УХВАЛА
16 серпня 2018 року
м. Київ
справа №800/162/14
адміністративне провадження №А/9901/87/18, А/9901/89/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючий: Стародуб О.П.,
судді: Берназюк Я.О., Гриців М.І., Коваленко Н.В., Кравчук В.М.,
секретар судового засідання - Іванова Н.П.,
за участю позивача, представника позивача, представника відповідача
розглянувши заяви ОСОБА_2 та Верховної Ради України про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 26.06.2017р. (судді - Швед Е.Ю., Гончар Л.Я., Донець О.Є., Мороз В.Ф., Мороз Л.Л.) у справі №П/800/162/14 за позовом ОСОБА_2 до Верховної Ради України про скасування постанови та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У березні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Верховної Ради України (далі - ВРУ), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила визнати постанову ВРУ «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» від 24.02.2014р. №775-VII незаконною (протиправною) і скасувати її в частині дострокового припинення повноважень та звільнення ОСОБА_2 з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги; поновити її на посаді судді Конституційного Суду України з 24.02.2014р. та допустити негайне виконання рішення суду в цій частині.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувана постанова прийнята за відсутності передбачених законодавством підстав та з порушенням процедури визначеної Конституцією України, Регламентом ВРУ, затвердженим Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10.02.2010р., законами України «Про Конституційний Суд України», «Про судоустрій і статус суддів».
Посилалась на те, що приймаючи рішення у складі Конституційного Суду України, вона не порушувала присягу судді. Зазначала, що Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції України, на суддів якого розповсюджуються, зокрема, гарантії незалежності та недоторканності, а підстави щодо звільнення з посади, передбачені статтею 126 Конституції України.
Гарантії недоторканності судді передбачають спеціальний порядок обрання та звільнення, а саме, суддя Конституційного Суду України звільняється з посади органом, що його обрав або призначив у разі порушення суддею присяги. Відповідно до процедури звільнення з підстав порушення присяги суддею, необхідним є висновок постійної комісії з питань регламенту та етики Конституційного Суду України. Однак, ні вказаною комісією, ні самим Конституційним Судом України питання стосовно порушення позивачем присяги не розглядалось, що свідчить на її думку, про порушення процедури розгляду питання звільнення судді Конституційного Суду України за порушення присяги.
Крім того, на пленарному засіданні ВРУ, що відбулось 24.02.2014р., прийнято рішення про голосування з питання щодо звільнення суддів Конституційного Суду України за скороченою процедурою обговорення, що на думку позивача, суперечить положенням Регламенту ВРУ.
Також, позивач зазначає, що при розгляді ВРУ питання про звільнення суддів Конституційного Суду України з посад, порушено строки надання народним депутатам України матеріалів щодо суддів, оскільки відповідно до положень Регламенту ВРУ комітети до предмета відання яких належать відповідні питання, подають свої рішення щодо кандидатур на посаду судді Конституційного Суду України, які в свою чергу повинні бути надані народним депутатам України не пізніше як за три дні до розгляду Радою відповідного питання. На думку позивача, такої процедури потрібно дотримуватись і у разі розгляду питання про звільнення суддів Конституційного Суду України з посад.
Дотримання особливого порядку звільнення судді Конституційного Суду України гарантує незалежність судді, а також судової системи в цілому, унеможливлює свавільне втручання в діяльність судової гілки влади й свавільне позбавлення судді повноважень.
Посилалась на те, що дострокове припинення повноважень судді Конституційного Суду України та звільнення його з посади за порушення присяги судді без доведення фактів такого порушення у судовому порядку є порушенням фундаментальних принципів процедурної справедливості, передбачених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а саме: принципів незалежного та безстороннього суду та юридичної визначеності. При цьому, ВРУ не була наділена повноваженнями встановлювати питання факту і права та давати юридичну кваліфікацію діянням позивача відповідно до практики Європейського суду з прав людини.
Крім того, посилалась на те, що відповідно до назви спірної постанови, ВРУ мала б лише висловити реакцію на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді, які повинні бути доведені у передбаченому законом порядку, а не встановлювати їх самостійно, перебравши на себе повноваження судової гілки влади, а отже порушивши вимоги статті 6, частини другої статті 19 Конституції України.
Враховуючи викладене, позивач вважає, що її звільнення з посади судді Конституційного Суду України відбулось з грубим порушенням конституційних вимог та процедур, передбачених законодавством України стосовно гарантій незалежності судді, а тому оскаржувана постанова є неконституційною і незаконною, прийнятою з порушенням вимог Конституції України та законодавства України, а звільнення - безпідставним, політично мотивованим, у зв'язку з чим просила визнати її незаконною та скасувати повністю (за винятком пунктів 2, 3, 5) та поновити її на посаді судді Конституційного суду України.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 26.06.2017р. позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді" від 24.02.2014р. №775-VII в частині припинення повноважень позивача та звільнення її з посади судді Конституційного Суду України за порушення присяги.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з постановою Вищого адміністративного суду України, позивач та відповідач подали заяви про її перегляд Верховним Судом України на підставі пункту 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в зв?язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 171-1 КАС України.
У заяві про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 КАС України, Верховна Рада України просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 26.06.2017р. в частині визнання протиправною та скасування Постанови Верховної Ради України «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» від 24.02.2014р. №775-VІІ в частині припинення повноважень ОСОБА_2 та звільнення її з посади судді Конституційного Суду України (далі - КСУ) за порушення присяги, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.
В обґрунтування заяви ВРУ посилається на те, що підставою для прийняття спірної постанови стало рішення КСУ №20-рп/2010 від 30.09.2010р. (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України), а також висновок Європейської Комісії «За демократію через право» (Висновок «Про конституційну ситуацію в Україні» від 20.12.2010р.).
Посилається на те, що суддя КСУ ОСОБА_2 разом з іншими суддями брала участь у прийнятті вказаного рішення, яким КСУ не забезпечив верховенства Конституції України, фактично змінив її, порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України та порушив конституційний принцип розподілу влад та легітимність діючих інститутів державної влади, внаслідок чого їх діяльність стала базуватися на нормах, змінених КСУ, а не ВРУ, як уповноваженим на це органом законодавчої влади.
Також посилається на те, що при вступі на посаду суддя КСУ складає присягу відповідного змісту, яка покладає на нього обов'язок її неухильного дотримання, наслідком порушення якого може бути звільнення судді з посади органом, який його призначив. На думку відповідача, очевидна невідповідність дій ОСОБА_2 при прийнятті рішення КСУ №20-рп/2010, складеній ній присязі судді та наслідки цих дій, давали ВРУ підстави розцінити дії ОСОБА_2 як порушення присяги судді КСУ.
Враховуючи викладене, відповідач вважає, що висновки суду першої інстанції про відсутність у ВРУ повноважень щодо встановлення факту порушення присяги суддею КСУ, не відповідають дійсним обставинам справи, нормам матеріального права, та не узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеній в постановах від 02.12.2014р. у справі №21-302а14 та від 28.04.2015р. у справі №21-67а14 за позовами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ВРУ про визнання незаконною та скасування спірної постанови.
Крім того посилається на те, що порядок та підстави звільнення судді КСУ з посади встановлено Конституцією України, Законом України «Про Конституційний Суд України» та Регламентом ВРУ. Зокрема відповідно до ч. 7 ст. 208 Регламенту ВРУ звільнення з посад судді КСУ здійснюється відкритим голосуванням за результатами якого оформляється відповідна постанова ВРУ. Відповідно до ст. 216 Регламенту, ВРУ звільняє з посад суддів КСУ відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про Конституційний Суд України». Підготовку питань про звільнення з посад суддів КСУ організовуює Голова ВРУ, а в разі його відсутності - Перший заступник чи заступник Голови ВРУ. Статтею 47 Регламенту ВРУ передбачено, що відповідно до ч. 2 ст. 84, ст. 91 Конституції України ВРУ приймає рішення виключно на її пленарних засіданнях після обговорення питань більшістю голосів народних депутатів України від конституційного складу ВРУ, крім випадків, передбачених Конституцією України та цим Регламентом. Рішення про персональні обрання, призначення, надання згоди на призначення на посаду, надання згоди на звільнення з посади та звільнення з посади приймається ВРУ шляхом відкритого поіменного голосування, крім випадків, передбачених законом та цим Регламентом, коли рішення приймається таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів.
Посилається на те, що рішення про звільнення ОСОБА_2 з посади судді КСУ було прийнято на пленарному засіданні ВРУ 24.02.2014р., більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу ВРУ. ВРУ, яка наділена повноваженнями щодо призначення суддів КСУ, за відсутності іншої, ніж зазначена, процедури, у разі встановлення факту порушення суддею КСУ присяги судді, має право звільнити цього суддю з посади з наведеної підстави.
Крім того ВРУ зазначає про безпідставність доводів суду першої інстанції з приводу того, що процедура звільнення судді КСУ визначена §63 Регламенту КСУ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки Регламент КСУ є внутрішнім документом КСУ, що прийнятий цим судовим органом.
В свою чергу, в своїй заяві про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 КАС України, ОСОБА_2 просить змінити постанову Вищого адміністративного суду України від 26.06.2017р. в частині відмови у поновленні її на посаді судді КСУ та негайному виконані рішення суду та в цій частині прийняти постанову про задоволення її позовних вимог.
В обґрунтування заяви посилається на те, що відмовляючи у задоволення позовних вимог в частині поновлення її на посаді судді КСУ, судом здійснено посилання на закінчення її повноважень 04.08.2015р. Разом з тим, положення ст. 148 Конституції України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції) розмежовують поняття строку, на який судді КСУ призначаються на посаду (ч.5) та набуття повноважень судді КСУ (ч.7). Тобто, ці два інститути (поняття) хоч і є взаємопов'язаними, однак є різними за своїм смисловим навантаженням та правовими наслідками.
Посилається на те, що закінчення 9-тирічного терміну, на який вона була призначена на посаду судді КСУ не є підставою вважати її такою, що автоматично втратила посаду судді, а з ним і статус судді та є автоматично звільненою з посади судді, оскільки ні Конституція України, ні закони України на момент винесення оскаржуваного судового рішення не визначали такої підстави втрати посади судді, а з ним і статусу судді КСУ. Втрата посади суддею пов'язана зі статусом судді до якого відноситься, зокрема, звільнення судді з посади за відповідною процедурою, а закінчення терміну призначення її на посаду судді має своїм правовим наслідком закінчення повноважень в частині здійснювати конституційне судочинство.
Крім того позивачем подано заперечення на заяву ВРУ про перегляд постанови ВАСУ від 26.06.2017р., в яких позивач посилається на те, що заява відповідача не містить правового обґрунтування порушень судом норм матеріального права під час ухвалення рішення про часткове задоволення її позову. Зокрема в своїй заяві відповідач акцентує увагу на порушеннях, які на його думку, вчинені КСУ (колегіальним органом) при винесенні рішення №20-ра/2010 від 30.09.2010р. та на порушення нею присяги судді, оскільки вона разом з іншими суддями брала участь у прийнятті зазначеного рішення.
Посилається на те, що в прийнятті рішення колегіального органу, яким є КСУ, бере участь повноважний склад цього суду, який складається з окремих суддів (при прийнятті рішення КСУ №20-ра/2010 брали участь всі судді КСУ), тому прийняття окремим суддею участі у роботі суду, як колегіального органу (чи колегії суду), який приймає рішення як колегіальний орган, не містить ознаки порушення присяги цим суддею, оскільки інше суперечить вимогам статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний, а не колективний характер.
Посилається на те, що відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.1992р. №422 судді КСУ не несуть юридичної відповідальності за результатами голосування або висловлювання у Конституційному Суді України та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків КСУ; їх діяльність ґрунтується, зокрема, на принципі незалежності. Заборона щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення є гарантією незалежності судді.
Також посилається на те, що відповідачем як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і при зверненні з заявою про перегляд постанови суду, не надано доказів порушення нею присяги судді. Крім того питання її провини у порушенні присяги судді Верховною Радою не досліджувалося, що свідчить про відсутність у відповідача підстав кваліфікувати її дії, а саме факт участі у вирішенні справи, по якій колегіальним складом суду прийнято рішення №20-рп/2010, як порушення присяги судді КСУ.
Посилається на те, що за змістом частини 2 статті 61 Конституції України відповідальність особи має індивідуальний характер, тому кожній особі уповноваженим суб'єктом має бути доведено провину за визначеною законодавством процедурою. Водночас в спірній постанові ВРУ застосувала колективну відповідальність суддів, порушивши положення Конституції України про індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, проігнорувавши при цьому принцип судового розсуду, який передбачає вимогу прийняття рішення суддею за власною оцінкою обставин справи поєднану з таємницею нарадчої кімнати.
Посилається на те, що спірна постанова ВРУ є свавільною, прийнята без встановлення компетентним органом за відповідною процедурою факту порушення нею присяги судді КСУ, відтак ВРУ перейнявши на себе повноваження дисциплінарного органу діяла з перевищенням меж своїх повноважень, що свідчить про наявність в діях ВРУ, як законодавчого органу, при прийнятті спірної постанови ознак умисного зловживання своїми повноваженнями.
Крім того посилається на те, що постанова ВРУ від 04.08.2006р. №82-V про «Призначення ОСОБА_2 суддею Конституційного Суду України» є актом індивідуальної дії. Водночас, спірна постанова ВРУ, якою ОСОБА_2 звільнено з посади судді КСУ у зв'язку з порушенням присяги судді не є актом індивідуальної дії, оскільки крім дострокового припинення її повноважень та звільнення з посади судді КСУ за порушення присяги, врегульовує ще низку інших правовідносин, що, на думку позивача, свідчить про порушення процедури прийняття рішень про персональні (індивідуальні) обрання, призначення, надання згоди на призначення на посаду, надання згоди на звільнення з посади та звільнення з посади Верховною Радою України.
Щодо посилань представника відповідача на висновок Європейської Комісії «За демократію через право» (Висновок «Про конституційну ситуацію в Україні» від 20.12.2010р.), позивач зазначає, що вказане не є підставою вважати, що під час ухвалення рішення судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права. Так, на думку позивача, такий висновок ні Конституцією України, ні законами України не визначений актом, який визначає порушення присяги суддями України, як і не містить жодної згадки чи правового обґрунтування щодо порушення нею чи іншими суддями КСУ порушення присяги судді. Акти Венеціанської комісії мають рекомендаційний характер і не можуть бути підставою для звинувачення у порушенні присяги судді.
Стосовно посилань відповідача на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 02.12.2014р. у справі №21-302а14 та від 28.04.2015р. у справі №21-67а14 за позовами ОСОБА_4 та ОСОБА_5, то такі на думку позивача є некоректними, оскільки існують інші, протилежні правові позиції щодо відсутності у органу, який призначив суддю на посаду, зокрема у ВРУ, встановлювати факт порушення суддею присяги і на підставі свого висновку про порушення суддею присяги приймати рішення про звільнення судді за порушення присяги, а також визнання Регламенту КСУ актом, який визначає процедуру звільнення судді КСУ.
Такими рішеннями, на думку позивача, є: постанова Оболонського районного суду м. Києва від 19.07.2007р., залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2007р., у справі 2а-353/2007, якою позов ОСОБА_7 до Верховної Ради України задоволено, Постанову ВРУ №1070-V від 24.05.2007р. «Про звільнення ОСОБА_7 з посади судді Конституційного Суду України» визнано протиправною та скасовано, зокрема з мотивів порушення процедури звільнення судді КСУ визначеної Регламентом КСУ та Регламентом ВРУ; а також постанова Верховного Суду України від 25.03.2008р. у справі №21-354во08, якою залишено в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18.07.2007р., в якому встановлено недотримання процедури звільнення судді Конституційного Суду України з займаної посади, зокрема, положень §63 Регламенту Конституційного Суду України. Верховний Суд України, залишаючи в силі вказане рішення суду першої інстанції, констатував, що цей суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстав для перегляду зазначеного рішення немає, тим самим погодившись з висновками, викладеними в ньому.
Позивач посилається на те, що зазначеними рішеннями встановлено, що ні Президент України, ні Верховна Рада України не є органами, які встановлюють провину судді КСУ у порушенні присяги судді, з огляду на що, суди приймаючи рішення щодо законності спірної постанови ВРУ повинні дотримуватись судової практики при вирішенні аналогічних правовідносин, якими є її звільнення з посади судді КСУ за порушення присяги судді, оскільки на момент такого звільнення законодавство, яке застосовувалось у зазначених рішеннях судів, не змінювалось. У іншому випадку має місце вибіркове, політично вмотивоване правосуддя, яке містить ознаки дискримінації судді КСУ і здійснюється виключно щодо суддів КСУ, звільнених спірною постановою ВРУ.
Крім того, позивач посилається на те, що порядок звільнення судді КСУ за порушення присяги, який гарантує забезпечення фундаментальних принципів незалежності та недоторканості судді, визначений Регламенту КСУ (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), зокрема параграфом §63. Регламент КСУ прийнято КСУ на виконання положень ст. 153 Конституції, ст. 30 Закону України «Про Конституційний Суд України» та затверджений Рішенням КСУ від 05.03.1997р., а тому цей акт є невід?ємною складовою цього рішення, має статус рішення та підлягає обов'язковому виконанню як і саме рішення.
Ухвалою Верховного Суду України від 12.09.2017р. відкрито провадження за заявою Верховної Ради України про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 26.06.2017р. (№А/9901/87/18).
З 15.12.2017р. набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 3.10.2017р. №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (Розділи 1-3)" (далі - Закон №2147-VIII), та почав роботу Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 20.02.2018р. відкрито провадження за заявою ОСОБА_2 про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 26.06.2017р. (№А/9901/89/18).
Вищим адміністративним судом України в ході розгляду справи встановлено, що постановою ВРУ від 04.08.2006р. №82-V ОСОБА_2 призначено суддею Конституційного Суду України. Того ж дня вона склала присягу судді КСУ.
Постановою Верховної Ради України «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» від 24.02.2014р. №775-VII, зокрема, достроково припинено повноваження та звільнено з посади судді Конституційного Суду України у зв'язку з порушенням нею присяги судді суддю Конституційного Суду України ОСОБА_2 відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України.
Підставою для прийняття вказаної постанови стали наступні обставини.
Так, 30.09.2010р. КСУ прийняв Рішення №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004р. №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 08.12.2004р. у №2222-IV у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.
В оскаржуваній постанові встановлено, що вказаним рішенням у неконституційний спосіб, привласнивши повноваження Верховної Ради України, Конституційний Суд України змінив Конституцію України. Цим Рішенням Конституційний Суд України порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип розподілу влад.
Крім того, рішенням КСУ від 29.05.2013р. № 2-рп/2013 у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 136, частини третьої статті 141 Конституції України, абзацу першого частини другої статті 14 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» визначено, що усі чергові вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів, обраних на чергових або позачергових виборах, відбуваються одночасно на всій території України в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень рад чи голів, обраних на чергових виборах 31.10.2010р.
В оскаржуваній постанові встановлено, що КСУ фактично унеможливив проведення виборів у місті Києві та до Тернопільської обласної ради (до жовтня 2015 року). Зазначеним Рішенням судді Конституційного Суду України порушили право громадян вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, передбачене частиною першою статті 38 Конституції України.
Крім того, рішенням КСУ від 25.01.2012р. №3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, дозволено Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат.
В оскаржуваній постанові встановлено, що КСУ дозволив Кабінету Міністрів України "вручну" регулювати рівень соціальних виплат, при тому, що раніше Конституційний Суд України приймав з цього питання прямо протилежні рішення. Тим самим судді КСУ фактично порушили право громадян на соціальний захист та достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, які передбачені статтями 46 та 48 Конституції України.
Приймаючи оскаржувану постанову, ВРУ дійшла висновку, що судді КСУ, в т.ч., позивач, порушили приписи статей 3, 19, 147-153 Конституції України, що є незабезпеченням верховенства Конституції України, порушенням обов'язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина і протирічить змісту присяги судді Конституційного Суду України, чесному і сумлінному виконанню обов'язків судді Конституційного Суду України.
Позивач, не погодившись з вказаною постановою відповідача та вважаючи її незаконною, звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, Вищий адміністративний суд України (далі - ВАСУ) виходив з того, що підставою для прийняття спірної постанови ВРУ №775-VII від 24.02.2014р. став аналіз рішень Конституційного Суду України, в ухваленні яких брала участь позивач, та які, на переконання ВРУ, прийняті з порушенням Конституції України. Водночас, парламент не наділений повноваженнями встановлювати факт порушення суддею присяги судді КСУ, а передумовою звільнення судді КСУ на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (за порушення присяги судді) - норми, на підставі якої позивача звільнено з посади судді, є ретельна перевірка факту порушення присяги суддею. Тільки з дотриманням визначеного законодавством порядку встановлення факту порушення присяги судді ВРУ, після обговорення даного питання більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу, може прийняти відповідне рішення з дотримання процедури, передбаченої Законом України «Про Регламент Верховної Ради України».
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що встановлюючи обставини факту порушення суддею присяги шляхом оцінки рішень КСУ, в ухваленні яких брала участь позивач, ВРУ вийшла за межі, наданих їй повноважень та допустила втручання у здійснення правосуддя, що є порушенням основоположних принципів незалежності суду та поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, відповідно до якого органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Крім того, суд дійшов висновку, що порядок звільнення судді КСУ, передбачено в §63 Регламенту КСУ, затвердженого його Рішенням 05.03.1997р., відповідно до якого, якщо орган, який призначив суддю КСУ, ставить питання про порушення цим суддею присяги, КСУ проводить перевірку і за висновком постійної комісії з питань регламенту та етики приймає одне з таких рішень: про наявність підстав для розгляду ВРУ питання про звільнення з посади судді КСУ; про відсутність підстав для звільнення з посади судді КСУ. Рішення про наявність або відсутність підстав для звільнення з посади судді КСУ приймається, якщо за нього проголосувало не менш як дванадцять суддів КСУ.
Водночас, судом встановлено, що ВРУ не ініціювалось питання про порушення присяги суддею ОСОБА_2., відповідно не обговорювалось вказане питання ні постійною комісією з питань регламенту та етики, ні власне Конституційним Судом України. Враховуючи викладене, судом зроблено висновок, що Регламент КСУ затверджений його рішенням, а відповідно до статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання, а також враховуючи що положення §63 Регламенту КСУ ні на час прийняття спірної постанови Радою, ні на час ухвалення Вищим адміністративним судом України рішення у цій справі не втратили чинність, тому вони є обов'язковими до застосування.
Крім того, суд дійшов висновку, що приймаючи спірну постанову ВРУ застосовано принцип колективної відповідальності без визначення індивідуальної відповідальності кожного з суддів, зокрема і позивача, що в свою чергу є порушенням статті 61 Конституції України. Зокрема, суд дійшов висновку, що суддя, який брав участь у складі колегії суддів під час ухвалення судового рішення, не може бути притягнутий до відповідальності, оскільки визначити особисту позицію кожного судді зі складу колегії суддів з приводу ухваленого рішення неможливо, адже така інформація є таємною, не підлягає оприлюдненню та захищена законом. Отже, неможливо й установити індивідуальний характер відповідальності кожного судді зі складу колегії стосовно ухваленого судового рішення. Разом з тим, ВРУ приймаючи спірну постанову, на вказані положення законодавства увагу не звернула та вирішила питання про притягнення суддів, в тому числі і позивача, до відповідальності без дотримання конституційного принципу індивідуальної відповідальності.
При цьому судом було зазначено, що незважаючи на принцип індивідуальної відповідальності, який так і не був застосований відповідачем під час прийняття спірної постанови, позивач понесла відповідальність у вигляді звільнення з займаної посади судді КСУ, в той час як інші судді цього суду (крім суддів, яких було призначено ВРУ) не понесли такої відповідальності за такі самі дії, що, безперечно, не узгоджується з принципами верховенства права та справедливості.
Суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 звільнено з посади судді КСУ з порушенням процедури такого звільнення, визначеної Конституцією та законами України, за відсутності встановлених обставин порушення нею присяги судді, з перевищенням повноважень, у зв'язку з чим оскаржувана постанова ВРУ від 24.02.2014р. №775-VII підлягає визнанню незаконною та скасуванню в частині припинення повноважень ОСОБА_2 та звільнення її з посади судді КСУ за порушення присяги.
Відмовляючи в частині позовних вимог щодо поновлення ОСОБА_2 на посаді судді КСУ, ВАСУ виходив з того, що відповідно до статті 148 Конституції України суддя КСУ призначається на дев'ять років без права бути призначеним повторно. Враховуючи, що ОСОБА_2 призначено суддею КСУ 04.08.2006р., відповідно строк її повноважень сплив 04.08.2015р., відтак поновлення її на посаді судді КСУ станом на день ухвалення рішення є неможливим.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, предметом оскарження у даній справі є постанова Верховної Ради України від 24.02.2014р. №775-VII «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді», якою, крім іншого, достроково припинено повноваження та звільнено з посад у зв'язку з порушенням присяги судді суддів Конституційного Суду України ОСОБА_15, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_16
Зазначена постанова вже була предметом перегляду в судовому порядку і прийняті судові рішення в порядку статті 237 КАС України (в редакції до 15.12.2017р.) переглядались Верховним Судом України, який висловив правову позицію щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, зокрема у справах за позовами ОСОБА_4 (постанова ВСУ від 02.12.2014р №21-302а14), ОСОБА_5 (постанова ВСУ від 28.04.2015р. у справі №21-67а14).
Так, у вказаних справах Верховний Суд України аналізуючи суть порушення, за вчинення якого ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було звільнено з посад суддів КСУ, дійшов висновків, що Конституційний Суд України Рішенням № 20-рп/2010, у прийнятті якого брали участь ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не забезпечив верховенства Конституції України, фактично змінив її, порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип поділу влади та легітимність діючих інститутів державної влади, внаслідок чого їх діяльність стала базуватися на нормах, змінених Конституційним Судом України, а не Верховною Радою України як уповноваженим на це органом.
Суд дійшов висновку, що очевидна невідповідність дій ОСОБА_4 та ОСОБА_5 при прийнятті Рішення №20-рп/2010 Конституції України, складеній ними присязі та наслідки цих дій давали Верховній Раді України підстави розцінити дії позивачів як порушення присяги судді Конституційного Суду України та звільнити їх з посади.
Крім того, у вказаних рішеннях Верховний Суд України дійшов висновку, щодо відсутності з боку ВРУ порушення порядку звільнення вказаних суддів з посади суддів КСУ, встановленого Конституцією України, Законом №422/96-ВР та Регламентом ВРУ, оскільки рішення про їх звільнення з посади суддів Конституційного Суду України було прийнято на пленарному засіданні Верховної Ради України, яке відбулося 24.02.2014р., більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Іншого порядку звільнення вказаних осіб законодавством України не передбачено.
Верховний Суд України дійшов висновку, що Верховна Рада України, яка наділена повноваженнями щодо призначення суддів Конституційного Суду України, за відсутності іншої, ніж встановленої Конституцією України, Законом №422/96-ВР та Регламентом ВРУ, процедури, у разі встановлення факту порушення суддею КСУ присяги судді, має право звільнити цього суддю з посади з наведеної підстави. Таке рішення може бути оскаржене до суду, що є гарантією незалежності судді та неупередженості щодо нього.
Також, Верховним Судом України зроблено правовий висновок, згідно з яким Регламент КСУ є внутрішнім документом КСУ, що прийнятий цим судовим органом. В свою чергу ні Конституція України, ні Закон України «Про Конституційний Суд України» не наділяють сам орган конституційної юрисдикції компетенцією із врегулювання процедури звільнення судді. Відтак, на переконання Верховного Суду України, положення §63 Регламенту Конституційного Суду України не можуть бути застосованими до спірних правовідносин.
Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного адміністративного Суду прийшов до наступних висновків щодо застосування норм права у даній справі.
Так, статтею 149 Конституції України (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин), серед іншого передбачено, що на суддів Конституційного Суду України поширюються гарантії незалежності та недоторканності (…), передбачені статтею 126 цієї Конституції (…).
Таким чином на суддів Конституційного Суду України поширюються також гарантії незалежності, передбачені для суддів загальної юрисдикції, які відповідно до статті 126 Конституції України гарантуються Конституцією і законами України.
Механізми забезпечення незалежності суддів закріплено у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин).
Зокрема, статтею 47 цього Закону передбачено, що незалежність судді забезпечується, в т.ч., особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення.
Таким чином, до основних гарантій незалежності суддів Конституційного Суду України також відноситься особливий порядок їх притягнення до відповідальності та звільнення з дотриманням тих процедур, які передбачені для суддів судів загальної юрисдикції.
Так, Закон України «Про судоустрій і статус суддів», серед іншого, передбачає також обов?язкову процедуру перевірки наявності в діях судді ознак порушення присяги судді, забезпечуючи при цьому право судді на участь у розгляді такого питання.
Особливості розгляду ініційованого суб?єктом призначення питання про порушення призначеним ним суддею Конституційного Суду України присяги врегульовано пунктом 63 Регламенту Конституційного Суду України.
Інші законодавчі акти, якими було б врегульовано порядок та процедуру перевірки наявності в діях судді Конституційного Суду України ознак порушення присяги судді відсутні.
Таким чином відсутність такого порядку, рівно як і звільнення судді без дотримання такого порядку є порушенням гарантій незалежності суддів, а тому на думку суду при вирішенні питання звільнення позивача крім Конституції України та Регламенту Верховної Ради України необхідно було також дотриматись передбаченого §63 Регламенту Конституційного Суду України порядку, чого відповідачем зроблено не було.
Оскільки суддів Конституційного Суду України призначають і звільняють три суб?єкти за різними процедурами і, доприкладу, Регламент Верховної Ради України не може бути застосований при звільненні судді призначеного за квотою іншого суб?єкта призначення, а тому наявність спільної для усіх суб?єктів процедури, передбаченої Регламентом Конституційного Суду України, забезпечує рівність статусу суддів Конституційного Суду України, незалежно від того який суб?єкт їх призначив, і відповідає закріпленим Конституцією та законами гарантіям їх незалежності.
Саме на порушення такого характеру вказав Європейський Суд з прав людини у рішенні «Олександр Волоков проти України» констатуючи порушення Україною статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначивши, що пленарне засідання Верховної Ради України не було належним місцем для розгляду питань факту та права, оцінки доказів та юридичної кваліфікації фактів.
В свою чергу, відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини підлягає застосуванню судами під час вирішення справ.
Таким чином Суд прийшов до висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування норм права, викладених у зазначених постановах Верховного Суду України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 Розділу VІІ «Перехідні положенння» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції після 15.12.2017р.) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Частиною 3 статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017р.) передбачено, що у разі якщо під час розгляду справи Верховний Суд України встановить, що існує необхідність відійти від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду України, яка була прийнята іншим складом суду (іншою палатою чи палатами, які брали участь у спільному засіданні), справа передається на розгляд спільного засідання судових палат Верховного Суду України, яке проводиться за участю палати (палат), яка розглядала справу до моменту її передання, та палати (палат), яка приймала відповідну постанову Верховного Суду України.
За правилами пункту 2 частини 1 Розділу VІІ «Перехідні положенння» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції після 15.12.2017р.) якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Крім того, оскаржувана у даній справі постанова Верховної Ради України уже була предметом перегляду Великою Палатою Верховного Суду. Такий перегляд здійснювався в апеляційному порядку за правилами Кодексу адміністративного судочинства України в редакції закону після 15.12.2017р.
Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, до складу якого входить двадцять один суддя Верховного Суду (стаття 45 цього Закону).
Відповідно до статті 129 Конституції України однією із засад судочинства є обов?язковість судових рішень.
За правилами частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
За таких обставин, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики, суд прийшов до висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись підпунктами 1, 2 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положенння» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції закону після 15.12.2017р.), частиною 3 статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції закону до 15.12.2017р.),-
ухвалив:
Справу за позовом ОСОБА_2 до Верховної Ради України про скасування постанови та зобов'язання вчинити дії передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Судді:
Стародуб О.П.
Берназюк Я.О.
Гриців М.І.
Коваленко Н.В.
Кравчук В.М.
