Постанова
Іменем України
22 травня 2019 року
м. Київ
справа № 523/8319/14-ц
провадження № 61-38040 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С. Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач)
учасники справи:
позивач, відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Кононенко С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених позовних вимог
У червні 2014 рокуОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільної сумісної власності подружжя, вселення, усунення перешкод у користуванні власністю, зобов`язання надати ключі від квартири.
На обгрунтування позовних вимог зазначив, що з 10 серпня 2001 року по
25 жовтня 2011 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_5
У період шлюбу, на підставі договору купівлі-продажу від 08 листопада
2007 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , подружжям була придбана квартира
АДРЕСА_1 , що відповідно до положень частини першої статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дає підстави вважати її спільною сумісною власністю подружжя.
У грудні 2012 року ОСОБА_5 забрала у нього ключі від вхідних дверей до квартири та стала чинити перешкоди у користуванні нею.
Посилаючись на наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог,
ОСОБА_1 просив:
- визнати квартиру
АДРЕСА_1 , загальною площею 110,3 кв. м, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя - ОСОБА_7 та ОСОБА_5 ;
- здійснити поділ квартири № АДРЕСА_1 , загальною площею 110,3 кв. м, між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у рівних частках - по 1/2 частці кожному з них.
- визнати за ним право власності на 1/2 частку спірної квартири, припинивши при цьому право власності ОСОБА_2 на вказану частку квартири.
- вселити його до спірної квартири, зобов`язавши ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди у користуванні нею, та надати йому ключі від вхідних дверей до квартири.
У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.
На обгрунтування зустрічних позовних вимог зазначала, що спірна квартира є її особистою приватною власністю, оскільки була придбана за рахунок її особистих коштів, виручених від продажу квартири АДРЕСА_3 , набутої нею до шлюбу з ОСОБА_1
Зважаючи на те, що договір купівлі-продажу спірної квартири було укладено у період шлюбу з відповідачем, але за кошти, які належали їй особисто, що не визнається ОСОБА_1 , просила визнати квартиру № 161
АДРЕСА_4 її особистою приватною власністю.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 серпня 2016 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , придбану за договором купівлі-продажу від 08 листопада 2007 року, укладеним між
ОСОБА_10 та ОСОБА_6 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гребенюк І. М. та зареєстрованим у реєстрі за № 14322.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що квартира
АДРЕСА_1 була набута у період шлюбу сторін, але за кошти, одержані ОСОБА_2 від продажу належної їй до шлюбу на праві власності квартири АДРЕСА_3 за ціною 479 750,00 грн. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 вніс у придбання спірної квартири особисті кошти, а також доказів недостатності коштів отриманих відповідачем від відчуження належної їй до шлюбу квартири для придбання спірного нерухомого майна. Надані позивачем докази здійснення догляду за неповнолітними дітьми не можуть свідчити про його участь у придбання спірної квартири. З огляду на відсутність доказів отримання подружжям позики на придбання спірної квартир від ОСОБА_11 у розмірі 40 000,00 дол. США, суд першої інстанції критично оцінив пояснення свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 щодо придбання зазначеної квартири за рахунок спільних коштів подружжя.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 серпня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільної сумісної власності подружжя, вселення, усунення перешкод у користуванні власністю та зобов`язання надати ключі від квартири, задоволено.
Визнано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 110,33 кв. м, об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_13
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_14 право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 110,33 кв. м.
Вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 110,33 кв. м.
Зобов'язано ОСОБА_15 не чинити перешкод
ОСОБА_1 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , загальною площею 110,33 кв. м та зобов`язано її передати ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_1 .
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю залишено без задоволення.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції помилково виходив з доведеності вимог зустрічного позову ОСОБА_2 про те, що квартира
АДРЕСА_1 була придбана за її особисті кошти, виручені від продажу квартири АДРЕСА_3 , не врахувавши наявності у договорі купівлі-продажу спірної квартири відмітки нотаріуса про згоду ОСОБА_1 на придбання цієї квартири за рахунок спільних коштів подружжя. Зазначені у договорі купівлі-продажу квартири заяви є належним та допустимим доказом, що беззастережно підтверджує факт придбання зазначеної квартири за спільні кошти подружжя, у той час як наявність у відповідача на праві власності нерухомого майна, набутого до шлюбу та відчуженого нею 18 жовтня 2007 року безспірно не доводить, що придбання квартири АДРЕСА_1 відбулося саме за рахунок коштів, виручених від його продажу.
Ураховуючи визначену статтею 60 СК України презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте у період шлюбу,за якої частки дружини та чоловіка є рівними, апеляційний суд вважав наявними правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя, та визнання за ним права власності на 1/2 її частку, а також, з огляду на існуючі перешкоди у здійсненні позивачем права користування належною йому часткою квартири, задовольнив вимоги про вселення до неї ОСОБА_1 та зобов`язання ОСОБА_2 надати позивачеві ключі від вхідних дверей квартири.
Узагальнені доводи касаційної скарги та позиції учасників справи
У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , у якій він просив скасувати постанову Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року та залишити в силі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 серпня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, та ухвалюючи у справі нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та відмову у задоволенні зустрічного позову
ОСОБА_2 , апеляційний суд помилково поклав в основу оскаржуваного судового рішення формальні обставини надання позивачем нотаріальної згоди на придбання нею спірної квартири, не урахувавши, що сам по собі факт придбання спірного майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення його до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, за відсутності будь-яких доказів участі позивача у її придбанні, зокрема продажу належного йому чи подружжю коштовного майна до придбання спірної квартири, зняття готівкових коштів з банківського рахунку, укладення договору позики, наявності у подружжя спільних заощаджень, достатніх для придбання нерухомого майна. Суд залишив поза увагою та не надав належної оцінки тим обставинам, що ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 всього через три тижні після продажу набутої нею до укладення шлюбу з позивачем квартири АДРЕСА_3 і, що виручених від її продажу коштів повністю вистачало на купівлю та ремонт спірної квартири та, що з дня придбання спірної квартири ОСОБА_1 жодного дня не був у ній зареєстрований.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не є власником квартири
АДРЕСА_1 , у ній ніколи не був зареєстрований, його право користування зазначеною квартирою не є порушеним, а тому апеляційної суд безпідставно задовольнив його вимоги про усунення перешкод у користуванні квартирою та зобов`язання надати ключі від квартири.
У відзиві на касаційну скаргу, що надійшов до Верховного Суду у листопаді
2018 року, ОСОБА_1 зазначив, що наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність та/або необгрунтованість оскаржуваного судового рішення, а тому відсутні підстави для її задоволення. Придбання квартири АДРЕСА_1 за рахунок спільних коштів подружжя підтверджується зазначенням про це у договорі купівлі-продажу квартири від 28 листопада 2007 року, укладеному між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , та його заявою від 28 листопада
2007 року, що засвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гребенюк І. М., про надання ним, як чоловіком ОСОБА_5 , згоди на витрачання спільних коштів подружжя на придбання дружиною спірної квартири, а тому апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що зазначене нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя. Не оскарження ОСОБА_2 дій нотаріуса при посвідченні договору купівлі-продажу нерухомого майна, фактично свідчить про підтвердження нею обставин придбання спірної квартири за спільні кошти подружжя. Крім того, відповідач не надала доказів, що кошти виручені від продажу належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_3 було витрачено саме на придбання спірної квартири. У період придбання зазначеної квартири вона здійснювала догляд за малолітніми дітьми сторін і не працювала, а тому забезпечення родини було повністю покладено на нього.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_16 перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 серпня 2001 року по 25 жовтня 2011 року.
08 листопада 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого відповідач набула у власність квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 61 500,00 грн.
Вчиненню зазначеного правочину передувало укладення 18 жовтня 2007 року між ОСОБА_5 (Продавець) та ОСОБА_17 (Покупець) договору купівлі-продажу, відповідно до якого відповідач відчужила набуту нею до укладення шлюбу з ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3 . Продаж зазначеного нерухомого майна здійснено за 479 750,00 грн.
Зі змісту зазначеного договору убачається, що ОСОБА_1 надав згоду на витрачання ОСОБА_5 спільних коштів для придбання вищевказаної квартири, що підтверджується заявою від 08 листопада 2007 року, засвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гребенюк І. М. реєстровий № 14321.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника
ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певній об'єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені статтею 57 СК України, відповідно до пунктів 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Таким чином, вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року, яким кореспондують положення статей 12, 81 чинного ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої-третьої статті 212 ЦПК України 2004 року, яким кореспондують положення статті 89 чинного ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.
Спростовуючи поширення на квартиру АДРЕСА_1 правового режиму спільного сумісного майна подружжя, ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічними позовом, посилаючись на те, що зазначену квартиру набуто нею за кошти, що були виручені від продажу належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_3 .
Установивши, що ОСОБА_2 до укладення шлюбу з ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_3 , вартість від відчуження якої повністю покривала вартість придбаної у період шлюбу за договором купівлі-продажу квартири від 08 листопада
2007 року квартири АДРЕСА_1 , та ураховуючи відсутність доказів, які б достовірно свідчили про придбання спірної квартири за рахунок особистих коштів позивача чи спільних коштів подружжя, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_2
Відхиляючи доводи та докази, надані ОСОБА_2 на підтвердження того, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за рахунок її особистих коштів, апеляційний суд не урахував вимоги частини шостої статті 81 якими закріплено, що доказування не може грунтуватися на припущеннях та положення статті 89 ЦПК України, якою визначено, що оцінка доказів грунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні наявних у справі доказів, не допускається невмотивоване відхилення або неврахуванні того чи іншого доказу (групи доказів)не допускається, жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окрема, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою надані Тодоровою О. П. докази на підтвердження того, що укладенню договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 передувало відчуження за три тижні до придбання зазначеної квартири, належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_3 , вартість якої значно перевищує вартість придбаної спірної квартири, що об`єктивно підтверджує доводи відповідача про придбання зазначеного нерухомого майна саме за рахунок її власних коштів. Зазначене, а також відсутність доказів, які б свідчили про наявність у подружжя спільних грошових заощаджень у розмірі достатньому для придбання спірного нерухомого майна чи участі позивача особистими коштами у його придбанні, свідчить про обгрунтованість висновків суду першої інстанції про недоведеність позивачем позовних вимог про те, що спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Про належність ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності квартири АДРЕСА_1 , опосередковано свідчить і те, що з моменту її придбання, ОСОБА_1 ніколи не був зареєстрований за вказаною адресою.
Посилання ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу на те, що факт витрачання спільних коштів подружжя для придбання ОСОБА_2 спірної квартири підтверджується положеннями договору купівлі-продажу нерухомого майна, та його заявою про надання згоди на витрату спільних коштів подружжя на придбання дружиною спірної квартири, засвідченими приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гребенюком І. М., є неспроможними, оскільки нотаріусом при посвідчені правочинів не перевіряється та не встановлюється джерело походження коштів на придбання майна. Саме по собі надання позивачем згоди на придбання спірної квартири ОСОБА_2 не має правового значення, оскільки письмова згода на укладення одним із подружжя договорів на відчуження нерухомого майна, що потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації необхідна при розпорядження таким майном, а не на його придбання.
Зважаючи на викладене, висновки апеляційного суду про те, що надання ОСОБА_1 нотаріально посвідченої згоди на витрачання
ОСОБА_2 спільних коштів для придбання квартири АДРЕСА_1 , беззаперечно підтверджує факт придбання зазначеної квартири за рахунок спільних коштів подружжя, є помилковим.
Натомість, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів правильно застосував норми матеріального права та дійшов обгрунтованого висновку про наявність визначених законом підстав для визнання спірного майна об`єктом особистої приватної власності ОСОБА_2 , що у свою чергу, зважаючи на взаємовиключний характер первісного позову ОСОБА_1 дає підстави для висновку про необгрунтованість його позовних вимог про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільної сумісної власності подружжя, вселення, усунення перешкод у користуванні власністю та зобов`язання надати ключі від квартири.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково, і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Ураховуючи, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, постанова Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року підлягає скасуванню, із залишенням в силі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 серпня 2016 року.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Ураховуючи, що касаційна скаргапредставника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підлягає задоволенню, сплачений заявником за її подання судовий збір у розмірі 16 077,60 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь
ОСОБА_2
Керуючись статтями 400, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.
Постанову Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року скасувати, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 серпня
2016 рокузалишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 16 077,60 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: В. А. Стрільчук
Судді: В. О. Кузнєцов
А.С. Олійник
С.О. Погрібний
Г. І. Усик
