АПЕЛЯЦІЙНИЙ
СУД МІСТА КИЄВА
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого: Поливач Л.Д.
суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.
при секретарі: Горак Ю.М.
за участю осіб:
позивача ОСОБА_1
представника ДП«ПРОМОТЕКС СЕРВІС» - Солодкої О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «ПРОМОТЕКС СЕРВІС» (Дочірнього підприємства «А.Е.Т. ДЖОІН АП!»), фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (фізичної особи - підприємця ОСОБА_3) про визнання договору недійсним, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди,-
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2017 року
в с т а н о в и л а :
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2017 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «А.Е.Т. ДЖОІН АП!» (на теперішній час змінено найменування відповідача на Дочірне підприємство «ПРОМОТЕКС СЕРВІС»), фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (на теперішній час змінено найменування відповідача на фізичну особу - підприємця ОСОБА_3) про визнання договору недійсним, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.
Єдиний унікальний номер справи: 753/14227/16-ц
Номерпровадження: 22-ц/796/6659/2017
Головуючийу суді першої інстанції: І.О. Набутович
Доповідачу суді апеляційної інстанції: Л.Д.Поливач
Непогоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі з урахуванням уточнень позовних вимог викладених у письмовому поясненні до позовної заяви від 14.09.2016 року. Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, судом не досліджено та не надано належної оцінки доказам, наявним у матеріалах справи.
Зазначає, що суд першої інстанції помилково вважав дії відповідачів законними, а зобов'язання належно виконаними, оскільки суд не дослідив належним чином ту обставину, що туроператор не забронював готель до якого направив його, у матеріалах справи відсутні докази бронювання готелю, чим порушив умови договору. Суд при ухваленні рішення не з'ясував ту обставину, чи мав право турагент займатися реалізацією турпродукту. Вважає, що ФОП ОСОБА_3 навмисно цілеспрямовано ввела його в оману щодо фактів, які впливали на укладення правочину, тому що була її особиста матеріальна зацікавленість у вчиненні цього правочину. Суд безпідставно не взяв до уваги докази того, що альтернативна послуга була нав'язана йому проти його волі, що підтверджується СМС - листуванням з ФОП ОСОБА_3 та показами свідка ОСОБА_8 Ухвалюючи рішення про відмову у стягненні грошових коштів у 100% розмірі судом не взято до уваги уточнення позовних вимог відповідно до яких ним також було зменшено суму відшкодування, яка підлягала стягненню з відповідачів.
Зазначив, що суд першої інстанції не застосував закон, який підлягав застосуванню до спірних правовідносин, а саме ст. 230 ЦК України, ст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 30, 33 ЗУ «Про туризм».
Вважає, що суд не сприяв повному, всебічному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи, а тому рішення є необґрунтованим та незаконним.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав подану апеляційну скаргу та просив задовольнити її з викладених підстав.
Представник ДП«ПРОМОТЕКС СЕРВІС» (ДП «А.Е.Т. ДЖОІН АП!») - Солодка О.М. у судовому засіданні апеляційної інстанції заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим.
ФОП ОСОБА_3 (ФОП ОСОБА_3.) у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася у відповідності до вимог закону, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за відсутності цієї особи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.
Так, згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості, зокрема зазначив, що позивач фактично надав згоду на надання йому альтернативної послуги, та всупереч положенням договору ним не було складено акт невідповідності послуг за кордоном за власним підписом та підписом представника приймаючої сторони.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).
Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 04.08.2015 року між ОСОБА_1 та Турагентом ФОП ОСОБА_3 (ФОП ОСОБА_3.), що діяла від імені та за дорученням туроператора ДП «А.Е.Т.Джоін ап !» було укладено договір про надання туристичних послуг № 237, пов'язаних з перевезенням та тимчасовим розміщенням в готелі «Sefikbey City Hotel 3*» на період 8 днів (7 ночей), починаючи з 08.08.2015 року по 15.08.2015 року для ОСОБА_1 та ОСОБА_8, характеристика ТЗ, що здійснюють перевезення «Авіа», готель розміщення «Sefikbey City Hotel 3*» із забезпеченням харчування «Все включено».
Яв вбачається із матеріалів справи, 26.04.2017 року ДП «А.Е.Т.ДЖОІН АП!» змінило назву на ДП«ПРОМОТЕКС СЕРВІС», а ФОП ОСОБА_3 змінено з 09.12.2016 року на ФОП ОСОБА_3 у зв'язку із зміною прізвища, що підтверджується листом Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.06.2017 року та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до умов п.2.1 даного Договору про надання туристичних послуг Турагент зобов'язався відповідно до заявки туриста на бронювання забезпечити надання комплексу туристичних послуг, туристичний продукт, а турист зобов'язався на умова х даного договору прийняти та оплатити їх.
Пунктом 3.4 умов Договору визначено, що турист має право на необхідну і достовірну інформацію, до передує укладенню Договору, передбачену ст.ст. 19-1, 20 Закону України «Про туризм», Закону України «Про захист прав споживачів» та іншу інформацію, необхідну туристу для безпечного використання туристичного продукту, вільне обрання туристичних послуг при замовленні турпродукту, отримання комплексу туристичних послуг відповідно до прийнятого та оформленого листа бронювання, на відшкодування збитків, заподіяних внаслідок невиконання або неналежного виконання умов Договору іншою стороною при дотриманні вимог, передбачених п.8 Договору (всі претензії туриста з питань обслуговування за кордоном приймаються до розгляду у письмовому вигляді з документальним підтвердженням викладених в них обставин, за наявності Акту, підписаного представником приймаючої сторони в країні перебування Туриста протягом 14 днів з моменту закінчення туру. Претензії, подані чи заявлені з порушенням даних вимог туристом до розгляду не приймаються).
Пунктом 4 Договору визначено порядок виконання договору, зокрема, Турагент погоджує з туристом істотні умови договору, заповнює листі бронювання або користується системою он-лайн бронювання та направляє його засобами зв'язку Туроператору. В разі можливості задоволення всіх істотних умов договору Туроператор направляє Турагенту підтвердження замовлення, що в даному випадку є акцептом. Також акцептом може бути виставлений Туроператором рахунок на сплату відповідних послуг Турагентом. Після фактичного отримання Турагентом підтвердження замовлення, останній має право на укладення договору з туристом на туристичне обслуговування.
Якщо під час виконання договору на туристичне обслуговування Турагент не в змозі надати значну частину туристичного продукту, щодо якого відповідно до договору на туристичне обслуговування сторони досягли згоди, Турагент повинен з метою продовження туристичного обслуговування вжити альтернативних заходів без покладення додаткових витрат на туриста, а в разі потреби відшкодувати йому різницю між запропонованими послугами і тими, які надано. Якщо турист скористався запропонованою йому альтернативною послугою, претензії щодо ненадання послуг, що обумовлені в листі бронювання та Договорі на туристичне обслуговування, вважаються необґрунтованими, а послуги за Договором наданими належним чином і в повному обсязі. Туроператор вважається таким, що виконав свій обов'язок перед туристом в повному обсязі (п.п.4.18, 4.20).
Пунктом 6.6 Договору визначено, що у випадку невідповідності умов туру умовам даного Договору, турист зобов'язаний повідомити Турагента або представника приймаючої сторони у найкоротший термін для надання можливості усунення вказаних зауважень до послуг. В разі, якщо турист не повідомив Турагента або представника приймаючої сторони про наявність зауважень до послуг або невідповідності послуг, заявленим у Договорі, однак належним чином прийняв їх, тобто використав, претензії в даному випадку Турагентом не приймаються. Для отримання компенсації за ненадані послуги у країні тимчасового перебування Туристу необхідно скласти Акт невідповідності послуг за власним підписом та підписом представника приймаючої сторони. В разі можливості пред'явити Турагенту офіційний письмовий документ, виданий третьою стороною, що надає послуги, які включені до Туристичного продукту з підтвердженням фактунеможливості надання послуг.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про туризм» туристичний продукт - попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).
Згідно зі ст. 20 вказаного Закону за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов'язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов'язується оплатити його.
До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом.
Так, звертаючись до суду за захистом порушеного права, позивач обґрунтовував свої вимоги про визнання договору недійсним тим, що положення спірного договору містять умови, які вказують на несправедливість відносно нього, як споживача туристичних послуг, та тим, що відповідач ввів його в оману щодо фактів, які впливали на укладення правочину, а тому цей договір підлягає визнанню недійсним.
Так, відповідно до положень ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.
У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.
Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).
Крім того, згідно із вимогами ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Як роз'яснено у п.п. 20, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
З доданих до матеріалів справи документів вбачається, що умови укладеного договору про надання туристичних послуг № 237 від 4 серпня 2015 року, сторонами визнавались та виконувались відповідно до порядку, встановленого таким договором, жодних вимог щодо зміни окремих положень даного договору сторонами не вимагалось, що підтверджує вільне волевиявлення сторін при укладанні договору, повне розуміння сторонами змісту таких договорів та наслідки їх укладання.
Позивачем в обумовлені договором про надання туристичних послуг строки було здійснено оплату туристичних послуг, що підтверджується квитанцією № 636723 від 4 серпня 2015 року, та прийнято документи, що підтверджують її право на безпосереднє отримання туристичних послуг (ваучери на проживання, електронні візи, авіаквитки тощо).
Отже, ФОП ОСОБА_3 (ФОП ОСОБА_3.) після здійснення позивачем оплати за туристичні послуги було надано останньому Ваучер № 321074 від 05.05.2015 року на ім'я ОСОБА_1 та на ім'я ОСОБА_8, в якому приймаючою стороною зазначена компанія «Peninsula Tours Antalya». Даний Ваучер передбачав надання для поселення двох осіб до стандартного номера, розрахованого на двох дорослих в готелі «Sefikbey City Hotel 3*» з харчуванням за системою «все включено» на період з 08.08.2015 року по 15.08.2015 року. Посилання ОСОБА_1 на ту обставину, що зміст даного Ваучеру не відповідав вимогам закону, не свідчить про недійсність договору, укладеного сторонами.
ОСОБА_1 стверджує, що відповідачем не було здійснено бронювання номеру в готелі, але зазначена обставина спростовується листом бронювання туристичних послуг (а.с.7), що відповідало п.3.1.2. договору, укладеного між ОСОБА_1 та ДП «А.Е.Т. Джоін ап!». Тобто, на виконання умов даного Договору, Турагентом було здійснено бронювання туристичних послуг в готелі «Sefikbey City Hotel 3*» у визначений у договорі строк на обговорених умовах.
Той факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_8 було поселено до іншого готелю - «Sefikbey Hotel 3*», не свідчить про недійсність укладеного туристичного договору.
Судом першої інстанції було достовірно встановлено, що позивач не висував до ФОП ОСОБА_3 (ФОП ОСОБА_3.) вимог щодо переселення його до іншого готелю, лише просив компенсувати різниці вартості між готелями, оскільки готель до якого вони були поселені не мав ремонту та знаходився далеко від моря.
Проте, умовами укладеного між сторонами договору не було зазначено позивачем про істотну необхідність перебування саме на певній відстані готелю від моря та відповідного обов'язкового ремонту, а тому Туроператор пропонуючи альтернативу - поселення у готелі «Sefikbey Hotel 3*» зазначені умови не повинен був враховувати.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов законного висновку встановивши, що посилання позивача на приписи Закону України «Про захист прав споживачів», як на підставу позовних вимог для визнання договору недійсним, не узгоджуються з умовами договору підписаного сторонами, спростовуються обставинами справи та є безпідставними з огляду на вимоги ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Не надано позивачем і доказів того, що укладений договір є недійсним на підставі вимог ст. 230 ЦК України. Оскільки договір про надання туристичних послуг відповідає вимогам закону та підстав для визнання його недійсним судом не встановлено, вимоги позивача про відшкодування грошових коштів затрачених на відпочинок у цілому чи в їх частині не підлягають відшкодуванню. Позивач погодився на запропоновану йому альтернативу поселення у іншому готелі, що відповідно до умов договору вважається належним наданням туристичних послуг, а туроператор вважається таким, що у повному обсязі виконав свої зобов'язання перед туристом.
Таким чином, зазначені доводи у цій частині не знайшли свого підтвердження ні в суді першої інстанції, ні під час розгляду справи апеляційним судом, оскільки стороною позивача не надано належних та допустимих доказів того, що оспорюваний договір укладався ним під впливом обману з боку відповідача.
Колегія суддів вважає законною та обґрунтованою відмову позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, з огляду на наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язань у договірних правовідносинах у випадку встановлення такої відповідальності законом або договором.
Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України.
Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов'язань у випадках, передбачених договором або законом.
Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; у випадках, передбачених Цивільним кодексом та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
Так, положеннями Закону України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» від 19 травня 2011 р. № 3390-VI встановлено порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, які є рухомим майном.
Відповідно до вимог ст.1 зазначеного Закону шкода - це завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об'єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.
Продукція є такою, що має дефект, у разі, коли вона не відповідає рівню безпеки, на яку споживач або користувач має право розраховувати, виходячи з усіх обставин, зокрема пов'язаних із розробленням, виробництвом, обігом, транспортуванням, зберіганням, встановленням, технічним обслуговуванням, споживанням, використанням, знищенням (утилізацією, переробкою) цієї продукції, а також наданням застережень та іншої інформації про таку продукцію, у тому числі: представлення продукції споживачеві або користувачеві, включаючи її вигляд, склад, упаковку, маркування та іншу інформацію про продукцію, її споживання, використання та знищення (утилізацію, переробку); використання продукції, яке обґрунтовано можна передбачити; час, коли продукцію було введено в обіг.
Право вимагати відшкодування завданої шкоди визнається за потерпілим - споживачем або користувачем, якому завдано шкоду внаслідок дефекту в продукції. При цьому на потерпілого покладається обов'язок довести: наявність шкоди; наявність дефекту в продукції; наявність причинно-наслідкового зв'язку між дефектом у продукції та завданою шкодою.
Доказів заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції) суду надано не було. Таких доказів не подано і під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Враховуючи ту обставину, що під час розгляду справи встановлено відсутність порушення Туроператором умов туристичного договору, непідтвердження обставин викладених позивачем у позові щодо недійсності такого договору, висновок суду першої інстанції про відмову у відшкодування моральної шкоди є законним.
Посилання на те, що суд під час розгляду справи не з'ясував ту обставину, чи мав право турагент займатися реалізацією турпродукту колегія суддів оцінює критично, оскільки таких вимог до суду позивач не заявляв та зазначене не було предметом розгляду.
Отже, усі викладені у апеляційній скарзі обставини проаналізовані судом у сукупності з іншими доказами по справі, висновки суду є повністю мотивованими і підстав для сумніву у їх обґрунтованості не вбачається.
З огляду на викладене, ці та інші доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли б призвести до неправильного вирішення спору не знайшли свого підтвердження та не впливають на правильність висновків суду.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія,-
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді:
