ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
10 грудня 2018 року № 826/8185/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клименчук Н.М., при секретарі судового засідання Артеменко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом
ОСОБА_1
до
Національної поліції України
про
визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
за участю:
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Золотухіної Г.О.
На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 10 грудня 2018 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА _3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Національної поліції України, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва винесено постанову, якою визнано незаконним та скасовано наказ про звільнення та поновлено на посаді. Однак, відповідачем допущено затримку на 11 днів розрахунку при звільненні. Також позивачеві не виплачено компенсацію за невикористані дні щорічних та додаткових відпусток.
Відповідач проти позовних вимог заперечував, вказавши про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.05.2018 р. відкрито загальне провадження по справі №826/8185/18.
В судовому засіданні позивачем позовні вимоги підтримано.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечив.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Наказом від 07.11.2015 року №82 о/с ОСОБА_3 прийнято на посаду сектору Департаменту превентивної діяльності.
Відповідно до наказу відповідача №114 о/с від 22.02.2016 р. підполковника поліції ОСОБА_1 начальника сектору Департаменту превентивної діяльності звільнено зі служби в поліції згідно з п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" через службову невідповідність з 22 лютого 2016 року.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2017 року у справі №826/3409/16 ОСОБА_1 поновлено на попередній посаді у Національній поліції України з 23.02.2016 року з виплатою компенсації за час вимушеного прогулу.
Наказом Національної поліції України від 18.02.2018 року №37 о/с на виконання Постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2017 року у справі №826/3409/16 позивача поновлено на попередній посаді у Національній поліції України з 23.02.2016 року.
Наказом Національної поліції України від 12.02.2018 року №116 о/с ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за власним бажанням.
Позивач зазначає, що у день звільнення - 12.02.2018 року з ним, всупереч статті 116 КЗпП України не проведено жодних розрахунків. Відповідні розрахунки проведено 28.02.2018 року.
Позивач зазначає, що розрахунки проведено несвоєчасно та не у повному обсязі.
Не погоджуючись з зазначеними діями Відповідача, вважаючи порушеними свої законні права, ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних міркувань.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо вимог позивача провести розрахунок по невиплаченій заробітній платі, то суд зазначає наступне.
Згідно з приписами статей 1,2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
За змістом пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Заслухавши вказані пояснення, оцінивши подані сторонами докази, суд зазначає, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських дійсно не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексів законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в поліції.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №806/1183/16 адміністративне провадження №К/9901/9636/18.
Так, ст.116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Частиною першою ст. 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Закону підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З матеріалів справи вбачається, що повний розрахунок із позивачем проведено 28.02.2018, у той час як день звільнення - 12.02.2018 року, тобто розрахунок здійснено через 11 днів після звільнення.
Згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Порядок нарахування грошового забезпечення поліцейських врегульовано спеціальними нормами права, а саме: Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", Наказом Міністерства Внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 "Про затвердження порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання" зі змісту яких встановлено, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.
Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
Як вбачається із довідки НП України від 29.03.2016 р. №140 середньомісячне грошове забезпечення позивача складає 11214,00 грн. та середньоденне грошове забезпечення - 534,00 грн.
Доказів сплати позивачу середнього заробітку у зв'язку із затримкою при звільненні відповідач суду не надав, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні підлягають задоволенню у сумі 5874,00 грн. (11 днів *534,00 грн.).
Щодо вимог позивача про отримання грошової компенсації за час затримки виконання рішення провести розрахунок по невиплаченій заробітній платі, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до ст. 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Зазначена вище стаття КЗпП не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, у разі якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.
Правова позиція по даному питанню викладена в постанові Верховного Суду України від 23 червня 2015 року № 21-63а15.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 34 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Відповідно до частини сьомої ст. 235 Кодексу законів про працю України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, ухвалене органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно виконується не з часу набуття ним законної сили (як це передбачено для переважної більшості судових рішень), а негайно з часу його оголошення на судовому засіданні.
З матеріалів справи вбачається, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2017 року №826/3409/16, що допущена до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 начальника сектору Департаменту превентивної діяльності Національної поліції України, проте фактично, дана частина вказаного судового рішення виконана 18.01.2018 року.
Крім того, позивач зі свого боку вживав заходів щодо відновлення порушеного права, зокрема, 26.12.2017 року звертався до Відповідача із заявою про готовність стати до роботи.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач - ОСОБА_3 має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, відповідно до ст. 236 Кодексу законів про працю України, з 01.12.2017 року по 17.01.2018 року (31 робочий день).
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.01.15 року по справі №6-203цс14 слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Згідно з пунктом 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.
За змістом пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати в розрахунковому періоді за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV Порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
Як вже було зазначено вище, згідно з довідкою Національної поліції України від 29.03.2016 р. №140 середньомісячне грошове забезпечення позивача складає 11214,00 грн. та середньоденне грошове забезпечення - 534,00 грн.
Відтак, за час затримки виконання судового рішення за період 01.12.2017 року по 17.01.2018 року, розмір грошової компенсації становить 16 554,00 грн. (31 день*534,00 грн).
Щодо вимог позивача щодо зобов'язання Відповідача надати ОСОБА_1 премію за січень 2018 року та лютий 2018 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
У частині другій статті 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (ч. 3 ст. 2 Закону України «Про оплату праці»).
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів в межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів.
Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (ч. 2 ст. 13 Закону України «Про оплату праці»).
Отже, при вирішенні спорів про виплату премій необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) у випадках і за умов, передбачених цими актами.
В свою чергу, питання про виплату грошового забезпечення поліцейських регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції».
Пунктом 2 Постанови про грошове забезпечення поліцейських визначено, що виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 29.04.2016 за №669/28799, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання.
Пунктом 1 Розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, - визначено критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.
Відповідно до пункту 3 Розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, - грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктами 6, 7 Розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, - передбачено, що підставою для виплати грошового забезпечення є наказ керівника (начальника) органу, закладу, установи Національної поліції про призначення на посаду поліцейського відповідно до номенклатури посад, наказ ректора ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу поліції та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат.
Грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.
Відповідно до пункту 12 Розділу ІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, - керівники органів поліції мають право преміювати поліцейських відповідно до особливостей проходження служби та особистого внеску поліцейського в загальні результати служби з урахуванням специфіки і особливостей виконання покладених на нього завдань та у межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції.
Розміри премії встановлюються за рішенням керівників органів поліції відповідно до затверджених ними положень про преміювання та наявного фонду грошового забезпечення.
Виплата премій поліцейським здійснюється за наказами керівників органів поліції.
У випадку допущення поліцейськими проступків, які впливають на розмір премії, до наказу вносяться відповідні зміни та проводиться перерахунок премії в наступному місяці.
Накази про преміювання поліцейських видаються до 25 числа кожного місяця на підставі списків начальників структурних підрозділів органу поліції, погоджених з фінансовим підрозділом у частині розміру фонду преміювання.
Виплата премії проводиться щомісяця в останній день місяця за поточний місяць разом з виплатою грошового забезпечення.
Поліцейським поліції охорони виплата премії здійснюється щомісяця до 07 числа за минулий місяць разом з виплатою грошового забезпечення.
Відтак, преміювання поліцейських здійснюється та виплачується у межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції.
Порядок преміювання поліцейських визначеного Положенням про преміювання поліцейських центрального органу управління поліції затвердженого наказом національної поліції України від 19.10.2017 №1085.
Відповідно до даного Положення, встановлено вичерпний перелік показників преміювання.
Зокрема, показники преміювання визначаються за результатами служби за місяць за такими критеріями:
виконання заходів, передбачених планами роботи Національної поліції України, структурних підрозділів центрального органу управління поліції;
виконавська дисципліна (виконання доручень Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівництва Національної поліції України);
своєчасність та якість підготовки довідкових, аналітичних та інших матеріалів, що стосуються діяльності Національної поліції України;
стан виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вжиття в межах своєї компетенції заходів для їх усунення;
службова дисципліна.
Крім того, частиною 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію України» визначено основні обов'язки поліцейського. Зокрема, поліцейський зобов'язаний:
1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва;
3) поважати і не порушувати прав і свобод людини;
4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я;
5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків;
6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
З матеріалів справи не вбачається жодних порушень Закону чи проступків з боку ОСОБА_1 у січні 2018 року.
Разом з тим, як вбачається з наявного в матеріалах справи листа Національної поліції України №А-204/29/5/01-2018 від 04.04.2018, причиною невиплати премії ОСОБА_1 премії за січень 2018 року є відсутність його відсутність у списках на преміювання, підписаних начальником Департаменту превентивної діяльності.
Більше того, відповідачем не доведено підстав встановлення премії позивачеві за лютий місяць 2018 року у розмірі 1%.
Між тим, ОСОБА_3, що ним не порушувались вимоги Закону, якими передбачаються обов'язки поліцейського.
Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» премії віднесено до додаткової заробітної плати працівника.
Статтею 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.
Підсумовуючи вищезазначене, суд погоджується з позицією позивача щодо його права на одержання компенсації різниці між розміром грошового забезпечення за повний фактично відпрацьований місяць перед звільненням із служби в Національній поліції України - січень 2016 року (41,8%) та фактично одержаним грошовим забезпеченням у січні (0%) та лютому 2018 року (1%).
Відтак, суд приходить до висновку про протиправність дій Національній поліції України щодо встановлення премії ОСОБА_1 у розмірі 1% та зобов'язує здійснити донарахування та виплату різниці між розміром грошового забезпечення за повний фактично відпрацьований місяць перед звільненням із служби, зокрема, виплатити недоотриману різницю в розмірах грошового забезпечення у січні 2018 року - 3738, 00 грн. (14952,00 грн. - 11214,00 грн.); різницю за лютий 2018 року - 6165,00 грн. (14952,00 грн. - 8787,00 грн).
Щодо вимог позивача щодо з стягнення з Національної поліції України суму компенсації за невикористані дні щорічних відпусток, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Відповідно до ст. 92 ч. 1 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Таким чином, Основним законом та спеціальним законом передбачено, що поліцейський реалізує гарантоване право на відпочинок в тому числі шляхом використання чергової щорічної оплачуваної відпустки.
Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки (ч. 2 ст. 93 Закону № 580-VIII).
Відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році. Поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Одна частина відпустки має бути не менше 10 діб. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року (ч.ч. 5-7 Закону № 580-VIII).
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення ч.ч. 8, 11 ст. 93 Закону № 580-VIII, відповідно до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Пунктом 10 Закону № 580-VIII передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Згідно п. 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06 квітня 2016 року № 260, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799 (далі - Порядок № 260), - за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до п.9 ст. 93 Закону № 580-VIII поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.
Згідно п. 10 ст. 93 Закону № 580-VIII за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
З аналізу наведених норм вбачається, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарного році. Більше того, їй надано право використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, в наступному календарному році, в тому числі і за умови, що такий є роком звільнення, поліцейський має право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках. За таких обставин, вимоги ч. 10 ст. 93 закону України "Про Національну поліцію" та п. 8 розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, якими передбачається виплата компенсації за невикористану в році звільнення відпустку, суд вважає необхідним розуміти як право на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення.
Отже, нормами Закону України "Про Національну поліцію" та Порядку №260 не врегульовано питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки.
Таким чином, при вирішенні питання щодо стягнення компенсації за невикористану частину відпустки за 2016 рік підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, а саме норми Кодексу законів про працю України, Закону України "Про відпустки", Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок КМУ №100).
Так, згідно ч.1 ст. 83 Кодексу законів про працю України, ч.1 ст.24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 визначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Аналогічні приписи визначені також у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року по справі №804/3722/17.
З матеріалів справи вбачається, що невикористана частина відпустки ОСОБА_1 за період 2015-2016 р. становить 30 днів; за період 2016-2017 р. - 17 днів; за період 2017-2018 р. 7,5 днів.
Відтак, розмір компенсації за невикористані дні відпустки у зазначені періоди становить 25899, 00 грн. (534,00 грн.* 48, 5).
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Національної поліції України щодо невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у вищевказані періоди та зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію за 48,5 днів невикористаної відпустки належить задовольнити.
Щодо вимог позивача щодо з стягнення з Національної поліції України суму компенсації за невикористані дні додаткових відпусток, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічна за змістом норма закріплена в ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 №504/96-ВР.
Відповідно до ч. 1 ст. 92 Закону №580 поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Згідно з ч. 2, ч. 3 ст. 93 Закону №580 тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
Пунктом 10 Закону №580 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення зі служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
З матеріалів справи вбачається, що кількість днів додаткової відпустки позивача за 2015 рік становить 15 днів, за 2016 рік - 14 днів, за 2016 рік - 15 днів, за 2018 рік - 14 днів, всього - 58 днів.
Відтак, розмір компенсації за невикористані дні відпустки у зазначені періоди становить 30972, 00 грн. (534,00 грн.* 58).
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Національної поліції України щодо невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у вищевказані періоди та зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію за 58 днів невикористаної відпустки належить задовольнити.
Стосовно нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, суд зазначає наступне.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію - визначаються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-XII від 09.04.1992р. (далі Закон № 2262-XII).
Частиною другою статті 9 Закон № 2262-XII визначено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до пункту 23 розділу 1 Порядку №260 поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється в розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення.
Таким чином, беручи до уваги те, що судом визнано протиправними дії Національній поліції України щодо встановлення премії ОСОБА_1 у розмірі 1% у лютому 2018 року, суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання Відповідача провести перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням середньорічного розміру премій за час служби Позивача у поліції та виплатити різницю між фактично отриманою сумою такої допомоги - 50525,25 грн. та належним до сплати розміром -64480,50 грн, що становить 13955, 25 гривень (64480,50 грн.-50252,25 грн.).
Разом з тим, враховуючи вищевикладене, в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Відповідача щодо утримання з Позивача під час розрахунків при звільненні сум компенсацій у розмірі 10755,03 грн., суд не вбачає підстав для задоволення, оскільки дана частина компенсаційних виплат включена до вищевказаних задоволених судом позовних вимог ОСОБА_1.
Згідно статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України ( КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ст. 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно положень ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1) до Національної поліції України (01601, м. Київ, вул. Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 40108578) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
2. Стягнути з Національної поліції України 5874,00 грн. грошової компенсації за затримку розрахунку з Позивачем при звільненні.
3. Стягнути з Національної поліції України грошову компенсацію за час затримки виконання рішення суду у розмірі 16 554, 00 грн.
4. Визнати протиправними дії Відповідача щодо встановлення премії у розмірі 1% та зобов'язати Національну поліцію України здійснити донарахування та виплату різниці між розміром грошового забезпечення за повний фактично відпрацьований місяць перед звільненням із служби за січень 2018 року - у розмірі 3738,00 грн., за лютий 2018 року - у розмірі 6165,00 грн.
5. Стягнути з Національної поліції України суму компенсації за невикористані дні щорічних відпусток у розмірі 25 899,00 грн.
6. Стягнути з Національної поліції України суму компенсації за невикористані дні додаткових відпусток у розмірі 30 972, 00 грн.
7. Визнати протиправними дії Відповідача щодо розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 з урахуванням грошового забезпечення Позивача у лютому 2018 року.
8. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 18.12.2018 року.
Суддя Н.М. Клименчук
