КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1
Справа № 488/1937/17
Провадження № 2/488/363/18 р.
РІШЕННЯ
Іменем України
24.10.2018 року м. Миколаїв
Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого по справі судді – Селіщевої Л.І.,
при секретарі – Тузові Р.О.,
за участю позивачів – ОСОБА_2, ОСОБА_3,
та представника позивачів – ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання правочинів недійсними та скасування державної реєстрації права власності, -
в с т а н о в и в:
У травні 2017 року позивачі – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із даним позовом, уточнивши який, вказали наступне.
10.10.2014 р. помер ОСОБА_8
Позивач ОСОБА_2 є сином померлого, а позивачка ОСОБА_3 проживала з ним однією сім’єю без реєстрації шлюбу починаючи з березня 1999 р. і до дня його смерті.
За час спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_8 ними за спільні сумісні кошти було придбано житловий будинок № 33 по вул. Львівській у м. Миколаєві, за договором купівлі-продажу від 14.09.2000 р., посвідченим на Універсальній Товарній Біржі «Марія». В подальшому цей будинок спільними коштами та працею був ними перебудований, внаслідок чого його вартість істотно збільшилася. Також за час їхнього проживання, спільною працею та за спільні сумісні кошти, було у повному обсязі закінчено будівництво житлового будинку № 25 по вул. Львівській у м. Миколаєві, який був придбаний ОСОБА_8 у 1995 році як незакінчений будівництвом, із готовністю на 69 %. Крім цього, за час спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_8 ними за спільні сумісні кошти були придбані транспортні засоби:
-VOLKSWAGEN transporter CC, 1991 року випуску, р/н НОМЕР_1;
-VOLKSWAGEN легковий, 2006 року випуску, р/н НОМЕР_2;
-VOLKSWAGEN transporter, 2003 року випуску, р/н НОМЕР_3.
Усе вищевказане майно було зареєстровано на ім’я ОСОБА_8, і після його смерті відкрилася спадщина на усе належне йому рухоме й нерухоме майно.
В установлений законом строк позивачі звернулися із заявами про прийняття спадщини до Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори. Однак нотаріус відмовив позивачам у видачі свідоцтва про право на спадщину мотивуючи це тим, що позивачка ОСОБА_3 не надала документів, які б доводили її сімейні відносини зі спадкодавцем, а позивачу ОСОБА_2 було відмовлено у зв’язку із судовим розглядом цивільної справи за позовом ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності.
Крім позивачів, до нотаріальної контори звернулась також відповідачка по даній справі – ОСОБА_6, яка є матір’ю спадкодавця та відповідно спадкоємцем за законом першої черги.
Позивачі також вказали, що при розгляді в Корабельному районному суді м. Миколаєва цивільної справи № 488/508/15-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 та інших, вони випадково дізналися про існування декількох правочинів, внаслідок яких право власності на житловий будинок № 33 по вул. Львівській, який належав покійному ОСОБА_8, перейшло до інших осіб. Зокрема:
-11.06.2002 р. був оформлений договір купівлі-продажу між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений на Універсальній Товарній Біржі «Никольский град» за реєстр. № 19/06/Н;
-14.03.2016 р. за нотаріально посвідченим договором дарування, ОСОБА_6 подарувала вказаний житловий будинок своєму онукові ОСОБА_7;
-19.07.2016 р. був укладений договір купівлі-продажу між ОСОБА_9 та ОСОБА_8, згідно якого остання набула право власності на даний будинок.
Позивачі вважають вищевказані правочини такими, що суперечать вимогам Цивільного кодексу та іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави та суспільства і його моральним засадам та просять їх визнати недійсними.
Посилаючись на таке позивачі просили:
-визнати недійсним договір купівлі-продажу № 19/06/н від 11.06.2002 р.,
посвідчений на Універсальній Товарній Біржі «Никольский град»,
зареєстрований в «Журналі реєстрації біржових справ» за № 19/06/Н, та
укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6;
-визнати недійсним договір дарування від 14.03.2016 р., укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстр. № 296;
-визнати недійсним договір купівлі-продажу від 19.07.2016 р., укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_11 за реєстр. № 568;
-скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_8 на житловий будинок № 33 по вул. Львівській 33 у м. Миколаєві у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за номером запису 15527575.
В судовому засідання позивачі та їх представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі з вищевикладених підстав та просили його задовольнити.
Відповідач – ОСОБА_5 у судове засідання не з’явилася, про час та місце судового засідання була повідомлена належним чином, причини неявки суду невідомі.
Відповідач – ОСОБА_6 у судове засідання неодноразово не з'являлася, про час та місце засідань була повідомлена належним чином. За її клопотанням судові засідання по справі неодноразово відкладалися, на судове засідання 24.10.2018 р. відповідач була повідомлена належним чином, отримала судову повістку, про що в матеріалах справи є відповідне повідомлення, не з’явилася і причини своєї неявки не повідомила.
Відповідач – ОСОБА_7 у призначені по справі неодноразові судові засідання жодного разу не з’являвся, про час та місце судового засідання був повідомлений неодноразово та належним чином. 24.10.2018 року до суду надійшла заява відповідача про відкладення судового засідання у зв’язку з тим, що він є студентом денної форми навчання, та навчається в іншому місті. Однак суд вважає вказані причини неявки не поважними, та вважає можливим слухати справу у його відсутність.
Відповідач – ОСОБА_8 та її представники у судові засідання по справі неодноразово не з'являлися, за їх клопотанням судові засідання по справі неодноразово відкладалися. 24.10.2018 року до суду надійшла заява від відповідачки про відкладення судового засідання у зв’язку з її хворобою, однак зі змісту довідки від 24.10.2018 року, доданої до заяви, суд не вбачає підстав для відкладення, оскільки ця довідка на думку суду жодним чином не доводить об’єктивної неможливості відповідачки приймати участь у судовому засіданні та поважних причин її неявки у судове засідання. До того ж, відповідачка має представників, які також не з'явилися у судове засідання, не повідомивши суд про причини неявки.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори у судове засідання не з'явився, подав заяву про слухання справи у його відсутність.
Заслухавши пояснення позивачів, їх представника, свідків та дослідивши надані суду письмові докази, та враховуючи положення ч. 3 ст. 223 ЦПК України, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Стаття 12 ЦПК України визначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Судовим розглядом встановлено, що 10.10.2014 року у м. Миколаєві помер ОСОБА_12, після смерті якого Третьою Миколаївською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 504/2014. Судом встановлено, що в установлений законом 6-місячний строк із заявами про прийняття спадщини звернулась позивачка по даній справі – ОСОБА_3 як дружина померлого, позивач по даній справі – ОСОБА_2 як син померлого, та відповідачка ОСОБА_6 як мати померлого.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Із матеріалів справи вбачається, що постановою державного нотаріуса Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори ОСОБА_13 (а.с. 28) ОСОБА_3 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_8 у зв’язку з тим, що вона не надала нотаріусу документів, які б підтверджували її шлюбні відносини зі спадкодавцем.
Через це у лютому 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_6 і ОСОБА_2 із позовом про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, про визнання майна спільною сумісною власністю та про визнання права власності (цивільна справа № 488/508/15-ц провадження № 2/488/57/18). Під час розгляду судом вказаної цивільної справи, позивачі по даній справі дізналися про наявність правочинів, які є предметом оскарження у даній справі.
Судом встановлено, що 14.09.2000 року на Універсальній Товарній Біржі «Марія» за № 362 було посвідчено договір купівлі-продажу житлового будинку № 33 по вул. Львівській у м. Миколаєві між ОСОБА_5 та ОСОБА_8, згідно якого ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_8 купив зазначений житловий будинок (а.с. 41). Вказаний біржовий договір купівлі-продажу був зареєстрований в Миколаївському МБТІ, та визнаний дійсним заочним рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19.01.2009 р.
Рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області від 20.10.2016 р. заочне рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 19.01.2009 р. було скасовано, та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову про визнання договору дійсним.
Із матеріалів інвентарної справи № 968 на житловий будинок № 33 по вул. Львівській у м. Миколаєві вбачається, що після набуття права власності на вказаний будинок ОСОБА_8, за його замовленням від 19.05.2008 року, спеціалістами Миколаївського МБТІ 27.05.2008 року був виготовлений технічний паспорт на житловий будинок із зазначенням характеристики цього будинку та прилеглих до нього господарських та побутових будівель і споруд, у тому числі і самочинного будівництва. Копія цього технічного паспорту також наявна у матеріалах даної цивільної справи (а.с. 46-48), а його оригінал був оглянутий судом у судовому засіданні 24.10.2008 року. Крім цього, ОСОБА_8 отримав довідку № 1534 від 29.05.2008 р., та сплатив за виготовлення технічної документації 150 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією № 151825/71 від 19.05.2008 р. Відомості про те, що після 2008 року проводилася технічна інвентаризація житлового будинку № 33 по вул. Львівській, матеріали інвентарної справи не місять.
Судом встановлено, що 11.06.2002 року на Універсальній Товарній Біржі «Никольський град» був посвідчений договір купівлі-продажу № 19/06/Н між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, згідно якого остання придбала житловий будинок № 33 по вул. Львівській у м. Миколаєві. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02.03.2015 року вказаний біржовий договір був визнаний дійсним, і за ОСОБА_6 було визнано право власності на вказаний житловий будинок. Рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області від 08.12.2016 р. рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02.03.2015 р. було скасовано, та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову про визнання договору дійсним та визнання права власності на житловий будинок.
Матеріали дослідженої судом інвентарної справи № 968 на житловий будинок № 33 по вул. Львівській у м. Миколаєві не містять даних про цей договір купівлі-продажу і відомості про ОСОБА_6 як власника цього будинку.
Звертаючись до суду із даним позовом про визнання недійсними правочинів, позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посилались на те, що ці правочини порушують їх права та законні інтереси, оскільки законним власником даного житлового будинку був ОСОБА_8, який помер 10.10.2014 р. та набув право власності на нього за біржовим договором купівлі-продажу від 14.09.2000 року за № 362, придбавши його у ОСОБА_5 В свою чергу позивач ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги за законом після смерті свого батька ОСОБА_8, а позивачка ОСОБА_3 претендує на визнання за нею права власності на відповідну частину майна померлого як на майно, яке було придбано ними за час проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу.
Суд з цього приводу вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до положень статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 ЦК.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв'язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.
Згідно з ч. 3 ст.215 ЦК Укрїни вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Таким чином, правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи" (статті 215, 216 ЦК України).
З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 4-5, 13, 18 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Судовий захист може також загалом розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, та як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права і виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
За такого, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, і на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Таким чином позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, хоча і не були стороною оспорюваних ними правочинів, проте є заінтересованими особами за вимогами про визнання правочинів недійсними, оскільки ОСОБА_2 претендує на житловий будинок № 33 по вул. Львівській в порядку спадкування за законом після смерті свого батька - ОСОБА_8 Позивачка ОСОБА_3 претендує на відповідну частину цього будинку як на майно, що було придбано за час спільні сумісні кошти за час проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, і в провадженні Корабельного районного суду м. Миколаєва перебуває цивільна справа за її позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на майно (цивільна справа № 488/508/15-ц провадження № 2/488/57/18). Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14.06.2017 року провадження у справі № 488/508/15-ц було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
Частиною 1 статті 47 ЦК УРСР 1963 р. (яка діяла на час укладення біржового договору купівлі-продажу № 19/06/Н від 11.06.2002 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6Д.), передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Частиною другою статті 48 ЦК УРСР було визначено, що по недійсній угоді кожна з сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі – відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Статтею 227 ЦК УРСР було визначено, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
В силу ч. 1 ст. 45 ЦК УРСР 1963 р. недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.
За такого договір купівлі-продажу житлового будинку, який був укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 мав бути обов'язково посвідчений нотаріально, а недотримання сторонами договору таких вимог закону свідчить про недійсність такої угоди на підставі закону.
В силу ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Однак судовим розглядом встановлено, що крім недотримання сторонами договору вимог закону щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку, вказаний правочин не відповідає й іншим вимогам закону. Зокрема, за вимогами статті 225 ЦК УРСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Однак судом встановлено, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 11.06.2002 року ОСОБА_5 вже не була його власником так як здійснила його відчуження за іншим договором купівлі-продажу № 362 від 14.09.2000 року, продавши його покійному ОСОБА_8 При цьому, на виконання останнього договору вона передала ОСОБА_8 необхідні документи на будинок, та напередодні укладення цього договору виписалася звідти. Дане підтверджується дослідженим у судовому засіданні оригіналом домової книги на будинок, копія якої долучена до матеріалів даної цивільної справи (а.с. 141-146). Після укладення цього договору ОСОБА_8 переоформив на своє ім’я особові рахунки на сплату житлово-комунальних послуг, а також у 2004 році замовив виготовлення робочого проекту на газифікацію будинку (а.с. 147-151), після чого у 2006 році уклав договір на газопостачання (а.с. 152-153), замовив у 2003 році робочий проект на підключення будинку до 3-фазного електропостачання (а.с. 158-171), та здійснював платежі за житлово-комунальні послуги, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями розрахункових книжок, оригінали яких суд дослідив у судовому засіданні. Судом також встановлено, що за час життя ОСОБА_8 та й після його смерті у 2014 році, особовий рахунок на цей будинок переоформлений не був.
Натомість відповідачі не надали суду доказів несення будь-яких витрат щодо утримання будинку чи сплати платежів за житлово-комунальні послуги.
Допитана у судовому засіданні як свідок – ОСОБА_14 суду пояснила, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_8 у період з 1991 по 1999 роки, в якому у них народився спільний син, позивач по даній справі – ОСОБА_2 Свідок суду пояснила, що після розірвання шлюбу вона періодично спілкувалася зі своїм колишнім чоловіком, і їй достеменно відомо про те, що він приблизно у 2000 році придбав будинок № 33 по вул. Львівській у м. Миколаєві, і через періодичну заборгованість по аліментам, на його майно, у тому числі і на вказаний будинок, державним виконавцем був накладений арешт. Також свідок пояснила, що їй відомо про те, що її колишня свекруха – ОСОБА_6 ніколи не була власницею цього будинку.
Належність покійному ОСОБА_8 вказаного житлового будинку також підтвердили допитані у судовому засіданні свідки – ОСОБА_15 та ОСОБА_16
Ставити під сумнів покази цих свідків у суду немає підстав, оскільки ці покази не суперечать один одному, та узгоджуються з іншими дослідженими судом письмовими доказами, які викладені судом вище.
З огляду на таке, суд приходить до висновку, що хоча сторони біржового договору купівлі-продажу від 14.09.2000 р. – ОСОБА_5 та ОСОБА_8 не дотрималися вимоги закону щодо обов’язковості нотаріального посвідчення угоди, однак фактично та в повному обсязі її виконали, що в силу положень ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР є підставою для визнання її у судовому порядку дійсною та звільняє від обов’язку її подальшого нотаріального оформлення.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оспорюваний позивачами договір купівлі-продажу № 19/06/Н від 11.06.2002 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР, як такий, що не відповідає вимогам закону, оскільки був вчинений особою, яка не мала права його відчужувати та із порушенням встановленої для нього нотаріальної форми.
Судом також встановлено, що на підставі рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02.03.2015 року вказаний біржовий договір купівлі-продажу № 19/06/Н від 11.06.2002 р. був визнаний дійсним, і за ОСОБА_6 було визнано право власності на вказаний житловий будинок. Після цього ОСОБА_6 19.05.2015 року зареєструвала своє право власності на житловий будинок № 33 по вул. Львівській у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 11-12).
14.03.2016 року ОСОБА_6 подарувала цей будинок своєму онукові – відповідачу по даній справі ОСОБА_7, за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстр. № 296 (а.с. 15-17).
19.07.2016 р. ОСОБА_7 продав спірний будинок своїй матері – ОСОБА_8 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_11 за реєстр. № 568 (а.с. 20-22). Зі змісту наявної у справі інформаційної довідки № 120909483 (а.с. 216) вбачається, що право власності на будинок зареєстровано за відповідачкою по даній справі – ОСОБА_8 на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу.
Аналізуючи зміст вказаних договорів, суд приходить до висновку, що їх зміст суперечить вимогам Цивільного Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства та його моральним засадам. Суд виходить із того, що статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, органів влади Автономної Республіки Крим у нападках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Суд виходить із того, що особи, які здійснили відчуження житлового будинку за цими правочинами, не мали на це права, зокрема, рішенням колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області від 08.12.2016 р. рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02.03.2015 р. було скасовано, та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання біржового договору купівлі-продажу дійсним та визнання за нею права власності права власності на житловий будинок № 33 по вул. Львівській у м. Миколаєві. Таким чином, не будучи законним власником цього будинку, вона не мала права його відчужувати ОСОБА_7, а він в свою чергу не мав права продавати його ОСОБА_8
Крім цього, частиною 5 статті 12 ЦК України встановлюється презумпція добросовісності та розумності особи при реалізації нею своїх цивільних прав та опосередковано закріплює обов’язок учасників цивільного обороту дотримуватися принципів добросовісності та розумності при здійсненні цивільних прав, оскільки його межі встановлені законом. Однак судом встановлено, що укладаючи оспорювані позивачами правочини, відповідачі діяли недобросовісно, оскільки починаючи з 2015 року у провадженні Корабельного районного суду м. Миколаєва перебуває цивільна справа № 488/508/15-ц провадження № 2/488/57/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_8 про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на майно, предметом спору у якій, серед іншого, є житловий будинок № 33 по вул. Львівській. При цьому ОСОБА_6 та ОСОБА_8 приймали участь у судових засіданнях та давали суду свої пояснення з приводу вказаних позовних вимог.
Суд погоджується із тим способом захисту, який обрали позивачі у своєму позові, оскільки інші способи захисту своїх прав та інтересів, на думку суду, у даному випадку не можуть бути застосовані через те, що позивачі на даний час не є власниками спірного будинку. Зокрема, такий спосіб захисту цивільного права як визначено статтями 215, 216 ЦК України, тобто шляхом застосування реституції може застосовуватись лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
Разом із цим, статті 387 та 388 ЦК України встановлюють умови, за яких власник має право витребувати свою річ із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача, і застосування такого способу захисту можливо лише у випадку, коли власник майна фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належним йому майном, тобто, коли це майно незаконно вибуває із його володіння (віндикаційний позов). Предметом віндикаційного позову виступає вимога власника, який не володіє майном, до особи, яка незаконно заволоділа цим майном.
З урахуванням вищевикладеного, суд знаходить необхідним задовольнити позовні вимоги, визнати недійсними: договір купівлі-продажу № 19/06/н від 11.06.2002 р., укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6; договір дарування від 14.03.2016 р., укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, та договір купівлі-продажу від 19.07.2016 р., укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а також скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_8 на житловий будинок № 33 по вул. Львівській 33 у м. Миколаєві у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка є похідною від попередніх вимог, які судом задоволені.
На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивачів належить стягнути судовий збір, сплачений ними при подачі позову, у розмірі - по 640 грн. із кожного.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-
Вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу № 19/06/н від 11.06.2002 р., посвідчений на Універсальній Товарній Біржі «Никольский град», зареєстрований в «Журналі реєстрації біржових справ» за № 19/06/Н, та укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6.
Визнати недійсним договір дарування від 14.03.2016 р., укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за реєстр. № 296.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 19.07.2016 р., укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_11 за реєстр. № 568.
Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_8 на житловий будинок № 33 по вул. Львівській 33 у м. Миколаєві у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за номером запису 15527575.
Стягнути на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 судовий збір у розмірі – по 640 грн. із кожного.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач – ОСОБА_2, 54050 АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4.
Позивач – ОСОБА_3, 54042 м. Миколаїв, вул. Львівська 25, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5.
Відповідач – ОСОБА_5, паспорт серії ЕО 228338, виданий Корабельним РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області 16.11.1996 р., останнє відоме місце проживання – м. Миколаїв, вул. Ольшанців 258.
Відповідач – ОСОБА_6, 54050 м. Миколаїв, вул. Ольшанців 273, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6.
Відповідач – ОСОБА_7, 54050 м. Миколаїв, вул. Ольшанців 243, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7.
Відповідач – ОСОБА_8, 54050 м. Миколаїв, вул. Ольшанців 273, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8.
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору – Третя Миколаївська державна нотаріальна контора, 54055 м. Миколаїв, вул. Погранична 40.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складено 01.11.2018 року
Суддя Л.І. Селіщева
