Справа № 182/3593/17
Провадження № 2/0182/232/2019
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
17.04.2019 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого-судді Кобеляцької-Шаховал І.О.
секретар Іванова Т.С.
за участю представника позивача ОСОБА_1
представника відповідачів ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Нікополя цивільну справу за заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Максименко Ольга Володимирівна, про визнання правочину недійсним, -
В С Т А Н О В И В:
В провадження Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Максименко Ольга Володимирівна, про визнання правочину недійсним.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що у 2012 році він виїхав на заробітки до Республіки Фінляндія разом з дружиною та неповнолітньою дитиною. Перед від?їздом за кордон він залишив доручення на розпорядження майном батькам своєї дружини - ОСОБА_5 та ОСОБА_4, оскільки їм довіряв. У цьому дорученні, про всяк випадок, було надано повноваження на будь-які дії від його імені щодо його банківських рахунків, квартири тощо, оскільки він не планував у найближчий час повертатися в Україну. У 2014 році позивач отримав право на тимчасове проживання у Республіці Фінляндія та майже не приїжджав в Україну. Наприкінці 2016 року між позивачем та ОСОБА_5 виникли напружені стосунки і вони тимчасово припинили спільно проживати. Він, перебуваючи у Республіці Фінляндія, не здогадувався, що у цей час батьки ОСОБА_5, дізнавшись, що їх донька припинила проживати з ним і бажає розірвати шлюб, вирішили заволодіти квартирою, яка належала йому на праві особистої приватної власності, скориставшись дорученням, яке було залишено у 2012 році. ОСОБА_5 також приховала від нього намір по заволодінню квартирою її батьками, але була повністю поінформована про події, що відбувалися в Україні з приводу купівлі-продажу квартири. Не отримавши ніякого розпорядження від нього, ОСОБА_4, вступивши у протиправну змову із своїм чоловіком ОСОБА_5, незаконно заволоділа належною йому квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, шляхом укладення договору купівлі-продажу квартири 29.11.2016 року без наміру отримати кошти від цієї угоди. Так, у договорі в п.4 зазначено, що на момент укладання договору кошти не передавалися, а нібито передача коштів від ОСОБА_5 до ОСОБА_4 відбулась до підписання договору. Тобто, фактично ОСОБА_5 та ОСОБА_4 заволоділи квартирою, що належала йому, без оплати її вартості. Подібна угода має бути визнана недійсною через зловмисну домовленість ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Дійсної угоди купівлі-продажу не відбулося ще й через те, що за квартиру, не зважаючи на визначену ціну 150 000 грн., оплата не була проведена. Крім цього, ціна квартири, визначена у договорі купівлі-продажу, явно не відповідає її ринковій вартості, що підтверджується довідкою суб?єкта оціночної діяльності, яка попередньо оцінила квартиру у 288 000 грн. Правовою підставою визнання правочину недійсним є стаття 232 ЦК України, яка містить положення про те, що недійсним визнається такий правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони, а у цьому випадку - це діяльність його представника - ОСОБА_4 з другою стороною договору - ОСОБА_5 у супереч його волі та інтересам. Зловмисна дія ОСОБА_4 та ОСОБА_5 простежується і у тому, що він надав доручення представляти його інтереси одночасно як ОСОБА_4, так і ОСОБА_5 Незаконність дій родини ОСОБА_5 вбачається і у положеннях ч.3 ст.238 ЦК України, де зазначено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. У даному випадку ОСОБА_4, діючи на підставі довіреності від нього, уклала 29.11.2016 року угоду купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 у своїх інтересах, оскільки продала квартиру своєму чоловіку ОСОБА_5 А, згідно ч.1 ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Все це в цілому вказує на те, що родина ОСОБА_5 вчинили зловмисну домовленість, щоб заволодіти його майном, а тому укладений 29.11.2016 року договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, підлягає визнанню недійсним. Крім того, родина ОСОБА_5 намагається приховати свої зловмисні дії та унеможливити відновлення порушеного права, оскільки після того, як 29.11.2016 року ОСОБА_5 придбав квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та переоформив на своє ім?я, він 08.12.2016 року вчинив інший правочин - дарування квартири на ім?я своєї доньки ОСОБА_5, яка і розпоряджається цією квартирою на теперішній час. Підтвердженням обставин, викладених у позові, є довіреність, договір купівлі-продажу, відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За таких обставин звернувся до суду і просить визнати договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений 29.11.2016 року між ОСОБА_4, яка діяла за довіреністю від імені ОСОБА_3, та ОСОБА_5 - недійсним. Крім того, визнати договір дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, укладений 08.12.2016 року ОСОБА_5 на ім?я ОСОБА_6, - недійсним та виключити запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_8 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Визнати право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 та стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 3 680 грн.
Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_5 надали до суду відзив, в якому посилаються на те, що в позовній заяві вказано: "у цьому дорученні, про всяк випадок, було надано повноваження на будь-які дії від його імені щодо ... квартири...". Проте, у довіреності від 25 вересня 2012 року, виданій ОСОБА_3 ОСОБА_4 та ОСОБА_5, чітко зазначено та окремо виділено, що довіритель уповноважує довірених саме продати належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1. З наведеного вбачається, що ОСОБА_3 підписав довіреність не „про всяк випадок", а мав намір позбутися права власності на вищезазначену квартиру шляхом її продажу. Крім того, в обгрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_3 посилається на те, що наприкінці 2016 року між ним та його дружиною ОСОБА_6 виникли напружені стосунки і вони тимчасово припинили спільно проживати і, дізнавшись про це, батьки його дружини вирішили заволодіти його квартирою. Але це також не відповідає дійсності. Так, Дарницьким районним судом м.Києва розглядалась цивільна справа № 153/10979/17 (провадження № 2/753/5370/17) за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу. 26 червня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Дарницького районного суду з клопотанням від 20 червня 2017 року щодо надання часу на примирення подружжя, посилаючись на те, що вони з дружиною тільки нещодавно посварилися і ним докладаються зусилля для відновлення шлюбних стосунків. До того ж, на цей час ОСОБА_6, зі слів ОСОБА_3, була вагітною терміном три місяці. 17 липня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Дарницького районного суду з запереченням на позовну заяву від 6 липня 2017 року, в якому запевняв суд, що з моменту переїзду до Фінляндії вони з дружиною проживають разом саме як подружжя, що він кохає свою родину і просить суд не розривати шлюб. Тобто, в один і той же час ОСОБА_3 запевняв один суд (6 липня 2017 року) у наявності шлюбних відносин між ним та ОСОБА_6, коханні до родини і звернувся до іншого суду (10 липня 2017 року) з наміром відібрати квартиру у коханої дружини, звинувативши її та її батьків у протиправній змові. Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 13 вересня 2017 року по справі № 753/10979/17 встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_3 припинили шлюбні стосунки з квітня 2012 року. Тобто, довіреність видана ОСОБА_3 ОСОБА_4 і ОСОБА_5 вже після припинення шлюбних відносин з дружиною - 25 вересня 2012 року. А, отже, зв'язок між продажем квартири та припиненням шлюбних відносин позивачем жодним чином не підтверджений. До того ж, якщо зміст доручення суперечив волі позивача, то за час її дії, з 2012 року по 2017 рік, він мав можливість скасувати це доручення. Також, у позовній заяві зазначено, що купівля-продаж квартири відбулась за ціною 150 000,00 грн., яка явно не відповідає її ринковій вартості у 288 000,00 грн. Однак, оцінка майна в Україні здійснюється, відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" від 12 липня 2001 року № 2658-ІІІ. Оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки. Датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюються процедури оцінки майна та визначається вартість майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна (ст.3). Тобто, єдиним документом, що підтверджує вартість квартири, є звіт, а не довідка про попередню оцінку майна. До того ж, проміжок часу між складанням звіту про оцінку майна та довідки становить приблизно 8 місяців, що не могло не вплинути на зміну ринкової вартості квартири. Звіт про оцінку майна, наданий ОСОБА_4 під час укладення договору купівлі-продажу 29 листопада 2016 року, та довідка про попередню оцінку майна, на яку посилається позивач, складені одним і тим же суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_11 А, отже, позивач довіряє зазначеному суб'єкту оціночної діяльності у визначенні вартості майна. За твердженням позивача, правовою підставою визнання правочину недійсним є ст.232 ЦК України, оскільки правочин вчинений внаслідок зловмисної домовленості між ОСОБА_4 (довірена особа ОСОБА_3, продавець) та ОСОБА_5 (покупець) всупереч інтересам позивача. Проте, основною вимогою до представника є його добросовісність та приписи діяти в інтересах особи, яку він представляє. Представник, вчиняючи правочин, не виражає власної волі, він реалізує волю особи, яку він представляє. Під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, яку представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен втілювати представник, замінюється його власного волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто, в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їхнього настання. П.22 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 передбачає, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їхнього настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Тобто, ВСУ вимагає доведення наявності домовленості представника і настання несприятливих наслідків для довірителя. Докази порушення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 волі ОСОБА_3 та завдання йому якоїсь шкоди, останнім не надані. Матеріали ж справи свідчать про протилежне: ОСОБА_3 у довіреності від 25.09.2012 року чітко зазначив, що доручає ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продати належну йому квартиру АДРЕСА_1 та отримати за це грошові кошти. А, отже, уклавши договір купівлі-продажу зазначеної квартири, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не порушили права ОСОБА_3 та не спричинили йому шкоду, а виконали його волю. Щодо визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного 8 грудня 2016 року, слід звернути увагу на позицію ВСУ, викладену у Постанові Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, де зазначено, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Самим же позивачем не обґрунтовано, з яких підстав зазначений договір дарування повинен бути визнаний недійсним. Таким чином, вважають, що відсутні будь-які правові підстави для визнання договору купівлі-продажу від 29 листопада 2017 року та договору дарування від 08 грудня 2017 року недійсними. В зв'язку з чим просять відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_12 позовні вимоги свого довірителя підтримав і суду пояснив, що , коли його довіритель виїжджав до Фінляндії, він не знав, чи повернеться він в Україну, чи ні. Тому наміру продавати квартиру не мав. Але, в зв'язку з тим, що до Фінляндії треба летіти літаком, він залишив довіреність на квартиру своїм тестю та тещі. Проте, через якийсь час між його довірителем та його дружиною відносини погіршились настільки, що мова вже зайшла про розлучення. За словами його довірителя, спірна квартира належала йому ще до шлюбу. Але, коли тесть та теща дізнались про неминуче розлучення між ним та їх донькою, вони вирішили розпорядитись квартирою, продавши її фактично. За продаж своєї квартири він кошти не отримав. Крім того, його тесть для себе купувати квартиру не бажав. Відповідачі просто хотіли вивести квартиру з володіння його довірителя, бо вже через два тижні спірна квартира була подарована їх доньці.
Представник позивача ОСОБА_3 суду пояснив, що позов свого сина підтримує в повному обсязі. Син, дійсно, залишив довіреність на ОСОБА_5. Але лише для того, щоб вони управляли його майном, бо свою квартиру він продавати не хотів. Зараз його син проживає в Фінляндії і чекає документи на постійне місце проживання. Якщо в нього у Фінляндії щось не складеться, можливо, повернеться в Україну. До Фінляндії його син виїжджав разом з дружиною та дитиною. Він про довіреність, надану його сином на ОСОБА_5, не знав. Спірну квартиру синові залишив він. А сам пішов в іншу сім'ю до іншої жінки. Знає, що його син ОСОБА_3 висилав ОСОБА_5 гроші, на які вони й утримували його квартиру. Його невістка приїжджала на Україну і сама, і з його сином ОСОБА_3. Разом з Фінляндії вони приїздили разів 2-3. Він дізнався про те, що в сина з невісткою натягнуті відносини, в 2017 році, коли побачив, що Валя - його невістка - стала заходити на сайти для знайомств. Про продаж спірної квартири дізнався від своєї дружини навесні 2017 року.Його дружина була у міськводоканалі і попросила перевірити, чи йдуть проплати за квартиру сина. А там їй повідомили, що власником квартири сина є ОСОБА_6. Вони подзвонили ОСОБА_3 у Фінляндію і повідомили новину. Син був в шоці. Через якийсь час приїхав розбиратись, але він просив лише, щоб віддали документи, за квартиру нічого не говорив.
Представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги свого довірителя підтримав і суду пояснив, що поведінка відповідачів свідчить про їх злочинні наміри та дії по неправомірному відчудженню спірної квартири, тому він вважає вимоги його довірителя обґрунтованими, законними і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, про що й просить суд.
Представник відповідачів ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала в повному обсязі і суду пояснила, що в довіреності, яку видав позивач на ім'я її довірителів, зазначено і окремо виділено, що позивач уповноважує відповідачів продати спірну квартиру. Під час судового засідання, де розглядався позов про розірвання шлюбу, позивач запевняв, що вони з дружиною тільки нещодавно посварились і він бажає зберегти сім'ю. Тому просив надати строк на примирення. Під час продажу спірної квартири був виготовлений звіт про оцінку майна тим самим оцінщиком ОСОБА_11, яка пізніше на замовлення позивача виготовляла й довідку, яку надав до суду позивач. Відповідачі, продавши квартиру, фактично виконали волю позивача по справі. Ціну квартири з ОСОБА_3 не узгоджували, діяли на власний розсуд. Ініціатива надання довіреності відповідачам по справі ОСОБА_5 виходила саме від позивача по справі ОСОБА_3. Його ніхто не примушував надавати довіреність на продаж квартири відповідачам. Тим більше, що у позивача в Нікополі проживає батько з дружиною. Гроші позивачу по справі ОСОБА_3, дійсно, відповідачами не віддавались, бо через раптове погіршення відносин з родиною своєї колишньої дружини, позивач до відповідачів за грішми не звертався. Кошти на утримання квартири позивач по справі її довірителям не надавав. ОСОБА_5 утримували спірну квартиру та оплачували комунальні послуги за свої кошти. Про те, що щось не заладилось в сім'ї їх доньки та зятя, не знали. Коли ОСОБА_5 їздили в гості до Фінляндії, вони проживали в родині своєї доньки та зятя. Крім того, на її думку, позивач не обґрунтував, в зв'язку з чим він вважає й договір дарування недійсним.
Третя особа - приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Максименко О.В. до суду не прибула, надала заяву про розгляд справи у свою відсутність.
Вислухавши представників позивача, представника відповідачів, свідка, дослідивши матеріали справи, перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно із ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно з ч.1 ст.237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобо'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Відповідно до ч.1 ст.238 ЦК України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
Згідно ст.239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до ч.1, 3 ст.244 ЦК України, представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватись за довіреністю.
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Згідно ч.1 ст.245 ЦК України, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.
Як встановлено в судовому засіданні, у письмовій, нотаріально посвідченій довіреності від 25 вересня 2012 року, виданій позивачем по справі ОСОБА_3 відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_5, зазначено та окремо виділено і підкреслено, що довіритель «уповноважує» відповідачів по справі «представляти» його «інтереси в усіх державних, громадських, господарських організаціях та інших підприємствах, установах, організаціях незалежно від їх організаційної форми та підпорядкованості, в органах нотаріату, у Комунальному підприємстві «Нікопольське міжміське бюро технічної інвентаризації» у відповідних органах реєстрації права власності, з питань замовлення та отримання документів, необхідних для оформлення договору купівлі - продажу, а в подальшому продати належну» йому «на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1» (а.с.76).
Тобто, позивач по справі свідомо мав намір і бажав саме продати свою квартиру і надав довіреність відповідачам для вчинення відповідного правочину, що й було ними виконано 29.11.2016 року.
Крім того, з наданих до суду стороною відповідачів доказів вбачається, що Дарницьким районним судом м.Києва розглядалась цивільна справа №153/10979/17 (провадження № 2/753/5370/17) за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу і 26 червня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Дарницького районного суду з клопотанням від 20 червня 2017 року щодо надання часу на примирення подружжя, посилаючись на те, що вони з дружиною тільки нещодавно посварилися і ним докладаються зусилля для відновлення шлюбних стосунків. До того ж, на цей час ОСОБА_6, як стверджував ОСОБА_3 мала термін вагітності в три місяці (а.с.144). 17 липня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Дарницького районного суду з запереченням на позовну заяву від 6 липня 2017 року, в якому також посилався на те, що з моменту переїзду до Фінляндії вони з дружиною проживають разом саме як подружжя, що він кохає свою родину і просить суд не розривати шлюб (а.с.145-146).
Дані обставини суперечать обставинам, викладеним позивачем в позові, з яким він звернувся до Нікопольського міськрайонного суду.
Тобто, судом не вбачається зв'язку між продажем квартири та припиненням шлюбних відносин, оскільки даний зв'язок жодним чином не підтверджений.
Крім того, на думку суду, якщо зміст доручення суперечив волі позивача і відносини в сім'ї дійсно були напруженими, то позивач по справі мав можливість скасувати доручення на продаж квартири, надане відповідачам, оскільки п.2 ч.1 ст.248 ЦК України передбачає припинення представництва за довіреністю в разі скасування довіреності особою, яка її видала. Натомість, позивач не лише не скасував довіреність, але й не повідомив про наявність такої довіреності свого рідного батька ОСОБА_3., який є його представником в цивільній справі.
Допитана в якості свідка в судовому засіданні ОСОБА_15 суду пояснила, що вона - мачуха позивача. Про продаж квартири пасинка дізналась в березні 2017 року. Вона звернулась до водоканалу за новими книжками для оплати і спитала, чи немає заборгованості по квартирі ОСОБА_3. Там її повідомили, що квартири вже продана та подарована. У неї стався шок. Вона подзвонила ОСОБА_3 і повідомила про це. ОСОБА_3 в червні прилетів, пішов до ОСОБА_5 і там стався скандал. Спірну квартиру отримував її чоловік - батько ОСОБА_3. Коли її чоловік пішов жити до неї, залишив квартиру ОСОБА_3 і в приватизації участь приймав лише ОСОБА_3. Вони вважали, що це квартира ОСОБА_3. ОСОБА_3 ніколи не висловлював наміру продати спірну квартиру, це був його тил у випадку повернення на Україну. ОСОБА_6 - дружина ОСОБА_3 - приїжджала на Україну кожного року. Вдень вона була у батьків, а вночі - в квартирі на АДРЕСА_1. Їм ОСОБА_3 повідомляв, що висилає гроші, але кому та скільки, вона не знала. ОСОБА_5 хотіли, що ОСОБА_3 з Валею повернулись додому. Вони з чоловіком у Фінляндії не були, а ОСОБА_5 були. Чому ОСОБА_3 залишив довіреність на ОСОБА_5, хоча його батько також живе в Нікополі, пояснити не може. ОСОБА_3 казав, що не думав, що ОСОБА_5 зможуть так вчинити з ним. І не хотів турбувати з приводу догляду за квартирою їх з чоловіком, хоча вони й жили по сусідству. Вона вважає це безтолковістю. На весілля ОСОБА_3 вони з чоловіком в якості весільного подарунку поміняли спірній квартирі вікно в спальні та подарували спальний гарнітур. Після від'їзду ОСОБА_3 з сім'єю в Фінляндію вона в його квартиру не заходила і комунальні послуги не оплачувала.
Відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Отже, з урахуванням наведеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовної заяви.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.2-5, 9-10, 12, 28, 131, 223, 258-259, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Максименко Ольга Володимирівна, про визнання правочину недійсним - відмовити в повному обсязі.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Дніпропетровської області до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя:
І. О. Кобеляцька-Шаховал
