Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 761/30025/16-ц
Номер провадження 22-ц/796/5337/2018
Головуючий у суді першої інстанції Н.Г. Притула
Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
26 липня 2018 року місто Київ
Номер справи 761/30025/16-ц
Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого Поливач Л.Д. (суддя - доповідач)
суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.
секретар судового засідання: Горак Ю.М.
сторони:
позивач ОСОБА_3
відповідач ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5
на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 16 квітня 2018 року ухвалене у складі судді Притули Н.Г. в приміщенні Шевченківського районного суду м.Києва о 16 год. 55 хв., повне рішення складено 26 квітня 2018 року
в с т а н о в и в :
У серпні 2018 року ОСОБА_3 подав до суду позов, уточнений у подальшому, до ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 09:15 год. в Інтернет виданні «Гордон» на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 було опубліковано статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3», у якій зазначено: «Экс - глава СБУ также добавил, что в январе 2015 года были объявлены в розыск и соратники ОСОБА_17 по Партии Регионов - нардепы ОСОБА_6 и ОСОБА_7. Именно они в парламенте Украины ошалело готовили аннексию Крыма и бредили «Донецкой республикой» еще с 2004 года», - заявил ОСОБА_4». Вважає, що ОСОБА_4 у своєму інтерв'ю поширив недостовірну інформацію про нього. Вказане інтерв'ю на час звернення до суду з позовом розміщене на трьох сайтах, тому інформація є в загальному доступі та проглядається значною кількістю читачів та висловлювання відповідача збурили хвилю обговорення в соціальних мережах, що порушує право позивача на повагу до гідності, честі та ділової репутації. Також позивач зазначає, що інформація, викладена ОСОБА_4 носить характер фактичного твердження та є негативною інформацією в якій стверджується про порушення позивачем норм чинного законодавства, вчинення ним протиправних дій. Розповсюджена інформація заплямувала його честь, гідність та ділову репутацію, так як він будував свою політичну кар'єру, виходячи з інтересів всіх громадян країни, представляючи та захищаючи інтереси громадян Донецької області, як громадян єдиної України, покладав багато зусиль на розбудову територіального самоврядування в межах єдиної, неподільної, сильної України. Перебуваючи на всіх посадах, він відстоював принцип унітарності держави, рівності всіх прав громадян, жодних дій, про які зазначив ОСОБА_4 в інтерв'ю, не було вчинено та, будучи народним депутатом, засуджував сепаратизм і будь-який прояв військової агресії, боровся за демократію і єдність своєї країни. А тому просив суд визнати недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права та принижує честь, гідність інформацію, розповсюджену ОСОБА_4 через інтерв'ю, яке опубліковане ІНФОРМАЦІЯ_1 о 09:15 в Інтернет виданні «Гордон», а саме його висловлювання: «В январе 2015 года были объявлены в розыск и соратники ОСОБА_17 по Партии регионов - нардепы ОСОБА_6 и ОСОБА_7. Именно они в парламенте Украины ошалело готовили аннексию Крыма и бредили «Донецкой республикой» еще с 2004 года»; зобов'язати ОСОБА_4 протягом 10 робочих днів з часу набрання рішенням законної сили спростувати вказану інформацію через опублікування в Інтернет виданні «Гордон» вказавши, що інформація: «В январе 2015 года были объявлены в розыск и соратники ОСОБА_17 по Партии Регионов - нардепы ОСОБА_6 и ОСОБА_7. Именно они в парламенте Украины ошалело готовили аннексию Крыма и бредили «Донецкой республикой» еще с 2004 года» є недостовірною, і такою, що порушує особисті немайнові права позивача та принижує його честь та гідність, що встановлено судовим рішенням.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 квітня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування зазначив, що висновки суду щодо недоведення факту вчинення відповідачем правопорушення ґрунтуються на недостовірних доказах та припущеннях і не відповідають обставинам справи. Суд першої інстанції ухвалюючи рішення дійшов помилкового висновку про недоведеність стороною позивача факту поширення відповідачем інформації яка є недостовірною, принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача. Висновок суду про те, що у даному інтерв'ю відповідач зазначив про обставини щодо яких наявна інформацію у СБУ із матеріалів кримінального провадження №22014000000000511, є помилковим, оскільки не відповідає дійсним обставинам справи, відсутні достатні докази причетності ОСОБА_3 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 110 КК України, не доведена його вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 161 КК України.
Вказав про те, що ОСОБА_4, як керівнику СБУ на той час, було відомо про відсутність підстав для підозри ОСОБА_3 в причетності до анексії Криму та діяльності терористичних угрупувань на сході України. Позивач лише у 2012 році розпочав свою діяльність як народний депутат, тому будь - які твердження щодо можливої підготовки ним в парламенті захоплення території Криму з 2004 року є безпідставним та такими, що не відповідають дійсності. Судом підтверджено, що пересічними громадянами, поширена ОСОБА_4 інформація, сприймається як твердження, оскільки на той час він був високо посадовцем у СБУ.
Суд першої інстанції в супереч нормам закону взяв до уваги докази, які не є належними та допустимими доказами у розумінні закону, оскільки суд фактично зробив висновок про достовірність висловленої відповідачем інформації лише з витягу ЄРДР та листа Головного слідчого управління СБУ №6/12452 від 18.06.2015 року, зазначені докази повинні були бути подані в оригіналі або належним чином завірені, подання копій цих документів свідчить про відсутність у відповідача їх оригіналів.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що матеріали справи містять достатньо доказів на підтвердження того, що відповідачем була доведена до відома суспільства інформація, яка стосувалася ОСОБА_3 шляхом надання інтерв'ю Інтернет виданню «Гордон», а саме відомостей: «Экс - глава СБУ также добавил, что в январе 2015 года были об'явлены в розыск и соратники ОСОБА_17 по Партии Регионов - нардепы ОСОБА_6 и ОСОБА_7. Именно они в парламенте Украины ошалело готовили аннексию Крыма и бредили «Донецкой республикой» еще с 2004 года», що фактично було визнано представником відповідача у наданих до суду запереченнях. Зазначена інформація була поширена на інших сайтах, які проглядаються великою кількістю користувачів, вона стосується безпосередньо ОСОБА_3, що було встановлено судом, достовірність інформації не була доведена відповідачем належними і допустими доказами (маючи доступ до матеріалів кримінального провадження відповідач достеменно знав про те, що заявлена ним інформація не відповідає дійсності). Поширення такої інформації порушило особисті немайнові права позивача, оскільки негативно вплинуло на його кар'єру політичного діяча, який виступає за єдність України. Беззаперечним є те, що в умовах соціальної напруженості, безпідставне звинувачення в підготовці до анексії Криму та загострення ситуації на сході країни порушило право ОСОБА_3 на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позову через невстановлення стороною позивача автора інформаційного матеріалу та власника веб - сайту, на якому була опублікована недостовірна інформація про ОСОБА_3, оскільки представником позивача вживалися всі необхідні дії для встановлення власника сайту, однак існували складнощі у їх отриманні, у зв'язку із чим було подано клопотання про витребування відповідних доказів, у задоволенні якого було безпідставно відмовлено, що у подальшому призвело до неправильного вирішення спору. Відмовивши у витребуванні доказів суд фактично унеможливив встановлення власника Інтернет видання «Гордон» з метою встанолвення автора інтерв'ю ОСОБА_4
Крім того, суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про виклик свідка ОСОБА_8, оскільки необхідність у допиті даного свідка була викликана тим, що він є засновником вказаного проекту, є власником торгової марки «Гордон», а тому йому могло бути відомо, хто є власником Інтернет видання «Гордон», а також хто саме брав інтерв'ю у ОСОБА_4
Разом з тим зазначив, що суд першої інстанції ухвалив рішення у справі у відсутності позивача і відповідача, не взявши до уваги ту обставину, що 30.11.2017 року суд визнав їх явку у судове засідання обов'язковою. Попри це суд розглянув справу 16.04.2018 року без наявності доказів належного повідомлення відповідача про час та дату розгляду справи, за участі представника позивача та представника відповідача, строк дії довіреності якого закінчився 31.12.2017 року, іншої довіреності на підтвердження повноважень ОСОБА_9 представляти інтереси відповідача матеріали справи не містять, суд порушив ч.3 ст. 376 ЦПК України, фактично розглянувши справу у відсутності відповідача та його представника.
Крім того звернув увагу на те, що суд першої інстанції помилково не врахував Ковненцію з прав людини та осноположних свобод, а також не застосував практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зважаючи на положення п.8 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ Апеляційний суд міста Києва здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.
Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_10 доводи апеляційної скарги підтримала та просила задовольнити їх з викладених підстав.
Представник відповідача ОСОБА_11 у судовому засіданні апеляційної інстанції заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи її безпідставною, рішення суду першої інстанції просила залишити без змін як законне та обґрунтоване.
Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість заявлених позовних вимог. Колегія суддів вважає такий висновок суду законним і обґрунтованим, таким що відповідає встановленим у справі обставинам, з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
За змістом частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені) (пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Згідно із частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема, з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Слід зазначити, що норма частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію», яка встановлює підстави для звільнення від відповідальності за порушення законодавства про інформацію, має оцінюватися в загальному контексті цього Закону, зокрема стаття 5, яка визначає право кожного на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 15, 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» однією із складових правопорушення, наявність якої може бути підставою для задоволення позову, є поширення недостовірної інформації.
При поширенні недостовірної інформації стосовно життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.
Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.
У статті 1 Закону України «Про телекомунікації» від 18 листопада 2003 року № 1280-IV зазначено: домен - частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється; доменне ім'я - позначення (словесне, цифрове, словесно-цифрове), яке використовується для ідентифікації діяльності юридичних і фізичних осіб в мережі Інтернет, з будь-якою метою.
Поняття «веб-сайт» міститься у наказі Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25 листопада 2002 року № 327/225 «Про затвердження Порядку інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади та Порядку функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади», згідно з яким веб-сайт - це сукупність програмних та апаратних засобів з унікальною адресою у мережі Інтернет разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного суб'єкта і забезпечують доступ юридичних та фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів та інші інформаційні послуги через мережу Інтернет.
Власником сайту є особа, на яку зареєстроване відповідне доменне ім'я. Доменне ім'я, зареєстроване у відповідному домені, використовується для позначення відповідного сайту. Для того, щоб сайт був позначений конкретним доменним ім'ям, спочатку необхідно зареєструвати доменне ім'я у відповідному домені.
Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_1 о 09:15 год. в Інтернет виданні «Гордон» на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 було опубліковано статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_3», у якій було зазначено: «Экс-глава СБУ также добавил, что в январе 2015 года были объявлены в розыск и соратники ОСОБА_17 по Партии регионов - нардепы ОСОБА_6 и ОСОБА_7. Именно они в парламенте Украины ошалело готовили аннексию Крыма и бредили «Донецкой республикой» еще с 2004 года», - заявил ОСОБА_4».
Аналогічна стаття була розміщена ІНФОРМАЦІЯ_1 о 10:11 год. на сайті ІНФОРМАЦІЯ_4.
Судом було встановлено, що вказана інформація була поширена шляхом розміщення інтерв'ю ОСОБА_4, однак першоджерело, а саме особа якій відповідач надав інтерв'ю, не була з'ясована стороною позивача та не була встановлена судом через відсутність належних і допустимих доказів для підтвердження зазначених позивачем у позові обставин справи.
Як вбачається із матеріалів справи, судом вживалися заходи щодо отримання доказів з метою встановлення особи, якій ОСОБА_4 надав інтерв'ю. На виконання вимог ухвали суду про витребування доказів ТОВ «Видавничий дім «Кручі Дніпра» повідомило суд про те, що за адресою куди надійшла ухвала суду для виконання, ніколи не розміщувалася редакція та/або посадові особи Інтернет видання «Гордон», а компанія ТОВ «Видавничий дім «Кручі Дніпра» не є автором оскаржуваного матеріалу ні в цілому, ні його окремих фрагментів, не є власником/володільцем доменного імені Інтренет видання «Гордон», не має жодних прав на нього. Вони не вправі впливати на створення і поширення контенту (змісту) веб - сайту, який фігурує у справі.
Твердження апеляційної скарги про те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про виклик свідка колегією суддів оцінюється критично. Судом апеляційної інстанції вже переглядалося дане питання. Так, постановою Апеляційного суду міста Києва від 30 січня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_14 відхилено. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 30.11.2017 року про відмову у задоволенні клопотання про виклик свідка ОСОБА_8 залишено без змін.
Суд вірно вважав, що позивачем та його представником не надано доказів на підтвердження того, що Інтернет видання «Гордон» є власником доменного імені та/або власником домену. Також позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що розміщена інформація є тією, яка була надана ОСОБА_4 у інтерв'ю, а не є частково відібраними фразами та перекрученими висловами, оскільки першоджерело якому надавалося інтерв'ю не встановлено. Суд позбавлений можливості встановити таку особу, а позивач не зазначив жодних доказів з приводу такого. В апеляційній скарзі та в суді апеляційної інстанції представники позивача не заявляли будь - яких заяв, клопотань щодо встановлення власника/володільца доменного імені Інтренет видання «Гордон» та автора оскаржуваного матеріалу ні в цілому, ні його окремих фрагментів.
Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції у тому, що з тексту статті чітко вбачається, що мова йде саме про народного депутата ОСОБА_3 Однак матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження того, що зазначена інформація була надана ОСОБА_4 саме в таку вигляді, у якому її викладено в інтернет виданні. Встановити автора поширення цієї інформації, як і власника веб - сайту на якому була розміщена стаття неможливо. Відсутні докази того, що вказана інформація була поширена самим відповідачем. Як вірно встановив суд першої інстанції, таких беззаперечних доказів матеріали справи не містять.
Доводи апеляційної скарги щодо поширення відповідачем недостовірної інформації з посиланням на кримінальне провадження колегією суддів відхиляються, оскільки ОСОБА_4 у той час згідно займаної посади мав доступ до кримінального провадження №22014000000000511, відомості про яке внесено до ЄРДР 14.11.2014 року за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.161 КК України, а також за ознаками вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.3. ст. 110 КК України. Як вбачається, зазначене стороною позивача не оспорюється.
Зі змісту статті вбачається, що відповідач у інтерв'ю лише зазначив про обставини щодо яких наявна інформація у СБУ. Станом на день розгляду справи стороною позивача не надано доказів того, що вказане кримінальне провадження було закрито за відсутністю у діях ОСОБА_3 ознак кримінального правопорушення. Як зазначає представник позивача, кримінальне провадження не закінчено, обвинувальний акт не складено, справу до суду не передано, вина ОСОБА_3 не доведена. Проте зазначене не свідчить про те, що матеріали кримінального провадження не містять певної інформації щодо ОСОБА_3 та подій, з приводу яких було відкрито кримінальне провадження. Неповідомлення ОСОБА_3 про підозру за ч.3. ст. 110 КК України також не може слугувати підтвердженням того, що інформація яку надавав відповідач є недостовірно і є саме такою, яка розміщена в Інтренет видання «Гордон».
Отже, на підставі досліджених і оцінених доказів кожного окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції вважає, що інформація, висловлена відповідачем, мала інформативний характер.
Твердження представника позивача про те, що така інформація негативно вплинула на політичну кар'єру позивача необґрунтовані, оскільки ОСОБА_3 наразі не здійснює політичну діяльність, посад на публічній службі не займає, йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, ухвалою слідчого судді надано дозвіл на його затримання з метою приводу для розгляду клопотання про обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під варту.
Суд апеляційної інстанції вважає, що та обставина, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторін, явку яких визнав обов'язковою, не може бути підставою для скасування рішення у даній справі і задоволення позову.
Так, із матеріалів справи вбачається, що у судових засіданнях брали участь представники сторін, які надавали свої пояснення та заперечення. Тобто, сторони безперешкодно реалізували усі процесуальні права надані їм законом.
Хибним є посилання представника позивача на те, що у представника відповідача були відсутні повноваження діяти від імені та в інтересах відповідача, оскільки із матеріалів справи вбачається, що представник відповідача діяв на підставі довіреності №14/66- Д від 04.11.2016 року, строк дії якої закінчився 31.12.2017 року, що відповідало діючим на той час нормам закону. У судових засідання призначених після зазначеної дати представник відповідача участі не брав. На підтвердження повноважень представляти інтереси відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції представником відповідача надано суду свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер про надання безоплатної правової допомоги у Апеляційному суді міста Києва, виданий на підставі договору про надання правової допомоги, що відповідає вимогам ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги щодо неналежності доказів наданих стороною відповідача на спростування зазначених у позові обставин, колегією суддів відхиляються як необґрунтовані.
Так, положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається. представник позивача зазначає, що представником відповідача було надано суду неналежні докази на спростування зазначеного у позові, які суд взяв до уваги. Такими доказами представник позивача вважає надані копії витягу ЄРДР та листа Головного слідчого управління СБУ №6/12452 від 18.06.2015 року. Однак, із матеріалів справи вбачається, що зазначена в цих документах інформація не заперечувалася представниками сторін. Така інформація не заперечувалася представниками сторін і під час перегляду справи апеляційним судом.
Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано стороною позивача до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.
При цьому колегія суддів зазначає, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте, Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Суд у своєму рішенні навів мотиви з яких не прийняв до уваги доводи позивача щодо наявності підстав для задоволення позову.
Таким чином, під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з'ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності задоволення позову у повному обсязі, також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_5 без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, п.8 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року,п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд -
п о с т а н о в и в :
Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 16 квітня 2018 року залишити без змін, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 01 серпня 2018 року.
Судді:
Л.Д.Поливач
А.М.Стрижеус
О.І.Шкоріна
