичну оцінку. Крім цього, згідно довідки з ХМКЛШНМД № 10/4595 від 07.05.2004, при огляді ОСОБА_9 лікарем щелепо-лицьовим хірургом, наявності будь-яких травматичних змін зубного апарату зафіксовано не було.
Зазначене вище не дозволяє пов`язати «травму коронки одного зуба» із подіями 05.05.2004 та враховувати її визначенні за ступенем тяжкості (відповідно до п.4.13 «Правил....»).
Згідно даних медичної карти № 1671/543 стаціонарного хворого неврологічного відділення 17 МКЛ, ОСОБА_9 був госпіталізований 08.05.2004 (10 год. 40 хв.) за направленням поліклініки із скаргами на головний біль, позиви на блювоту, загальну слабкість та запаморочення. У пацієнта було діагностовано закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку із подальшим курсом лікування.
Об`єктивного судово-медичного підтвердження існування прямого причинного зв`язку між діагнозом «черепно-мозкова травма, струс головного мозку», який був встановлений у ОСОБА_9 , і подіями 05.05.2004, які позначені в ухвалі суду, експертною комісією не встановлено, що дозволяє не приймати його до уваги при визначенні за ступенем тяжкості.
Щодо послідовності спричинення тілесних ушкоджень, яких було встановлено у ОСОБА_9 , визначити її за наявними даними не можливо.
Всі ушкодження були заподіяні з невеликою силою, достатньою для їх утворення.
В моменти спричинення ушкоджень розташування ОСОБА_9 могло бути різним, змінюватися із часом, та забезпечуючи вільний доступ предметів, що травмували, до відповідних ділянок його тіла.
Локалізація більшості тілесних ушкоджень у ОСОБА_9 , в цілому доступна для їх спричинення власною рукою; вірогідність утворення синців, які були локалізовані в обох підлопаткових ділянках, від дій власних рук можна піддати сумніву.
Утворення тілесних ушкоджень у ОСОБА_9 в умовах його падіння на площину з висоти власного зросту, враховуючи їх характер і анатомічну локалізацію, можна виключити.
Свідчення ОСОБА_9 , на які він посилався в протоколі додаткового допиту від 12.03.2016, не містять даних щодо точних місць прикладання сил із вказівками лише на області тіла - ліве плече, голову, грудну клітку, кінцівки. В протоколі слідчого експерименту від 15.03.2016 ОСОБА_9 також вказує лише на частини і області тіла, куди прикладалась сила без їх деталізації (ліве плече, голова, тулуб, кінцівки), більш-менш конкретизуючи лише удар кулаком по голові зліва.
Свідчення ОСОБА_9 в цілому не суперечать судово-медичним даним в частині способу спричинення та механізму утворення виявлених у нього тілесних ушкоджень, тобто вони могли бути утворені внаслідок ударів кулаками або ногами сторонньої особи (осіб). Однак їх неповнота і відсутність конкретизації місць прикладання сил обмежує експертну комісію в повній об`єктивній судово-медичній оцінки показань ОСОБА_9 .
Первинний огляд ОСОБА_9 судово-медичним експертом був проведений 08.05.2004, однак без вказівки на час його проведення («Акт судово-медичного освідування» № 3420
Експертна комісія звертає увагу, що можливість існуючих судово-медичних методик, за якими встановлюється час утворення зовнішніх тілесних ушкоджень, дещо обмежена щодо точного, в тому числі погодинного визначення цього показника. Це пов`язано із існуванням чисельних факторів, які можуть суттєво впливати на еволюцію синців, серед яких індивідуальні особливості організму (зокрема, будови шкіри), наявність хронічних захворювань, об`єм підшкірних крововиливів, а також характер освітлення приміщення, в якому проводився огляд, що і обумовлює певні похибки.
В даному випадку експертна комісія обгрунтовано не виключає можливість утворення тілесних ушкоджень у ОСОБА_9 в період після 02:00 години 06.05.2004 по 07.05.2004, на який вказано в постанові. (Т. 8, а.с. 33-41).
Тобто з цього висновку вбачається, що експертна комісія надала обгрунтованих сумнівів щодо вірогідності утворення ушкоджень у ОСОБА_9 під час подій 05.05.2004, а також наявна в матеріалах провадження медична документація не дозволяє пов`язати травму «коронки одного зуба» з подіями 05.05.2004. Також в цій експертизі зазначено, що експертна комісія обгрунтовано не виключає можливість утворення тілесних ушкоджень у ОСОБА_9 в період після 02:00 години 06.05.2004 по 07.05.2004, тобто після подій, які інкриміновані обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні. (Т. 8 а.с. 40-41)
Крім того, експертна комісія дійшла висновку, що у протоколі слідчого експерименту від 15.03.2016 ОСОБА_9 вказує лише на частини і області тіла, куди прикладалась сила без їх деталізації (ліве плече, голова, тулуб, кінцівки), біль-менш конкретизуючи лише удар кулаком по голові зліва.
При цьому, свідчення ОСОБА_9 хоча в цілому не суперечать судово-медичним даним в частині способу спричинення та механізму утворення виявлених у нього тілесних ушкоджень, тобто вони могли бути утворені внаслідок ударів кулаками або ногами сторонньої особи (осіб), однак їх неповнота і відсутність конкретизації місць прикладання сил обмежує експертну комісію в повній об`єктивній судово-медичній оцінки показань ОСОБА_9 .
Крім того, експертною комісією не встановлено об`єктивного судово-медичного підтвердження існування прямого причинного зв`язку між діагнозом «черепно-мозкова травма, струс головного мозку», який був встановлений у ОСОБА_9 , і подіями 05.05.2004, які позначені в ухвалі суду, у зв`язку із чим вказаний діагноз не прийнято до уваги при визначенні за ступенем тяжкості.
За таких обставин з урахуванням висновку комісійної судово-медичної експертизи, показання ОСОБА_9 , надані ним під час судового розгляду, та формулювання обвинувачення є неконкретними, містять істотні суперечності, які не дозволяють суду дійти однозначного висновку щодо доведеності наявності в діянні обвинувачених складу інкримінованих їм злочинів.
Щодо доводів ОСОБА_9 про виклик до нього бригади медичної допомоги ввечері 06.05.2004, колегія суддів зазначає наступне.
Потерпілим до своєї апеляційної скарги долучено копію аркушу паперу, на якому зазначено нібито про прибуття до нього за викликом 06.05.2004 бригади швидкої медичної допомоги 501, оригінал якого було надано ним під час апеляційного розгляду. (Т. 8 а.с. 210)
Суду апеляційної інстанції ОСОБА_9 пояснив, що 06.05.2004 ввечері йому стало погано, він викликав швидку медичну допомогу та за наслідками його огляду бригадою швидкої було надано таку довідку. Як пояснив потерпілий, медичні працівники пропонували його госпіталізацію до 4ї лікарні, від якої він відмовився.
Вказаний аркуш паперу, на якому зазначено нібито про прибуття до ОСОБА_9 за викликом 06.05.2004 бригади швидкої медичної допомоги, був оглянутий у судовому засіданні колегією суддів.
Поряд з цим, колегією суддів встановлено, що зазначений аркуш паперу не містить жодних реквізитів, притаманних офіційному документу. З тексту, що міститься на аркуші паперу, неможливо встановити, хто є його дійсним автором, наявність скарг ОСОБА_9 , якщо це дійсно був виклик швидкої допомоги, не зазначено.
Крім того, з тексту на даному аркуші неможливо однозначно стверджувати про те, що медичними працівниками було оглянуто ОСОБА_9 та встановлено у нього будь-які тілесні ушкодження, у тому числі, які потребували його госпіталізації.
У мотивувальній частині оскаржуваного вироку судом першої інстанії надано оцінку показанням ОСОБА_9 щодо виклику ним бригади швидкої допомого 06.05.2004 та зазначено, що стороною обвинувачення будь-яких даних на підтвердження цих показань потерпілого не надано.
Прокурором та потерпілим також не надано мотивованих пояснень, які обставини перешкодили надати вищезазначену «довідку» до суду першої інстанції для його огляду та надання йому відповідної оцінки.
При цьому, слід зауважити, що розслідування обставин за заявою ОСОБА_9 здійснювалося протягом тривалого періоду часу, крім того, значний час кримінальне провадження розглядалося у суді першої інстанції. Протягом усього часу перебування кримінального провадження у суді першої інстанції прокурорами та потерпілим вказаний аркуш з відповідним текстом до суду не надавався, хоча сторона обвинувачення могла використати всі процесуальні можливості для цього.
Суд першої інстанції сторону обвинувачення не обмежував у реалізації процесуальних прав. Прокурор, який брав участь у суді першої інстанції, надав до суду саме той обсяг доказів, який на його думку, є достатнім для доведення винуватості осіб та виходячи із наданих доказів суд першої інстанції ухвалив виправдувальний вирок.
За таких обставин, у зв`язку із тим, що даний аркуш паперу не має реквізитів, притаманних офіційному медичному документу, не містить даних особи, якій надана медична допомога, на переконання колегії суддів, підстави вважати його належним та допустимим доказом у кримінальному провадженні відсутні.
Більш того, виклик швидкої допомоги не є зверненням до лікарняного закладу, як про це зазначає потерпілий.
Надаючи оцінку доводам потерпілого про те, що висновок комісійної судово-медичної експертизи № 08-153/2021 від 15.07.2022 суперечить іншими висновками судово-медичних експертиз, які були виконані судово-медичним експертом ОСОБА_55 , та не повинен враховуватися судом, колегія суддів зазначає наступне.
Так, під час апеляційного розгляду за клопотанням прокурора та потерпілого були також досліджені всі висновки судово-медичних експертиз та медична документація.
Зокрема, відповідно до копії довідки КУОЗ ХМКЛШНМД ім. проф. О.І. Мещанінова від 07.05.2004 № 10/4595, яка була долучена ОСОБА_9 до його апеляційної скарги, зазначено про огляд 07.05.2004 ОСОБА_9 лікарями, а саме: хірургом, травматологом, щелепно-лицьовим хірургом, нейрохірургом. Встановлено хірургом: забій грудної клітки справа; травматолог: забій м`яких тканин лівого плеча, правої стопи; щелепно-лицьовий хірург: забій, гематома лівої підочної ділянки; нейрохірург: переорбітальна гематома зліва. (Т. 10 а.с. 244)
З відомостей довідки КУОЗ ХМКЛШНМД ім. проф. О.І. Мещанінова № 06/313 від 01.04.2008, надану на запит прокурора, вбачається, що ОСОБА_9 07.05.2004 оглянутий лікарем в приймальному відділенні, медична допомога надана амбулаторно в кабінеті політравми, зазначено: «Избит известным в Дзержинском РОВД 05.05.04 в 19.00».
Встановлено діагноз: периорбітальна гематома зліва, забій грудної клітини справа, забій м`яких тканин плеча, правої стопи. Зазначено, що від госпіталізації відмовився. (Т. 5 а.с. 152)
Поряд з цим, колегія суддів зауважує, що з відомостей цих довідок вбачається, що потерпілий ОСОБА_9 звернувся до лікарів для огляду лише 07.05.2004, у зазначених медичних довідках не зазначено точного часу проведення огляду ОСОБА_9 лікарями, не відображено розміри, колір виявлених та зазначених тілесних ушкоджень, та не встановлено струсу головного мозку, травму коронки одного зуба, гостру закриту черепно-мозкову травму, які були зазначені у висновках судово-медичних експертиз, проведених у подальшому та у формулюванні обвинувачення.
У вказаних довідках зафіксовано тілесні ушкодження ОСОБА_9 , однак зазначена інформація не підтверджує їх отримання саме за обставин та у час, що викладені у обвинувальних актах, враховуючи, що до КУОЗ ХМКЛШНМД ім. проф. О.І. Мещанінова ОСОБА_9 звернувся лише 07.05.2004.
При цьому, інформація про дату, час та місце отримання тілесних ушкоджень зафіксована у довідці № 06/313 від 01.04.2008 саме зі слів ОСОБА_9 , що не узгоджується із висновками комісійної судово-медичної експертизи щодо часу утворення тілесних ушкоджень.
Наведений документ за своїм змістом підтверджує лише факт звернення особи до медичного закладу та фіксацію відомостей, повідомлених самим заявником, і не містить даних, які б самостійно ідентифікували конкретну службову особу, дії якої інкримінуються обвинуваченим.
Крім того, довідка КУОЗ ХМКЛШНМД ім. проф. О.І. Мещанінова від 07.05.2004 № 10/4595, в якій зафіксовані тілесні ушкодження ОСОБА_9 при його самозверненні 07.05.2004, була предметом дослідження експертної комісії, яка обгрунтовано встановила, що при огляді ОСОБА_9 07.05.2004 лікарем щелепо-лицьовим хірургом, наявності будь-яких травматичних змін зубного апарату у довідці зафіксовано не було, морфологічні ознаки синця в периорбітальній області справа, виявленого у ОСОБА_9 , не відображені, «Забої» інших ділянок тіла ОСОБА_9 , не віддзеркалюють наявність і характер зовнішніх змін на поверхні шкіри, грунтуючись лише на суб`єктивних даних (скарги на біль), що також унеможливлює їх судово-медичну оцінку, підстав до обґрунтування діагнозу «закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку» не встановлено.
Отже, відомості, зазначені у вищевказаних довідках, не дають обгрунтованих підстав вважати, що тілесні ушкодження у ОСОБА_9 були отримані ним саме за обставин події та у спосіб, що вказані у обвинувальних актах стороною обвинувачення.
Судом апеляційної інстанції також досліджено копію акта судово-медичного обстеження № 3420 від 08.05.2004, з якого вбачається, що первісне судово-медичне обстеження ОСОБА_9 в умовах ХОБСМЕ було проведено 08.05.2004 експертом ОСОБА_55 , у ОСОБА_9 були виявлені наступні ушкодження: крововиливи на обличчі, грудній клітині, ногах, крововиливи та садна на руках, травматичне пошкодження коронки 3 зуба на верхній щелепі зліва з наявністю садна слизової верхньої губи в зоні цього зуба.
Зазначено, що наведені ушкодження за ступенем тяжкості є легкими тілесними, що потягли за собою короткочасний розлад здоров`я.
Травма коронки одного зуба за ступенем тяжкості віднесена до легких тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоров`я, а крововиливи та садна віднесені до легких тілесних ушкоджень. Перелічені пошкодження утворились від дії тупих твердих предметів у строк, що відповідає тому, що вказує ОСОБА_9 (Т. 5, а.с. 149-150)
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у дослідженій копії акта судово-медичного обстеження № 3420 від 08.05.2004 не встановлено у ОСОБА_9 струсу головного мозку, гострої закритої черепно-мозкової травми, які були вже зазначені в наступному акті додаткового судово-медичного обстеження № 268 від 28.12.2004, натомість у акті освідування від 08.05.2004 вже зазначено про пошкодження коронки 3 зуба на верхній щелепі зліва з наявністю садна слизової верхньої губи в зоні цього зуба, про яке не зазначалося у первинній довідці КУОЗ ХМКЛШНМД ім. проф. О.І. Мещанінова від 07.05.2004 № 10/4595.
Колегія суддів бере до уваги, що відповідно до відомостей акта судово-медичного обстеження № 3420 від 08.05.2004 потерпілий надавав експерту інші пояснення, ніж це зазначено ним під час проведення слідчого експеримету, його допиту в суді та зазначено у формулюванні обвинувачення, а саме потерпілий пояснив експерту, що удари працівником міліції йому були завдані декілька разів кулаком по голові, коли він перебував у своєму автомобілі, а не у ліве плече, як він повідомляв при проведенні вищезазначених дій та як це зазначено в пред`явленому обвинуваченні.
Крім того, потерпілий повідомив експерту, що в кабінеті Дзержинського РВ перебувало чотири чоловіки, які завдали йому тілесні ушкодження, що також не відповідає його показанням, наданим під час слідчого експерименту, допиту в суді та суперечить обставинам, викладеним в обвинувальних актах.
Відповідно до відомостей копії акта додаткового судово-медичного обстеження № 268 від 28.12.2004, який грунтується на даних з попереднього акта судово-медичного обстеження № 3420 від 08.05.2004, історії хвороби № 1190 з госпіталя УМВС м. Харкова про лікування ОСОБА_9 в стаціонарі з 08.05.2004, історії хвороби № 2810 з 17 лікарні про перебування ОСОБА_9 на стаціонарному лікуванні з 17.09 по 05.10.2004, ОСОБА_9 був оглянутий спільно з консультантом-невропатологом ОСОБА_56 , перелічено скарги ОСОБА_9 , визначено діагноз: дисциркулярна енцефалопатія 1 ступеню с вегето-судинною дистонією, струс головного мозку визначений по анамнезу 05.05.2004.
Відповідно до акта додаткового обстеження, у ОСОБА_9 мали місце наступні ушкодження: гостра закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, крововиливи на обличчі, грудній клітині, ногах, крововиливи та садна на руках, травматичне пошкодження коронки 3 зуба на верхній щелепі зліва з наявністю садна слизової верхньої губи в зоні цього зуба. Перелічені пошкодження утворились від дії тупих твердих предметів у строк, що відповідає тому, що вказує ОСОБА_9 .
Виключити можливість утворення ушкоджень при обставинах, на які вказує ОСОБА_9 не можна, оскільки перераховані у нього ушкодження могли утворитись від дії кулаків.
На час огляду у ОСОБА_9 наявна дисциркулярна енцефалопатія 1 ступеню с вегето-судинною дистонією. Ці зміни відношення до травми не мають.
За ступенем тяжкості ушкодження у ОСОБА_9 відносяться до легких тілесних ушкоджень, що потягли за собою короткочасний розлад здоров`я, оскільки черепно-мозкова травма протікала на фоні наявної раніше церебральної судинної патології, що підтверджується результатами додаткових обстежень. (Т. 5 а.с. 39-42)
Колегія суддів встановила, що під час проведення цього судово-медичного дослідження потерпілий також повідомляв експерту про спричинення йому одним з працівників міліції удару кулаком по голові в автомобілі, а також про перебування в кабінеті Дзержинського РВ 4 чоловіків, що суперечить пред`явленому обвинуваченню та його поясненням, наданим під час проведення слідчого експерименту та допиту в судах першої та апеляційної інстанції.
Дослідженням вказаного акта додаткового обстеження потерпілого від 28.12.2004 суд апеляційної інстанції також встановив, що експертом розширено перелік ушкоджень, виявлених у ОСОБА_9 08.05.2004 та зазначених у акті судово-медичного обстеження № 3420 від 08.05.2004, та додатково віднесено до тілесних ушкоджень гостру закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, які не були встановлені у довідці КУОЗ ХМКЛШНМД ім. проф. О.І. Мещанінова від 07.05.2004 № 10/4595, куди звернувся ОСОБА_9 .
При цьому, допитана у суді першої інстанції експерт ОСОБА_38 пояснила, що вказаний діагноз під час додаткового обстеження був встановлений лише в грудні 2004 на підставі анамнезу та історії хвороби потерпілого з лікувальних закладів, тобто зі спливом значного часу після подій у цьому кримінальному провадженні.
Крім того, під час свого допиту експерт не пояснила, чому саме вона не змогла встановити у потерпілого гостру закриту черепно-мозкова травму та струс головного мозку на час первинного обстеження 08.05.2004, та не зазначила ці тілесні ушкодження в акті судово-медичного обстеження № 3420 від 08.05.2004.
Тобто, з дослідженої копії акта судово-медичного обстеження № 3420 від 08.05.2004 та показань експерта ОСОБА_32 вбачається, що вона не встановлювала наявність у потерпілого тілесних ушкоджень у вигляді гострої закритої черепно-мозкової травми та струс головного мозку під час первинного огляду 08.05.2004.
Крім того, судом апеляційної інстанції також були досліджено: копія висновку судово-медичної експертизи № 5886 від 19.09.2006 - 25.09.2006; висновок додаткової судово-медичної експертизи № 2606-ая/14 від 24-25.07.2014; висновок судово-медичної експертизи № 1619-ая/16 від 15.04.2016; висновок додаткової судово-медичної експертизи № 2606-ая/16 від 24.05.2016, зміст яких детально викладений в оскаржуваному вироку. (Т. 5, а.с. 35-38, 177-179, Т. 6 а.с. 3-6, 9-12)
Також, колегією суддів було досліджено звукозапис судового засідання, під час якого було допитано експерта ОСОБА_57 , яка пояснила що в період з 08.05.2004 по 24.05.2016 тільки нею проводилися судово-медичні обстеження та декілька судово-медичних експертиз у відношенні ОСОБА_9 , результати яких нею були відображенні в письмових висновках, які вона підтримує в повному обсязі. При цьому ОСОБА_38 наголошувала на тому, що діагноз - струс головного мозку, нею був визначений ОСОБА_9 на підставі медичних документів, наданих лікарняними закладами, де ОСОБА_9 проходив курс лікування.
В ході допиту експерта встановлено, що амбулаторна карта ОСОБА_9 при проведенні експертних досліджень експертом ОСОБА_55 не використовувалася, оскільки їй було достатньо наявної інформації.
Зазначила, що також була проведена консультація у невропатолога, яка встановила діагноз у грудні 2004 на підставі анамнезу, тобто фактично на підставі пояснень потерпілого щодо його скарг.
Щодо травми зуба експерт пояснила, що огляду стоматологом не проводилося.
ОСОБА_9 зазначає, що судово-медичний експерт ОСОБА_38 , будучи допитаною у суді першої інстанції, повністю підтвердила достовірність судово-медичних оглядів, результати обстежень, які відображені у її висновках, які вона підтримала у повному обсязі, у зв`язку із чим висновок комісійної судово-медичної експертизи № 08-153/2021 від 15.07.2022 є необ`єктивним, медично неузгодженим з іншими актами та висновками судово-медичних експертиз, з медичною документацією, надуманим в частині встановлених медичних діагнозів та причинного зв`язку з отриманими травмами, протирічить іншим висновкам в частині того, що не виключає можливість утворення ушкоджень у ОСОБА_9 після 02.00 години 06.05.2004 по 07.05.2004.
Надаючи оцінку вказаним доводам потерпілого, колегія суддів погоджується із висновкам суду першої інстанції про те, що висновок комісійної судово-медичної експертизи не суперечить, а доповнює попередні висновки судово-медичних експертиз, оскільки грунтується на матеріалах кримінального провадження, які були надані експертам, зроблений з урахуванням відомостей із медичної документації ОСОБА_9 , його попередніх обстежень та експертиз, зміст яких викладений у висновку комісійної судово-медичної експертизи.
Крім того, слід враховувати, що попередні акти судово-медичних обстежень ОСОБА_9 та висновки судово-медичних експертиз виготовлені одним і тим же експертом ОСОБА_55 , тоді як висновок комісійної судово-медичної експертизи складений комісією у складі трьох судово-медичних експертів, на дослідження яким, окрім матеріалів кримінального провадження, були надані медична картка стаціонарного хворого ОСОБА_9 , амбулаторна картка, карта МСЕК на ім`я ОСОБА_9 , які не були досліджені експертом ОСОБА_58 .
Вказане об`єктивно свідчить про те, що комісія експертів дослідила всю сукупність медичної документації, а тому колегія суддів вважає її висновки максимально обгрунтованими та всебічно повними.
Заперечення потерпілого про те, що висновок комісійної судово-медичної експертизи повністю суперечить попереднім висновкам в частині характеру і локалізації ушкоджень, даних щодо клінічного медичного діагнозу, можливості нанесення тілесних ушкоджень власною рукою або з висоти падання власного зросту, є безпідставними, оскільки, як висновоком комісійної судово-медичної експертизи, так і висновками, складеними експертом ОСОБА_55 , було встановлено, що тілесні ушкодження у ОСОБА_9 в умовах його падіння на площину з висоти власного зросту, враховуючи їх характер і анатомічну локалізацію, не могли утворитися.
Крім того, як висновком комісійної судово-медичної експертизи, так і висновками, складеними експертом ОСОБА_55 , встановлено, що свідчення ОСОБА_9 в цілому не суперечать судово-медичним даним в частині способу спричинення та механізму утворення виявлених у нього тілесних ушкоджень, тобто вони могли бути утворені внаслідок ударів кулаками або ногами сторонньої особи (осіб).
Висновком комісійної судово-медичної експертизи, з огляду на сукупність всіх досліджених експертами обставин, не виключена можливість утворення у ОСОБА_9 тілесних ушкоджень у період після 02.00 години 06.05 по 07.05.2004, водночас зазначено про сумніви щодо вірогідності утворення ушкодження під час подій 05.05.2004.
Мотиви таких тверджень комісійної експертизи наведені у висновку та не були спростовані стороною обвинувачення під час апеляційного розгляду, з чим погоджується колегія суддів.
Судовим розглядом встановлено, що висновки комісійної судово-медичної експертизи грунтуються на інформації, зазначеній у медичній документації, зміст якої не заперечується стороною обвинувачення.
Зокрема, у висновку комісійної судово-медичної експертизи міститься посилання на Акт обстеження ОСОБА_9 від 08.05.2004, в якому дійсно не зазначено даних стосовно характеру площини відламку коронки зубу, ступеню дефекту, відомостей про стан зубного апарату до відомих подій, а також результату огляду лікарем-стоматологом, що дозволило б провести його повну судово-медичну оцінку.
Крім цього, експертами встановлено, що у довідці ХМКЛШНМД № 10/4595 від 07.05.2004 наявності будь-яких травматичних змін зубного апарату зафіксовано не було.
Морфологічні ознаки синця в периорбітальній області справа, виявленого у ОСОБА_9 під час його огляду 07.05.2004, не відображені в медичній довідці від 07.05.2004. «Забої» інших ділянок тіла ОСОБА_9 , що було зафіксовано в цій довідці, не віддзеркалюють наявність і характер зовнішніх змін на поверхні шкіри.
Таким чином, комісією судово-медичних експертів при проведенні комісійної експертизи була використана, окрім іншого, медична документація ОСОБА_9 та акт його первинного огляду від 08.05.2004, зміст яких не ставився під сумнів потерпілим чи прокурором щодо неповноти відображення в них тих чи інших даних, що додатково підтверджує об`єктивність та правильність цього експертного дослідження, проведеного у складі трьох професійних експертів.
Потерпілий та прокурор в апеляційних скаргах зазначають, що судом першої інстанції не взято до уваги попередні судово-медичні висновки та медичну документацію, однак мотивованих підстав, з яких на їх думку слід відкинути висновки комісійної судово-медичної експертизи не наводять.
Прокурор в апеляційній скарзі зазначає, що висновки попередніх судово-медичних експертиз повністю підтверджують показання ОСОБА_9 в частині періоду часу, обставин та механізму утворення виявлених у нього тілесних ушкоджень.
Водночас прокурор взагалі не наводить мотивів на спростування висновків комісійної судово-медичної експертизи та у зв`язку із чим висновки цієї експертизи щодо можливого часу виникнення у ОСОБА_9 тілесних ушкоджень не мають братися судом до уваги.
При цьому, прокурор не ставить під сумнів професійну компетентність експертів, що проводили комісійну судово-медичну експертизу.
За таких обставин, підстави вважати висновки комісійної судово-медичної експертизи необ`єктивними та такими, що не відповідають обставинам справи відсутні, враховуючи, що експертною комісією під час проведення експертного дослідження бралися до уваги усі наявні у справі судово-медичні експертизи та медична документація потерпілого.
При цьому, експертною комісією було обгрунтовано враховано, що травма зуба не була зафіксована у первинній медичній документації та не зазначена у довідці від 07.05.2004, а струс головного мозку і ЗЧМТ не були встановлені ані при первинному медичному огляді 07.05.2004, ані судово-медичним експертом ОСОБА_55 08.05.2004.
Щодо часу утворення інших тілесних ушкоджень, які описані експертом ОСОБА_55 в попередніх висновках судово-медичних експертиз, комісія експертів при проведенні комісійної експертизи зазначає про сумніви, з огляду на морфологічні ознаки цих тілесних ушкоджень, та зробила висновок, що не виключена можливість утворення тілесних ушкоджень після 02.00 години 06.05.2004, що жодним чином не суперечить висновкам експерта ОСОБА_32 , якою не вирішувалося питання щодо можливості та вірогідності утворення тілесних ушкоджень саме після 05.05.2004.
Таким чином, висновок комісійної судово-медичної експертизи, на переконання колегії суддів, надає більш розширене тлумачення щодо можливого часу утворення тілесних ушкоджень у потерпілого, що належить врахувати як недоліки обвинувачення, які повинні трактуватися на користь обвинувачених.
Колегія суддів враховує, що ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду прокурорами та потерпілим не заявлялися клопотання про допит експертів, які проводили комісійну судово-медичну експертизу, з метою роз`яснення їх висновку. Даних про те, що експерти притягнуті до кримінальної відповідальності за складення завідомо неправдивого висновку, суду апеляційної інстанції не надано.
Крім того, під час судового розгляду як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції сторона обвинувачення не заявляла клопотань про призначення повторної чи додаткової комісійної судово-медичної експертизи.
За таких обставин, колегія суддів критично оцінює твердження потерпілого щодо необ`єктивності висновку комісійної експертизи, оскільки цей висновок складений комісією у складі трьох професійних експертів, з урахуванням усіх наявних у справі судово-медичних експертиз та медичної документації, а також інших доказів, стороною обвинувачення не надано об`єктивних відомостей на спростування цього висновку.
Наведене вище узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, відповідно до якої висновки експертизи свідчать передусім про наявність і характер тілесних ушкоджень та не можуть самі по собі підтверджувати винуватість конкретної особи у їх спричиненні за відсутності встановленого причинно-наслідкового зв`язку між ушкодженнями та діями обвинуваченого.
Та обставина, що висновок комісійної судово-медичної експертизи не підтверджує версію сторони обвинувачення, не свідчить про його недопустимість та неналежність як доказу у кримінальному провадженні, оскільки всі докази у справі повиннні бути оцінені з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку для доведення пред`явленого обвинувачення. Наявність будь-яких сумнівів має тлумачитися на користь обвинуваченого, оскільки для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту.
Що стосується доводів ОСОБА_9 про те, що обвинувачений ОСОБА_12 , займаючи посаду начальника Управління протидії кіберзлочинності в Харківській області Департаменту кіберполіції НПУ, будучи не відстороненим від посади, чинив тиск на членів комісійної судово-медичної експертизи, а тому висновок цієї комісії не мав братися до уваги, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається із висновку комісійної експертизи, експерти, які її проводили, були попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку. Доказів, які б давали підстави сумніватися у об`єктивності висновку, складеного комісією експертів, матеріали судового провадження не містять та стороною обвинувачення не надано.
Посилання ОСОБА_9 на те, що ОСОБА_12 здійснив вплив на експертів є безпідставним, оскільки обгрунтованих даних, які б це підтверджували, суду апеляційної інстанції не надано.
За наведених обставин, доводи потерпілого про те, що висновок комісійної судово-медичної експертизи не має братися судом до уваги, є необгрунтованим, оскільки ці доводи грунтуються на суто суб`єктивних твердженнях ОСОБА_9 , що не підтверджені жодними об`єктивними відомостями.
Перевіряючи доводи апеляційних скарг про доведеність вини обвинувачених показаннями свідків сторони обвинувачення, колегія суддів дослідила звукозаписи їх допитів, з яких встановлені наступні обставини.
Відповідно до звукозапису судового засідання від 17.08.2020 свідок ОСОБА_37 надав суду першої інстанції наступні показання.
ОСОБА_37 в 2004 році отримав замовлення до прокуратури м. Харкова, як таксист, забрав звідти ОСОБА_9 та відвіз його на Одеську. На обличчі у ОСОБА_9 було садно, він казав, що погано себе почуває. Хто спричинив ушкодження, не сказав, казав, що в нього проблеми з міліцією, які саме не казав. Привіз ОСОБА_9 на Одеську, в районі супермаркета «Клас», провів його до під`їзду будинку.
Поряд з цим, колегія суддів зауважує, що свідок про наявність інших тілесних ушкоджень у тому обсязі, який зазначений у медичній довідці від 07.05.2004 та в акті освідування від 08.05.2004, не повідомляв, у тому числі про наявність на обличчі потерпілого синців, про які зазначено у акті освідування потерпілого від 08.05.2004.
Таким чином, з показань свідка вбачається, що ОСОБА_37 забрав потерпілого з прокуратури м. Харкова, як таксист, та відвіз додому, але при цьому, садно, про яке зазначив ОСОБА_37 , більш детально ним не описано, ані його розмірів, кольору, ані точного місця розташування його на обличчі потерпілого, свідок не конкретизував.
Відповідно до звукозапису судового засідання від 20.08.2020 свідок ОСОБА_26 надав показання про те, що ОСОБА_9 станом на 05.05.2004 був йому відомий на протязі тривалого часу, як колега по праці в «Червонозаводському УСЦТ», де він працював інструктором-водієм. ОСОБА_17 проходила навчання в «Червонозаводському УСЦТ» з метою отримання права управління транспортними засобами, в якому саме році, він не пам`ятає. Після занять, не пам`ятає коли саме, він звернув увагу, що у ОСОБА_9 на обличчі навколо ока синець та садно на губах. За яких обставин він отримав вказані ушкодження йому невідомо, ОСОБА_9 з цього приводу його не повідомляв.
Свідок не конкретизував коли саме бачив ОСОБА_9 та ушкодження на ньому. Колегія суддів також звертає увагу, що ОСОБА_9 з 08.05.2004 перебував на стаціонарному лікуванні. Тобто коли саме свідок міг побачити ОСОБА_9 не відомо. Враховуючи, що з показань свідка ОСОБА_26 взагалі неможливо точно встановити, коли він міг бачити потерпілого, такі показання, на думку колегії суддів, є незмістовними та не мають доказового значення у цьому кримінальному провадженні.
Таким чином, показання, надані цим свідком, не підтверджують ані часу, ані обставин, отримання ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, як це викладено у обвинувальних актах органом досудового розслідування.
Відповідно до дослідженого судом апеляційної інстанції звукозапису судового засідання від 12.10.2020, під час якого свідок ОСОБА_27 надав показання, встановлено, що ОСОБА_9 станом на 05.05.2004 був відомий свідку протягом тривалого часу. При цьому, свідок зазначив, що обвинувачених не бачив, не знає.
Суду першої інстанції свідок пояснив, що пізно ввечері ОСОБА_9 зателефонував йому на мобільний телефон та повідомив, що перебуває в Дзержинському РВ та попросив його приїхати. Він разом з сином та ОСОБА_28 приїхали до Дзержинського РВ, звернулися до чергової частини, вийшли співробітники міліції та їм повідомили, що ОСОБА_9 перебуває в райвідділі, затриманий за отримання хабаря, після проведення всіх необхідних заходів його відпустять додому. Після чого вони поїхали з райвідділу та цього дня ОСОБА_9 так і не бачили. Через деякий час він зустрів ОСОБА_9 , щодо видимих тілесних ушкоджень у того не знає. Однак ОСОБА_9 повідомив йому про побиття співробітниками міліції, внаслідок чого у нього пошкоджений зуб. Хто його бив, коли, при яких обставинах та з приводу чого, ОСОБА_9 не повідомив. Чому ОСОБА_9 в той вечір зателефонував саме йому, невідомо, зазначив, що ОСОБА_9 є однокурсником його брата.
Відповідно до дослідженого звукозапису, запитань у потерпілого до свідка не було.
Відповідно до дослідженого апеляційним судом звукозапису судового засідання від 12.10.2020 свідок ОСОБА_28 надав показання про те, що обвинувачені йому невідомі. Він разом з ОСОБА_27 їздили до Дзержинського РВ, там двоє працівників міліції їм повідомили, що ОСОБА_9 після допиту за отримання хабаря відпустять. Пояснив, що було вже темно.
На наступний день, в першій половині дня, за місцем роботи на автомобілі приїхали співробітники міліції разом з ОСОБА_9 , який з автомобіля не виходив, він сидів на задньому сидінні. ОСОБА_28 на прохання співробітників міліції надав посадову інструкцію та характеризуючи дані щодо ОСОБА_9 . При цьому під час спілкування з близької відстані з ОСОБА_9 він у нього на обличчі та інших видимих частинах тіла тілесних ушкоджень не бачив, кайданків на руках не бачив. Коли ОСОБА_9 був у автомобілі, він не повідомляв свідку щодо побиття співробітниками міліції. При цьому, у ОСОБА_9 на обличчі окулярів не було. На наступний день він знов зустрівся з ОСОБА_9 на роботі, на обличчі у останнього були чорні окуляри, після зняття яких він побачив наявний під оком синець. ОСОБА_23 повідомив, що його побили міліціонери. Хто його бив, коли, при яких обставинах та з приводу чого, ОСОБА_9 не повідомив, чи зазначав ОСОБА_9 з приводу інших ушкоджень, не пам`ятає.
Щодо змісту показань вказаних свідків, на які сторона обвинувачення посилається як на підтвердження пред`явленого обвинувачення, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_28 та ОСОБА_27 у судовому засіданні повідомили, що обвинувачені їм не відомі, ОСОБА_9 у Дзержинському РВ вони не бачили.
Тобто їх показання не підтверджують тих обставин, які встановлені органом досудового розслідування та викладені у обвинувальних актах в частині завдання тілесних ушкоджень потерпілому та причетних до цього осіб. Про побиття ОСОБА_9 співробітниками міліції їм стало відомо саме зі слів потерпілого, тобто вказаний факт ґрунтується не на їх особистому сприйнятті обставин як очевидців події, а саме на поясненнях ОСОБА_9 . Фактично такі показання є показаннями з чужих слів, тобто висловлювання, здійснене в усній формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи, які у даному провадженні не знайшли свого підтвердження.
У апеляційних доводах ОСОБА_9 зазначає, що свідки ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 підтверджують наявність у нього тілесних ушкоджень 05.05.2004 - 08.05.2004, а показання свідків ОСОБА_27 та ОСОБА_28 спростовують факт того, що ОСОБА_9 відпустили з райвідділу о 22 годині, адже за таких обставин він поїхав би додому разом з ними, а вони ж навпаки, довго чекали, та врешті поїхали додому.
Що стосується апеляційних доводів ОСОБА_9 про те, що свідки ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 підтверджують наявність у нього тілесних ушкоджень 05.05.2004 - 08.05.2004, то такі твердження апелянта, на переконаня колегії суддів, є безпідставними та суб`єктивними, з огляду на таке.
Зокрема, надаючи оцінку вказаним доводам апелянта, судом апеляційної інстанції встановлено, що свідок ОСОБА_25 під час свого допиту в суді першої інстнації пояснив, що забирав ОСОБА_9 06.05.2004 від прокуратури та відвіз до дому, при цьому, свідок не уточнив, де саме на обличчі у ОСОБА_9 було садно, його розмір, колір.
Крім того, свідок ОСОБА_26 не пам`ятає, у який саме день він бачив у ОСОБА_9 тілесні ушкодження, а лише зазначив, що потерпілий мав на обличчі навколо ока синець та садно на губах, але за яких обставин останній отримав вказані ушкодження свідку невідомо та ОСОБА_9 з цього приводу йому нічого не повідомляв.
При цьому, свідки ОСОБА_27 та ОСОБА_28 підтвердили, що після дзвінка ОСОБА_9 вони приїхали до Дзержинського РВ, де їм два співробітника міліції сказали, що ОСОБА_9 затриманий за хабар, його допитають та відпустять. Водночас, під час свого допиту в суді першої інстанції ці свідки, будучи повідомленим про кримінальну відповідальність за наданням неправдивих показань та введення суд в оману, підтвердили, що жодного з обвинувачених вони не знають, та не повідомляли суду, що бачили їх у день події у цьому кримінальному провадженні.
Окрім цього, свідок ОСОБА_28 пояснив, що 06.05.2004, співробітники міліції приїхали разом з ОСОБА_9 за місцем його роботи та попросили характеристику на нього. При цьому, цей свідок підтвердив в суді першої інстанції, що не бачив тілесних ушкоджень та кайданок у ОСОБА_9 . Свідок також зазначив, що вже наступного дня, тобто 07.05.2004, ОСОБА_9 прийшов на роботу в чорних окулярах, у нього був синець під оком, повідомив, що побили міліціонери.
Отже, наведені показання свідків не підтверджують тих обставин, які викладені у обвинувальних актах щодо часу та місця отримання ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, а також щодо осіб, які за версією органу досудового розслідування причетні до інкримінованих злочинів.
Крім того, враховуючи показання свідка ОСОБА_28 про те, що через день після подій ОСОБА_9 з`явився на роботі (07.05.2004), колегія суддів ставиться критично до пояснень потерпілого щодо неможливості проходження ним медичного освідування до 08.05.2004 за направленням, виданим ОСОБА_9 06.05.2004.
Колегія суддів також бере до уваги, що потерпілим не нанадно суду об`єктивних відомостей про неможливість проходження ним медичного огляду 06.05.2004, шляхом його госпіталізації до КУОЗ ХМКЛШНМД ім. проф. ОСОБА_59 .
При цьому, посилання потерпілого на те, що він відмовився від госпіталізації з тієї підстави, що у цій лікарні цілодобово чергував міліціонер з Дзержинського РВ, на думку апеляційного суду, є безпідставними, необгрунтованими та неспроможними, оскільки матеріали кримінального провадження не містять відповідних даних та не доведені стороною обвинувачення під час судового розгляду.
Більш того, 07.05.2004 ОСОБА_23 все ж таки звернувся до КУОЗ ХМКЛШНМД ім. проф. ОСОБА_60 для проходження відповідного медичного огляду, що підтверджується відомостями довідки № 10/4595 від 07.05.2004, та будь-яких перешкод з цього приводу службові особи Дзержинського РВ йому не чинили. Крім того, як зазначив сам ОСОБА_9 в апеляційному суді у КУОЗ ХМКЛШНМД ім. проф. ОСОБА_60 він звернувся до свого знайомого ОСОБА_61 , який був головним лікарем цього закладу, що додатково свідчить про безпідставність доводів потерпілого про причини неможливості його госпіталізації 06.05.2004 до КУОЗ ХМКЛШНМД ім. проф. ОСОБА_59 .
Надаючи оцінку наведеним показанням свідків, колегія суддів приходить до висновку, що вони ані окремо, ані в сукупності не підтверджують тих обставин, на які посилається сторона обвинувачення.
Крім того, судом апеляційної інстанції, дотримуючись вимог частини 6 статті 22 КПК України та враховуючи думку сторін, досліджено звукозаписи судових засідань, під час яких були допитані свідки ОСОБА_22 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_24 .
Відповідно до звукозапису судового засідання свідок ОСОБА_22 у суді першої інстанції надав пояснення про те, що станом на 2004 у нього було працівниця ОСОБА_62 , яка у травні підійшла до нього та попросила гроші за роботу наперед. Сказала, що зараз навчається на курсах водіння, екзамени здала, але потрібно заплатити 70 доларів як хабар. У зв`язку із цим, він відвіз її до Дзержинського РВ, де вона написала заяву. Після чого, вони поїхали в район Маршала Жукова, там він зупинився, ОСОБА_62 вийшла. Через деякий час свідок почув крики, якийсь чоловік кричав. Він вибіг з машини та побачив, що водій б`ється об кермо губами, щокою десь разів 4-5, при цьому казав: «я вас засужу, отомщу». Бачив у водія почервоніння та кров на губі. Гроші 70 доларів лежали з правої сторони водія. На крики прибігли міліціонери з метрополітену, були також перехожі. Після цих подій на водія надягли кайданки, посадили в машину, та всі повернулися до Дзержинського РВ. ОСОБА_63 там попросили написати пояснення, потім вона вийшла, свідок звернув увагу, що на вулиці цей чоловік говорив по телефону, просив когось терміново приїхати, також вийшли два понятих, і він поїхав.
Відповідно до звукозапису судового засідання від 17.08.2020, свідок ОСОБА_20 пояснив, що обставини травня 2004 пригадає, але не повністю. Був запрошений працівниками на той час міліції у якості понятого при отриманні хабаря. Це було в Дзержинському РВ, був зі своїм другом, там помітили гроші, це було дві чи три купюри доларами, товариш теж був понятим. Потім направилися в район метро ОСОБА_48 . З працівниками міліції чекали поки передадуть гроші, після передачі підійшли до машини, яка стояла в сторону центру, пасажирські двері були зі сторони метрополітена. Підійшли, відкрили пасажирські двері, інший працівник міліції відкрив двері водія, це все фіксувалося на відео. Коли відкрили двері, звернули увагу на гроші, які там лежали, потім їх просвітили, гроші були в районі коробки передач. Водій реагував неадекватно, кричав, хапався за кермо, кричав, що він колишній співробітник міліції, що це провокація, намагався закрити двері, бився головою об кермо, кричав, що його б`ють. В цьому місці було багато перехожих, також вийшли співробітники охорони метрополітену. Зазначив, що водій близько 3-4 разів вдарився об кермо, внаслідок чого бачив кров з рота. Після цих подій до нього були застосовані кайданки. Також йому робили змиви з рук, потім співробітники міліції попросили проїхати до РВ для надання пояснень. Коли приїхали до РВ, то він з другом та ОСОБА_9 зайшли в кабінет. В кабінеті на руках ОСОБА_9 кайданків вже не було. Це було друга половина дня, виходили з РВ, коли було темно. В кабінеті ОСОБА_23 щось писав. Потім всі вийшли з РВ, він з другом та ОСОБА_9 . Вони з другом пішли в бік зупинки маршрутного автобуса, а ОСОБА_9 спустився з ганку та дзвонив по телефону. ОСОБА_12 на місці затримання ОСОБА_9 не бачив. ОСОБА_16 бачив на місці затримання. В присутності свідка будь-яких заходів тиску до потерпілого співробітниками міліції не застосовувалося. На погане самопочуття ОСОБА_9 не скаржився.
Свідок ОСОБА_21 надав показання аналогічні показанням свідка ОСОБА_20 . Пояснив, що були присутнім при проведенні слідчих дій, підтвердив, що водій дійсно неспокійно себе поводив, бився об кермо. Після того як він кричав та бився об кермо тоді застосували кайданки. Потім приїхали до РВ написати пояснення, в його присутності до ОСОБА_9 жодних заходів тиску не застосовували. В кабінеті ОСОБА_12 не бачив. Потім співробітник міліції їх з другом вивів з РВ, побачив також коли ОСОБА_23 був на вулиці. Вони з другом пішли на зупинку транспорту, а ОСОБА_9 залишився на вулиці.
Отже, з показань свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , які були безпосередньо допитані під час судового розгляду та попереджені судом про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань, вбачається, що вони були очевидцями затримання потерпілого працівниками міліції, під час якого ОСОБА_9 завдав собі тілесні ушкодження, шляхом декількох ударів головою об кермо транспортного засобу, в якому знаходився.
Зазначені обставини також не виключають наявність у потерпілого тілесного ушкодження (садно на обличчі), про яке вказував свідок ОСОБА_37 під час свого допиту в суді першої інстанції, що додатково свідчить на користь сторони захисту.
Що стосується доводів ОСОБА_9 про те, що суд мав критично віднестись до показань свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , колегія приходить до таких висновків.
Так, потерпілий зазначив в своїй апеляційній скарзі, що з допиту цих свідків явно видно, що вони на той час були агентами обвинувачених, а ОСОБА_20 є родичем обвинуваченого ОСОБА_16 , тож його показання не могли братися судом до уваги. Вони разом з обвинуваченими ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 прибули на його затримання, виконували всі вказівки обвинувачених, поняті були залежні від обвинувачених. Зазначив, що цих понятих не було в кабінеті, коли він перебував в приміщенні райвідділу, їх показання є явно неправдивими. ОСОБА_20 та ОСОБА_21 не зазначають в своїх показаннях, що під час затримання та у райвідділі з ними був ОСОБА_22 , що ставить під сумнів їх показання.
Разом з цим, з такими твердженнями апелянта колегія суддів не погоджується та зазначає наступне.
Зокрема, обвинувачений ОСОБА_16 у суді апеляційної інстанції підтвердив, що ОСОБА_20 є його двоюрідним братом.
Поряд з цим, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 КПК України близькі родичі та члени сім`ї - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Питання правомірності залучення до проведення слідчої дії у якості понятого родича особи, яка проводить відповідну слідчу дію, та вплив цієї обставини на допустимість отриманих доказів має значення у тій справі, під час розслідування якої проводилася відповідна слідча дія та була залучена ця особа у якості понятого.
У провадженні, порушеному за заявами ОСОБА_9 , щодо застосування до нього недозволених методів, під час розслідування кримінальної справи, порушеної за фактом отримання ОСОБА_9 хабаря, показання свідка ОСОБА_20 мають інше процесуальне значення. У даному провадженні досліджується не правомірність залучення ОСОБА_20 до слідчої дії як понятого, а саме зміст його показань щодо обставин, очевидцем яких він був 05.05.2004 під час затримання ОСОБА_9 та під час їх пербування у Дзержинському РВ.
Крім того, показання свідка ОСОБА_20 узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_21 про те, що коли вони ввечері 05.05.2004 залишали РВ, вони бачили, як на ганку стояв ОСОБА_9 та комусь дзвонив. Показання цих свідків є логічними, послідовними, узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_22 , який також бачив, як ОСОБА_9 з понятими виходив з РВ та розмовляв з кимось по телефону.
Посилання ОСОБА_9 на те, що ці свідки були залежними від обвинувачених та виконували їх вказівки, є безпідставними, оскільки дані про те, що ОСОБА_20 і ОСОБА_21 раніше були знайомі зі свідком ОСОБА_22 відсутні, як і не надано доказів на підтвердження зацікавленості всіх свідків у результатах цього провадження, чи впливу на них з боку обвинувачених.
Матеріали кримінального провадження також не містять доказів про те, що свідок ОСОБА_22 чи ОСОБА_21 були якимось чином залежні від обвинувачених. Цих відомостей не надано стороною обвинувачення і під час апеляційного розгляду.
Крім того, свідок ОСОБА_22 взагалі після повернення всіх учасників затримання до Дзержинського РВ, всередину не заходив, чекав ОСОБА_64 в автомобілі, тобто він не приймав будь-якої участі у проведенні процесуальних дій за фактом перевірки заяви про вимагання ОСОБА_9 хабаря від ОСОБА_64 , а тому відсутні підстав вважати, що цей свідок перебував під впливом працівників міліції.
Щодо доводів потерпілого про необхідність критичного ставлення до показань свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 в частині заподіяння потерпілим самому собі тілесних ушкоджень під час його затримання, з тієї підстави, що співробітники міліції не складали матеріал по факту вчинення ОСОБА_9 працівникам міліції опору, то такі твердження апелянта, на переконання колегії суддів, є суб`єктивними та безпідставними, оскільки відсутність відповідного матеріалу не спростовує показання цих свідків, які були безпосередніми очевидцями зазначених обставин, що підтвердили під час свого допиту в суді першої інстанції, будучи попередженими про кримінальну відповідальність за статті 384 КК України.
Крім того, факт такої поведінки ОСОБА_9 , внаслідок чого були застосовані до потерпілого спецзасоби - кайданки, зафіксований рапортами ОСОБА_15 , ОСОБА_16 і ОСОБА_13 , копії яких долучені до матеріалів кримінального провадження та безпосередньо були дослідженні під час судового розгляду.
При цьому, потерпілий також зазначає, що понятих, а саме: ОСОБА_20 і ОСОБА_21 не було в кабінеті, коли він перебував в приміщенні Дзержинського РВ, а тому їх показання, на думку апелянта, є явно неправдивими.
Однак, колегія суддів зазначає, що такі твердження потерпілого суперечать як показанням цих свідків, так і поясненням потерпілого, які він надавав під час свого допиту у суді першої інстанції у судовому засіданні від 20.07.2020, коли на питання захисника чи були поняті і ОСОБА_41 ввечері у Дзержинському РВ, ОСОБА_9 зазначив, що таких обставин не пам`ятає.
Під час апеляційного розгляду також досліджено звукозапис судового засідання, під час якого було допитано свідка ОСОБА_24 в суді першої інстанції.
Так, свідок ОСОБА_24 надав показання про те, що протягом 5 років працював на посаді оперативного чергового, помічника начальника відділу. 05.05.2004 був оперативним черговим у Дзержинському РВ. Свідок зазначив, що ввечері цього дня, близько 23-ї години, він вийшов покурити на вулицю та побачив на ганку райвідділу ОСОБА_9 , який в цей час, напевно, був сам та виходив з будівлі РВ. Свідок також зазначив, що ОСОБА_9 не звертався до нього з будь-якими скаргами та він не бачив у потерпілого тілесних ушкоджень, у тому числі синяків та крові на обличчі. Пояснив, що на чергуванні кожного разу проводять перевірку кабінетів, всі кабінети тоді були опечатаними. В 23.30 він закривав «сводку», кабінети були опечатані, шуму не було.
При цьому, в своїй апеляційній скарзі ОСОБА_9 ставить під сумнів показання свідка ОСОБА_24 , оскільки він колега обвинувачених, та вважає, що суд першої інстанції не мав брати до уваги показання свідка ОСОБА_24 . Також потерпілий зазначає, що цей свідок, перебуваючи на місці події в приміщенні Дзержинського РВ, не вжив заходів щодо припинення протиправних дій підсудних, а тому зацікавлений в уникненні підсудними кримінальної відповідальності за вчинені злочини, а також з метою уникнення власної відповідальності за неприпинення протиправних дій обвинувачених.
Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує, що свідок ОСОБА_24 перед допитом у суді першої інстанції був попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань та надавав детальні показання щодо обставин події у цьому кримінальному провадженні, та сторона обвинувачення не була позбавлена процесуальної можливості ставити питання цьому свідку.
Крім того, як пояснив під час свого допиту свідок ОСОБА_24 потерпілий, перебуваючи на ганку райвідділу, не звертався до нього з проханнями про будь-яку допомогу та не скаржився на даї працівників міліції.
Стороною обвинувачення також не було надано до суду першої інстанції належних доказів, таких як: записи камер відеоспостереження приміщення Дзержинського РВ, дані мобільного оператора щодо місцезнаходження мобільного телефона потерпілого тощо, на спростування показань ОСОБА_24 в частині відсутності сторонніх осіб у приміщенні ОСОБА_19 , у зв`язку із чим апеляційна скарга потерпілого в цій частині є необгрунтованою.
Окрім цього, колегія суддів ставиться критично до доводів потерпілого про те, що свідок ОСОБА_24 надав показання такого змісту з метою уникнення власної відповідальності за не припинення протиправних дій обвинувачених, оскільки в матеріалах провадження відсутні дані про притягнення ОСОБА_24 до дисциплінарної чи будь-якого іншого виду відповідальності за події, що мали місце 05.05.2004.
За таких обставин зазначені показання свідка не спростовані стороною обвинувачення, а тому у колегії суддів відсутні процесуальні підстави не брати їх до уваги.
Таким чином, апеляційні доводи потерпілого не спростовують показань свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , які були безпосередніми очевидцями затримання ОСОБА_9 05.05.2004 і його доставлення до Дзержинського РВ. Сама по собі незгода сторони обвинувачення з показаннями цих свідків не ставить під сумнів їх достовірність, оскільки повідомлені ними відомості не суперечать іншим доказам, дослідженим судом, та не спростовані під час апеляційного розгляду.
Колегія суддів також зазначає, що показання свідка ОСОБА_24 , який був черговим у Дзержинському РВ 05.05.2004, щодо відсутності сторонніх осіб уночі з 05.05.2004 на 06.05.2004 у Дзержинському РВ підтверджуються висновками за результатами службових перевірок заяв ОСОБА_9 , копії яких були досліджені судом апеляційної інстанції.
Зокрема, згідно відомостей копії висновку від 12.07.2004 за результатами службової перевірки заяви ОСОБА_9 від 01.07.2004 щодо неправомірних дій співробітників ВДСБЕЗ Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Х/О ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , встановлено наступне.
Проведеною службовою перевіркою від 12.07.2004 встановлено, що після виконання слідчих дій, ОСОБА_9 запрошено до Дзержинського РВ о 19й годині 05.05.2004. Прибувши до Дзержинського РВ о 19й годині ОСОБА_9 запросили до службового кабінета № 313, де його опитали за фактом отримання хабаря. Після надання письмового пояснення ОСОБА_9 о 21й годині 30 хвилин було відпущено та зобов`язано явкою до райвідділу наступного дня. 06.05.2004 ОСОБА_15 та ОСОБА_13 зустрілися з ОСОБА_9 та вирушили з ним до прокуратури міста Харкова.
В прокуратурі ОСОБА_9 звернувся до прокурора м. Харкова ОСОБА_65 з повідомленням про неправомірні дії та застосування до нього заходів фізичного впливу працівниками міліції, у зв`язку із чим ОСОБА_9 було видано направлення для проходження судово-медичної експертизи.
07.05.2004 о 15 годині 08 хвилин ОСОБА_9 звернувся із направленням до 17ї лікарні м. Харкова, потім до 4ї міської лікарні, де його оглянуто та встановлено діагноз.
У вказаному висновку, окрім іншого також зазначено, що було опитано начальника ВОГП того ж РВ майора міліції ОСОБА_66 , який 05.05.2004 був відповідальний від керівництва райвідділу, у своєму поясненні вказав, що приблизно о 24й годині він проводив перевірку режиму таємності разом з помічником начальника - оперативним черговим капітаном міліції ОСОБА_24 , під час котрої всі службові кабінети було опечатано, присутніх працівників поліції або громадян не виявлено.
Крім того, були встановлені працівники охорони громадського порядку Харківського метрополітену старшого сержанта міліції ОСОБА_67 та сержанта ОСОБА_68 , які несли службу біля станції метро «Маршала Жукова» і були свідками затримання ОСОБА_9 . Опитані працівники міліції у поясненнях зазначили, що неправомірних дій з боку працівників міліції Дзержинського РВ щодо ОСОБА_9 в їх присутності не відбувалося. Перевіривши документи осіб, які здійснювали затримання та дочекавшись їх від`їзду, вони вирушили до вестибюлю станції метро для подальшого несення служби.
Під час службової перевірки встановлено факти порушення службової дисципліни з боку працівників міліції ВДСБЕЗ Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Х/О ОСОБА_15 та ОСОБА_13 , котрі виразились у нереєстрації доставленого ОСОБА_9 у книзі відвідувачів райвідділу.
У зв`язку із наведеним за порушення вказівок МВС України № 1718/Ан-99, 2947/Ан-2000, ОСОБА_15 та ОСОБА_13 оголосити догану кожному. (Т. 5 а.с.153-158)
Крім того, з дослідженої копії висновку від 17.04.2007 за результатами службової перевірки заяви ОСОБА_9 від 04.04.2007 щодо неправомірних дій співробітників ВДСБЕЗ Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Х/О ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_69 , колегією суддів встановлено, що за аналогічною за змістом заявою вже проводилася службова перевірка, за результатами якої наказом Харківського міського управління УМВС України в Харківській області від 27.07.2004 № 215 ОСОБА_15 , ОСОБА_13 притягнуто до дисциплінарної відповідальності - оголошено догану кожному. Подальша перевірка припинена. (Т. 5 а.с. 99-103)
Також колегією суддів було досліджено копію наказу начальника ХМУ УМВС України в Харківській області № 215 від 27.07.2004, відповідно до якого за встановлені під час службової перевірки від 12.07.2004 зазначені у висновку порушення службової дисципліни ОСОБА_15 та ОСОБА_13 оголошено догану кожному; начальникові ВДСБЕЗ Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Х/О ОСОБА_14 суворо вказано на неналежний контроль за службовою діяльністю підлеглих. (Т. 5, а.с. 159-161).
Виходячи зі змісту досліджених апеляційним судом службових перевірок від 12.07.2004 та від 17.04.2007 об`єктивно вбачається, що інших порушень за результатами їх проведення, окрім не реєстрації доставленого ОСОБА_9 у книзі відвідувачів райвідділу, встановлено не було.
Щодо суперечностей між показанням свідка ОСОБА_24 та висновками службової перевірки в частині часу перебування ОСОБА_9 в Дзержинському РВ, про що зауважує потерпілий, то свідок ОСОБА_24 зазначив під час допиту у суді першої інстанції приблизний час, коли бачив ОСОБА_9 на ганку відділу поліції.
Колегія суддів також враховує, що після подій 05.05.2004 до моменту допиту ОСОБА_24 судом першої інстанції минув значний проміжок часу, у зв`язку з чим свідок об`єктивно може не пам`ятати точний час подій у цій справі. Тобто, такі розбіжності в показаннях свідка ОСОБА_24 та результатів службової перевірки, на переконання апеляційного суду, не спростовують висновку суду першої інстанції щодо правильності оцінки показань свідка ОСОБА_24 . В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_9 також посилається на те, що вказані перевірки не відповідають мінімальним стандартам ефективності, не були незалежними та безсторонніми, через безпосереднє підпорядкування структурі ОВС, а тому, суд першої інстанції не мав права посилатися на цю перевірку, як доказ виправдання працівників міліції.
Натомість, надаючи оцінку вказаним доводам потерпілого, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що службові перевірки були проведені саме за заявами ОСОБА_9 . Незгода потерпілого з результатами цих перевірок, їх висновками, встановленими під час перевірок обставинами, зокрема щодо часу перебування потерпілого в приміщенні Дзержинського РВ, не свідчить про недопустимість вказаних висновків, як доказів у кримінальному провадженні, яким оцінка надається у сукупності з іншими доказами, наданими суду.
Суд апеляційної інстанції встановив, що з досліджених висновків службових перевірок вбачається, що при зверненні з відповідною заявою від 01.07.2004 до Управління МВС України в Х/о, ОСОБА_9 зазначив, що ОСОБА_15 та ОСОБА_13 у відношенні нього був застосований фізичний та психічний вплив, як під час його затримання, так і в подальшому, під час перебування у приміщенні Дзержинського РВ.
Щодо вчинення неправомірний дій іншими обвинуваченими, а саме ОСОБА_14 , ОСОБА_16 та ОСОБА_12 , в заяві ОСОБА_9 не зазначено.
При зверненні з відповідною заявою від 04.04.2007 до УВБ в Харківської області ДВБ ГУБОЗ МВС України, ОСОБА_9 зазначив, що фізичний та психічний вплив щодо нього було здійснено ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , а також ОСОБА_14 . При цьому, ОСОБА_9 не зазначив про вчинення неправомірний дій щодо нього іншими обвинуваченими, а саме ОСОБА_16 та ОСОБА_12 .
Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_9 навіть у заяві від 04.04.2007, яка була подана ним через значний проміжок часу після 05.05.2004, вказує на неправомірні дії ОСОБА_15 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , тоді як інших обвинувачених не зазначає, що з урахуванням показань потерпілого, наданих ним як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, свідчить про його непослідовність.
Крім того, колегія суддів зазначає, що вищенаведені службові перевірки від 12.07.2004 та від 17.04.2007 були проведені посадовими особами з ОД ІОС УРП Управління МВС України в Харківській області у 2004 році та з ОВС ІОС УВБ в Харківській області ДВБ ГУБОЗ МВС України в Харківській області у 2007 році, тобто іншим структурним підрозділом у системі МВС, які не мають будь-якого відношення до Дзержинського РВ.
Більш того, зазначені висновки затверджені заступником начальника Управління МВС України в Харківській області та начальником УВБ в Харківській області ДВБ ГУБОЗ МВС України, тобто вищим керівництвом у структурі МВС в Харківській області, що поза розумним сумнівом свідчить про об`єктивність результатів проведення цих службових перевірок.
Належить також зазначити, що стороною обвинувачення не надано будь-яких відомостей щодо оскарження будь-ким, у тому числі і потерпілим, результатів проведених службових перевірок, що додатково свідчить про необгрунтованість та суб`єктивність апеляційних доводів ОСОБА_9 щодо оцінки судом першої інстанції відомостей цих доказів та неможливості їх врахування при ухваленні остаточного судового рішення у справі.
Крім того, в своїй апеляційній скарзі прокурор не ставить під сумнів висновки проведених службових перевірок від 12.07.2004 та від 17.04.2007, тобто сторона обвинувачення не оспорює їх результати.
Таким чином, за результатами проведених службових перевірок було встановлено, що ОСОБА_9 залишив приміщення Дзержинського РВ ввечері 05.05.2004. В ході перевірки, опитані працівники поліції, які 05.05.2004 були відповідальними по Дзержинському РВ, ОСОБА_70 та ОСОБА_24 пояснили, що вночі 05.05.2004 всі службові кабінети були опечатані, присутні працівники поліції або громадяни не виявлені.
Свідок ОСОБА_24 , який був допитаний у суді першої інстанції, та попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань, підтвердив, що дійсно проводив перевірку кабінетів у приміщенні РВ 05.05.2004, всі кабінети були опечатані, сторонніх осіб не було.
Крім того, в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про звернення потерпілого ОСОБА_9 до керівництва МВС чи орагнів досудового розслідування із заявами про притягнення свідка ОСОБА_24 до дисциплінарної або кримінальної відповідальності відповідно до чинного законодавства.
З огляду на викладене, колегія суддів ставиться критично до апеляційних доводів потерпілого ОСОБА_9 щодо помилковості врахування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку показань свідка ОСОБА_24 та висновків вищенаведених службових перевірок від 12.07.2004 та від 17.04.2007, проведених за заявами потерпілого.
Щодо апеляційних доводів потерпілого про те, що він не зазначив в своїй заяві від 01.07.2004 інших осіб з тієї підстави, що йому не було відомо їх прізвища, то такі твердження апелянта, на переконання колегії суддів, є безпідставні та необгрунтовані, оскільки в цій заяві потерпілий міг зазначити інших осіб, прізвища яких не відомо, чого не зробив.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що потерпілий ОСОБА_9 звернувся з повторною заявою до УВБ в Харківської області ДВБ ГУБОЗ МВС України щодо неправомірних дій співробітників ВДСБЕЗ Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Х/О 04.04.2007, тобто із значним спливом проміжку часу після події у цьому кримінальному провадженні, але в цій заяві він вказав лише на прізвища ОСОБА_15 , ОСОБА_13 та ОСОБА_71 .
Більш того, з відомостей судового провадження вбачається, що 23.02.2007 між ОСОБА_9 та ОСОБА_16 була проведена очна ставка, тобто він достеменно знав про прізвище іншого учасника події від 05.05.2004, але в своїй заяві від 04.04.2007 потерпілий не просив проведення службового розслідування стосовно ОСОБА_16 .
На переконання колегії суддів, вищенаведені обставини додатково свідчать про суперечності та неузгодженість у показаннях потерпілого щодо обставин подій, які мали місце 05.05.2004, оскільки потерпілий постійно їх змінює, додаючи нові обставини, у тому числі під час апеляційного розгляду щодо присутності у службовому кабінеті Дзержинського РВ за обставин події у цьому кримінальному провадженні ще однієї особи, а саме жінки, яка надавала іншим обвинуваченим вказівки щодо спричинення тілесних ушкоджень потерпілому.
Щодо доводів потерпілого про те, що постанова Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.02.2011, підтверджує вину ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 за пред`явленим їм обвинуваченням, такі твердження апелянта є суб`єктивними з огляду на наступне.
Зокрема, судом апеляційної інстанції досліджено зміст постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.02.2011, відповідно до якої скарга ОСОБА_9 на незаконне його затримання органом дізнання задоволена частково, затримання 05.05.2004 ОСОБА_9 співробітниками ВДСБЕЗ Дзержинського РВ ХМУ УМВС України в Х/О за підозрою у скоєнні злочину визнано незаконним. (Т. 5, а.с. 163-165).
У мотивувальній частині постанови зазначено, що затримання ОСОБА_9 співробітниками Дзержинського РВ не відповідало вимогам КПК України, оскільки не було складено протоколу затримання.
Крім того, судом з пояснень як заявника, так і співробітників міліції судом було встановлено, що ОСОБА_72 більше 2х годин перебував у кайданках, тобто фактично був позбавлений свободи, в Дзержинський РВ був доставлений примусово та кайданки зняли тільки в райвідділі. Пояснення оперуповноважених щодо необхідності застосування спеціальних засобів через опір з боку ОСОБА_73 , суд оцінив критично, оскільки в матеріалах кримінальної справи відсутні дані про те, що діям заявника за фактами злісної непокори та опору надавалася відповідна оцінка.
Аналізуючи зміст вказаної постанови, колегія суддів зауважує, що висновок суду про незаконність затримання ОСОБА_9 05.05.2004 працівниками міліції, фактично обумовлений недотриманням працівниками міліції положень статті 106 КПК України (1960) в частині нескладення ними протоколу затримання ОСОБА_9 та закриттям у подальшому кримінальної справи щодо ОСОБА_9 .
Зміст вказаної постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.02.2011 зводиться до оцінки того чи відповідало затримання ОСОБА_73 05.05.2004 вимогам КПК України 1960 року. Зокрема, суд з посиланням на положення статті 106 КПК України 1960 року, які визначають необхідність складення протоколу про затримання особи, встановив, що такий протокол співробітниками міліції не було складено, а тому затримання ОСОБА_73 не відповідало вимогам КПК України.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пред`явленого ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 обвинувачення, останнім не ставиться у провину затримання ОСОБА_9 з порушенням вимог КПК України 1960 року, а саме за відсутності складеного протоколу про затримання.
З мотивувальної частини постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.02.2011 вбачається, що судом не надавалася оцінка доводам заявника про його перебування у Дзержинському РВ з 19.30 години 05.05.2004 до ранку наступного дня 06.05.2004. Вказані обставини не були предметом дослідження суду під час надання оцінки законності затримання ОСОБА_9 , а його затримання 05.05.2004 було визнано незаконним з підстави нескладення працівниками міліції відповідного протоколу.
Водночас судом під час розгляду скарги ОСОБА_9 було встановлено, що кримінальна справа № 17040114 щодо ОСОБА_9 за фактом шахрайських дій щодо ОСОБА_17 та її підбурювання до надання хабаря була порушена 11.05.2004 на підставі матеріалів перевірки.
На підставі встановлених фактів суд дійшов висновку, що заявник був затриманий 05.05.2004 за підозрою у вчиненні злочину та доставлений до Дзержинського РВ для проведення дізнання.
Встановлені постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.02.2011 обставини, підтверджуються змістом заяви ОСОБА_17 від 05.05.2004, поданої до Дзержинського РВ, в якій остання зазначила, що заступник директора авто курсів вимагає у неї 70 доларів за здачу екзамена з правил дорожнього руху та водіння. Зазначено, що про кримінальну відповідальність за подання завідомо неправдивих заяв попереджена.
З метою перевірки цієї заяви працівниками Дзержинського РВ були помічені спеціальним засобом дві купюри 20 і 50 доларів, надані ОСОБА_17 , та заявниці надано диктофон та мікроаудіокасета для запису її розмови з ОСОБА_9 .
Таким чином, з наведеного вбачається, що ОСОБА_9 був затриманий в ході здійснення заходів з перевірки обставин, що зазначені ОСОБА_17 у поданій нею заяві про вчинення злочину, після чого був доставлений до Дзержинського РВ.
Факт застосування спеціальних засобів - кайданків до ОСОБА_9 05.05.2004 не заперечується учасниками провадження, оскільки відповідно до фотокопій рапортів ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 від 05.05.2004 останні підтверджують, що ОСОБА_9 05.05.2004 при затриманні чинив фізичний опір співробітникам міліції, імітував при перехожих, що на нього здійснено напад, створював паніку, стверджував, що у відношенні нього вчинено провокацію, у зв`язку із чим співробітники міліції застосували спеціальні засоби - кайданки. (Т. 5 а.с. 203-205)
Зазначені обставини також підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , які підтвердили під час їх допиту у суді першої інстанції, що ОСОБА_9 на місці затримання поводився агресивно, не виконував вказівок працівників міліції та почав битися головою об кермо свого автомобіля, у зв`язку із чим до нього були застосовані спеціальні засоби - кайданки.
Та обставина, що за фактом опору ОСОБА_9 працівникам міліції під час його затримання, не було вжито заходів в порядку КУпАП чи КПК України, не спростовує зміст рапортів ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 від 05.05.2004 щодо підстав застосування до ОСОБА_9 кайданків, враховуючи, що поведінку ОСОБА_9 на місці його затримання підтвердили свідки ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 .
Тобто затримання ОСОБА_9 та застосування до нього кайданків відбулося в рамках перевірки заяви про вчинення злочину, та внаслідок поведінки ОСОБА_9 на місці події, а не з мотивів штучного покращення показників у роботі, та не з метою отримання у неправомірний спосіб доказів вини ОСОБА_9 , про що зазначається в обвинувальних актах.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що мотивувальна частина постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.02.2011 не містить будь-яких висновків суду щодо причетності всіх обвинувачених у цьому кримінальному провадженні до незаконного затримання ОСОБА_9 05.05.2004.
При цьому, потерпілий під час свого допиту також не зазначав, що його затримання здійснювали усі обвинувачені.
Натомість, з формулювання обвинувачення вбачається, що затримання потерпілого ОСОБА_9 здійснили 05.05.2004 ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , що не відповідає фактичним обставинам, що встановлені під час судового розгляду, що додатково свідчить про неконкретність пред`явленого обвинувачення кожному із них.
Колегія суддів не ставить під сумнів рішення та висновки суду, що зазначені в постанові Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.02.2011, але зміст цього судового рішення не підтверджує обставин перебування ОСОБА_9 в Дзержинському РВ в ніч з 05.05.2004 на 06.05.2004 та застосування до потерпілого недозволених методів дізнання, на які посилається ОСОБА_9 .
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вказана постанова Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.02.2011 є неналежним доказом щодо доведеності вини обвинувачених, оскільки це судове рішення ані прямо, ані непрямо не підтверджує існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні, інших обставин, які мають значення для даного кримінального провадження.
Щодо апеляційних доводів потерпілого та прокурора про неправильну оцінку судом першої інстанції рішення ЄСПЛ у справі «Аднаралов проти України», суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Аналізом вказаного рішення ЄСПЛ від 27.11.2014, яке набуло статусу остаточного 27.02.2015 встановлено, що справу було розпочато за заявою, яку 8 лютого 2012 року подав до Суду проти України на громадянин України ОСОБА_74 .
ЄСПЛ встановлено, що заявник зазнав численних тілесних ушкоджень. Як випливає з матеріалів справи, під час судово-медичного обстеження, яке відбулось через кілька годин після затримання заявника та результати якого згодом були підтверджені ще одним судово-медичним обстеженням у січні 2005 року, у нього було виявлено кілька синців, походження яких належним чином встановлено так і не було. За цих обставин та з огляду на зобов`язання держави надати правдоподібні пояснення тілесних ушкоджень, зазнаних особою у той час, коли вона перебувала під контролем міліції, Суд дійшов висновку, що Уряд не встановив належним чином, що тілесні ушкодження заявникові в цілому було завдано не внаслідок жорстокого поводження з ним під час перебування під вартою в міліції. Відповідно було порушення статті 3 Конвенції у зв`язку з тим, що заявник зазнав нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження.
Перевіряючи доводи апелянтів щодо неврахування судом першої інстанції висновків, що викладені у рішенні ЄСПЛ «Аднаралов проти України», суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що 06.05.2004 працівники Дзержинського РВ привезли ОСОБА_9 до прокуратури м. Харкова, де він надав пояснення та слідчий прокуратури ОСОБА_75 видав йому направлення до ХОБСМЕ для встановлення наявності у ОСОБА_9 тілесних ушкоджень.
Разом з цим, матеріали судового провадження не містять відомостей про те, що ОСОБА_9 звертався до судово-медичного експерта ХОБСМЕ 06.05.2004 - 07.05.2004, що також не заперечує сторона обвинувачення під час апеляційного розгляду.
Таким чином, твердження, зазначене у рішенні ЄСПЛ про те, що під час судово-медичного обстеження, яке відбулось через кілька годин після затримання заявника у нього було виявлено кілька синців, не відповідає фактичним обставинам, встановленим під час судового розгляду, оскільки перше обстеження ОСОБА_9 саме судово-медичним експертом за направленням, виданим потерпілому 06.05.2004, мало місце лише 08.05.2004.
До вказаної дати потерпілий звернувся в 17 лікарню 07.05.2004, а вже потім цього ж дня - до КУОЗ ХМКЛШНМД ім. проф. ОСОБА_60 , де він відмовився від госпіталізації.
Також ЄСПЛ дійшов висновку, що Уряд не встановив належним чином, що тілесні ушкодження заявникові в цілому було завдано не внаслідок жорстокого поводження з ним під час перебування під вартою в міліції. Відповідно було порушення статті 3 Конвенції у зв`язку з тим, що заявник зазнав нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження.
ЄСПЛ зазначив, що розслідування за скаргами заявника на жорстоке поводження тривало понад десять років. Неналежна якість розслідування неодноразово визнавалася самими національними органами влади, і наслідком цього було повернення справи на додаткові перевірки та розслідування. З останнього відомого рішення (ухвали від 15 квітня 2014 року) випливає, що всебічного розслідування тверджень заявника здійснено не було.
З огляду на ці серйозні недоліки та загальну тривалість розслідування ЄСПЛ вважав, що національні органи влади не виконали свій обов`язок щодо ефективного розслідування скарг заявника на жорстоке поводження.
Колегія суддів бере до уваги висновки ЄСПЛ щодо неналежної якості розслідування за заявами ОСОБА_9 . Поряд з цим, тривалість та неефективність досудового розслідування не може бути достатнім обгрунтуванням пред`явленого обвинувачення та тлумачитися на користь сторони обвинувачення.
За результатами перевірки даного кримінального провадження судом апеляційної інстанції встановлено, що саме органом досудового розслідування та прокуратурою, з урахуванням тривалості часу, що минув з дати подій у цьому кримінальному провадженні та направлення справи до суду першої інстанції, не вжито всіх необхідних процесуальних заходів для перевірки заяви ОСОБА_9 та не використано всіх необхідних процесуальних можливостей для збирання доказів, достатніх для доведення обвинувачення у суді та визнання винуватими осіб, яким воно пред`явлене.
Та обставина, що з 2004 року органом досудового розслідування не було проведено ретельного розслідування обставин за заявою ОСОБА_9 та не зібрано достатніх доказів для доведення винуватості обвинувачених, які б не викликали сумнівів та однозначно стверджували про вчинення саме тих дій, що інкриміновані обвинуваченим, не є безумовною підставою для висновку про доведення належними, допустимими та достатніми доказами винуватості конкретних осіб за обставин, про які зазначається в обвинувальних актах, як і неможливо стверджувати про те, що виявлені у потерпілого тілесні ушкодження були отримані ОСОБА_9 під час його перебування в Дзержинському РВ з 05.05.2004 на 06.05.2004.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ у своєму рішенні від 27.11.2014 встановив неефективність розслідування скарг заявника, але зазначені ЄСПЛ недоліки так і не були усунені органом досудового розслідування з того часу.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що ОСОБА_9 звернувся до ЄСПЛ 08.02.2012.
Після набрання чинності КПК України, 12.12.2012 року згідно з положеннями нового Кодексу прокуратура Дзержинського районну м. Харкова внесла відповідні відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування за заявою ОСОБА_9 , яке було закінченим направленням 29.12.2016 та 01.03.2017 обвинувальних актів щодо ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 та ОСОБА_15 до суду першої інстанції.
З цього часу розпочато судовий розгляд кримінального провадження, під час якого судом першої інстанції допитано потерпілого, обвинувачених, свідків, досліджено письмові докази, відеозапис слідчого експерименту, призначено та отримано висновок комісійної судово-медичної експертизи.
Тобто судом першої інстанції проведено ряд процесуальних дій, спрямованих на з`ясування обставин, за якими здійснювалося досудове розслідування, перевірку їх доказами, чим забезпечено ретельне дослідження всіх обставин, з урахуванням того обсягу доказів, які були надані стороною обвинувачення до суду.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на час ухвалення рішення ЄСПЛ не було проведено комісійної судово-медичної експертизи, яка в подальшому була призначена під час судового розгляду в суді першої інстанції та висновки якої не були предметом оцінки ЄСПЛ в контексті можливого часу отримання ОСОБА_9 тілесних ушкоджень.
Саме вказаним висновком комісійної судово-медичної експертизи встановлено, що тілесні ушкодження ОСОБА_9 могли бути ним отримані в інший час, а саме в період після 02.00 години 06.05.2004 по 07.05.2004. Вказаним висновком висловлено обґрунтовані сумніви щодо вірогідності утворення тілесних ушкоджень у ОСОБА_9 під час подій 05.05.2004, на які вказано у постанові.
Враховуючи зміст висновку комісійної судово-медичної експертизи, яка була проведена у 2022 році, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наявність рішення ЄСПЛ від 27.11.2014 не може слугувати доказом на підтвердження винуватості ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 за обставин, що встановлені органом досудового розслідування.
З огляду на викладене, з урахуванням висновку комісійної судово-медичної експертизи №08-153/2021 від 15.07.2022 та сукупності досліджених у справі доказів, на переконання колегії суддів, рішення ЄСПЛ не підтверджує тих обставин, за якими ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 і ОСОБА_12 пред`явлено обвинувачення, оскільки це Рішення ЄСПЛ стосується неефективного розслідування кримінальної справи.
Доводи потерпілого про те, що суд обмежив його у реалізації його процесуальних прав, позбавив можливості подавати докази, порушував право потерпілого на перехресний допит, є безпідставними, оскільки ОСОБА_9 мав можливість ставити питання учасникам судового розгляду, подавати докази, звертатися із клопотаннями до суду першої інстанції та не був обмежений у реалізації цих прав.
Отже, суд апеляційної інстанції, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, показання потерпілого, свідків, обвинувачених, дійшов висновку, що встановлені за результатами судового розгляду обставини не доводять обґрунтованості, пред`явленого ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 обвинувачення, а відтак формулювання обвинувачення не відповідає фактичним обставинам.
Відповідно до змісту обвинувальних актів ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 ставляться у провину одні і ті ж обставини, що свідчить про неповноту та необгрунтованість обвинувачення щодо кожного з них.
Сторона обвинувачення, формулюючи фактичні обставини кримінальних правопорушень, зазначає, що ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 , будучи працівниками правоохоронного органу, в ході здійснення заходів, спрямованих на викриття ОСОБА_9 , з мотивів штучного покращення показників в роботі, з метою отримання у неправомірний спосіб доказів вини ОСОБА_9 у вчиненні злочину, явно виходячи за межі наданих їм прав та повноважень, діючи спільно та за попередньою змовою між собою, 05 травня 2004 року в період часу з 18:00 до 19:00 години, знаходячись на проспекті Московському, поблизу будинку № 255 у місті Харкові, без жодних законних підстав протиправно застосували до ОСОБА_9 фізичне насильство шляхом нанесення йому не менше двох ударів кулаком руки у ліве плече, без жодних законних підстав протиправно застосували до нього спеціальний засіб - наручники та під фізичним примусом змусили його сісти до автомобілю марки «Форд Скорпіо» державний номерний знак НОМЕР_1 , на якому доставили його до приміщення Дзержинського РВ за адресою вул. Толбухіна, 103 м. Харків.
Вказане формулювання обвинувачення повністю суперечить фактичним обставинам, встановленим під час судового провадження, оскільки наявність у діях обвинувачених спільного мотиву штучного покращення показників в роботі є припущенням органу досудового розслідування, яке не підтверджується жодними об`єктивними доказами, як і посилання в обвинувальних актах на те, що між всіма обвинуваченими була попередня змова на вчинення кримінальних правопорушень.
Потерпілий зазначає, що цей мотив встановлений рішенням ЄСПЛ «Аднаралов проти України».
Однак аналізуючи зміст вказаного рішення ЄСПЛ, колегією суддів не встановлено, що ЄСПЛ за результатами розгляду заяви ОСОБА_9 дійшов висновку щодо наявності в діях обвинувачених відповідного мотиву.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до пред`явленого ОСОБА_12 та ОСОБА_14 обвинувачення, останні обвинувачуються у тому, що 05 травня 2004 року в період часу з 18:00 до 19:00 години, кожен з них, знаходячись на проспекті Московському, поблизу будинку № 255 у місті Харкові, без жодних законних підстав протиправно застосували до ОСОБА_9 фізичне насильство шляхом нанесення йому не менше двох ударів кулаком руки у ліве плече, без жодних законних підстав протиправно застосували до нього спеціальний засіб - наручники та під фізичним примусом змусили його сісти до автомобілю та доставили до приміщення Дзержинського РВ.
Однак, відповідно до фактичних обставин ані ОСОБА_12 , ані ОСОБА_14 на місці затримання ОСОБА_9 не перебували. Затримання ОСОБА_9 проводили ОСОБА_15 , ОСОБА_13 та ОСОБА_16 , про що обгрунтовано зазначено судом першої інстанції та ніким не оспорюється.
Крім того, колегією суддів встановлено, що під час проведення первинного судово-медичного обстеження ОСОБА_9 08.05.2004 потерпілий повідомляв експерту, що працівником міліції йому були завдані декілька ударів кулаком по голові, коли він перебував у своєму автомобілі, а не у ліве плече, як він повідомляв при проведенні вищезазначених дій та як це зазначено в пред`явленому обвинуваченні.
При цьому, у формулюванні обвинувачення не конкретизовано, під яким саме фізичним примусом працівники міліції змусили ОСОБА_9 сісти до їх автомобіля, враховуючи, що суду апеляційної інстанції потерпілий повідомив, що після затримання він самостійно закрив своє авто, після чого його посадили до службового автомобіля.
Щодо протиправного застосування до ОСОБА_9 кайданок, судом апеляційної інстанції встановлено, що під час затримання потерпілий поводив себе неадекватно, не виконував вимог працівників міліції та почав битися головою об кермо свого автомобіля, що підтвердили свідки ОСОБА_21 , ОСОБА_20 та ОСОБА_22 , будучи допитаними у суді першої інстанції та попередженими про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань.
З приводу формулювання обвинувачення в частині примушування ОСОБА_9 до написання пояснень, застосування при цьому психологічного та фізичного насильства, то відповідно до копії висновку судово-почеркознавчої експертизи № 10982/10983/1494 від 05.02.2007, яка була проведена в межах кримінальної справи № 17040114, вбачається, що рукописний текст вищезазначеного пояснення від 05.05.2004 виконаний ОСОБА_9 , ознаки, які б свідчили про незвичайний психофізіологічний стан ОСОБА_9 , у дослідженому тексті не виявлено.
При пред`явленні обвинувачення прокурором не розмежовано та взагалі не конкретизовано, які дії вчинив кожен із обвинувачених, як при затриманні потерпілого, так і під час його перебування у службовому кабінеті Дзержинського РВ.
При цьому, колегія суддів зауважує, що у рішенні ЄСПЛ у справі «Аднаралов проти України» за заявою ОСОБА_9 , яка була ним подана 08.02.2012, у розділі «Обставини справи», встановлено, що 05.05.2004 чотири працівники міліції затримали заявника за підозрою в отриманні хабара, доставили його до Дзержинського РВ, де тримали всю ніч, били протягом декількох годин та примушували надати визнавальні покази.
У Акті обстеження ОСОБА_9 від 08.05.2004 та у Акті додаткового судово-медичного обстеження № 268 від 12.01.2005 при викладенні обставин справи, заначено зі слів потерпілого, що він був затриманий працівниками міліції, його доставили до Дзержинського РВ, де в кабінеті четверо чоловіків били його.
Також, у заяві від 01.07.2004 до УМВС У країни в Харківській області щодо неправомірних дій співробітників міліції ОСОБА_9 зазначав про ОСОБА_15 та ОСОБА_13 .
У заяві від 04.04.2007 до УВБ в Харківській області ДВБ ГУБОЗ МВС України ОСОБА_9 просив вжити заходів щодо ОСОБА_15 , ОСОБА_13 та ОСОБА_71 .
У протоколі про прийняття заяви від 09.01.2013 ОСОБА_9 вказує про вчинення стосовно нього злочину ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 і ОСОБА_14 . Однак, зі змісту вказаного протоколу об`єктивно вбачається, що ОСОБА_14 був присутнім при спричиненні ОСОБА_9 ударів, під час яких потерпілому було вибито зуб, який за вказівкою ОСОБА_14 викинули. Про побиття потерпілого ОСОБА_14 у протоколі про прийняття заяви від 09.01.2013 не зазначено, тоді як під час допиту у суді першої інстанції потерпілий вже повідомляв, що його били всі.
Таким чином, дослідженням матеріалів провадження судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_9 при проведенні різних процесуальних дій зазначав різну кількість причетних до його побиття осіб та різну роль кожного з них при подіях 05.05.2004, що свідчить про непослідовність, неконкретність та суперечливість його показань, що не може бути покладене в основу обвинувального вироку.
Що стосується доведеності обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 і ОСОБА_14 за частиною 2 статті 127 КК України, колегія суддів зазначає, що основним безпосереднім об`єктом катування є здоров`я, а додатковим обов`язковим - воля, честь і гідність особи. З об`єктивної сторони цей злочин характеризується: 1) діями - нанесенням побоїв, мученням або іншими насильницькими діями; 2) наслідками у вигляді заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання; 3) причинним зв`язком між вказаними діями і наслідками.
З суб`єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Метою насильницьких дій при катуванні є намагання примусити потерпілого або іншу особу до дій, що суперечать їхній волі, наприклад, надати певні відомості чи зробити визнання, вчинити самокалічення тощо.
Разом з цим, за наслідками судового розгляду як в суді першої так і апеляційної інстанції об`єктивно встановлено, що стороною обвинувачення поза розумним сумнівом не доведено кількість, спосіб, механізм, час, місце та обставини отримання ОСОБА_9 тілесних ушкоджень саме за тим формулювання обвинувачення, що ставиться у вину ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 і ОСОБА_14 .
Більш того, органом досудового розслідування не доведено нанесення кожним із обвинувачених потерпілому 05.05.2004 - 06.05.2004 побоїв, мучення або інших насильницьких дій, у тому числі шляхом утримання потерпілого у кайданках у приміщенні Дзержинського РВ, застосування щодо нього поліетиленового пакету та доведенні його до непритомного стану.
Обставини щодо застосування до потерпілого кайданок та поліетиленового пакета також не були встановлені за результатами проведення численних судово-медичних експертиз. Крім того, комісійна судово-медична експертиза, яка проводилася з урахуванням всіх медичних даних ОСОБА_9 та висновків попередніх судово-медичних експертиз, не встановила існування прямого причинного зв`язку із виявленими у потерпілого ушкодженнями та подіями 05.05.2004.
Щодо тілесного ушкодження у ОСОБА_9 у вигляді травматичного пошкодження коронки 3 зуба на верхній щелепі зліва, то комісією експертів встановлено, що наявні у справі медичні дані є недостатніми для встановлення причинно-наслідкового зв`язку між травмою зуба та подіями 05.05.2004.
Також комісійною експертизою встановлено, що наявні у ОСОБА_9 тілесні ушкодження могли виникнути після 02.00 години 06.05.2004. При цьому, відповідно до пред`явленого обвинувачення незаконні дії щодо ОСОБА_9 тривали до 02.00 години 06.05.2004 та органом досудового розслідування не встановлено де саме перебував потерпілий після зазначеного часу.
Окрім цього, у даному кримінальному провадженні не було призначено судово-психологічну експертизу з метою встановлення отриманих потерпілим моральних страждань внаслідок протиправних дій щодо нього за версією сторони обвинувачення.
Більш того, жоден зі свідків не був безпосереднім очевидцем вчинення кримінальних правопорушень.
Також колегія суддів звертає увагу, що метою насильницьких дій при катуванні є намагання примусити потерпілого або іншу особу до дій, що суперечать їхній волі, а саме, надати певні відомості чи зробити визнання, вчинити самокалічення тощо.
Поряд з цим, висновком судово-почеркознавчої експертизи № 10982/10983/1494 від 05.02.2007, яка була проведена в межах кримінальної справи № 17040114, встановлено, що рукописний текст пояснення ОСОБА_9 від 05.05.2004 не містить ознак, які б свідчили про незвичайний психофізіологічний стан ОСОБА_9 . Висновки цієї експертизи стороною обвинувачення не спростовані.
Зважаючи на викладене, колегія судді дійшла висновку, що висунуте ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 обвинувачення за частиною 2 статті 127 КК України, за обставин, викладених у обвинувальних актах, не знайшло свого підтвердження дослідженими під час судового розгляду доказами та не доведене стороною обвинувачення поза межами розумного сумніву.
Щодо доводів апелянтів про доведеність в діях обвинувачених складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 365 КК України, колегія суддів зазначає наступне.
Для застосування статті 365 КК України необхідно, щоб дії винної службової особи були зумовлені її службовим становищем і перебували у зв`язку із службовими повноваженнями щодо потерпілого. Встановлення наявності чи відсутності такого зв`язку потребує з`ясування всіх фактичних обставин справи, зокрема, службового становища і кола повноважень обвинуваченого, мотиву, мети і характеру вчинених дій, їх зв`язку із службовими обов`язками особи та наслідками, що настали. За відсутності такого зв`язку дії обвинуваченого підлягають кваліфікації за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров`я особи, власності, громадського порядку та моральності.
У формулюванні обвинувачення зазначено, що обвинувачені, діючи спільно та за попередньою змовою між собою, 05 травня 2004 року в період часу з 18:00 до 19:00 години, знаходячись на проспекті Московському, поблизу будинку № 255 у місті Харкові, без жодних законних підстав протиправно застосували до ОСОБА_9 фізичне насильство шляхом нанесення йому не менше двох ударів кулаком руки в ліве плече, без жодних законних підстав протиправно застосували до нього спеціальний засіб - наручники та під фізичним примусом змусили його сісти до автомобілю марки «Форд Скорпіо» державний номерний знак НОМЕР_1 , на якому доставили його до приміщення Дзержинського РВ за адресою вул. Толбухіна, 103 м. Харків.
Обвинувальні акти, складені та направлені до суду першої інстанції стороною обвинувачення, не містять конкретного обвинувачення у тому, які саме дії були вчинені кожним із обвинувачених за межами їх повноважень чи компетенції.
У формулюванні обвинувачення взагалі відсутнє посилання на норми спеціальних законів, у тому числі ЗУ «Про міліцію», посадові інструкції, які були порушені обвинуваченими як працівниками міліції при виконанні ними службових повноважень за обставин подій цього кримінального провадження.
Водночас, згідно статті 12 «Про міліцію» у редакції, що діяла на час інкримінованих обвинуваченим подій, міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених цим Законом. Про застосування фізичної сили, спеціальних засобів примусу працівник міліції рапортом доводить до відома безпосереднього начальника.
Відповідно до пункту 4 статті 14 ЗУ «Про міліцію» у редакції, що діяла на час інкримінованих обвинуваченим подій, працівники міліції мають право застосовувати наручники для затримання і доставки в міліцію або інше службове приміщення осіб, які вчинили правопорушення, а також для конвоювання і тримання осіб, затриманих і підданих арешту, взятих під варту, якщо зазначені вище особи чинять опір працівникам міліції або якщо є підстави вважати, що вони можуть вчинити втечу чи завдати шкоди оточуючим або собі.
При цьому, з матеріалів провадження встановлено, що ОСОБА_17 звернулася до Дзержинського РВ із заявою від 05.05.2004 про її підбурювання ОСОБА_9 до надання хабаря, а саме заступник директора авто курсів вимагає у неї 70 доларів за здачу екзамена з правил дорожнього руху та водіння.
З метою перевірки цієї заяви працівниками Дзержинського РВ були помічені спеціальним засобом дві купюри 20 і 50 доларів, надані ОСОБА_17 , та заявниці надано диктофон та мікроаудіокасета для запису її розмови з ОСОБА_9 .
В ході здійснення оперативних заходів щодо перевірки обставин за заявою ОСОБА_17 на місце події прибули працівники міліції, а саме ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , виявили ОСОБА_9 , який перебував у своєму автомобілі. У зв`язку із тим, що ОСОБА_9 на місці події поводив себе неадекватно, не виконував вказівок працівників міліції та почав битися головою об кермо свого автомобіля, ними були застосовані до нього кайданки, про що складені відповідні рапорти.
Зазначені обставини також підтвердили під час свого допиту у суді першої інстанції свідки ОСОБА_21 , ОСОБА_20 та ОСОБА_22 , будучи попередженими про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих показань.
Після цього, працівниками міліції ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 було затримано ОСОБА_9 та доставлено до Дзержинського РВ.
Колегія суддів також звертає увагу, що Дзержинський районний суд м. Харкова в своїй постанові від 24.02.2011 визнав незаконне затримання ОСОБА_9 лише з тієї підстави, що працівниками міліції не було складено протокол затримання ОСОБА_9 відповідно до вимог КПК України 1960 року. При цьому, судом не встановлено будь-яких порушень ними вимог ЗУ «Про міліцію» чи інших нормативно-правових актів.
Окрім цього, колегія суддів враховує, що з відомостей витягу з ЄРДР № 42012220090000017 від 12.12.2012 вбачається, що уповноваженою особою прокуратури Харківської області 02.11.2016 було закрито зазначене кримінальне провадження в частині, внесення до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 371 КК України, за фактом незаконного затримання ОСОБА_9 співробітниками Дзержинського РВ ХМУ ГУ МВС України в Х/О, на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України, за відсутністю в діях співробітників міліції складу вказаного кримінального правопорушення.
Більш того, в самому формулюванні обвинувачення, що пред`явлене кожному з обвинувачених, зазначено, що дії ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 та ОСОБА_12 були спрямовані на викриття ОСОБА_9 , який вчинив неправомірні дії щодо ОСОБА_17 . Тобто сторона обвинувачення, викладаючи фактичні обставини кримінального правопорушення, зазначає той факт, що обвинувачені здійснювали заходи, спрямовані саме на викриття неправомірних дій ОСОБА_9 щодо ОСОБА_17 .
Окрім цього, під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_12 та ОСОБА_14 не приймали участі у затриманні ОСОБА_9 05.05.2004 на проспекті Московському у м. Харків, що свідчить про невідповідність змісту обвинувальних актів фактичним обставинам справи.
Таким чином, з наведеного вбачається, що ОСОБА_9 був затриманий ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , в ході здійснення заходів з перевірки обставин, що зазначені ОСОБА_17 у поданій нею заяві про вчинення злочину, після чого був доставлений до Дзержинського РВ, у зв`язку із чим відсутні обгрунтовані підстави вважати, що обвинувачені вийшли за межі наданих їм службових повноважень, які взагалі не конкретизовані у обвинувальних актах.
При цьому, з вищенаведених підстав щодо недоведеності в діях обвинувачених складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 127 КК України, колегія судді також не погоджується із версією сторони обвинувачення щодо доведеності наданими доказами в діях обвинувачених складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 365 КК України.
Крім того, колегія суддів зазначає, що обвинувачений ОСОБА_12 взагалі не був співробітником Держинського РВ на час інкримінованих йому подій, оскільки з 16.03.2004 був призначений на посаду оперуповноваженого Київського РВ ХМУ УМВС в Харківській області, тобто більше місяця до інкримінованих йому подій.
Перебування ОСОБА_12 у приміщенні Дзержинського РВ 05.05.2004 та 06.05.2004, свідків його перебування в Дзержинському РВ саме на час інкримінованих подій, органом досудового розслідування не встановлено, очні ставки потерпілого з ОСОБА_12 не проводилися, яким чином потерпілий дізнався про особу ОСОБА_12 він не пам`ятає.
При цьому, органом досудового розслідування не надано суду доказів спричинення ОСОБА_12 тілесних ушкоджень потерпілому у вищезазначений день та час та того, що такі дії були зумовлені його службовим становищем та пов`язані з його службовими повноваженнями.
При цьому, для притягнення до відповідальності за перевищення влади чи службових повноважень необхідно довести, що особа діяла саме в межах реалізації своїх владних або службових функцій і завдяки такому службовому становищу вийшла за межі наданих їй прав, що підтверджується постановою Пленуму Верховного Суду України № 15 від 26 грудня 2003 року, а також практикою Верховного Суду, згідно з якою дії обвинуваченого мають бути зумовлені саме службовим статусом, що в даному випадку не знайшло свого підтвердження за наслідками судового розгляду як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції.
Також колегія суддів зазначає, що у формулюванні обвинувачення відсутній виклад обставин щодо спричинення ОСОБА_9 тілесних ушкоджень у коридорі Дзержинського РВ, що додатково свідчить про те, що показання потерпілого виходять за межі пред`явленого обвинувачення.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує вимоги статті 337 КПК України та вказівки Верховного Суду, що містяться у постанові від 06.02.2024, якою скасовано попередню ухвалу Харківського апеляційного суду від 10.08.2023 у цьому кримінальному провадженні, та зазначає, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Крім того, відповідно до положень статей 337, 338 КПК України, правом зміни обвинувачення в суді наділений прокурор, чого у даному випадку протягом всього судового провадження у суді першої інстанції не було зроблено.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно вимог частини 3 статті 337 КПК України суд у виключних випадках має право вийти за межі висунутого обвинувачення лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Разом з тим, ці положення не вказують на те, що у разі непідтвердження за результатом судового розгляду висунутого особі обвинувачення сторона обвинувачення не може очікувати, що суд самостійно віднайде в діях цієї особи бодай якийсь інший злочин і ухвалить обвинувальний вирок, оскільки саме доведення перед судом винуватості особи у вчиненні злочину є прямим обов`язком сторони обвинувачення.
Відповідно до частини 4 статті 404 КПК України суд апеляційної інстанції не має права розглядати обвинувачення, що не було висунуте в суді першої інстанції.
З урахуванням сукупності всіх встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що пред`явлене обвинувачення ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 містить істотні суперечності та неточності, тобто є неконкретним.
Водночас, неконкретне обвинувачення істотно впливає на право обвинувачених захищатися від обвинувачення та фактично покладає обов`язок доведеності вини обвинувачених на суд та доведення невинуватості на обвинувачених, що явно суперечить наведеним вище положенням статей 91, 92, 110, 291, 337 КПК України, частині 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 62 Конституції України.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту (справа "Маттоціа проти Італії").
Виходячи з аналізу пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 №8, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.
Вказаний принцип закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.
Виходячи із встановлених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, враховуючи висновки комісійної судово-медичної експертизи, акти обстежень потерпілого, висновки судово-медичного експерта, розбіжності у поясненнях ОСОБА_9 протягом всього часу досудового розслідування та судового провадження, зміст показань допитаних свідків, дійшов обгрунтованого висновку щодо недоведеності вини обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм злочинів, за обставин, викладених у обвинувальних актах.
Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях й ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи в учиненні кримінального правопорушення. Підставою для обвинувального вироку суду є така сукупність достовірних доказів, що отримані з додержанням законодавства, розглянуті в судовому засіданні та є достатніми для безспірного висновку про те, що подія кримінального правопорушення мала місце, наявні ознаки складу кримінального правопорушення, вчинив це діяння обвинувачений і його вина у вчиненні цього кримінального правопорушення доведена судом. Забезпечення доведеності вини є одним з основних конституційних принципів основ судочинства.
Отже, суд апеляційної інстанції, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, а саме верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до висновку про те, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не було доведено поза розумним сумнівом, викладені у обвинувальних актах обставини.
Колегія суддів виходить із принципів реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його права та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відсутність достатніх доказів винуватості особи у вчиненні інкримінованого злочину не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом».
Пункт 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень суди відійшли від упередженої думки, що підсудний вчинив злочинне діяння, так як обов`язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь підсудного (рішення ЄСПЛ у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії»).
Відповідно до положень статті 62 Конституції України, статті 17 КПК України, в основу вироку можуть бути покладені тільки достовірні докази, досліджені в судовому засіданні.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок.
Згідно з положеннями частини 1 статті 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Таким чином, з урахуванням викладеного вище, в ході судового розгляду, за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ наданий стороною обвинувачення з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, колегія суддів приходить до висновку, що висунуте ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_14 обвинувачення, як це викладено у обвинувальних актах, не знайшло свого підтвердження.
З огляду на викладене, колегія суддів враховуючи принцип індивідуалізації покарання, позбавлена процесуальної можливості визнати винними обвинувачених у заподіянні тілесних ушкоджень ОСОБА_9 та пов`язане з цим катування, оскільки в обвинувальних актах не розмежовуються дії кожного щодо заподіяння потерпілому фактичних тілесних ушкоджень. При цьому, кожен із обвинувачених не визнає себе винуватим, а прокурором не надано доказів щодо фактичного викриття кожного з обвинувачених у вчиненні певних незаконних дій під час затримання, що могли б призвести до тілесних ушкоджень.
Тобто, неконкретність висунутого обвинувачення у цій частині та відсутність прямих доказів, ненадання їх прокурором під час судового розгляду, позбавляє суд процесуальної можливості ухвалити рішення щодо винуватості ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_14 та призначити покарання у передбачений законом спосіб, згідно апеляційних вимог потерпілого та прокурора.
У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 368, 370, 374 КПК України, оскільки стороною обвинувачення не доведено наявність в діянні обвинувачених складів інкримінованих їм кримінальних правопорушень.
Керуючись статтями 405, 407, 418, 419 КПК України, -
у х в а л и л а:
Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 та потерпілого ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 березня 2023 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді:
