П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 березня 2019 р.
м.Одеса
Справа № 420/516/19
Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е. А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
доповідача - судді Стас Л.В.
суддів - Турецької І.О., Шеметенко Л.П.
за участю секретаря - Худика С.А.
за участю представника апелянтів -ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Слідчого управління фінансових розслідувань офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дії
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Слідчого управління фінансових розслідувань офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України в якому позивачі просили:
- визнати протиправними дії старшого слідчого з ОВС слідчого управління ФР ОВПП ДФО України Караван С.С. по проведенню 25.01.2019 року обшуку за адресою: м. Одеса, вул. Балківська 108 по кримінальному провадженню № 32016100110000192 від 26.10.2016 року;
- визнати протиправними дії старшого слідчого з ОВС слідчого управління ФР ОВПП ДФО України Караван С.С. по проведенню 25.01.2019 року обшуку за адресою: АДРЕСА_1 за місцем проживання ОСОБА_2;
- визнати протиправними дії старшого слідчого з ОВС слідчого управління ФР ОВПП ДФОУ України Караван С.С. по проведенню 25.01.2019 року обшуку за адресою: АДРЕСА_2 за місцем проживання ОСОБА_5;
- визнати протиправним дії старшого слідчого з ОВС слідчого управління ФР ОВПП ДФС України Караван С.С. по проведенню 25.01.2019 року обшуку за адресою: АДРЕСА_2 у нежилому приміщенні, яке належить на праві власності ОСОБА_4.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2019 року - відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі з підстав не належності спору до адміністративної юрисдикції.
Не погодившись з зазначеною ухвалою, позивачі звернулися до суду з апеляційною скаргою. Як на підставу для задоволення скарги, позивачі вказують на те, що позивачем оскаржуються протиправні дії відповідача щодо проведення незаконних обшуків в приміщеннях, належних позивачам, які не учасниками кримінального провадження, саме в порядку адміністративного судочинства, а не у порядку КПК України.
Переглянувши ухвалу суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Як вбачається з адміністративного позову всі оскаржувані дії були вчиненні в межах досудового розслідування кримінального провадження №32016100110000192 від 26.10.2016 року, на підставі ухвал слідчого судді місцевого Приморського районного суду м. Одеси Коваленко В.М. по справі №522/555/19, провадження: №1-кс/522/733/19, №1-кс/522/734/19, №1-кс/522/731/19 та №1-кс/522/729/19.
Так, за частиною 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, виходячи із положень наведеної норми, законом може бути передбачено вирішення певних категорій публічно-правових спорів у порядку іншого судочинства.
Згідно ч. 1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років".
Частиною 2 ст. 19 КАС України визначені справи, та які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, а саме: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
Таким чином, публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Водночас, в силу пункту другого частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23.05.2001 року № 6-рп/2001 правосуддя України здійснюється шляхом розгляду і вирішення справ по спорах відповідно до процесуального законодавства України.
Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Частиною 1 статті 24 КПК України визначено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Кримінальний процесуальний кодекс України містить главу 26, яка визначає порядок оскарження рішень дій чи бездіяльності під час досудового розслідування, в тому числі органів досудового розслідування та прокурорів.
Враховуючи те, що дії слідчого, які викладені у вказаному позові, стосуються неналежного виконання посадових обов'язків під час здійснення кримінального провадження, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про підсудність цієї справи кримінальній юстиції, оскільки у цьому позові позивачами ставилось питання про неправомірні дії слідчого, саме в межах розслідування кримінальної справи, порушеної відносно посадових осіб ТОВ «Автомаркет Профі», ТОВ «Автостратегія» за ст. 212 ч. 3 КК України, з якими позивачі пов'язані фінансово - господарськими відносинами, та як зазначено в ухвалах слідчого судді, безпосередньо причетні до протиправної діяльності.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями переглядати ухвали слідчого судді в кримінальному судочинстві.
Підсумовуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до висновку, що спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні, не відноситься до юрисдикції адміністративних судів.
Предметом оскарження даної справи є дії слідчого з ОВС слідчого управління ФР ОВПП ДФО України Караван С.С., вчинені ним саме у якості слідчого у кримінальному провадженні № 32016100110000192 від 26.10.2016, зокрема, порушення ним норм кримінального закону в частині неналежного виконання посадових обов'язків безпосередньо при розслідуванні зазначеного провадження, та протиправне проведення окремих слідчих дій.
Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року у справі № 19-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 КАС України, частини третьої статті 110,частини другої статті 236 КПК України зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності, правовідносини у сфері охорони право і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. В цьому ж рішенні Конституційний Суд наголосив, що здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.
Аналогічну правову позицію викладено в Постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року №809/1948/16.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Доводи апелянтів стосовно того, то матеріали кримінальної справи не містять жодного доказу про причетність позивачів до кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, не є предметом дослідження у даній справі, оскільки повинні досліджуватися тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.
Також, недоречним є посилання апелянтів в обґрунтування своєї позиції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі №815/3591/17, оскільки правовідносини, які вирішувалися в зазначеній постанові, відрізняються характером спору, суб'єктним складом, предметом і підставами заявлених вимог, та відбувалися поза межами кримінального провадження.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що при визначенні юрисдикції, у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, має значення, в тому числі, і предмет спору. У разі, коли він виник чи пов'язаний з кримінальним провадженням, то на такі правовідносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється.
У відповідності до ст.ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Слідчого управління фінансових розслідувань офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дії - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Дата складення повного судового рішення 14.03.2019р.
Головуючий суддя
Стас Л.В.
Судді
Турецька І.О. Шеметенко Л.П.
