Постанова
Іменем України
07 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 522/1516/15-ц
провадження № 61-25870св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
відповідачі: ОСОБА_6, Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Приморського районного суду м. Одеси
від 09 листопада 2016 року у складі судді Домусчі Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Артеменка І. А., Драгомерецького М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У січні 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6, Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про визнання недійсними постанов, акта про передачу майна, свідоцтва про право власності.
Позовна заява мотивована тим, що 26 грудня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладений договір позики, що був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенком О. В., номер у реєстрі 6987. За цим договором ОСОБА_6 передає ОСОБА_4 позику у сумі 257 070,00 грн, що еквівалентно 33 000 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути вказану суму позики відповідно до умов цього договору.
Для забезпечення зобов'язань за цим договором позики, на вимогу ОСОБА_6 26 грудня 2008 року укладений договір іпотеки, зареєстрований у реєстрі за № 6988, згідно з яким ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як іпотекодавці передають в іпотеку іпотекодержателю ОСОБА_6 житлову квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 27,6 кв. м та складається із двох житлових кімнат житловою площею 22,1 кв. м.
01 лютого 2012 року позивачам стало відомо, що 01 листопада 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенком О. В. вчинено виконавчий напис № 4166 на підставі: договору іпотеки, посвідченого вказаним нотаріусом 26 грудня 2008 року. Відповідно до виконавчого напису за рахунок заставленого майна підлягає відшкодуванню на користь ОСОБА_6 заборгованість ОСОБА_4 за укладеним 26 грудня 2008 року між нею та відповідачем договором позики, а саме неповернута сума позики в сумі еквівалентній 33 000,00 доларів США за курсом Національного банку України на дату вчинення виконавчого напису - 263 241,00 грн; пеня за прострочення виконання зобов'язання у сумі 155 340,71 грн. Загальна сума, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_6 склала 418 581,71 грн.
У рамках виконавчого провадження з примусового виконання вказаного виконавчого напису нотаріуса проведено прилюдні торги з реалізації квартири. Вказане майно на підставі договору від 12 квітня 2012 року № 161249 передано на примусову реалізацію на прилюдних торгах у порядку, визначеному законом України «Про виконавче провадження» до Спеціалізованої торгівельної організації Філії
16 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.». Згідно із отриманих листів від державного виконавця, квартира, що належала позивачам, двічі (04 червня 2012 року та
07 серпня 2012 року) не була продана на прилюдних торгах у зв'язку з відсутністю купівельного попиту. 11 вересня 2012 року за заявою ОСОБА_6 нереалізоване майно залишено за нею, за ціною за якою воно було передано на реалізацію -
165 391,00 грн. Як наслідок ОСОБА_6 оформлено свідоцтво про право власності від 15 листопада 2012 року, посвідчене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А. В. про реєстрацію права власності на ОСОБА_6 предмета іпотеки, що належало позивачам, здійснено на підставі акта про передачу майна стягувачу.
Дізнавшись про існування вказаного виконавчого напису, позивачі звернулись до суду з позовом до ОСОБА_6, треті особи - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Носенко О. В., Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Колодяжної А. В. із вимогами про визнання договору позики та іпотеки недійсним, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та скасування свідоцтва про право власності.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 03 грудня 2014 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2014 року в частині відмови у позові про визнання виконавчого таким, що не підлягає виконанню скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову. Визнано виконавчий напис № 4166, вчинений 01 листопада 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенком О. В. про звернення стягнення на заставлене нерухоме майно, належне ОСОБА_5, ОСОБА_4, а саме квартиру АДРЕСА_1, таким, що не підлягає виконанню.
Остаточно уточнивши вказані вимоги, ОСОБА_4, ОСОБА_5 просили застосувати реституцію та повернути сторони у початковий стан; визнати постанову про відкриття виконавчого провадження від 16 листопада 2011 року, прийняту Першим приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції на підставі виконавчого напису нотаріуса № 4166, виданого приватним нотаріусом Носенком О. В. 01 листопада 2011 року недійсною; визнати акт про передачу майна стягувачу, затвердженого Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 05 жовтня 2012 року недійсним; визнати постанову Першого Приморським відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про повернення виконавчого документа стягувачу від 16 жовтня 2012 року недійсною; визнати недійсним свідоцтво від 15 листопада 2012 року № 1668, оформлене на
ОСОБА_6 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу КолодяжноюА. В.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2016 року позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано недійсним постанову державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 16 листопада 2011 року про відкриття виконавчого провадження. Визнано недійсним постанову, акт про передачу майна стягувачу, затвердженого Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції 05 жовтня 2011 року. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 від 15листопада 2012 року, яке видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А. В. на ОСОБА_6
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що виконавчий напис № 4166, виданий приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 01 листопада 2011 року, який був підставою для прийняття постанови державного виконавця та затвердження акта про передачу нерухомого майна, а також підставою для видачі 15 листопада 2012 року свідоцтва про право власності, був визнаний таким, що не підлягає виконанню, тобто сама підстава для вчинення вищевказаних дій відпала, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Крім того, зазначив, що до цих спірних правовідносин не може бути застосований таких спосіб захисту прав позивачів як реституція.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 22 лютого 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 відхилено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2016 року залишено без змін.
Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У березні 2017 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22 лютого 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої і апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень були допущені порушення матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а висновки не відповідають дійсним обставинам справи, що вплинуло та сприяло прийняттю незаконних та необґрунтованих рішень.
У серпні 2017 року від представника ОСОБА_4, ОСОБА_5 -
ОСОБА_10 надійшли заперечення на касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7, у яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу, посилаючись на те, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану справу передано до Верховного Суду.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке.
Обставини, встановлені судами
Судом встановлено, що 26 грудня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладений нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого
ОСОБА_6 як позикодавець, передала позичальнику ОСОБА_4 у позику грошові кошти у сумі 257 070,00 грн, що еквівалентно 33 000,00 доларів США, а позичальник в свою чергу зобов'язалася повернути запозичені кошти до 26 квітня 2009 року, та у разі прострочення виконання зобов'язання сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення.
Того ж дня в забезпечення виконання зобов'язання за договором позики укладений договір іпотеки, згідно з яким позивачі як співвласники та іпотекодавці, передали в іпотеку іпотекодержателю - ОСОБА_6 належну їм житлову квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею
27,6 кв. м та складається із двох житлових кімнат житловою площею 22,1 кв. м.
Предмет іпотеки належав іпотекодавцям у рівних частках, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради 06 серпня 2007 року згідно з розпорядженням від 06 серпня 2007 року № 204525, зареєстрованого і записаного в реєстрову книгу за № 8-20971, зареєстрованого Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 03 жовтня 2007 року.
Встановлено, що позичальник ОСОБА_4 позику ОСОБА_6 не повернула.
01 листопада 2011 року від позикодавця надійшла заява приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу НосенкуО. В. про здійснення виконавчого напису за договором іпотеки від 26 грудня 2008 року в рахунок погашення боргу ОСОБА_4 у сумі 257 070,00 грн, та пені за 919 днів у сумі 155 340,71 грн, а всього заборгованості у сумі 418 581,71 грн.
01 листопада 2011 року нотаріус видав виконавчий напис № 4166 про звернення стягнення на заставне спірне нерухоме майно в рахунок погашення боргу
ОСОБА_4 у сумі 257 070,00 грн та пені за 919 днів у сумі 155 340,71 грн, а всього - 418 581,71 грн.
Постановою начальника Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції 16 листопада 2011 року відкрито виконавче провадження ВП № 29916885 із виконання вказаного виконавчого напису № 4166.
У рамках примусового виконання виконавчого напису № 4166, виданого
01 листопада 2011 року Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенком О. В. про звернення стягнення на предмет іпотеки, Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Головного управління юстиції Одеської області 01 лютого 2012 року складений акт опису й арешту майна, яким описано та арештовано майно, а саме двох кімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_5 та ОСОБА_4
Для визначення вартості арештованого майна державним виконавцем призначено оцінювача для участі у виконавчому провадженні. Згідно із експертним висновком від 15 лютого 2012 року вартість вказаної квартири склала 165 391,00 грн. Вказане майно на підставі договору від 12 квітня 2012 року № 161249 передано на примусову реалізацію на прилюдних торгах у порядку, визначеному законом України «Про виконавче провадження» до Спеціалізованої торгівельної організації Філії
16 Приватного підприємства «Нива-В.Ш.».
Згідно із повідомленням, отриманим від торговельної організації, квартира, що належала позивачам, двічі (04 червня 2012 року та 07 серпня 2012 року) не була продана на прилюдних торгах у зв'язку з відсутністю купівельного попиту. На підставі статті 62 Закону України державний виконавець повідомив про це стягувача та запропонував вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна.
11 вересня 2012 року за заявою ОСОБА_6 вказане нереалізоване майно залишено за нею, за ціною за якою воно передано на реалізацію - 165 391,00 грн.
05 жовтня 2012 року оформлено заступником начальника першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Парфьоновим Г. В. та затверджено начальником першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Галата Д. В. - акт про передачу майна стягувачу.
16 жовтня 2012 року державним виконавцем Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
На підставі акта, затвердженого начальником першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, 15 листопада 2012 року, нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А. В. на ім'я ОСОБА_6 видане свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, яка складається із двох кімнат загальною площею 27,6 кв. м, що підтверджується витребуваною судом завіреною копією нотаріальної справи щодо посвідчення та видачі вказаного свідоцтва про право власності.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання недійсним договору позики, укладеного 26 грудня 2008 року між
ОСОБА_4 та ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенком О. В., зареєстрованим в реєстрі за номером 6987; про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного 26 грудня 2008 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за номером 6988; про визнання виконавчого напису № 4166, вчиненого 01 листопада 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу
Носенком О. В, на підставі договору іпотеки, укладеного 26 грудня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на заставлене нерухоме майно у вказаному договорі, яке належить ОСОБА_5, ОСОБА_4, а саме на житлову квартиру, яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1, - таким, що не підлягає виконанню; про скасування свідоцтва від 15 листопада 2012 року № 1668 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А. В. - відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 03 грудня 2014 року ухвалено нове рішення, яким апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2014 року в частині відмови у позові про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню скасовано. Позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 у цій частині задоволено та визнано виконавчий напис № 4166, вчинений 01 листопада 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенком О. В., про звернення стягнення на заставлене нерухоме майно належне ОСОБА_4, ОСОБА_5, а саме на житлову квартиру АДРЕСА_1, таким, що не підлягає виконанню. У решті рішення суду залишено без змін.
Нормативно-правове обґрунтування
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, поряд із визнанням правочину недійсним, також відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України). За приписами статті 214 ЦПК України 2004 року визначення характеру спірних правовідносин відповідно до установлених обставин у справі, а також визначення правової норми, яка підлягає застосуванню, належить до обов'язків суду.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею
13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
За статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
З огляду на приписи статей 32, 52 Закону у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. За загальним правилом (частина перша статті 62 Закону) реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.
Послідовно дотримуючись висновку, наведеного в постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року (справа № 6-116цс12), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.
Разом з тим Закон допускає, що реалізація арештованого майна на прилюдних торгах може не відбутися. У такому випадку з метою забезпечення права стягувача - учасника виконавчого провадження Закон передбачає відповідний порядок дій, які повинен вчинити державний виконавець, а саме: повідомити стягувача про те, що арештоване майно не було реалізоване на прилюдних торгах після проведення повторної оцінки, та запропонувати стягувачу залишити це майно за собою (частина шоста статті 62 Закону).
Якщо ж стягувач заявить про бажання залишити нереалізоване на прилюдних торгах майно за собою, державний виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу, а за фактом такої передачі складає відповідний акт. При цьому майно передається саме стягувачу в рахунок погашення боргу, а відповідні постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частина дев'ята статті 62 цього Закону).
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачене право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Крім визнання правочину недійсним, способами захисту цивільних прав та інтересів також можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, його посадових і службових осіб (стаття 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обв'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків можуть бути як правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України), так і інші юридичні факти (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до статті 393 ЦК України серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника.
Оскільки право на нерухоме майно перейшло до стягувача і зареєстровано за ним, то ефективним і належним способом захисту прав боржника у цих правовідносинах є пред'явлення до суду позову про визнання правочину про перехід права власності недійсним (заявлення інших похідних вимог) із залученням стягувача і державного виконавця як відповідачів, які підлягають розгляду в порядку позовного провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок суду першої інстанції, із яким погодився й апеляційний суд, що оскільки виконавчий напис № 4166, виданий приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 01 листопада 2011 року, визнаний таким, що не підлягає виконанню, то і відпали підстави для здійснення виконавчих дій, а тому порушені права на нерухоме майно, на яке було звернено стягнення, підлягають відновленню шляхом визнання недійсними постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, акта про передачу майна стягувану та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду в іншій справі, яким визнано виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, проте на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.
Так, згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.
Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 22 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
С.О. Погрібний
Г.І. Усик
