ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2017 року
Справа № 904/10736/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: суддів:
Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Кондратової І.Д., Ємельянова А.С.
розглянувши касаційну скаргу
публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.08.2017
у справі
№ 904/10736/16 Господарського суду Дніпропетровської області
за позовом
публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до
дочірнього підприємства "Південьтеплоенерго" комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради
про
стягнення 34 399,10 грн
за участю представників сторін:
позивача: Остапенко В.О.,
відповідача: не з'явився,
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до дочірнього підприємства "Південьтеплоенерго" комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради про стягнення з останнього 34 399,10 грн, з яких: пеня - 12 173, 39 грн, інфляційні втрати - 20 314,35 грн та 1 911,36 грн - 3% річних, які нараховані за порушення умов договору купівлі-продажу природного газу №918/14-КП-4 від 29.01.2014.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2016, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.01.2017 у справі №904/10736/16, провадження у справі припинено на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України.
Постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2017 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.01.2017 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2016 у справі №904/10736/16 скасовано, справу №904/10736/16 направлено на розгляд по суті до Господарського суду Дніпропетровської області в іншому складі суддів.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 у справі №904/10736/16, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 та рішення місцевого господарського суду від 20.06.2017 скасувати, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх судових інстанцій, 29.01.2014 між ПАТ НАК "Нафтогаз України" (продавець, позивач) та ДП "Південьтеплоенерго" КП "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради (покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 918/14-КП-4, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ (далі - газ), на умовах договору. Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ) (п.1.1., 1.2.).
Згідно п. 2.1. договору продавець передає покупцю в період з 01.02.2014 по 31.12.2014 газ обсягом до 232,797 тисяч куб.м. в тому числі по місяцях кварталів, згідно графіку передбаченого договором.
Відповідно до п. 3.1. договору продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця.
Пунктом 3.3. договору встановлено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.
У пункті 5.5. договору сторони погодили, що загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок газу.
Згідно з пунктом 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідно до пункту 9.3. договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.
Розділом 11 договору передбачено, що договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2014, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
На виконання умов договору позивачем у період з січня 2014 року по грудень 2014 року було поставлено відповідачу природний газ в обсязі 94,542 тис. куб. м. на загальну суму 513 871,54 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31 січня 2014 на суму 82 105,42 грн; від 28 лютого 2014 на суму 65 116,80 грн; від 31 березня 2014 на суму 36 719,35 грн; від 30 квітня 2014 на суму 22 791,66 грн; від 31 травня 2014 на суму 533,91 грн; від 31 жовтня 2014 на суму 20 056,61 грн; від 31 листопада 2014 на суму 76 948,30 грн; від 31 грудня 2014 на суму 209 599,49 грн.
Відповідач, в свою чергу, за поставлений природний газ розрахувався у повному обсязі, але з порушенням строків встановлених договором на оплату.
В пункті 7.2. договору сторони передбачили, що у разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договорі він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікованої облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Звертаючись до суду з позовом, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" зазначило, що в порушення умов договору відповідач за отриманий природний газ розрахувалося з порушенням встановленого для сплати строку, в зв'язку з чим з останнього підлягає стягненню пеня за період прострочення з 15 лютого 2014 по 13 лютого 2015 в сумі 12 173,39 грн, 3% річних за період прострочення з 15 лютого 2014 по 13 лютого 2015 у сумі 1 911,36 грн, а також інфляційні втрати за період з лютого 2014 по січень 2015 у сумі 20 314,35 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний, виходив з того, нарахування пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат після вступу Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" в силу є неправомірним, відповідно, вимоги позивача про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат є безпідставними.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 ЦК України).
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 ЦК України). Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не своєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 року № 1730-VIII, який набрав чинності 30.11.2016, визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до ст. 2 вказаного Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" №2633-ІV від 02.06.2005 теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію.
Відповідно до статті 23 Закону України "Про теплопостачання" господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом.
Судами встановлено, що господарська діяльність відповідача з виробництва та постачання теплової енергії підтверджується відповідними ліцензіями - серії АЕ №198392 від 23.09.2013 року, серії АЕ №198393 від 23.09.2013 року, серії АЕ №198394 від 23.09.2013 року.
У розумінні статті 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" сторони по даній справі є суб'єктами його дії.
Статтею 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Отже, з наведених норм вбачається, що для здійснення процедури врегулювання заборгованості, а це - зменшення, списання та/або реструктуризація, необхідною умовою є включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства, з метою її врегулювання за домовленістю сторін шляхом вчинення відповідних правочинів.
При цьому ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", яка окремо регулює списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Судами правильно зазначено, що даною нормою передбачено можливість уникнення боржником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань.
Колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що пеня, річні, інфляційні нараховані позивачем безпідставно, оскільки ч. 3 ст.7 Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх судових інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.08.2017, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 у справі № 904/10736/16 - без змін.
Головуючий
Н. Нєсвєтова
Судді:
І. Кондратова
А. Ємельянов
