ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 березня 2017 року м. Київ К/800/19335/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Швеця В.В.,
Пасічник С.С.,
Стародуба О.П.,
провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи
за позовною заявою ОСОБА_4 до Державного закладу "Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України" про визнання рішення неправомірним,
провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Подільського районного суду міста Києва від 17 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У грудні 2013 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася до Подільського районного суду міста Києва суду з адміністративним позовом до Державного закладу "Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров'я України" (далі - відповідач) про визнання рішення від 19 листопада 2013 року неправомірним.
Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що установами МСЕК недостатньо та не об'єктивно вивчено її медичну документацію, а також допущено численні порушення діючого законодавства, що призвело до порушення її конституційних прав на соціальний захист та права на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Зокрема, в кожному з актів огляду МСЕК не було прийнято до уваги «Експертний висновок міської спец. ЛКК № 5219» від 9 червня 2010 року про зв'язок її захворювання з наслідками аварії на ЧАЕС, не враховано пункт 27 Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317, не дотримано рекомендацію Вінницького НДІ № 1526, не вірно зазначено перебіг хвороби, частоту пароксизмів, а також не прийнято до уваги супутні захворювання.
Постановою Подільського районного суду міста Києва від 17 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
В обґрунтування касаційної скарги, позивач посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про їх скасування та прийняття нового - про задоволення позову.
При цьому зазначає, що суди, відмовляючи у задоволенні позову, не надали належної оцінки та не врахували «Експертний висновок міської спец. ЛКК № 5219» від 9 червня 2010 року, в я кому встановлено зв'язок захворювання з наслідками аварії на ЧАЕС, не враховано вкрай високу дозу опромінення під час перебування в місті Прип»ять, також не встановлено ступінь втрати здоров'я, не проаналізовано розбіжності у медичних документах про перебіг хвороби, що суперечить пункту 3 «Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 3 грудня 2009 року.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами позивач є особою, що постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС.
Згідно експертного висновку Київської міської спеціалізованої лікарсько-консультативної комісії №5219 від 9 червня 2010 року, позивачу встановлено діагноз: дисциркуляторна енцефалопатія І (один) ст. з ХНМК у вертебро-базилярному басейні, рідкими синкопальними пароксизмами, церебростенічним синдромом. Висновок - хвороба зв'язана з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до довідки Спеціалізованої радіологічної МСЕК Форма №167/о, позивач 6 червня 2012 року оглядалася Спеціалізованою радіологічною МСЕК і за результатами не визнана інвалідом, обмеження в праці по ЛКК.
Згідно Акту №495 огляду МСЕК, 19 червня 2012 року позивач була оглянута Центральною МСЕК №1, за результатами якого Рішення комісії від 6 червня 2012 року підтверджено. По патології УНС з урахуванням ступеню функціональних порушень з мінімальним обмеженням життєдіяльності, підстав для встановлення групи інвалідності на даний час немає. Запропонована очна консультація в НДІ МСПІ (м. Дніпропетровськ).
З 22 квітня 2013 року по 26 квітня 2013 року за направленням Київського міського центру медико-соціальної експертизи позивач знаходилась на стаціонарному лікуванні в Науково-дослідному інституті реабілітації інвалідів міста Вінниця.
Випискою з історії хвороби №1526 позивачу встановлений основний діагноз: дисциркуляторна енцефалопатія з синдромом вертебро-базілярної недостатності, помірною-вазо-вегетативною дисфункцією з пароксизмами змішаного характеру, легкого астенічного розладу та зазначено, що потребує подальшого лікування в умовах неврологічних стаціонарів, вразі неефективності лікування МСЕК може повернутися до розгляду питання про групу інвалідності.
Позивач в кінці 2013 року знову звернулася до МСЕК стосовно визнання її інвалідом.
Згідно Довідки Спеціалізованої радіологічної МСЕК Форма №167/о, Акту огляду МСЕК та Акту огляду Центральної МСЕК № 2, позивач 28 жовтня 2013 року оглядалася Спеціалізованою радіологічною МСЕК і за результатами не визнана інвалідом, обмеження в праці по ЛКК.
7 листопада 2013 року Центральна МСЕК № 2 підтвердила Рішення Спеціалізованої радіологічної МСЕК.
Як вбачається з Виписки із протоколу засідання Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України №45 та Акту огляду Центральної медико-соціальної експертної комісії №151, 19 листопада 2013 року позивач була оглянута Центральною медико-соціальною експертною комісією і встановлено діагноз: дисциркуляторна енцефалопатія І-ст. з розсіяною органічною симптоматикою вегето-судинною дисфункцією, сінкупальні стани, вегетоадреналової пароксизми в аполінезі. Група інвалідності не встановлена.
Згідно Листа Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров'я України №143-2/11 від 19 листопада 2013 року, позивачці повідомили про те, що ДЗ «Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ України» розглянули медекспертні документи та провела її очний огляд щодо питання про встановлення групи інвалідності та прийшла до висновку, що наявна патологія з боку нервової системи обмежують її життєдіяльність в легкому ступеню, що не дає права на встановлення групи інвалідності, законних підстав для зміни рішення Київської ЦМСЕК №2 немає.
Позивач , звертаючись з позовом до суду вказує на те, що в кожному з актів огляду МСЕК не було прийнято до уваги «Експертний висновок міської спец. ЛКК №5219» від 9 червня 2010 року про зв'язок її захворювання з наслідками аварії на ЧАЕС, не враховано пункт 26 Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1317, не дотримано рекомендацію Вінницького НДІ № 1526, не вірно зазначено перебіг хвороби, частота пароксизмів, а також не прийнято до уваги супутні захворювання.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що «Експертний висновок міської спец. ЛКК № 5219» від 9 червня 2010 року, який, на думку позивача, є основним документом, що надає їй право на встановлення інвалідності, є лише підставою для визначення комісією ступеню втрати здоров'я, групи і часу настання інвалідності та їх причинного зв'язку з Чорнобильською катастрофою, а не документом, який безумовно надає право на встановлення інвалідності. Тобто, не є безумовною підставою для прийняття позитивного рішення відповідачем для встановлення групи інвалідності.
Колегія суддів погоджується з такими висновками судів з огляду на таке.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" медико-соціальна експертиза - це визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.
Статтею 3 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317 затверджено Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.
Відповідно до пункту 3 Положення медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Згідно пункту 15 Положення комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.
Пунктами 17 та 18 Положення, медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 5 вересня 2011 року № 561 затверджена Інструкція про встановлення груп інвалідності (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2011 року за № 1295/20033 (далі - Інструкція).
Так , на підставі медичних діагнозів, МСЕК, та, відповідно, судами, прийнято рішення, що хвороба позивача має легкий перебіг та обмежує її життєдіяльність у легкому ступеню, що не може бути підставою для встановлення однією з груп інвалідності.
Згідно з пунктом 1.10 Інструкції про встановлення груп інвалідності, при огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об'єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії.
Пунктом 26 Положення закріплюються критерії встановлення інвалідності, зокрема захворювання, пов'язані з впливом радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Колегія суддів звертає увагу на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, згідно якої, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесено до компетенції цього органу.
Таким чином, суди не вправі втручатися в діяльність тих державних органів, що застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження в будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами. Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Отже , розглядаючи питання про встановлення групи інвалідності позивачу, відповідачем не порушено порядку розгляду даного питання, а тому оскаржуване рішення від 19 листопада 2013 року відповідає положенням Інструкції про встановлення груп інвалідності, Положенню про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності тобто прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи те, що доводи касаційної скарги правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, останні під час розгляду справи вірно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, підстави для скасування ухвалених ними рішень відсутні.
Керуючись статтями 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Подільського районного суду міста Києва від 17 лютого 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Судді: В.В.Швець
С.С.Пасічник
О.П.Стародуб
