УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа №283/1309/17 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ч.1 ст.164 КК Доповідач ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області в складі:
головуючого-судді ОСОБА_3 ,
суддів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
секретаря ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі в кримінальне провадження № 283/1309/17 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Малинського районного суду Житомирської області від 13 грудня 2017 року відносно
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
громадянина України, уродженця та жителя
АДРЕСА_1 , з базовою
середньою освітою, одруженого,
непрацюючого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України
за участю: прокурора ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
в с т а н о в и в :
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 невинуватим та виправдати за недоведеністю його вини у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.164 КК України. Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_8 сплачував аліменти на утримання свого неповнолітнього сина незважаючи на те, що був безробітним та не мав постійного доходу. А тому, не може визнаватися злісним ухиленням від сплати аліментів, яке хоча і тривало значний проміжок часу чи мало систематичний характер, але було вимушеним з боку особи на яку такий обов`язок покладено. До таких випадків відноситься в тому числі і несплата аліментів особою через неможливість знайти роботу. Звертає увагу на те, що жодних доказів в частині того, що засуджений мав об`єктивну можливість працевлаштуватись та отримувати заробітну плату і сплачувати аліменти, або останній мав певні доходи, але їх приховував, прокурором в ході судового засідання не надано. Посилання на той факт, що ОСОБА_8 міг працевлаштуватись, в т.ч. шляхом звернення до центру зайнятості, є лише припущенням, а відповідно до ст.373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Крім того, судом першої інстанції не було взято до уваги той факт, що органом досудового слідства не було зібрано та не надано суду доказів в частині відомостей про реальні доходи та статки ОСОБА_8 .. ОСОБА_8 в період з 01.10.2012 року по 31.05.2017 року періодично надавав матеріальну допомогу на утримання свого сина. Надані прокурором докази в обґрунтування пред`явленого обвинувачення в їх сукупності свідчать про їх недостатність та у взаємозв`язку не дають підстав для визнання засудженого ОСОБА_8 винуватим у вчиненні вказаного злочину.
В запереченнях на апеляційну скаргу прокурор Коростишівської Місцевої прокуратури ОСОБА_10 , просить апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Малинського районного суду Житомирської області від 13 грудня 2017 року без змін.
Згідно вироку Малинського районного суду Житомирської області від 13 грудня 2017 року, визнано винним ОСОБА_8 у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.164 Кримінального кодексу України та призначено йому покарання у виді 120 годин громадських робіт.
Відповідно до вироку суду першої інстанції, згідно рішення Малинського районного суду Житомирської області від 25 липня 2012 року №0614/2069/2012 ОСОБА_8 зобов`язаний сплачувати аліменти на користь ОСОБА_11 , яка змінила прізвище на ОСОБА_12 , на утримання сина ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_2 у твердій грошовій сумі в розмірі 1000 гривень щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Однак, ОСОБА_8 з 01.10.2012 року по 31.05.2017 року, маючи змогу заробляти гроші та сплачувати аліменти, будучи неодноразово попередженим про кримінальну відповідальність за ухилення від сплати аліментів, умисно, злісно ухиляється від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини (аліментів), яке виразилось в тому, що обвинувачений офіційно на роботу не влаштувався, на обліку в Державному центрі зайнятості не перебував, приховував свої доходи від отриманих сторонніх заробітків та достатньої допомоги на утримання дитини не надавав.
За період з 01.10.2012 року по 31.05.2017 року ОСОБА_8 сплатив аліменти в розмірі 6700 гривень, що становить 119 гривень 64 копійки за місяць, допустивши за вищевказаний час заборгованість в розмірі 51009 гривень 68 копійок.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 , які просили апеляційну скаргу задовольнити, думку прокурора, яка просила вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, а також ухвалу суду першої інстанції в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Згідно з ч.3 ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
За положеннями ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно ст.62 Конституції України - усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
На думку апеляційного суду, ухвалюючи вирок, суд першої інстанції вказаних вимог закону не дотримався.
Кримінальна відповідальність за ч.1 ст.164 КК України передбачена лише у випадку злісного ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів).
Відповідно до примітки ст.164 КК України у ст.164 цього Кодексу під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) слід розуміти будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за шість місяців відповідних платежів.
Визнання судом ухилення злісним повинно бути належним чином встановлено та вмотивовано у вироку.
При цьому, не може визнаватися злісним ухилення від сплати аліментів, яке хоча і тривало значний проміжок часу чи мало систематичний характер, але було вимушеним з боку особи, на яку такий обов`язок покладено законом чи рішенням суду. До таких випадків слід відносити несплату аліментів особою через неможливість знайти роботу, через хворобу, тощо.
З показань обвинуваченого ОСОБА_8 вбачається, що він не був працевлаштований і офіційної заробітної платні не мав. Пропоновані в центрі зайнятості робочі вакансії були вкрай низькооплачувані, а тому він на облік не ставав. Наміру ухилитися від сплати аліментів на утримання своєї неповнолітньої дитини він також не мав. Підробляв неофіційно по найму, однак його заробіток не був достатній для сплати повної щомісячної суми аліментів. В період з серпня 2013 по травень 2017 року він неодноразово частково по мірі можливості сплачував на користь потерпілої аліменти в різних розмірах, що в сукупності становить 6700 грн.
В ході судового розгляду кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_8 на підтвердження своїх показань надав суду відповідні фіскальні чеки, в яких міститься інформація про перерахунок потерпілій ОСОБА_14 , в рахунок погашення суми заборгованості по аліментах, грошових коштів на загальну суму 6700 грн. (а.п.87-110).
Суд першої інстанції, у вироку формально зазначив показання обвинуваченого ОСОБА_8 та надані ним вище зазначені фіскальні чеки про часткову сплату аліментів, проте належної оцінки їм як доказу його невинуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України, - не дав, показання обвинуваченого в частині відсутності в нього умислу на злісне ухилення від сплати аліментів з достатньою обґрунтованістю не спростував, на відсутність з цього приводу належних доказів зібраних в ході досудового розслідування увагу не звернув.
Згідно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин, вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України, злісне ухилення останнім від сплати аліментів виразилося в його змозі заробляти гроші та сплачувати аліменти, він офіційно на роботу не влаштувався, на обліку в Державному центрі зайнятості не перебував, приховував свої доходи від отриманих сторонніх заробітків та достатньої допомоги на утримання дитини не надавав.
Разом з тим, суд першої інстанції, обґрунтовуючи доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України, не навів жодного доказу, який-би свідчив про те, що останній умисно та злісно ухилявся від сплати аліментів на утримання неповнолітнього сина. Всі наявні в кримінальному провадженні докази підтверджують лише факти обов`язку покладеного судом на обвинуваченого ОСОБА_8 щодо сплати ним аліментів, виконання рішення суду відповідною виконавчою службою, попередженнями виконавцем про кримінальну відповідальність ОСОБА_8 в разі злісного ухилення від сплати аліментів, повідомленням центром зайнятості про відсутність на обліку ОСОБА_8 , довідками-розрахунками наявної заборгованості ОСОБА_8 по сплаті аліментів.
На переконання апеляційного суду, такі докази не підтверджують наявність в обвинуваченого ОСОБА_8 прямого умислу на злісне ухилення від сплати аліментів, тобто належну доведеність органом обвинувачення виявлених та встановлених конкретних обставин, які б безпосередньо свідчили про дії останнього спрямовані на невиконання рішення суду - приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця тощо. При цьому, лише наявність істотного розміру заборгованості по сплаті аліментів не може бути безумовним доказом вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України.
Апеляційний суд бере до уваги, що органом досудового розслідування не було перевірено та встановлено жодного випадку виконання ОСОБА_8 робіт по неофіційному найму, суми отриманих ним доходів та реальної можливості сплати ним аліментів, тощо.
Висновки органу досудового розслідування викладені в обвинувальному акті, з якими погодився суд першої інстанції, поклавши їх в основу вироку як доведене формулювання обвинувачення, ґрунтуються виключно на припущеннях та викликають обґрунтовані сумніви в їх доведеності та достовірності.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, допустивши не відповідність висновків фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність, що відповідно до вимог ст.ст.409, 417, п.3 ч.1 ст.284 КПК України є підставами для скасування вироку та закриття кримінального провадження з підстав не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпаності можливостей їх отримання.
Керуючись ст.ст.404,405,407 КПК України, апеляційний суд -
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Малинського районного суду Житомирської області від 13 грудня 2017 року про визнання ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України скасувати, а кримінальне провадження в порядку п.3 ч.1 ст.284 КПК України закрити з підстав не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпаності можливостей їх отримання.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.
Судді:
