КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 712/10864/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Токова С.Є. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.
У Х В А Л А
Іменем України
05 грудня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури на постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Інвестиційно-будівельна компанія «Будгарант» до Черкаської міської ради про зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2016 року приватне підприємства «Інвестиційно-будівельна компанія «Будгарант» (далі - Позивач, ПП «ІБК «Будгарант») звернулося до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до Черкаської міської ради (далі - Відповідач, Черкаська міськрада) про зобов'язання Відповідача внести зміни в рішення Черкаської міськради №8-962 від 28.12.2005 року «Про надання приватному підприємству «Інвестиційно-будівельна компанія «Будгарант» земельної ділянки в оренду на перехресті вул. Козацької та вул. Г. Дніпра», а саме: викласти абзац 2 п. 2 в наступній редакції: «За основним цільовим призначенням земельні ділянки з кадастровими номерами 7110136400:01:013:0015 та 7110136400:01:013:0023 віднести до земель житлової та громадської забудови. Земельну ділянку з кадастровим номером 7110136400:01:013:0022 за основним цільовим призначенням віднести до земель водного фонду».
Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 10.10.2016 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на одній земельній ділянці може бути визначені лише одне цільове призначення та один вид використання, на момент відведення спірної земельної ділянки остання до жодної категорії земель не належала, віднесення її Відповідачем до земель водного фонду відбувалося без розробки відповідного проекту землеустрою, а використання її за призначенням, для якого здійснювалося відведення земельної ділянки неможливе внаслідок допущення Черкаською міськрадою помилки, то належним способом захисту порушених прав Позивача є зобов'язання Відповідача внести відповідні зміни у власне рішення.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури (далі - Апелянт, Прокурор) подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про відмову у задоволенні адміністративного позову. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неврахуванні судом обставин, що зміна цільового призначення земельної ділянки можлива лише шляхом затвердження рішенням органу місцевого самоврядування відповідного проекту землеустрою, розробленого після надання радою відповідного дозволу, а відтак, задовольняючи позовні вимоги, суд допустив втручання до дискреційних повноважень Черкаської міськради.
У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.
Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, з підстав її необґрунтованості, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Представник Відповідача підтримував викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Черкаської міськради від 22.12.2005 року №8-871 надано ПП «ІБК «Будгарант» дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 34 607 кв. м на перехресті вул. Козацької та вул. Г. Дніпра в оренду під розташування готельного комплексу (а.с. 15, зворотній бік).
На виконання даного рішення ТОВ «Геоземпроект» було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ПП «ІБК «Будгарант» площею 34 607 кв. м під розташування готельного комплексу по вул. Козацькій, на перехресті із вул. Г. Дніпра (а.с. 12-39).
Рішенням Черкаської міськради від 28.12.2005 року №8-962 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ПП «ІБК «Будгарант» на перехресті вул. Козацької та вул. Г. Дніпра (а.с. 8).
Пунктом 2 вказаного рішення приписано надати ПП «ІБК «Будгарант» земельну ділянку площею 34 607 кв. м на перехресті вул. Козацької та вул. Г. Дніпра в оренду на 49 років (без права передачі її в суборенду) під розташування та подальшу експлуатацію готельного комплексу за рахунок земель Черкаської міської ради при умові використання земельної ділянки відповідно до вимог ст. 61 Земельного кодексу України. За основним цільовим призначенням земельну ділянку віднесено до земель водного фонду (прибережна смуга). За функціональним використанням земельну ділянку віднесено: на період будівництва - до категорії земель рекреаційного призначення та інших відкритих земель (земель, що зайняті поточним будівництвом); після завершення будівництва - площею 7 308 кв. м - до категорії земель комерційного використання, площею 27 299 кв. м - до категорії земель технічної інфраструктури.
07.02.2006 року між Черкаською міськрадою та ПП «ІБК «Будгарант» укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, який зареєстровано у Черкаській регіональній філії ДП «Центр ДЗК» при Держкомземі України 18.02.2006 року за №040677500080 (а.с. 9-11).
14.07.2016 року ПП «ІБК «Будгарант» звернулося до Черкаської міськради із заявою №9143-01-25, в якій просило з метою виправлення відомостей Державного земельного кадастру внести зміни у рішення Черкаської міськради від 28.12.2005 року №8-962, а саме доповнити його кадастровими номерами сформованих земельних ділянок та привести їх у відповідність до сучасних класифікаторів та реєстрів (а.с. 40-41). В обґрунтування наведених вимог у даному листі зазначено, що на момент відведення земельні ділянки не відносилися до жодної категорії земель, однак при внесенні даних про земельні ділянки з кадастровими номерами 7110136400:01:013:0023 та 7110136400:01:013:0015 до Державного земельного кадастру була допущена технічна помилка, а саме - неправильно вказано їх цільове призначення - землі водного фонду замість землі громадської забудови, що відповідає вимогам Класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему України від 23.07.2010 року №548, Генерального плану міста Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міськради від 29.12.2011 року №3-505, та рішення Черкаської міськради від 14.05.2014 року №500, яким надано містобудівні умови та обмеження забудови вказаних земельних ділянок.
За результатами розгляду зазначеного звернення виконавчим комітетом Відповідача на адресу Позивача направлено лист від 17.08.2016 року №9143-01-25, в якому зазначено, оскільки до заяви не додано документального підтвердження наведених доводів, неможливо підготувати відповідний проект рішення з належною аргументацією та здійснити подальший розгляд на сесії Черкаської міськради питання щодо внесення змін до рішення Черкаської міськради від 28.12.2005 року №8-962 в частині визначення цільового призначення землі з мотивів допущеної технічної помилки (а.с. 42).
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 19, 20, 38, 39, 61, 62 Земельного кодексу України, а також рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року №7-рп/2009, суд першої інстанції прийшов до висновку, виділення земельної ділянки під розташування та подальшу експлуатацію готельного комплексу за умови віднесення такої земельної ділянки до земель водного фонду за відсутності на те правових підстав унеможливлює реалізацію суб'єктивного права Позивача на здійснення господарської діяльності, у зв'язку з чим, оскільки матеріалами справи підтверджується помилковість віднесення всієї земельної ділянки до земель водного фонду, позовні вимоги є обґрунтованими.
З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України у редакції, що діяла на момент прийняття Черкаською міськрадою рішення від 28.12.2015 року №8-962, передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.
Частиною 6 статті 123 Земельного кодексу передбачено, що проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.
Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 20 ЗК України визначають, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
З наведеного випливає, що на момент прийняття Черкаською міськрадою рішення від 28.12.2015 року №8-962 саме до її компетенції належало віднесення земель до тієї чи іншої категорії у ході, зокрема, затвердження проекту землеустрою.
Так, зі змісту проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на перехресті вулиць Козацької та Г. Дніпра не вбачається, що остання належить до земель водного фонду. Крім того, у пояснювальній записці до проекту землеустрою зазначено, що за основним цільовим призначенням земельна ділянка відноситься до земель житлової і громадської забудови (а.с. 14). Крім іншого, у листі від Управління містобудування та архітектури Черкаської міської ради від 10.11.2005 року №1927/14, адресованого ПП «ІБК «Будгарант», зазначено, що місце розташування готельного комплексу передбачене генпланом забудови на продовженні вул. Козацької в районі перехрестя із вул. Г. Дніпра (а.с. 37, зворотній бік).
Крім того, на виконання вимог ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2017 року Відповідачем було надано копію фрагменту генерального плану міста Черкаси, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 29.03.1984 року №144, згідно якого спірна земельна ділянка станом на 2005 року була віднесена до земель забудови.
Судом першої інстанції також було встановлено, що відповідно до генерального плану м. Черкаси, затвердженого рішенням Черкаської міськради від 29.12.2011 року №3-505 на спірних земельних ділянках передбачена територія малоповерхової житлової забудови та багатоповерхових гаражів. Наведене поряд з іншим узгоджується з п. 1 рішення Черкаської міськради від 14.05.2014 року №500, яким надано ПП «ІБК «Будгарант» містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки площею 34 607 кв. м на розі вул. Козацької та Героїв Дніпра для будівництва малоповерхової забудови та багатоповерхового гаража (а.с. 43).
З урахуванням наведеного судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ст. 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Згідно ст. 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.
За правилами ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів.
Приписи ч. 1 ст. 60 ЗК України визначають, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.
Відповідно до ст. 61 ЗК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.
Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.
Зі змісту листів Черкаського міського управління земельних ресурсів від 28.12.2005 року №4453-15 (а.с. 17, зворотній бік) та Управління містобудування та архітектури від 13.12.2005 року №2195/14 (а.с. 15) вбачається, що наявні обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки пов'язані з розташування об'єкта в прибережній смузі Кременчуцького водосховища. У висновку Державного управління екології та природних ресурсів в Черкаській області від 16.12.2005 року №458 (а.с. 19-20) зазначено, що частина земельної ділянки знаходиться в прибережній захисній смузі Кременчуцького водосховища. Крім того, у висновку Черкаської міської санітарно-епідеміологічної служби від 14.12.2005 року №484 щодо вибору (відведення) земельно ділянки під забудову (а.с. 36-37) зазначено, що Кременчуцьке водосховище розташоване на відстані 80 м від земельної ділянки, у той час як відстань до перспективної забудови складає 175-180 м.
При цьому, як встановлено судом першої інстанції, для встановлення меж частини земельної ділянки 7110136400:01:013:0014 в натурі, яка знаходиться в межах прибережної захисної смуги та відноситься до земель водного фонду, та наступного внесення цієї частини земельної ділянки в Державний земельний кадастр відповідно пп. 3, 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр» було виділено земельну ділянку із кадастровим номером 7110136400:01:013:0022 площею 0,2813 га (частині земельної ділянки, яка залишилися після виділення, присвоєно кадастровий номер 7110136400:01:013:0023 з площею 2,4486 га).
Таким чином, на теперішній час земельна ділянка, відведена ПП «ІБК «Будгарант» під розташування та подальшу експлуатацію готельного комплексу поділена на три земельні ділянки: земельна ділянка з кадастровим номером 7110136400:01:013:0022 площею 0,2813 га, яка знаходиться в межах прибережної смуги, що дає підстави відносити її до земель водного фонду; земельна ділянка з кадастровим номером 7110136400:01:013:0023 площею 2,4486 га, яка знаходиться за межами прибережної смуги та відноситься до земель громадської забудови; земельна ділянка з кадастровим номером 7110136400:01:013:0015 площею 0,7308 га, яка знаходиться за межами прибережної смуги та відноситься до земель громадської забудови.
Суд першої інстанції вірно зауважив, що на одну земельну ділянку може бути визначене одне цільове призначення та один вид використання, неможливо внести до даних Державного земельного кадастру відомості про земельну ділянку, на яку одночасно визначено декілька цільових призначень.
Земельна ділянка 7110136400:01:013:0014 площею 2,4486 га залишилась землями житлової та громадської забудови, що узгоджується з зонінг-планом та Генеральним планом міста Черкаси.
На момент відводу земельні ділянки не відносилися до жодної категорії земель (землі не надані у власність чи у користування), а лише мали визначений вид угідь, який характеризував ділянку за природними властивостями та набутими властивостями на момент введення в дію наказу Державного комітету статистики України від 05.11.1998 року № 377.
Відповідно до нового Класифікатора видів цільового призначення земель, що затвердженого наказом Держкомзему від 23.07.2010 року № 548, як встановлено судом першої інстанції, земельні ділянки з кадастровими номерами 7110136400:01:013:0023 та 7110136400:01:013:0015 відносяться до секції В «Землі громадської забудови».
За таких обставин, оскільки визначення цільового призначення земельної ділянки здійснюється на підставі проекту землеустрою, про що вказують і сторони, й Апелянт, і суд першої інстанції, то, приймаючи рішення від 28.12.2005 року №8-962 про затвердження проекту землеустрою Відповідач повинен був провести повне та всебічне його вивчення з метою усунення суперечності між цільовим призначенням земельної ділянки та завданням, для якого остання була відведена в оренду.
Наполягаючи на тому, що оскаржуваною постановою суду фактично допущене втручання у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування, оскільки виключно до його компетенції належить питання визначення цільового призначення земельної ділянки, Апелянтом не було врахованого такого.
Як вже зазначалося раніше, встановлення чи зміна цільового призначення земельної ділянки здійснюється за відповідним проектом землеустрою. Разом з тим, у межах спірних правовідносин не здійснювалося вирішення питання щодо належності або неналежності відведеної земельної ділянки чи її частини до земель водного фонду, а надавалася оцінка відповідності визначеного у рішенні від 28.12.2005 року №8-962 цільового призначення земельної ділянки проекту землеустрою та меті її відведення в оренду - розташування та подальшу експлуатацію готельного комплексу.
У контексті наведеного судовою колегією враховується, що спосіб захисту у сфері публічно-правових відносин визначає Позивач та згідно ч. 3 ст. 105 КАС України позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії, утриматися від вчинення певних дій, виконати зупинену чи не вчинену дію тощо.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивач оскаржує протиправні дії чи бездіяльність відповідача у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.
Обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна позиція випливає зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 року у справі №826/17109/13-а.
Тобто законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
При цьому судовою колегією враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.
З урахуванням викладеного судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав Позивача, є зобов'язання Відповідача внести відповідні зміни у власне рішення, виклавши його у редакції, визначеної судом з огляду на мотивувальну частину рішення.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури - залишити без задоволення, а постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Інвестиційно-будівельна компанія «Будгарант» до Черкаської міської ради про зобов'язання вчинити дії - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді В.В. Кузьменко
О.І. Шурко
