Справа № 214/6174/15-ц
2/214/228/18
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
08 лютого 2018 року м. Кривий Ріг
Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого – судді Євтушенка О.І.,
секретарі судового засідання – Латкіна О.В., Бєлікова О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу №214/6174/15-ц
за позовною заявою ОСОБА_1
до ОСОБА_2, ОСОБА_3
про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, витребування майна з чужого володіння, визнання права власності на частку нерухомого майна, -
Представники сторін:
від позивача – ОСОБА_4,
від відповідачів – ОСОБА_5
За участю:
позивача – ОСОБА_1,
відповідачів – ОСОБА_2, ОСОБА_3,
представника відповідачів – ОСОБА_5
СУТЬ СПОРУ:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою 12.08.2015 року, в подальшому уточнивши пред’явлені вимоги (а.с.83-84), просила суд: визнати спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2 як подружжя нежитлове приміщення, розташоване за адресою: пр-т. 200-річчя ОСОБА_6 12/31 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області; витребувати у ОСОБА_3 на її користь 1/2 частину нежитлового приміщення – магазину непродовольчих товарів №31 загальною площею 43,4 кв.м., що знаходиться на І поверсі житлового будинку №12 по пр-ту 200-річчя ОСОБА_6 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області; визнати за нею право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення – магазину непродовольчих товарів №31 загальною площею 43,4 кв.м., що знаходиться на І поверсі житлового будинку №12 по пр-ту 200-річчя ОСОБА_6 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області; стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати по справі.
Пред’явлені вимоги мотивовано тим, що 09.01.2004 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований Довгинцівським відділом РАЦС Криворізького МУЮ Дніпропетровської області, а/з №13. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24.01.2013 року шлюб між ними розірвано. До шлюбу ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору подарували квартиру №31 в буд.№12 по пр-ту 200-річчя ОСОБА_6 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області. Після отримання чоловіком в дар вказаного житлового приміщення, вже в період їх перебування в шлюбі, вони перевели його в нежитлове із проведенням повної реконструкції, ремонту під магазин непродовольчих товарів з метою здійсненням ОСОБА_2 підприємницької діяльності для фінансового забезпечення їх сім’ї. Для проведення ремонту та реконструкції квартири вони отримали в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» кредит під заставу вказаного приміщення. Договір укладався між банком та ОСОБА_2 як фізичною особою, однак кредитні кошти вони виплачували спільно з їх сімейного бюджету. Вказані обставини, на переконання позивача, в розумінні ст.61 СК України вона розцінює як свідчення отримання кредиту на споживчі потреби сім’ї, у зв’язку з чим кредитні кошти є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, а договір – таким, що укладений в інтересах сім’ї. В результаті проведення реконструкції та ремонту приміщення, розташованого за адресою: пр-т. 200-річчя ОСОБА_6 12/31 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в період перебування її в шлюбі з ОСОБА_2, вартість приміщення збільшилась на 200% до суми 270 975 грн. в порівнянні із попередньо визначеною – 142 082 грн., в підтвердження чому посилалась на висновок судової будівельно-технічної експертизи №386 від 21.05.2014 року. Таким чином, позивач вважала, що оскільки приміщення збільшилось у вартості за рахунок спільних грошових та трудових затрат обох з подружжя в період їх перебування в шлюбі, воно стало спільним сумісним майном в розумінні ч.1 ст.62 СК України.
Однак, позивачеві стало відомо, що без її згоди та дозволу, всупереч статусу нежитлового приміщення як об’єкта спільної сумісної власності, в порушення ст.65 СК України ОСОБА_2 здійснив його відчуження на користь ОСОБА_3 шляхом укладення та нотаріального посвідчення договору дарування 06.07.2012 року. Оскільки спірна нерухомість набута ОСОБА_3 безвідплатно у ОСОБА_2, який не мав права на її відчуження в повному обсязі, вона як повноважний співвласник цього майна вправі витребувати його частку від добросовісного набувача із визнанням за нею в судовому порядку права власності на 1/2 частину нежитлового приміщення, розташованого за адресою: пр-т. 200-річчя ОСОБА_6 12/31 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області.
Відповідно до п.9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року, яка набрала чинності 15.12.2017 року), справи в суді першої інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Враховуючи характер та предмет доказування, рівень складності справи, обраний позивачем спосіб захисту, суд розглядає справу в порядку загального позовного провадження.
В порядку ст.128 ЦПК України (в редакції, діючій станом на 31.01.2017 року) представником відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 – адвокатом ОСОБА_5 подано заперечення проти позову (а.с.110-111), в яких останній посилався на відсутність підстав для задоволення пред’явлених ОСОБА_1 позовних вимог. Зазначив, що дійсно 14.08.2002 року ОСОБА_2 отримав у власність в порядку дарування квартиру №31 в буд.№12 по пр-ту 200-річчя ОСОБА_6 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, тобто ще до укладення ним шлюбу з ОСОБА_1 В подальшому він передав квартиру в користування своїй сестрі – ОСОБА_3, яка з 2006 року здійснює підприємницьку діяльність. Саме за її кошти та кошти їх матері ОСОБА_7 здійснювалось фінансування витрат на оформлення документів щодо реконструкції житлового приміщення та виведення його в нежитлове (магазин непродовольчих товарів). Після проведення реконструкції ОСОБА_2 отримав новий правовстановлюючий документ – свідоцтво про право власності на об’єкт нерухомого майна – нежиле приміщення №31 магазину непродовольчих товарів, вбудоване в І поверх житлового будинку №12 по пр-ту 200-річчя ОСОБА_6 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, видане йому на підставі рішення виконкому Криворізької міської ради №192 від 13.06.2012 року. Під час укладення та нотаріального посвідчення договору дарування від 06.07.2012 року вказаного приміщення на користь ОСОБА_3, будь-якого судового рішення, яке б в розумінні ст.62 СК України визнавало його спільним сумісним майном подружжя не було, а тому ОСОБА_2 діяв як одноособовий власник цього майна добросовісно, у зв’язку з чим оспорюваний позивачем договір укладено відповідно до вимог законодавства України, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.
Крім того, представник відповідачів ОСОБА_5 вважав безпідставними доводи позивача, що вартість спірного нежитлового приміщення істотно збільшилась в період перебування її в шлюбі з ОСОБА_2 за рахунок їх спільних фінансових та трудових затрат, в той час як фактично ніхто з них діяльності в магазині не вів. Посилання на кредитний договір №1/305-МК від 06.07.2005 року, укладений між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 також є неспроможними, оскільки за умовами цього договору ОСОБА_2 отримав кредит в сумі 15 000 доларів США на споживчі потреби, а саме для збільшення обсягу обігових коштів в здійснюваній ним підприємницькій діяльності, а ніяк не для реконструкції квартири в нежитлове приміщення. Кредитні кошти виплачував ОСОБА_2 також самостійно. За даних обставин представник відповідачів вважав недоведеними посилання позивача на її трудові та фінансові затрати в збільшенні вартості нежитлового приміщення, розташованого за адресою: пр-т. 200-річчя ОСОБА_6 12/31 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в період шлюбних стосунків з ОСОБА_2, що, в свою чергу, виключає можливість віднесення його до об’єкта спільної сумісної власності подружжя, витребування 1/2 частки із володіння дійсного власника ОСОБА_3 та визнання на неї права власності за позивачем.
Письмової відповіді на відзив (заперечення згідно ст.128 ЦПК України в попередньо діючій редакції) позивач не надала, додаткового часу для цього не потребувала.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 пред’явлені уточнені вимоги підтримали, наполягали на їх задоволенні з підстав, викладених в позові. Додатково акцентували увагу суду, що вона давала згоду на оформлення споживчого кредиту ОСОБА_2, який було оформлено на проведення реконструкції квартири, виплачувала його вона також, в підтвердження чому надала суду відповідні копії квитанцій. Зауважила, що торгівельним бізнесом вона займалась весь час і вважає, що завдяки їй діяльність в магазині піднялась на належний рівень.
В подальшому представник позивача ОСОБА_4 не з’явилась, з урахуванням думки та позиції позивача, розгляд справи проведено за її відсутності.
Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх представник – адвокат ОСОБА_5 заперечували проти задоволення позовних вимог з огляду на їх недоведеність, безпідставність та пред’явлення шляхом невірного застосування до спірних правовідносин норм матеріального права.
Відповідач ОСОБА_2 підтвердив, що кредит оформляв в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з попереднім погодженням з дружиною, однак кредит брався не для ремонту та реконструкції квартири, а з метою збільшення обсягу обігових коштів в підприємницькій діяльності та аби допомоги його знайомому і партнеру ОСОБА_8 Стосовно оформлення договору дарування приміщення ОСОБА_3 пояснив, що про це до відома ОСОБА_1 він не ставив, оскільки приміщення було його особистою приватною власністю, а тому згода його дружини на відчуження не потребувалась. Ремонт та реконструкція в квартирі здійснювались за рахунок його матері та сестри.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_9 додатково пояснила, що під час реконструкції квартири та ремонту в ній більшу частину витрат несла мати. Брат ОСОБА_2 допомагав їм, займався оформленням документів. Жодної участі в цьому позивач не приймала, в магазині вона її жодного разу не бачила. На даний момент квартира виведена в нежитлове приміщення, належить їй на підставі договору дарування, укладеного ОСОБА_2 з нею в період перебування в шлюбі з ОСОБА_1 З 2006 року та по теперішній час в приміщенні вона здійснює свою підприємницьку діяльність. Кредитні кошти ОСОБА_2 на квартиру не витрачав.
Допитана судом в якості свідка ОСОБА_10 показала суду, що разом з ОСОБА_1 вони періодично їздять до м. Одеса для закупівлі товару, виручені від продажу кошти направляли на погашення кредиту, оформленого ОСОБА_2 з метою розширення бізнесу. Про це їй відомо зі слів ОСОБА_1 Спочатку сім’я ОСОБА_1 займалась торгівлею на Центрально-Міському ринку в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, а пізніше відкрили свій магазин «Джинс-парад». Стосовно приміщення, розташованого за адресою: пр-т. 200-річчя ОСОБА_6 12/31 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, пояснила, що, як їй відомо зі слів ОСОБА_1, квартиру вони придбали разом з її чоловіком ОСОБА_2 до шлюбу, хотіли зробити в ній ремонт та перелаштувати під нежитлове приміщення – магазин. В магазині практично постійно вона бачила позивача, яка займалась питаннями стосовно товару. Ні маму, ні сестру відповідача ОСОБА_2 в магазині вона не бачила, однак у них завжди в магазині працювали наймані робітники. Як їй відомо, кредит оформляв на себе ОСОБА_2 на придбання товару та ремонт приміщення. Про те, хто саме виплачував кредит, як здійснювалось переоформлення квартири, її реконструкція під магазин, хто цим займався, їй нічого не відомо.
Свідок ОСОБА_11 суду показала, що квартиру, розташовану за адресою: пр-т. 200-річчя ОСОБА_6 12/31 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області ОСОБА_2 набули у власність ще до укладення шлюбу в 2002 році шляхом купівлі. Раніше вони мали свій торгівельний бізнес на Центрально-Міському ринку в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, а пізніше, приблизно в 2005 році, вирішили переобладнати квартиру під магазин. Кредит вони оформили приблизно в травні – червні 2005 року на реконструкцію приміщення, оформлення документів по узаконенню, для придбання товару. Кредит оформлено на ім’я ОСОБА_2, який і займався оформленням документів на приміщення.
Свідок ОСОБА_12 показала, що в 2004-2006 році вона працювала на Центрально-Міському ринку в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, де працювали й ОСОБА_2, маючи свій торгівельний бізнес. Як їй відомо зі слів ОСОБА_1, в 2005 році ОСОБА_1 оформили кредит для ремонту квартири, оформлення документів на реконструйоване приміщення, придбання товару. Кредит оформлено на ОСОБА_2, під час його оформлення вона не була присутньою. Зі слів ОСОБА_1 їй відомо, що кредит виплачували швидко, економили. В магазині ОСОБА_2 працювала та інші наймані працівники. Ні ОСОБА_2, ні його сестру та мати в магазині вона не бачила.
Допитана судом в якості свідка ОСОБА_13 показала, що вона працювала на Центрально-Міському ринку в м. Кривому Розі Дніпропетровської області з 2003 року поряд з ОСОБА_1, яка мала власну точку з продажу речей. Пізніше ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_2 вирішили придбати магазин для здійснення торгівлі речами (джинсами, пуховиками). Для цього вони взяли кредит на 15 000 доларів США, який швидко виплатити та відкрили свій власний магазин. Документами по оформленню магазину займався ОСОБА_2, а ОСОБА_1 в той час торгувала на ринку. Зі слів позивача та її матері їй відомо, що позивач продала квартиру та за виручені кошти придбала магазин; бізнес відповідач оформив на сестру та свою матір, які до торгівлі жодного відношення не мають та в магазині вона їх ніколи не бачила. Фактично свідком оформлення кредиту, продажу квартири, оформлення документів вона не була. Всі вказані нею обставини їй відомо виключно зі слів позивача та її матері, інших осіб.
Допитаний судом в якості свідка ОСОБА_8 показав, що з відповідачем ОСОБА_2 вони знайомі з 1995 року, товаришують, при цьому останній навчання у Суворовському училищі, де він проходив службу на посаді старшини роти. У 2005 році він брав у нього в борг грошові кошти в сумі 13 000 доларів США, які необхідні були йому для будівництва магазину і кафе по вул. Корнійчука в м. Кривому Розі Дніпропетровської області. Борг він повернув відповідачеві приблизно через півроку в 2006 році. Жодних розписок про передачу коштів вони не складали, все здійснювалось за усною домовленістю. Підтвердив, що він дійсно просив ОСОБА_2 оформити в банку для нього кредит, що відповідач й зробив, однак у національній чи іноземній валюті було оформлено кредит йому не відомо, кошти ОСОБА_2 йому давав в доларах США. Кредит ОСОБА_2 виплачував самостійно, а він допомагав йому з ремонтом квартири.
Допитана судом в якості свідка ОСОБА_14 показала, що відповідачі – її рідні діти, а позивач – колишня невістка, неприязних стосунків ні з ким у неї не має. В 1997 році вона разом з донькою ОСОБА_3 зареєструвались як СПД для здійснення торгівлі, а ОСОБА_2 працював з ними реалізатором. В 2004 році її син ОСОБА_2 одружився з ОСОБА_1 В 2006 році вона разом з ОСОБА_3 відкрили магазин шляхом реконструкції квартири, належної на підставі договору дарування ОСОБА_2 Ремонт в приміщенні, його реконструкцію вона робила за власні кошти, оскільки отримувала пенсію, працювала на ринку на трьох торгових точках, мала перукарню. Ремонтні роботи в квартирі допомагала їй робити ОСОБА_3 Підтвердила, що в 2005 році ОСОБА_2 дійсно взяв кредит в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», однак для здійснення своєї підприємницької діяльності та з метою допомогти своєму знайомому ОСОБА_8 Жодних коштів з кредиту на ремонт та реконструкцію кредиту він їй не давав, оскільки її власних доходів для цього їй вистачало.
Свідок ОСОБА_15 показав, що він є батьком відповідачів, позивач – його колишня невістка. Зазначив, що квартиру, розташовану за адресою: пр-т. 200-річчя ОСОБА_6 12/31 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, ОСОБА_2 набув у власність до укладення шлюбу з ОСОБА_1 В квартирі він допомагав робити ремонт, на власній машині привозив будівельні матеріали. Йому відомо, що син брав кредит, частину якого надав в борг товаришу ОСОБА_8 Йому не відомо, чи витрачав ОСОБА_2 кредитні кошти на ремонт та реконструкцію квартири.
В ході розгляду справи представником позивача ОСОБА_4 заявлялись клопотання: про витребування доказів у приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_16, КП «Криворізьке БТІ» ДОР, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», Відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Криворізького МУЮ Дніпропетровської області (а.с.56); про виклик свідків (а.с.176). Представником відповідача заявлялось клопотання про виклик свідків.
Ухвалами суду витребувано докази за клопотанням представника позивача ОСОБА_4 (а.с.60-61); задоволено клопотання про виклик свідків, заявлених представниками сторін.
Інші процесуальні дії судом не вчинялись, заходи забезпечення позову/доказів, зупинення/відновлення провадження не здійснювались.
В порядку ч.6 ст.259, ч.1 ст.268 ЦПК України 08.02.2018 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Вислухавши пояснення учасників справи, покази свідків, дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд,-
ВСТАНОВИВ:
09.01.2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Довгинцівського міського управління юстиції м. Кривого Рогу, а/з №13 (а.с.3).
Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24.01.2013 року шлюб між подружжям розірвано (а.с.4).
До укладення шлюбу з ОСОБА_1, на підставі договору дарування від 12.08.2002 року ОСОБА_2 набув у власність квартиру №31 в буд.№12 по пр-ту 200-річчя ОСОБА_6 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області загальною площею 44,9 кв.м., житловою площею 32,2 кв.м. Право власності зареєстроване за ОСОБА_2 КП «Криворізьке БТІ» ДОР 28.08.2002 року за реєстровим №271 в книзі 75П271 (а.с.5, 112).
Як слідує зі ст.ст.24, 25 КпШС України (діючого на момент набуття у власність спірного майна), майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст.59 СК України, той з подружжя, який є власником майна, визначає режим володіння та користування ним.
Судовим розглядом встановлено, а сторонами визнано, що в період перебування ОСОБА_2 в шлюбі з ОСОБА_1, було проведено реконструкцію вказаного житлового приміщення під магазин непродовольчих товарів із виведенням в нежитлове приміщення.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що хоча спірна квартира була набута ОСОБА_2 до укладення шлюбу з нею, що визначає її правовий режим як особистої приватної власності, однак з огляду на істотне збільшення її вартості в період їх перебування в шлюбі за рахунок спільних трудових та фінансових затрат, в розумінні ч.1 ст.62 СК України майно стало об’єктом спільної сумісної власності подружжя, у зв’язку з чим є предметом поділу, а позивач має право на 1/2 частку цього приміщення.
Перевіряючи обґрунтованість таких вимог позивача, суд виходить з наступного.
За змістом ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст.60 СК України та ст.ст.24,25 КпШС в залежності від того, коли було придбано спірне майно.
Як визнано сторонами, що не потребує окремого доказування, спірну квартиру №31 в буд.№12 по пр-ту 200-річчя ОСОБА_6 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області набуто ОСОБА_2 у власність на підставі договору дарування до шлюбу з ОСОБА_1, однак проведено її реконструкцію та змінено тип із збільшенням її вартості – в період шлюбних стосунків з позивачем.
Так, відповідно до технічного висновку ТОВ «ІНПРОЕКТ», виконаного в 2005 році на замовлення ОСОБА_2, допущено можливою проведення реконструкції квартири №31 в буд.№12 по пр-ту 200-річчя ОСОБА_6 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області під магазин непродовольчих товарів з двома торговими залами площею 16,8 кв.м., 20 кв.м. відповідно, кімнатою для персоналу 7 кв.м. та санвузлом 3 кв.м., без зміни несущих конструктивних елементів (а.с.6-11).
06.05.2005 року із заявою про надання дозволу на переведення із житлового в нежитловий фонд вказаного приміщення ОСОБА_2 звернувся до виконавчого комітету Криворізької міської ради (а.с.14).
Рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради №309 від 08.06.2005 року житлове приміщення – квартиру №31 в буд.№12 по пр-ту 200-річчя ОСОБА_6 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області переведено в нежитлове з наданням дозволу на перепланування та переобладнання під магазин непродовольчих товарів (а.с.12, 13, 113).
Відповідно до договорів підряду, актів здачі-прийому робіт, квитанцій та інших договорів з комунальними установами (а.с.122-124, 148-159), будівельні та реконструкційні роботи в зазначеному вище приміщенні виконувались на замовлення ОСОБА_2 та оплачувались ним. Доказів зворотного судом не встановлено, а учасниками справи не надано.
25.06.2012 року на підставі рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради «Про оформлення прав власності на об’єкти нерухомого майна» №192 від 13.06.2012 року, на ім’я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нежиле приміщення магазину непродовольчих товарів після реконструкції квартири, вбудоване в І поверх житлового будинку, загальною площею 434 кв.м., розташоване за адресою: пр-т. 200-річчя ОСОБА_6 буд.12, приміщення 31 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області; форма власності – приватна, власник – ОСОБА_2 (одноособово). Право власності зареєстроване КП «Криворізьке БТІ» ДОР 28.06.2012 року, реєстраційний номер об’єкта – 11237685, запис № 9844 в книзі 19Н-541 (а.с.115).
Таким чином, протягом часу з травня 2005 року по 25.06.2012 року відповідач ОСОБА_2, в період перебування в шлюбі з ОСОБА_1, здійснював реконструкцію належної йому на праві приватної власності квартири, із виведенням в нежитлове приміщення – магазин як фізична особа.
Відповідно до ч.1 ст.62 СК України, яка кореспондується з п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 08.11.2017 року по справі №6-1447цс17, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об’єктом права спільної сумісної власності подружжя відповідно до ч.1 ст.62 СК України. Для застосування передбачених ст.62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об’єкта, так і його якісних характеристик.
Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з’ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об’єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об’єкта. Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Натомість, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували здійснення реконструкції, ремонту спірного об’єкта майна, належного на праві особистої приватної власності відповідачеві ОСОБА_2 та придбаного до шлюбу, за рахунок спільних сумісних коштів як подружжя, їх сумісної трудової діяльності, у тому числі позивачем не доведено її участь у реконструкції квартири та істотному збільшенні її вартості, який зроблений нею внесок та чи є він значним в такому розумінні, що б визначав можливість визнання майна об’єктом спільної сумісної власності подружжя в розумінні ч.1 ст.62 СК України. Сам факт перебування позивача в шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 на момент реконструкції спірного об’єкта нерухомого майна, який перебував в одноособовій приватній власності відповідача, не є достатньою підставою для визнання спільним майном подружжя.
Покази свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_11 та ОСОБА_10 суд оцінює критично, оскільки вони ґрунтуються виключно на словах позивача їх власних припущеннях, на чому неодноразово акцентували увагу свідки під час їх допиту судом, і не підтверджені іншими доказами, які б в сукупності могли доводити їх дійсність. Окрім того, частина показів свідків, як то стосовно купівлі спірної квартири подружжям ОСОБА_2, оформлення ОСОБА_2 кредиту з метою реконструкції та ремонту квартири, виплата кредиту ОСОБА_1, спростовуються письмовими доказами та поясненнями сторін.
Наданий позивачем висновок судової будівельно-технічної експертизи №386 від 21.05.2014 року (а.с.85-94) суд не приймає до уваги, оскільки оцінку та визначення ринкової вартості проведено з порушенням вимог п.15 Національного стандарту № 1 щодо подібності майна, адже некоректно підібрано аналоги за площею, місцем розташування, територіальною дислокацією, типом приміщень, які є житловими, в той час як об’єкт дослідження – нежитлове приміщення (магазин), що фактично призвело до завищення вартості об’єктів оцінки. Крім того, у висновку експерта відсутні відомості про вартість квартири до здійснення в ній ремонту та проведення її реконструкції, окремо вартість таких робіт, що фактично виключає можливість встановлення, на скільки збільшилась вартість приміщення. При цьому, експертом визначено дату оцінки майна – травень 2014 року, що є недоцільним з огляду на фактичні обставини даної справи, не додано до додатків відомостей про курс долару США, із якого можна б було зрозуміти на яку дату проводилась оцінка, що суд розцінює, як істотні недоліки висновку, а тому не може прийняти як належний доказ по справі.
Посилання позивача на укладення ОСОБА_2 кредитного договору від 06.07.2005 року в інтересах сім’ї та за попереднім погодженням з нею, суд хоча й вважає такими, що мають місце, однак як доведено в ході судового розгляду, кредитні кошти використовувались ОСОБА_2 для підприємницької діяльності в інтересах сім’ї, допомоги ОСОБА_8, що підтвердив останній, будучи допитаним як свідок, а також свідок ОСОБА_14 Доказів використання ОСОБА_2 кредитних коштів та їх спрямування на реконструкцію належної йому квартири позивачем не надано, а в ході судового розгляду не встановлено.
Мотиви участі позивача в поверненні кредиту, взятого в інтересах сім’ї, за відсутності доказів його використання ОСОБА_2 на інші цілі, не пов’язані з підприємницькою діяльністю, не можуть прийматись до уваги судом, оскільки не стосуються предмету спору, до якого не включено поділ інших зобов’язань подружжя, доходів від підприємницької діяльності тощо.
Покази свідків ОСОБА_12, ОСОБА_11 щодо оформлення кредиту ОСОБА_2 для здійснення ремонту та реконструкції спірного об’єкта нерухомого майна суд не приймає до уваги, оскільки під час оформлення кредиту вони не були присутніми, а в умовах п.1.2 кредитного договору №1/305-МК від 06.07.2005 року (а.с.129-130) вказано надання кредиту на споживчі цілі.
Позаяк, відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua) підтверджується, що ОСОБА_2 значився зареєстрованим як суб’єкт підприємницької діяльності з 30.11.1998 року зі здійсненням діяльності згідно КВЕД 52.62.2. Роздрібна торгівля на ринках (основний). З 27.02.2017 року діяльність припинено, запис № 22270060004007368 від 27.02.2017 року.
Дослідженням матеріалів справи також встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності з 17.04.2006 року та по теперішній час зі здійсненням діяльності згідно КВЕД 47.71. Роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах; 47.82. Роздрібна торгівля з лотків і на ринках текстильними виробами, одягом і взуттям (а.с.127).
При цьому, в різні періоди часу між ОСОБА_2 як орендодавцем та ФОП ОСОБА_3 як орендарем було укладено строкові договори оренди магазину непродовольчих товарів №31, вбудоване в І поверх житлового будинку №12 по пр-ту 200 річчя Кривого Рогу в м. Кривому Розі Дніпропетровської області – на 2006 рік, на 11 місяців (20.05.2006 року, а.с.160-161), на 2007 рік (20.05.2007 року, а.с.161-зворот-162), на 2008 рік (07.12.2007 року, а.с.163-164), на 2009 рік (04.12.2008 року, а.с.164-зворот-165), на 2010 рік (14.12.2009 року, а.с.166-167), на 2011 рік (30.12.2010 року, а.с.167-зворот-168).
Діяльність в приміщенні – магазині «Джинс-парад», розташованому за адресою: пр-т. 200 річчя ОСОБА_6 12/31, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, ФОП ОСОБА_3 здійснювала на підставі наявного у неї дозволу на розміщення об’єкта торгівлі №19157 від 23.05.2006 року, який кожного року пролонгувався, свідченням чому є відповідні відмітки на його зворотному боці (а.с.128).
В той же час, 06.07.2012 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договір дарування, за умовами якого подарував їй нежитлове приміщення магазину непродовольчих товарів №31, вбудоване в І поверх житлового будинку №12 по пр-ту 200 річчя Кривого Рогу в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (а.с.15, 74, 125).
Згідно відповіді №617 від 21.03.2016 року та Витягу КП «Криворізьке БТІ», Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на вказане нежитлове приміщення значиться зареєстрованим за ОСОБА_3 з 10.07.2012 року, реєстраційний номер об’єкта – 11237685, запис №9844 (а.с.71, 81, 126).
Проводячи аналіз встановлених судом обставин справи, у тому числі в аспекті їх хронології, суд приходить до висновку про доведеність доводів відповідача ОСОБА_2 про те, що підприємницьку діяльність в нежитловому приміщенні, розташованому за адресою: пр-т. 200-річчя ОСОБА_6 буд.12, приміщення 31 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області він не здійснював, а фактично здійснювала його сестра ОСОБА_3, оскільки приміщення ОСОБА_3 як ФОП орендувала у нього увесь час з 2006 року та до моменту набуття у власність, маючи відповідний дозвіл на розміщення об’єкта торгівлі. При цьому, вид діяльності ОСОБА_2 як ФОП, зареєстрований за ним згідно КВЕД як «роздрібна торгівля на ринках» не визначав можливість здійснення ним підприємницької діяльності в магазині, в той час як вид діяльності ОСОБА_3 як ФОП – надавав їй на це право.
Таким чином, проведенням реконструкції квартири в нежитлове приміщення (магазин) позивач самостійно змінив тип належного йому на праві особистої власності майна, що є його законним правом як власника. Хоча істотне збільшення вартості майна і є очевидним, однак позивачем не доведена її участь у спільних з відповідачем трудових та фінансових затратах в змінах спірного об’єкта, у зв’язку з чим підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч.1 ст.62 СК України суд не вбачає.
Натомість, як вказували відповідачі, що також підтвердила свідок ОСОБА_14, грошові кошти на проведення ремонтних та реконструкційних робіт надавались ОСОБА_3 та ОСОБА_14, а відповідач ОСОБА_2 лише виконував та замовляв роботи, оформляв документацію за їх рахунок. Окрім того, наявні у відповідача власні доходи від здачі в оренду належного йому об’єкта нежитлового приміщення, визначали можливість внесення ним коштів в переобладнання приміщення не за рахунок коштів з сімейного бюджету.
За даних обставин суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2 як подружжя нежитлового приміщення, розташованого за адресою: пр-т. 200-річчя ОСОБА_6 12/31 в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, у зв’язку з чим в задоволенні вказаної вимоги слід відмовити. При цьому, відмова в задоволенні первісної вимоги визначає відсутність підстав для задоволення інших вимог щодо витребування частки майна від ОСОБА_3 та визнання на неї права власності за ОСОБА_1, які є похідними від первісної вимоги, адже відчуження майна ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 як його одноособовим власником було правомірним та не вимагало згоди ОСОБА_1, яка не є його співвласником.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, в силу ст.141 ЦПК України та з огляду на ухвалення рішення на користь відповідачів, суд не вбачає підстав для відшкодування понесених позивачем судових витрат.
Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, ч.2 ст.247, 258-259, 263-265, 268, 273, 274, 277, 279, 354, 355, п.п.9, 15 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року, яка набрала чинності 15.12.2017 року), суд,
ВИРІШИВ:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, витребування майна з чужого володіння, визнання права власності на частку нерухомого майна – відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 30 днів з дати складання повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторін:
Позивач: ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідач-1: ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідач-2: ОСОБА_3, РНОКПП НОМЕР_3, зареєстрована за адресою: б-р. Маршала Василевського 24/47, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область.
Повне судове рішення складено 12.02.2018 року.
Суддя Євтушенко О.І.
