УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №283/1309/17 Головуючий у 1-й інст. Тимошенко А. О.
Категорія ст. 164 ч.1 КК України Доповідач Кіянова С. В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 квітня 2019 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого Кіянової С.В.,
суддів: Слісарчука Я.А., Шевченко В.Ю.,
з участю: секретаря Гончарука С.С.,
прокурора Лотуги Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження №12017060080000435 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок Малинського районного суду Житомирської області від 13 грудня 2017 року щодо
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, непрацюючого, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, 2-й провулок Базарний 9, раніше не судимого,-
обвинуваченого за ч.1 ст. 164 КК України, -
в с т а н о в и в:
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_2 невинуватим та виправдати за недоведеністю його вини у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.164 КК України. Вважає вирок суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що ОСОБА_2 в період з 2012 року офіційно ніде працював та не мав постійного джерела доходу, але сплачував аліменти на утримання свого неповнолітнього сина хоча і в неповному обсязі. Вказує, що несплата аліментів особою через неможливість знайти роботу, не може визнаватися злісним ухиленням від сплати аліментів. Посилається на те, що прокурором не надано доказів того, що ОСОБА_2 мав об’єктивну можливість працевлаштуватись та отримувати заробітну плату і сплачувати аліменти, або останній мав певні доходи, які приховував. Стверджує, що посилання прокурора на той факт, що ОСОБА_2 міг працевлаштуватись, в т.ч. шляхом звернення до центру зайнятості, є лише припущенням, на якому не може ґрунтуватися обвинувальний вирок. Крім того зазначає, що органом досудового розслідування не було зібрано та надано суду доказів в частині відомостей про реальні доходи та статки ОСОБА_2.
В запереченні на апеляційну скаргу, яке надійшло від прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3, йдеться про безпідставність вимог апелянта та залишення вироку без зміни.
Вироком Малинського районного суду Житомирської області від 13 грудня 2017 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України та призначено йому покарання у виді 120 годин громадських робіт.
Як встановлено судом та зазначено у вироку, ОСОБА_2 згідно рішення Малинського районного суду Житомирської області від 25 липня 2012 року № 0614/2069/2012 зобов’язаний сплачувати аліменти на користь ОСОБА_4, яка змінила прізвище на ОСОБА_5, на утримання сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 у твердій грошовій сумі в розмірі 1000 гривень щомісячно до досягнення дитиною повноліття.
Однак, ОСОБА_2 з 01.10.2012 року по 31.05.2017 року, маючи змогу заробляти гроші та сплачувати аліменти, будучи неодноразово попередженим про кримінальну відповідальність за ухилення від сплати аліментів, умисно, злісно ухиляється від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини (аліментів), яке виразилось в тому, що обвинувачений офіційно на роботу не влаштувався, на обліку в Державному центрі зайнятості не перебував, приховував свої доходи від отриманих сторонніх заробітків та достатньої допомоги на утримання дитини не надавав.
За період з 01.10.2012 року по 31.05.2017 року ОСОБА_2 сплатив аліменти в розмірі 6700 гривень, що становить 119 гривень 64 копійки за місяць, допустивши за вищевказаний час заборгованість в розмірі 51009 гривень 68 копійок.
В судове засідання апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник ОСОБА_1 не з’явилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Жодних клопотань не надавали.
Враховуючи зазначені обставини та думку прокурора, те, що участь обвинуваченого та його захисника не є обов’язковою відповідно до ч.4 ст.405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе провадити апеляційний розгляд у відсутності захисника та обвинуваченого.
Заслухавши доповідача, думку прокурора в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції вказаних вимог закону дотримався при розгляді даного провадження і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення при викладених у вироку обставинах, правильно встановив фактичні обставини справи і правильно кваліфікував дії обвинуваченого за ч.1 ст. 164 КК України, а саме: злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей.
В судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_2 винним себе у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав та пояснив, що рішенням суду йому встановлено сплачувати аліменти на утримання свого сина в розмірі 1000 гривень щомісячно. Однак, за період з 01.10.2012 року по 31.05.2017 року він не мав офіційної роботи та підробляв без оформлення трудового договору. У зв'язку з цим платив по 100-200 гривень на місяць. Також звертався і в центр зайнятості, але там пропонували роботу, яка йому не підходила. За таких обставин виникла заборгованість по аліментах. Вважав, що ухилення від сплати аліментів виражається в повній несплаті присуджених коштів, а він частково погашав вищевказану заборгованість.
Проте, вина ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 164 КК України, підтверджується сукупністю доказів оцінених судом першої інстанції у відповідності до вимог ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості, достовірності.
Зокрема, висновки суду ґрунтуються на:
- показах потерпілої ОСОБА_5, яка в судовому засіданні пояснила, що після того як вона розлучилась з обвинуваченим, він продав нежитлове приміщення, що використовувалось ними для здійснення підприємницької діяльності, і з цих коштів два місяці сплачував аліменти. Після цього припинив надавати допомогу на утримання дитини і сплачував по 100-200 гривень в місяць;
- показах свідка ОСОБА_7, яка пояснила, що вона є державним виконавцем і у неї на виконанні знаходиться виконавче провадження по стягненню з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини. Він повідомлений під розписку про необхідність сплати аліментів та наслідки ухилення від їх сплати. Однак обвинувачений пояснив, що працівники поліції повідомили його, що якщо він буде платити по 100-200 гривень в місяць, то його не притягнуть до кримінальної відповідальності. В такій сумі він і сплачував аліменти.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_2 підтверджується наступними матеріалами кримінального провадження:
- копією рішення Малинського районного суду Житомирської області від 25 липня 2012 року у цивільній справі № 0614/2069/2012 відповідно до якого з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_4 на утримання дитини ОСОБА_6 у твердій грошовій сумі в розмірі 1000 гривень щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 09.07.2012 року (а.п. 72);
- копією виконавчого листа Малинського районного суду Житомирської області, який виданий 25.07.2012 року на виконання рішення Малинського районного суду Житомирської області від 25 липня 2012 року у цивільній справі № 0614/2069/2012 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини в розмірі 1000 гривень щомісяця (а.п. 55);
- постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Малинського районного управління юстиції ОСОБА_7, відповідно до якої державний виконавець 14.11.2012 року відкрила виконавче провадження по виконанню рішення Малинського районного суду Житомирської області від 25 липня 2012 року у цивільній справі № 0614/2069/2012 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини в розмірі 1000 гривень щомісяця (а.п. 57);
- довідкою-розрахунком Малинського районного відділу державної виконавчої служби в якому зазначено, що ОСОБА_2 повинен був сплачувати аліменти на утримання дитини в розмірі 1000 гривень щомісячно, а сплатив за період з 01.10.2012 року по 31.05.2017 року лише 6700 гривень, допустивши заборгованість в розмірі 51009 гривень 68 копійок (а.п. 58);
- викликами державного виконавця, відповідно до яких ОСОБА_2 викликався до державного виконавця з приводу невиконання рішення про стягнення аліментів на 14.01.2013 року, 21.11.2013 року, 27.05.2015 року, 15.09.2016 року, 08.06.2017 року (а.п. 57, 60, 61, 64, 65). ОСОБА_2 з'являвся на виклики, неодноразово попереджувався про кримінальну відповідальність та зобов'язувався погашати заборгованість зі сплати аліментів (а.п. 62, 64, 65, 66, 67);
- листом Малинського міського центру зайнятості № 483 від 09.06.2917 року, згідно якого ОСОБА_2 за період з 01.10.2012 року по 09.06.2017 року на обліку в центрі зайнятості не перебував (а.п. 70);
- листом Малинського міськрайонного територіального медичного об'єднання № 686 від 20.06.2017 року в якому вказано, що ОСОБА_2 на лікуванні не перебував (а.п. 71).
- квитанціями з яких вбачається, що ОСОБА_2 з 01.10.2012 року по 31.05.2017 року сплачував аліменти в розмірі 100-200 гривень щомісячно (а.п. 87-106). Лише під час досудового слідства, в червні, липні та серпні 2017 року, ОСОБА_2 сплатив 2800 гривень (а.п. 107-110).
Проаналізувавши сукупність зібраних доказів, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, доведена повністю.
З висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд.
Твердження апелянта про те, що не може визнаватись злісним ухиленням від сплати аліментів, яке хоча і тривало значний проміжок часу чи мало систематичний характер, але було вимушеним з боку особи, на яку такий обов'язок покладено є безпідставними.
Так, під ухиленням від сплати аліментів слід розуміти не тільки пряму відмову від сплати присуджених судом аліментів на дітей, а і приховування винним свого дійсного заробітку, зміну роботи або місця проживання з метою уникнути утримань за виконавчим листом, а також інші дії, які свідчать про ухилення від сплати за рішенням суду коштів на утримання дітей. Необхідною умовою притягнення до кримінальної відповідальності за злісну несплату аліментів є наявність рішення суду, що набрало чинності і зобов’язує особу сплачувати аліменти.
Про злісний характер ухилення від сплати аліментів можуть свідчити: тривалість ухилення (приміткою до ст. 164 КК України передбачено, виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за три місяці відповідних платежів), продовження ухилення після попередження про необхідність виконання свого обов’язку та можливість кримінальної відповідальності з боку державного виконавця, неодноразове звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_2 з 01.10.2012 року по 31.05.2017 року, маючи змогу заробляти гроші та сплачувати аліменти, будучи неодноразово попередженим про кримінальну відповідальність за ухилення від сплати аліментів, умисно, злісно ухиляється від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини (аліментів), яке виразилось в тому, що обвинувачений офіційно на роботу не влаштувався, на обліку в Державному центрі зайнятості не перебував, приховував свої доходи від отриманих сторонніх заробітків та достатньої допомоги на утримання дитини не надавав.
Зазначення апелянтом про намагання ОСОБА_2 працевлаштуватись через Центр зайнятості не відповідає дійсності, оскільки спростовується листом Малинського міського центру зайнятості №483 від 09.06.2017 року про те, що у період з 01.10.2012 по 09.06.2017 ОСОБА_2 на обліку в центрі зайнятості не перебував. Крім того, в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_2 дав показання, що при зверненні до центру зайнятості йому пропонували роботу, але вона йому не підходила і він відмовлявся від працевлаштування.
Також, під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, будь-яких обставин, які свідчили б про поважність причини чи вимушеність несплати ОСОБА_2 аліментів (хвороба, каліцтво, обов'язок по утриманню інших осіб, тривале відрядження тощо), не виявлено та в апеляційній скарзі не наведено.
Крім того, судом першої інстанції на підставі досліджених доказів, встановлено, що у період з 01.10.2012 року по 31.05.2017 року ОСОБА_2 сплачено аліментів на суму 6700 грн., а заборгованість зі сплати аліментів складає 51009 грн. 68 копійок. У період з грудня 2015 по жовтень 2016 (11 місяців підряд) аліменти взагалі не сплачувались.
Відповідно до п.65 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, при оцінці доказів, як правило, суд застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Таким чином, установивши в порядку статті 91 КПК України обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, належність та допустимість доказів, з урахуванням доводів сторони захисту та наведенням мотивів на їх спростування, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність поза розумним сумнівом вини обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні даного кримінального правопорушення.
Інші доводи апеляційної скарги захисника також не спростовують висновків суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КК України.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 164 КК України.
Покарання обвинуваченому ОСОБА_2 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України в межах санкції статті за якою його засуджено. Призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
З вищенаведеними висновками місцевого суду погоджується і апеляційний суд та, з урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, відсутності істотних порушень кримінального процесуального законодавства, які б безумовно тягнули за собою скасування судового рішення, не вбачає підстав для скасування вироку суду.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що вирок суду щодо ОСОБА_2 є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Вирок Малинського районного суду Житомирської області від 13 грудня 2017 року щодо ОСОБА_2 – без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді :
