Номер провадження: 22-ц/785/6679/17
Номер справи місцевого суду: 491/961/16-ц
Головуючий у першій інстанції Дорош В. В.
Доповідач Сегеда С. М.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.08.2017 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Кононенко Н.А.,
Цюри Т.В.,
за участю секретаря Цихиселі Л.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 07 червня 2017 року у цивільній справі за позовом Державного підприємства «Ананьївське лісове господарство» до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником при виконанні своїх обов'язків,
встановила:
Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою, в якій зазначив, що відповідач працював у Державному підприємстві «Ананьївське лісове господарство» (далі - ДП «Ананьївське ЛГ») на посаді майстра лісу обх.№5 Долинського лісництва з 01 вересня 2009 року. 17 січня 2014 року з ним було укладено договір про повну матеріальну відповідальність.
Проведеною 24 травня 2016 року ревізією підзвітних відповідачеві товарно-матеріальних цінностей виявлено нестачу лісо-продукції на суму 81 955,47 грн., у тому числі по видам: дрова технологічні - дуб 76,599 м.куб. на суму 44235,25 грн., дрова технологічні - ялинка 11,189 м.куб. на суму 6 042,06 грн., техсировина, в тому числі техсировина для виробничо-технічного призначення 22,048 м.куб. на суму 25 743,25 грн., техсировина 18-24-0,997 м.куб. на суму 1 164,10 грн., 26-35-3,178 м.куб. на суму 4 470,81 грн.
Зазначену шкоду відповідач добровільно відшкодувати не погодився, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду та просив стягнути на його користь з відповідача завдану останнім шкоду на загальну суму 81 955,47 грн.
У судовому засіданні під час розгляду справи представник позивача Зюзько О.І. позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, з посиланням на те, що відповідач був матеріально-відповідальною особою, а тому відповідає за схоронність лісо-продукції.
Представник відповідача, яка діяла на підставі ордеру та угоди, в суді першої інстанції позовні вимоги не визнала та пояснила, що договір про повну матеріальну відповідальність від 17 січня 2014 року, укладений між позивачем та відповідачем, є незаконним, оскільки на даний час є перелік осіб, з якими може бути укладено такий договір, або осіб, які заміщують відповідні посади. В самому переліку відсутня посада, на якій відповідач працював у позивача. Крім того, договір про повну матеріальну відповідальність, наданий позивачем до позовної заяви, не відповідає тому, який вказаний у переліку і є типовим.
Рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 07 червня 2017 року позовні вимоги ДП «Ананьївське ЛГ» були задоволені частково та було стягнуто на його користь із ОСОБА_3 завдану матеріальну шкоду у сумі 65 564,38 грн. та 1450 грн. судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування даного судового рішення з ухваленням нового - про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_3 повинен нести повну матеріальну відповідальність перед ДП «Ананьївське ЛГ» за недостачу лісоматеріалів, як працівник, з яким було укладено договір про повну матеріальну відповідальність.
З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується сторонами, відповідач працював в ДП «Ананьївське ЛГ» на посаді майстра лісу обх.№5 Долинського лісництва з 01 вересня 2009 року. 17 січня 2014 року між сторонами по справі було укладено договір про повну матеріальну відповідальність відповідача. Проведеною 24 травня 2016 року ревізією підзвітних відповідачеві товаро-матеріальних цінностей було виявлено нестачу лісо-продукції на суму 81955,47 грн.
Суд першої інстанції обгрунтовано встановив, що нестача лісо-продукції виникла у зв'язку з недбалими діями відповідача ОСОБА_3, який не забезпечив збереження переданої йому у підзвітність цієї лісо-продукції.
Так, у відповідності до ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.
За змістом ст.131 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.
Працівники зобов'язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.
У відповідності до ст.134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
Згідно зі ст. 135-1 КЗпП України межі матеріальної відповідальності працівників за шкоду, завдану підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуванням, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір, встановлюються законодавством.
Відповідно до ст.137 КЗпП України суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.
Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.
З огляду на викладене, та враховуючи, що 17.01.2014 року між ДП «Ананьївське ЛГ» і відповідачем ОСОБА_3, як майстром лісу, було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, він повинен нести саме повну матеріальну відповідальність за недостачу лісо-продукції, яка була передана йому під звіт.
Перелік недостатньої лісо-продукції та її вартість була встановлена ревізією підзвітних відповідачеві товарно-матеріальних цінностей від 24 травня 2016 року на суму 81 955,47 грн.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач суду пояснив, що вся продукція списувалась лише по товаро-транспортним накладним, яка вивозилася з території, також тільки по таким накладним. До пило-продукції він мав доступ, так як в нього були ключі від пилорами, однак під час інвентаризації вся продукція була в наявності. Продукція, яка зберігалася в лісі, на нижніх складах та пилорамі, не охоронялася, а тому він з іншим майстром лісу, як охорона виїжджали для проведення її наявності. На нижньому складі при проведені ревізії представники комісії були без нього, він не перераховував продукцію, йому вже повідомили з комісії, що є нестача. Взагалі, коли на територію завозили лісо-продукцію, він не завжди там був, а тому нестача сталася не з його вини.
Проте, суд обгрунтовано не погодився із вказаними доводами відповідача, оскільки відповідно до копій щоденників приймання лісо-продукції (а.с.67-77), копій інвентаризаційного опису №5 деревини станом на 01 листопада 2015 року(79-81), копій відомостей наявності деревини станом на 01 листопада 2015 року (а.с.82-83), відповідач ОСОБА_3 прийняв під звіт вказану лісо-продукцію, а тому за її недостачу має нести повну матеріальну відповідальність.
При цьому слід зазначити, що відповідно до пояснювальної записки відповідача ОСОБА_3, даної ним 24.05.2016 року (а.с.18), він повністю визнав факт недостачі лісо-продукції, встановленої ревізією і зобов'язався сплатити за неї до кінця року.
Суд першої інстанції також обгрунтовано не погодився з доводами відповідача про те, що він при проведенні інвентаризації не був присутній на всіх об'єктах одночасно, а тому йому невідомо скільки і якої лісо-продукції була виявлена недостача, так як згідно пояснень представника позивача і досліджених доказів встановлено, що в період проведення інвентаризації відповідачу надавалась можливість шляхом пересування транспортом і ознайомленням із описом бути ознайомленим про хід та результати інвентаризації.
Що стосується посилання заявника апеляційної скарги на те, що укладений між позивачем та відповідачем договір про повну матеріальну відповідальність, є незаконним, оскільки на даний час є перелік щодо осіб, з якими може бути укладено такий договір, або осіб, які заміщують відповідні посади, в якому відсутня посада, на якій відповідач працював у позивача, то колегія суддів зазначає наступне.
По-перше, як було зазначено вище, товаро-матеріальні цінності - лісо-продукція була передана відповідачу під звіт, що підтверджується щоденниками приймання лісо-продукції, інвентаризаційним описом №5 деревини станом на 01 листопада 2015 року, відомістями наявності деревини станом на 01 листопада 2015 року.
По-друге: у відповідності до Переліку посад і робіт, займаних або виконуваних працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженого постановою державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці та соціальним питанням №447/24 від 28.12.1977 року, до робіт, які мають виконуватись працівниками, з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність, відносяться роботи про прийому на зберігання, обробці, зберіганню, відпустці матеріальних цінностей на складах, та інше.
По-третє: відповідно до п. 2.32 службової інструкції майстра лісу, на останнього покладений обов'язок по здійсненню охорони контори лісництва та матеріальних цінностей, які знаходяться на території лісництва (а.с.63-65).
Також безпідставними є доводи заявника апеляційної скарги про те, що укладений з ним договір про повну матеріальну відповідальність не відповідає типовому договору, який міститься у вищевказаній постанові, так як в ній дійсно міститься типовий договір, проте підприємство, установа, організація може до цього договору вносити свої вимоги та відомості, в залежності від обставин виконання тих чи інших робіт, тому вказаний договір і називається типовим.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного і обгрунтованого висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
Крім того, суд обгрунтовано врахував відсутність обставин та доказів підтверджуючих, що шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою, а також те, що відповідач є інвалідом 3 групи, на його утриманні мається дружина і двоє неповнолітніх дітей, та дійшов правильного висновку про зменшення суми шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 20%, як то передбачено ст. 137 КЗпП України.
Що стосується посилання суду на статті ЦК України, то це є помилковим, так як спірні правовідносини регулюються вимогами КЗпП України.
Разом з тим, у відповідності до ч.2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 314 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3відхилити.
Рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 07 червня 2017 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції України.
Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда
Н.А. Кононенко
Т.В. Цюра
