Окрема думка судді Великої Палати Верховного Суду
ОСОБА_1
Справа № 243/6674/17-к
Провадження №13-16cво18
Великою Палатою Верховного Суду 23 травня 2018 року було прийнято постанову у справі за касаційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Синтоп» (далі ТОВ «НВО «Синтоп») ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року про відмову у відкритті апеляційного провадження. За результатами розгляду касаційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Синтоп» задовольнили; ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 30 серпня 2017 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Синтоп» ОСОБА_2 на ухвалу слідчого судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 27 липня 2017 року скасували та призначили новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Не можу погодитися із певними висновками, висловленими в судовому рішенні, тому висловлюю окрему думку.
1. Однією із структурних частин прийнятої постанови є частина «Оцінка висновків судів попередніх інстанцій». Так, у п. 14 постанови зазначено, що «жодною з норм права, наведених слідчим суддею в ухвалі, не передбачене його повноваження постановляти ухвалу про надання дозволу на проведення позапланової перевірки».
2. Водночас предметом касаційного перегляду в цій справі є ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження. Тому Велика Палата Верховного Суду не може виходити за межі касаційного перегляду і будь яким чином аналізувати законність чи незаконність ухвал, прийнятих слідчим суддею суду 1 інстанції, чи висловлюватися з цього приводу.
3. Окрім цього, у п. 15 постанови зазначено, що «апеляційний суд залишив поза увагою ту обставину, що кримінальна процесуальна норма, якою він керувався, стосується відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами лише на ухвали слідчих суддів, що передбачені КПК».
4. Зауважу, що у своїй постанові Велика Палата Верховного Суду не зупинялася на аналізі питання про співвідношення між поняттями «кримінальне процесуальне законодавство», «кримінальні процесуальні норми» та «норми КПК». Однак детальний аналіз співвідношення між вказаними поняттями є важливим для прийняття рішення про коло ухвал слідчих суддів, передбачене КПК, або ж кримінальним процесуальним законодавством і, як наслідок, про можливість їх апеляційного оскарження.
5. З тексту постанови слідує, що суд послуговується термінами «кримінальне процесуальне законодавство», «кримінальні процесуальні норми» та «норми КПК» паралельно, що на мою думку, є невірним.
6. Щодо забезпечення права на апеляційний перегляд справи, якеє однією з основних засад судочинства, зауважу таке. Відповідно до п. 8 ч. 1ст. 129 Конституції Україниоднією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
7. Частинами 1 і 2 ст. 309 КПК визначено перелік ухвал слідчого судді, які оскаржуються під час досудового розслідування, а у ч. 3 ст. 309 КПК визначено, що інші ухвали слідчого судді можуть бути предметом судового контролю у іншому процесуальному порядку, а саме: такі ухвали оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
8. Варто звернути увагу, що законодавець передбачив можливість апеляційного оскарження на досудовому розслідуванні не всіх ухвал, які виносять слідчі судді, а лише їх вичерпного переліку. Так, для прикладу, можливість оскарження під час досудового розслідування ухвали слідчого судді про обрання такого запобіжного заходу, як застава, або ж особистої поруки законодавцем не передбачено.
9. Тобто сам законодавець вважає, що навіть ті ухвали, які прямо передбачені КПК, можуть бути предметом судового контролю 1) або під час досудового розслідування (ч. 1, 2 ст. 309 КПК); 2) або ж на пізнішому етапі (ч.3 ст. 309 КПК).
10. Тому навряд чи правильним можна вважати підхід до можливості оскарження в апеляційному порядку під час досудового розслідування абсолютно всіх ухвал слідчих суддів, які не передбачені безпосередньо нормами КПК України.
11. Зі змісту прийнятого судового рішення може скластися висновок про те, що апеляційному оскарженню під час досудового розслідування підлягають усі ухвали слідчого судді. Однак, на мою думку, такий висновок є хибним, оскільки він фактично призведе до відмови від визначених законодавцем так званих «фільтрів» для апеляційного оскарження ухвал слідчих суддів саме під час досудового розслідування.
12. Тому, констатуючи можливість оскарження всіх ухвал слідчих суддів, які безпосередньо не передбачені нормами КПК, фактично може бути перекреслено обраний законодавцем шлях до часового регулювання судового контролю за прийнятими слідчими суддями ухвалами.
13. Висновок, за яким абсолютно всі ухвали слідчого судді дозволяється оскаржувати саме під час досудового розслідування, призведе до надмірного розширення ст. 309 КПК.
14. У постанові Великої Палати Верховного Суду висловлено згоду із викладеними в ухвалі від 06 березня 2018 року аргументами колегії суддів Касаційного кримінального суду про те, що судовий контроль під час підготовчого провадження у порядку ч. 3 ст. 309 КПК не є ефективним засобом захисту від можливого порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
15. Складається враження, що вказане твердження про неефективність судового контролю у порядку ч. 3 ст. 309 КПК стосується всіх ухвал слідчих суддів, окрім тих, які перелічені у ч. 1 та 2 ст. 309 КПК. Але такий підхід є неприпустимим, оскільки він веде до висновку про фактичну недієвість механізму, визначеного ч. 3 ст. 309 КПК.
16. Так, у ч. 2 п. 22 постанови констатовано, що перевірка на пізнішому етапі ухвал слідчих суддів (причому не конкретизовано, що йдеться про ухвали про проведення позапланових перевірок), тобто судовий контроль не є дієвим з таких підстав: 1) не в усіх випадках кримінальні справи, у яких було здійснено позапланові перевірки, будуть передані до суду з обвинувальним актом; 2) підготовче засідання в суді першої інстанції, навіть якщо обвинувальний акт передано до суду, може відбутися запізно для того, щоб бути здатним виправити порушення; 3) під час підготовчого судового засідання суддя не має повноважень вчиняти дії та приймати рішення, які можуть призвести до виправлення порушення Конвенції, спричиненого втручанням з боку держави.
17. Керуючись висловленими у ч. 2 п. 22 постанови аргументами, можна обґрунтувати необхідність оскарження абсолютно всіх ухвал, які можуть бути прийняті слідчими суддями. Вважаю, що це перекреслить доцільність існування ст. 309 КПК загалом, а це не є правильним.
18. Для порівняння можна взяти ухвалу про затримання з метою приводу. Відповідно до ч. 5 ст. 190 КПК така ухвала взагалі не може бути оскаржена в апеляційному порядку. Підхід законодавця, очевидно, є абсолютно виправданим, враховуючи мету застосування відповідних дій і часові рамки «обмеження прав». Однак, якщо затримують з метою приводу підозрюваного, то також ще не відомо чи обвинувальний акт щодо нього передадуть до суду. Певне обмеження його прав було.
19. Керуватись наведеними трьома аргументами, які викладені у ч. 2 п. 22 постанови, для констатації доцільності апеляційного перегляду ухвали слідчого судді саме під час досудового розслідування навряд чи правильно.
20. На мою думку, висловлений підхід веде до абсолютної відмови від встановлених законодавцем «фільтрів» для апеляційного оскарження і вказані аргументи можуть бути використані для обґрунтування оскарження у апеляційному порядку не лише ухвал слідчих суддів, які безпосередньо не передбачені КПК, а й навіть тих, які передбачені КПК, однак оскаржуються не під час досудового розслідування або ж не оскаржуються взагалі.
Суддя Великої Палати
Верховного Суду ОСОБА_1
