Справа №489/6624/15-ц 26.12.2016 26.12.2016 26.12.2016
Cправа №489/6624/15-ц Суддя суду першої інстанції ОСОБА_1
Провадження №22-ц/784/2397/16 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_2
Категорія 30
Рішення
Іменем України
26 грудня 2016 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого: Серебрякової Т.В.,
суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,
із секретарем судового засідання Тищенком Л.С.,
за участі: позивача – ОСОБА_3,
представника відповідача Державної казначейської служби України – ОСОБА_4,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 23 вересня 2016 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Дочірнього підприємства «Кіровоградський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», Державної казначейської служби України, Державної служби України з безпеки на транспорті, Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, Державного підприємства «Кіровоград – Інформ - Ресурси» про стягнення компенсації матеріальної та моральної шкоди,
УСТАНОВИЛА:
У жовтні 2015 року ОСОБА_3 пред’явив позов до Дочірнього підприємства «Кіровоградський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі – Дочірнього підприємства «Кіровоградський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України»), ВДАІ Кіровоградського РВ УМВС України, ОСОБА_5 Укртрансінспекції у Кіровоградській області, ОСОБА_5 Укртрансінспекції у Миколаївській області, Державного підприємства «Кіровоград – Інформ - Ресурси» (далі - ДП «Кіровоград – Інформ - Ресурси») та Державної казначейської служби України про стягнення компенсації матеріальної та моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29 вересня 2013 року на автомобільній дорозі загального користування М-12 «Стрій- Кіровоград-Знам'янка» працівником ДАІ ОСОБА_6 та працівниками пересувного габаритно-вагового контролю ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України», був зупинений та направлений на проходження габаритно-вагового контролю транспортний засіб, який належить на праві приватної власності фізичній особі – підприємцю ОСОБА_3 (далі – ФОП ОСОБА_3В.), марки «КАМАЗ» реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом марки «СЗАП», моделі 8355 реєстраційний номер НОМЕР_2.
За результатами зважування працівниками пункту габаритно-вагового контролю було складено ОСОБА_6 №126 від 29 вересня 2013 року про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів.
На підставі цього акту працівником Дочірнього підприємства «Кіровоградський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» був складений Розрахунок №1667 від 30 вересня 2013 року плати за проїзд великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до ОСОБА_6 №126 від 29 вересня 2013 року з визначеною до сплати ФОП ОСОБА_3 сумою у розмірі 490.88 євро.
Крім того, інспектором ДПС ОСОБА_6 було складено відносно позивача ОСОБА_7 про адміністративне правопорушення АБ2 №894644 та винесено Постанову серія АА2 №093980 про стягнення штрафу в розмірі 510 грн.
Після зважування транспортного засобу та причепу, працівниками ДАІ їх було відправлено до пункту тимчасового зберігання ДП «Кіровоград – Інформ - Ресурси», де вони простояли дві доби, за що позивачем було сплачено додатково 761 грн.
В подальшому, 08 листопада 2013 року позивача було викликано до ОСОБА_5 Укртрансінспекції у Миколаївській області, де йому було вручено Постанову №002219 від 29 жовтня 2013 року про застосування до нього адміністративно-господарського штрафу у розмірі 1 700 грн.
Не погоджуючись з діями працівників пересувного пункту габаритно-вагового контролю Дочірнього підприємства «Кіровоградський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» та працівників ДАІ щодо проведення габаритно-вагового контролю, позивач звернувся до суду.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року, визнано недійсними результати проведеного 29 вересня 2013 року за допомогою пересувних автомобільних ваг «CHEKLODE FREEWEIGH» габаритно-вагового контролю транспортного засобу позивача, скасовано ОСОБА_6 №126 від 29 вересня 2013 року про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та Розрахунок до ОСОБА_6 №1667; скасовано постанову ДАІ у справі про адміністративне правопорушення №093980 від 29 вересня 2013 року.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 червня 2015 скасовано постанову управління Укртрансінспекції у Миколаївській області №002219 від 29 жовтня 2013 року.
Посилаючись на викладені обставини та з врахуванням уточнених позовних вимог, позивач остаточно просив стягнути на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України - 546 грн. 70 коп. на відшкодування сплаченого адміністративного штрафу ДАІ (510 грн. – штраф + 36 грн. 70 коп. – комісія за послуги банку); 13 594 грн. 08 коп., що еквівалентно 490.88 євро на відшкодування сплачених коштів за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів і 63 грн. 56 коп. на відшкодування комісії банку; 761 грн. майнової шкоди, завданої внаслідок незаконного затримання та зберігання автомобіля на штраф майданчику ДП МВС України «Кіровоград - Інформ - Ресурси»; 20 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав (том 1 а.с.192-193).
Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 24 лютого 2016 року, що занесена до журналу судового засідання, замінено відповідачів ОСОБА_5 Укртрансінспекції у Кіровоградській області, ОСОБА_5 Укртрансінспекції у Миколаївській області на Державну службу України з безпеки на транспорті (том 1 а.с.101).
Наступною ухвалою цього ж суду від 16 березня 2016 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області (том 1 а.с.134).
Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 23 вересня 2016 року позов задоволено частково.
Стягнуто на користь ОСОБА_3В за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України 546 грн. 70 коп. - на відшкодування сплаченого адміністративного штрафу ДАІ (510 грн. – штраф + 36 грн. 70 коп. – комісія за послуги банку); 5 296 грн. 60 коп. - на відшкодування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів і 63 грн. 56 коп. на відшкодування комісії банку, а також компенсацію майнової шкоди у розмірі 761 грн., завданої внаслідок незаконного затримання та зберігання автомобіля на штраф-майданчику ДП «Кіровоград-Інформ-Ресурси», компенсацію моральної шкоди у розмірі 1 000 грн. Стягнуто за рахунок держави на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 443 грн. 60 коп.
В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення, районний суд виходив із того, що попередніми судовими рішеннями визнано факт незаконності рішень органів державної влади при здійсненні ними своїх повноважень відносно позивача, цими рішеннями ОСОБА_3 завдано матеріальну та моральну шкоду, а тому вимоги позивача щодо її відшкодування є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно з вимогами ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особини, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з вимогами ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Із змісту ст.1173 ЦК України випливає, що суб'єктом завдання шкоди за цією статтею є тільки орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до роз’яснень викладених у п.п.2,3 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна особі й майну громадянина або заподіяна майну юридичної особини, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними й шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
З матеріалів справи вбачається, що 29 вересня 2013 року на автомобільній дорозі загального користування М-12 «Стрій-Кіровоград-Знам'янка» працівником ДАІ ОСОБА_6 та працівниками пересувного габаритно-вагового контролю Дочірнього підприємства «Кіровоградський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» був зупинений та направлений на проходження габаритно-вагового контролю транспортний засіб, який належить на праві приватної власності ФОП ОСОБА_3, марки «КАМАЗ» реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом марки «СЗАП», моделі 8355 реєстраційний номер НОМЕР_2.
За результатами зважування працівниками пункту габаритно-вагового контролю було складено ОСОБА_6 №126 від 29 вересня 2013 року про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів (том 1 а.с.20).
На підставі цього акту працівником Дочірнього підприємства «Кіровоградський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» був складений Розрахунок №1667 від 30 вересня 2013 року плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до ОСОБА_6 №126 від 29 вересня 2013 року з визначеною до сплати ФОП ОСОБА_3 сумою у розмірі 490.88 євро (том 1 а.с.21).
Крім того, інспектором ДПС ОСОБА_6 було складено відносно позивача ОСОБА_7 про адміністративне правопорушення АБ2 №894644 та винесено Постанову №093980 про стягнення штрафу в розмірі 510 грн. (том 1 а.с.22).
Відповідно до копій квитанцій від 01 жовтня 2013 року ПП ОСОБА_3 сплачено 5 296 грн. 60 коп. - плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та 63 грн. 56 коп. - оплата комісії, а також сплачено позивачем 761 грн. 80 коп. - за послуги спецмайданчика (разом з комісією банка), 510 грн. - адміністративний штраф та 36 грн. 70 коп. - за послуги банку (том 1 а.с.23-24).
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року, визнано недійсними результати проведеного 29 вересня 2013 року габаритно-вагового контролю транспортного засобу позивача, скасовано ОСОБА_6 №126 від 29 вересня 2013 року про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та Розрахунок до ОСОБА_6 №1667; скасовано постанову ДАІ у справі про адміністративне правопорушення № 093980 від 29 вересня 2013 року ( том 1 а.с.8-10, 11-16).
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 червня 2015 скасовано постанову ОСОБА_5 Укртрансінспекції у Миколаївській області № 002219 від 29 жовтня 2013 року (том 1 а.с.17-19).
Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 26 грудня 2016 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 13 594 грн. 08 коп., що еквівалентно 490.88 євро на відшкодування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів і 63 грн. 56 коп. на відшкодування комісії банку, а також 761 грн. майнової шкоди, завданої внаслідок незаконного затримання та зберігання автомобіля на штраф майданчику ДП МВС України «Кіровоград - Інформ - Ресурси».
За такого, судове рішення переглядається лише в частині позовних вимог про відшкодування шкоди у зв’язку зі сплатою адміністративного штрафу та компенсації моральної шкоди.
Відповідно до п.39 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України органами, що контролюють справляння надходжень бюджету є органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування, уповноважені здійснювати контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів, інших надходжень бюджету.
Механізм повернення з бюджету помилково сплачених коштів на підставі подання органу, що контролює справляння надходжень бюджету урегульовано Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року за №787, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за №1650/24182.
Таким чином, нормативними актами визначено спосіб захисту порушених прав та інтересів позивача у даних правовідносинах та шляхи відновлення його становища, яке існувало до порушення його права.
Втім, позивач, у встановлений законом спосіб, не звернувся із відповідною вимогою до відповідачів про повернення сплаченої ним суми адміністративного штрафу.
Оскільки суд першої інстанції не дав належної оцінки встановленим обставинам, судове рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів погоджується з висновками райнного суду.
Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Оскільки з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_3 був незаконно притягнутий до адміністративної відповідальності, вимушений був приймати участь у процедурі притягнення його до відповідальності у статусі порушника, звертатися до суду щодо поновлення його порушених прав, то останній відповідно відчував душевні страждання, занепокоєння та зазнавав вимушених змін у своєму житті.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем доведено належними і допустимими доказами завдану позивачу моральну шкоду та, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вірно визначили її розмір.
За такого, оскільки рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, то підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України з позивача ОСОБА_3 на користь Державної казначейської служби України підлягає стягненню 243 грн. 60 коп. судового збору.
Керуючись ст.ст.303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України – задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 23 вересня 2016 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення компенсації матеріальної шкоди скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Дочірнього підприємства «Кіровоградський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», Державної казначейської служби України, Державної служби України з безпеки на транспорті, Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, Державного підприємства «Кіровоград – Інформ -Ресурси» про стягнення компенсації матеріальної шкоди – відмовити.
Судове рішення в частині стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди – залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Державної казначейської служби України 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп. судового збору.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: П.П. Лисенко
ОСОБА_8
