Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 592/5231/16-к
Провадження № 1-кп/592/47/18
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2018 року м.Суми
Ковпаківський районний суд м.Суми у складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
потерпілих: ОСОБА_9 , ОСОБА_10
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження по обвинуваченню
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Конотоп, Сумської області, гр-на України, цигана, без освіти, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
1)17.10.2012 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області за ч.3 ст.185 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки. Звільнився 23.07.2014 року на підставі ст.2 Закону України Про амністію в 2014 році.
-за ч.3 ст.185, ч.3 ст.187, ч.4 ст.187 КК України,
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця РФ, м.Курськ, гр-на Росії, цигана, без освіти, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше судимого:
1) 10.07.2008 року Ніжинським районним судом Чернігівської області за ч.3 ст.185, ч.1 ст.299 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. Звільнився 05.08.2011 року по відбуттю строку покарання.
-ч.3 ст.185, ч.3 ст.187, ч.4 ст.187 КК України,
В С Т А Н О В И В :
1)20.10.2015 року, близько 20:00 год., ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , переслідуючи корисливий мотив, діючи повторно, за попередньою змовою між собою, на автомобілі ВАЗ-2101 д.н. НОМЕР_1 прибули до господарства ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_4 та шляхом вільного доступу, таємно проникли на подвір`я вказаного господарства, наблизились до кошари, у якій на прив`язі знаходився бичок чорно-рябого кольору, вагою 500 кг., вартістю, згідно висновку товарознавчої експертизи 12 925 грн. та відв`язавши мотузку таємно вивели його за межі даного господарства.
Після чого, неподалік від місця скоєння злочину ОСОБА_13 та ОСОБА_12 зарізали викраденого бичка, погрузили тушу до вищевказаного автомобіля на якому відвезли його до м.Конотоп та розпорядились на власний розсуд, чим завдали потерпілому ОСОБА_14 матеріальну шкоду на суму 12 925 грн.
2)13.01.2016 року, близько 23:00 год., ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , діючи за попередньою змовою між собою, з метою заволодіння грошима, прибули до господарства ОСОБА_15 , 1932 р.н., за адресою: АДРЕСА_5 де перелізши через паркан на подвір`я та шляхом злому вхідних дверей проникли до будинку, де на той час в кімнаті спала ОСОБА_15 .
Наблизившись до ліжка ОСОБА_13 напав на потерпілу застосовуючи насильство, небезпечне для життя та здоров`я, спочатку душив руками за шию, а потім, накривши її голову ковдрою, продовжував душити, перекриваючи таким чином повітря і перешкоджаючи вільно дихати, доки потерпіла почала задихатись, після чого став наносити удари кулаками по тулубу і кінцівкам, вимагаючи від неї повідомити де сховані гроші. А ОСОБА_12 в цей момент шукав цінності в будинку.
ОСОБА_15 реально сприймаючи небезпеку застосованого до неї фізичного насильства, як такого, що становить загрозу для її життя та здоров`я, з метою уникнути подальшого побиття і щоб не бути задушеною, повідомила місце зберігання грошей в банці під шафою у веранді будинку, звідки ОСОБА_13 та ОСОБА_12 безперешкодно заволоділи грошовими коштами в сумі 13 300 грн., та в будинку знайшли і заволоділи мобільним телефоном «Nokia 1100» з сім карткою оператора мобільного зв`язку вартістю згідно висновку товарознавчої експертизи 100 грн., належними потерпілій ОСОБА_15 , чим заподіяли їй матеріальну шкоду на загальну суму 13 400 грн.
3)10.02.2016 року, близько 18:30 год., ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , являючись особами, які раніше вчинили розбій, діючи за попередньою змовою між собою, з метою заволодіння грошима та іншим індивідуальним майном, прибули до господарства за адресою: АДРЕСА_2 де проживають подружжя ОСОБА_16 1955 р.н. та ОСОБА_17 1951 р.н. і заздалегідь вдягнувши на обличчя маски та шляхом відмикання замка на вхідних дверях проникли до веранди зазначеного будинку, де на той час знаходилась ОСОБА_16 .
Увірвавшись до житла, ОСОБА_12 напав на ОСОБА_16 ззаду та, застосовуючи до неї фізичне насильство, небезпечне для життя та здоров`я, схопив її за шию і став душити, тим самим перекриваючи їй повітря та не даючи можливості вільно дихати, після чого умисно наніс їй один удар кулаком в область лівої скроні та один удар кулаком в область лівого ока. В цей момент, на шум у веранді та крики ОСОБА_16 , вийшов ОСОБА_17 , який побачивши ОСОБА_13 та ОСОБА_12 став захищати дружину, та разом із нею загородили прохід до кімнат будинку. Проте, продовжуючи свої злочинні дії, направлені на заволодіння чужим майно та намагаючись проникнути до середини житла, ОСОБА_13 напав на ОСОБА_17 та умисно наніс йому один удар кулаком в обличчя, спричинивши тілесні ушкодження. Після чого ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , опираючись нападникам стали кликати на допомогу, намагаючись зірвати з них маски та їм вдалося збити з голови ОСОБА_11 в`язану шапочку, але ОСОБА_13 та ОСОБА_12 розуміючи, що вони не зможуть подолати активного опору ОСОБА_16 і ОСОБА_17 , залишили місце скоєння злочину.
В результаті вказаних злочинних дій, ОСОБА_13 та ОСОБА_12 спричинили потерпілій ОСОБА_16 тілесне ушкодження у виді синця в ділянці нижньої повіки лівого ока, яке згідно висновку судово-медичного експерта кваліфікується як легке тілесне ушкодження, а потерпілому ОСОБА_17 заподіяли тілесне ушкодження у виді вибитого 1 зубу знизу справа, яке згідно висновку судово-медичного експерта теж кваліфікується як легке тілесне ушкодження.
4)13.02.2016 року, близько 23 год., ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , являючись особами, які раніше вчинили розбій, діючи за попередньою змовою між собою з метою заволодіння чужим майном, на автомобілі ВАЗ 21013 д.н. НОМЕР_2 виїхали з м.Конотоп в місто Суми.
Приїхавши в м.Суми близько 02 години ночі - 14.02.2016 року, прибули на АДРЕСА_6 де реалізовуючи свій злочинний намір, перелізли через паркан вказаного домоволодіння і таким чином незаконно проникли на територію домоволодіння ОСОБА_10 .
Діючи далі, ОСОБА_11 вибив одну із секцій вхідних дверей, після чого просунувши руку через отвір, відчинив задвижку на вхідних дверях та таким чином потрапивши до коридору будинку. Після чого, ОСОБА_11 , за допомогою металевої скоби, яку ОСОБА_12 знайшов на території подвір`я, відкрив замок других вхідних дверей і таким чином потрапивши безпосередньо до самого будинку де їм на зустріч вийшов потерпілий ОСОБА_10 , 1939 р.н.
Знаходячись в коридорі, ОСОБА_12 напав на потерпілого ОСОБА_10 і наніс йому удар правою ногою в живіт, після чого ОСОБА_13 теж напав на потерпілого та металевою скобою наніс декілька ударів по голові потерпілого поваливши таким чином його на підлогу.
В той час як ОСОБА_13 тримав потерпілого ОСОБА_10 за руки, ОСОБА_12 наніс близько чотирьох ударів кулаком правої руки в область ребер з правої сторони і близько чотирьох ударів кулаком правої руки в область таза потерпілого, таким чином спричинивши потерпілому фізичного болю.
Після чого, ОСОБА_12 з метою заволодіння майном, почав шукати матеріальні цінності в одній із кімнат будинку де знайшов мобільні телефони марки Nokia 6230 і, Nokia 1616-2 та мобільний телефон Samsung, який не становить для потерпілого матеріальної цінності та медалі в кількості 10 шт., два металеві ланцюжки і чотири брелки, які теж не становлять для потерпілого матеріальної цінності, поклавши їх до кишені своєї куртки.
ОСОБА_11 , утримуючи потерпілого ОСОБА_10 в такому стані та погрожуючи застосуванням насильства небезпечного життя та здоров`я, почав вимагати у останнього щоб той повідомив де тримає гроші і ОСОБА_10 повідомив, що гроші тримає в кишені свого піджака де ОСОБА_18 в подальшому виявив 2 611 грн. і заволодів ними.
ОСОБА_12 виходячи з будинку на вішалці виявив наручний годинник Ракета, який не становить для потерпілого ніякої матеріальної цінності, яким теж незаконно заволодів.
Таким чином ОСОБА_18 і ОСОБА_12 заволоділи майном потерпілого ОСОБА_10 , а саме: мобільним телефоном марки Nokia6230 і з картою пам`яті 2 Гб., мобільним телефоном марки Nokia 1616-2, мобільний телефон Samsung та заволоділи нагородами батька потерпілого вартістю згідно висновку товарознавчої експертизи: ювілейною медаллю Двадцять років Перемоги в Великій вітчизняній війні, вартістю 25 грн.; ювілейною медаллю 50 років Збройним силам СРСР, вартістю 15 грн.; ювілейною медаллю Двадцять років перемоги у Великій вітчизняній війні 1941-1945 років, вартістю 40 грн.; медаллю Ветеран праці, вартістю 25 грн.; орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню /ювілейний випуск/, вартістю 350 грн.; орденом Червоної зірки, вартістю 600 грн.; медаллю За відвагу, вартістю 500 грн.; медаллю За бойові заслуги, вартістю 350 грн.; медаллю За звільнення Праги, вартістю 150 грн.; медаллю За перемогу над Німеччиною у Великій вітчизняній війні, вартістю 50 грн.; грошовими коштами в сумі 2 611 грн., чим спричинили потерпілому ОСОБА_10 матеріальну шкоду на загальну суму 4 716 грн., крім того спричинили потерпілому ОСОБА_10 тілесні ушкодження у виді травми голови (забою головного мозку, субарахноідальний крововилив, забитої рани тім`яної ділянки голови), грудної клітини (множинні забої м`яких тканин грудної клітини, забою легень, перелому 8,9 ребер справа, 9 ребра зліва, пневмомедіастинум, гемоторакс зліва) та живота (забрюшинна гематома, забою нирок), закритого перелому ліктьової кістки, множинні забої, садна, крововиливи обличчя, шиї, які згідно висновку судово-медичного експерта кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння.
У судовому засіданні обвинувачені ОСОБА_18 та ОСОБА_12 по пред`явленим ним обвинуваченням за ч.3 ст.185, ч.3 ст.187, ч.4 ст.187 КК України винними себе не визнали взагалі та відмовились давати будь-які показання, користуючись своїм правом на захист. Просили виправдати їх за всіма переліченими обвинуваченнями.
Незважаючи на невизнання своєї вини обвинуваченими ОСОБА_11 та ОСОБА_12 їх вини доказується наданими стороною обвинувачення і дослідженими в судовому засіданні доказами.
По епізоду крадіжки бичка з господарства ОСОБА_9 вина обвинувачених доказується наступним:
Так, допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_9 , показав, що він має своє господарство у якому є 4 корови та був один бичок, які паслись під трасою. 20.10.2015 року, близько 17 години, він побачив біля ставка де паслась його худоба біле Жигулі із затонованими стеклами та одна з його корів підійшла до цього автомобіля. Він побачив, що в автомобілі хтось сидів і хоча стекло було затоноване, але через відкритий вітровичок він побачив, що в машині сидів циган, а ще побачив, що біля ставка один хлопець стояв, а другий сидів. Вони щось ловили сіткою. Один сказав, що ловлять піскарика, а другий втік. Йому це здалось дивним. Коли погнав свою худобу додому, то бачив, як один хлопець щось приглядався. Худобу він прив`язав у дворі. Коли вранці встав, то побачив, що не має бичка. Сліди вели по городу. Він пішов по слідах і дійшов до ферми де у кущах побачив чотири ноги, хвіст, голову та нутрощі бичка. Його бичок був сіменний, німецької породи. Далі він прибіг додому і викликав міліцію, які все сфотографували та фотографували протектори від машини. Він також сфотографував протектор собі на мобільний телефон. Далі він сам став шукати у кого з мешканців є біле Жигулі і так знайшов ОСОБА_11 і коли зайшов до нього додому, то побачив, багато навареного холодця. В подальшому співробітники міліції привозили до нього в господарство ОСОБА_11 на слідчий експеримент де той зізнався у крадіжці бичка, показав де його відв`язували і куди відвели і сказав, що це Огли вбивав бичка.
На запитання прокурора потерпілий додав, що біля ставка, накануні крадіжки він бачив ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , в машині за кермом сидів ОСОБА_18 , а ОСОБА_12 стояв біля ставка, а третій накинув капюшон і втік. Це він вказав працівникам міліції на ОСОБА_11 , як на викрадача бичка.
Крім показань потерпілого вина обвинувачених також доказується дослідженими судом письмовими доказами:
-протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 21.10.2015 року в якому зазначено, що в період часу з 23 год. 20.10.2015 року по 06:30 год. 21.10.2015 року невідома особа шляхом вільного доступу з подвір`я ОСОБА_9 викрала бичка вагою близько 450 кг., що підтверджує факт звернення потерпілого до правоохоронних органів одразу ж після виявленої крадіжки бичка. /т.4 а.с.209/
-протоколом огляду місця події від 21.10.2015 року в ході якого була оглянута територія домоволодіння ОСОБА_9 де у дворі стояв бичок та були виявлені сліди підошви взуття, які були вилучені. При даному огляді було виявалено, що на дерев`яному стовпу, яким кріпляться складені дошки, залишився кусок матузки, на якій був прив`язаний бичок.
/т.4 а.с.210-212/
Сторона захисту з приводу цього протоколу вказала на недоліки його складання, а саме на те, що в описовій частині протоколу /останнє речення/, слідчий вказав, що в ході огляду ніяких слідів злочину не виявлено, а в кінці протоколу слідчий вказав, що під час огляду був вилучений слід підошви взуття, але звідки саме не зазначено, крім того, захисники вказали, якщо був виявлений та вилучений слід підошви взуття, то чому не було виявлено і не описано слідів бичка.
Суд зазначає, що вказані неточності у протоколі огляду не дають підстав для визнання його недопустимим чи неналежним доказом, оскільки слідчий описав в ньому обстановку де саме стояв прив`язаний бичок і що на стовпу до якого він був прив`язаний залишився кусок матузки.
-протоколом огляду місця події від 21.10.2015 року, а саме ділянки місцевості, на якій потерпілим були виявлені залишки бичка, чотири ноги, хвіст, голова та нутрощі бичка, що свідчить про те, що після викраденя бичка було вбито та були залишені нутрощі, а м`ясо забране. /т.4 а.с.213-215/
В якості письмового доказу стороною обвинувачення був наданий протокол огляду місця події від 21.10.2015 року яким була оглянута ділянка місцевості на березі річки, де потерпілий бачив невідомих, /підозрілих/ осіб та звідки був вилучений слід підошви взуття. /т.4 а.с.216-217/
Захисники просили суд визнати цей протокол огляду неналежним доказом, оскільки невідомо чий слід був вилучений і висновком експертизи цей слід не ідентифікований.
Прокурор з цього приводу пояснив, що дійсно у висновку експерта вказано, що вилучені сліди підошви взуття не придатні для ідентифікації, тому висновку до суду не надав, а надав тільки довідку про вартість експертизи з метою вирішення питання про стягнення процесуальних витрат.
Дослідивши вказаний протокол огляду місця події та відсутність висновків експерта /що підтвердив прокурор/ щодо придатності для ідентифікації вилучених слідів підошви взуття, суд визнає протокол огляду місцевості біля річки неналежним доказом, оскільки він не підтверджує обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Також прокурором був наданий в якості письмового доказу протокол огляду тряпчаних перчаток з шерстю тварини, вилучених в господарстві ОСОБА_9 /т.4 а.с.218/
Сторона захисту просила визнати цей протокол огляду неналежним доказом, оскільки прокурором не надано жодних документів звідки саме слідчий взяв ці перчатки і кому вони належать.
В самому протоколі слідчий зазначив, що ці перчатки були вилучені у потерпілого ОСОБА_9 .
Прокурор з цього приводу пояснив, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які документи щодо вилучення цих перчаток і що він не може пояснити яким чином ці перчатки доводять вину обвинувачених.
Суд, дослідивши даний протокол, визнає його неналежним доказом, оскільки будь-які документи /протоколи, заяви про видачу, тощо/ щодо вилучення цих перчаток стороною обвинувачення суду не надано, прокурор як державний обвинувач сам не зміг пояснити яким чином ці перчатки доводять вину обвинувачених.
Прокурором також надано висновок товарознавчої експертизи від 06.04.2016 року в якому зазначено, що закупівельна вартість живої ваги викраденого бичка, віком 2 роки, вагою 500 кг. На момент викрадення могла становити 12 925 грн. /т.4 а.с.220-221/
В якості письмового доказу прокурором також було надано протокол слідчого експерименту від 25.02.2016 року з обвинуваченим ОСОБА_11 за фактом викрадення бичка з господарства ОСОБА_9 та диск з відеозаписом цієї слідчої дії, який був переглянутий в судовому засіданні.
Як з протоколу, так і з відеозапису вбачається, що всі учасники слідчої дії разом із захисником прибули на ділянку місцевості, розташовану в кінці городів мешканців с.Шаповалівка, Конотопського району де слідча запропонувала на той час підозрюваному ОСОБА_11 показать і провести всіх учасників до того господарства, звідки був викрадений бичок. Після чого, ОСОБА_11 вказав рукою в сторону одного із господарств, пояснивши, що там він з ОСОБА_12 викрали бичка. Далі ОСОБА_11 провів всіх учасників слідчої дії у двір господарства ОСОБА_9 зі сторони городу, де вказав рукою на стовп та пояснив, що саме біля цього стовпа стояв прив`язаний бичок, а поруч стояли телята. Потім пояснив, що ОСОБА_12 відв`язав бичка і вони повели його за городи, при цьому вказавши рукою у який бік. Після закінчення слідчого експерименту на запитання слідчої захисник ще раз уточнила де ж вбивали бичка і ОСОБА_11 вказав рукою та пояснив в якій стороні те місце. /т.4 а.с.229-231 + DVD диск т.3 а.с.28/
Сторона захисту просила визнати цей протокол слідчого експерименту недопустимим доказом, оскільки як зазначено в протоколі ця слідча дія проводилась 25.02.2016 року з 16:45 год. до 17:04 год. і в цей же час з 15:18 год. до 17:43 год. з ОСОБА_11 проводився інший слідчий експеримент по іншому епізоду в м.Конотоп, 1-й провулок Пугачова. /т.3 а.с.79/
Крім того, захисники вказали на те, що при проведенні цієї слідчої дії в якості понятих були запрошені ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , які на той час перебували під адміністративним наглядом, тому на думку захисту вони є заінтересованими особами, а відеозапис не був безперервним. /т.3 а.с.30-35/
Також як вказали захисники слідчий експеримент розпочався на місці де знайшли тушу бичка, а не у кабінеті слідчого.
Крім того, до матеріалів кримінального провадження був долучений DVD диск з відеозаписом даного слідчого експеримента, що є копією відеозапису, а у відповідності з вимогами ч.3 ст.107 КПК, до провадження долучається оригінальний примірник технічного носія інформації зафіксованої процесуальної дії.
Інших підстав для визнання вказаного протоколу слідчого експерименту недопустимим доказом з боку сторони захисту не зазначено.
З цього приводу суд зазначає, що вищеперелічені захисниками обставини не являються підставами для визнання протоколу слідчого експерименту від 25.02.2016 року з ОСОБА_11 недопустимим доказом, оскільки як убачається з відеозапису у той день з ОСОБА_11 проводилось декілька слідчих експериментів по визнаних ним епізодах і після проведення першого слідчого експерименту всі учасники переїжджали на інше місце де ОСОБА_11 розказував і показував обставини вчинених діянь. Проведення слідчих експериментів з ОСОБА_11 розпочалось після 14 години і проведення всіх слідчих експериментів закінчилось після 18 години і в це же період часу з 16:45 год. до 17:04 год. з ним був проведений слідчий експеримент за фактом викрадення бичка з господарства ОСОБА_9 і слідча оформила його окремим протоколом, у зв`язку з чим ніяких порушень вимог КПК з цього приводу не має.
Що стосується участі в слідчому експерименті понятих ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , то суд зазначає, що відповідно до абз.3 ч.7 ст.223 КПК України понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження.
Дійсно захисники надали суду постанови Конотопського міськрайонного суду Сумської області про встановлення адміністративного нагляду відносно ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , чим підтвердили, що на момент проведення слідчого експерименту вони перебували під адміністративним наглядом, але вони не являються родичами підозрюваного, чи потерпілих, працівників правоохоронних органів та той факт, що вони перебували під наглядом правоохоронних органів ніяким чином не свідчить про їхню заінтересованість в результатах кримінального провадження.
Стороною захисту, окрім доказів перебування під адміністративним наглядом, не було надано суду будь-яких інших доказів заінтересованості понятих в результатах даного кримінального провадження і сторона захисту навіть не заявляла клопотання про їх допит в судовому засіданні для з`ясування цих обставин.
Твердження сторони захисту, що слідчий експеримент розпочався на місці де знайшли тушу бичка, а не в кабінеті слідчого не відповідає дійсності, оскільки цей експеримент по епізоду ОСОБА_9 розпочався не та тому місці де знайшли тушу, а розпочався в кінці городів мешканців с.Шаповалівка, звідки ОСОБА_11 провів всіх учасників до господарства ОСОБА_9 , а місце де знайшли залишки бичка розташоване на значній відстані, тому це також не дає підстав для визнання протоколу недопустимим доказом.
Той факт, що до матеріалів кримінального провадження був долучений DVD диск з відеозаписом даного слідчого експеримента, що є копією відеозапису, а не оригінальний примірник технічного носія інформації зафіксованої процесуальної дії теж не може бути підставою для визнання цієї слідчої дії недопустимим доказом, оскільки цей факт не підпадає під поняття недопустимості доказів в розумінні ст.87 КПК України.
Таким чином, ретельно дослідивши та проаналізувавши всі заперечення сторони захисту щодо допустимості доказу, суд визнає протокол слідчого експерименту від 25.02.2016 року з ОСОБА_11 за фактом викрадення бичка з господарства ОСОБА_9 належним та допустимим доказом, оскільки слідчий експеримент був проведений у відповідності з вимогами ст.240 КПК України та у присутності захисника на той час підозрюваного ОСОБА_11 від якого ніяких зауважень та доповнень на слідчий експеримент не надійшло.
На підставі вищенаведених та проаналізованих доказів, суд доходить висновку про доведеність вини обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_12 за факом викрадення бичка з господарства потерпілого ОСОБА_9 .
По епізоду розбійного нападу на потерпілу ОСОБА_15 вина обвинувачених доказується:
Так, допитана в судовому засіданні в режимі відеоконференції потерпіла ОСОБА_15 , 1932 р.н., суду показала, що вона проживає сама. 13.01.2016 року, ввечері вона не чула як їй виламали двері. В цей момент вона спала. Вона нікого не побачила, після чого коли вона встала то хтось вдарив її по голові, вона лягла і тут дві руки в перчатках почали її душити за шию, вона почала задихатись. Попросила води. Один пішов взяв води і напоїв її. Коли вона почала трохи відходити і балакати, то один спитав де золото і гроші. Вона відповіла, що дочка забрала. Тоді цей накрив її одіялом, став знову душити не даючи дихати та бити по голові. Тоді вона сказала, якщо її вб`є, то не знайдуть гроші. Після чого її перестав бити. Вона сказала де зберігаються гроші в баночці на веранді. Їй обрізали стаціонарний телефон та забрали її мобільний телефон. Далі нападники побігли, знайшли у веранді гроші 13 300 грн. і один сказав, якщо вона встане, то «голова з плеч». Її бив та душив високий, а менший шукав золото. Вона їх не бачила, т.я. вони були «по носа» у чорному зав`язані і виднілись тільки очі. Потім нападників привозили до неї і вони розказували як душили її та поїли водою. Вона впізнала ОСОБА_11 як свого сусіда, а на Огли сказала, що живе дальше.
В судовому засаіданні встановлено, що ОСОБА_11 має більш зріст ніж ОСОБА_12 .
Крім показань потерпілої, вина обвинувачених також доказується наданими стороною обвинувачення та дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами.
Протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 14.01.2015 року де потерпіла повідомила про вчинений на неї напад із застосуванням насильства та заволодіння її грошовими коштами в сумі 13 300 грн., що підтверджує той факт, що після нападу потерпіла одразу ж звернулась до правоохоронних органів. /т.2 а.с.91/
Протоколом огляду місця події від 18.01.2015 року , в ході якого був оглянутий будинок потерпілої та зафіксовано зломані вхідні двері, розбросані речи в будинку, що підтверджує показання потерпілої в тій частині, що нападники шукали цінності та була вилучена банка з-під кави де зберігались гроші у веранді. /т.2 а.с.92-109/
Сторона захисту просила визнати цей протокол огляду недопустимим доказом, оскільки не має заяви потерпілої ОСОБА_15 або ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення огляду. Крім того зазначили, що потерпіла брала участь в цьому огляді але її підпису в протоколі не має.
Як заявив прокурор коментарі у нього з даного приводу відсутні.
З приводу недопустимості даного доказу суд зазначає, що з протоколу огляду місця події вбачається, що потерпіла ОСОБА_15 була учасницею цієї слідчої дії, крім того, огляд її домоволодіння проводився за її зверненням до правоохоронних органів, тому це свідчить про те, що огляд домоволодіння проводився виключно з дозволу потерпілої.
Той факт, що в протоколі огляду місця події відсутній підпис потерпілої не дає підстав для визнання його недопустимим доказом.
Інших підстав для визнання цього протоколу недопустимим доказом стороною захисту не заявлено.
Надавши правову оцінку вищенаведеним доводам сторони захисту суд визнає протокол огляду місця події від 18.01.2015 року належним та допустимим доказом, який підтверджує, що проникнення до будинку потерпілої відбулось шляхом злому вхідних дверей та, що нападники обшукали будинок, розкидавши речі та залишили банку з-під кави в якій потерпіла зберігала гроші.
Також в якості письмового доказу прокурором був наданий протокол слідчого експерименту з потерпілою ОСОБА_15 /т.2 а.с.110-113/
Захист просив визнати цей протокол недопустимим доказом, оскільки на їх думку це не був слідчий експеримент, а відбувся звичайний допит потерпілої у присутності понятих, оскільки потерпіла не показувала як її душили, не показувала як саме її накривали одіялом, не показувала де саме зберігала гроші в банці, а просто розказала це при понятих, тому захист вважає, що слідчим були порушені вимоги ст.240 КПК України. Крім того, захист також звернув увагу суду, що рік складання в протоколі зазначений як 2015, а насправді це відбувалось в 2016 році.
Прокурор не навів жодних спростувань щодо підстав недопустимості зазначених стороною захисту.
Проаналізувавши всі підстави вказані стороною захисту та дослідивши протокол слідчого експерименту, суд доходить висновку, що дійсно ця слідча дія була проведена слідчим з порушенням вимог ст.240 КПК України, якою передбачено, що слідчий експеримент проводиться з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Слідчий експеримент як окрема слідча (розшукова) дія полягає в проведенні за рішенням слідчого дослідних дій, спрямованих на перевірку можливості сприйняття особою певних фактів, вчинення в певному місці й певним способом чи з використанням певних знарядь конкретних дій, існування визначених подій у минулому, з`ясування механізму утворення слідів тощо.
Слідчий експеримент проводять для перевірки наявних даних і припущень щодо можливості за певних умов щось чути або спостерігати чи сприймати іншими органами відчуття, здійснювати певні або інші дії, проникнути певним або іншим способом у приміщення. Дослідним шляхом може бути підтвердженою можливість існування чи певного перебігу в минулому окремих подій, явищ.
А в даному випадку слідча не перевіряла та не уточнювала на місці ніяких даних та фактично провела повторний допит потерпілої у присутності понятих, що не може бути розцінено судом як слідчий експеримент.
Тому, за неведених підстав, суд визнає недопустимим доказом протокол слідчого експерименту від 18.01.2015 року з потерпілою ОСОБА_15 .
Як убачається з наданої стороною обвинувачення довідки з Пенсійного фонду, потерпіла ОСОБА_15 отримала пенсію за період з березня 2015 року по лютий 2016 року у розмірі 17 540, 58 грн., та враховуючи її похилий вік і незначні затрати на своє утримання, можна дійти висновку, що на момент нападу, у неї могли бути збереження в сумі 13 300 грн.
/т.2 а.с.114/
Згідно висновку товарознавчого експерта, залишкова вартість викраденого у потерпілої ОСОБА_15 під час розбійного нападу мобільного телефону «Nokia 1100» становить 100 грн. /т.2 а.с.116-119/
Стороною захисту даний висновок експерта не оспорювався.
Прокурором також був наданий в якості письмового доказу висновок трасологічної експертизи від 09.02.2016 року № 92 по фотознімку сліду підошви, вилученому з будинку потерпілої ОСОБА_15 /т.2 а.с.121-124/
Сторона захисту просила визнати неналежним цей доказ, оскільки на їх думку цей висновок не має ніякого доказового значення.
Проаналізувавши даний висновок експерта суд погоджується з думкою захисту, оскільки у своєму висновку експерт зазначив, що даний слід підошви придатний тільки для встановлення групової належності взуття, що його залишило, а взуття у обвинувачених не вилучалось, на дослідження не надавалось, у зв`язку з чим суд визнає вказаний висновок експерта неналежним доказом, оскільки він ніяким чином не підтверджує існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також не доводить достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
З висновку судової трасологічної експертизи від 09.02.2016 року № 88 вбачається, що сліди розтину на фрагментах телефонного кабелю наданих на дослідження за фактом заволодіння майном потерпілої ОСОБА_15 не придатні для ідентицікації знаряддя, що їх залишило. /т.2 а.с.126-128/
Але з цього висновку вбачається, що телефонні кабелі булі розрізані і хоча по слідам розрізу не можливо встановити знаряддя, яким вони були розрізані, але цим висновком підтверджуються показання потерпілої ОСОБА_15 , що під час нападу нападники перерізали кабелі її телефону.
Стороною захисту не заявлялись клопотання щодо визнання неналежним чи недопустимим доказом цього висновку експерта.
Стороною обвинувачення суду також були надані висновки судових трасологічних експертиз від 04.02.2016 року № 90 щодо непридатності для ідентицікації сліду злому на фрагменті віконної рами; № 10-44 від 17.02.2016 року щодо непридатності встановлення генетичних ознак клітин на сім-картці; № 42 від 26.01.2016 року щодо непридатності для ідентицікації слідів пальців рук з банки з-під кави де потерпіла зберігала гроші; № 89 від 04.02.2016 року щодо непридатності для ідентицікації сліду злома; № 91 від 08.02.2016 року щодо непридатності для ідентифікації слідів рук з керамічного чайника; № 10-43 від 22.02.2016 року щодо непридатності для встановлення генетичних ознак клітин на вилученій сокирі. /т.2 а.с.130-165/
Прокурор підтвердив, що перелічені висновки не мають ніякого доказового значення і що він надав їх виключно для вирішення питань щодо стягнення процесуальних витрат.
Стороною захисту вказані висновки не оспорювались.
Суд, ретельно дослідивши та проаналізувавши вищеперелічені висновки судових експертиз щодо непридатності встановлення та ідентифікації певних ознак, визнає ці висновки неналежними доказами, оскільки вони ніяким чином не підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також не доводять достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Прокурором в якості письмових доказів також було надано три постанови слідчого, дві від 14.01.2016 року та одну від 29.02.2016 року про приєднання банки з під кави, вилученої в ході огляду місця події 14.01.2016 року в якій потерпіла ОСОБА_15 зберігала викрадені у неї гроші, фрагменту віконної рами зі слідами злому та двох фрагментів телефонного кабелю з будинку ОСОБА_15 і передачі їх до камери схову. /т.2 а.с.166-169/
Стороною захисту було заявлене клопотання про визнання недопустимими доказами цих трьох постанов, оскільки слідчий ОСОБА_21 на момент винесення першої постанови ще не приймала кримінального провадження до свого провадження, дати «14.01.2016» на них виправлені, також на думку захисту банка з під кави була вилучена у незаконний спосіб під час огляду місця події 14.01.2016 року без заяви потерпілої.
Інших підстав для визнання цих постанов недопустимими доказами захистом не зазначено.
Прокурор не навів жодних мотивів на спростування доводів захисників.
Суд з цього приводу зазначає, що вказані постанови про приєднання банки з під кави, фрагменту рами зі слідами злому та двох фрагментів телефонного кабелю в якості речових доказів та передачі їх на зберігання до камери схову самі по собі не можуть бути визнані судом ні речовими доказами, ні спеціальними документами як доказом в розумінні ст.ст.98, 99 КПК України, оскільки такі постанови як процесуальні документи чітко не визначені чинним кримінальним процесуальним законом і при їх винесенні слідчий керувався загальними нормами ст.98 «Речові докази» маючи на увазі банку з під кави та фрагмент рами та ст.100 «Зберігання речових доказів» КПК, тому дані постанови не є доказом, а виключно ними було визначене місце зберігання вказаної банки, фрагменту рами та двох фрагментів кабелю в камері схову Конотопського ВП ГУНП в Сумській області.
Також стороною обвинувачення в якості письмового доказу був наданий протокол слідчого експерименту /на той час/ з підозрюваним ОСОБА_11 та DVD диск до нього, який був переглянутий судом і з якого вбачається, що ОСОБА_11 у присутності понятих та свого захисника ОСОБА_22 розповів спочатку маршрут руху до домоволодіння потерпілої ОСОБА_15 , після чого привів всіх учасників до будинку ОСОБА_15 де розказав і показав як саме на свято «засівання» близько 23 години він разом з ОСОБА_12 проникли до будинку, після чого показав де саме спала потерпіла, показав як накривали її покривалом, після чого вона повідомила де сховані гроші, показав де саме він брав воду і поїв потерпілу, показав де ОСОБА_12 відірвав шнур в телефоні, далі вони знайшли гроші та втекли, а ОСОБА_12 ще забрав з будинку потерпілої мобільний телефон «Нокіа». /т.3 а.с.24-28/
Слідчий експеримент проводився у присутності захисника ОСОБА_11 адвоката ОСОБА_22 від якої та на той час від підозрюваного ОСОБА_11 ніяких зауважень щодо процедури проведення слідчого експерименту та складання протоколу не надійшло.
Аналізуючи слідчий експеримент та показання потерпілої ОСОБА_15 надані в судовому засіданні вбачається, що все, про що вказав ОСОБА_11 на слідчому експерименті повністю підтверджує показання потерпілої ОСОБА_15 , що її душили одіялом /покривалом/, давали їй попити води і що окрім грошей у неї забрали мобільний телефон та перерізали чи перервали шнур на стаціонарному телефоні.
І хоча обвинувачений ОСОБА_11 на слідчому експерименті не пояснив, що душив потерпілу руками за шию, у суду не має підстав не довіряти показам самої потерпілої, що нападник повище, яким є ОСОБА_11 душив її руками за шию доки вона не почала задихатись, оскільки всі інші її показання обвинувачений ОСОБА_11 підтвердив під час слідчого експерименту, тому у неї не має підстав для оговорення ОСОБА_11 , що той душив її за шию.
Сторона захисту просила визнати цей протокол слідчого експерименту недопустимим доказом, оскільки:
-в протоклі не вказано, що долучений диск;
-на відео вбачається, що права підозрюваному не роз`яснені;
-слідча провела експеримент не коректно, задаючи багато наводячих питань;
-в протоколі вказано, що експеримент проводився за участю потерпілої, але її на відео не має;
-не було згоди потерпілої на проникнення до її житла, оскільки на відео чутно, як потерпіла питала «хто у неї вдома» і їй повідомили, що міліція;
-на відео видно як інспектор криміналіст, яка була учасником керує діями підозрюваного вказуючи йому «заходь в будинок»;
-відеозапис не був безперервним;
-підозрюваний був в наручниках і його вели;
-поняті, які залучались до слідчого експерименту на той момент перебували під адміністративним наглядом, тому на думку захисту були заітересованими особами.
Інших підстав для визнання слідчого експерименту недопустимим доказом стороною захисту не зазначено.
Проаналізувавши підстави для визнання цієї слідчої дії недопустимим доказом вказані стороною захисту та дослідивши всю процедуру проведення слідчого експерименту суд зазначає, що не зазначення в протоколі про долучення диску не є підставою для визнання його недопустимим доказом.
Сторона захисту зазначає, що перед початком проведення слідчого експерименту підозрюваному не роз`яснені його права, однак ст.240 КПК не передбачено обов`язкове роз`ясненя прав підозрюваного коли такі права йому вже роз`яснювались та у нього вже є захисник.
З відеозапису вбачається, що слідча задавала питання підозрюваному коректно і наводячих питань не ставила, а у випадку, коли підозрюваний надавав незрозумілі відповіді, то слідча запитувала «так» чи «ні», що не суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства.
Те, що на відео не видно потерпілої не свідчить про недопустимість цього доказу, оскільки потерпіла при слідчому експерименті була присутня вона бачила всіх учасників та надала свою згоду на проведення цього експерименту в її жітлі, інакше слідчий експеримент проведено не було.
З відео вбачається, що інспектор криміналіст, яка була залучена до участі в слідчому експерименті не керувала діями підозрюваного, оскільки на відео вбачається, що він сам розказував і сам показував про всі обставини, а той факт, що інспектор сказала щоб підозрюваний заходив в будинок, після того, як він всіх привів до нього не свідчить про «керування» діями підозрюваного.
Той факт, що підозрюваний перебував в наручниках не свідчить, що співробітники поліції, які його конвоювали вели його, оскільки на той момент він був затриманий і перебував під вартою, тому відповідальні співрорбітники поліції здійснювали його конвоювання з метою уникнути побігу, що не є порушенням і що не свідчить, що конвой водив його.
Що стосується доводів сторони захисту про заінтересованість понятих ОСОБА_19 та ОСОБА_20 то суд вже надав правову оцінку цим доводам по слідчому експерименту з підозрюваним ОСОБА_11 по епізоду крадіжки бичка з господарства ОСОБА_23 і ще раз зазначає, що надані стороною захисту постанови Конотопського міськрайонного суду Сумської області про встановлення адміністративного нагляду відносно вказаних понятих доводять факт тільки про перебування під адміннаглядом і не свідчить про те, що вони являються родичами підозрюваного, чи потерпілих або працівників правоохоронних органів та ніяким чином не свідчить про їхню заінтересованість в результатах кримінального провадження, тому вони могли бути залучені в якості понятих.
Як і раніше суд також зазначає, що клопотань з боку сторони захисту про допит в судовому засіданні вказаних понятих з перелічених питань не заявлялось.
Таким чином, проаналізувавши всі вищенаведені доводи суд визнає протокол слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_11 належним та допустимим доказом, який був проведений у відповідності з вимогами ст.240 КПК України і під час якого слідчою були проведені дії, спрямовані на перевірку можливості сприйняття особою певних фактів, вчинення в певному місці й певним способом з використанням певних знарядь конкретних дій, існування визначених подій у минулому, з`ясування механізму утворення слідів злому при проникненні до житла.
В якості письмового доказу винуватості обвинуваченого ОСОБА_12 прокурором був наданий протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 27.02.2016 року від імені ОСОБА_12 і з якого вбачається, що ОСОБА_12 нібито повідомив правоохоронні органи про те, що 13.01.2016 року він разом з ОСОБА_11 вчинили розбійний напад на ОСОБА_15 і в кінці цього протоколу невідомо ким зроблений напис: «Заява зі слів Огли записана вірно».
Захист просить визнати цей протокол недопустимим доказом, оскільки як на їх думку цей протокол відповідає протоколу допиту без участі адвоката, а показання підозрюваного суд повинен сприймати особисто.
Прокурор з цього приводу заявив, що вказана заява повинна розцінюватись, як усна заява ОСОБА_12 про вчинений ним злочин, подана в порядку ст.214 КПК України.
Суд, зазначає, що вказаний протокол не може бути розцінений судом як письмовий доказ, оскільки обвинувачений ОСОБА_12 не має освіти і не може читати, хто саме робив напис, що заява з його слів записана вірно не відомо і прокурор теж не зміг цього пояснити. При складанні протоколу захисника у ОСОБА_12 не було, тому суд погоджується з доводами захисту, що цей протокол за своїм змістом більш схожий на краткий протокол допиту ОСОБА_12 без участі захисника, тому суд визнає цей протокол недопустимим доказом, оскільки він був здобутий з порушенням права особи на захист, як то передбачено п.3 ч.2 ст.87 КПК України.
В якості письмового доказу винуватості ОСОБА_12 прокурором також був наданий протокол слідчого експерименту з ним від 29.02.2016 року та DVD диск із записом цієї слідчої дії, який був переглянутий в судовому засіданні та з якого вбачається, що підозрюваний ОСОБА_12 спочатку розказав як і куди він з ОСОБА_11 приїхали на машині, потім провів всіх учасників до домогосподарства потерпілої ОСОБА_15 . При цьому показував де вони з ОСОБА_11 залишили свій автомоліль, спочатку розповів де саме розташований будинок потерпілої, а потім показав його. Далі розказав і показав як він з ОСОБА_11 проникли в будинок, показав де саме лежала і спала потерпіла на боку, показав, як ОСОБА_11 накривав її одіялом і душив і вона сказала що гроші сховані у веранді в шкафу за клійонками в банці. Також показав по яким тумбочкам та іншим речам він шукав гроші, коли ОСОБА_11 тримав потерпілу і що бабуля сама сказала де лежать гроші. Показав де ОСОБА_24 порвав шнур від телефону і показав звідки саме ОСОБА_11 забрав мобільний телефон потерпілої. / т.3 а.с.49-53 + DVD диск а.с.54/
Сторона захисту просила визнати цей протокол слідчого експерименту недопустимим доказом, оскільки:
-як на думку захисту не було отримано дозволу господарки на доступ до житла;
-підозрюваному ОСОБА_12 не були роз`яснені права;
-поняті на той момент перебували під адміністративним арештом;
-прокурор надав не оригінал відеозапису, а його копію та диск не вказаний в протоколі як додаток;
-у протоколі огляду місця події будинку ОСОБА_15 зазначено, що були сліди злому на сараях, а на слідчому експерименті ОСОБА_12 показував, що відкрив замки на сараях ключами;
- ОСОБА_11 на слідчому експерименті розповідав, що телефонний кабель порвав ОСОБА_12 , а ОСОБА_12 каже що порвав ОСОБА_11 ;
- ОСОБА_11 також показував, що до ОСОБА_15 вони перелазили через хвіртку, а ОСОБА_12 каже, що просто її відкрили;
- ОСОБА_12 каже, що йому давав вказівки куди йти той співробітник поліції до якого він був прикований наручниками;
-обвинувачений ОСОБА_12 від себе доповнив, що саме ці поняті носили йому їжу в ізоляторі тимчасового тримання.
Інших, будь-яких підстав для визнання даного протоколу недопустимим доказом захистом не заявлено.
Суд, ретельно дослідиши та проаналізувавши підстави заявлені стороною захисту вказує на наступне:
Суд вже давав правову оцінку доводам захисту щодо відсутності як на їх думку дозволу потерпілої ОСОБА_15 на доступ до її житла і ще раз зазначає, що потерпіла ОСОБА_15 була присутня при проведенні даного слідчого експерименту і не заперечувала проти його проведення з чого суд робить висновок, що такий дозвіл був наданий потерпілою.
Що стосується нероз`яснення прав на захист тоді ще підозрюваному ОСОБА_12 , то суд зазначає, що такі права були йому роз`яснені і на слідчому експерименті був його захисник адвокат ОСОБА_25 , від якої таких заперечень не надходило.
З приводу того, що поняті на момент проведення слідчого експерименту перебували під адміністративним наглядом, то суд як і раніше вказує, що це ніяким чином не підтверджує їх заінтересованості в даному кримінальному провадженні і сторона захисту не заявляла клопотань про їх допит з даного приводу. Доводи обвинуваченого ОСОБА_12 в тій частині, що ці поняті роздавали їжу в ІТТ не відповідають дійсності, оскільки з наданих захистом постанов про встановлення адміністративного нагляду вбачається, що понятий ОСОБА_20 перебував тільки під адміннаглядом і суду не надано доказів, що на момент проведення слідчого експерименту він знаходився під адміністративним арештом.
З приводу того, що прокурор надав копію відеозапису слідчої ії, то це не впливає і не може бути підставою для визнання даної слідчої дії недопустимим доказом.
З приводу того, що в протоколі огляду місця події вказано, що на сараях були сліди злому, а ОСОБА_12 сказав, що сараї відкривав ключами, а також те, що ОСОБА_18 вказував, що це ОСОБА_12 порвав телефонні провода, а ОСОБА_12 навпаки показав на Волошина, також те, що ОСОБА_24 казав що перелазили через паркан, а Огли сказав, що просто зайшли через хвіртку то такі протиречиві пояснення обвинувачених суд розцінює як спробу перекласти частину вини один на одного і що такі їх позиції не дають жодних підстав для визнання протоколу слідчого експерименту недопустимим доказом, оскільки кожен з них окремо має своє право на захист.
З приводу пояснень обвинуваченого ОСОБА_12 в тій частині, що конвоїр до якого він був прикований наручниками давав йому вказівки куди йти не відповідають дійсності, оскільки спочатку він, відповідаючи на запитання слідчого розказував де відбувались вказані події, після чого на запитання чи зможе він показати на місці погоджувався це зробити і «конвоїр» тільки дозволяв йому рух, а не показував куди саме треба йти.
Таким чином, на підставі вищенаведених доводів суд визнає даний протокол слідчого експерименту з обвинуваченим ОСОБА_12 від 29.02.2016 року належним та допустимим доказом.
Як показала потерпіла ОСОБА_26 в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_11 спочатку душив її руками за горло доки вона не почала задихатись тим самим перекриваючи їй повітря і не даючи змоги вільно дихати, а потім накрив її одіялом і теж став душити не даючи змоги вільно дихати доки вона не сказала де сховані гроші.
Обвинувачений ОСОБА_27 під час слідчого експерименту теж підтвердив, що накривав потерпілу покривалом і обвинувачений ОСОБА_12 на слідчому експерименті також вказав, що ОСОБА_11 накривав потерпілу одіялом і тримав.
Під насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, слід розуміти також насильницькі дії, які не призвели до заподіяння легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я або середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень, але були небезпечними для життя чи здоров`я в момент заподіяння (насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер здушення шиї).
В даному випадку обвинувачений ОСОБА_11 діючи за попередньою змовою з ОСОБА_12 з метою заволодіння грошовими коштами ОСОБА_15 застосував до неї насильство, небезпечне для її життя та здоров`я у виді здушення шиї та душіння одіялом на голові, що є насильством небезпечним для життя та здоров`я в момент заподіяння, тому їх суспільно-небезпечні дії повинні кваліфікуватись як розбійний напад.
По епізоду розбійного нападу на потерпілих ОСОБА_16 та ОСОБА_17 вина обвинувачених доказується наступним:
Так, потерпілий ОСОБА_17 , 1951 р.н., в режимі відеоконференцзв`язку суду показав, що 10 лютого 2016 року близько 18:30 години, він з дружиною хотіли повечеряти. Дружина пішла виносити сковорідку в коридор. Світла там не було. Далі він почув як дружина закричала. Він вискочив і побачив двох осіб в масках з панчох. Той хто повище вдарив його у щелепи і вибив зуба. Нападників він не впізнав, тому детально описать не зможе. Хтось із нападників вдарив жінку під ліве око, яке хвилин через десять запливло. На одному із нападників була шапка і жінка збила її та шапка залишилась у них. З їхнього будинку нічого не пропало. Нападники повісили їхню собаку, перекинувши її на цепку через забор але перед тим її чимся били, оскільки у собаки була пробита голова. Голосів нападників він не чув. В міліцію він звернувся через три дні. Як нападали на дружину він не бачив, т.я. в коридорі було темно.
Потерпіла ОСОБА_16 , 1955 р.н., в режимі відеоконференцзв`язку від дачі показань відмовилась і тільки пояснила, що з нападниками не спілкувалась, їх голосів не чула, вони були в масках і повтікали від них.
Незважаючи на те, що потерпілі не бачили і не змогли впізнати нападників, оскільки ті були в масках, але все ж таки вина обвинувачених ОСОБА_11 і ОСОБА_12 за даним фактом розбійного нападу доказується наданими стороною обвинувачення і дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами.
Так, з протоколів прийняття заяв про вчинене кримінальне правопорушення від 23.02.2016 року вбачається, що потерпілі ОСОБА_17 та ОСОБА_16 звернулись до правоохоронних органів і повідомили про вчинений на них напад двох невідомих осіб із заподіянням ним тілесних ушкоджень. /т.3 а.с.57;58/
Стороною обвинувачення в якості письмового доказу був наданий протокол огляду місця події від 23.02.2016 року в домоволодінні потерпілих подружжя ОСОБА_28 в ході якого була вилучена видана потерпілою ОСОБА_16 в`язана шапка, яку вона збила з одного із нападників, а також був виявлений труп собаки, яку зі слів потерпілих нападники підвісили на заборі. /т.3 а.с.60-62/
Сторона захисту заявила клопотання про визнання недопустимим доказом даного протоколу, оскільки:
-огляд проводився без ухвали слідчого судді;
-потерпілий ОСОБА_17 при допиті по відеоконференції повідомив, що звернувся до міліції на третій день після нападу, тобто 13.02.2016 року, а огляд проводився 23.02.2016 року тому у захисту виникають сумніви щоб труп собаки лежав там два тижні;
Інших підстав для визнання цього протоколу недопустимим доказом захистом не заявлено.
Ретельно дослідивши всі доводи сторони захисту вказані як в усній формі, так і в письмовому клопотанні суд зазначає наступне. /т.3 а.с.63-64/
У відповідності з вимогами ч.1 ст.233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установленихчастиною третьоюцієї статті.
Положення вказаної норми процесуального закону засновані на вимогах ст. 30 Конституції України, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідають загальній засаді кримінального провадження, що міститься у ст. 13 КПК.
Відповідно до Конституції України кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду (ст. 30).
"Кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки...", - проголошується у ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
Конкретизуючи зазначений міжнародний правовий стандарт та конституційне положення щодо забезпечення недоторканності житла та іншого володіння особи, кримінальний процесуальний закон установлює імперативну вимогу про неможливість проникнення до вказаних об`єктів та встановлює винятки із загального правила - можливість такого проникнення тільки на підставі ухвали слідчого судді чи за добровільною згодою особи, яка ними володіє.
Закон не вказує, у якій формі має бути викладена добровільна згода особи, яка є володільцем житла. Уявляється, що форма згоди повинна бути письмовою. Про те, що проникнення відбулося за добровільною згодою особи, також можна зазначити у протоколі обшуку чи огляду, засвідчивши згоду підписом власника.
Закон також закріплює випадки, коли обмеження права на недоторканність житла чи іншого володіння особи може бути здійснено в іншому, ніж передбачений ч. 1 статті 233 КПК, порядку. Такі випадки мають невідкладний характер, є винятком із загального правила і пов`язані із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.
Тобто, закон розділяє два законних випадки проникнення до житла особи для проведення огляду або за добровільною згодою цієї особи, або за ухвалою слідчого судді.
Таким чином, аналізуючи вищезазначений міжнародний стандарт та конституційне положення щодо забезпечення недоторканності житла можна зробити висновок, що огляд місця події в домоволодінні потерпілої особи може бути проведений на підставі лише добровільної згоди цієї особи після отримання якої дозвіл слідчого судді на такий огляд не потрібен.
Стороною обвинувачення була надана суду письмова заява потерпілої ОСОБА_16 про дозвіл на огляд її домоволодіння, тим паче, що цей огляд проводився після її звернення до правоохоронних органів.
Той факт, що потерпілий ОСОБА_17 звернувся до правоохоронних органів на третій день після нападу, тобто 13.02.2016 року, а огляд місця події відбувся 23.02.2016 року в ході якого був виявлений труп собаки, що викликало сумніви у сторони захисту щодо достовірності цього протоколу, то суд зазначає, що це не є підставою для визнання протоколу огляду недопустимим доказом, оскільки на долученому до протоколу фотознімку видний труп «закачонілої» собаки і враховуючи зимню та морозну пору можна дійти висновку, що огляд відповідає дійсності.
Таким чином, на підстави вищенаведених фактів суд визнає протокол огляду домоволодіння подружжя ОСОБА_28 допустимим доказом.
Також стороною обвинувачення було надано два протоколи слідчих експериментів від 24.02.2016 року з фототаблицями до них з потерпілими ОСОБА_16 та ОСОБА_17 у кожному з яких відображено, як потерпілі за місцем свого мешкання спочатку розказали про обставини нападу двох невідомих осіб в масках, а потім потерпіла ОСОБА_16 продемонструвала на статисті, як один із невідомих хватав руками її за шию і душив, після чого вдарив її кулаком в ліву частину обличчя, в область скроні, від чого у неї розпухло ліве око, а потерпілий ОСОБА_17 окремо продемонстрував як один із нападників вдарив його кулаком в обличчя внаслідок чого вибив зуба і повний рот був крові та продемонстрував цей удар на статисті. /т.3 а.с.65-67/
Сторона захисту зазначила, що вказані протоколи не мають доказового значення, оскільки на фото не видно куди саме були нанесені удари та відсутній детальний опис механізму нанесених ударів і що ці протоколи більш схожі на допити потерпілих у присутності понятих.
Інших заперечень з приводу цього протоколу від захисту не надійшло.
З цього приводу суд зазначає, що в обох протоколах слідчих експериментів слідчим відображено, як потерпіла ОСОБА_16 вказала на шиї куди саме один з нападників схватив її і став душити, після чого показала це на статисті, також показала на місце в лівій частині обличчя в області скроні куди саме їй був нанесений удар, а потерпілий ОСОБА_17 теж на статисті показав як йому був нанесений удар кулаком у щелепи, від якого був вибитий зуб.
Таким чином, слідчий відтворив обставини події нападу на потерпіих подружжя ОСОБА_28 , тому суд визнає вказані обидва протоколи слідчих експериментів належними доказами.
Згідно висновку судового медичного експерта від 21.03.2016 року, потерпілій ОСОБА_16 було заподіяно тілесне ушкодження у виді синця в ділянці нижньої повіки лівого ока, яке відноситься до легкого тілесного ушкодження. /т.3 а.с.71-72/
Згідно висновку судово-медичного експерта від 21.03.2016 року, потерпілому ОСОБА_17 було заподіяне тілесне ушкодження у виді вибитого 1 зуба знизу справа, яке відноситься до легкого тілесного ушкодження. /т.3 а.с.73-74/
Сторона захисту з приводу висновку по ОСОБА_17 зазначила, що експертом не вказано який саме зуб був вибитий, але клопотань про визнання недопустимим чи неналежним доказом цього висновку заявлено не було.
Суд зазначає, що дійсно експертом не вказано який саме зуб був вибитий, а тільки вказано, що вибито 1 зуб знизу справа, але це не дає жодних підстав для визнання чи недопустимим чи неналежним доказом даного висновку, оскільки на ступінь тяжкості впливає тільки сам факт вибитого зуба і не впливає вказівка який саме зуб був вибитий.
З висновку судово-медичного експерта від 28.03.2016 року відносно потерпілої ОСОБА_16 , наданого після проведеного з нею слідчого експерименту вбачається, що механізм спричинення тілесних пошкоджень показаний ОСОБА_16 під час проведення слідчого експерименту співпадає з тілесними ушкодженнями, які малися у неї на час судово-медичного обстеження. /т.3 а.с.75-76/
З приводу даного висновку сторона захисту вказала на те, що експертом не зазначено, що він досліджував протокол слідчого експерименту.
Інших будь-яких зауважень або клопотань з приводу даного протоколу від захисту не надходило.
Суд зазначає, що дійсно у висновку не має посилання експерта на протокол слідчого експерименту, а тільки у вступній частині висновку вказано, що експертиза проводилась по показанням потерпілої, а її показання та механізм нанесення удару, експерт міг взяти тільки з протоколу слідчого експерименту, тому відсутність вказівки про дослідження саме протоколу слідчого експерименту не піддає ніяким сумнівам висновок експерта. /т.3 а.с.75/
У висновку судово-медичного експерта від 28.03.2016 року № 100 проведеного після слідчого експеримента з потерпілим ОСОБА_17 вказано, що механізм спричинення тілесних ушкоджень показаний ОСОБА_17 під час проведення слідчого експерименту не співпадає з тілесними ушкодженнями які малися у нього на час судово-медичного обстеження. /т.3 а.с.77-78/
Сторона захисту акцентувала увагу, що механізм нанесення тілесних ушкоджень продемонстрований потерпілим не співпадає з виявленими у нього тілесними ушкодженнями.
З цього приводу суд зазначає, що експерт у своєму висновку вказав, що на слідчий експеримент він не викликався і у вступній частині висновку вказано, що експертиза проведена по показанням потерпілого, але у висновку експерт не вказав чому саме не співпадає механізм спричинення тілесних ушкоджень показаний потерпілим.
Але цей висновок ніяким чином не піддає сумніву показання потерпілого ОСОБА_17 щодо заподіяння йому тілесних ушкоджень і попереднього висновку судово-медичного експерта щодо визначення ступеню тяжкості виявлених у потерпілого ушкоджень.
На підставі вищенаведених судом доказів вбачається, що під час нападу на потерпілих подружжя ОСОБА_28 один із нападників схопив руками ОСОБА_16 за шию і душив її доки у веранду не вибіг потерпілий ОСОБА_17 , якому також один із нападників наніс один удар кулаком в область обличчя внаслідок чого вибив одного зуба знизу з правою сторони.
Цей факт нападу стороною захисту не оспорюється і також не оспорюється заподіяння подружжю ОСОБА_28 вищезазначених тілесних ушкоджень.
Однак, обвинувачені вказали, що цього нападу вони не здійснювали, а їх захисники акцентували увагу на тому, що прокурором як на їх думку не надано жодних доказів, які б підтвердували винуватість їх підзахисних в даному розбійному нападі та потерпілі не бачили нападників і не зможуть їх впізнати.
Тому прокурором був наданий суду в якості письмового доказу протокол слідчого експерименту з обвинуваченим ОСОБА_11 від 25.02.2016 року з якого вбачається, що ця слідча дія проводилась у присутності двох понятих та захисника, на той час, підозрюваного ОСОБА_11 адвоката ОСОБА_22 у присутності яких слідча спочатку запропонувала ОСОБА_11 розповісти яким чином він з ОСОБА_12 вчинили напад на чоловіка з жінкою, але із-за їхнього опору нічого не забрали і спитала чи зможе він провести всіх учасників до вказаного будинку потерпілих на що ОСОБА_11 відповів згодою і розказав, що числа не пам`ятає, але близько 8-ї години вечора вони приїхали, машину залишили за магазином по вул.Мічуріна і підійшли до хати. ОСОБА_29 відчинив калітку, зайшли у двір, собака загавкала і собаку повісили на цепку. Потім відкрили двері і зайшли в коридор і як тільки Огли хотів відкрити другі двері, тут баба відкрила двері і вийшла. Огли взяв її за лице щоб вона не кричала і тут вийшов її чоловік, почав тримати їх і вони втекли. Коли він став забирати Огли, то той чи штовхнув чи вдарив потерпілу. Чоловік тримав його і він відштовхнув його, як не пам`ятає, т.я. одразу почали тікати. На обличчі у нього і Огли були маски з панчох з прорізями для очей.
Після чого на пропозицію слідчої, ОСОБА_11 добровільно провів всіх учасників до будинку потерпілих, пояснивши, що він добре знає цей район. Далі ОСОБА_11 показав як вони з ОСОБА_12 відкривали калітку рукою і провів всіх учасників до порога в будинок. Показав де саме на якому стовпчику вони повісили собаку на цепку, біля шиферу. Провів всіх у веранду і сказав, що заходили тільки у веранду, оскільки відкрились двері і вийшла жінка. Огли одразу став її тримати, а вона почала кричать. За яке місце Огли тримав її не бачив, т.я. не було світла. Далі вийшов її чоловік і став їх тримати за курточки, а вони почали вириватись. Вони були у масках, а на голові шапки. Свою шапку він десь загубив у домоволідінні потерпілих. У присутності адвоката, на запитання слідчої пояснив, що показання давав добровільно. Не від кого з учасників слідчого експерименту у тому числі від захисника та ОСОБА_11 ніяких заяв та зауважень не надійшло. /т.3 а.с.79-82 + DVD диск т.3 а.с.28/
Сторона захисту просила визнати цей протокол слідчого експерименту недопустимим доказом, оскільки:
- дозволу власників будинку на проникнення на територію домоволодіння не було;
-слідчий експеримент проводився 25.02.2016 року з 15:18 год. до 17:43 години і в цей же день з 16:45 год. до 17.04 год. проводився слідчий експеримент з ОСОБА_24 в с.Шаповалівка, тобто на думку захисту з ОСОБА_24 одночасно проводилось два слідчі експерименти в різних містах;
-поняті, які були на слідчому експерименті перебували під адміністративним наглядом, тому на думку захисту були зацікавлені, а безперервного відеозапису не відбувалось;
-Волошина водили співробітники поліції, а не він їх.
Інших підстав для визнання цього протоколу недопустимим доказом стороною захисту не заявлено.
По переліченим підставам суд зазначає наступнне:
Щодо відсутності дозволу власників будинку, то з цього приводу слід зазначити, що потерпілі були учасниками даної слідчої дії, що зазначено в протоколі і підписували протокол та від них не надійшло ніяких зауважень, тому це і підтверджує, що дана слідча дія проводилась виключно за їх згодою, інакше експеримент проведений не був би.
Щодо одночасного проведення слідчого експерименту в різних місцях, то суд вже зазначав вище /по епізоду ОСОБА_15 / і ще раз вказує, що як вбачається з відеозапису, то з ОСОБА_30 проводився один слідчий експеримент але по всім визнаним ним епізодам, а протокол слідчого експерименту за фактом нападу на потерпілих ОСОБА_28 був складений окремо від інших протоколів, тому в даному випадку не має ніяких порушень норм ст.240 КПК України.
Щодо понятих, які перебували під адміністративним наглядом, то суд також вже давав аналіз цієї підставі і ще раз вказує, що дійсно стороною захисту були надані суду докази, що поняті ОСОБА_20 і ОСОБА_19 на момент проведення слідчого експерименту перебували під адміністративним наглядом, але вони не являються не чиїми родичами з учасників кримінального провадження, стороною захисту не надано жодних доказів їх зацікавленості в кримінальному провадженні і захист не заявляв клопотань про їх допит з цього приводу, а сам факт перебування під адміністративним наглядом не свідчить про будь-яку заінтересованість.
Стосовно зауважень з приводу того, що співробітники поліції водили ОСОБА_11 на слідчому експерименті, а не він їх, то суд зазначає, що з відеозапису вбачається, що ОСОБА_11 сам розказував про обставини нападу та сам показував де це відбувалось, після чого співробітники поліції, які його конвоювали давали дозвіл пересуватись до вказаного обвинуваченим місця.
Таким чином, ретельно дослідивши всі заперечення сторони захисту, суд доходить висновку, що в них не наведено жодних підстав для визнання цієї слідчої дії недопустимим доказом, тому суд визнає протокол слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_11 від 25.02.2016 року належним та допустимим доказом і таким, що повністю підтверджує показання потерпілих подружжя ОСОБА_28 про обставини нападу.
Крім того, під час даного слідчого експерименту ОСОБА_11 підтвердив показання потерпілої ОСОБА_16 , що обвинувачений ОСОБА_12 схопив її і тримав щоб вона не кричала хоча він і не бачив за що хватав, але вказав, що за обличчя, також підтвердив показання потерпілого ОСОБА_17 , що нападник по вище зростом, яким є він наніс удар кулаком в обличчя і ОСОБА_24 підтвердив це на експерименті, вказавши, що коли потерпілий намагався схватити його за куртку, то він відштовхнув потерпілого, але куди попав не помітив, також підтвердив показання ОСОБА_17 , що він з ОСОБА_12 були в масках на голові зроблених з панчох.
Також в якості письмового доказу стороною обвинувачення був наданий протокол слідчого експерименту /складений одразу по двом епізодам/ з обвинуваченим ОСОБА_12 від 29.02.2016 року та DVD диск із записом цієї слідчої дії, який був переглянутий в судовому засіданні та з якого вбачається, що даний експеримент проводився за участю його захисника адвоката ОСОБА_25 та підозрюваному ОСОБА_12 було запропоновано провести всіх учасників де він з ОСОБА_11 вчинили напад на жінку та чоловіка, але нічого не взяли, він відповів згодою і привів всіх до господарства потерпілих подружжя ОСОБА_28 . На запитання слідчої він пояснив і показав, де саме з ОСОБА_11 поставили машину на якій приїхали, як саме з ОСОБА_11 заходили на подвір`я через хвіртку, показав де саме повісили собаку на цепку і що ОСОБА_24 підійшов до неї, підняв за цепок і перекинув чи то через забор чи через стовпчик, точно не бачив. Далі показав як він з ОСОБА_11 зайшли в коридор та як він смикав двері. Він зайшов першим. Показав де він стояв, а де ОСОБА_24 в коридорі. Світла не було. Коли відкрились двері з будинку, то вийшла бабця і ОСОБА_11 кинувся на неї, вдарив її в обличчя та тримав за горло. Він хотів взяти жінку за руки, але вона стала відбиватись і вийшов чоловік. Потім вони стали тікати і ОСОБА_24 десь у потерпілих загубив свою шапку. / т.3 а.с.49-53 + DVD диск а.с.54/
Той факт, що ОСОБА_11 на слідчому експерименті вказував, що це ОСОБА_12 тримав руками потерпілу ОСОБА_16 за обличчя, і потім штовхав її, а ОСОБА_12 навпаки вказував, що це ОСОБА_24 тримав жінку за горло, то суд розцінює такі їх протиречиві покази, як обраний ними спосіб захисту з метою перекласти вину один на одного.
Але все одно такі їх твердженя повністю підтверджують показання потерпілої ОСОБА_16 , що один із нападників тримав її руками за горло і душив і що з одного вона збила шапку з голови, а також підтверджують показання потерпілого ОСОБА_17 , який вказував, що нападник повище наніс йому удар у щелепи, вибив зуб та що нападники повісили на цепку їхнього собаку, таким чином у суду не має жодних підстав не довіряти показанням потерпілих.
Як суд вже зазначав, вищим є ОСОБА_11 .
Як показала потерпіла ОСОБА_16 під час слідчого експерименту, що під час нападу один із нападників душив її руками за шию, тим самим перекриваючи їй повітря і не даючи змоги вільно дихати.
Обвинувачений ОСОБА_11 під час слідчого експерименту теж підтвердив, що ОСОБА_12 хватав потерпілу руками, але він не помітив за що, т.я. було темно, хоча вказав, що за обличчя, а ОСОБА_12 теж вказував на слідчому експерименті на ОСОБА_24 , що той хватав потерпілу і тримав її за горло, тому враховуючи показання потерпілого ОСОБА_17 , який показав, що удар йому наносив нападник повище, яким є ОСОБА_11 , а другий був біля жінки, то суд робить висновок, що саме ОСОБА_12 тримав потерпілу руками за горло і душив її, тим паче, що ОСОБА_12 сам підтвердив, що саме він першим зайшов у веранду /чи коридор/ і до них вийшла потерпіла.
Таким чином, судом встановлено, що при нападі на потерпілих, ОСОБА_11 і ОСОБА_12 діючи за попередньою змовою між собою, застосували до потерпілої ОСОБА_16 насильство небезпечене для її життя та здоров`я у виді здушення шиї руками та перекриваючи повітря і не даючи змоги вільно дихати.
Під насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, слід розуміти також насильницькі дії, які не призвели до заподіяння легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я або середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень, але були небезпечними для життя чи здоров`я в момент заподіяння (насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер здушення шиї).
В даному випадку обвинувачений ОСОБА_12 діючи за попередньою змовою з ОСОБА_11 для заволодіння майном подружжя ОСОБА_28 застосували до ОСОБА_16 насильство, небезпечне для її життя та здоров`я у виді здушування шиї руками та перекриваючи тим самим повітря і не даючи змоги потерпілій вільно дихати, тому їх суспільно-небезпечні дії повинні кваліфікуватись як розбійний напад.
Розбій є усіченим складом злочину, тому він вважається закінченим з моменту нападу.
В якості ще одного письмового доказу стороною обвинувачення був наданий протокол пред`явлення речей для впізнання від 29.02.2016 року, згідно якого підозрюваному ОСОБА_11 , у присутності його захисника ОСОБА_31 було пред`явлено для впізнання чотири в`язані шапочки і було поставлене запитання чи не впізнає він серед цих шапок, свою шапку, яку загубив в домогосподарстві ОСОБА_28 . На що ОСОБА_11 вказав на шапочку під № 3 і пояснив, що це його шапка, яку він загубив під час нападу на подружжя ОСОБА_28 . Після чого, протокол був підписаний усіма учасниками слідчої дії, у тому числі і ОСОБА_11 та його захисником ОСОБА_32 та жодних зауважень не від кого не надійшло. /т.3 а.с.83-85/
Суд, зазначає, що саме ця шапка була вилучена співробітниками поліції під час огляду місця події домогосподарства ОСОБА_28 , яку видала потерпіла та пояснила, що збила цю шапку з голови у одного з нападників.
Стороною захисту було заявлене клопотання про визнання цього протоколу недопустимим доказом, оскільки:
- на їх думку було порушене право на захист на той час підозрюваного ОСОБА_11 , оскільки в протоколі зазначено, що слідчий попереджав його про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань;
-з фототаблиці видно, що шапку, яку впізнав ОСОБА_11 була з полосками та вишитими буквами, а інші шапки букв не мають;
-поняті були «суточниками» і разносили їжу в ІТТ.
Інших підстав про визнання цього доказу недопустимим, захисники не заявили.
З приводу вказаних підстав суд зазначає, щодо порушення права на захист, то дійсно в протоколі стоїть підпис ОСОБА_11 в графі про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, але в цьому ж протоколі слідчим вказано, що перед пред`явленням для впізнання саме у «підозрюваного» ОСОБА_11 було з`ясовано чи зможе він впізнати … та на запитання слідчого чи не впізнає він … зазначено, що саме «підозрюваний» ОСОБА_11 пояснив…..
Також з даного протоколу вбачається, що при проденні даної слідчої дії була присутня захисник ОСОБА_11 адвокат ОСОБА_33 від якої ніяких зауважень не надійшло і яка в повній мірі забезпечувала права на захист підозрюваного ОСОБА_11 /т.3 а.с.83-85/
Таким чином, суд доходить висновку, що підпис підозрюваного ОСОБА_11 в графі попередження про кримінальну відповідальність хоч і являється недоліком, але його право на захист при проведенні даної слідчої дії порушено не було, т.я. участь брала його захисник, тому це не може слугувати підставою для визнання протоколу пред`явлення для впізнання недопустимим доказом з цієї причини.
З приводу того, що на впізнаній шапці були вишиті букви і були полоски, то суд зазначає, що не тільки на цій шапці були полоски знизу, як вбачається з фототаблиці на шапці під № 1 знизу теж була полоса, а на впізнаній шапці букви були невеликого розміру і під час впізнання ця шапка лежала трохи згорнутою таким чином, що цих букв було не видно, тому це також не є підставою для визнання даної слідчої дії недопустимим доказом. /т.3 а.с.85 Фото № 1/
Тим паче, що коли ОСОБА_11 впізнав свою шапку, то від захисника жодних зауважень з приводу порядку проведення даної слідчої дії не надійшло.
З приводу перебування обох понятих під адміністративним арештом на час проведення даної слідчої дії, то суд з цього приводу зазначає, що стороною захисту були надані докази тільки відносно одного понятого ОСОБА_34 , що він перебував під адміністративним арештом.
Відповідно до вимог абз.3 і 4 ч.7 ст.223 КПК України понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження.
Зазначені особи можуть бути допитані під час судового розгляду як свідки проведення відповідної слідчої (розшукової) дії.
Незважаючи на те, що понятий ОСОБА_34 перебував під адміністративним арештом але стороною захисту не надано суду жодних доказів його заінтересованості в кримінальному провадженні, а сам факт перебування під адмінарештом сам по собі ще не свідчить про таку заінтересованість.
Клопотань щодо допиту понятих під час судового розгляду як свідків у відповідності з вимогами абз.4 ч.7 ст.223 КПК України по проведеній слідчій дії стороною захисту не заявлялось.
Тому, за наведених підстав суд визнає протокол пред`явлення шапки для впізнання на той час підозрюваному ОСОБА_11 належним та допустимим доказом.
Таким чином, проаналізувавши всі вищеперелічені докази надані стороною обвнувачення суд доходить висновку про доведеність вини обвинувавених ОСОБА_11 і ОСОБА_12 у розбійному нападі на подружжя ОСОБА_28 .
По епізоду розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_10 вина обвинувачених ОСОБА_35 та ОСОБА_12 доказується наступними доказами.
Будучи допитаним у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_10 суду показав, що він проживав в місті Суми у приватному будинку сам. 13.02.2016 року, близько 23 години він повернувся додому з лижної прогулянки, ліг спати і швидко заснув. Проснувся від того, що в сінях бились склянки. Спочатку подумав, що зайшла коза через те, що не закрив двері. Підійшов до дверей і тільки простягнув руку щоб відкрити, як двері самі відкрились і перед ним встало два обличчя циганської національності. На ОСОБА_36 де він проживає, циганє звертались до нього позичати гроші. Конфліктів не з ким у нього не було і всіх циган в окрузі він знав. А тут два незнайомих йому циганських обличчя. Одни більший, другий менший і його одразу ж стали бити. Пам`ятає, що під час побиття питали про якийсь номер і спочатку він не зрозумів про який саме. Він вже лежав на дивані і навіть не відчував, що рука у нього була зламана. Коли прийшов до тями, то зрозумів, що цигане знайшли його банківську карточку в кишені і питали про номер коду. Його били по голові і питали про номер. Далі він втратив свідомість і вранці сусідка розповіла, що зранку принесла йому борщу поїсти, а всі двері відкриті, вона зрозуміла, що тут щось не то, тому покликала іншу сусідку і зайшли в хату та побачили його побитого на дивані, всього опухшого та в крові. Сусідки зателефонували його дочці в Одесу і коли та приїхала то він був вже в реанімації. Сусіди викликали швидку і міліцію. Він прийшов до тями, перебуваючи в реанімації, коли до нього прийшла дочка, яка приїхала з ОСОБА_37 і тільки тоді зрозумів, що перебуває в лікарні. В реанімації він пробув близько двох тижнів і коли його перевезли в палату і він спробував встати, то закружилось в голові і він впав. Раніше голова у нього ніколи не боліла і він не знав, шо таке головна біль, т.я. вів здоровий спосіб життя, а після цього побиття у нього постійно шумить в голові. З лікарні він повернувся до себе додому, побачив вибиту фільонку. З дочкою він забрав з будинку деякі свої речі і поїхали до неї в Одесу. Під час нападу у нього забрали гроші в сумі 2 611 грн., два мобільних телефони «Нокіа», годинник «Ракета», який вподальшому слідчий віддав його дочці, а дочка йому та різні медалі і ордени його батька, перерахувавши їх. У лікарні він лежав з 14.02.2016 року по 11.03.2016 року. На запитання сторони захисту повідомив, що як тільки він побачив обличчя нападників і вони почали його бити, більше нічого не пам`ятає. Як його били не пам`ятає. 12 чи 13 березня 2016 року він поїхав до дочки в Одесу і повернувся в Суми тільки в січні 2017 року. Слідчий нападників для впізнання йому не пред`являв. Дочка йому розповідала, що нападник менший зростом зізнався їй ще на слідстві, що бив не він, а напарник.
В судовому засіданні потерпілий попросив обвинувачених встати і коли ті встали, то він сказав, ось один менший, другий більший і що в суді він одразу впізнав їх обличчя.
Також пояснив, що до нападу у нього ніколи не було проблем з пам`яттю і що у нього чудова зорова пам`ять.
Крім показань потерпілого, вина обвинувачених по цьому епізоду також підтверджується наданими стороною обвинувачення і дослідженими в судовому засіданні доказами.
Рапортом старшого інспектора чергової частини Сумського відділу поліції від 14.02.2016 року про те, що на лінію «102» надійшов телефонний дзвінок від гр-ки ОСОБА_38 , яка повідомила, що за адресою: АДРЕСА_6 живе самотній чоловік - ОСОБА_10 , якого вона виявила вдома побитим, речі в його будинку розкидані, що підтверджує показання потерпілого в тій частині, що сусідки викликали поліцію. /т.3 а.с.95/
В якості письмового доказу стороною обвинувачення був наданий протокол огляду місця події від 14.02.2016 року домогосподарства ОСОБА_10 в ході якого слідчим була зафіксована обстановка в будинку, місцерозташування меблів та речей і що речі були розкидані. Також в ході огляду були вилучені сліді відбитків рук та сліди взуття. /т.3 а.с.98-119/
Сторона захисту просила визнати цей протокол недопустимим доказом, оскільки:
-слідчий не вказав на підставі чого проводився огляд;
-заява власника дає тільки право на проникнення, а потім, на думку захисту, потрібно негайно звертатись до слідчого судді за відповідним дозволом;
-дозвіл на проникнення давала дочка потерпілого, яка не є власником даного будинку.
Інших будь-яких підстав для визнання протоколу недопустимим доказом стороною захисту не заявлено.
З приводу вказаних підстав суд зазначає, що не відображення сдідчим у протоколі «підстави для проведення огляду» не впливає на допустимість цього протоколу як доказу. Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що підставою для проведення даного огляду стало повідомлення гр-ки ОСОБА_38 по лінії «102» про напад вчинений на ОСОБА_10 , що підтверджується рапортами інспектора чергової частини. /т.3 а.с.95-96/
Щодо заяви ОСОБА_39 /т.3 а.с.97/ - дочки потерпілого про дозвіл на проведення огляду домоволодіння ОСОБА_10 то суд у даному вироку вже надавав свою правову оцінку аналогічним запереченням захисту по протоколу огляду домоволодіння потерпілих подружжя ОСОБА_28 і посилався на положення ч.1 ст.233 КПК, ст.30 Конституції України, ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та проаналізувавши зазначений міжнародний правовий стандарт та конституційне положення щодо забезпечення недоторканності житла та іншого володіння особи, суд ще раз зазначає, що кримінальний процесуальний закон установлює імперативну вимогу про неможливість проникнення до вказаних об`єктів та встановлює винятки із загального правила - можливість такого проникнення тільки на підставі ухвали слідчого судді чи за добровільною згодою особи, яка ними володіє.
В даному випадку ОСОБА_40 є дочкою потерпілого ОСОБА_10 і оскільки потерпілий на момент огляду перебував в реанімації, то дочка мала право надати дозвіл на проведення огляду домоволодіння свого батька і після отримання такого дозволу правоохоронним органам не потрібно було звертатись до слідчого судді.
Таким чином, суд визнає вказаний протокол огляду домоволодіння ОСОБА_10 належним і допустимим доказом.
В якості письмових доказів стороною обвинувачення також були надані матеріали обшуку за місцем мешкання обвинуваченого ОСОБА_12 , а саме: була надана постанова слідчого про проведення невідкладного обшуку від 15.02.2016 року, протокол обшуку його домоволодіння від 15.02.2016 року та ухвалу слідчого судді Ковпаківського районного суду м.Суми про надання дозволу на проведення цього обшуку від 16.02.2016 року /вже після його проведення/. /т.3 а.с.120-123/
З протоколу обшуку вбачається, що за місцем мешкання ОСОБА_12 співробітниками поліції були вилучені техічний паспорт на автомобіль, поліс цивільно правової відповідальності, специфікація до договору, договір /не вказано який/, клаптик картону з номерами мобільних телефонів, наручний годинник «Омакс», дві батарейки від мобільного телефону, наручний годинник «IBEM», телевізор «Електрон» з пультом до нього, мікро CD «Лайф» та картка з номером телефону.
Сторона захисту просила визнати ці матеріали обшуку неналежними доказами, оскільки вилучене майно не має ніякого відношення до даного кримінального провадження і що слідчий не мав права приймати постанову про проведеня невідкладного обшуку в даному випадку.
Прокурор вказав, що дійсно вилучене майно не має ніякого відношення до даного кримінального провадження і що він надав ці матеріали з метою вирішення подальшої долі цього майна.
Проаналізувавши матеріали обшуку, суд визнає їх неналежними доказами, оскільки майно, вилучене в ході даного обшуку не має ніякого відношення до кримінального провадження і суд також зазначає, що винесення слідчим постанови про проведення обшуку у випадках, передбачених ч.3 ст.233 КПК не передбачено чинним кримінальним процесуальним законодавством.
Крім того, стороною обвинувачвення в якості письмового доказу був наданий протокол огляду місця події датований «15.02.2015» року з якого вбачається, що об`єктом огляду було узбіччя дороги по вулиці /нерозбірливо написаній/ в м.Конотоп де був припаркований автомобіль ВАЗ, білого кольору, номерний знак НОМЕР_3 і біля нього стояли ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . З цього ж протоколу вбачається, що слідчий фактично провів обшук вказаних осіб у ході якого з кишені ОСОБА_12 був вилучений мобільний телефон «Нокіа» /без зазначення моделі але з ІМЕІ НОМЕР_4 / та ключі з брелком, а з кишені ОСОБА_11 було вилучено теж мобільний телефон «Нокіа 2600» - /в суді з`ясовано, що не має відношення до справи/.
Крім того, в ході цього «огляду», з вказаного автомобіля був вилучений ще один мобільний телефон «Нокіа 1616-2» чорно-синього кольору. /як з`ясовано в суді потерпілого ОСОБА_10 / /т.3 а.с.124-125/
Сторона захисту просила визнати цей протокол недопустимим доказом, подавши відповідне письмове клопотання, оскільки:
-слідчий провів не огляд, а фактично провів обшук обвинувачених без відповідної постанови прокурора, оскільки з кишень повилучав мобільні телефони;
-крім того, слідчий також провів не огляд, а фактично провів обшук автомобіля і з салона автомобіля вилучив ще один мобільний телефон. Дозволу на проведення обшуку автомобіля не було;
-в той момент ОСОБА_11 і ОСОБА_12 були фактично затримані співробітниками поліції, але на час цього огляду захисниками забезпечені не були;
-також в ході огляду як на думку захисту була вилучена сім-картка, яка в подальшому вилучалась ще раз в житлі ОСОБА_12 під час обшуку.
З приводу даних заперечень суд зазначає, що дійсно як убачається з протоколу огляду місця події співробітниками поліції фактично був проведений обшук ОСОБА_11 і ОСОБА_12 та фактично був проведений обшук автомобіля, оскільки мобільний телефон «Нокіа 1616-2» вилучався із салона цього автомобіля.
Стосовно зазначення в протоколі «2015 рік», то суд зазначає, що це є технічною помилкою слідчого, оскільки злочин був вчинений 13.02.2016 року, то і «огляд» проводився в 2016 році.
В судовому засіданні прокурор пояснив, що рішення про проведення обшуку обвинувачених та вказаного автомобіля не було і після їх проведення органи досудового розслідування не звертались до слідчого судді з відповідним клопотанням про обшук автомобіля.
Згідно ч.2 ст.234 КПК обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді.
Відповідно до ч.3 ст.233 КПК слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді.
До іншого володіня особи відноситься також і автомобіль, тому обшук вищевказаного автомобіля можно було проводити на підставі ухвали слідчого судді, або у випадках, передбачених ч.3 ст.233 КПК без такого рішення, але після його проведення негайно звертатись до слідчого судді за дозволом, але як було встановлено в судовому засіданні, після фактично проведеного обшуку автомобіля ні слідчий, ні прокурор не звертались до слідчого судді з клопотаннями про надання дозволу на проведення цього обшуку.
Згідно ч.1 ст.87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованихКонституцієюта законами України, міжнародними договорами.
У відповідності з вимогами п.1 ч.2 ст.87 КПК суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.
Враховуючи, що обшук на той час затриманих ОСОБА_11 і ОСОБА_12 був проведений без відповідного рішення прокурора, а обшук автомобіля був проведений без відповідного рішення слідчого судді, що є істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, тому суд визнає протокол огляду місця події, датований «15.02.2015 року» в ході якого був обшуканий автомобіль ОСОБА_11 і самі обвинувачені - недопустимим доказом.
Крім того, в якості ще одного письмового доказу стороною обвинувачення був наданий протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 16.02.2016 року, згідно якого ОСОБА_12 був затриманий в порядку ст.208 КПК України та під час затримання він був обшуканий в порядку ч.3 ст.208 КПК і під час обшуку у нього був вилучений наручний годинник «Ракета», золотистого кольору, з тканевим ремішком чорного кольору.
Затримання і обшук ОСОБА_12 відбувались у присутності його захисника ОСОБА_6 і після вилучення вказаного годинника не у підозрюваного ОСОБА_12 та не у його захисника ніяких заперечень та зауважень з приводу даного годинника не було. Ніхто не казав, що його підкинули та не висловював інших версій перебування у нього цього годинника. /т.3 а.с.130-133/
Також стороною обвинувачення був наданий протокол огляду предметів від 16.02.2016 року, яким був оглянутий вказаний годинник «Ракета», належний потерпілому ОСОБА_10 /т.3 а.с.218-220/
Сторона захисту в судовому засіданні просила визнати недопустими доказами вилучення та огляд вказаного годинника зазначивши, що на момент складання даного протоколу ОСОБА_12 фактично перебував в розпорядженні поліції 12 годин, спочатку в Конотопі, потім його перевезли в Суми і в Конотопі його обшукували, але годинника не вилучали і вилучили годинник через 12 годин вже в Сумах, що викликає у них сумніви, та сам годинник як речовий доказ їм не вікривався в порядку ст.290 КПК. /т.3 а.с.221-222/
З цього приводу суд зазначає, що фактичний обшук ОСОБА_12 відбувся вперше в м.Конотоп 15.02.2016 року та був оформлений протоколом «огляду місця події», який розпочався з 15:55 години /т.3 а.са.124/ і судом визнаний цей протокол огляду недопустимим доказом, але той факт, що під час того обшуку не вилучався вказаний годинник ніяким чином не піддає сумніву факт його вилучення у ОСОБА_12 під час ретельного обшуку при затриманні в порядку ч.3 ст.208 КПК в м.Суми.
Тим паче, що при обшуку в порядку ч.3 ст.208 КПК був присутній той самий захисник ОСОБА_6 , від якої ніяких заперечень проти походження цього годинника у ОСОБА_12 не було і сам ОСОБА_12 не висловлював ніяких заперечень проти вилучення у нього годинника «Ракета» і не висловлював ніяких версій, що годинник йому був підкинутий.
При виконанні ст.290 КПК України від захисників не надходило клопотань про надання їм для огляду речового доказу годинника «Ракета», тому вони знайомились з письмовими доказами, що стосувались даного годинника.
Таким чином, проаналізувавши дані заперечення сторони захисту, суд визнає протокол затримання і обшуку ОСОБА_12 в порядку ч.3 ст.208 КПК належним і допустимим доказом в частині вилучення у нього годинника «Ракета» /належного потерпілому ОСОБА_10 /.
Крім того, прокурором в якості письмових доказів було надано два протоколи огляду предметів одним з яких від 15.02.2016 року був оглянутий мобільний телефон «Nokia 6230і» ІМЕІ НОМЕР_4 та наявні у ньому «контакти» належні потерпілому ОСОБА_10 та протокол від 16.02.2016 року, яким був оглянутий мобільний телефон «Nokia 1616-2» ІМЕІ НОМЕР_5 також належний потерпілому ОСОБА_10 , а також дві постанови про визнання речовими доказами вищевказаних мобільних телефонів від 16.02.2016 року. /т.3 а.с.192-212; 216-217; 250; т.4 а.с.1/
Сторона захисту просила визнати ці протоколи та постанови недопустимими доказами, оскільки;
-огляд по протоколу від 15.02.2016 року проводився після 22:00 години;
-один телефон було вилучено у ОСОБА_12 , а другий в автомобілі ОСОБА_11 у незаконний спосіб, а саме в ході огляду місця події 15.02.2016 року в м.Конотоп, хоча фактично був проведений обшук як ОСОБА_12 , так і автомобіля;
-самі мобільні телефони, як речові докази стороні захисту при виконанні вимог ст.290 КПК не відкривались і не надавались для огляду, оскільки на той момент телефони вже повернули потерпілому;
-ці телефони не надавалися також для безпосереднього дослідження суду під час судового засідання.
Інших підстав недопустимості доказів захистом не заявлено.
З приводу вказаних доводів захисників суд зазначає, що згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, висловленої в п.66 Рішення у справі «Яременко проти України» від 30 квітня 2015 року, яке набуло статусу остаточного 30.07.2015 року та у справі «Гефген проти Німеччини» від 30.06.2008 року було застосоване поняття «плоди отруйного дерева» - юридична метафора, введена Верховним судом США для опису доказів, здобутих за допомогою незаконно отриманих відомостей. Вона має на увазі, що якщо джерело доказів «дерево» є неналежним, то всі докази, отримані за його допомогою «плоди», будуть такими ж неналежними.
І таким чином, ЄСПЛ визнавав порушення ст.6 Конвенції у випадках коли суди брали як докази відомості, які були отримані з незаконно здобутих джерел доказів.
В даному випадку судом був визнаний недопустимим доказом протокол огляду місця події від 15.02.2016 року в ході якого був фактично проведений обшук ОСОБА_12 та ОСОБА_11 та обшук автомобіля останнього без відповідних рішень прокурора та слідчого судді, що є істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод при проведенні цієї слідчої дії, тому враховуючи, що джерелом походження мобільних телефонів «Nokia 6230і» ІМЕІ НОМЕР_4 та «Nokia 1616-2» ІМЕІ НОМЕР_5 як доказів є «протокол огляду місця події» - «дерево» яке було здобуте у незаконний спосіб, то і протоколи огляду предметів від 15.02.2016 року та від 16.02.2016 року, а також постанови про визнання речовими доказами цих телефонів, які є похідними від протоколу огляду місця події «плоди» є неналежними доказами.
Крім того, в якості письмових доказів стороною обвинувачення були надані матеріали обшуку за місцем мешкання обвинуваченого ОСОБА_12 , а саме: ухвала слідчого судді Ковпаківського районного суду м.Суми від 22.02.2016 року про надання дозволу на обшук, протокол обшуку від 24.02.2016 року, а також посвідчення та Накази /часів Великої Вітчизняної війни/ про нагородження батька Колодяжного орденами та медалями. /т.3 а.с.237-247/
З протоколу обшуку від 24.02.2016 року /т.3 а.с.240/ вбачається, що за місцем мешкання обвинуваченого ОСОБА_12 в АДРЕСА_7 , в кімнаті, з топки пічі був вилучений полімерний прозорий пакунок, при відкритті якого у ньому знаходились наступні речи, серед іншого:
- медаль «Ветеран праці»;
- медаль «50 років Збройних сил»;
- медаль «20 років Перемоги»;
- медаль «50 років в ВОВ» - /серед викраденого майна по кримінальному провадженню не значиться/;
- а також в цьому пакеті знаходилась сім-картка мобільного оператора «Київстар» з номером: НОМЕР_6 .
Прокурор зазначив, що серед вилученого майна під час даного обшуку не все вилучене майно належить потерпілому ОСОБА_10 .
Сторона захисту просила визнати недопустимим доказом вказаний протокол обшуку від 24.02.2016 року, оскільки:
-під час даного обшуку в одному пакеті з медалями була вилучена сім-картка оператора мобільного зв`язку «Київстар» з номером: НОМЕР_6 і ця ж сама сім-картка з цим же номером вилучалась у ОСОБА_12 з кишені за десять днів раніше 15.02.2016 року під час огляду місця події, коли він з ОСОБА_11 були затримані, що вбачається з того протоколу огляду місця події від 15.02.2016 року /т.3 а.с.124-125/
Прокурор не зміг навести жодних заперечень з даного приводу.
Суд, дослідивши та проаналізувавши протокол огляду місця події від 15.02.2016 року та протокол обшуку від 24.02.2016 року вказує на наступне.
Так, згідно протоколу огляду місця події, 15.02.2016 року ОСОБА_12 та ОСОБА_11 були затримані в м.Конотоп біля автомобіля останнього. Співробітникакми поліції фактично був проведений обшук обвинувачених ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , а також автомобіля, який був оформлений протоколом огляду місця події.
Під час особистого обшуку, у ОСОБА_12 з кишені був вилучений мобільний телефон «Nokia» з ІМЕІ НОМЕР_4 разом з сім-карткою «Київстар» з номером НОМЕР_7 .
Після даного затримання ОСОБА_12 в подальшому був доставлений в м.Суми до Сумського відділу поліції, а вилучена у нього сім-картка з номером НОМЕР_7 залишилась разом з вилученим телефоном у співробітників поліції.
24.02.2016 року співробітниками поліції був проведений санкціонований обшук за місцем мешкання ОСОБА_12 в АДРЕСА_7 і під час цього обшуку в кімнаті з топки груби був вилучений пакет в якому окрім інших речей також знаходилась ця ж сама сім-картка з номером НОМЕР_7 , яка десять днів потому вже вилучалась у нього і залишалась в поліції.
Таким чином судом встановлено, що або перед проведенням обшуку, чи під час його проведення і до моменту виявлення та вилучення з топки грубки пакету, співробітники поліції мали доступ до цього пакету і «підкинули» до нього сім-картку з номером НОМЕР_7 , яка була вилучена ними ще 15.02.2016 року, що є грубим порушенням вимог кримінального процесуального законодавства і є таким, що істотно порушує права людини і основоположні свободи, у зв`язку з чим суд визнає недопустимим доказом вищевказаний протокол обшуку від 24.02.2016 року за місцем мешкання ОСОБА_12 в АДРЕСА_7 в ході якого також були вилучені і медалі, т.я. вказані дії співробітників правоохоронних органів піддають сумніву достовірність знаходження за місцем мешкакння ОСОБА_12 і медалей, а у відповідності з вимогами ч.4 ст.17 КПК та ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стороною обвинувачення ще були надані в якості письмових доказів протокол огляду предметів від 25.02.2016 року, згідно якого були оглянуті медалі, та постанова від 25.02.2016 року про визнання цих медалей речовими доказами, які були вилучені у ОСОБА_12 під час вищевказаного обшуку від 24.02.2016 року. /т.3 а.с.248-249/
Стороною захисту було заявлене клопотання про визнання недопустимим доказом цього протоколу огляду, оскільки:
- як на їх думку оглядались медалі, які були вилучені у незаконний спосіб;
- у потерпілого ОСОБА_10 були викрадені нумерні медалі, а тут вилучені тільки ювілейні;
- медалі знайшли в топці грубки, а це була зима і груба постійно топилась, тому їх там просто не могло бути;
-в будинку ОСОБА_12 не має однієї стіни, тому доступ до його домоволодіння вільний;
-прокурором не надано доказів, що саме ці медалі належать потерпілому ОСОБА_10 .
Дослідивши вказаний протокол огляду медалей від 25.02.2016 року та постанову від 25.02.2016 року про визнання цих медалей речовими доказами, суд як і раніше в даному вироку застосовує практику Європейського суду з прав людини, а саме рішення «Яременко проти України» та «Гефген проти Німеччини» в яких було застосоване поняття «плоди отруйного дерева» і зазначає, що оскільки протокол обшуку від 24.02.2016 року визнаний судом недопустимим доказом, то і похідні від нього протокол огляду вилучених в ході цього обшуку медалей та постанова про визнання їх речовими доказами є також недопустимими доказами.
В якості ще одного письмового доказу стороною обвинувачення був наданий експертний висновок від 04.03.2016 року № 24 про грошову вартість медалей, зроблений директором Сумського обласного краєзнавчого музею, згідно якого було визначено вартість 4-х медалей, які були вилучені під час вищезазначеного обшуку від 24.02.2016 року за місцем мешкання обвинуваченого ОСОБА_12 та ще 6-ть предметів: Орден Вітчизняної війни ІІ ступеню, орден Червоної зірки, медаль За відвагу, медаль За бойові заслуги, медаль За звільнення Праги, медаль За перемогу над Німеччиною у Великій вітчизняній війні, які були викрадені у ОСОБА_10 та не вилучались. /т.4 а.с.4-8/
Сторона захисту просила визнати цей висновок недопустимим доказом, оскільки на їх думку, в порушення ч.2 ст.102 КПК у висновку не зазначено, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність.
Прокурором з цього приводу жодних доводів не наведено.
Дослідивши вищевказаний експертний висновок від 04.03.2016 року № 24 про грошову вартість медалей та орденів, суд зазначає, що частиною 2 ст.102 КПК України дійсно передбачено, що у висновку експерта обов`язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.
Судом встановлено, що дану експертизу проводив експерт, який не працює в експертній установі і який залучався слідчим в якості експерта для проведення даного виду експертного дослідження, як фахівця в даній галузі.
За загальними правилами, якщо постанова про призначення судової експертизи надійшла поштою /нарочним/ на адресу експерта, який не працює в експертній установі, то актом роз`яснення прав та попередженням про кримінальну відповідальність необхідно вважати надання ним відповідної підписки, яка долучається до кримінального провадження, а також повідомлення про попередження про кримінальну відповідальність у вступній частині висновку експерта.
Однак, відсутність у вступній частині висновку експерта відомостей, що він попереджався про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків достеменно ще не свідчить про його неповідомлення слідчим про таку відповідальність.
Оскільки в постанові про призначення вказаної експертизи слідчий попереджав експерта про вищезазначену кримінальну відповідальність.
Крім того, процесуальний недолік у виді відсутності окремої розписки чи відсутність у вступній частині висновку про попердження експерта про кримінальну відповідальність не впливає на достовірність його висновку і не піддає сумніву зроблену ним грошову оцінку викрадених нагород.
Тим паче, що стороною захисту в судовому провадженні визначена експертом вартість викрадених нагород не оспорювалась і під сумнів не ставилась.
Також стороною захисту не заявлялись клопотання про виклик і допит в судовому засіданні експерта для з`ясуваня питання чи попереджався він слідчим про кримінальну відповідальність.
Суд також зазначає, що попередження чи не попередження експерта про кримінальну відповідальність напряму не впливає на його висновки щодо визначення вартості, а впливає виключно на його відповідальність у разі надання завідомо недостовірного висновку чи відмови без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків експерта.
У відповідності з вимогами ч.1 ст.87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованихКонституцієюта законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
У вирішенні питання про допустимість доказів важливе значення має саме істотність порушення прав і свобод.
Це означає, що не усі порушення закону, допущені під час збирання доказів сторонами, є підставою для визнання доказів недопутстимими.
Для вирішення питання про допустимість доказів має значення, чи порушене право особи на приватне життя, а також в якому співвідношенні перебуває з потребою забезпечення суспільних інтересів.
Таким чином, враховуючи, що відсутність запису у вступній частині висновку експерта про попередження його про кримінальну відповідальність, ніяким чином не впливає на результати визначення ним вартості нагород і стороною захисту розмір вартості не оспорюється, тому суд визнає даний висновок від 04.03.2016 року № 24 допустимим доказом.
Той факт, що суд раніше визнав недопустимими доказами протокол огляду медалей від 25.02.2016 року та постанову від 25.02.2016 року про визнання речовими доказами 4-х медалей: «Ветеран праці»; «50 років Збройних сил»; «20 років Перемоги»; «50 років в ВОВ», які були вилучені під час обшуку - 24.02.2016 року за місцем мешкання обвинуваченого ОСОБА_12 не впливає на визнання недопустимим висновку експерта в частини оцінки цих медалей та інших нагород, оскільки експертом також були оцінені інші медалі та ордени, викрадені у потерпілого ОСОБА_10 і які не були вилучені, тому оцінка перелічених 3-х медалей, /одна із вилучених «50 років в ВОВ» потерпілим не заявлялась і в обвинувачення не інкримінується/ проводилась на підставі довідкової літератури, всі ці медалі однотипні і ідентичні та мають однакову вартість незважаючи досліджував їх експерт безпосередньо чи встановлював би їх вартість не маючи у своєму розпорядженні, оскільки в цих двох випадках експерт проводить оцінку тільки на підставі довідкової літератури.
Також стороною обвинувачення в якості письмових доказів було надано два висновки експерта від 01.03.2016 року № 868 та від 21.03.2016 року за № 968, згідно яких: по першому був оцінений мобільний телефн «Nokia 6230 і» на суму 275 грн. та згідно другого - мобільний телефон «Nokia 1616-2» на суму 190 грн., які були вилучені під час затримання обвинувачених в м.Конотоп, перший з кишені ОСОБА_12 , а другий з автомобіля ОСОБА_11 протоколом огляду місця події від 15.02.2016 року і які належать потерпілому ОСОБА_10 /т.4 а.с.10-26/
Стороною захисту було заявлене клопотання про визнання цих двох висновків експерта недопустимими доказами, оскільки телефон був вилучений у ОСОБА_12 та другий з автомобіля у незаконний спосіб, а саме протоколом огляду місця події від 15.02.2016 року, хоча фактично був проведений їх обшук без рішення слідчого судді.
Стороною обвинувачення ніяких доводів з цього приводу наведено не було, а прокурор тільки додав, що пояснити нічого не може.
В даному випадку суд погоджується з доводами сторони захисту, оскільки судом у вироку вже було визнано недопустимим доказом протокол огляду місця події від 15.02.2016 року, яким у обвинуваченого ОСОБА_12 та з автомобіля ОСОБА_11 були вилучені вказані мобільні телефони, а також із застосуванням практики Європейського суду з прав людини, судом були також визнані недопустимими доказами протоколи огляду цих телефонів та постанови про визнання їх речовими доказами, тому до вищевказаних висновків експерта суд також застосовує поняття з практики ЄСПЛ «плоди отруйного дерева» і теж визнає недопустимими доказами вказані висновки експертів від 01.03.2016 року № 868 та від 21.03.2016 року за № 968, якими були оцінені мобільні телефони, оскільки ці висновки походять від незаконного вилучення мобільних телефонів внаслідок істотного порушення прав та свобод обвинувачених.
Стороною обвинувачення в якості чергового письмового доказу була надана постанова від 14.02.2016 року про визнання речовим доказом простирадла, добровільно виданого ОСОБА_41 /дочкою потерпілого ОСОБА_10 /
Стороною захисту заявлено клопотання про визнання цієї постанови неналежним доказом, оскільки на думку захисту це простирадло ніякого доказового значення не має.
Прокурор не зміг пояснити роль цього простирадла, як доказу.
Суд, дослідивши вказану постанову слідчого зазначає, що в постанові слідчий тільки вказав, що вказане простирадло було видане дочкою потерпілого, однак не навів жодних мотивів яким критеріям зазначеним в ст.98 КПК України «Речові докази» відповідає це простирадло, тому суд визнає дану постанову неналежним доказом.
Прокурором в якості ще одного письмового доказу була надана постанова про визнання речовими доказами: технічного паспорту на автомобіль ВАЗ 21013, полісу цивільно правової відповідальності, специфікації до договорів, договір, клаптику картону з номерами телефонів, наручного годиннику «Омакс», двох батарейок до телефону «Нокіа», наручного жіночий годинника «IBELI», брошки жовтого кольору, телефізору «Електрон» з пультом управління до нього, мікро-сд «Лайф» та ободу картки до нього. /т.4 а.с.29/
Яке відношення дані речі та предмети мають в якості речових доказів, прокурор суду пояснити не зміг.
Сторона захисту заявила клопотання про визнання цієї постанови неналежним доказом, оскільки прокурор, який раніше брав участь в розгляді кримінального провадження заявляв, що ці речі та предмети не мають доказового значення, а цей прокурор заявив, що мають.
Суд, погоджується з думкою сторони захисту, оскільки в наданій прокурором постанові взагалі ніяким чином не зазначено яке ж доказове значення в розумінні ст.98 КПК мають дані речі та предмети, а прокурор в судовому засіданні пояснити це не зміг, тому суд визнає дану постанову неналежним доказом.
Також прокурором було надано висновки судових експертиз:
- від 17.03.2016 року № 185 дактилоскопічної про відсутність слідів на скобі «Г» образної форми вилученої з домоволодіння ОСОБА_10 ;
-від 03.03.2016 року № 327 щодо непридатності для ідентифікації сліду взуття на клаптику картону з розбійного нападу на ОСОБА_10 ;
-від 23.02.2016 року № 143 дактилоскопічної, про те, що вилучені при ОМП сліди рук належать йому;
- від 26.02.2016 року № 321 щодо виявлення матованого хімічного волокна на відрізку дактилоскопічної плівки з ОМП і без подальшого проведення відповідних експертиз стосовно цього волокна.
/т.4 а.с.48-81/
Сторона захисту просила визнати неналежними доказами перелічені висновки експертиз, оскільки на їх думку вони не мають доказового значення.
Суд, дослідивши вказані висновки експертиз зазначає, що жоден з них дійсно не має ніякого доказового значення по даному кримінальному провадженню, тому визнає їх неналежними доказами.
Прокурором також була надана постанова про визнання речовими доказами фрагменту шпалери зі стіни, трьох фотокарток, фрагменту вази, вилучених з огляду місця події в домоволодінні потерпілого ОСОБА_10 .
Однак, як заявив прокурор це не являється речовими доказами, а постанову він надав виключно для вирішення долі цих речей у вироку суду.
В якості чергового письмового доказу стороною обвинувачення був наданий висновок судово-медичного експерта від 25.05.2016 року № 145 відносно потерпілого ОСОБА_10 , який був проведений на підставі медичної документації, отриманої з лікарні і згідно якого у потерпілого були виявлені тілесні ушкодження у виді: травми голови (забою головного мозку, субарахноідальний крововилив, забитою рани тім`яної ділянки голови), грудної клітини (множинні забої м`яких тканин грудної клітини, забою легень, перелому 8,9 ребер справа, 9 ребра зліва, пневмомедіастинум, гемоторакс зліва) та живота (забрюшинна гематома, забою нирок), закритого перелому ліктьової кістки, множинні забої, садна, крововиливи обличчя, шиї, які експертом кваліфіковані як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння. /т.4 а.с.87-88/
Стороною захисту було заявлене письмове клопотання про визнання цього висновку експерта недопустимим доказом, оскільки:
-медична документація за якою проводилась експертиза була вилучена з медичного закладу не за рішенням слідчого судді, а на підставі запиту слідчого;
-експертиза, на думку захисту, повинна проводитись тільки по потерпілому, а по медичній документації у виключних випадках;
-дана експертиза, як на думку захисту, була проведена поза строками досудового розслідування, який закінчився 16.05.2016 року, до якої дати був продовженний за першим клопотанням слідчого, після чого слідчий повторно не мав права звертатись про повторне продовження строку слідства, оскільки згідно ч.3 ст.296 КПК з повторним клопотаням, як вважають захисники має право звертатись тільки прокурор.
/т.4 а.с.89-92/
Дослідивши та проаналізувавши вказані доводи сторони захисту суд зазначає наступне:
Стосовно витребування медичної документації з медичного закладу, то суд зазначає, що відповідно до ст.40, параграфу §2 КПК України слідчий органу досудового розслідування є стороною обвинувачення в кримінальному процесі.
У частині 2 статті 40 КПК наведено перелік повноважень слідчого, але він не є вичерпним, оскільки в п. 9 цієї ж частини вказано, що слідчий здійснює інші повноваження, передбачені КПК. До них слід віднести, наприклад, право слідчого витребувати й отримати від перелічених у ч. 2 ст. 93 КПК державних органів, юридичних, службових і фізичних осіб речей, документів, відомостей тощо.
Таким чином, слідчий органу досудового розслідування в даному випадку, в порядку ч.2 ст.93 КПК України, мав право витребувати медичну документацію стосовно потерпілого ОСОБА_10 з медичного закладу де останній проходив курс лікування.
У випадку ненадання такої документації за запитом слідчого, останній мав би право на звернення з відповідним клопотанням до слідчого судді про тимчасовий доступ до цієї документації в порядку статей 159-160 КПК.
Оскільки у відповідності із загальними нормами, передбаченими ст.159 КПК тимчасовий доступ надає можливість слідчому ознайомитись з матеріалами, які перебувають у володінні певної особи і тимчасовий доступ зобов`язує таку особу надати матеріали слідчому, а за запитом особа може і не надати вказані матеріали.
Тому, витребування слідчим медичної документації за запитом не є порушенням норм КПК, які б стали безумовною підставою для визнання висновку судово-медичного експерта недопустимим доказом.
Пукнктом 4.1. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 р. N 6, на порушення якого посилається сторона захисту передбачено, що судово-медична експертиза з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться судово-медичним експертом шляхом медичного обстеження потерпілих, Проведення цієї експертизи тільки за медичними документами (історії хвороби, індивідуальній карті амбулаторного хворого тощо) допускається у виняткових випадках і лише за наявності справжніх повноцінних документів, що містять вичерпні дані про характер ушкоджень, їх клінічний перебіг та інші необхідні відомості.
Однак, суд не може погодитись з доводами захисту в тій частині, що в даному випадку єксперт повинен був в обов`язковому порядку обстежувати потерпілого, оскільки п.4.1 вищеназваних Правил… передбачає, що у виняткових випадках допускається проведення експертизи за медичними документами.
Судом встановлено, що після виписки з лікарні 12 чи 13 березня 2016 року потерпілий ОСОБА_10 виїхав з м.Суми на проживання до своєї дочки в м.Одесу і повернувся в Суми тільки в січні 2017 року, а проведення судово-медичної експертизи розпочалось 23.05.2016 року, коли потерпілий знаходився в Одесі, що є винятковим випадком для проведення даної експертизи за медичною документацією.
Крім того, суд зазначає, що проведення експертизи розпочалось більш ніж через два з половиною місяці після виписки потерпілого з лікарні, коли тілесні ушкодженя у потерпілого загоїлись, тому в даному випадку, навпаки обов`язковою умовою для проведення повноцінного дослідження потрібна була наявність медичної документації на потерпілого з лікарняного закладу де він лікувався і в якій чітко зазначені всі його обстеження лікарями спеціалістами з різних галузей.
Пунктом 4.13.4 вищезазначених Правил … передбачено, що судово-медичному експерту належить утриматись від встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у випадках: Відсутності медичних документів, у тому числі результатів додаткових досліджень, без яких не можна судити про характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень.
Крім того, суд також зазначає, що висновок експерта повністю відповідає вимогам, передбаченим розділом 3 «Оформлення висновку судово-медичного експерта» Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17.01.95 р. N 6.
Що стосується доводів сторони захисту щодо проведення даної експертизи /25.05.2016/ та складання обвинувального акту /30.05.2016 року/ поза межами строків досудового розслідування, то суд зазначає, що захистом було акцентовано увагу на тому, що строк досудового розслідування до 4-х місяців був продовжений незаконно, оскільки ч.3 ст.296 КПК передбачено, що у разі необхідності прокурор перед спливом продовженого строку може повторно звернутися з клопотанням про продовження строку досудового розслідування в порядку, визначеному цим параграфом, у межах строків, встановленихчастиною другою статті 219цього Кодексу, а в даному випадку в перший раз з клопотанням про продовження строку досудового розслідування від 04.04.2016 року звертався слідчий і постановою заступника прокурора Сумської області від 04.04.2016 року строк досудового розслідування був продовжений до 3-х місяців до 16.05.2016 року. Повторно з клопотанням про продовження цих строків звертався не прокурор, як то передбачено ч.3 ст.296 КПК, а знову звернувся слідчий і заступник прокурора Сумської області своєю постановою від 06.05.2016 року повторно продовжив строк досудового розслідування до 4-х місяців, тобто до 16.06.2016 року, хоча на думку сторони захисту слідчий не мав права повторно звертатись з даним клопотанням. Тому захист вважає, незаконною другу постанову заступника прокурора Сумської області від 06.05.2016 року, яка окремому оскарженню не підлягала і якою строк досудового розслідування був продовжений до 16.06.2016 року. Тому захист вважає, що судово-медична експертиза відносно потерпілого ОСОБА_10 була проведена поза межами строків досудового розслідування і обвинувальний акт відносно ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , був складений та затверджений прокурором 30.05.2016 року також поза межами строків досудового розслідування, у зв`язку з чим захист просить визнати недопустимим доказом вказаний висновок експерта та взагалі виправдати обвинувачених із-за складання обвинувального акту поза межами строків досудового розслідуваня. /т.4 а.с.235-241/
З цього приводу суд зазначає, що за загальною процесуальною нормою, передбаченою ч.1 ст.295 КПК продовження строку досудового розслідування кримінального правопорушення здійснюється за клопотанням слідчого або прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення цього досудового розслідування.
Частиною 3 ст.296 КПК передбачено, що у разі необхідності прокурор перед спливом продовженого строку може повторно звернутися з клопотанням про продовження строку досудового розслідування в порядку, визначеному цим параграфом, у межах строків, встановленихчастиною другою статті 219цього Кодексу.
Стаття 296 КПК має назву «Задоволення клопотання про продовження строку досудового розслідування», тому вона стосується виключно повноважень прокурора щодо вирішення питань продовження вказаних строків та є відсилочною до § 4 цього кодексу, яким передбачений порядок звернення з клопотаннями щодо продовження строків досудового розслідування і до якого входить вищеназвана ст.295 КПК.
Частиною 1 ст.412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Тобто, істотні порушення процесуального закону можуть торкатися прав і законних інтересів як підозрюваного, обвинуваченого та їхніх захисників, законних представників, так і потерпілих, цивільного позивача, цивільного відповідача і їхніх представників, якщо це перешкодило суду повно і всебічно розглянути провадження і вплинуло на постановлення законного й обґрунтованого вироку.
Порушення кримінального процесуального закону, які не вплинули і не могли вплинути на винесення законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення, вважаються неістотними.
В даному випадку вбачається, що строк досудового розслідування до 4 х місяців, тобто до 16.06.2016 року був продовжений уповноваженим на те прокурором, а саме заступником керівника регіональної прокуратури, що не оспорюється стороною захисту, тому той факт, що зі спірним клопотанням звернувся слідчий, а не прокурор як то передбачено ч.3 ст.296 КПК вважається неістотним порушенням процесуального закону, оскільки ніяким чином не впливає на винесення судом законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення, тому проведення судово-медичної експертизи 25.05.2016 року та складання і затвердження обвинувального акту 30.05.2017 року розцінюється судом, як такими, що були проведені та складені в межах строків досудового розслідування.
В якості ще одного письмового доказу стороною обвинувачення був наданий протокол слідчого експерименту від 16.02.2016 року з підозрюваним на той час ОСОБА_12 і з якого вбачається, що даний експеримент був проведений у присутності його захисника ОСОБА_6 із застосуванням техничних засобів відеокамери «Canon».
В протоколі відображено, що спочатку ОСОБА_12 розказав про обставини нападу вчиненого ним з ОСОБА_11 на потерпілого ОСОБА_10 , після чого на пропозицію слідчого добровільно проїхав за місцем мешкання потерпілого в АДРЕСА_6 і там показав де саме вони з ОСОБА_11 сховали автомобіль останнього на якому приїхали з Конотопу, після чого ОСОБА_12 показав яким чином він з ОСОБА_11 проникали на подвір`я, а потім в будинок потерпілого. Перебуваючи в будинку він добровільно показав у присутності свого захисника яким чином і чим вони наносили удари по потерпілому і подробно розповів які саме удари, скільки та чим, у тому числі і «скобою» наніс він та ОСОБА_11 /Після чого присутня під час даного слідчого експерименту дочка потерпілого ОСОБА_42 , почувши від ОСОБА_12 , що батька били «скобою» видала цю скобу співробітникам поліції, яким про скобу раніше відомо не було і під час первісного огляду місця події ця скоба ними не вилучалась/ Також показав де саме він з ОСОБА_11 знайшли гроші та майно, яким заволоділи. Далі показав яким чином покинули домоволодіння ОСОБА_10 .
Після слідчого експерименту підозрюваному ОСОБА_12 та його захиснику був продемонстрований відеозапис зроблений під час експерименту.
Зауважень та заяв як від ОСОБА_12 , так і від його захисника ОСОБА_6 , а також від інших учасників слідчого експерименту не надійшло. /т.4 а.с.157-162/
Прокурором ще була надана заява від ОСОБА_43 - доньки потерпілого ОСОБА_10 про дозвіл на проведення даного слідчого експерименту в будинку батька у зв`язку з тим, що сам ОСОБА_10 на той момент перебував в реанімації. /т.4 а.с.156/
Сторона захисту просила визнати недопустимим доказом вказаний протокол слідчого експерименту, оскільки:
-як вважає захист, слідчим, в порушення ст.104 КПК у протоколі не зазначено модель відеокамери «Canon», її характеристики та на який саме носій здійснювався з неї відеозапис. В протоколі вказано, що на міні диск, а прокурор долучив великий DVD диск;
-згідно вимог ст.240 КПК слідчий експеримент проводиться лише за добровільною згодою власника житла, а в даному випадку є тільки згода ОСОБА_43 доньки потерпілого, але вона не є власником /володільцем/ житла.
Інших підстав для визнання протоколу слідчого експерименту недопустимим доказом захистом не заявлено.
З приводу наведених стороною захисту доводів суд зазначає, що дійсно п.1 ч.3 ст.104 КПК передбачено, що у вступній частині протоколу зазначається, окрім іншого, також нформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання.
Однак не зазначення слідчим у вступній частині протоколу слідчого експерименту моделі відеокамери, її характеристик, носія, на який здійснювався відеозапис та не долучення міні диску не являється істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодаства у розумінні ст.412 КПК, тому не являються безумовними підставами для визнання протоколу слідчого експерименту недопустимим доказом.
Суд, вже зазначав у даному вироку і ще раз вказує на те, що істотні порушення процесуального закону можуть торкатися прав і законних інтересів як підозрюваного, обвинуваченого та їхніх захисників, законних представників, так і потерпілих, цивільного позивача, цивільного відповідача і їхніх представників, якщо це перешкодило суду повно і всебічно розглянути провадження і вплинуло на постановлення законного й обґрунтованого вироку (ухвали).
Порушення кримінального процесуального закону, які не вплинули і не могли вплинути на винесення законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення, вважаються не істотними.
Щодо проведення даного слідчого експерименту за згодою доньки потерпілого - ОСОБА_43 , то суд зазначає, що у відповідності з вимогами ч.5 ст.240 КПК слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи, здійснюється лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє …
В даному випадку ОСОБА_42 є рідною дочкою потерпілого ОСОБА_10 , що не оспорюється стороною захисту, також вона є його спадкоємецею першої черги.
Крім того, при приїзді в м.Суми вона проживає в будинку свого батька, має безперешкодний доступ до цього будинку, тому вона є титульним володільцем даного будинку в розумінні статей 397, 398 ЦК України, оскільки набула такого права на підставах, встановлених законом, а саме на право проживання в даному будинку.
Тому, враховуючи, що на час проведення слідчого експерименту потерпілий ОСОБА_10 перебував в реанімації, після вчиненого відносно нього злочину, то в такому випадку його дочка ОСОБА_42 мала законне право надати дозвіл на проведення слідчого експерименту в будинку свого батька з підозрюваним ОСОБА_12 .
Таким чином, дослідивши та проаналізувавши уважно всі доводи сторони захисту щодо недопустимості доказу, суд визнає протокол слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_12 належним та допустимим доказом.
В якості ще одного письмового доказу стороною обвинувачення був наданий протокол огляду місця події від 16.02.2016 року, проведений одразу ж після слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_12 та заяву доньки потерпілого ОСОБА_43 від 16.02.2016 року про дозвіл на проведення цього огляду і видачу скоби «Г» образної форми. /т.4 а.с.163-164/
Із заяви ОСОБА_43 вбачається, що під час слідчого експерименту від підозрюваного ОСОБА_12 їй стало відомо, що батька били скобою «Г» образної форми, тому вона вказала на цю скобу, яка залишилась в будинку після нападу і добровільно видала її співробітникам поліції.
Стороною захисту було заявлене клопотання про визнання недопустимим доказом заяви ОСОБА_43 про дозвіл на проведення огляду і сам протокол огляду місця події від 16.02.2016 року, оскільки:
-на огляд житла не було дозволу слідчого судді;
-заява ОСОБА_43 не є доказом і про скобу вона могла повідомити тільки під час допиту;
-арешт на скобу не накладався і слідчий з відповідним клопотанням до слідчого судді не звертався.
Інших підстав для визнання доказу недопустимим сторона захисту не заявила.
Дослідивши та проаналізувавши всі доводи сторони захисту суд зазначає, щодо огляду житла без ухвали слідчого судді, то в даному випадку як зазначав суд вище, цей слідчий експеримент проводився з дозволу титульного володільця вказаного домоволодіння ОСОБА_43 , а огляд місця події - будинку де під час слідчого експерименту була виявлена «скоба» проводився безпосередньо після закінчення слідчого експерименту також з дозволу титульного володільця ОСОБА_43 , тому дозволу слідчого судді на проведення такого огляду в даному випадку не потрібно.
Оскільки суд вже наводив мотиви в даному вироку стосовно аналогічної підстави і вказував на те, що проаналізувавши положення ч.1 ст.233 КПК, ст.30 Конституції України, ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо забезпечення недоторканності житла та іншого володіння особи, вбачається, що кримінальний процесуальний закон установлює імперативну вимогу про неможливість проникнення до вказаних об`єктів та встановлює винятки із загального правила - можливість такого проникнення тільки на підставі ухвали слідчого судді чи за добровільною згодою особи, яка ними володіє.
В даному випадку огляд житла проводився за добровільною згодою титульного володільця житла ОСОБА_43 , що повністю відповідає вказаним правовим актам.
Щодо тверджень захисту, що заява ОСОБА_43 про видачу скоби не може розцінюватись в якості доказу суд вказує на те, що у відповідності з ч.2 ст.100 КПК речовий доказ …, наданий добровільно …, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий.
Таким чином, вказана заява ОСОБА_43 підтверджує той факт, що це не правоохоронні органи самі вилучили, а вона сама добровільно видала їм вказану скобу.
Тому дана скоба не являється тимчасово вилученим майном і накладення на неї подальшого арешту не потрібно, оскільки завданням арешту майна у відповідності з вимогами ч.1 ст. 170 КПК є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Судом встановлено, що при проведенні первісного огляду місця події будинку потерпілого ОСОБА_10 , який відбувся - 14.02.2016 року /т.3 а.с.98-119/, за два дні до слідчого експерименту, співробітникам поліції ще не було відомо, що під час нападу потерпілого били вказаною скобою і це стало відомо тільки під час слідчого експерименту, де підозрюваний ОСОБА_12 вказав про скобу. І тільки після вказівки ОСОБА_12 , дана скоба була виявлена та видана дочкою потерпілого.
Таким чином, підозрюваний ОСОБА_12 повідомив співробітникам поліції про обставини, які їм не були і не могли бути відомими раніше, т.я. потерпілий ще допитаний не був із-за перебування в реанімації.
Таким чином, уважно дослідивши та проаналізувавши всі доводи сторони захисту щодо визнання вказаних доказів недопустимими, суд визнає належними і допустимими доказами протокол огляду місця події від 16.02.2016 року в ході якого в домоволодінні ОСОБА_10 була вилучена «скоба» про яку стало відомо під час слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_12 та заяву ОСОБА_43 про добровільну видачу цієї скоби.
Як пояснив прокурор у судовому засіданні слідчий експеримент з обвинуваченим ОСОБА_11 за фактом розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_10 не проводився, але судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_12 під час слідчого експерименту повністю підтвердив у присутності свого захисника безпосередню участь ОСОБА_11 в даному розбійному нападі, чітко вказавши про його активні дії.
ОСОБА_11 і його захисникам відкривався протокол цього слідчого експерименту під час закінчення досудового розслідування в порядку ст.290 КПК, але в судовому засіданні ні сам ОСОБА_11 , ні його захисники не вказували, що ОСОБА_12 на слідчому експерименті оговорив його та не навели жодних підстав на спростування відомостей отриманих при слідчому експерименті з ОСОБА_12 які стосувались ОСОБА_18 .
Таким чином, на підставі вищенаведених доказів, які були визнані судом належними і допустимими суд робить висновок про доведеність вини обвинувачених ОСОБА_11 і ОСОБА_12 в розбійному нападі на потерпілого ОСОБА_10 .
Згідно висновку судово-медичного експерта від 28.03.2016 року № 93, на підставі проведеного огляду 26.02.2016 року, на той час підозрюваного ОСОБА_18 ніяких тілесних ушкоджень у нього не виявлено, що підтверджує, що після затримання правоохоронними органами фізичне насильство до нього не застосовувалось. /т.5 а.с.42-43/
В якості ще одного письмового доказу винуватості ОСОБА_11 по всім інкримінованим йому епізодам, прокурором були надані матеріали негласних слідчих дій, які були розсекречені під час судового розгляду, а саме ухвала слідчого судді Апеляційного суду Сумської області від 23.02.2016 року про надання дозволу на проведення аудіо, відеоконтролю місця його попереднього ув`язнення в камері ізолятора тимчасового тримання Конотопського відділу поліції де він утримувався під вартою та протокол про результати аудіоконтролю вказаного місця від 22.03.2016 року в якому зафіксована розмова ОСОБА_11 з іншою особою /названою «співрозмовником»/ в ході якої «співрозмовник» явно випитував у ОСОБА_11 про вчинені ним злочини, та всіляко спонукав його зізнатись слідчому в усіх вчинених епізодах і що це полегшить його участь та ретельно розпитував, що саме він вчинив. А ОСОБА_11 в свою чергу надавав йому відповіді, що у нього одна 187, потім кража телят, конкретно не пояснюючи про що саме він казав. /т.5: флеш-накопичювач та DVD диск а.с.40-41; ухвала слідчого судді та протокол а.с.46-55/
Сторона захисту просила визнати ці матеріали негласних слідчих дій недопустимими доказами, оскільки:
-протокол про результати аудіоконтролю складений о/у Конотопського ВП ОСОБА_44 , а доручення слідчого на його ім`я про проведення цих дій відсутнє;
-вказані матеріали негласних слідчих дій не відкривались ні обвинуваченому ні захисту під час виконання ст.290 КПК;
-з протоколу аудіоконтролю вбачається, що негласна слідча дія проводилась в ІТТ в період з 24.02. по 26.02.2016 року, а протокол складений тільки через місяць 22.03.2016 року, хоча відповідно до ч.3 ст.252 КПК повинен бути складений не пізніше ніж через 24 години з моменту припинення цих дій;
-вказана негласна слідча дія проводилась по кримінальному провадженню по епізоду ОСОБА_15 , а провадження по іншим епізодам були об`єднані в одне з епізодом ОСОБА_15 лише 18.04.2016 року;
-відповідно до ст.253 КПК особи, конституційні права яких були тимчасво обмежені під час негласних слідчих дій мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом, а ОСОБА_11 не попереджався до вказаного часу про проведені відносно нього негласні слідчі дії.
Також стороною захисту було зроблено ряд посилань на практику ЄСПЛ з приводу проведення негласних слідчих дій. /т.5 а.с.56-61/
Інших підстав для визнання даних матеріалів недопустимими доказами стороною захисту не наведено.
Прокурором не наведено ніяких спростувань на доводи сторони захисту, а прокурор тільки пояснив, що на його думку дана негласна слідча дія була проведена у відповідності із законом.
Ретельно дослідивши та проаналізувавши всі доводи сторони захисту суд погоджується, що всі вони мають місце, а саме, дійсно стороною обвинувачення не надано суду доручень слідчого про проведення вказаних негласних слідчих дій оперативним співробітникам, що є порушенням вимог ч.6 ст.246 КПК.
Дійсно під час закінчення досудового розслідування і відкриття матеріалів кримінального провадження обвинуваченим та їх захисникам не були відкриті матеріали вказаних негласних слідчих дій, оскільки були розсекречені тільки під час судового розгляду і були відкриті стороні захисту як додаткові матеріали в судовому засіданні.
Дійсно ч.3 ст.252 КПК передбачено, що протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення зазначених негласних слідчих (розшукових) дій передаються прокурору. Вказані негласні дії були припинені 26.02.2016 року, а протокол про їх проведення був складений майже через місяць - 22.03.2016 року.
Дійсно статею 253 КПК передбачено, що особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його захисник мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про таке обмеження.
Відповідне повідомлення про факт і результати негласної слідчої (розшукової) дії повинне бути здійснене протягом дванадцяти місяців з дня припинення таких дій, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом.
Судом встановлено, що на момент звернення до суду з обвинувальним актом ні обвинувачений ОСОБА_11 , ні його захисники не були повідомлені про факт і результати негласної слідчої (розшукової) дії проведеної відносно ОСОБА_11 , оскільки ці матеріали були розсекречені тільки під час судового розгляду.
Крім того, суд відповідно до ч.2 ст.8 КПК при вирішенні перелічених доводів захисту повинен застосувати принцип верховенства права у кримінальному провадженні з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 5 листопада 2002 року у справі «Аллан проти Сполученого Королівства»№ 48539/99, посилаючись на прецедентну практику Верховного Суду Канади, вказав: «Чи зачеплене право зберігати мовчання в тій мірі, що виникає питання про порушення статті 6 Конвенції, залежить від усіх обставин конкретної справи. Деякі орієнтири в цьому відношенні вбачаються у рішеннях Верховного Суду Канади, ... в яких право зберігати мовчання при обставинах, схожих з обставинами даної справи досліджувалось в контексті статті 7 Канадської хартії прав та свобод. У них Верховний Суд Канади висловив думку про те, що, якщо інформатор, який, імовірно, прагне порушити право обвинуваченого зберігати мовчання, не був очевидно державним агентом, слід піддати аналізу як відносини між інформатором та державою, так і відносини між інформатором та обвинуваченим: право зберігати мовчання буде порушене тільки в тому випадку, якщо інформатор діяв у якості державного агента в момент, коли обвинувачений робив свою заяву і якщо інформатор спонукав обвинуваченого зробити заяву. Чи може інформатор вважатись державним агентом, залежить від того, чи відбувся б обмін між обвинуваченим та інформатором за відсутності втручання влади, у якій формі і яким способом. Чи повинен вказаний доказ вважатись випитаним інформатором, залежить від того, чи була розмова між ним та обвинуваченим функціональним еквівалентом допиту, а також від характеру відносин між інформатором та обвинуваченим».
У даному випадку із прослуханого в судовому засіданні аудіозапису розмови з камери ІТТ між підозрюваним ОСОБА_11 та його «співрозмовником», який утримувався в одній камері по манері розмови можна зробити висновок, що «співрозмовник» був інформатором і в даному випадку діяв у якості державного агента, оскільки він весь час спонукав ОСОБА_11 зізнатись слідчому у всіх вчинених епізодах злочинної діяльності вказуючи, що це йому стане полегшенням при призначенні покарання, тощо.
Таким чином, суд доходить висновку, що даний доказ повинен вважатись випитаним інформатором, оскільки на той час ОСОБА_11 ще не давав слідчому зізнавальні показання по всім інкримінованим йому епізодам.
На підставі наведених доводів суд визнає матеріали негласних слідчих дій у виді аудіоконтролю місця з додатками до нього оптичного носія DVD диску та флеш-карти micro SD 2 Gb та протокол про результати аудіоконтролю - недопустимими доказами, як такими, що були отримані внаслідок істотного порушення прав та свободобвинуваченого ОСОБА_11 .
Здобуті під час досудового розслідування і досліджені в судовому засіданні докази, які визнані судом належними і допустимими та на які йде посилання у вироку, суд визнає також і об`єктивними.
Таким чином, наведені вище докази повністю підтверджують ту обставину, що обвинувачені ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , за попередньою змовою між собою вчинили: викрадення бичка з господарства ОСОБА_9 та вчинили розбійні напади на потерпілих: ОСОБА_15 ; ОСОБА_16 і ОСОБА_17 та на потерпілого ОСОБА_10 .
Виходячи із здобутих доказів і надавши їм належну оцінку суд кваліфікує дії обвинувачених наступним чином:
Дії обвинуваченого ОСОБА_11 суд кваліфікує:
-за ч.3 ст.185 КК України, т.я. він таємно викрав чуже майно, тобто вчинив крадіжку повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднану з проникненням у сховище;
-за ч.3 ст.187 КК України, т.я. він вчинив напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, тобто вчинив розбій за попередньою змовою групою осіб, будучи особою, яка раніше вчинила розбій, поєднаний з проникненням у житло;
-за ч.4 ст.187 КК України, т.я. він вчинив напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, тобто вчинив розбій за попередньою змовою групою осіб, будучи особою, яка раніше вчинила розбій, поєднаний з проникненням у житло та поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.
Дії обвинуваченого ОСОБА_12 суд також кваліфікує:
-за ч.3 ст.185 КК України, т.я. він таємно викрав чуже майно, тобто вчинив крадіжку повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднану з проникненням у сховище;
-за ч.3 ст.187 КК України, т.я. він вчинив напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, тобто вчинив розбій за попередньою змовою групою осіб, будучи особою, яка раніше вчинила розбій, поєднаний з проникненням у житло;
-за ч.4 ст.187 КК України, т.я. він вчинив напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, тобто вчинив розбій за попередньою змовою групою осіб, будучи особою, яка раніше вчинила розбій, поєднаний з проникненням у житло та поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.
При призначенні покарання, суд на підставі ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особи винних та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_11 є наявність на утриманні неповнолітньої дитини. /т.5 а.с.63-64/
Суд не може визнати в якості обставин, які пом`якшували б покарання обвинуваченого ОСОБА_11 з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння у розкритті злочинів та часткове відшкодування завданих збитків, як то зазначено в обвинувальному акті, оскільки в судовому засіданні ОСОБА_11 пояснив, що він не вчиняв жодного з інкримінованих йому злочинів і користуючись своїм право на захист відмовився надати суду показання по суті пред`явленого йому обвинувачення.
Така позиція свідчить, що він не розкаявся у злочинах, які були доведені стороною обвинувачення в судовому засіданні і шкоду потерпілим не відшкодовував.
Суд також не може визнати обставиною, яка пом`якшує покарання характеристику з місця проживання, оскільки в ній не наведені ніякі характеризуючи дані на ОСОБА_11 , а тільки зазначено, що скарг та зауважень від сусідів відносно нього не надходило. /т.5 а.с.66/
Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_11 є вчинення злочинів щодо осіб похилого віку.
Обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_12 є наявність на утримання неповнолітніх дітей.
Суд також не може визнати в якості обставин, які пом`якшували б покарання обвинуваченого ОСОБА_12 з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння у розкритті злочинів та часткове відшкодування завданих збитків, як зазначено в обвинувальному акті, оскільки в судовому засіданні ОСОБА_12 також пояснив, що він не вчиняв жодного з інкримінованих йому злочинів і користуючись своїм право на захист теж відмовився надати суду показання по суті пред`явленого йому обвинувачення.
Така позиція теж свідчить, що він не розкаявся у злочинах, які були доведені стороною обвинувачення в судовому засіданні і шкоду потерпілим не відшкодовував, а повернення потерпілому ОСОБА_10 вилученого у нього мобільного телефону та наручного годинника Ракета, які визнані судом недопустимими доказами не може бути розцінене, як добровільне часткове відшкодування завданої шкоди, тому, що добровільності тут ніякої не було, оскільки ці речі були у нього вилучені співробітниками поліції.
Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_12 є вчинення злочинів щодо осіб похилого віку.
Враховуючи, що обвинувачені ОСОБА_11 та ОСОБА_45 вчинили чотири злочини, один з яких є тяжким, а три розбійних напади з проникненням у житло є особливо тяжкими, на останньому розбійному нападі заподіяли потерпілому ОСОБА_10 тяжкі тілесні ушкодження з метою довести свій злочинний намір щодо заволодіння майном до кінця, кожен з них має незняту і не погашену у встановленому законом порядку судимість за аналогічний тяжкий корисливий злочин /ч.3 ст.185 КК/, за який відбували покарання в місцях позбавлення волі, але після звільнення належних висновків для себе не зробили і знову вчинили чотири корисливих злочини, що свідчить про їх схильнісь до вчинення даного виду умисних злочинів, шкоду потерпілим не відшкодували та не вживали ніяких заходів направлених на її відшкодування, а навпаки обраним способом захисту намагались вести суд в оману з метою уникнення справедливого покарання за вчинене, тому за таких обставин суд доходить висновку про необхідність призначення кожному обвинуваченому покарання тільки з ізоляцією від суспільства і призначення такого покарання буде необхідним й достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно ч. 1ст. 128 КПК України, особа, яка отримала матеріальну та моральну шкоду від злочину, має право пред`явити до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов. Форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які предявляються у порядку цивільного судочинства.
Потерпілий ОСОБА_10 звернувся до суду з цивільним позовом про стягнення з обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_12 майнової шкоди у розмірі 24474 грн.43 коп., яка складається із суми викрадених грошей у розмірі 2611 грн., вартості викраденого майна у розмірі 2105 грн. та перебування на стаціонарному лікуванні в Сумській обласній лікарні на придбання ліків у сумі 19293 грн. 43 коп. та просить стягнути на його користь і моральну шкоду розміром 3000 грн.
В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_10 позовні вимоги підтримав повністю.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України і за заподіяну моральну шкоду передбаченіст. 1167 ЦК України.
Обвинувачені у судовому засіданні відмовилися від дачі показань і вказали, що вони злочини не вчиняли і з позовом не згодні, але враховуючи встановлені обставини спричинення винними злочину потерпілому, підлягає частковому задоволенню позовні вимоги у частині відшкодування майнової шкоди, виходячи з того, що потерпілому ОСОБА_10 повернуте майно, а саме: мобільний телефон «Nokia 1616-2» вартістю 190 грн., мобільний телефон «Nokia 6230і» вартістю 275 грн. із карткою памяті 2 мб вартістю 28 грн., медаль «20 років Перемоги в Великій вітчизняній війні 1941-1945 років» вартістю 25 грн., медаль «50 Перемоги в Великій вітчизняній війні 1941-1945 років» вартістю 40 грн., медаль «50 років Збройних силам СРСР» вартістю 15 грн., медаль «Ветеран Праці» вартістю 25 грн., на загальну суму 598 грн., фіскальними чеками підтверджено придбання ліків у період перебування потерпілого на стаціонарному лікуванню у розмірі 19235,11 грн., а тому на користь потерпілого ОСОБА_10 підлягає стягненню матеріальні збитки у розмірі 23353,11грн. в солідарному порядку з обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
При визначенні розміру моральної шкоди суд сприймає до уваги характер та обсяг фізичних страждань потерпілого ОСОБА_10 , його похилий вік та попередній його стан здоров`я, заподіяння йому під час розбійного нападу тяжких тілесних ушкоджень, тривалість перебування у реанімації та зусилля, витрачені потерпілим на поновлення свого попереднього стану, викликану цим зміну життєвих стосунків потерпілого, а також враховуючи матеріальне становище сторін, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що моральна шкода підлягає задоволенню у повному обсязі сумі 3000 гривень та підлягає стягненню на користь ОСОБА_10 по 1500 грн. з кожного обвинуваченого.
У відповідності з вимогами ч.5 ст.72 КК України підлягає зарахуванню обвинуваченим ОСОБА_11 та ОСОБА_12 строк ув`язнення оскільки вони засуджені до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до них було застосовано попереднє ув`язнення в період часу з 15.02.2016 року /моменту їх фактичного затримання в м.Конотоп/ по 16.02.2018 року включно /по день постановлення вироку суду/, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Даний строк підлягає зарахуванню день за два по день постановлення вироку суду, незважаючи на те, що Законом № 2046-VIII від 18.05.2017 року були внесені зміни до ч.5 ст.72 КК України і було визначено, що строк попереднього ув`язення зараховується день за день, оскільки у відповідності з вимогами ст.58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, та згідно ч.2 ст.5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі, а зміни до ч.5 ст.72 КК були прийняті під час попереднього ув`язення обвинувачених, тому до них повинна застосовуватись редакція цієї норми закону, яка діяла до внесення зазначених змін.
Враховуючи, що суд вважає за необхідне призначити обвинуваченим міру покарання у виді позбавлення волі, тому обраний відносно обвинувачених запобіжний захід у виді тримання під вартою підлягає залишенню без змін до набрання вироком законної сили.
Підлягають стягненню з обвинувачених на користь держави, в порядку ст.124 КПК України процесуальні витрати: за проведення експертизи № 868 від 01.03.2016 року вартістю 351,84 грн., експертизи №968 від 21.03.2016 року вартістю 263,88 грн.; експертизи № 185 від 17.03.2016 року вартістю 660,30 грн., експертизи №1485 від 06.04.2016 року вартістю 263,88 грн.; експертизи № 216 від 26.01.2016 року вартістю 184,14 грн., експертизи за №88 від 09.02.2016 року вартістю 494,01 грн., на загальну суму 2212,05 грн. стягнути у солідарному порядку з обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
Долю речових доказів вирішити відповілно до ст.100 КПК УКраїни.
Керуючись ст.ст.124, 128, 129, 370, 373, 374 КПК України,
У Х В А Л И В :
ОСОБА_11 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.185, ч.3 ст.187, ч.4 ст.187 КК України та призначити йому покарання:
-за ч.3 ст.185 КК України 5 років позбавлення волі;
-за ч.3 ст.187 КК України 10 років позбавлення волі із конфіскацією майна;
-за ч.4 ст.187 КК України 11 років позбавлення волі із конфіскацією майна.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити до відбування ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі на строк 11 /одинадцять/ років із конфіскацією майна.
Строк відбування покарання ОСОБА_11 рахувати з 15.02.2016 року з моменту його фактичного затримання.
Відповідно до вимог ч.5 ст.72 КК України зарахувати обвинуваченому ОСОБА_11 строк попереднього ув`язнення оскільки він засуджений до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до нього було застосовано попереднє ув`язнення в період часу з 15.02.2016 року по 16.02.2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_11 до набрання вироком законної сили залишити без зміни тримання під вартою.
ОСОБА_12 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.185, ч.3 ст.187, ч.4 ст.187 КК України та призначити йому покарання:
-за ч.3 ст.185 КК України 5 років позбавлення волі;
-за ч.3 ст.187 КК України 10 років позбавлення волі із конфіскацією майна;
-за ч.4 ст.187 КК України 11 років позбавлення волі із конфіскацією майна.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити до відбування ОСОБА_12 покарання у виді позбавлення волі на строк 11 /одинадцять/ років із конфіскацією майна.
Строк відбування покарання ОСОБА_12 рахувати з 15.02.2016 року з моменту його фактичного затримання.
Відповідно до вимог ч.5 ст.72 КК України зарахувати обвинуваченому ОСОБА_12 строк попереднього ув`язнення оскільки він засуджений до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до нього було застосовано попереднє ув`язнення в період часу з 15.02.2016 року по 16.02.2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_12 до набрання вироком законної сили залишити без зміни тримання під вартою.
Стягнути з ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в солідарному порядку на користь ОСОБА_10 завдану йому матеріальну шкоду у розмірі 23353,11 грн.
Стягнути з ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на користь ОСОБА_10 по 1500 грн. з кожного у відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_11 і ОСОБА_12 солідарно процесуальні витрати за проведення експертиз у розмірі 2212,05 грн. у дохід держави.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 лютого 2016 року на майно: мобільний телефон ««Nokia 6230і» з сім-картою оператора мобільного зв*язку «Київстар» з № НОМЕР_7 ; ключи від автомобіля ВАЗ 21013 з брелком та поломаним ключем мобільний телефон «Nokia 2600», імеі: НОМЕР_8 з сім-картою опертатора мобільного зв*язку «Київстар» з № НОМЕР_9 , мобільний телефон «Nokia 1616-2» імеі: НОМЕР_5 з сім-картою оператора мобільного зв*язку «Київстар» з № НОМЕР_10 ; автомобіль ВАЗ 21013, державний номерний знак НОМЕР_3 - скасувати.
Речові докази: мобільний телефон «Nokia 1616-2», мобільний телефон «Nokia 6230і» із сім карткою оператора мобільного зв`язку «Київстар», медаль «20 років в Великій Вітчизняній війні 1941-1945», медаль «50 років Перемоги в Великій вітчизняній війні 1941-1945 років», медаль «50 років Збройним силам СРСР», медаль «Ветеран Праці», медаль «За долголетний добросовестный труд», годинник «Ракета», металеві ланцюжки та 3 брелка у вигляді ключів та брелок у вигляді серця, які передані на зберігання потерпілому ОСОБА_10 залишити йому;
простирадло (паперовий пакунок) та одяг потерпілого ОСОБА_10 (паперовий пакунок), які видала добровільно його дочка ОСОБА_42 та передані на збереження до камери зберігання речових доказів Сумського ВП (м. Суми) ГУНП в Сумській області повернути потерпілому ОСОБА_10 ;
металевий предмет «Г» подібної форми (металева скоба), який перебуває у пакеті №18229096 та переданий на збереження до камери зберігання речових доказів Сумського ВП (м. Суми) ГУНП в Сумській області повернути потерпілому ОСОБА_10 ;
- технічний паспорт на автомобіль ВАЗ 21013 31 серії НОМЕР_11 на ім`я ОСОБА_46 ; поліс №АІ 8463593; специфікація до договорів №23-57196 від 31.01.2016; договір 727-1600356 від 12.12.2016 р.; клаптик картону з написом НОМЕР_12 , НОМЕР_13 ; наручний годинник «ОМАХ» з однією лямкою; дві батарейки до телефону «Nokia BL-5С 3,7V»; жіночий наручний годинник IBELI з чорним ремішком; брошка жовтого кольору з 3-мя камінцями блакитного кольору; телевізор «Електрон» 012308068 та пульт до нього обмотаний білим скотчем; мікро-сд «Life» та обід з картки ««Life» з номером 230022916493, які передані на збереження до камери зберігання речових доказів Сумського ВП (м. Суми) ГУНП в Сумській області повернути дружині ОСОБА_12 (т.4, а.с. 28-29)
- фрагмент шпалеру зі стіни кімнати №3 та стіни біля дивану з нашаруванням речовини бурого кольору (пакет №1), три фотокартки виявлені на дивані в кімнаті №3 з нашаруванням речовини бурого кольору (паперовий пакунок №2); фрагмент вази (поміщено до паперового пакунку №3), які передані на збереження до камери зберігання речових доказів Сумського ВП (м. Суми) ГУНП в Сумській області знищити. (т.4, а.с. 86).
сокиру з дерев`яною ручкою, яка була вилучена у ОСОБА_15 , знаходиться в експертному пакеті №3308031 і здана до камери зберігання речових доказів при Конотопському ВП ГУНП в Сумській області повернути потерпілій ОСОБА_15 (т.3, а.с.55).
шапку чоловічу трикотажну сірого кольору з світлою плоскою, яка належить ОСОБА_11 та передана на збереження до камери речових доказів при Конотопському ВП ГУНП в Сумській області повернути ОСОБА_11 (т.3, ас.82).
-банку з-під кави, фрагмент віконної рами, 2 фрагменти телефонного кабелю ( у експертному пакеті 2121520) які були вилучені у ході ОМП 14.01.2016 року та здані на збереження до камери схову Конотопського ВП ГУНП України в Сумській області знищити.
На вирок суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Сумської області через Ковпаківський районний суд м.Суми протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, а обвинуваченими ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , які перебувають під вартою в той же строк з моменту вручення їм копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Головуючий: ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3
