ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" жовтня 2016 р.
Справа № 916/1105/16
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
Головуючого судді: В.В.Лашина
Суддів: О.Ю. Аленіна
ОСОБА_1
при секретарі Р.О. Кияшко
За участю представників сторін:
Від НАК "Нафтогаз України" - ОСОБА_2
Інші представники учасників процесу в судове засідання не з'явилися. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства НАК "Нафтогаз України"
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.08.2016
по справі № 916/1105/16
За заявою боржника: комунального підприємства "Лиманськетеплокомуненерго"
про визнання банкрутом
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою господарського суду Одеської області від 28 квітня 2016 року прийнята до розгляду заява голови ліквідаційної комісії комунального підприємства «Лиманськетеплокомуненерго» про визнання останнього банкрутом в порядку статті 95 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у наступному за текстом – Закон про банкрутство).
26 травня 2016 року господарським судом вирішено порушити провадження у справі про банкрутство комунального підприємства «Лиманськетеплокомуненерго», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Постановою господарського суду Одеської області від 07.06.2016 р. боржника визнано банкрутом та відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначений арбітражний керуючий ОСОБА_3
У липні 2016 року публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - ПАТ НАК «Нафтогаз») звернулося до суду із кредиторськими вимогами до КП «Лиманськетеплокомуненерго» на загальну суму 3 529 875,22 грн., з яких: 1 552 119,90 грн. основного боргу, 216 320,27 грн. пені, 54 471,44 грн. 7 % штрафу, 167 268,65 грн. 3 % річних, 1 516 773,40 грн. інфляційних витрат та 22 921,56 грн. судового збору.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 02 серпня 2016 року (суддя Лепеха Г.А.) був затверджений реєстр вимог кредиторів комунального підприємства «Лиманськетеплокомуненерго», відповідно до якого визнані вимоги, зокрема, ПАТ НАК «Нафтогаз» в розмірі 3 529 875,22 боргу, з яких: 2 756 грн. судових витрат із віднесенням їх до першої черги, 1 575 041,46 грн. основного боргу – 4 черга, 1 954 833,76 штрафних санкцій та пені – 6 черга.
Не погоджуючись з цією ухвалою в частині визначення черговості задоволення кредиторських вимог щодо віднесення 3 % річних та інфляційних витрат до 6 черги, ПАТ НАК «Нафтогаз» в апеляційній скарзі просить оскаржувану ухвалу у згаданій частині скасувати та віднести 167 268,65 грн. 3 % річних і 1 516 773,40 грн. інфляційних витрат до 4 черги реєстру вимог кредиторів банкрута, посилаючись на неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, оскільки 3 % річних та інфляційні витрати не є штрафними санкціями, а тому не повинні були відноситися судом до 6 черги задоволення вимог кредиторів.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника скаржника, дослідивши матеріали та перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Особливості застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником, визначені статтею 95 Закону про банкрутство.
Частиною 2 статті 95 спеціального Закону встановлено, що за результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство юридичної особи, майна якої недостатньо для задоволення вимог кредиторів, господарський суд визнає боржника, який ліквідується, банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора в порядку, встановленому цим Законом для призначення розпорядника майна. Вирішення питання щодо визнання боржника банкрутом здійснюється в судовому засіданні, що проводиться не пізніше чотирнадцяти днів після порушення провадження у справі в загальному порядку, визначеному цим Законом.
Після опублікування на офіційному сайті Вищого господарського суду України оголошення про визнання КП «Лиманськетеплокомуненерго» банкрутом, до господарського суду надійшла кредиторська заява ПАТ НАК «Нафтогаз» на загальну суму 3 529 875,22 грн., з яких: 1 552 119,90 грн. основного боргу, 216 320,27 грн. пені, 54 471,44 грн. 7 % штрафу, 167 268,65 грн. 3 % річних, 1 516 773,40 грн. інфляційних витрат та 22 921,56 грн. судового збору, яка заснована на договорах купівлі-продажу природного газу № 1934/14-ТЕ-23 від 27.12.2013 р., № 1935/14-БО-23 від 27.12.2013 р., № 13/3152-ВТЕ-23 від 28.12.2012 р., № 13/3451-БО-23 від 28.12.2012 р., № 13/3450-ТЕ-23 від 28.12.2012 р., № 12/1067-БО-23 від 18.10.2012 р., № 12/1066-ТЕ-23 від 18.10.2012 р., із наданням рішень господарських судів та інших підтверджуючих документів і розрахунків.
Зазначена заява розглянута ліквідатором банкрута та визнана у повному обсязі.
Між тим, затверджуючи реєстр вимог кредиторів КП «Лиманськетеплокомуненерго», місцевим господарським судом помилково застосовані норми статті 625 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 45 Закону про банкрутство.
За визначеннями, що містяться у статті 1 Закону про банкрутство, кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
Грошове зобов’язання - зобов’язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов’язань відносяться також зобов’язання щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов’язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов’язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов’язань боржника, в тому числі зобов’язань щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов’язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров’ю громадян, зобов’язання з виплати авторської винагороди, зобов’язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов’язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов’язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Частиною 1 статті 509 названого Кодексу визначено що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку..
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно до частини першої статті 550 зазначеного Кодексу право на неустойку (штраф, пеню) виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Таким чином, неустойка (штраф, пеня) визначені саме санкціями за порушення або неналежне виконання зобов’язань.
Неустойка (штраф, пеня) враховується в реєстрі вимог кредиторів окремо від основних зобов’язань у шосту чергу та може бути предметом мирової угоди.
Конкурсні кредитори мають на зборах кредиторів кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, та кратну одній тисячі гривень.
Під час визначення кількості голосів кредиторів з правом вирішального голосу не враховуються суми неустойки (штрафу, пені), інші фінансові санкції, моральна шкода, судовий збір у справі про банкрутство, заявлені або сплачені кредиторами в провадженні у справі про банкрутство.
Між тим, статтею 625 Цивільного кодексу України передбачений особливий вид відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Так, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов’язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11, від 17 жовтня 2011 р. у справі № 6-42цс11).
Аналогічна правова позиція викладена у пунктах 3.1, 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 та відображена у постановах ВГСУ від 26 квітня 2016 року у справі № 910/27028/15, від 08 червня 2016 року у справі № 922/6387/15, від 02 серпня 2016 року у справі № 910/788/16.
Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 15.11.2010 р. у справі № 3-11гс10).
Черговість задоволення вимог кредиторів визначена статтею 45 Закону про банкрутство, зокрема, у четверту чергу задовольняються: вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов’язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника; у шосту чергу задовольняються інші вимоги, у тому числі, вимоги щодо штрафних санкцій.
Відтак, вимоги ПАТ НАК «Нафтогаз» в частині вимог щодо 3 % річних та інфляційних витрат підлягали віднесенню саме до 4 черги реєстру вимог кредиторів, а не до 6 черги.
Судом першої інстанції визнано усю суму, яку заявлено кредитором, в розмірі 3 529 875,22 грн., а також судовий збір в сумі 2 756 грн., але внесено різні складові такої суми до різних черг реєстру, а тому оскаржуване судове рішення підлягає не скасуванню, а саме зміні.
За таких обставин, судова колегія вважає, що судом першої інстанції помилково включені вимоги кредитора щодо 3 % річних та інфляційних витрат до 6 черги, а тому оскаржувана ухвала в цій частині підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 101-106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задовольнити частково, а ухвалу господарського суду Одеської області від 02.08.2016 р. у справі № 916/1105/16 про затвердження реєстру вимог кредиторів змінити в частині віднесення вимог публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» щодо 3 % річних та інфляційних витрат до 6 черги реєстру вимог кредиторів.
Пункт 2 реєстру вимог кредиторів викласти у наступній редакції: публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»: 2 756 грн. судового збору – перша черга, 3 259 083,51 грн. (основний борг) – 4 черга, 270 791,71 грн. (штрафні санкції) – 6 черга.
Головуючий суддя В.В. Лашин
Суддя О.Ю. Аленін
Суддя В.Б. Туренко
