Провадження № 2/522/2290/16
Справа № 522/1516/15-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2016 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді - Домусчі Л.В.,
при секретарі – Шевчик В.І.,
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про визнання недійсними постанов, акту про передачу майна, свідоцтва про право власності,
ВСТАНОВИВ:
Позивачі 28.01.2015 року звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4, Першого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, та уточнивши позовні вимоги письмовою заявою від 22.03.2016 року, просили:
- застосувати реституцію та повернути сторони у початковий стан;
- визнати постанову про відкриття виконавчого провадження від 16 листопада 2011 року, прийняту Першим приморським відділом Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції на підставі виконавчого напису нотаріуса №4166, виданого Приватним нотаріусом ОСОБА_5 01 листопада 2011 року недійсною;
- визнати Акт про передачу майна стягувану, затвердженого Першим Приморським відділом Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції 05 жовтня 2012 року – недійсним;
- визнати постанову Першого Приморським відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про повернення виконавчого документа стягувачеві від 16 жовтня 2012 року недійсною;
- визнати недійсним Свідоцтво № 1668 від 15 листопада 2012 року, оформлене на ОСОБА_4 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та видане приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_6.
В обґрунтування позову зазначили, що 26 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, що був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, номер у реєстрі 6987. За цим договором Позикодавець ОСОБА_4 передає Позичальнику ОСОБА_1 позику в сумі 257070 (двісті п’ятдесят сім тисяч сімдесят) гривень 00 копійок, що еквівалентно 33000 (тридцяти трьом тисячам) доларів, що було еквівалентно 33000.00 доларів США 00 центам за курсом Національного банку України на дату укладення договору (1 USD =7,79 UAH), а Позичальник зобов’язується повернути вказану суму позики відповідно до умов цього договору. Для забезпечення зобов’язань за даним договором позики, на вимогу ОСОБА_4 26 грудня 2008 року було укладено договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за № 6988, згідно якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2, як іпотекодавці - передають в іпотеку іпотекодержателю - ОСОБА_4 житлову квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 27,6 кв.м. та складається з двох житлових кімнат житловою площею 22,1 кв. м.
01 лютого 2012 року позивачам стало відомо, що 01 листопада 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 було вчинено виконавчий напис № 4166 на підставі: договору іпотеки, посвідченого вказаним нотаріусом 26 грудня 2008 року. У відповідності до виконавчого напису за рахунок заставленого майна підлягає відшкодуванню на користь ОСОБА_4 заборгованість ОСОБА_1 за укладеним 26 грудня 2008 року між нею та відповідачкою договором позики, а саме неповернута сума позики в сумі еквівалентній 33 000 дол. США за курсом НБУ на дату вчинення виконавчого напису – 263 241, 00 грн.; пеня за прострочення виконання зобов’язання у сумі 155 340, 71 грн.. Загальна сума, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_4, склала 418 581, 71 грн..
У рамках виконавчого провадження з примусового виконання вказаного виконавчого напису нотаріуса було проведено прилюдні торги з реалізації квартири. Вищевказане майно на підставі Договору №161249 від 12.04.2012 року було передано на примусову реалізацію на прилюдних торгах у порядку, визначеному законом України «Про виконавче провадження» до Спеціалізованої торгівельної організації Філії 16 Приватного Підприємства «НИВА-В.Ш.». Згідно отриманих листів від державного виконавця, квартира, що належала позивачам, двічі (04.06.2012 року та 07.08.2012 року) не була продана на прилюдних торгах у зв’язку з відсутністю купівельного попиту. 11 вересня 2012 року за заявою ОСОБА_4 нереалізоване майно залишено за нею, за ціною за якою воно було передано на реалізацію - 165391,00 грн.. Як наслідок на Відповідача ОСОБА_4 було оформлено Свідоцтво про право власності від 15 листопада 2012 року, посвідчене приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_6 про реєстрацію права власності на ОСОБА_4К предмета іпотеки, що належало Позивачам було здійснено на підставі Акта про передачу майна стягувану.
Дізнавшись про існування вказаного виконавчого напису, позивачі звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4 за участю третіх осіб - Приватного нотаріуса ОМНО ОСОБА_5, Першого Приморського відділу ДВС ОМУЮ, Приватного нотаріуса ОМНО ОСОБА_6 з вимогами про визнання договору позики та іпотеки недійсним, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та скасування свідоцтва про право власності. Рішенням від 03 грудня 2014 року апеляційний суд Одеської області рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2014 року в частині відмови у позові про визнання виконавчого таким, що не підлягає виконанню скасував. В цій частині позов задовольнив та визнав виконавчий напис №4166, вчинений 01.11.2011 року приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_5 про звернення стягнення на заставлене нерухоме майно, належне ОСОБА_2, ОСОБА_1, а саме житлову квартиру АДРЕСА_3, таким, що не підлягає виконанню.
За таких обставин, позивачі звернулись до суду за захистом свої прав.
У судовому засіданні представник позивачів – ОСОБА_7 (діє на підставі довіреностей від 11.10.2016 року) у судовому засіданні позовні вимоги та обставини, якими вони обґрунтовані, підтримала та просила задовольнити.
Інші сторони у судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином. В минулих судових засіданнях представник відповідачки ОСОБА_4 заперечував проти задоволення позову. Представник Приморського відділу ДВС ОМУЮ двічі надавав до суду заяви (а.с.140, 148), згідно яких просив справу розглядати за їх відсутності.
Суд, з урахуванням вимог ст.. 169 ЦПК України за згодою осіб, які брали участь у справі, ухвалив слухати справу за відсутності відповідачів.
Вислухавши пояснення представника, дослідивши письмові докази та інші матеріали справи й оцінивши зібрані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено наступні факти та відповідні до них правовідносини.
Із матеріалів справи вбачається, що 26 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого ОСОБА_4 як позикодавець, передала позичальнику ОСОБА_1 у позику грошові кошти у сумі 257070 (двісті п'ятдесят сім тисяч сімдесят) гривень, що еквівалентно 33000 (тридцяти трьом тисячам) доларів США, а позичальник в свою чергу зобов'язалася повернути запозичені кошти до 26 квітня 2009 року, та у разі прострочення виконання зобов'язання сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення. (а.с.9-10).
У цей же день задля забезпечення виконання зобов'язання за договором позики було укладено договір іпотеки, у відповідності з яким позивачі як співвласники та іпотекодавці, передали в іпотеку іпотекодержателю – ОСОБА_4 належну їм житлову квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 27,6 кв.м. та складається з двох житлових кімнат житловою площею 22,1 кв. м. (а.с.11-15).
Предмет іпотеки належав Іпотекодавцям в рівних частках, на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради 06 серпня 2007 року згідно з розпорядженням № 204525 від 06 серпня 2007 року, зареєстрованого і записаного в реєстрову книгу за № 8-20971, зареєстрованого Комунальним підприємством «ОМБТІ та РОН» в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 03.10.2007 року.
Встановлено, що позичальник ОСОБА_1 позику ОСОБА_4 не повернула.
01 листопада 2011 року від позикодавця надійшла заява приватному нотаріусу ОМНО ОСОБА_5 про здійснення виконавчого напису за договором іпотеки від 26 грудня 2008 року в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 у сумі 257070 грн., та пені за 919 днів у сумі 155 340,71 грн., а всього заборгованості у сумі 418581,71 грн. (а.с.186-187)..
Як наслідок, 01 листопада 2011 року нотаріус видав виконавчий напис № 4166 про звернення стягнення на заставлене спірне нерухоме майно в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 у сумі 257070 грн. та пені за 919 днів у сумі 155340,71 грн., а всього - у сумі 418581,71 грн.(а.с.16-17).
Постановою начальника Першого Приморського відділу ДВС ОМУЮ 16.11.2011 року було відкрито виконавче провадження ВП №29916885 з виконання вказаного виконавчого напису №4166 (а.с.19).
У рамках примусового виконання виконавчого напису № 4166, виданого 01 листопада 2011 року Приватним нотаріусом одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Головного управління юстиції Одеської області 01.02.2012 року було складено акт опису й арешту майна, яким описано та арештовано майно, а саме 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_3, належну ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.167-170).
Для визначення вартості арештованого майна державним виконавцем було призначено оцінювача для участі у виконавчому провадженні. Згідно експертного висновку від 15.02.2012 року вартість вказаної квартири склала – 165 391, 00 грн.. вищевказане майно на підставі Договору №161249 від 12.04.2012 року було передано на примусову реалізацію на прилюдних торгах у порядку, визначеному законом України «Про виконавче провадження» до Спеціалізованої торгівельної організації Філії 16 Приватного Підприємства «НИВА-В.Ш.».
Згідно отриманого від торговельної організації повідомлення, квартира, що належала Позивачам, двічі (04.06.2012 року та 07.08.2012 року) не була продана на прилюдних торгах у зв’язку з відсутністю купівельного попиту. На підставі ст.. 62 Закону України державний виконавець повідомив про це стягувача та запропонував вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна.
11 вересня 2012 року за заявою ОСОБА_4 вказане нереалізоване майно залишено за нею, за ціною за якою воно було передано на реалізацію – 165391,00 грн.
Саме тому, 05 жовтня 2012 року було оформлено заступником начальника першого Приморського відділу ДВС ОМУЮ ОСОБА_8 та затверджено начальником першого Приморського відділу ДВС ОМУЮ ОСОБА_9 – акт про передачу майна стягувачу (а.с.21-22).
У зв’язку з чим 16.10.2012 року державним виконавцем Першого Приморського відділу ДВС ОМУЮ винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві (а.с.182-183).
На підставі акту, затвердженого начальником першого Приморського ВДВС Одеського міського управління юстиції, 15.11.2012 року, нотаріусом ОМНО ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право власності на квартиру №17 у будинку №65 по вул.. канатній у м. Одесі, яка складається з двох кімнат загальною площею 27,6 кв.м., що підтверджується витребуваною судом завіреною копією нотаріальної справи щодо посвідчення та видачі вказаного свідоцтва про право власності (а.с.220-225).
Також судом встановлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_4 за участю третіх осіб – приватного нотаріуса ОМНО ОСОБА_5, Першого Приморського ВДВС ОМУЮ, приватного нотаріуса ОМНО ОСОБА_6 про визнання недійсним договору іпотеки та позики, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, скасуванню свідоцтва про право власності (справа 522/25002/13), за розглядом якого судом першої інстанції рішенням від 01.07.2014 року у задоволенні їх позову було відмовлено.
Апеляційним судом Одеської області 03.12.2014 року ухвалено нове рішення, яким апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково: рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01.07.2014 року в частині відмови у позові про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню скасовано. Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 в цій частині задоволено та визнано виконавчий напис № 4166, вчинений 01 листопада 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про звернення стягнення на заставлене нерухоме майно належне ОСОБА_1, ОСОБА_2, а саме на житлову квартиру №17 у будинку №65 по вул.. канатній у м. Одесі, таким, що не підлягає виконанню. У решті рішення суду залишено без змін (а.с.26-30).
За таких обставин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з відповідним позовом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
За вимогами ст. ст. 88, 90 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року; якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку; стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Так, згідно до ст.. 17 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент винесення виконавчого напису), виконавчий напис нотаріуса є одним з документів, що підлягає виконанню ДВС.
Відповідно до ст. 41 Закону № 898-ІV Реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.
Порядок реалізації майна, на яке звернено стягнення, передбачено у ст.. 62 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).
Згідно з ч. 1-3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
У відповідності до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Отже, набуття права власності це певний юридичний механізм, з яким закон пов’язує виникнення у особи суб’єктивного права власності, тому підлягає встановленню, з яких саме передбачених законом підстав та у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний квартиру.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомості №72688118 від 09.11.2016 року, право приватної власності на квартиру АДРЕСА_4 зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_4.
Згідно ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Суд вбачає, що підставою для оформлення свідоцтва про право власності на ім'я ОСОБА_4 стали оскаржувана постанова державного виконавця та акт про передачу нерухомого майна, винесені у рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 4166.
Проте як вбачається з матеріалів справи, виконавчий напис №4166, виданий приватним нотаріусом ОМНО 01.11.2011 року, який був підставою для прийняття постанови державного виконавця та затвердження акту про передачу нерухомого майна, а також для видачі 15.11.2012 року свідоцтва про право власності, був визнаний таким, що не підлягає виконанню. Тобто сама підстава для вчинення вищевказаних дій відпала.
Згідно листа №2570п від 25.02.2016 року Приморський відділ ДВС ОМУЮ повідомив, що у відповідності до Порядку роботи з документами а органах ДВС, затвердженого наказом МЮУ №2274/5 від 25.12.2008р., строк зберігання звершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить три роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 рік. Виконавче провадження ВП№39916885 від 16.11.2011 року з примусового виконання виконавчого напису №1466, виданого 01.11.2011 року приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_5 було завершено 16.1.2012 року, тобто матеріали вищевказаного виконавчого провадження були знищені (а.с.148).
Ухвалою суду від 14.07.2016 року за клопотання представника позивачів витребувались у приватного нотаріуса ОМНО ОСОБА_6 (м. Одеса, вул. Фонтанська дорога 55) належним чином завірену копію оцінки майна, витяг з реєстру права власності та обтяження на момент реєстрації. Проте, згідно відповіді приватного нотаріуса ОМНО ОСОБА_6 №138/01-16 від 27.07.2016 року оцінка майна, витяг з реєстру права власності та обтяження на момент реєстрації для видачі свідоцтва про право власності нотаріусом не вимагаються (т.2, а.с.12).
Ри цьому суд враховує, що Апеляційний суд Одеської області у своєму рішенні від 03.12.2014 року роз’яснив, що позивачі не позбавлені права оспорювати документи, за якими відбувся перехід права власності до відповідача. Зокрема, позивачі не позбавлені можливості оспорювати вказане свідоцтво разом з вимогами щодо постанови державного виконавця та акту про передачу майна стягувачу (а.с.29).
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ст.15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб’єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до абз. 2 п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Крім того, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, саме шляхом застосування способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України, може вирішуватися питання про недійсність (незаконність) постанови та акту державного виконавця у разі, якщо це призводить до порушення, оспорення або невизнання права чи інтересу власника майна.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, з урахуванням того, що підстава для здійснення виконавчого провадження ВП №29916885, -виконавчий напис, а значить і винесення державним виконавцем постанови від 16.11.2011р. про відкриття виконавчого провадження, затвердження державним виконавцем Акту про передачу майна стягувану від 05.10.2011р. та видачі приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_6 свідоцтва про право власності на квартиру №17 в буд.:5 по вул.. Канатана в м. Одесі від 15.11.2012р. на ОСОБА_4, на теперішній день відпала, суд позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2. що стосуються вказаних прийнятих рішень, вважає обґрунтованими та такими, що можуть бути задоволенні.
Відносно позовних вимог позивачів щодо застосування до спірних правовідносин реституції та повернення сторін у початковий стан суд враховує наступне.
У п.10 постанови Пленуму ВСУ від 6.11.2009 №9 зазначено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст.216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Проте, як роз’яснив ВССУ у своєму узагальненні від 07.02.2014 року «Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні», виконавчий напис не є правочином. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Згідно зі ст. 215 ЦК поняття недійсності застосовується до правочинів. Відповідно до ст. 18 ЦК нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом. Згідно зі ст. 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання рішень інших органів. Відповідно до зазначеного Закону одним із виконавчих документів є виконавчий напис нотаріуса, який підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою. Тобто, вчинення нотаріусом виконавчого напису є окремим, самостійним способом захисту цивільних прав серед інших способів захисту цивільних прав та інтересів, визначених главою 3 розділу 1 ЦК. Отже, виконавчий напис у розумінні ЦК не є правочином, недійсність якого може бути встановлена судом.
З огляду на що, суд приходить до висновку, що до даних спірних правовідносин не може бути застосований таких спосіб захисту прав позивачів як реституція.
При цьому, суд вважає за необхідне роз’яснити позивачам їх право звернення до суду з відповідним позовом про повернення стягнутого за виконавчим написом.
У зв’язку з чим в цій частині позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 суд відмовляє.
Відповідно до ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
На підставі викладеного та керуючись с ст.ст.. 1, 3, 10, 11, 15, 57, 60, 61, 169, 208-209, 212-215, 218, ЦПК України; ст.ст.. 15,16, 203,215, 216, 384, ЦК України, суд –
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про визнання недійсними постанов, акту про передачу майна, свідоцтва про право власності задовольнити частково.
Визнати недійсним постанову державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 16.11.2011р. про відкриття виконавчого провадження.
Визнати недійсним постанову Акт про передачу майна стягувану, затвердженого Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції 05.10.2011р.
Визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру №17 в буд.:5 по вул..Канатана в м.Одесі від 15.11.2012р. яке видано приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 на ОСОБА_4.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення., згідно ч.1 ст. 294 ЦПК України.
Суддя: Домусчі Л. В.
09.11.2016
