Справа № 379/794/16-ц
Головуючий у І інстанції Потеряйко С. А.
Провадження № 22-ц/780/5650/16
Доповідач у 2 інстанції Олійник В. І.
Категорія 46
08.11.2016
УХВАЛА
Іменем України
08 листопада 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Олійника В.І.,
суддів Березовенко Р.В., Лівінського С.В.,
при секретарі Спеней І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Таращанського районного суду Київської області від 19 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Таращанської районної державної адміністрації Київської області, третя особа - ПОСП «Нива» в особі генерального директора Прищепенка С.О., про встановлення земельного сервітуту, -
в с т а н о в и л а :
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що 23 вересня 2014 року між ним та Таращанською районною державною адміністрацією було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,7711 га (кадастровий номер НОМЕР_1), на якій знаходиться нежитлова будівля, яка належить ОСОБА_2 на праві власності.
Відповідно до п.24 Договору орендодавець зобов'язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою та забезпечити безперешкодний доступ, в тому числі проїзд до нежитлової будівлі існуючою дорогою по вулиці Колгоспній. Суміжним землекористувачем є ПОСП «Нива», яке орендує земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2.
Земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_1 це в минулому одна територія, на якій знаходилася ферма, по якій проходила та на даний момент проходить внутрішньогосподарська дорога з твердим покриттям, яка виходить на вулицю Колгоспну.
Зазначав, що ПОСП «Нива» земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_2) обгородила бетонним парканом, який перешкоджає йому доступу та користуванню земельною ділянкою з кадастровим номером НОМЕР_1 та нежитловою будівлею, яка на ній знаходиться.
У зв'язку з зазначеними обставинами позивачем 25.05.2016 року було направлено відповідачу пропозицію та два примірники договору про встановлення земельного сервітуту з проханням підписати, скріпити печаткою та надіслати на його адресу один примірник договору протягом п'яти днів з моменту отримання.
Проте, відповідач не виконав вимоги укласти договір земельного сервітуту та надав відповідь, в якій зазначив, що йому необхідно звернутися до суміжного землекористувача ПОСП «Нива» по питанню погодження та створення проїзду до земельної ділянки, яка перебуває в його користуванні.
Тому позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив встановити земельний сервітут шляхом обмеженого безоплатного користування належною відповідачу земельною ділянкою площею 13,0395 га, яка розташована по АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_2), який включає в себе його право та членів його родини цілодобового проходу, проїзду на велосипеді та транспортному засобі по наявній дорозі внутрігосподарського значення найкоротшим шляхом земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_1), що знаходиться в користуванні позивача.
Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 19 серпня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення і ухвалення нового, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, виходячи з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що обставини позову в повній мірі не підтверджені, а всі умови й підстави, з якими закон пов'язує можливість встановлення земельного сервітуту, позивачем достатньо не визначені і перед судом не доведені.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Згідно вимог ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
За змістом ч.3 ст.10 та ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами 23 листопада 2014 року укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,7711 га (кадастровий номер НОМЕР_1).
На зазначеній земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна, який належить орендарю на праві приватної власності від 26.06.2014 року (нежитлова будівля площею 1166,5 кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Договір укладено на 25 років. (а.с.6-8, 17-18).
Відповідно до п.24 договору орендодавець зобов'язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою та забезпечити безперешкодний доступ, в тому числі проїзд до нежитлової будівлі існуючою дорогою по вулиці Колгоспній.
Встановлено, що суміжним землекористувачем є ПОСП «Нива», яке орендує земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 ( а.с.20-22). Земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_1 це в минулому одна територія, на якій знаходилася ферма, по якій проходила та на даний момент проходить внутрігосподарська дорога з твердим покриттям, яка виходить на вулицю Колгоспну.
ПОСП «Нива» земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 обгородила бетонним парканом, так як спірна дорога є під'їздною дорогою до міжтваринницьких приміщень і використовується для обслуговування ферм.
Судом першої інстанції встановлено, що ПОСП «Нива» не має законного права пропускати на територію господарського двору сторонніх осіб та транспорт, що не задіяні в обслуговуванні, так як відповідно до Ветеринарно-санітарних правил для свиноферм, свиноферми та комплекси по вирощуванню та відгодівлі свиней повинні знаходитися на закритому режимі підприємства. У позивача є інший під'їзд (грунтова дорога), що не проходить через господарський двір ПОСП «Нива».
Позивач 25.05.2016 року направив відповідачу пропозицію та два примірники договору про встановлення земельного сервітуту з проханням підписати, скріпити печаткою та надіслати на його адресу один примірник договору протягом п'яти днів з моменту отримання. (а.с.4,5,9)
Відповідачем надано позивачу відповідь (05-28/2092), в якій зазначено, що земельний сервітут встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення та власником (володільцем) земельної ділянки, а тому позивачу необхідно звернутися до суміжного землекористувача ПОСП «Нива» з питання погодження та створення проїзду до земельної ділянки, яка перебуває в його користуванні.
За ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влада та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь - яким іншим способом.
Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у особи, у тому числі і у користувача земельною ділянкою, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужою земельною ділянкою - земельного сервітуту.
Статтею 404 Цивільного кодексу України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Згідно з пунктом 1 статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Статтею 99 Земельного кодексу України передбачено види права земельного сервітуту, зокрема і право проходу, право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху та інші земельні сервітути.
Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, що потребує використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, обумовлені місцем розташування або природним станом. Він повинен звернутися до власника (користувача) суміжної ділянки за дозволом на обмежене постійне або тимчасове користування цією ділянкою в рамках конкретного земельного сервітуту.
Відповідно до статті 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Згідно зі статтею 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Розглянувши справу в межах заявлених вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, суд оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності з урахуванням того, що відповідно до ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи.
За ст.3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, не визнаних, або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно вимог частини 1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст.98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Згідно ст.100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
За ст.395 ЦК України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).
Відповідно до ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.
Статтею 404 ЦК України визначено правові підстави права користування чужою земельною ділянкою, а саме, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.
Згідно зі ст.402 ЦК сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Таким чином, земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки.
Судом встановлено, що спір між СФГ «Деметра» в особі ОСОБА_2 та ПОСП «Нива» в особі генерального директора Прищепенка С.О. виник з приводу відсутності проїзду/проходу до належної ОСОБА_2 нежитлової будівлі, розташованої по вулиці Колгоспній в селі Велика Вовнянка Таращанського району
Відповідно до наявного в матеріалах справи акту від 12.05.2015 року, складеного комісією у складі в.о.голови Таращанської РДА, сільського голови с.Велика Вовнянка, заступника начальника агропромислового розвитку Таращанської РДА, генерального директора «ПОСП Нива» ОСОБА_3, завідуючого фермою ПОСП «Нива», голови СФГ «Деметра» ОСОБА_2 та інших було встановлено, що через територію ПОСП «Нива» проходить внутрішньогосподарська дорога, яка призначена для обслуговування тваринницьких приміщень. З метою виконання рішень ДНПК щодо усунення ризику занесення вірусу африканської чуми свиней, комісією запропоновано голові СФГ «Деметра» ( ОСОБА_2, позивачу в справі), скористатися іншою під'їздною дорогою до орендованої земельної ділянки і нежитлової будівлі, що не проходить через господарський двір ПОСП «Нива». (а.с.43-44)
Відповідно до листів №02-3-09/1500 від 12.06.2015 року та №02-3-09/1878 від 20.07.2015 року Державної інспекції сільського господарства у Київській області позивачу надані аналогічні роз'яснення (а.с.45-50)
Відділом Держземагенства у Таращанському районі повідомлено Таращанську РДА про те, що в користуванні ПОСП «Нива» перебуває земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 13, 0395 га, цільове призначення - для іншого сільськогосподарського призначення. ПОСП «Нива» с.В.Вовнянка Таращанського району є правонаступником колгоспу імені Калініна с.В.Вовнянка Таращанського району, на балансі якого знаходилися господарські будівлі і двори. Дорога, яка походить по території господарства має статус внутрішньогосподарського значення, а не загального користування. Спірна дорога перебуває на балансі ПОСП «Нива». (а.с.51).
Згідно зі ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В суді стороною позивача не доведено ряд обставин, з наявністю яких Закон пов'язує можливість встановлення земельного сервітуту.
А саме, суду не представлено позивачем доказів того, що нормальне використання належної йому нерухомості неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. Крім того, слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити іншим способом.
Отже, не доведено в суді підстав для встановлення безоплатного сервітуту. Позивач, з урахуванням тривалого використання земельної ділянки під нежитловим приміщенням не розробив умови оплатного сервітуту.
При цьому, запропонованим сервітутом не враховуються можливі збитки, що будуть завдані земельній ділянці, яка перебуває у користуванні ПОСП «Нива», і не передбачаються також заходи по відновленню попереднього стану земельної ділянки.
У той же час не доведено в суді і необхідності використання земельної ділянки відповідача для цілодобового проходу, проїзду на велосипеді та транспортному засобі.
Отже, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Таращанського районного суду Київської області від 19 серпня 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді:
