АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
3 травня 2018 року м. Харків
Справа № 629/4590/17
Провадження № 22-ц/790/2307/18
Апеляційний суд Харківської області у складі:
головуючого Кругової С.С.,
суддів Бурлака І.В., Пилипчук Н.П.,
секретаря Прологаєвої А.Д.,
Учасники справи :
Позивач: ОСОБА_1
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області,
Третя особа: Лозівська районна державна адміністрація Харківської області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові
апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 31 січня 2018 року, постановлену суддею Ткаченко О.А.,-
по цивільній справі ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, третя особа: Лозівська районна державна адміністрація Харківської області про визнання права користування земельними ділянками та зобов'язання здійснити певні дії,
в с т а н о в и в :
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, у якому просив визнати право постійного користування земельними ділянками, які розташовані на території Надеждівської сільської ради - 70 га, а саме чотири окремі земельних ділянки: 4 га, 6га, 10га, 50 га, права на які посвідчуються Державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_1; зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області видати дозвіл на розробку технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки на території Павлівської Другої сільської ради - 30га, Надеждівської сільської ради - 70 га, а саме чотири окремі земельних ділянки: 4га, 6га, 10га, 50га.
Позов мотивований тим, що у зв'язку з виниклою необхідністю зареєструвати право користування земельними ділянками, яке виникло у 1997 році, позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, однак листом йому було відмовлено через відсутність у державному акті плану земельних ділянок, тобто з'явилися перешкоди в реалізації права на державну реєстрацію земельних ділянок.
Відповідач звернувся до суду з клопотанням про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 стосовно зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області видати дозвіл на розробку технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, на території Павлівської Другої сільської ради - 30 га, Надеждівської сільської ради - 70 га (а саме чотири окремі земельні ділянки: 4 га, 6 га, 10 га, 50 га) на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, так як вважає, що дана позовна заява підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідач є органом виконавчої влади та наділене правом адміністративного розсуду, зокрема у наданні відповідних дозволів.
Позивач ОСОБА_1 проти вказаного клопотання заперечував та просив у його задоволенні відмовити, обґрунтовуючи їх посиланням на норми законодавства та судову практику у аналогічній категорії справ.
Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 31 січня 2018 року у задоволенні клопотання представника відповідача Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 стосовно зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області видати дозвіл на розробку технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, на території Павлівської Другої сільської ради - 30 га, Надеждівської сільської ради - 70 га ( а саме чотири окремі земельні ділянки: 4 га, 6 га, 10 га, 50 га) - відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки є похідним від основної вимоги щодо визнання права постійного користування земельними ділянками.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, Головне управління Держгеокадастру у Харківській областізвернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою закрити провадження у справі в частині позовних вимог стосовно зобов'язання видання дозволу на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України (у редакції 2017 року).
Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно норм законодавства Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, відповідач (Головне управління у Харківській області) є її територіальним органом, їй підпорядковане, а його завданням є реалізація повноважень Держгеокадастру.
Зазначає, що до виключної компетенції Головного управління входить надання дозволів на розробку документації із землеустрою стосовно земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, та передавати їх у власність або користування для всіх потреб, тобто відповідач налічений повноваженнями адміністративного розсуду щодо вказаного питання. Тому висновок суду щодо позовних вимог в цій частині, які є похідними від основної вимоги є невірним.
На підставі викладеного позивач вважає, що позовні вимоги в частині зобов'язання видання дозволу слід розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Стаття 2 КАС України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України в тій же редакції, справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
За правилами частини першої статті 17 КАС України в зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції на час подання позову) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
З огляду на наведені вище нормативні положення не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та юридичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.
Спір у справі, що розглядається, стосується права користування фізичних осіб земельними ділянками, яке підтверджується державним актом на право користування земельними ділянками серії НОМЕР_1, тобто цивільного права.
Велика Палата Верховного Суду у провадженні № 11-215апп18 вважає, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Спір у справі, що розглядається, виник щодо законності розпорядчих дій (бездіяльності), що ґрунтуються на юридичних фактах, стосовно яких існує спір про право на земельну ділянку, до вирішення якого не можуть бути розв'язані питання, пов'язані з передачею землі у користування або власність.
Оскільки цей спір стосується права користування ОСОБА_1 як фізичної особи, земельною ділянкою, тобто цивільного права, тому такий спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Такі ознаки притаманні цивільним правовідносинам (які з урахуванням суб'єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді), а не адміністративним.
Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2015 року у справі № 21-34а15, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла правових підстав відступити від цієї позиції.
Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України, у редакції чинній на час звернення із позовом, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 Цивільного кодексу України).
З огляду на викладене суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для закриття провадження в частині позовних вимог у цивільній справі, оскільки спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
За таких обставин ухвала суду першої інстанції не підлягає скасуванню, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували висновків суду, а ухвала постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391 ЦПК України суд, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області - відхилити.
Увалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 31 січня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови
Головуючий С.С. Кругова
Судді І.В. Бурлака
Н.П. Пилипчук
повний текст постанови
складено 4 травня 2018 року
