Справа №489/6624/15-ц 26.12.2016
Cправа №489/6624/15-ц Суддя суду першої інстанції ОСОБА_1
Провадження №22-ц/784/2397/16 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_2
Категорія 30
Ухвала
Іменем України
26 грудня 2016 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого: Серебрякової Т.В.,
суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,
із секретарем судового засідання Тищенком Л.С.,
за участі: позивача – ОСОБА_3,
представника відповідача Державної казначейської служби України – ОСОБА_4,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 23 вересня 2016 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Дочірнього підприємства «Кіровоградський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», Державної казначейської служби України, Державної служби України з безпеки на транспорті, Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, Державного підприємства «Кіровоград-Інформ-Ресурси» про стягнення компенсації матеріальної та моральної шкоди,
УСТАНОВИЛА:
У жовтні 2015 року ОСОБА_3 пред’явив вищевказаний позов до Дочірнього підприємства «Кіровоградський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі – Дочірнього підприємства «Кіровоградський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України»), ВДАІ Кіровоградського РВ УМВС України, ОСОБА_5 Укртрансінспекції у Кіровоградській області, ОСОБА_5 Укртрансінспекції у Миколаївській області, Державного підприємства «Кіровоград-Інформ-Ресурси» (далі - ДП «Кіровоград-Інформ-Ресурси») та Державної казначейської служби України, який в подальшому уточнив та остаточно просив стягнути на свою користь за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України - 546 грн. 70 коп. на відшкодування сплаченого адміністративного штрафу ДАІ (510 грн. – штраф + 36 грн. 70 коп. – комісія за послуги банку); 13 594 грн. 08 коп., що еквівалентно 490.88 євро на відшкодування сплачених коштів за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів і 63 грн. 56 коп. на відшкодування комісії банку; 761 грн. майнової шкоди, завданої внаслідок незаконного затримання та зберігання автомобіля на штраф майданчику ДП МВС України «Кіровоград –Інформ- Ресурси»; 20 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав (том 1 а.с.192-193).
Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 24 лютого 2016 року, що занесена до журналу судового засідання, замінено відповідачів ОСОБА_5 Укртрансінспекції у Кіровоградській області, ОСОБА_5 Укртрансінспекції у Миколаївській області на Державну службу України з безпеки на транспорті (том 1 а.с.101).
Наступною ухвалою цього ж суду від 16 березня 2016 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області (том 1 а.с.134).
Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 23 вересня 2016 року позов задоволено частково.
Стягнуто на користь ОСОБА_3В за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України 546 грн. 70 коп. - на відшкодування сплаченого адміністративного штрафу ДАІ (510 грн. – штраф + 36 грн. 70 коп. – комісія за послуги банку); 5 296 грн. 60 коп. - на відшкодування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів і 63 грн. 56 коп. на відшкодування комісії банку, а також компенсацію майнової шкоди у розмірі 761 грн., завданої внаслідок незаконного затримання та зберігання автомобіля на штраф-майданчику ДП «Кіровоград-Інформ-Ресурси», компенсацію моральної шкоди у розмірі 1 000 грн. Стягнуто за рахунок держави на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 443 грн. 60 коп.
В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскаржуваному рішенні, районний суд вважав, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
За Конституцією України, ст.27 ЦПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.
Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У п.3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» роз’яснено, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до ст.ст.15,16 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12), Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
Пунктом 1 ч.1 ст.205 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
При цьому, закриття провадження - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення у зв’язку із виявленими після відкриття провадження обставинами, з якими закон пов’язує неможливість судового розгляду справи.
Вичерпний перелік підстав для закриття провадження у справі визначений ст.205 ЦПК України і свідчить про те, що провадження відкрито або неправомірно при відсутності в заінтересованої особи права на звернення до суду за захистом, або не може бути продовжено з інших причин, у тому числі у зв’язку з волевиявленням сторін по розпорядженню своїми правами, які викликають зазначені правові наслідки.
При визначенні юрисдикційності спору слід враховувати, що критеріями розмежування цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, характер спору про право (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами інших видів судочинства), по-друге, однією із сторін у спорі є, як правило, фізична особа.
Тобто критеріями розмежування справи цивільного судочинства від справ іншого судочинства є одночасно суб’єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
У п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року №10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» роз’яснено, що на вимоги ст.ст.1,4-1,12 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст.1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
Відповідно до ч.1 ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі – підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб’єктами підприємницької діяльності.
Згідно ст.2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст.21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.
У п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» №10 від 24 жовтня 2011 року роз’яснено, що при вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір господарським, слід виходити з визначень, наведених у ст.3 ГК України.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Підпунктом 3.1 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» №10 від 24 жовтня 2011 року роз’яснено, що господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання, наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору господарським судом, відсутність у закону норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності.
Зі змісту позовної заяви та заявлених позовних вимог убачається, що між сторонами виник спір з приводу повернення коштів, що були сплачені фізичною особою – підприємцем ОСОБА_3 внаслідок незаконно прийнятих рішень відповідачів про застосування до останнього адміністративно - господарських санкцій під час здійснення ним господарської діяльності.
За такого, на думку колегії суддів, позовні вимоги в частині вирішення вимог про стягнення коштів на відшкодування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, комісії банку, а також майнової шкоди, завданої внаслідок незаконного затримання та зберігання автомобіля на штраф майданчику ДП МВС України «Кіровоград – Інформ - Ресурси» не підлягають розгляду в прядку цивільного судочинства.
Вирішуючи спір у порядку цивільного судочинства, суд зазначених положень не врахував, тому оскаржуване судове рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення коштів на відшкодування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, комісії банку, а також майнової шкоди, завданої внаслідок незаконного затримання та зберігання автомобіля на штраф майданчику ДП МВС України «Кіровоград - Інформ- Ресурси» підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі згідно з п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України, оскільки відповідно до ст.15 ЦПК України вищезазначені позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. 303, 310, 315 ЦПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України – задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 23 вересня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення коштів на відшкодування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, комісії банку, а також майнової шкоди, завданої внаслідок незаконного затримання та зберігання автомобіля на штраф майданчику ДП МВС України «Кіровоград - Інформ - Ресурси» -скасувати.
Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Дочірнього підприємства «Кіровоградський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», Державної казначейської служби України, Державної служби України з безпеки на транспорті, Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, Державного підприємства «Кіровоград – Інформ - Ресурси» в частині позовних вимог про стягнення коштів на відшкодування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, комісії банку, а також майнової шкоди, завданої внаслідок незаконного затримання та зберігання автомобіля на штраф майданчику ДП МВС України «Кіровоград – Інформ - Ресурси» - закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: П.П. Лисенко
ОСОБА_6
