СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" травня 2019 р. Справа № 922/1151/18
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., суддя Медуниця О.Є., суддя Попков Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Пляс Л.Ф.,
за участю представників сторін:
позивача - Альошин В.В. - ордер № 1109 від 21.05.19; Свідоцво про право на заняття адвокатською діяльністю №1070 від 14.10.11;
відповідача - Зьорнишкін С.Л. (особисто), паспорт серія НОМЕР_1 виданий Чугуївським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області від 03.11.06, Надоля Є.В. - Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 980 від 25.09.15; ордер ХВ 900 від 18.02.19; договір про надання правової допомоги №228/НК від 04.06.18,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача, Фізичної особи-підприємця Зьорнишкіна Сергія Леонідовича, м. Харків, (вх. № 1150Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2019 (суддя Бринцев О.В.; повне судове рішення складено 25.03.2019) у справі № 922/1151/18
за позовом Фізичної особи-підприємця Легенчука Олександра Миколайовича, м. Лубни, Полтавська обл.,
до Фізичної особи-підприємця Зьорнишкіна Сергія Леонідовича, м. Харків,
про стягнення 267164,10 грн, -
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2018 року ФОП Легенчук О.М. звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ФОП Зьорнишкіна С.Л. про стягнення з відповідача на користь позивача 390.887,72грн., в тому числі: 123.000,00грн. основного боргу; 124.039,22грн. процентів за користування коштами; 22.447,50грн. пені; 110.331грн. "втрат від інфляції" та 11.070грн. процентів річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки від 28.05.2013 №15 в частині поставки обумовленого товару та повернення попередньої оплати.
Рішенням господарського суду Харківської області від 22.08.2018 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 123 000,00 грн. основного боргу; 11 377,50 грн. пені; витрати зі сплати судового збору 2 015,66 грн.; в іншій частині позову відмовлено. Рішення мотивовано обґрунтованістю позовних вимог у задоволеній їх частині та невідповідністю закону цих вимог в іншій їх частині.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2018 апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення; рішення господарського суду Харківської області від 22.08.2018 скасовано в частині відмови в позові про стягнення 124 039,22 грн. процентів за користування грошовими коштами і судового збору; прийнято в цій частині нове судове рішення, яким позов задоволено; стягнуто з відповідача стягнуто на користь позивача 124 039 грн. процентів за користування коштами і 3 876,23 грн. судового збору за подання позовної заяви; в решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Постанову мотивовано, зокрема, тим, що покупець має право вимагати від продавця проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а якщо договором не встановлено розмір відповідних процентів, то останній визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.01.2019 касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Зьорнишкіна Сергія Леонідовича задоволено частково. Рішення господарського суду Харківської області від 22.08.2018 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.11.2018 у справі № 922/1151/18 скасовано. Справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області. Постанову мотивовано, зокрема, тим, що припустившись неправильного застосування (тлумачення) частин другої і третьої статті 264 ЦК України, попередні судові інстанції не оцінили доказів та не з`ясували обставин, пов`язаних з початком перебігу позовної давності з вимогами, що заявлені в даній справі, та закінченням такого перебігу.
Рішенням господарського суду Харківської області від 19.03.2019 у справі № 922/1151/18 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Зьорнишкіна Сергія Леонідовича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Легенчука Олександра Миколайовича ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_3 ) суму основного боргу в розмірі 123.000,00 грн.; витрати зі сплати судового збору 1.845,00 грн. В решті позову відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність поновлення строку позовної давності та про задоволення позовних вимог у частині стягнення 123.000,00грн. основного боргу, як таких що є законними і обґрунтованими.
Відповідач, не погодившись з зазначеним рішенням суду першої інстанції, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2019 у справі № 922/1151/18, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення основного боргу в розмірі 123.000,00 грн та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- судом першої інстанції не взято до уваги пояснення відповідача, підтверджені електронним листом, що надсилався Легенчуку О.М. (який не заперечував про зміну технічних умов завдання на виготовлення обладнання з його боку) щодо обставин, які унеможливили своєчасне постачання замовленого обладнання;
- причиною того, що обладнання не було поставлене ФОП Зьорнишкіним С.Л. є те, що замовник ФОП Легенчку О.М. в односторонньому порядку змінив умови договору про конкретне місце встановлення обладнання, а саме - на момент 90% готовності обладнання до встановлення Покупець змінив місце - вказавши на інше промислове приміщення, з іншими параметрами висоти, що безумовно тягне необхідність повного перероблення першої машини (необхідність встановлення вологостійкого захищеного електрообладнання, зміна параметрів потужності двигунів, балансування та налаштування нової машини з новими параметрами). причиною порушення умов Договору стало не порушення зобов`язання з боку ФОП Зьорнишкіна С.Л. , а зміна в односторонньому порядку умов Договору з боку ФОП Легенчука О.М. , який по суті самостійно знайшов причину для вимоги повернення грошей - зміна параметрів установки, відмова від вивозу обладнання;
- судом першої інстанції неправильно застосовано норму ст. 264 ЦК України, оскільки факт звернення фізичної особи Легенчука О.М. до Чугуївського міськрайонного суду Харківської області у 2014 році (справа №636/2246/14-ц) та до Господарського суду Харківської області (справа №922/1824/14) не може бути визнано належним зверненням, оскільки Легенчуку О.М. було відмовлено у прийнятті позовної заяви на підставі ст. 62 ГПК України (в редакції на момент прийняття ухвали про відмову у прийнятті позову, Легенчук О.М. вказану ухвалу від 13 травня 2014 року по справі №922/1824/14 в апеляційному порядку оскаржено не було).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2019 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гребенюк Н.В., суддя Медуниця О.Є., суддя Попков Д.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11 квітня 2019 року відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою. Встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 263 ГПК України.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.04.2019 призначено справу № 922/1151/18 до розгляду на 21.05.2019 та повідомлено учасників апеляційного провадження про дату, час та місце судового засідання.
25.04.2019 від позивача - Фізичної особи-підприємця Легенчука Олександра Миколайовича, м. Лубни, Полтавська обл., на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшов відзив (вх. № 4283), в якому позивач просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2019 у справі № 922/1151/18 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами та пені відповідно до п. 8.1 Договору та ухвалити в цій частині нове судове рішення яким задовольнити позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами Позивача та пені відповідно до п. 8.1 Договору; в задоволенні апеляційної скарги відмовити.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги відзиву на апеляційну скаргу та просив задовольнити викладені у відзиві вимоги.
Відповідно до ст.ст. 222, 223 ГПК України та п.17.7 Перехідних положень ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, складено протокол.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.05.2013 між ФОП Зьорнишкін С.Л . (Продавець) та Легенчуком О.М. (Покупець) було укладено Договір поставки №15 (надалі - Договір, т. I, а.с. 19), у відповідності до предмету якого Продавець зобов`язався продати, а Покупець придбати на умовах часткової передплати обладнання - "трикамерну сортувальну установку для переробки пухопір`яної суміші в кількості 1 од. з комплектуючими та витратними матеріалами - три шафи вивантаження та вихлопний фільтр з фільтрувальними елементами".
У відповідності до вимог пункту 2.1 Договору, загальна вартість обладнання становить 123.000,00 грн., що еквівалентно 15.000,00 дол. США.
Відповідно до пункту 3.1. вказаного Договору, обладнання повинно бути надано Покупцю для попереднього приймання та підписання акту на виробничій площі Продавця протягом 90 днів після попередньої оплати.
Датою поставки вважається дата відвантаження обладнання на склад або уповноваженому представнику вантажоперевізнику (пункт 3.3. Договору).
Пунктом 6.1 Договору сторонами узгоджено, що всі спори, протиріччя та розбіжності, які можуть виникнути між сторонами і/чи у зв`язку зі вказаним договором, підлягають остаточному врегулюванню господарським судом.
У пункті 9.5. Договору сторони передбачили, що строк дії договору становить 4 місяці з моменту його підписання сторонами. Строк дії договору автоматично продовжується до тих пір, доки сторони (або одна із сторін) у повному обсязі не виконає свої зобов`язання по даному договору.
Матеріали справи встановлено, що оплата вартості обладнання за Договором була здійснена наступним чином:
- 23.03.2013 позивачем сплачено відповідачеві грошові кошти в розмірі 17.000,00грн. через систему "ПриватБанк", що підтверджується розпискою відповідача (т. I, а.с. 21);
- 28.05.2013 позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 106.000,00грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 28.05.2013 №10 (т. I, а.с. 20). Дана обставина не заперечується учасниками справи.
Проте, як стверджує позивач, відповідач не виконав своїх зобов`язань - обумовлене в договорі обладнання у встановлений сторонами строк не поставив.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з такого.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок.
Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
За своєю правовою природою, договір по даній справі є договором поставки.
Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу.
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).
Оплата вартості обладнання за договором поставки №15, укладеного між сторонами була здійснена наступним чином: 23.03.2013 року позивачем сплачено ФОП Зьорнишкіну С.Л. грошові кошти в розмірі 17000,00 грн. (сімнадцять тисяч гривень) через систему "Приват Банк", про що свідчить відповідна розписка; 28.05.2013 року позивачем було перераховано на рахунок ФОП Зьорнишкіна С.Л. грошові кошти у розмірі 106000,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №10 від 28.05.2013 року.
Тобто, позивач сплатив відповідачу попередню оплату за договором поставки №15 від 28.05.2013 року в загальному розмірі 123000,00 грн., що підтверджується розпискою Зьорнишкіна С.Л. від 23.03.2013 року та квитанцією до прибуткового касового ордеру №10 від 28.05.2013 року (а.с.20-21).
Враховуючи наведені норми та як свідчать матеріали справи, у відповідача виник обов`язок поставити обладнання передбачене Договором.
Факт одержання коштів в загальній сумі 123.000,00грн. підтверджується матеріалами справи (т. І, а.с. 20-21) та є доведеним, а також не заперечується самим відповідачем. В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач підтвердив, що отримав від позивача кошти у розмірі 123.000,00грн.
Матеріали справи свідчать, що договір поставки №15 від 28.05.2013 року підписано сторонами та з боку продавця скріплено печаткою, відомості про його неправомірність в силу приписів ст. 203 Цивільного кодексу України відсутні.
Крім того, колегія суддів приймає до уваги, що інших договорів між сторонами не укладено, а ці кошти, отримані до дати підписання договору, відповідачем позивачеві як безпідставно отримані не були повернуті.
Матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав своїх зобов`язань, а саме не поставив обладнання в обумовлений сторонами строк, що передбачений договором поставки №15 від 28.05.2013 року, а саме до 25.08.2013 року та не передав його за актом приймання-передачі.
Твердження апелянта про відсутність його вини у невиконанні умов договору поставки №15 від 28.05.2013 не підтверджене жодним належним доказом, а його посилання на односторонню зміну позивачем умов вказаного договору щодо місця встановлення обладнання також не знаходить свого документального підтвердження.
Так, у договорі поставки №15 від 28.05.2013 року відсутні відомості про місце встановлення обладнання, посилань на залежність між місцем експлуатації (встановлення) обладнання та обов`язками постачальника по договору не вбачається. З аналізу п. 3.3 договору можна зробити висновок, що відповідач повинен був поставити обладнання покупцю шляхом його відвантаження на склад або уповноваженому представнику вантажоперевізника. Пункт 3.4 договору передбачає обов`язок позивача оплатити за власний рахунок транспортування обладнання, а не обов`язок покупця самостійно транспортувати обладнання.
Відповідно до ст. 638 Цивільного Кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Стаття 654 Цивільного кодексу України визначає, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
У пункті 9.1 договору поставки №15 сторони погодили, що всі доповнення та додатки до договору мають силу, якщо вони вчинені в письмовому вигляді та підписані обома сторонами.
Колегія суддів відмічає, що предметом договору №15 є продаж (постачання) готового обладнання. Відомості, що позивач надавав будь-які індивідуальні замовлення - відсутні, як і відсутні обставини вважати, що позивач самостійно змінив умови договору (зміни та доповнення до договору №15 від 28.08.2013 року у належній формі не укладались).
Колегія суддів враховує ту обставину, що в матеріалах справи відсутні докази, а відповідачем не доведено того факту, що ним вчинялись будь-які дії направлені на передання обладнання, наприклад, чи направлялись акти приймання-передачі та повідомлення.
В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач зазначив, що обладнання було виготовлено ним, однак позивач відмовився його забирати.
Проте, доказів на підтвердження вказаного під час слухання справи як в першій інстанції, так і в апеляційній інстанції відповідач не надав та кошти у розмірі 123.000,00 грн (протягом 6 років) позивачу не повернув.
Щодо тверджень відповідача, що позивач не ставив питання про повернення грошових коштів і не направляв такої вимоги, колегія суддів зазначає наступне.
З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу від 23.10.2013 року (а.с. 22 том І) про поставку обладнання або повернення попередньої оплати. В даній вимозі позивач попередив відповідача про те, що покупець буде змушений звернутись до господарського суду Полтавської області за захистом своїх прав та інтересів.
Однак, відповідач відповіді на зазначену вимогу не надав позивачу та обладнання не поставив, суму попередньої оплати не повернув.
В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач підтвердив, що відповіді на вказану вимогу позивача ним не здійснено, товар не поставлено та гроші не повернуто.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач вживав заходи щодо повернення грошових коштів ще в 2014 році, шляхом звернення з позовом до судів. Копії позовних заяв направлялися на адресу відповідача, з їх змістом він був ознайомлений, оскільки приймав участь у розгляді справи зазначеними судами. Отже, твердження апелянта, що позивач не пред`являв йому вимоги про повернення грошових коштів є невірним.
Щодо належності і допустимості такого доказу як скрин-шот електронного листа від Зьорнишкіна С.Л. до Легенчука О.М. від 26.08.2013 року слід зазначити, що законодавством України передбачені спеціальні нормативно-правові акти, які регулюють листування електронною поштою, а саме Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Закон України "Про електронний цифровий підпис". Першим передбачено визначення електронного документа - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, а також те, що електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора. Другий безпосередньо, визначає правовий статус електронного цифрового підпису (ЕЦП) та регулює відносини, що виникають при використанні ЕЦП. Наданий лист - це роздруківка з сайту відповідача, яка не містить вказаних реквізитів. При цьому умовами договору №15 від 28.05.2013 року не визначено можливість використання електронного листування нарівні з паперовими носіями, а в реквізитах сторін договору не вказані електронні адреси, які для цього використовуються.
Щодо доводів апелянта про сплив строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Матеріали справи свідчать, що 18.02.2019 відповідач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням, в якому просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до заявлених позовних вимог, оскільки позивач звернувся до суду з даним позовом лише в 2018 році.
В свою чергу, 26.02.2019 позивачем до господарського суду Харківської області було подано заяву про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом та поновлення цього строку з метою захисту порушених прав.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України закріплено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно приписів ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.
Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.
За змістом викладеного перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.
Як свідчать матеріали справи, для захисту своїх інтересів позивач Легенчук О.М. ще в травні 2014 року звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ФОП Зьорнишкіна С.Д. про стягнення 140.947,90грн.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.05.2014 у справі №922/1824/14 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України (в редакції, яка діяла на момент винесення ухвали) відмовлено у прийнятті позовної заяви та роз`яснено позивачу його право на звернення з даним позовом до місцевого загального суду.
Після чого, 16.06.2014 року позивач звернувся з позовом до Чугуївського міського суду Харківської області про стягнення грошових коштів за договором поставки № 15 від 28.05.2013 року у зв`язку з його невиконанням.
Заочним рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 16.07.2014 у справі №636/2246/14-ц стягнуто з ФОП Зьорнишкіна С.Д. на користь Легенчука О.М. основний борг у розмірі 123.000,00грн., 3% річних у розмірі 2.820,57грн. та судовий збір у сумі 1.481,46грн.
Рішення суду мотивовано порушенням ФОП Зьорнишкіним С.Д. свого обов`язку за Договором поставки від 28.05.2013 №15 у частині поставки обладнання.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11.09.2014 у справі №636/2246/14-ц апеляційну скаргу Зьорнишкіна С.Л. відхилено, рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 16.07.2014 залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.02.2015 у справі №636/2246/14-ц, заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 16.07.2014 та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 11.09.2014 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 10.04.2017 у справі №636/2246/14-ц, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 19.06.2017, провадження по цивільній справі закрито, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Частиною п`ятої статті 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Суд першої інстанції правомірно та з дотриманням принципу справедливості задовольнив клопотання позивача та визнав вищевказані обставини поважною причиною пропуску позивачем строків позовної давності на звернення до господарського суду Харківської області з позовом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що причини пропуску строку позовної давності пов`язані з обставинами, що залежать не тільки і не стільки від позивача, а й з обставинами, які знаходяться поза межами його контролю. А саме з фактом прийняття Чугуївським міським судом Харківської області відповідної позовної заяви позивача до відповідача у справі №636/2246/14-ц, фактом розгляду цієї заяви у встановленому законом порядку, фактом ухвалення судового рішення іменем України та фактом залишення цього рішення без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області. Очевидно, що перебування цієї справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.
Щодо посилання відповідача на висновки Верховного Суду по даній справі, викладені в постанові від 16.01.2019р., як на підставу застосування строків позовної давності до позовних вимог позивача, колегія суддів зазначає, що такі висновки Верховного Суду стосуються виключно переривання строку позовної давності та не містять жодних рекомендацій щодо процесу (порядку) визначення поважності причин пропуску позовної давності.
Європейський суд з прав людини наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) і практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є джерелом права.
У рішенні від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України», Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини», зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції») від 16.12.1992 року).
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що з метою недопущення порушення права особи на доступ до правосуддя, визначених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 129 Конституції України, для захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін, строк позивачем пропущено з поважних причин, у зв`язку з чим такий строк підлягає поновленню.
Застосовуючи наведені вище положення ЦК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, враховуючи характер спірних правовідносин, керуючись засадами здійснення господарського судочинства, з огляду на дійсне порушення прав та законних інтересів прав позивача, приймаючи до уваги вчинення ФОП Легенчуком О.М. більш як протягом тривалого часу реальних дій, направлених на захист своїх інтересів, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для визнання причин пропуску позивачем строків позовної давності поважними.
Колегія суддів зазначає, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.
Частинами четвертою та п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відтак, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.
З огляду на викладене, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також, принцип справедливості, добросовісності і розумності, виходячи з фактичних обставин справи, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, про поважність причин пропуску позивачем строків позовної давності, необхідність поновлення строку позовної давності та, відповідно, про задоволення позовних вимог у частині стягнення 123.000,00грн. основного боргу, як таких що є законними і обґрунтованими.
У позові позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача пені в сумі 22447,50 грн. за непоставлений товар, інфляційні втрати у розмірі 110331,00 грн. та 3% річних у розмірі 11070,00 грн.
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора
Тобто, статтею 625 ЦК України передбачено можливість стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов`язання.
За своєю суттю обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.
Стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав - повернення сплаченої попередньої оплати за непоставлений товар.
Дана правова позиція підтверджується висновками, які містяться в постанові Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №916/75/18.
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що на суму попередньої оплати не нараховуються 3% річних та інфляційні втрати, тому відмовив в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК, на суму попередньої оплати обладнання.
Так само пеня у відповідності до ст.549 ЦКУ є видом відповідальності, який застосовується виключно по відношенню до грошового зобов`язання (пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання).
Зобов`язання постачальника поставки товару, а також зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку товару, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 ЦК України.
Таким чином, пеня в даному разі також нарахована безпідставно, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеному в постанові від 07.03.2018 у справі №910/23585/16.
Щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами колегія суддів зазначає наступне.
За приписами статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Сторонами в Договорі поставки від 28.05.2013 №15 розмір таких процентів встановлено не було як і не передбачено обов`язку продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати, у зв`язку з чим колегія суддів зазначає, що правові підстави для задоволення таких позовних вимог відсутні.
Положення частини першої статті 1048 ЦК України (щодо розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України) в даному випадку не можуть бути застосовані на підставі статті 8 ЦК України, оскільки аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.
Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договорів позики, ренти, банківського вкладу та правовідносин, які склалися між сторонами за договором поставки в результаті безпідставного збереження грошових коштів, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та в постанові Верховного суду від 11.09.2018 у справі №902/753/17.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2019 у справі № 922/1151/18 - без змін.
Враховуючи те, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу відповідача, Фізичної особи-підприємця Зьорнишкіна Сергія Леонідовича, м. Харків, на рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2019 у справі № 922/1151/18 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2019 у справі № 922/1151/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Повний текст постанови складено 27.05.2019.
Головуючий суддя Гребенюк Н.В.
Суддя Медуниця О.Є.
Суддя Попков Д.О.
