ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2018 року
м. Київ
Справа № 910/3704/13
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ткаченко Н.Г. (головуючого), Білоуса В.В., Жукова С.В.,
за участю секретаря судового засідання Гаращенко Т.М.
за участю представників: Міністерства економічного розвитку і торгівлі України - Бєлозьорової О.С., Голоюх С.Р., Коваленко О.М., ДП "Державний проектний інститут "Діпроверф" - Кравченка С.В., Єфіменка С.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2018
та ухвалу Господарського суду м. Києва від 25.06.2018 в частині закриття провадження
у справі № 910/3704/13
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Факро Орбіта"
до Державного підприємства "Державний проектний інститут "Діпроверф"
про банкрутство,-
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2013 порушено провадження у справі № 910/3704/13 про банкрутство Державного підприємства "Державний проектний інститут "Діпроверф" (далі - ДП "ДПІ "Діпроверф") введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Лінкевича О.М., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2018 у справі №910/3704/13 (колегія суддів: Яковенко А.В. - головуючий, Ковтун С.А., Удалова О.Г.) відмовлено у задоволенні заяви Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 09.11.2017 про припинення провадження у справі та у задоволенні заяв Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 17.01.2018 та від 22.06.2018 про закриття провадження у справі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 (колегія суддів: Остапенко О.М. - головуючий, Калатай Н.Ф., Верховець А.А.) ухвалу господарського суду міста Києва від 25.06.2018 у справі № 910/3704/13 залишено без змін.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (далі - Мінекономрозвитку) звернулося з касаційною скаргою та просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 та ухвалу господарського суду міста Києва від 25.06.2018 у справі № 910/3704/13 скасувати, провадження у справі № 910/3704/13 про банкрутство ДП "ДПІ "Діпроверф" закрити.
Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень заявник касаційної скарги зазначає порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Так, зокрема, Мінекономрозвитку у касаційній скарзі посилається на те, що судами не враховано відсутність укладення мирової угоди.
Заявник зазначає, що на дату звернення Міністерства з заявою про закриття провадження у даній справі, комітетом кредиторів питання про можливість укладення мирової угоди розглядалось, проте, вирішено не було.
При цьому, Мінекономрозвитку наголошує на тому, що процедура розпорядження майном боржника триває більше ніж п'ять років і за цей час щодо боржника не було укладено мирову угоду, яка була б затверджена господарським судом, з переліку об'єктів, що не підлягають приватизації ДП "ДПІ "Діпроверф" у встановленому порядку не виключено.
За твердженням заявника, подальше безпідставне затягування процедури банкрутства на стадії розпорядження майном, за відсутності будь-якої реальної можливості переходу до наступних процедур банкрутства, призведе лише до порушення прав як боржника, так і кредиторів та заподіяння ним додаткових збитків, зокрема, з оплати праці арбітражного керуючого.
Крім того, Мінекономрозвитку посилається на те, що внаслідок дії мораторію на задоволення вимог кредиторів останні позбавлені можливості отримати задоволення своїх грошових вимог, а також нараховувати на ці вимоги штрафні санкції.
Враховуючи викладене, на думку заявника касаційної скарги, оскільки на час розгляду справи відсутнє прийняте комітетом кредиторів рішення щодо укладення з боржником мирової угоди, з огляду на особливості правового статусу боржника, який не надає можливості застосування до боржника процедури санації, ліквідації, то подальше провадження у справі про банкрутство боржника є неможливим, відтак має бути закритим.
Разом з тим, заявник касаційної скарги посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили належним чином повноваження представників Компанії "Fratex Business Limited" Панасенко О.Я та Калугіна Ю.О.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Опека-Інвест" заперечує проти касаційної скарги Мінекономрозвитку та просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 та ухвалу господарського суду міста Києва від 25.06.2018 у справі № 910/3704/13 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Обґрунтовуючи свою позицію, ТОВ "Опека-Інвест" посилається на те, що матеріали справи містять підтвердження наявності дій, направлених на укладення мирової угоди, зокрема, на зборах комітету кредиторів 30.11.2017 було прийнято рішення щодо укладення з боржником мирової угоди.
До того ж, ТОВ "Опека-Інвест" у відзиві на касаційну скаргу вказує на те, що чинним законодавством не передбачено такої підстави для закриття провадження у справі про банкрутство, як затягування розгляду справи у процедурі розпорядження майном за відсутності можливості переходу до іншої судової процедури у справі про банкрутство та відсутності підписаної боржником та погодженої Мінекономрозвитку мирової угоди.
Крім того, на думку ТОВ "Опека-Інвест", доводи касаційної скарги щодо повноважень представників Компанії "Fratex Business Limited" є необґрунтованими та такими, що не відповідають предмету касаційного розгляду.
Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представників Мінекономрозвитку, ДП "ДПі "Діпроверф", перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Провадження по даній справі про банкрутство ДП "ДПІ "Діпроверф" здійснюється за Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, чинній з 19.01.2013 (далі - Закон про банкрутство).
Згідно ст. 9 Закону про банкрутство, справи про банкрутство розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є заяви Мінекономрозвитку про закриття (припинення) провадження у даній справі про банкрутство ДП "ДПІ "Діпроверф", які мотивовані тим, що процедура розпорядження майном у справі триває понад 5 років, за цей час щодо боржника не було укладено мирову угоду, яка була б затверджена господарським судом, ДП "ДПІ "Діпроверф" не виключено у встановленому порядку з переліку об'єктів, що не підлягають приватизації, відносно підприємства боржника не можуть бути застосовані процедури санації чи ліквідації.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяв Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про закриття (припинення) провадження у справі про банкрутство ДП "ДПІ "Діпроверф", суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що вказані обмеження щодо процедури банкрутства ДП "ДПІ "Діпроверф", на які посилається Мінекономрозвитку, не може бути підставою закриття провадження у даній справі, а матеріалами справи підтверджується наявність дій, направлених на укладення мирової угоди. При цьому, суди дійшли висновку, що чинним законодавством не передбачено такої підстави для закриття (припинення) провадження у справі про банкрутство, як затягування розгляду справи у процедурі розпорядження майном за відсутності можливості переходу до іншої судової процедури у справі про банкрутство та відсутності підписаної боржником та погодженої міністерством мирової угоди.
Однак, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не погоджується із вказаними висновками попередніх судових інстанцій, оскільки вони зроблені з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням вимог законодавства.
Відповідно до Додатку № 2 Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" ДП "ДПІ "Діпроверф" віднесено до Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані.
Частиною 1 ст. 7 Закону про банкрутство передбачено застосування щодо боржника таких судових процедур банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута.
Згідно ч. 4 ст. 96 Закону про банкрутство, положення цього Закону застосовуються до юридичних осіб - підприємств, що є об'єктами права державної власності, які не підлягають приватизації, в частині санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому порядку з переліку таких об'єктів.
Крім того, обмеження у застосуванні норм Закону про банкрутство (щодо процедур санації чи ліквідації) до юридичних осіб-підприємств, що є об'єктами права державної власності, та які включені до переліку об'єктів, що не підлягають приватизації встановлені також положеннями ч. 3 ст. 214 ГК України і Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".
Враховуючи викладене, на ДП "ДПІ "Діпроверф" поширюється дія ч. 4 ст. 96 Закону про банкрутство, а, відтак, щодо підприємства боржника у даній справі не можуть бути застосовані процедури санації чи ліквідації, а єдиним успішним завершенням процедури банкрутства такого боржника залишається укладення мирової угоди на стадії розпорядження майном.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, розпорядником майна боржника було скликано збори комітету кредиторів, які відбулися 30.11.2017, відповідно до протоколу яких зборами комітету кредиторів було прийнято рішення про укладення мирової угоди в справі № 910/3704/13 про банкрутство ДП "ДПІ "Діпроверф" на умовах відстрочки і розстрочки та доручення голові комітету кредиторів підписати від імені комітету кредиторів затверджену мирову угоду в справі № 910/3704/13 про банкрутство ДП "ДПІ "Діпроверф" та звернутися до Господарського суду міста Києва з клопотанням про затвердження мирової угоди.
Водночас, судами встановлено, що затверджена на комітеті кредиторів 30.11.2017 та підписана зі сторони комітету кредиторів мирова угода на даний час боржником не підписана та на адресу Мінекономрозвитку на погодження не направлялась.
Дослідивши наведені обставини, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність дій, направлених на укладення мирової угоди у даній справі та безпідставність доводів Мінекономрозвитку у поданих заявах про закриття (припинення) провадження у справі.
Згідно ч. 1, 2 ст. 77 Закону про банкрутство, під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється шляхом укладення угоди між сторонами. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. У процедурі розпорядження майном боржника мирову угоду може бути укладено лише після виявлення всіх кредиторів і затвердження господарським судом реєстру вимог кредиторів.
Разом з тим, при вирішенні спору у даній справі, судом першої інстанції не було враховано приписи ст. 79 Закону про банкрутство, згідно яких мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про закриття провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів.
Як вбачається з матеріалів справи, на стадії розпорядження майном, яка була введена ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2013 та триває більше 6 років, за умови законодавчо встановленої заборони на застосування щодо боржника процедури санації чи ліквідації, сторонами не було укладено мирову угоду, яка була б затверджена господарським судом.
Встановлена судами наявність дій, направлених на укладення мирової угоди, не свідчить про обов'язкове її укладення та в подальшому її затвердження господарським судом як того вимагають норми Закону про банкрутство.
Крім того, судом першої інстанції було досліджено та встановлено, що кредитори неодноразово намагалися врегулювати спір шляхом укладення мирової угоди та, як вбачається з матеріалів справи і не заперечується сторонами, домовленостей між кредиторами, боржником та Мінекономрозвитку досягнуто не було, мирову угоду на стадії розпорядження майном впродовж тривалого часу не укладено.
В контексті зазначеного, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною 17.07.1997 та є частиною національного законодавства, кожний має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Європейський суду з прав людини у Рішенні у справі "Сюрмелі проти Німеччини" від 08.06.2006 визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції тривалість судового провадження, яке тривало у судах понад 16 років та відсутність ефективних засобів оскарження затяжного характеру триваючого розгляду цивільної справи в національному законодавстві Німеччини.
При цьому, місцевим господарським судом в порушення ст. 86 ГПК України не було надано оцінки всім обставинам справи та доводам сторін щодо можливості в розумні строки укладення у даній справі мирової угоди, зокрема, мирової угоди, затвердженої на комітеті кредиторів 30.11.2017.
Так, зокрема, виходячи з того, що процедура розпорядження майном ДП "ДПІ "Діпроверф" триває вже більше 6 років, суд першої інстанції мав обов'язково дослідити та з'ясувати реальну можливість затвердження у даній справі мирової угоди, врахувати при вирішенні спору, що діючий у справі мораторій упродовж значного строку забороняє задоволення вимог кредиторів боржника, а безпідставне затягування процедури банкрутства на стадії розпорядження майном може привести до порушення прав боржника, кредиторів та заподіяння додаткових витрат у даній справі.
На вказані недоліки рішення суду першої інстанції апеляційний суд уваги не звернув та їх не усунув. При цьому, суд апеляційної інстанції припустився аналогічних порушень, не звернув уваги на приписи наведених вище норм, не дослідив всі обставини, які входять до предмету доказування у даній справі, що є порушенням вимог ст. 269 ГПК України, на яку між тим, апеляційний суд послався в оскаржуваній постанові.
Водночас, при оцінці конкретних обставин справи, суд має враховувати дотримання балансу інтересів як кредиторів так і боржника при одночасному врахуванні вимог чинного законодавства, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді заяви Мінекономрозвитку про закриття провадження у даній справі про банкрутство ДП "ДПІ "Діпроверф" зроблено не було.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що у випадку тривалого здійснення провадження у справі про банкрутство з неможливістю його завершення із застосуванням спеціальних норм законодавства про банкрутство, при вирішенні питання про наявність/відсутність підстав для закриття провадження у справі, суд не позбавлений можливості застосувати загальні процесуальні норми з метою забезпечення права на справедливий суд в розумінні строків розгляду справи та забезпечення балансу інтересів кредиторів та боржника в ході судового провадження.
Статтею 236 ГПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи викладене, ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають.
Крім того, колегія суддів зазначає, що право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення. У справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001 ЄСПЛ зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.
У Рішенні ЄСПЛ "Мала проти України" від 17.11.2014 суд погодився з доводами заявниці про наявність порушення статті 6 Конвенції у випадку ненадання судом оцінок аргументові заявниці, що мав ключове значення для результатів провадження.
Аналогічно, у даній справі, ненадання судом належної оцінки всім обставинам справи, колегія суддів вважає таким процесуальним порушенням, яке виключає справедливість постановленого судового рішення в розумінні статті 6 Конвенції.
У зв'язку з зазначеним, колегія суддів дійшла висновку, що недоліки у вирішенні спору, яких припустилися місцевий та апеляційний господарські суди, свідчать про передчасність здійснених висновків у даній справі про відмову Мінекономрозвитку у задоволенні заяви про закриття провадження у даній справі про банкрутство ДП "ДПІ "Діпроверф".
Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Встановивши зазначені вище порушення, з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 та ухвала Господарського суду м. Києва від 25.06.2018 в частині закриття провадження у справі № 910/3704/13 підлягають скасуванню, а справа в зазначеній частині - направленню на новий судовий розгляд до Господарського суду м. Києва.
При новому розгляді справи суду першої інстанції слід врахувати вище викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, дати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Згідно ч. 1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Оскільки Касаційний господарський суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення у справі № 910/3704/13 підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат, відповідно до ст.129 ГПК України судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 та ухвалу Господарського суду м. Києва від 25.06.2018 в частині закриття провадження у справі № 910/3704/13 скасувати.
Справу № 910/3704/13 направити на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ткаченко Н.Г.
Судді Білоус В.В.
Жуков С.В.
