ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 826/8185/18 Суддя (судді) першої інстанції: Клименчук Н.М.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 червня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ганечко О.М.,
суддів Коротких А.Ю.,
Федотова І.В.,
за участі секретаря судового засідання Біднячук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної поліції України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2018 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА _1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Національної поліції України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2018 позов задоволено частково.
Стягнуто з Національної поліції України 5874,00 грн. грошової компенсації за затримку розрахунку з позивачем при звільненні.
Стягнуто з Національної поліції України грошову компенсацію за час затримки виконання рішення суду у розмірі 16554,00 грн.
Визнано протиправними дії відповідача щодо встановлення премії у розмірі 1% та зобов`язано Національну поліцію України здійснити донарахування та виплату різниці між розміром грошового забезпечення за повний фактично відпрацьований місяць перед звільненням із служби за січень 2018 року - у розмірі 3738,00 грн., за лютий 2018 року - у розмірі 6165,00 грн.
Стягнуто з Національної поліції України суму компенсації за невикористані дні щорічних відпусток у розмірі 25899,00 грн.
Стягнуто з Національної поліції України суму компенсації за невикористані дні додаткових відпусток у розмірі 30972, 00 грн.
Визнано протиправними дії відповідача щодо розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 з урахуванням грошового забезпечення позивача у лютому 2018 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, їх невірним застосуванням до спірних правовідносин.
У судовому засіданні представник апелянта підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивач у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд залишити рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.12.2018 без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Так, у відповідності до положень ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом від 07.11.2015 № 82 о/с ОСОБА_1 прийнято на посаду сектору Департаменту превентивної діяльності.
Відповідно до наказу відповідача № 114 о/с від 22.02.2016, підполковника поліції ОСОБА_1 начальника сектору Департаменту превентивної діяльності звільнено зі служби в поліції, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», через службову невідповідність, з 22.02.2016.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2017 у справі № 826/3409/16 ОСОБА_1 поновлено на попередній посаді у Національній поліції України з 23.02.2016 з виплатою компенсації за час вимушеного прогулу.
Наказом Національної поліції України від 18.02.2018 № 37 о/с, на виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2017 у справі № 826/3409/16, позивача поновлено на попередній посаді у Національній поліції України, з 23.02.2016.
Наказом Національної поліції України від 12.02.2018 № 116 о/с ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за власним бажанням.
Позивач зазначає, що, у день звільнення 12.02.2018 з ним, всупереч ст. 116 КЗпП України, не проведено жодних розрахунків, а відповідні розрахунки проведено 28.02.2018 та не у повному обсязі.
Не погоджуючись з зазначеними діями Національної поліції України, вважаючи порушеними свої законні права, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, виходив з наступного:
- повний розрахунок із позивачем проведено 28.02.2018, у той час, як день звільнення 12.02.2018, тобто, розрахунок здійснено через 11 днів після звільнення, а тому, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку, у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, підлягають задоволенню у сумі 5874,00 грн.;
- щодо вимог позивача про отримання грошової компенсації за час затримки виконання рішення, суд зазначив, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2017 допущена до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 , проте фактично, дана частина вказаного судового рішення виконана 18.01.2018, а позивач зі свого боку вживав заходів щодо відновлення порушеного права, зокрема, 26.12.2017 звертався до відповідача із заявою про готовність стати до роботи, з огляду на що, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, відповідно до ст. 236 Кодексу законів про працю України, з 01.12.2017 року по 17.01.2018 року;
- під час розгляду справи жодних порушень Закону чи проступків з боку ОСОБА_1 у січні 2018 року не встановлено, а відповідачем не доведено підстав встановлення премії позивачеві за лютий місяць 2018 року у розмірі 1%, з огляду на що, суд дійшов до висновку про протиправність дій Національній поліції України щодо встановлення премії позивачу у розмірі 1% та зобов`язання здійснити донарахування та виплату різниці між розміром грошового забезпечення за повний фактично відпрацьований місяць перед звільненням із служби, зокрема, виплатити недоотриману різницю в розмірах грошового забезпечення у січні 2018 року - 3738, 00 грн. (14952,00 грн. - 11214,00 грн.); різницю за лютий 2018 року - 6165,00 грн. (14952,00 грн. - 8787,00 грн);
- щодо вимог позивача щодо з стягнення з Національної поліції України суму компенсації за невикористані дні щорічних відпусток, суд першої інстанції вказав, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року, проте не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарного році та надано право використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року, що свідчить про те, що в наступному календарному році, в тому числі і за умови, що такий є роком звільнення, поліцейський має право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках. Оскільки, нормами Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку № 260 не врегульовано питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні питання щодо стягнення компенсації за невикористану частину відпустки за 2016 рік підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства, а саме, норми Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки», Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995;
- щодо позовних вимог позивача про з стягнення з Національної поліції України сум компенсації за невикористані дні додаткових відпусток, суд зазначив, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення зі служби, а оскільки, кількість днів додаткової відпустки позивача за 2015 рік становить 15 днів, за 2016 рік - 14 днів, за 2016 рік - 15 днів, за 2018 рік - 14 днів, то грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки підлягає стягненню;
- у частині позовних вимог про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, суд наголосив, що оскільки, судом визнано протиправними дії Національній поліції України щодо встановлення премії позивачу у розмірі 1% у лютому 2018 року, підлягає задоволенню позовна вимога щодо зобов`язання відповідача провести перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням середньорічного розміру премій за час служби позивача у поліції та виплати різниці між фактично отриманою сумою такої допомоги - 50525,25 грн. та належним до сплати розміром - 64480,50 грн, що становить 13955, 25 грн.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про Національну поліцію», визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 59 Закону України «Про Національну поліцію», служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. (ст. 60 Закону України «Про Національну поліцію»)
Згідно з приписами ст. 70 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв`язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Таким чином, статус поліцейського, умови його прийняття, проходження та звільнення зі служби в поліції врегульовано Законом України «Про Національну поліцію» та іншими нормативно-правовими актами.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання провести розрахунок по невиплаченій заробітній платі, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положеннями ст. ст. 1, 2 Закону України № 108/95-ВР «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
У свою чергу, додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
За змістом п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Слід зазначити, що оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських дійсно не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, на думку колегії суддів, суд першої інстанції обгрунтовано послався на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 19.04.2018 у справі №806/1183/16 та дійшов висновку про можливість застосування норм ст. ст. 116, 117 Кодексів законів про працю України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в поліції.
Приписами ст. 116 Кодексу законів про працю України, передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
У свою чергу, ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України , визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Закону, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як встановлено судом під час розгляду справи, повний розрахунок із позивачем проведено 28.02.2018, за умови його звільнення 12.02.2018, що свідчить про те, що розрахунок здійснено через 11 днів після звільнення.
Згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі по тексту також - Порядок № 100).
Відповідно до п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Як вбачається із довідки Національної поліції України від 29.03.2016 № 140, середньомісячне грошове забезпечення позивача складає 11214,00 грн. та середньоденне грошове забезпечення - 534,00 грн.
Оскільки, під час розгляду справи судом не встановлено доказів сплати позивачу середнього заробітку у зв`язку із затримкою при звільненні, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні у сумі 5874,00 грн. (11 днів * 534,00 грн.)
Щодо позовної вимоги про отримання грошової компенсації за час затримки виконання рішення та проведення розрахунку по невиплаченій заробітній платі, колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до ст. 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Згідно ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Відповідно до приписів ч. 7 ст. 235 Кодексу законів про працю України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, ухвалене органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Так, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що зазначена вище стаття КЗпП не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, у разі якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред`явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.
Оскільки постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2017, що допущена до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 начальника сектору Департаменту превентивної діяльності Національної поліції України, проте фактично, дана частина вказаного судового рішення виконана 18.01.2018, суд в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, відповідно до ст. 236 Кодексу законів про працю України, з 01.12.2017 року по 17.01.2018 року (31 робочий день).
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вказує на те, що так, дійсно, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно виконується не з часу набуття ним законної сили (як це передбачено для переважної більшості судових рішень), а негайно з часу його оголошення на судовому засіданні.
Проте, слід звернути увагу на ту обставину, що розгляд справи № 826/3409/16 Окружним адміністративним судом м. Києва здійснювався в порядку письмового провадження, з огляду на що, судове рішення в судовому засіданні не проголошувалось, а було отримано представником відповідача засобами поштового зв`язку 04.01.2018. (а. с. 86-а)
У свою чергу, порядок підготовки та прийняття наказів щодо проходження служби в поліції затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.11.2016 № 1235.
Слід зауважити, що від дати отримання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на посаді до дати прийняття наказу про поновлення від 18.01.2018, з урахуванням підготовки відповідним департаментом наказу, сплинуло 8 робочих днів, що не може свідчити про навмисну затримку негайного виконання рішення суду, а поняття «негайне» у даних правовідносинах не може означали в той же день чи два, а тісно пов`язується з відповідною процедурою, за умови відсутності необгрунтованих зволікань зі сторони відповідача.
У такому випадку, суд повинен встановити вину відповідного органу щодо затримки рішення суду в частині його негайного виконання, як підставу для задоволення позовних вимог стосовно виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Принагідно зазначити, що одним із визначних принципів юридичної відповідальності взагалі є принцип відповідальності за вину. Ознака винності діяння є обов`язковою ознакою. Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків.
Колегія суддів наголошує на тому, що обов`язковою підставою для нарахування та виплати працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з затримкою виконання постанови суду, має бути встановлена вина органу, що полягає у допущенні дій/бездіяльності без наявних на те законних підстав та необхідного проміжку часу для ознайомлення з таким рішенням суду та підготовкою відповідних документів для його виконання.
Таким чином, судом першої інстанції не було враховано зазначених вище обставин відсутності вини відповідача та/або допущення бездіяльності щодо невиконання судового рішення з 01.12.2017 по 17.01.2018, з огляду на що, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати/встановити премію за січень 2018 та лютий 2018 року, колегія суддів наголошує на наступному.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988, надано право керівникам органів, закладів та установ Національної поліції в межах затверджених для них асигнувань на грошове забезпечення установлювати: посадові оклади поліцейським та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання в розмірах, визначених затвердженими цією постановою схемами, згідно з додатками 2 - 10; надбавку за специфічні умови проходження служби в поліції в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням та надбавки за стаж служби. підвищення за службу в поліції особливого призначення (особам, які безпосередньо виконують функції із забезпечення громадського порядку та безпеки громадян) у розмірі до 100 відсотків посадового окладу; здійснювати преміювання поліцейських відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби. 3) надавати поліцейським матеріальну допомогу для оздоровлення в розмірі посадового окладу. (п. 4 Постанови № 988)
Крім того, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, п. 12 р. 2 якого передбачено, що керівники органів поліції мають право преміювати поліцейських відповідно до особливостей проходження служби та особистого внеску поліцейського в загальні результати служби з урахуванням специфіки і особливостей виконання покладених на нього завдань та у межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції.
Розміри премії встановлюються за рішенням керівників органів поліції відповідно до затверджених ними положень про преміювання та наявного фонду грошового забезпечення.
Виплата премій поліцейським здійснюється за наказами керівників органів поліції.
У випадку допущення поліцейськими проступків, які впливають на розмір премії, до наказу вносяться відповідні зміни та проводиться перерахунок премії в наступному місяці.
Накази про преміювання поліцейських видаються до 25 числа кожного місяця на підставі списків начальників структурних підрозділів органу поліції, погоджених з фінансовим підрозділом у частині розміру фонду преміювання.
Виплата премії проводиться щомісяця в останній день місяця за поточний місяць разом з виплатою грошового забезпечення.
На виконання зазначеного, наказом Національної поліції України № 1085 від 19.10.2017 затверджено Положення про преміювання поліцейських центрального органу управління поліції.
Показники преміювання визначаються за результатами служби за місяць за такими критеріями: виконання заходів, передбачених планами роботи Національної поліції України, структурних підрозділів центрального органу управління поліції; виконавська дисципліна (виконання доручень Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівництва Національної поліції України); своєчасність та якість підготовки довідкових, аналітичних та інших матеріалів, що стосуються діяльності Національної поліції України; стан виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вжиття в межах своєї компетенції заходів для їх усунення; службова дисципліна.
Тож, з вказаного слідує, що преміювання працівника є правом, а не обов`язком керівника органу, за умови дотримання певних умов, а розмір залежить від особистого внеску такого працівника в загальний результат роботи (служби) та виплачується у межах наявних асигнувань, затверджених та виділених у встановленому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи та вбачається з пояснень апелянта, дана позовна вимога грунтується на питанні правомірності встановлення премії ОСОБА_1 за січень та лютий 2018 року, хоча позивач перебував у відпустці з 29.01.2018 до 11.02.2018 згідно наказу № 115 о/с від 09.02.2018.
Наказ про встановлення розміру премії поліцейським готує ДФЗБО Нацполіції, на підставі попередньо доведених до керівників структурних підрозділів розрахунків фонду преміювання.
За рішенням керівника структурного підрозділу, позивача не було внесено до списків преміювання за січень 2018 року, а за лютий 2018 року, на підставі списків та наказу № 116 о/с від 12.02.2018, ОСОБА_1 встановлено премію в розмірі 1%.
У свою чергу, посилання суду, як на підставу для задоволення позовних вимог на те, що з матеріалів справи не вбачається жодних порушень закону чи проступків з боку ОСОБА_1 у січні 2018 року, а також недоведення відповідачем підстав встановлення премії позивачу за лютий місяць 2018 року, у розмірі 1%, за тієї умови, що ним не порушувались вимоги Закону, якими передбачаються обов`язки поліцейського, на думку колегії суддів спростовуються тим, що у зазначеному періоді, позивач перебував у відпустці з 29.01.2018 по 11.02.2018, що безумовно не є підставою для зменшення/позбавлення премії, проте впливає на загальні показники та результати роботи та може на розсуд керівника бути враховано під час підготовки списків преміювання, що свідчить про надання певної свободи розсуду при встановленні розміру премії.
Крім того, згідно п. 9 Порядку № 260, при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Так, після поновлення до звільнення з поліції позивач перебував на службі в поліції з 18.01.2018 по 12.02.2018. Згідно з довідкою ДФЗБО від 27.06.2018 № 29/5-287, кількість днів для нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 у січні 2018 року складає 14 днів, а у лютому 2018 року - 12 днів.
Згідно з розрахунковим листом за лютий 2018 та довідкою ДФЗБО, грошове забезпечення позивача становить за січень 2018 року - 3929,03 за 14 днів, за лютий 2018 року - 3731,68 грн. за 12 днів, що складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за спеціальним званням, надбавки за вислуги років, премії.
Отже, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для нарахування премії позивачу за січень та лютий 2018 року в рівнозначній сумі премії, яку він отримав у місяці перед звільненням та зобов`язання відповідача здійснити донарахування та виплату різниці між розміром грошового забезпечення за повний фактично відпрацьований місяць перед звільненням із служби, зокрема, виплатити недоотриману різницю в розмірах грошового забезпечення у січні 2018 року - 3738,00 грн. (14952,00 грн. - 11214,00 грн.); різницю за лютий 2018 року - 6165,00 грн. (14952,00 грн. - 8787,00 грн) не грунтуються на нормах чинного законодавства, а рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови в цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Національної поліції України суми компенсації за невикористані дні щорічних відпусток, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 92 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Згідно з ч. 2 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію», тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
Відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році. Поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Одна частина відпустки має бути не менше 10 діб. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення ч. ч. 8, 11 ст. 93 Закону № 580-VIII, відповідно до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Так, п. 10 Закону № 580-VIII, передбачає, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Згідно п. 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06 квітня 2016 року № 260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до п. 9 ст. 93 Закону № 580-VIII, поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.
Згідно п. 10 ст. 93 Закону № 580-VIII, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року, та, при цьому, не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він вже отримав в попередньому календарного році є цілком обгрунтованим та підтримується судом апеляційної інстанції.
В наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, оскільки це суперечить суті та гарантіям як трудового так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Оскільки, положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку № 260 не врегульовано питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, Окружний адміністративний суд м. Києва доречно застосував норми Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки», Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995.
Відповідно до норм ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Під час розгляду справи встановлено, що невикористана частина відпустки ОСОБА_1 за період 2015-2016 роки становить 30 днів; за період 2016-2017 року - 17 днів; за період 2017-2018 року - 7,5 днів, а відтак, розмір компенсації за невикористані дні відпустки у зазначені періоди становить 25899,00 грн. (534,00 грн. * 48,5).
Таким чином, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними дій Національної поліції України щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у вищевказані періоди та зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за 48,5 днів невикористаної відпустки.
Посилання апелянта на те, що грошова компенсація при звільненні поліцейського виплачується лише за невикористану в році звільнення відпустку, а тому, правові підстави для виплати позивачу компенсації за невикористану ним відпустку за попередні роки, відсутні, колегія суддів відхиляє, оскільки відпустка за попередні роки зберігається за особою, що підтверджується наведеними вище доводами та не може бути проігнорована під час виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Національної поліції України суми компенсації за невикористані дні додаткових відпусток, суд апеляційної інстанції вказує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи, що також знаходить своє відображення в ст. 24 Закону України «Про відпустки».
Згідно з ч. 1 ст. 92 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. (ст. 93)
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення зі служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Так, оскільки кількість днів додаткової відпустки позивача за 2015 рік становить 15 днів, за 2016 рік - 14 днів, за 2016 рік - 15 днів, за 2018 рік - 14 днів, всього - 58 днів, розмір компенсації за невикористані дні відпустки у зазначені періоди становить 30972,00 грн. (534,00 грн.* 58 днів), з огляду на що, позовні вимоги про визнання протиправними дій Національної поліції України щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за 58 днів невикористаної відпустки є обгрунтованими та правомірно задоволені судом.
Щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до п. 23 розділу 1 Порядку № 260, поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється в розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення.
Оскільки під час апеляційного перегляду суд до висновку про необгрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними дій Національній поліції України щодо встановлення премії ОСОБА_1 у розмірі 1% у лютому 2018 року, висновок суду про визнання протиправними дій відповідача щодо розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 , з урахуванням грошового забезпечення позивача у лютому 2018 року, є помилковим та рішення суду в цій частині також підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Таким чином, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010, № 4241/03 (п. 54) зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1).
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32), зокрема у п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, 4909/04 зазначив, що згідно з його усталеною практикою, що відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права в частині, що призвели до помилкового вирішення справи в цій частині, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому, рішення суду першої інстанції необхідно скасувати в частині та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Національної поліції України - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2018 - скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Національної поліції України грошової компенсації за час затримки виконання рішення суду у розмірі 16554,00 грн.; визнання протиправними дій відповідача щодо встановлення премії у розмірі 1% та зобов`язання Національну поліцію України здійснити донарахування та виплату різниці між розміром грошового забезпечення за повний фактично відпрацьований місяць перед звільненням із служби за січень 2018 року - у розмірі 3738,00 грн., за лютий 2018 року - у розмірі 6165,00 грн.; визнання протиправними дії відповідача щодо розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 з урахуванням грошового забезпечення позивача у лютому 2018 року і прийняти нову постанову в цій частині, якою у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.12.2018 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді А.Ю. Коротких
І.В. Федотов
Повний текст постанови складено 14.06.2019.
