АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 серпня 2018 року
м. Харків
Справа № 644/395/17
Провадження № 22-ц/790/3566/18
Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Коваленко І.П.,
суддів Овсяннікової А.І., Сащенко І.С.,
за участі секретаря Дмитренко А.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Індустріальному та Немишлянському районах у м.Харкові Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання свідоцтва про право власності в порядку спадкування за законом частково недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом та встановлення факту родинних відносинза апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2017 року (в складі судді Зяброва О.Г.),
ВСТАНОВИВ :
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Орджонікідзевський відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності в порядку спадкування за законом, визнання права власності в порядку спадкування за законом та встановлення факту родинних відносин.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3, після смерті якого відкрилась спадщина на належну йому на праві спільної часткової власності 1/3 частину квартири АДРЕСА_1. Інші 2/3 частини зазначеної квартири належали ОСОБА_4 (дружина спадкодавця) та ОСОБА_2 (син спадкодавця) у рівних частках.
За життя батько заповіт не склав, відтак спадкоємцями першої черги є: вона, ОСОБА_2 та ОСОБА_4
Відповідач та дружина спадкоємця на момент смерті спадкодавця були зареєстровані та проживали у зазначеній вище квартирі, а тому вважаються такими, що фактично прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 Вона не зверталась із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, відтак ОСОБА_2 та ОСОБА_4 успадкували по 1/6 частці кожний.
ІНФОРМАЦІЯ _2 померла її мати ОСОБА_4, після смерті якої відкрилась спадщина на належну їй 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (1/3, що належала їй на праві спільної часткової власності та 1/6 - успадкована після смерті чоловіка).
Спадкоємцями за законом після її смерті є: вона, відповідач та ОСОБА_5 (дочка ОСОБА_4.), кожен з яких мав право на 1/6 частку спадкового майна.
Зазначала , що вона та її сестра ОСОБА_5 неодноразово звертались до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після смерті матері, однак з незрозумілих причин свідоцтв про право спадщину вони не отримали.
Рішенням першої сесії 7-го скликання Харківської міської ради від 20 листопада 2015 року № 12/15 «Про перейменування об'єктів топоніміки м. Харкова» вулицю АДРЕСА_4 перейменовано на АДРЕСА_5.
ІНФОРМАЦІЯ _3 померла ОСОБА_5, після смерті якої відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_2, та на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1, успадковану нею після смерті матері ОСОБА_4
Заповіт її сестра не складала, спадкоємці першої черги відсутні, а тому вона та відповідач мають право на спадкування за законом як спадкоємці другої черги.
У подальшому їй стало відомо, що свідоцтво про право на спадщину після смерті її матері ОСОБА_4 отримав лише відповідач ОСОБА_2 Постановою Четвертої Харківської державної нотаріальної контори від 12 грудня 2016 року їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті її матері у зв'язку з тим, що вона не надала документи, що підтверджують право власності на квартиру, а також свідоцтво про смерть ОСОБА_4, при цьому, спадкову справу заведено після смерті ОСОБА_6.
Звертала увагу, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 - це одна й та ж сама людина, розбіжності щодо імені її матері зумовлені тим, що при зміні паспорту ім'я «ОСОБА_6» українською мовою зазначено як «ОСОБА_6», відтак зазначену помилку було допущено й у свідоцтві про смерть, тоді як у свідоцтвах про народження її та ОСОБА_5 матір'ю записана ОСОБА_6.
Посилаючись на те, що їй не було відомо про успадкування відповідачем 1/2 частини спірної квартири після смерті матері, а внаслідок зазначених вище розбіжностей у документах вона позбавлена можливості успадкувати належне їй майно, просила встановити факт, що вона ОСОБА_1.), є дочкою ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2; визнати частково недійсним свідоцтво про право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_6 видане 25 червня 2008 року Четвертою Харківською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_2, після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2; визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частку спірної квартири після смерті її матері ОСОБА_4; визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на 1/12 частку зазначеної квартири після смерті її сестри ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2017 року позов задоволено частково.
Встановлено факт, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.
Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_6 видане 25 червня 2008 року Четвертою Харківською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_2 за реєстровим № 3-2312.
Визнано за ОСОБА_7 право власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частину квартири № АДРЕСА_7 після смерті матері ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2.
Визнано за ОСОБА_7 право власності в порядку спадкування за законом на 1/12 частину квартири № АДРЕСА_7 після смерті сестри ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3.
У задоволенні решти позову відмовлено.
Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2017 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 звернувся на це рішення суду першої інстанції з апеляційною скаргою, в якій, з посиланнями на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 частково, встановивши факт, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, в іншій частині позову відмовити.
Обґрунтовуючи свої апеляційні доводи, апелянт зазначив, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 протягом 2004 та 2005 років зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Таким чином, про наявність виданого йому свідоцтва про право на спадщину за законом вона знала, але до суду звернулась лише у січні 2017 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2017 року залишено без змін.
Рішення мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на неї. Доводи відповідача про пропуск строку позовної давності визнано помилковими.
У січні 2018 року ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою, у якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Постановою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 13 грудня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29 травня 2018 року вказану справу призначено до розгляду.
Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що з наданих позивачем документів вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є дочками ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та є спадкоємцями першої черги спадкування за законом. З огляду на те, що позивач та її сестра звернулись до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини після смерті матері у встановлений шестимісячний строк, вони мають право по 1/6 частині спірної квартири, відтак видане ОСОБА_2 свідоцтво є частково недійсним.
Із урахуванням наведеного та того, що після смерті ОСОБА_5 спадкоємцями другої черги за законом є ОСОБА_1 та ОСОБА_2, кожен з них має право на 1/12 частину спірної квартири, яку успадкувала ОСОБА_5 після смерті матері ОСОБА_4
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитись не може виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено, що квартира АДРЕСА_3 (колишня назва - вулиця «АДРЕСА_4») в м. Харкові належала на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності НОМЕР_1, що підтверджується Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3
Спадкоємцями після його смерті були ОСОБА_4 та син - ОСОБА_2, які на час смерті спадкодавця були зареєстровані у спірній квартирі, а тому фактично прийняли спадщину в порядку, передбаченому пунктом 1 частини 1 статті 549 ЦК України в редакції 1964 року (яка діяла на час відкриття спадщини).
ІНФОРМАЦІЯ _2 померла ОСОБА_4, про що 22 березня 2004 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управляння юстиції у Харківській області складено актовий запис за № 2872. Заповіту ОСОБА_4 за життя не складала.
Згідно з Свідоцтв про народження та Свідоцтв про шлюб, якими підтверджується зміна прізвищ, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є дочками померлої ОСОБА_4
Статтею 548 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 549 ЦК УРСР 1963 року спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.
Відповідно до абзацу 1 пункту 210 Розділу 22 Глави ІІІ Інструкції вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року№ 2015 (далі - Інструкція), (у редакції чинній на момент звернення позивача та ОСОБА_5 з заявами про прийняття спадщини) свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 Цивільного кодексу України, - не раніше зазначених у цих статтях строків.
Відповідно до абзацу 3 пункту 210 Розділу 22 Глави ІІІ Інструкції видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена.
Частиною п'ятою статті 1268 ЦК України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким згідно із частиною другою статті 1220 цього Кодексу є день смерті особи.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України), а лише обмежує його право на розпорядження спадщиною.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач звертав увагу на те, що позивачеві було відомо про наявність виданого йому свідоцтва про право на спадщину за законом з 2008 року, однак до суду ОСОБА_1 звернулась лише у 2017 році, у зв'язку з чим просив застосувати строки позовної давності.
Статтею 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує.
Аналогічні положення містяться й у частині четвертій статті 319 ЦК України.
Аналізуючи положення частини третьої статті 13 Конституції України та частини четвертої статті 319 ЦК України («власність зобов'язує») необхідно зазначити, що власник зобов'язаний цікавитись майном, дбати про його стан, вчиняти дії, передбачені чинним законодавством, з метою оформлення права власності.
Наведене дозволяє дійти висновку, що позивач, у разі набуття статусу власника майна на підставі спадкування за законом, наділена обов'язками щодо утримання такого майна.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) обставини.
При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на призначення позовної давності, пов'язуючи його із необхідністю забезпечити правову визначеність. Як зазначає ЄСПЛ, строки позовної давності «слугують декільком важливим цілям, зокрема вони забезпечують правову визначеність і остаточність, захищають потенційних відповідачів від задавнених вимог, яким було б важко протистояти, і запобігають несправедливості, що могла б виникати, якби суди мусили ухвалювати рішення стосовно подій, які мали місце в далекому минулому, і на підставі доказів, які вже могли б стати ненадійними й неповними з плином часу (Stubbings and Others v. The United Kingdom 22083/93).
Разом з тим, суд першої інстанції залишив поза увагою доводи відповідача про застосування строків позовної давності, не вирішив вказане питання, у рішенні не зазначив коли позивачу стало відомо про те, що дії відповідача порушують її право на частку у спадковому майні, з урахуванням того, що позивач у позовній заяві зазначала, що вона у 2004 році звернулась з відповідною заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, а у подальшому неодноразово зверталась до нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право власності на спадщину, тоді як з зазначеним позовом вона звернулася лише у січні 2017 року.
Суд також не врахував, що при прийнятті спадкоємцем спадщини після смерті спадкодавця, з видачею іншому спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину, спадкові права порушуються, а тому на вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину поширюються загальний строк позовної давності
Посилання позивача на те, що нотаріус за наслідками розгляду її заяви про прийняття спадщини запропонував чекати повідомлення, а тому про порушення свого права на частку спадкового майна вона дізналась лише після отримання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 12 грудня 2016 року (відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2) є непереконливими. Факт її звернення до нотаріуса у вересні 2004 року, її обізнаність про те, що відповідач як спадкоємець першої черги фактично проживав із спадкодавцем на день його смерті, а відтак фактично прийняв спадщину, свідчить про те, що ОСОБА_1 мала об'єктивну можливість знати про обставини порушення її прав та про наявність спірного свідоцтва значно раніше аніж з моменту отримання нею постанови нотаріуса від 12 грудня 2016 року про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2.
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснила, що вона дійсно неодноразово, починаючи з 2004 року, зверталась до нотаріуса з певними заявами, однак, чекала виклику нотаріуса.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності.
За таких обставин, колегія судів вважає за необхідне оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині визнання свідоцтва про право власності в порядку спадкування та вимог щодо права власності в порядку спадкування за законом скасувати та відмовити в задоволенні цієї частини позову.
Рішення суду в частині встановлення факту стосовно того, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 не оспорював.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України,-
постановив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 28 вересня 2017 року- в частині визнання свідоцтва про право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_6 видане 25 червня 2008 року Четвертою Харківською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_2 за реєстровим № 3-2312 частково недійсним, визнанання за ОСОБА_7 права власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частину квартири № АДРЕСА_7 після смерті матері ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 та визнання за ОСОБА_7 права власності в порядку спадкування за законом на 1/12 частину квартири № АДРЕСА_7 після смерті сестри ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 - скасувати і в задоволенні позову в цій частині відмовити.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 07 серпня 2018 року.
Головуючий - І.П. Коваленко
Судді - А.І. Овсяннікова
І.С. Сащенко
