КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 758/16277/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Декаленко В.С. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.
У Х В А Л А
Іменем України
02 квітня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Троян Н.М., Бужак Н.П.;
за участю секретаря: Кінзерської Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Подільського районного суду м.Києва від 17 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» про визнання рішення Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України від 19.11.2013 року про невизнання інвалідом неправомірним, -
В С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2013 року, позивач звернулася до Подільського районного суду м.Києва з позовом до Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України» про визнання рішення Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України від 19.11.2013 року про невизнання інвалідом неправомірним. Свої позовні вимоги мотивувала тим, що установами МСЕК недостатньо та не об'єктивно вивчено її медичну документацію, а також допущено численні порушення діючого законодавства, що призвело до порушення її конституційних прав на соціальний захист та права на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.
Постановою Подільського районного суду м.Києва від 17 лютого 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.
Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач ІНФОРМАЦІЯ_1, має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 2).
Згідно Експертного висновку Київської міської спеціалізованої лікарсько-консультативної комісії № 5219 від 09.06.2010 року, ОСОБА_2 (після укладення шлюбу 04.09.2010 року змінила прізвище на ОСОБА_2) встановлено діагноз: Дисциркуляторна енцефалопатія І (один) ст. з ХНМК у вертебро-базилярному басейні, рідкими синкопальними пароксизмами, церебростенічним синдромом. Висновок: хвороба зв'язана з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до Довідки Спеціалізованої радіологічної МСЕК Форма №167/о, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, 06.06.2012 року оглядалася Спеціалізованою радіологічною МСЕК і за результатами не визнана інвалідом, обмеження в праці по ЛКК.
Згідно Акту №495 огляду МСЕК, 19.06.2012 року ОСОБА_2 була оглянута Центральною МСЕК №1 за результатами якого Рішення комісії від 06.06.2012 року підтверджено. По патології УНС з урахуванням ступеню функціональних порушень з мінімальним обмеженням життєдіяльності, підстав для встановлення групи інвалідності на даний час немає. Запропонована очна консультація в НДІ МСПІ (м. Дніпропетровськ) (а.с. 25-28).
Позивач очну консультацію в НДІ МСПІ МОЗ України (м.Дніпропетровськ), не проходила, однак з 22.04.2013 року по 26.04.2013 року за направленням Київського міського центру медико-соціальної експертизи знаходилась в Науково-дослідному інституті реабілітації інвалідів в м.Вінниці.
Як вбачається з наданої суду Виписки з історії хвороби №1526, ОСОБА_2 з 22.04.2013 року по 26.04.2013 року перебувала в стаціонарі Науково-дослідному інституті реабілітації інвалідів м.Вінниці. Встановлений основний діагноз: дисциркуляторна енцефалопатія з синдромом вертебро-базілярної недостатності, помірною-вазо-вегетативною дисфункцією з пароксизмами змішаного характеру, легкого астенічного розладу. Дані додаткових методів обстежень: ЗАК 23.04.13 - ШОЕ-5 мм/год, л - 5, 4 г/л, ер-4, 7г/л, кп-0.87, Нв-137 г/л; ЗАС 23.04.13 - с/ж, білок, цукор (-), л 2-4 в п/з, пв-1013, р-я 5,5; ЕКГ 23.04.13 - ритм синусовий правильний, 70 в 1 хв.; Спірографія 25.04.13 - рестриктивні порушення легкого ступеню; РЕГ 23.04.13 - кровонаповнення судин головного мозку в басейні вн. Сонних артерій в нормі, в басейні хребцевих артерій зліва знижене, справа в нормі; УЗД вн. Органів 25.04.13 - ознаки дискінезії жовчного міхура, гастроптоз, помірний правобічний нефроптоз; ЕЕГ (23.04.13) - пароксизмальної патологічної активності не виявлено; МРТ г/мозку - об'ємно-вогнищевої патології не виявлено; Профіль АТ 115/80 - 105/75 - 125/80 м.р.ст. За час нагляду турбували головні болі, запаморочення, нудоти, перепади АТ, приймала знеболюючі. Виписана без динаміки. Потребує подальшого лікування в умовах неврологічних стаціонарів, неефективності лікування МСЕК може повернутися до розгляду питання про групу інвалідності (а.с. 14).
Позивач в кінці 2013 року знову звернулася до МСЕК стосовно визнання її інвалідом.
Згідно Довідки Спеціалізованої радіологічної МСЕК Форма №167/о, Акту огляду МСЕК та Акту огляду Центральної МСЕК № 2, ОСОБА_2 28.10.2013 року оглядалася Спеціалізованою радіологічною МСЕК і за результатами не визнана інвалідом, обмеження в праці по ЛКК. 07.11.2013 року Центральна МСЕК № 2 підтвердила Рішення Спеціалізованої радіологічної МСЕК.
Як вбачається з Виписки із протоколу засідання Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України №45 та Акту огляду Центральної медико-соціальної експертної комісії №151, 19.11.2013 року ОСОБА_2 була оглянута Центральною медико-соціальною експертною комісією і встановлено діагноз: дисциркуляторна енцефалопатія І-ст. з розсіяною органічною симптоматикою вегето-судинною дисфункцією, сінкупальні стани, вегетоадреналової пароксизми в аполінезі. Група інвалідності не встановлена.
Згідно Листа Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України №143-2/11 від 19.11.2013 року, останні повідомили ОСОБА_2 про те, що ДЗ «Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ України» розглянули медекспертні документи та провела її очний огляд щодо питання про встановлення групи інвалідності та прийшла до висновку, що наявна патологія з боку нервової системи обмежують її життєдіяльність в легкому ступеню, що не дає права на встановлення групи інвалідності, законних підстав для зміни рішення Київської ЦМСЕК №2 немає.
Як вже зазначалося вище, позивач звертаючись з позовом до суду вказує на те, що в кожному з актів огляду МСЕК не було прийнято до уваги «Експертний висновок міської спец. ЛКК №5219» від 09.06.2010 року про зв'язок її захворювання з наслідками аварії на ЧАЕС, не враховано п. 27 Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1317, не дотримано рекомендацію Вінницького НДІ № 1526, не вірно зазначено перебіг хвороби, частота пароксизмів, а також не прийнято до уваги супутні захворювання.
Однак, з такими твердженнями позивача не можливо погодитися виходячи з наступного.
Зважаючи на заявлені позивачкою вимоги, а саме визнання рішення Центральної медико-соціальної експертної комісії №143-2/ІІ від 19.11.2013 року про невизнання її інвалідом неправомірними та зобов'язання відповідача встановити одну з груп інвалідності за наявними медичними документами згідно з розділом ІІ Інструкції про встановлення груп інвалідності та Положення про порядок, умови, та критерії встановлення інвалідності, суд приходить до висновку, що межами розгляду даної справи та дослідження доказів є саме відповідність дій і як наслідок рішення Центральної медико-соціальної експертної комісії №143-2/ІІ від 19.11.2013 року вимогам чинного законодавства України.
Питання встановлення груп інвалідності регламентується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою Наказом МОЗ України від 05.09.2011 року №561 та Положенням про медико-соціальну експертизу, Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1317.
Згідно п. 1 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1317 (надалі - Положення про медико-соціальну експертизу, це Положення визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, інвалідам (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до п. 3, 4 Положення про медико-соціальну експертизу, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Згідно п. 10 Положення про медико-соціальну експертизу, залежно від ступеня, виду захворювання та групи інвалідності утворюються такі комісії: 1) загального профілю; 2) спеціалізованого профілю.
Київською міською спеціалізованою лікарсько-консультативною комісією, 09.06.2010 року ОСОБА_2 (після укладення шлюбу 04.09.2010 року змінила прізвище на ОСОБА_2) було встановлено діагноз: Дисциркуляторна енцефалопатія І (один) ст. з ХНМК у вертебро-базилярному басейні, рідкими синкопальними пароксизмами, церебростенічним синдромом. Висновок: хвороба зв'язана з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС.
Зважаючи на встановлений зв'язок захворювання ОСОБА_2 із наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, остання звертаючись до МСЕК з питань встановлення їй групи інвалідності в 2012 році та 2013 році оглядалася комісією саме спеціалізованого профілю, якою є Спеціалізована радіологічна МСЕК, якою було прийнято Рішення про відмову у встановленні групи інвалідності, зокрема і в 2013 році, яке було залишено без змін Київською ЦМСЕК № 2 та Центральною медико-соціальною експертною комісією, рішення якої і оскаржується позивачкою на даний час.
Згідно п. 17 Положення про медико-соціальну експертизу, медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Відповідно до п. 13 Положення про медико-соціальну експертизу, Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ, зокрема проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих обласними, Київською та Севастопольською центральними міськими комісіями, і в разі необхідності скасовує їх; повторно оглядає осіб, які оскаржили рішення обласних, Київської та Севастопольської центральних міських комісій, перевіряє якість розроблених ними індивідуальних програм реабілітації, здійснює контроль за повнотою і якістю виконання програми.
Зі змісту зазначеного пункту Положення про медико-соціальну експертизу вбачається, що Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ не тільки може проводити перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих обласними, Київською та Севастопольською центральними міськими комісіями, а й наділена правом повторно здійснити огляд осіб, які оскаржили рішення обласних, Київської та Севастопольської центральних міських комісій, за результатними якого самостійно прийняти рішення про встановлення чи не встановлення особі інвалідності.
Згідно п. 1.10. Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої Наказом МОЗ України від 05.09.2011 року № 561 (надалі - Інструкція про встановлення груп інвалідності), при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об'єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.
Як вбачається зі змісту п.п. 2.2., 2.3. Інструкції про встановлення груп інвалідності, особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II або III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я інваліда та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Ступінь обмеження життєдіяльності - величина відхилення від норми діяльності людини. Ступінь обмеження життєдіяльності характеризується одним або поєднанням декількох зазначених найважливіших його критеріїв. Виділяють три ступені обмеження життєдіяльності: помірно виражене, виражене, значне.
Помірно виражене обмеження життєдіяльності зумовлено порушеннями функції органів і систем організму, що призводять до помірного обмеження можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності.
Виражене обмеження життєдіяльності обумовлюється порушенням функцій органів та систем організму, що полягає у вираженому порушенні можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності.
Значне обмеження життєдіяльності виникає внаслідок значних порушень функцій органів чи систем організму, що призводить до неможливості або значного порушення здатності чи можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності, та супроводжується необхідністю в сторонньому догляді (сторонній допомозі).
Критерії встановлення інвалідності визначені пунктом 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року №1317.
Згідно п. 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1317 (надалі - Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності), підставою для встановлення I групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі. До I групи належать особи з найважчим станом здоров'я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування. Критеріями встановлення I групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи у значному III ступені.
Підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі. Критеріями встановлення II групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи.
Підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту. Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені.
Як вже зазначалося вище, Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України за результатами огляду 19.11.2013 року ОСОБА_2 встановила їй діагноз: дисциркуляторна енцефалопатія І-ст. з розсіяною органічною симптоматикою вегето-судинною дисфункцією, сінкупальні стани вегетоадреналової пароксизми в аполінезі.
05.03.2014 року ухвалою суду по справі була призначена судово-медична експертиза.
Як вбачається з Висновку експерта (експертиза за матеріалами справи) №4-2014/ц від 25.11.2014 року, експертна комісія прийшла до висновку, що усі встановлені за матеріалами справи захворювання ОСОБА_2 мають хронічний перебіг та полі етіологічні (можливість наявності декількох причин) за своїм походженням. Одним із факторів, які можуть впливати (умова - з логічної точки зору) на виникнення її захворювань є, в тому числі, і іонізуюче випромінювання.
Що стосується питання суду про існування в медичній документації даних про інвалідизацію ОСОБА_2, експертна комісія вказала, що на даний час в Україні, визначення наявності причинно-наслідкового зв'язку між впливом іонізуючої радіації та виникнення захворювань, а також встановлення інвалідності у зв'язку з цим, регламентується виключно нормативно-правовими документами (які регламентують роботу міжвідомчих (МОЗ України та МНС України) експертних комісій), а не вирішуються шляхом проведення судово-медичної експертизи.
Не можливо прийняти до уваги зазначений Висновок експерта в частині встановлення взаємозв'язку між виявленими експертами захворюваннями позивачки з іонізуючим випромінюванням, оскільки він ґрунтується на припущеннях і дані недоліки не були усунуті наданими поясненнями експерта в судовому засіданні. Більш того, самі експерти вказали на те, що встановлення причинно-наслідкового зв'язку між впливом іонізуючої радіації та виникнення захворювань, регламентується виключно нормативно-правовими документами (які регламентують роботу міжвідомчих (МОЗ України та МНС України) експертних комісій), а не вирішуються шляхом проведення судово-медичної експертизи.
Проаналізувавши в сукупності законодавство, яке регламентує встановлення інвалідності, можливо дійти висновку, що встановлений ОСОБА_2 Центральною медико-соціальною експертною комісію Міністерства діагноз хоч і відноситься до патології з боку нервової системи однак не підпадає під критерії для встановлення однієї із трьох груп інвалідності у зв'язку з тим, що обмежує життєдіяльність у легкому ступеню.
Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України встановлюючи ОСОБА_2 вищезазначений діагноз і відмовляючи у скасуванні рішення Київської МСЕК №2 та встановленні ОСОБА_2 інвалідності виходила з того, що згідно з представленими клініко-анамнестичними даними та даними інструментальних досліджень у пацієнтки має місце дисциркуляторна енцефалопатія І стадії, при якій виявляються легкі розсіяні симптоми органічного ураження нервової системи. За даними додаткових методів обстеження в лікувально-профілактичних закладах (МРТ головного мозку від 26.09.2013 року: об'ємно-вогнищевої патології з боку головного мозку не виявлено; транскраніальна доплерографія від 30.08.2013 року: дистонічні зміни мозкових судин без зниження кровотоку, ознаки венозної дисциркуляції ліворуч; електроенцефалографія: без вогнищевої патології та судомної готовності) та даних об'єктивного статусу (без вогнищевих симптомів, наявність розсіяної мікросимптоматики, переважання ознак вегето-судинної дисфункції, розладів з боку емоційно-вольової сфери, астенічного синдрому). Наявність частих вегетативних пароксизмів, кризів та синкопе не підтверджено під час перебування пацієнтки на обстеженні в Науково-дослідному інституті реабілітації інвалідів м. Вінниці. Не представлено інформації щодо обмеження у пацієнтки здатності до трудової діяльності (відомості про зниження кваліфікації або зменшення об'єму виробничої діяльності або неможливість виконання роботи за своєю професією).
Дослідивши матеріали справи суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вищезазначені висновки Центральної медико-соціальної експертної комісії узгоджуються з наданою суду медичною документацією ОСОБА_2, а також відповідають вимогам як Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої Наказом МОЗ України від 05.09.2011 року №561 так і Положенню про медико-соціальну експертизу та Положенню про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1317, у зв'язку з чим її посилання на те, що відповідачем не враховано п. 27 Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, не дотримано рекомендацію Вінницького НДІ №1526, не вірно зазначено перебіг хвороби, частоту пароксизмів, не можуть бути взяті до уваги судом.
Крім того, не можуть бути взяті до уваги судом посилання позивача на те, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано Експертний висновок спец. ЛКК №5219, який на її думку є основним документом який надає їй право на встановлення інвалідності, оскільки згідно п. 16 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, зазначений висновок є лише підставою для визначення комісією ступеню втрати здоров'я, групи і часу настання інвалідності та їх причинного зв'язку з Чорнобильською катастрофою, а не документом, який безумовно надає право на встановлення інвалідності.
Також не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України твердження позивача про те, що відповідачем не прийнято до уваги супутні захворювання, оскільки як вже зазначалося вище, остання подавала документи до МСЕК на встановлення інвалідності по причині захворювання пов'язаного з впливом радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно ж п. 16 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, комісія визначає ступінь втрати здоров'я, групу і час настання інвалідності та їх причинний зв'язок з Чорнобильською катастрофою на підставі експертного висновку, визначеного в установленому порядку МОЗ лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я, міжвідомчої експертної ради чи постанови військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювання з Чорнобильською катастрофою та за наявності, в матеріалах справи ж наявний лише один Експертний висновок Київської міської спеціалізованої лікарсько-консультативної комісії №5219 від 09.06.2010 року, згідно якого встановлено зв'язок із наслідками аварії на ЧАЕС лише її діагнозу: : Дисциркуляторна енцефалопатія І (один) ст. з ХНМК у вертебро-базилярному басейні, рідкими синкопальними пароксизмами, церебростенічним синдромом, будь-які інші експертні висновки які б встановлювали зв'язок вказаних нею супутніх захворювань із наслідками аварії на ЧАЕС, в матеріалах справи відсутні.
Згідно п. 25 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, рішення комісії може бути оскаржене до суду в установленому законодавством порядку.
Пленум Вищого адміністративного суду в п. 15 своєї Постанови від 20.05.2013 року №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», роз'яснив, що рішення медико-соціальних експертних комісій спрямовані на забезпечення реалізації державної політики у сфері реабілітації інвалідів, створення правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їхніх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності, а тому вони мають публічний характер та підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №11(80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 року №П-278/10, встановлено, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволені позовних вимог.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, поряд з тим, що на суб'єкта владних повноважень, у випадку, якщо він є відповідачем в адміністративній справі, покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, Кодексом адміністративного судочинства України на кожну сторону, в не залежності від того чи є вона суб'єктом владних повноважень, покладено обов'язок щодо доведення обставин на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.
Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Подільського районного суду м.Києва від 17 лютого 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 07 квітня 2015 року.
Головуючий суддя:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено - 02 квітня 2015 року.
Головуючий суддя Костюк Л.О.
Судді: Бужак Н.П.
Троян Н.М.
