04 липня 2018 року
м. Київ
Справа №910/2603/17
Провадження № 12-134гс18
ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Бакуліної С.В. та Рогач Л.І.стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018року, ухваленої за наслідком перегляду постанови Київського апеляційного господарського суду від 24 липня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 29 травня 2017 року у справі №910/2603/17 за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення 27676,77грн.
Предметом спору у справі №910/2603/17 є позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» до Міністерства оборони України про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в сумі 27676,77грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Місцевий господарський суд виходив з обставин відсутності судового рішення, яким встановлена вина у заподіянні шкоди автомобілю Skoda, внаслідок саме неправомірних дій ОСОБА_1 , що керував автомобілем УАЗ.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 липня 2017 року вказане рішення залишено без змін, проте апеляційний господарський суд зазначив, що наявні у справі докази свідчать про те, що ДТП сталася внаслідок управління МеньшиковимО.М. несправним транспортним засобом, який належить Військовій частині НОМЕР_1 .
За висновком суду апеляційної інстанції відсутність у матеріалах цієї справи судового рішення, яким вищеназваний громадянин був би притягнутий до відповідальності за скоєння дорожньо-транспортної пригоди, не може бути достатньою підставою для відмови в позові. В силу приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент розгляду цієї справи у суді першої інстанції, таке рішення є обов`язковим для суду, проте, не є єдиним доказом наявності вини заподіювача шкоди.
Крім того, суд апеляційної інстанції за заявою відповідача застосував до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності, виходячи з того, що обчислення трирічного строку для позивача за заявленою вимогою має здійснюватись від дати дорожньо-транспортної пригоди, тобто з 14 лютого 2014 року.
Залишаючи без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 липня 2017 року, Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем пропущено позовну давність тривалістю у три роки, перебіг якої розпочався з 15 лютого 2014 року і сплив у відповідне число та місяць останнього року, тобто таке, що відповідає числу та місяцю настання події.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у цій справі позовна давність спливає у число та місяць останнього третього року строку 14 лютого 2017 року.
Відтак, установивши те, що Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» звернулося до суду з позовом 15 лютого 2017 року, суд апеляційної інстанції, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду, дійшов висновку про наявність підстави для відмови у позові у зв`язку із спливом позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем.
Вважаємо за необхідне викласти окрему думку стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року, ухваленої за наслідком перегляду постанови Київського апеляційного господарського суду від 24 липня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 29 травня 2017 року у справі №910/2603/17.
На нашу думку, суд апеляційної інстанції як і Велика Палата Верховного Суду, визначивши першим днем перебігу позовної давності тривалістю у три роки за вимогами заявленого позову 15 лютого 2014 року, дійшли помилкового висновку про сплив цього строку 14 лютого 2017 року, а відтак і відмову у позові з такої підстави.
Так, згідно зістаттею 256 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини першоїстатті 260 ЦК Українипозовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленимистаттями 253-255 цього Кодексу.
Статтею251 ЦК Українивизначено, щострокомє певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміномє певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Частиною першою статті 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Стаття 254 ЦК України унормовує правила закінчення строку, відповідно до частини першої якої, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Окрім цього, відповідно до частин другої-п`ятої статті 254 цього Кодексу до строку, що визначений пів роком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п`ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Таким чином, строк обчислюється роками, місяцями незалежно від того скільки днів у тому чи іншому місяці (28, 29, 30 чи 31) або році (365 чи 366), оскільки в законі не йдеться про обчислення строку, який, зокрема, визначається роками, кількістю днів у тому році, в якому відбулась подія, з якою пов`язується початок обрахунку, як і з кількістю днів в тому році, на який припадає день та число останнього року строку. Так само не буде дотримуватись кількість днів у році по факту можливого спливу строку у неробочий або святковий день, коли відповідний строк може збільшить на кількість таких неробочих або святкових днів.
Якщо вважати, що строк, який обчислюється роками, спливає безпосередньо у день та місяць календарної дати або настання події останнього року строку, відсутній будь-який сенс його обрахунку за формулою з наступного дня після календарної дати або настання події, з якою пов`язаний її початок.
Аналіз наведених норм на нашу думку дозволяє зробити висновок, що: по-перше, правила закінчення перебігу строку для вчинення відповідних дій залежать від одиниці часу, яка використовується в тому чи іншому випадку для обчислення строку; по-друге, обчислення строку є формулою, в яку закладено число місяць та рік початку строку, якщо він обчислюється роками, та число місяць та рік його (строку) закінчення, що є термінами, визначеними наведеними нормами ЦК України, в межах строку з метою, перш за все, зрозумілості його обрахунку, а з календарною датою або настанням події, законодавець лише пов`язує початок перебігу строку, більше в жодному разі не згадуючи про таку подію.
Оскільки судами встановлено, що початком перебігу позовної давності тривалістю у три роки у спірних правовідносинах є 15 лютого 2014 року, закінчення такого строку припадає на 15 лютого 2017 року (середа), який не був святковим.
Відповідно до частин першої, другої статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв`язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.
Відповідно, позовна заява Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна», яка згідно з відбитком штампу органу поштового зв`язку на конверті подана 15 лютого 2017 року, про що встановлено судом апеляційної інстанції, є такою, що подана в межах позовної давності.
Отже, на нашу думку, висновок Київського апеляційного господарського суду у справі №910/2603/17, з яким погодилась Палата Верховного Суду, щодо пропуску позивачем позовної давності тривалістю у три роки на звернення до суду із заявленою вимогою, а відтак і відмова у позові з цієї підстави, є помилковим.
Судді Великої Палати Верховного Суду С.В. Бакуліна Л.І. Рогач
