ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" березня 2019 р. Справа №907/638/15
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.,
суддів Галушко Н.А.,
ОСОБА_1,
секретар судового засідання Лялька Н.Р.
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_2 сільської ради від 16.11.2018
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.10.2018 (повне рішення складено 05.11.2018, головуючий суддя Васьковський О.В., судді Пригара Л.І., Ремецькі О.Ф.)
у справі № 907/638/15
за первісним позовом Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», м. Київ
до відповідач ОСОБА_2 сільської ради, с. Поляна Свалявського району Закарпатської області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_3 підприємства «Санаторій «Сонячне Закарпаття», с. Поляна Свалявського району Закарпатської області
про визнання недійсним рішення ОСОБА_2 сільської ради від 30.07.2014 за №313
та за зустрічним позовом ОСОБА_2 сільської ради, с. Поляна Свалявського району Закарпатської області
до відповідача-1 Приватного акціонерного товариства лікувально-здоровчих закладів профспілок України «Укрпрофздоровниця», м. Київ
та відповідача-2 реєстраційної служби Свалявського районного управління юстиції Закарпатської області, м.Свалява Закарпатської області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_3 підприємства «Санаторій «Сонячне Закарпаття», с. Поляна Свалявського району Закарпатської області
про визнання права власності на нерухоме майно та зобов'язання вчинити певні дії,
представники :
від позивача (за первісним позовом) – ОСОБА_4,
від відповідача (за первісним позовом) – ОСОБА_5,
від третьої особи – ОСОБА_6,
11.06.2015 до Господарського суду Закарпатської області надійшов позов Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (надалі – ПрАТ «Укрпрофоздоровниця») до ОСОБА_2 сільської ради про визнання недійсним рішення цієї сільської ради від 30.07.2014 за №313 «Про згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади села Поляна та села Уклин системи водогону та водовідведення» (а.с. 5-6, т.1).
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 23.08.2016 (а.с. 189-190, т.2) до участі у справі було залучено Дочірнє підприємство (надалі – ДП) «Санаторій «Сонячне Закарпаття» як третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
02.11.2016 до Господарського суду Закарпатської області надійшов зустрічний позов ОСОБА_2 сільської ради до ПрАТ «Укрпрофздоровниця» за участю ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття» як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача про: 1) визнання права власності на водопровід «Луг», який знаходиться в с. Поляна та складається з будівлі фільтрів, свердловини прісної води та водопроводу; 2) зобов’язання реєстраційної служби Свалявського районного управління юстиції Закарпатської області внести до державного реєстру відомості про реєстрацію речових прав та права власності на вказаний об’єкт нерухомості за ОСОБА_2 сільською радою (а.с. 2-8, т.4).
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 23.08.2016 (а.с. 26-27, т.4) до участі у справі було залучено реєстраційну службу Свалявського районного управління юстиції Закарпатської області як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 21.11.2016 (а.с. 112-114, т.4) реєстраційну службу Свалявського районного управління юстиції Закарпатської області залучено до участі у справі як співвідповідача за зустрічним позовом, оскільки одна із позовних вимог стосується вказаної особи.
ОСОБА_7 Господарського суду Господарського суду Закарпатської області від 13.12.2016 у даній справі (а.с. 158-172, т.4) у первісному позові було відмовлено повністю, а зустрічний позов задоволено в частині вимог про визнання права власності на водопровід «Луг», який знаходиться в с. Поляна Свалявського району Закарпатської області та складається з будівлі фільтрів, свердловини прісної води та водопроводу за ОСОБА_2 сільською радою на праві колективної власності.
ОСОБА_8 Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2017 у даній справі (а.с. 238-245, т.4) рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.12.2016 було скасовано, первісний позов у даній справі задоволено, а в задоволенні зустрічного – відмовлено.
ОСОБА_8 Вищого господарського суду України від 20.06.2017 у даній справі (а.с. 95-100, т.5) рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції була мотивована тим, що: 1) судам при новому розгляді справи треба витребувати і проаналізувати умови договору, на підставі якого ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» набуло права власності на водогін; 2) суди попередніх інстанції не надали оцінки та не дослідили документи про передачу на баланс ОСОБА_2 сільської ради трьох житлових будинків у с.Поляна, виробничої бази ДП «Закарпаткурортрембуд», очисних споруд, котельні, внутрішнього водопроводу; 3) при вирішенні спору необхідно встановити, чи вказані документи стосуються предмета спору, оскільки водопровід «Луг» може бути окремим об’єктом нерухомого майна, який забезпечує водопостачання трьох санаторіїв; тобто, судам слід встановити, чи водопровід «Луг» є об’єктом мереж водопостачання трьох житлових будинків, переданих на баланс ОСОБА_2 сільської ради.
За результатами нового розгляду Господарським судом Закарпатської області 19.09.2017 було прийнято рішення (а.с. 209-224, т.7), яким первісний позов у даній справі задоволено, а в задоволенні зустрічного позову – відмовлено.
ОСОБА_8 Львівського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 (а.с. 149-163, т.8) рішення Господарського суду Господарського суду Закарпатської області від 19.09.2017 залишено без змін.
ОСОБА_8 Верховного Суду від 02.05.2018 (а.с. 284-292, т.8) рішення судів попередніх інстанцій у даній справі скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. ОСОБА_8 Верховного Суду мотивована тим, що при новому розгляді справу було прийнято до провадження, розглянуто і вирішено суддею місцевого господарського суду одноособово, в той час як залишалося чинним попереднє судове рішення щодо колегіального розгляду справи, що свідчить про неповноважність складу суду.
ОСОБА _7 Господарського суду Закарпатської області від 25.10.2018 (головуючий суддя Васьковський О.В., судді Пригара Л.І., Ремецькі О.Ф.) первісний позов у даній справі задоволено, а в задоволенні зустрічного – відмовлено.
Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що:
1) ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» є власником водопроводу «Луг», що підтверджується реєстраційним посвідченням, виданим 08.10.2001 Свалявським державним виробничим підприємством технічної інвентаризації, яке станом на момент розгляду даної справи є чинним, а судове рішення щодо визнання недійсним якого чи його скасування станом на час розгляду справи судом відсутнє. Більше того, рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15.06.2017 у справі №907/365/17, яке набрало законної сили, було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 сільської ради про визнання недійсною угоди купівлі-продажу від 25.05.2000 та реєстраційного посвідчення від 08.10.2001;
2) ОСОБА_2 сільська рада не надала доказів того, що водопровід «Луг» передавався в установленому порядку у комунальну власність, а саме, що виконавчі органи обласної та районних рад приймали рішення про розмежування майна, за яким спірне майно передавалося би у комунальну власність ОСОБА_2 сільської ради, а безпосередньо сільська рада в односторонньому порядку приймати відповідне рішення не уповноважена;
3) ОСОБА_2 сільська рада не подала доказів на підтвердження наявності правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності на спірний об'єкт нерухомості, відтак, у розумінні ст. 392 ЦК України вона не може вважатися власником, який вправі розпоряджатися спірним майном та приймати щодо нього рішення;
4) ОСОБА_2 сільська рада не мала законних підстав для прийняття оспорюваного рішення про прийняття до комунальної власності територіальної громади села Поляна та села Уклин системи водогону «Луг».
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов висновків: а) про незаконність оскаржуваного рішення ОСОБА_2 сільської ради №313 від 30.07.2014 та про обґрунтованість позовних вимог за первісним позовом про скасування цього рішення; б) про відсутність порушення права власності ОСОБА_2 сільської ради щодо спірного майна, оскільки вона не є власником вказаного майна, та про безпідставність вимог за зустрічним позовом.
Дане рішення оскаржила ОСОБА_2 сільська рада з підстав: неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильного застосування норм матеріального права (неправильного тлумачення закону та незастосування закону, який підлягав застосуванню). У зв'язку з цим скаржник просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у первісному позові та задоволити зустрічний позов.
При цьому скаржник покликається на наступне:
1) висновок суду про відсутність доказів порушення прав і охоронюваних законом інтересів ОСОБА_2 сільської ради не відповідає встановленим обставинам справи і є наслідком неправильного застосування постанови Кабінету Міністрів України №222 від 19.02.1996 «Про поетапну передачу до комунальної власності об’єктів соціальної інфраструктури, які належать суб’єктам підприємницької діяльності», а також Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №891 від 06.11.1995;
2) рішення ОСОБА_2 сільської ради Свалявського району №313 від 30.07.2014 є правомірним і відповідає положенням ст. 2, 10, 16, 26 (п.1), 59, 60 (ч.1, 2, 5, 9) Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а також рішенню ОСОБА_2 сільської ради Свалявського району від 25.03.2003, яким на підставі постанови Кабінету Міністрів України №222 від 19.02.1996 від ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» було прийнято у комунальну власність об’єкти житлового фонду разом з мережами водопостачання і водовідведення;
3) з матеріалів справи вбачається, що водопровід «Луг» є об’єктом мережі водопостачання усіх 8-ми житлових будинків, які були передані позивачем у комунальну власність відповідача (довідка ОСОБА_2 сільської ради від 01.09.2017 вих. №708/02-06);
4) рішення ОСОБА_2 сільської ради Свалявського району №313 від 30.07.2014 було прийнято із врахуванням законних прав та інтересів мешканців ОСОБА_2 сільської громади та необхідністю зняття соціальної напруженості в населеному пункті;
5) суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не надав оцінки низці доказів, на які покликається ОСОБА_2 сільська рада, а саме: а) листу КП «Свалявське районне бюро технічної інвентаризації» від 04.09.2018; б) рішенню Солочинської сільської ради Свалявського району від 19.08.2015, яким вказана рада підтримала позицію ОСОБА_2 сільської ради в частині визнання права власності на водогін «Луг»;
6) висновок суду першої інстанції про те, що реєстраційне посвідчення від 08.10.2001 є доказом, що підтверджує право власності позивача за первісним позовом, є безпідставним, оскільки: а) реєстраційне посвідчення БТІ, видане у 2001 році, не є правовстановлюючим документом; б) позивач за первісним позовом не надав суду правовстановлюючого документа – угоди купівлі-продажу від 25.05.2000, яка зазначена у реєстраційному посвідченні; в) в позивача за первісним позовом відсутнє свідоцтво про право власності на водопровід «Луг», а реєстраційне посвідчення від 08.10.2001 не відповідає вимогам та формі, передбаченим Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженою наказом Держкомбуду №121 від 09.06.1998, оскільки без правовстановлюючого документа воно не має юридичної сили; г) у реєстраційному посвідченні містяться неправдиві дані про входження до складу водопроводу свердловини питної води, яка фактично у складі водопроводу відсутня;
7) не відповідає обставинам справи висновок суду першої інстанції про те, що факт набуття права власності чітко простежується з моменту передачі майнових комплексів санаторіїв Закарпатської області згідно акту прийому-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця», оскільки: а) водопровід «Луг» ніде не вказаний у документах; б) факти нібито будівництва цього водопроводу та набуття його у власність на підставі угоди купівлі-продажу взаємовиключають один одного; в) суд першої інстанції не надав оцінки доводам відповідача за первісним позовом, які свідчать про суперечності у ланцюгу передачі водопроводу «Луг» з одного структурного підрозділу ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» до іншого, які відбувалися в період з березня 1999 року по жовтень 2000 року;
8) суд першої інстанції безпідставно послався на угоду купівлі-продажу водопроводу «Луг» об’єднання «Закарпаткурорт» санаторію «Сонячне Закарпаття», затверджену головним лікарем об’єднання «Закарпаткурорт» від 25.05.2000, оскільки з тексту цієї угоди вбачається, що: а) вона затверджена іншою датою, а саме 25.10.2000; б) з матеріалів справи не вбачається того факту, що об’єднання «Закарпаткурорт» було власником водопроводу «Луг»; в) ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» взагалі не була стороною цієї угоди;
9) з матеріалів справи не вбачається, що рішенням ОСОБА_2 сільської ради Свалявського району №313 від 30.07.2014 порушуються права ПрАТ «Укрпрофоздоровниця»;
10) позиція скаржника підтверджується постановою Верховного Суду України від 25.09.2007, а також низкою інших постанов Верховного Суду України та Вищого господарського суду України.
ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» та ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття» подали відзиви на апеляційну скаргу ОСОБА_2 сільської ради, в яких просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення. У своїх відзивах вони зазначили наступне:
1) єдиною підставою для скасування Верховним Судом судових рішень судів попередніх інстанцій у даній справі було процесуальне порушення, допущене при визначенні складу суду. Жодних інших порушень Верховним Судом не було встановлено. Крім того, від позиції, викладеної у постанові від 02.05.2018 у справі №907/638/15, Верховний Суд відступив у постанові від 10.12.2018 у справі №5011-11/15866-2012;
2) враховуючи, що водопровід «Луг» є власністю ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», а не державною власністю, у ОСОБА_2 сільської ради не було підстав для прийняття спірного рішення сільської ради із покликанням на Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №891 від 06.11.1995 та на Положення про порядок передачі об’єктів державної та комунальної власності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1482 від 21.09.1998;
3) ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» є правомірним і законним власником водопроводу «Луг», що підтверджується реєстраційним посвідченням від 08.10.2001, та положеннями ч.1 ст. 21 чинного на той час Закону України «Про власність» та ч.3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Більше того, ОСОБА_2 сільською радою було подано позов про визнання недійсною угоди купівлі-продажу від 25.05.2000 та реєстраційного посвідчення від 08.10.2001, однак рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15.06.2017 у справі №907/365/17, яке набрало законної сили, було відмовлено у задоволенні вказаного позову;
4) суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в матеріалах справи наявні докази того, що водопровід «Луг» було побудовано суб’єктами, які є правопопередниками структурних підрозділів позивача, все майно яких належить йому на праві власності. Також матеріалами справи підтверджується той факт, що водопровід «Луг» перебуває на балансі ДП «Санаторій Закарпаття» з 2000 року та використовується для водопостачання санаторіїв «Квітка Полонини», «Сонячне Закарпаття», «Поляна», жителів села Солочин та села Поляна; у період з 2000 року третьою особою здійснювалися капітальні ремонти водопроводу, у травні 2011 року отримано ліцензію на централізоване водопостачання та водовідведення, укладено договори зі споживачами води;
5) документи, що стосуються передачі на баланс ОСОБА_2 сільської ради житлових будинків у с.Поляна, виробничої бази ДП «Закарпаткурортрембуд», очисних споруд та котельні не стосуються даної справи, оскільки водопровід «Луг» є окремим об’єктом нерухомого майна, який забезпечує водопостачання трьох санаторіїв, два з яких знаходяться на території іншого населеного пункту, і який, зважаючи на це, не може вважатися об’єктом мереж водопостачання житлових будинків, переданих на баланс ОСОБА_2 сільської ради. При цьому, в актах приймання-передачі від 27.03.2003 немає жодної згадки про передачу водопроводу «Луг»;
6) реєстраційне посвідчення від 08.10.2001 є належним доказом, що підтверджує факт державної реєстрації права власності на водопровід «Луг» за ПрАТ «Укрпрофоздоровниця». Оригінал вказаного документа наявний у позивача за первісним позовом і надався судам для огляду. Оригінал угоди від 25.05.2000 у позивача за первісним позовом відсутній, оскільки був переданий на зберігання у Свалявське державне виробниче підприємство технічної інвентаризації, яке його не зберегло. Вказані обставини, зокрема, підтверджуються листом КУП «Свалявського районного бюро технічної інвентаризації» від 02.02.2017 №2;
7) обставина відсутності у складі об’єкта нерухомості водопроводу «Луг» свердловини питної води не впливає на чинність реєстраційного посвідчення;
8) позивач за зустрічним позовом, обґрунтовуючи своє право власності на водопровід «Луг», безпідставно покликається на постанову Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991, оскільки майно ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», в т.ч. водопровід «Луг» не є предметом регулювання вказаної постанови, якою фактично було здійснено розмежування об’єктів між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю областей, м.Києва та м.Севастополя;
9) покликання позивача за зустрічним позовом на судову практику 2014-2016 років з якої нібито випливає, що все майно, яке створене, в т.ч. збудоване, чи набуте правопопередниками Укрпрофоздоровниці, є власністю держави Україна не заслуговує на увагу, оскільки немає жодного судового рішення, відповідно до якого би було визнано право власності держави на водопровід «Луг». Водночас, таке право зареєстроване за ПрАТ «Укрпрофоздоровниця». При цьому, принцип правомірності набуття права власності встановлений у ч.2 ст. 328 ЦК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані ними докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне:
30.07.2014 ОСОБА_2 сільською радою було прийнято рішення за №313, відповідно до якого:
а) надано згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади села Поляна та села Уклин системи водогону та водовідведення (п.1 рішення);
б) створено комісію з питань прийняття та передачі об'єктів соціальної інфраструктури в комунальну власність територіальної громади села Поляна, якій доручено провести обстеження технічного стану зазначених об'єктів і підготувати документи щодо їх прийняття до комунальної власності територіальної громади (п.2 рішення);
в) зобов'язано комісію з питань бюджету сільської ради передбачити кошти у видатках на 2014-2015 роки на утримання системи водопостачання та водовідведення та на виготовлення технічної документації (п.3 рішення);
г) заборонено будь-яке відчуження в будь-якій формі системи водопостачання та водовідведення і віднесено їх до об'єктів стратегічного значення територіальної громади села Поляна і Уклин (п.4 рішення);
ґ) контроль за виконанням рішення ОСОБА_2 сільської ради №313 від 30.07.2014 покладено на постійно діючу комісію сільської ради з питань прийняття та передачі об'єктів соціальної інфраструктури в комунальну власність (п.5 рішення).
Вказане рішення прийнято: а) на підставі пропозиції мешканців села Поляна та власників приватних готельно-оздоровчих комплексів; б) із покликанням на Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №891 від 06.01.1995 та Положення про порядок передачі об’єктів державної та комунальної власності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1482 від 21.09.1998; в) з метою недопущення виникнення надзвичайної ситуації.
Як було зазначено вище, не погодившись з вказаним рішенням, ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_2 сільської ради про визнання цього рішення недійсним. В свою чергу, ОСОБА_2 сільська рада подала зустрічний позов про визнання права власності на спірне майно – водопровід «Луг».
Обидві сторони визнають той факт, що у спірному рішенні ОСОБА_2 сільської ради йдеться про водопровід «Луг», який є єдиним водопроводом, який існує на території ОСОБА_2 сільської ради.
Частиною 2 ст.16 ЦК України передбачено способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п.10).
Відповідно до п.10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Частиною 1 ст. 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Таким чином, зі змісту вказаних норм вбачається, що правовий акт може бути визнаний недійсним (незаконним, протиправним), тобто таким, що не відповідає закону (іншому правовому акту), якщо він виданий органом або посадовою особою з перевищенням наданих йому законом повноважень або в межах компетенції, але з порушенням діючого законодавства.
Згідно оспорюваного рішення №313 від 30.07.2014 ОСОБА_2 сільською радою надано згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади села Поляна та села Уклин системи водогону та водовідведення. Як було зазначено вище, у вказаному рішенні йдеться саме про водопровід «Луг».
Поряд з тим, як вбачається з матеріалів справи, 08.10.2001 ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» (на той час ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця») було оформлено право колективної власності та отримано реєстраційне посвідчення на водопровід «Луг», що розміщений в с. Поляна на території санаторію «Сонячне Закарпаття», який в цілому складається з будівлі фільтрів, свердловини прісної води та водопроводу. Так, відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про власність» (в редакції від 28.02.1995) суб'єктами права колективної власності були, зокрема, акціонерні товариства, а право колективної власності виникає на підставі, зокрема, добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань (ч.1 ст.21 вказаного Закону).
Згідно зі ст.12 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, чинній на момент створення позивача за первісним позовом) товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.
Частиною 3 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч.2 ст.328 ЦК України).
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника, пов’язані з недоліками реєстраційного посвідчення від 08.10.2001, а саме, що воно: не є правовстановлюючим документом; не відповідає вимогам та формі Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Держкомбуду №121 від 09.06.1998; у ньому містяться неправдиві дані про входження до складу водопроводу свердловини питної води, яка фактично у складі водопроводу відсутня.
Підставою для реєстрації права власності за ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» у реєстраційному посвідченні від 08.10.2001 зазначено угоду купівлі-продажу від 25.05.2000.
Водночас, відповідно до п.2.1 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Держкомбуду №121 від 09.06.1998, на яку покликається позивач, встановлено, що реєстраційне посвідчення видається, якщо на оригіналі правовстановлюючого документа немає місця для реєстраційного напису; таке посвідчення є невід’ємною частиною такого документа.
Таким чином, наявність реєстраційного посвідчення, в розумінні вказаної Інструкції, підтверджує факт проведення державної реєстрації права власності на спірне майно за позивачем.
Більше того, реєстраційне посвідчення від 08.10.2001 та договір купівлі-продажу від 25.05.2000 були предметом оскарження в судовому порядку, яке ініціювала ОСОБА_2 сільська рада.
ОСОБА_7 Господарського суду Закарпатської області від 15.06.2017 у справі №907/365/17, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.08.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2017, було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 сільської ради до ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» та ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття» про визнання недійсними угоди купівлі-продажу водопроводу «Луг» від 25.05.2000 та реєстраційного посвідчення на водопровід «Луг» від 08.10.2001, виданого ПрАТ «Укрпрофоздоровниця».
Вказані рішення та постанова судів набрали законної сили та є чинними. Відтак, на момент винесення оскаржуваного рішення в даній справі та на момент прийняття постанови Західним апеляційним господарським судом, угода купівлі-продажу водопроводу «Луг» від 25.05.2000 та реєстраційне посвідчення на водопровід «Луг» від 08.10.2001, видане ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», є чинними.
Так, в ході розгляду справи №907/365/17 суди дійшли висновку, що оскільки з наявних матеріалів справи достеменно не можливо встановити зміст оскаржуваного правочину та його істотні умови, відтак є не доведеним і факт його недійсності. При цьому, за загальним правилом, сам факт відсутності істотних умов договору не є підставою для визнання правочинів недійними. Чинне на час укладення оспорюваної угоди законодавство (ЦК України в редакції 1963 року) передбачало, що крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода. Оскільки позивач у вказаній справі не був стороною оспорюваної угоди, а також його не можна вважати заінтересованою особою з огляду на відсутність доказів про виникнення прав на об'єкт за оспорюваним договором, суд у вказаній справі дійшов висновку про відсутність у позивача права на позов. При цьому, у вимозі про визнання недійсним реєстраційного посвідчення на водопровід «Луг», що видане 08.10.2001 Свалявським державним виробничим підприємством технічної інвентаризації, суд відмовив, оскільки вона має ті ж підстави, що і вимога про визнання недійсною угоди купівлі-продажу водопроводу «Луг».
Матеріалами даної справи підтверджується, що при попередніх розглядах даної справи судами вживались заходи щодо отримання вказаної угоди від позивача за первісним позовом, від Свалявського державного виробничого підприємства технічної інвентаризації та від Комунального унітарного підприємства «Свалявське районне бюро технічної інвентаризації», однак, оригінал угоди купівлі-продажу від 25.05.2000 судам не був наданий.
При цьому, з пояснень представників позивача за первісним позовом та третьої особи вбачається, що оригінал угоди купівлі-продажу від 25.05.2000 при реєстрації права власності на водопровід «Луг» був переданий у Свалявське державне виробниче підприємство технічної інвентаризації. Однак, з листа Комунального унітарного підприємства «Свалявське районне бюро технічної інвентаризації» від 15.09.2017 вбачається, що оригінали витребуваних документів на даний час відсутні. У вказаному листі також повідомляється, що державна реєстрація права власності ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» на водопровід «Луг» згідно оригіналу реєстраційного посвідчення була проведена 08.10.2001 за реєстровим №13 в реєстровій книзі №30, на підставі угоди купівлі-продажу від 25.05.2000.
У матеріалах справи знаходиться долучена відповідачем за первісним позовом незасвідчена копія угоди купівлі-продажу, що містить підписи та печатки представників об’єднання «Закарпаткурорт» та санаторію «Сонячне Закарпаття», а також печатку КУП «Свалявське БТІ» і напис «згідно з оригіналом» (а.с. 25, т.6). Вказана угода містить візу про її затвердження головним лікарем об’єднання «Закарпаткурорт» та нерозбірливу дату, з якої можна встановити число (« 25») та рік її затвердження («2000»). Скаржник покликається, що вказаний документ є саме тією угодою, на підставі якої видано реєстраційне посвідчення від 08.10.2001, однак, на його думку, вона була затверджена у жовтні місяці, а не в травні.
У зв’язку з нечіткою якістю копії та відсутністю оригіналу угоди, колегія суддів не може надати оцінки вказаним доводам скаржника, однак звертає увагу на те, що скаржник не заперечує факту укладення такої угоди, а лише наголошує на її недоліках щодо дати підписання, суб’єктного складу та відсутності правових підстав для підписання цієї угоди (а саме, відсутності, на думку скаржника, права власності на водопровід «Луг» у продавця).
Водночас, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про підтвердження наявними у матеріалах справи доказами факту будівництва спірного водопроводу «Луг» суб’єктами, які є правопопередниками структурних підрозділів позивача за первісним позовом, все майно яких належить йому на праві власності.
Так, відповідно до витягу пояснювальної записки до звідного звіту фінансово-господарської діяльності Закарпатської ради по управлінню курортами профспілок за 1966 рік та витягу інформації про виконання плану капітальних вкладень за 1966 рік вбачається виділення коштів для санаторію «Поляна» для будівництва та введення в експлуатацію 500 п/м (погонних метрів) зовнішнього водопроводу прісної води та зовнішньої каналізації з очисними спорудами санаторію «Сонячне Закарпаття» 8,3 млн. карб. капітальних вкладень на будівництво зовнішнього водопроводу та електропостачання.
Згідно з витягом пояснювальної записки до звідного звіту фінансово-господарської діяльності Закарпатської ради по управлінню курортами профспілок за 1967 рік та витягом інформації про виконання плану капітальних вкладень за 1967 рік вбачається виділення коштів для санаторію «Поляна» для будівництва та введення в експлуатацію 65,4 к/м (кілометрів) зовнішнього водопроводу прісної води та зовнішньою каналізацією з очисними спорудами.
Витягом інформації про виконання плану капітальних вкладень за 1968 рік вбачається затрачення 96,5 тис. карб. на водопостачання санаторіїв «Сонячне Закарпаття» та «Поляна».
Українською республіканською радою по управлінню курортами в 1967 році для проведення бурових і гідрогеологічних робіт на об’єктах Закарпаткурорта виділено 74 500 карб., з них: санаторію «Верховина» для вивчення режиму річки «Луг» 2 589,61 карб., що підтверджується витягом з акта від 31 грудня, затвердженого 10.01.1968 між «Укргеокаптажмінводи» та Закарпаткурорт.
Відповідно до витягу інформації про виконання плану капітальних вкладень за 1969 рік вбачається затрачення 106 тис. карб. на водопостачання санаторіїв «Сонячне Закарпаття» та «Поляна».
Українською республіканською радою по управлінню курортами в 1968 році для проведення бурових і гідрогеологічних робіт на об’єктах Закарпаткурорта виділено 98 700 карб., з них: санаторію «Верховина» для вивчення режиму річки «Луг» 1 889,93 карб., що підтверджується витягом з Акту від 31.12.1968, затвердженого 01.1969 року між «Укргеокаптажмінводи» та Закарпаткурорт.
З витягу інформації про виконання плану капітальних вкладень по Закарпатській раді за 1970 рік та витягу розшифрування проектно-кошторисної документації по оздоровницях Закарпаткурорта по стану на 01.01.1970 вбачається, що на будівництво та підготування проектно-кошторисної документації водопостачання санаторіїв «Сонячне Закарпаття» та «Поляна» виділено 135,5 тис. карб.
Згідно з витягами пояснювальної записки до звіту фінансово-господарської діяльності Закарпатської ради по управлінню курортами профспілок за 1970 рік, протоколу №12 від 22.10.1970 «Про виконання плану будівельно-монтажних робіт і введення потужностей за 9 місяців 1970 року Закарпатською, Прикарпатською і Слов’янською радами по управлінню курортами профспілок», постанови Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок протокол №14 від 22.12.1970 вбачається, що введено в експлуатацію водопостачання санаторію «Сонячне Закарпаття» 6,25 к/м, виконано план водопостачання санаторію «Сонячне Закарпаття» на 136 тис. карб., а також заплановано першочергові заходи по покращенню водопостачання і каналізації оздоровниць в 1971 - 1975 р.р. санаторіїв «Поляна», «Сонячне Закарпаття», «Квітка Полонини» з прибутку на 350 тис. карб.
Витягом пояснювальної записки за 1971 рік підтверджується введення в експлуатацію водопостачання санаторію «Сонячне Закарпаття» 9,75 км та витягом розшифровки проектно-кошторисної документації по оздоровницях Закарпаткурорта по стану на 01.01.1971 підтверджується виділення для будівництва водопостачання прісною водою санаторію «Сонячне Закарпаття» 3,8 тис. карб. та в плані будівництва на 1972 року водопостачання прісною водою санаторію «Квітка Полонини» виділено 3,3 тис. карб.
У відповідності до наказу №48 від 11.04.1972 по Українському республіканському виробничому об’єднанню по будівництву «Укркурортрембуд» «Про покращення організації, планування і управління будівництвом на 1972 року» введено в експлуатацію на 1972 рік водопостачання санаторію «Квітка Полонини» на 2,2 км.
Копії вищевказаних документів, завірені Центральним державним архівом, долучені до додаткових пояснень позивача за первісним позовом.
Із вказаних документів вбачається, що водогін будувався для санаторіїв «Поляна», «Сонячне Закарпаття» та «Квітка Полонини» за кошти з прибутків профспілкових органів та організацій, а будівництвом, зокрема, займалося об’єднання «Укркурортремстрой».
ОСОБА_7 Міністрів УРСР за №606 від 23.04.1960 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР» зобов'язано Міністерство охорони здоров'я УРСР передати до 01.05.1960 Українській республіканській раді профспілок всі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку, санаторні пансіонати, курортні поліклініки, що знаходились у віданні Головного управління курортів, санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР, а також санаторії і будинки відпочинку, що будуються для цього управління згідно додатків.
Профспілки України діяли за статутом профспілок Союзу РСР та були загальносоюзною громадською організацією. Після розпаду Союзу РСР правонаступником Української республіканської ради профспілок стала ОСОБА_7 незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.
Федерація професійних спілок України є правонаступником Української республіканської ради профспілок та Федерації незалежних профспілок України.
ОСОБА_8 Федерації незалежних професійних спілок України від 22.11.1991 прийнято рішення про створення на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об'єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» з акціонерним капіталом 1 089 384 тис. крб. Установчий договір про створення Акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» укладений 04.12.1991.
Відповідно до постанови президії ради Федерації незалежних професійних спілок України від 22.11.1991 майно Федерації незалежних професійних спілок України за актом від 24.01.1992 передано Акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».
Акціонерне товариство «Укрпрофоздоровниця» зареєстровано на підставі рішення Ленінського райвиконкому міста Києва №971 від 23.12.1991.
На підставі постанови Президії ради Федерації Незалежних Профспілок України (ФНПУ) №11-1-1 від 22.11.1991 «Про створення акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» майнові комплекси санаторіїв Закарпатської області передано AT «Укрпрофоздоровниця» при його створенні.
Факт передачі майнових комплексів санаторіїв Закарпатської області підтверджується актом від 24.01.1992 прийому-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (а.с.311-315, т.3).
З наведеного вбачається, що все майно Федерацією професійних спілок України було внесене до статутного фонду акціонерного товариства «Укрпрофоздоровниця» при його створенні.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується (а саме: довідкою про результати перевірки стану лікувально-оздоровчої роботи в оздоровницях Закарпатського об’єднання санаторно-курортних закладів з 17-25 лютого 2000 року), що спірний водопровід «Луг» протягом тривалого часу перебував на балансі допоміжного підприємства «Закарпаткурортрембуд», а згодом переданий на баланс Закарпатського об’єднання курортами, а в свою чергу Закарпатське об’єднання передало водогін «Луг» на баланс санаторію «Сонячне Закарпаття».
Згідно з статутом ОСОБА_3 підприємства «Закарпаткурортрембуд», підприємство засноване на власності АТ «Укрпрофоздоровниця» на основі рішення ОСОБА_8 №Р1-4 від 20.06.1995 і є його власністю (п.1.1 статуту); власником майна підприємства є АТ «Укрпрофоздоровниця» (п.3.2 статуту).
ОСОБА_7 зборів акціонерів ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» №31-5 від 14.04.1998 підтверджується перебування підприємства «Закарпаткурортрембуд» у структурі ЗАТ «Укрпрофоздоровниця». Відповідно до вказаного рішення реорганізовано юридичні особи – дочірні підприємства в структурі ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» незалежно від їх організаційно-правової форми в філії та відділення без статусу юридичної особи (п.1 рішення). У додатку №2 до зазначеного рішення у переліку допоміжних підприємств Закарпатського відділення вказано «Закарпаткурортрембуд».
16.03.2000 рішенням зборів акціонерів ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» затверджено у новій редакції статути дочірніх підприємств ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», зокрема, і статут ДП «Закарпаткурортрембуд» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» (додаток №2 до рішення).
При цьому колегія суддів також бере до уваги рішення Господарського суду м.Києва від 04.08.2010 у справі №6/506, яке набрало законної сили (номер в ЄДРСР 10610155), за позовом ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздрововниця» до Закарпатської обласної ради за участю третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ДП «Санаторій «Карпати» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця»; ДП «Санаторій «Синяк» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця»; ДП «Санаторій «Квітка полонини» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця»; ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця»; ДП «Санаторій «Поляна» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця»; ДП «Санаторій «Верховина» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця»; ДП «Санаторій «Шаян» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» про визнання нечинним і скасування рішення четвертої сесії п'ятого скликання Закарпатської обласної ради № 141 від 16.11.2006 в частині включення до Переліку об'єктів комунальної власності санаторію «Синяк», санаторію «Карпати», санаторію «Квітка полонини», санаторію «Сонячне Закарпаття», санаторію «Поляна», санаторію «Верховина» санаторію «Шаян».
Так, в ході розгляду справи №6/506 було встановлено, що 24.01.1994 актом приймання передачі майна федерації незалежних профспілок України у власність ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» останньому були передані у власність санаторно-курортні заклади, в тому числі і ті, які входили до складу Закарпатського об'єднання санаторно-курортних закладів профспілок. Позивачем в установленому законодавством порядку було оформлено право власності та отримано свідоцтва про право власності на нерухоме майно - комплекси санаторіїв «Карпати», «Синяк», «Квітка Полонини», «Сонячне Закарпаття», «Поляна», «Верховина» та «Шаян», що підтверджується доказами, наданими в матеріали справи. Вказані комплекси були передані позивачем на правах господарського відання дочірнім підприємствам (самостійним юридичним особам). Відповідно до статутних документів позивача і його дочірніх підприємств власником майна, переданого дочірнім підприємствам, є позивач, дочірні підприємства володіють і користуються майном без права відчуження. У вказаному рішенні суд дійшов висновку, що оскільки позивачу спірне майно було передано у власність, в нього виникло право власності на це майно, відтак ним доведено порушення вимог законодавства та його права власності внаслідок прийняття Закарпатською обласною радою рішення №141 «Про прийняття цілісних майнових комплексів», у зв'язку з чим позовні вимоги задоволено в повному обсязі та визнано нечинним оскаржуване рішення.
З наведеного вище вбачається, що спірний водопровід будувався для санаторіїв «Поляна», «Сонячне Закарпаття» та «Квітка Полонини» за кошти з прибутків профспілкових органів та організацій.
Беручи до уваги наведене вище та зважаючи на наявність у позивача за первісним позовом реєстраційного посвідчення від 08.10.2001 на водопровід «Луг», що розміщений в с. Поляна на території санаторію «Сонячне Закарпаття», колегія суддів вважає, що спірне рішення ОСОБА_2 сільської ради №313 від 30.07.2014 «Про згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади села Поляна та села Уклин системи водогону та водовідведення» порушує права ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та ДП «Санаторій «Сонячне Закарпаття».
Одночасно, судом встановлено, що позивачем за зустрічним позовом (ОСОБА_2 сільською радою) не доведено належними та допустимими доказами факту передачі спірного водопроводу «Луг» до комунальної власності.
Звертаючись із зустрічним позовом про визнання права власності на спірний водопровід, ОСОБА_2 сільська рада посилається на постанову Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)».
Так, згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» об'єктами передачі згідно з цим Законом є, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі приміщення (після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об’єкт) на підставі розподільного балансу), об’єкти незавершеного будівництва).
Відповідно до ст.4 вказаного Закону передача об'єктів з державної у комунальну власність щодо об'єктів, визначених у абзацах другому - п’ятому частини першої статті 2 цього Закону (крім нерухомого майна, призначеного виключно для розміщення дошкільних навчальних закладів) здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України.
З вищевказаного випливає, що рішення про передачу нерухомого майна (будівель, споруд, у тому числі приміщень (після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об’єкт) на підставі розподільного балансу), об’єктів незавершеного будівництва) з державної у комунальну власність приймається Кабінетом Міністрів України.
Поряд з тим, постановою Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 не передбачено передачу майна АТ «Укрпрофоздоровниця», в тому числі і водопроводів до комунальної власності територіальних громад Закарпатської області.
Вказаною постановою передбачено перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), а саме: у власність областей, зокрема, водопровідно-каналізаційне господарство, майновий комплекс підприємств, об'єкти виробничих об'єднань і управлінь водопровідно-каналізаційного господарства ОСОБА_7 народних депутатів, у тому числі міжрайонні водопроводи з магістральними водоводами, що обслуговують декілька населених пунктів області (крім водопроводів промислових підприємств). Ремонтно-будівельні, автотранспортні та інші підприємства й організації, що обслуговують або пов'язані з організацією виробничої діяльності підприємств водопровідно-каналізаційного господарства.) (розділ І переліку); у власність м. Києва (Водопровідно-каналізаційне господарство. Майновий комплекс виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства. Ремонтно-будівельне, автотранспортне та інші підприємства й організації, що обслуговують або пов'язані з організацією виробничої діяльності підприємств водопровідно-каналізаційного господарства.) (розділ ІІ переліку); у власність м. Севастополя (Водопровідно-каналізаційне господарство. Майновий комплекс виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства. Ремонтно-будівельне, автотранспортне та інші підприємства й організації, що обслуговують або пов'язані з організацією виробничої діяльності підприємств водопровідно-каналізаційного господарства.) (розділ ІІІ переліку).
Відповідно до п.п.2, 3 вказаної постанови, на її виконання міністерства і відомства та органи, що уповноважені управляти державним майном, зобов'язані були до 01.01.1992 передати до комунальної власності відповідне майно, в свою чергу, обласні виконавчі комітети повинні були прийняти рішення про розмежування майна між власністю областей, районів та міст обласного підпорядкування, а виконкоми районних рад – прийняти рішення про розмежування майна між власністю районів та інших адміністративно-територіальних одиниць.
Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні та сторонами суду не надано доказів про те, що спірне майно передавалося в установленому порядку у комунальну власність, а виконавчі органи обласної та районних рад приймали рішення про розмежування майна, за яким спірний водопровід передавався би у комунальну власність, в той час як безпосередньо сільські ради в односторонньому порядку приймати відповідні рішення не уповноважені, що свідчить про незаконність рішення ОСОБА_2 сільської ради №313 від 30.07.2014 «Про згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади села Поляна та села Уклин Системи водогону та водовідведення» та про безпідставність вимог ОСОБА_2 сільської ради за зустрічним позовом.
Слід зазначити, що спірний водопровід «Луг» не є майном підприємств, виробничих об'єднань і управлінь водопровідно-каналізаційного господарства, чи майном ремонтно-будівельних, автотранспортних та інших підприємств й організацій, що обслуговують або пов'язані з організацією виробничої діяльності підприємств водопровідно-каналізаційного господарства, в розумінні наведеної вище постанови, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин зазначеної вище постанови Кабінету Міністрів України.
Щодо посилань ОСОБА_2 сільської ради на передачу на баланс ОСОБА_2 сільській раді житлових будинків у с. Поляна, виробничої бази ДП «Закарпаткурортрембуд», очисних споруд, котельні, колегія суддів зазначає наступне:
Передача вказаних об’єктів на баланс ОСОБА_2 сільської ради підтверджується договорами №2108085/2003-16, №2108076/2003-17, №2108080/2003-18 від 25.03.2003 та актами приймання-передачі від 27.03.2003.
Слід зазначити, що у таких актах приймання-передачі відсутні відомості про передачу ОСОБА_2 сільській раді разом з житловими будинками водопроводу «Луг», який на момент передачі вказаних вище житлових будинків у комунальну власність був зареєстрований як окремий об’єкт нерухомого майна згідно з реєстраційним посвідченням від 08.10.2001.
Згідно з ч.4 ст.7 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» об'єкти соціальної інфраструктури передаються разом з майном підприємств, що обслуговували ці об'єкти, у тому числі основними фондами, ремонтно-будівельними базами, майстернями, транспортними засобами, прибиральною технікою в частині, що визначається комісією з питань передачі об'єктів, яка здійснює передачу. Разом з житловим фондом передаються вбудовані і прибудовані приміщення, зовнішні мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання та водовідведення, а також будівлі, призначені для обслуговування цього фонду (бойлерні, котельні, каналізаційні та водопровідні споруди, обладнання тощо).
Пунктом 3 Положення про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №891 від 06.11.1995 передбачено, що разом з відомчим житловим фондом передаються відповідним комунальним підприємствам зовнішні мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання і водовідведення, а також будівлі, призначені для обслуговування цього фонду (бойлерні, котельні, каналізаційні та водопровідні споруди, вбудовані і прибудовані приміщення, обладнання тощо).
Разом з тим, відповідно до положень п.5 вказаного Положення, повинна створюватись комісія з питань приймання відомчого житлового фонду в комунальну власність, до складу якої повинні входити представники відповідних місцевих комунальних підприємств, житлово-експлуатаційної організації, на баланс якої передаються будинки відомчого житлового фонду, регіонального відділення (представництва) Фонду державного майна, місцевого фінансового органу, бюро технічної інвентаризації, спеціалізованого проектного інституту, підприємства, установи чи організації, що передає відомчий житловий фонд, та представники інших заінтересованих підприємств, установ і організацій.
З матеріалів справи вбачається, що передача житлових будинків у комунальну власність здійснювалась не у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України №891 від 06.11.1995, а на підставі договорів про безоплатну передачу (укладення яких не передбачено вказаною постановою), і без включення до комісії про передачу житлових будинків представників відповідних місцевих комунальних підприємств, житлово-експлуатаційної організації, на баланс якої передаються будинки відомчого житлового фонду, регіонального відділення (представництва) Фонду державного майна, місцевого фінансового органу, бюро технічної інвентаризації, спеціалізованого проектного інституту, відтак, до спірних правовідносин не можливо застосувати зазначену вище ОСОБА_8 та Положення.
Відтак, посилання ОСОБА_2 сільської ради на передачу спірного водопроводу «Луг» разом із житловими будинками на баланс ОСОБА_2 сільської ради є безпідставними.
Судом встановлено, що водогін «Луг» забезпечує водопостачання санаторіїв «Сонячне Закарпаття», «Поляна» та «Квітка полонини», що підтверджується наявними довідками цих санаторіїв та не заперечується учасниками судового процесу. Разом з тим, спірний водогін «Луг» забезпечує водопостачання населення та суб’єктів господарювання в населених пунктах с. Поляна та с. Солочин, що так само не заперечується учасниками судового процесу.
З огляду на наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що документи про передачу на баланс ОСОБА_2 сільської ради житлових будинків у с. Поляна, виробничої бази ДП «Закарпаткурортрембуд», очисних споруд, котельні не стосуються предмета даного спору, оскільки водопровід «Луг» є окремим об’єктом нерухомого майна, забезпечує водопостачання трьох санаторіїв, в тому числі розташованих на території іншого населеного пункту (с. Солочин), а також водопостачання двох населених пунктів (с. Поляна та с. Солочин).
Беручи до уваги те, що спірний водогін «Луг» є окремим об’єктом права власності, а не відноситься лише до зовнішніх мереж переданих у комунальну власність житлових будинків, зважаючи, що з наявних у матеріалах справи актів приймання-передачі житлових будинків випливає, що водогін «Луг» фактично у комунальну власність не передавався, спростовуються доводи ОСОБА_2 сільської ради про те, що остання набула права власності на спірний водогін відповідно до постанови Кабінету міністрів України №222 від 19.02.1996 «Про поетапну передачу до комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури, які належать суб'єктам підприємницької діяльності».
Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Слід зазначити, що судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності. Відповідно до ч.5 ст.11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Наприклад: відповідно до ст.335 ЦК про передачу за рішенням суду в комунальну власність безхазяйної нерухомої речі; в порядку, встановленому ст.376 ЦК, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за рішенням суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем за зустрічним позовом про визнання за ним права власності на спірний водогін, не подано належних та допустимих доказів, які б підтверджували його право власності на спірний водогін, з огляду на що вимога ОСОБА_2 сільської ради є безпідставною та задоволенню не підлягає. Підстави вважати, що спірний водогін відноситься до комунальної власності – відсутні.
Як було зазначено вище, в матеріалах справи знаходиться реєстраційне посвідчення, яке підтверджує право власності на спірний водогін позивача за первісним позовом; водопровід «Луг» перебуває на балансі третьої особи з 2000 року, що підтверджується, зокрема, копією інвентаризаційного опису основних засобів №14 від 07 грудня 2012 року та копією інвентаризаційного опису основних засобів №11 від 24 листопада 2015 року, в яких серед переліку основних засобів третьої особи відображено і водопровід «Луг».
Крім того, протягом 2001 - 2016 років третьою особою здійснювались капітальні ремонти водопроводу «Луг», що підтверджується довідкою №683 від 30.09.2016 та доданими до неї копіями звітів про капітальний ремонт водогону за 2012, 2013 роки та копіями із журналу ведення обліку основних фондів будівель і споруд (довідка з додатками знаходиться в матеріалах справи).
З метою здійснення водопостачання з використанням водопроводу «Луг» третьою особою у травні 2011 року отримано ліцензію на централізоване водопостачання та водовідведення (копія ліцензії в матеріалах справи), оформлено дозволи на спеціальне водокористування УКР №4853 А/ЗАК від 21.06.2012, УКР №443 - А/ЗАК від 20.05.2015 (копії дозволів знаходяться у матеріалах справи) та укладено договори із споживачами води (копії окремих договорів із споживачами також знаходяться у матеріалах справи).
Факт використання третьою особою водопроводу «Луг» для водопостачання підтверджується також протоколами дослідження питної води, складеними у 2004 році Свалявською районною СЕС (копії протоколів знаходяться у матеріалах справи).
Вказані факти не підтверджують права власності третьої особи на спірний водогін, однак, слугують додатковими обставинами при вирішенні даного спору, зважаючи на наявність у позивача за первісним позовом доказів, які підтверджують його право власності на водогін «Луг», наявність у матеріалах справи доказів, які свідчать про будівництво спірного водогону суб’єктами, правонаступниками яких є позивач за первісним позовом, а також відсутність доказів належності спірного водогону до комунальної власності.
Частиною 1 статті 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_2 сільська рада не надала належних та допустимих доказів про те, що спірне майно передавалося в установленому порядку у комунальну власність, а виконавчі органи обласної та районних рад приймали рішення про розмежування майна, за яким спірний водопровід передавався би у комунальну власність ОСОБА_2 сільської ради. При цьому, безпосередньо сільські ради в односторонньому порядку приймати відповідні рішення не уповноважені. В свою чергу, з огляду на те, що реєстраційне посвідчення на об’єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам на водопровід «Луг», видане 08.10.2001 Свалявським державним виробничим підприємством технічної інвентаризації станом на момент розгляду даної справи є чинним, судове рішення щодо визнання недійсним якого чи його скасування, станом на час розгляду справи судом, відсутнє, відтак таке вважається доказом, який підтверджує право власності позивача за первісним позовом на спірний об’єкт водопровід «Луг».
Водночас, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При цьому, європейський суд з прав людини в своїх рішенням вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами держави та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини, що відображено в ст.1, зокрема необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагається досягти шляхом позбавлення особи її права власності.
Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано принцип справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
З огляду на досліджені обставини спірних правовідносин, прийняття відповідачем за первісним позовом оскаржуваного рішення свідчать про непропорційне втручання у право позивача як власника майна на мирне володіння своїм майном, всупереч статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Стосовно інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне:
Доводи скаржника про суперечності у ланцюгу передачі водопроводу «Луг» з балансу одного структурного підрозділу ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» на баланс інших структурних підрозділів, які відбувалися в період з березня 1999 року по жовтень 2000 року, не підтверджують жодним чином: а) існування права власності ОСОБА_2 сільської ради на спірне майно; б) порушення будь-яких прав ОСОБА_2 сільської ради на момент здійснення таких передач, а тому не беруться до уваги при вирішенні даного спору.
Доводи, викладені ОСОБА_2 сільською радою у своїй апеляційній скарзі (в тому числі щодо недоліків реєстраційного посвідчення від 08.10.2001) ідентичні тим доводам, яким надавалася оцінка у судових рішеннях у справі №907/365/17, а тому колегія суддів вважає їх, серед іншого, й такими, що спрямовані на перегляд рішення судів у вказаній справі у невстановлений спосіб.
Покликання скаржника на лист КП «Свалявське районне бюро технічної інвентаризації» від 04.09.2018 спростовується встановленими обставинами справи та нормами законодавства, яким була надана належна оцінка. Щодо покликання скаржника на рішення Солочинської сільської ради Свалявського району від 19.08.2015, яким вказана рада підтримала позицію ОСОБА_2 сільської ради в частині визнання права власності на водогін «Луг», то таке є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не впливає на вирішення спору у даній справі.
Також колегія суддів звертає увагу на суперечливість та невизначеність власної позиції у скаржника. Так, він одночасно:
1) заперечує факти: будівництва спірного водопроводу «Луг» правопопередниками ПрАТ «Укрпрофоздоровниця»; передачі спірного водопроводу до АТ «Укрпрофоздоровниця» після розпаду СРСР; передачі спірного водопроводу з балансу на баланс між структурними підрозділами ПрАТ «Укрпрофоздоровниця». У зв’язку з цим скаржник вважає, що ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» не має та не мало права власності на спірний водопровід;
2) стверджує, що право власності ОСОБА_2 сільської ради на спірний водопровід випливає з рішення ОСОБА_2 сільської ради від 25.03.2003, яким на підставі постанови Кабінету Міністрів України №222 від 19.02.1996 від ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» було прийнято у комунальну власність об’єкти житлового фонду разом з мережами водопостачання і водовідведення (сторінка 3 апеляційної скарги).
Враховуючи все наведене вище, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.10.2018 у справі №907/638/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 сільської ради – без задоволення.
Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.
ОСОБА_8 набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Справу повернути в Господарський суд Закарпатської області.
Повний текст постанови складено 11.04.2019.
Головуючий суддя Г.В. Орищин
суддя Н .А. Галушко
суддя О .П. Дубник
